Україна має декілька історичних назв, що є частково або повністю тотожними. Сучасна Україна розташована на землях, що у перших століттях нашої ери були відомі здебільшого як «Скіфія» та «Сарматія», однак етнічна і культурна тяглість від тогочасного населення цих земель до сьогодення переважно вважається опосередкованою[25]. Найвідомішими історичними назвами, що стосувалися сукупності земель, на яких відбувався етногенез українського народу та мала місце відносна тяглість його державності[25], були: «Русь», «Росія» («Ρωσία», «Rosia», «Russia»), «Рутенія» («Ruthenia»), «Роксоланія» («Roxolania»)[26], «Україна», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина».
Французька карта України («Carte d'Ukranie») Боплана1648 року (південь зверху)Італійська карта Вінченцо Марія Коронеллі1690 року, де обидва береги Наддніпрянщини з Києвом позначені як «VKRAINE ou PAYS DES COSAQVES» («Україна або Країна козаків»); слово «OKRAINA» («Окраїна») вжито стосовно Задоння й Рязані
Протягом початку 1670-х — першої половини 1680-х років назва «Україна» закріпилася в офіційному дискурсі Війська Запорозького, Московського царства, Речі Посполитої та Молдавського князівства як новий політонім. Ним почали позначати державу, яка була під владою гетьманів Війська Запорозького. При цьому дана назва була синонімічною і вживалася для кращого розуміння та виокремлення державного політичного утворення, яке постало на теренах Східної Європи від часів Української революції на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким[40].
У зв'язку з входженням частини земель Русі до складу Московського царства, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я; ним також позначали Слобожанщину. Після перейменування Московського царства на Російську імперію 1721 року, українські землі почали називати «Малоросією». У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[38]. 1917 року була проголошена держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» чи «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина».[41][42]. Згідно з іншою теорією, що утворилася під впливом польської та російської історіографії, воно означає «околицю» (рос.окраину) чи «прикордоння».
Загальна площа України становить 603 700 км², вона становить 5,7 % території Європи й 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі). Площа виключної морської економічної зони України становить 72 658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[43]. Територія України витягнута із заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52° 20′ та 44° 23′ північної широти й 22° 5′ і 41° 15′ східної довготи.
Загальна протяжність кордонів 6993 км, із них сухопутних 5638 км. Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).
Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів і сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія)[46][47].
Територія України лежить переважно в помірно-континентальній області помірного кліматичного поясу зі зростанням континентальности з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного середземноморського клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості й експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.[48]
Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11…+13 °C на півдні до +5…+7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7…−8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму й +2…+4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17…+19 °C на півночі й північному заході країни до +22…+23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.[48]
Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. Унаслідок вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C[49].
Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їхнє зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі й на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні й південному сході. Основна їхня маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Узимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10—30 см, а в горах досягає 40 см.
Передбачається, що за 50—100 років клімат України стане більш посушливим, схожим на австралійський[50][51].
На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, із них довжиною 10 км і більше — 3302[52]. Більшість річок належить до басейну Чорного й Азовського морів і лише з 2 % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг із їхніми притоками). Головні річки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай.
Озер у країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше[53]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків[53]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км². Найсолонішим є Куяльницький лиман — 157—227 ‰.
У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів — рівнинний, що займає понад 93 % території, і гірський. Основні риси ландшафтної структури країни визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише на Південному узбережжі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.
Природно-заповідний фонд України включає території або акваторії, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Об'єкти природно-заповідного фонду охороняються законодавством України як національне надбання з встановленням особливих режимів охорони.[56]
Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші й де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.
В Україні розвідано 20 тис. родовищ і проявів 111 видів корисних копалин[57] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 із яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення й ураховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта й газ, залізні й марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна й калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Канаду й інші країни. Зокрема, за запасами й видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX ст. займала провідне місце серед країн Європи й світу[58].
Різноманіття природних умов України, її розташування в кількох природних зонах з двома морями, зумовлює досить багате і нерівномірно розподілене біорізноманіття зі значною кількістю ендеміків, перш за все в Кримських горах та в Карпатах.
Природна рослинність вкриває близько 30 % України, при цьому переважна більшість її вторинно трансформована діяльністю людини. Зокрема, ліси займають близько 14 % країни (15,6 % разом з лісосмугами), тоді як у цілому для Європи цей показник становить 41 %. Луки, які переважно виникли в Україні на місці лісів внаслідок випасу худоби та косіння і використовуються як пасовища та сіножаті, займають близько 9 % країни. Степи, що природно займали близько 40 % українських земель, збереглися лише на 0,6 % території країни, здебільшого на заповідних територіях. Площа боліт займає близько 1 %, плавнів — близько 1,6 %, солончаків — близько 1 %.[59]
В Україні основним документом з охорони біорізноманіття є Червона книга України, що містить перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видівтваринного і рослинного світу у межах країни, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів і заходи щодо їх збереження. Занесені до Червоної книги України види підлягають охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Регулюється Законом України «Про Червону книгу України».[71] З 2021 року до Червоної книги України занесено 1544 види, з них 687 тварини і 857 — рослинний світ[72][73]. Державне управління, регулювання та контроль збереження видів, занесених до Червоної книги України здійснює Кабінет Міністрів України і підпорядковані структури. Наукове забезпечення ведення Червоної книги України здійснює Національна комісія з питань Червоної книги України, що створюється на базі Інституту зоології та Інституту ботанікиНАН України, які є провідними центрами з вивчення біорізноманіття України[74].
Щонайменше з кінця раннього палеоліту (близько 300 тисяч років тому), та протягом усього середнього палеоліту, більшу частину земель нинішньої України населяли неандертальці (Homo neanderthalensis). Особливо добре відомі стоянки неандертальців у Криму, який імовірно був одним з останніх рефугіумів цього виду людини, до близько 28 тисяч років тому.[78]
Близько 40 тисяч років тому Європу, зокрема терени нинішньої України, у кілька міграційних хвиль заселили з середземноморського узбережжя Близького Сходу анатомічно сучасні люди, Homo sapiens, що були мисливцями-збирачами (кроманьйонці). Вони витіснили неандертальців, частково їх асимілювавши (відсоток ДНК неандертальців у геномі сучасної людини в Європі поступово скоротився з 3-6 % до сучасних 2 %), хоча кілька тисяч років два види людей співіснували, особливо довго в Криму[78]. Перші сучасні люди в Європі, зокрема на значній частині України, представлені Оріньяцькою археологічною культурою, яку згодом замінили Граветська та Епіграветська культури (до близько 8 тисяч років тому), носії яких продовжували бути мисливцями-збирачами. Завдяки сучасним генетичним дослідженням людських решток зазначених культур встановлено, що їхні представники (віком починаючи принаймні від 38 тисяч років) є одними з пращурів сучасних європейців, зокрема українців.[79]
Після закінчення останнього льодовикового періоду 11 тисяч років тому поступове потепління клімату в Європі сприяло збільшенню популяції людей та дозволило розпочати землеробство. Близько 9 тисяч років тому в Європу почали мігрувати так звані ранні європейські землероби[en] з Анатолії, що ознаменувало початок неоліту. На теренах нинішньої України внаслідок цієї міграції близько 8 тисяч років тому виникла Трипільська культура (існувала в VI—III тисячоліттях до нашої ери). Сучасні генетичні дослідження людських решток Трипільської культури та інших ранніх європейських землеробів[en] довели їхнє походження та встановили суттєвий вплив землеробів з Анатолії на сучасний генофонд європейців і зокрема українців.[79][80][81]
Одночасно з Трипільською культурою на українських теренах окремо існувала Дніпро-Донецька культура (VI—III тисячоліття до нашої ери), що походила від місцевих мисливців-збирачів і також поступово переходила до землеробства та скотарства.[81][82]
Максимальне поширення степових кочовиків-скотарів Ямної культури, бл. 3000 років до н. е.
Близько 5 тисяч років тому Східною Європою й далі на захід пройшла велика експансія степових кочовиків-скотарів зі східного понтійсько-каспійського степу, що в археології відомі як Ямна культура (існувала протягом близько 3300-2600 років до нашої ери). Степові кочовики захопили та асимілювали Трипільську культуру й інші місцеві народи, відповідно ця експансія мала значний вплив на подальший генофонд європейців та українців зокрема.[81][83][84]
За сучасними (2024) біологічними уявленнями, що виникли у XXI столітті внаслідок секвенуваннягеномів людських решток із багатьох археологічних культур і їх порівняння з сучаснішими людьми, подальші міграції ззовні не мали такого великого впливу на генофонд українців й інших європейських народів, як згадані вище три групи міграцій, а саме мисливців-збирачівОріньяцької культури (понад 38 тисяч років тому), ранніх європейських землеробів[en] з Анатолії (близько 9 тисяч років тому) та степових кочовиків-скотарів Ямної культури (близько 5 тисяч років тому). Наступні степові культури Східної Європи, включно з кімерійцями, скіфами та сарматами, були генетично пов'язані з Ямною культурою. Подальший етногенез європейських народів відбувався здебільшого за рахунок вже присутнього генетичного матеріалу, хоча мали місце великі внутрішні міграції.[79][80][81][83][84]
Першим народом на теренах нинішньої України, що відомий за історичною назвою, а не лише за археологічними знахідками, були кімерійці (бл. Х—VII ст. до н. е.), які напряму походили від зазначених вище степових культур. Спорідненим з кімерійцями народом були таври, що населяли південь Криму протягом I тисячоліття до н. е.. Кімерійців згодом витіснили скіфи (VII—III ст. до н. е.), які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до н. е. скіфів замінили сармати, союз споріднених племен яких проіснував до IV ст. н. е., коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів.[83][84][82][15]
Близько початку нашої ери, імовірно між Віслою та Дніпром, з'явилися перші слов'яни, деталі походження яких не з'ясовані, оскільки майже всі народи цього регіону практикували кремацію протягом I тисячоліття до н. е. та I тисячоліття н. е., що, за окремими виключеннями, не дозволяє отримати детальні генетичні дані з людських решток цього періоду, як у випадках з давнішими культурами. Походження слов'ян часто пов'язують з Зарубинецькою культурою (бл. III ст. до н.е — II ст. н. е.). Близькою до неї є також сусідня з заходу Переворська культура (бл. III ст. до н.е — V ст. н. е.). Перші історичні згадки слов'ян відносяться до римських джерел I століття нашої ери, де вони відомі як венеди, які однак не цілком ототожнені з археологічними культурами. Ідентифікація археологічних культур цього періоду як слов'янських ускладнена присутністю в тому ж регіоні дніпровських балтів, до яких імовірно належить зокрема Милоградська культура (бл. VII ст. до н.е — I ст. н. е.), а також готів, до яких належить щонайменше Вельбарська культура (бл. I—V ст. н. е.). Слов'янськими часто називають Черняхівську (I—V ст. н. е.) та Київську (II—V ст. н. е.) культури, але це остаточно не з'ясовано, Черняхівська культура щонайменше мала значний вплив готів. Майже не викликає сумнів слов'янська приналежність Пеньківської (бл. IV—VII ст.) та Празько-Корчацької[en] (Корчацької, Празької, бл. V—VII ст.) культур, які ототожнюють відповідно з антами та склавинами, відомими за кількома візантійськими джерелами. У цих джерелах зокрема згадується перший відомий за іменем слов'янський правитель, князь антів Бож (IV століття), а також й інші вожді, як-от Ідарізій, Мезамир, Мусокій, Ардагаст тощо. Анти та склавини подекуди воювали з готами, аварами та Візантією. Імовірно саме від цих двох племен почалося широке розселення слов'ян Європою (зокрема до Балкан).[84][82][85][15][86]
Близько 1256 року, після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів. 1259 року, через відсутність військової допомоги з Заходу, король повторно визнав верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. 1303 року Данилів онук король Юрій І домігся створення Галицької митрополії. 1308 року держава перейшла до його синів Андрія і Лева II, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди. 1340 року його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за галицько-волинську спадщину. 1392 року Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського, яке ще раніше опанувало землі Київського та Чернігівського князівств[93]. В той самий час південні українські землі перебували у складі Золотої Орди, а Закарпаття — у складі Угорського королівства.
У 1266 році італійська Генуезька республіка домоглася від Золотої Орди дозволу на створення власної колонії в Кафі (Феодосія). Надалі генуезці розширили контроль на все південне узбережжя Криму та на східну частину Керченського півострова, утворилася так звана Генуезька Газарія зі столицею у Кафі, що існувала понад 200 років.[94][95]
Місцеві візантійські еліти, греки та готи, що сповідували візантійське православ'я, не були задоволені пануванням монголів-мусульман і навіть ще більше — пануванням генуезців-католиків. На початку XIV століття їм вдалося створити в Кримських горах незалежне князівство Феодоро зі столицею у місті-фортеці Дорос (Мангуп). Князівство мало доступ до моря лише на невеликому відрізку південної частини західного узбережжя півострова з фортецею Каламіта та портом Авліта (зараз Інкерман). Феодоро налагодило дипломатичні відносини з Золотою Ордою, але вело війни з Генуезькою республікою за контроль над південним узбережжям Криму.[94][95]
У 1441 році відбувся політичний розпад Золотої Орди, внаслідок якого на півострові та в степах північного Причорномор'я утворилася незалежна держава Кримський ханат.[94][95]
У 1475 році до Криму вторглася Османська імперія, яка захопила та знищила князівство Феодоро та Генуезьку Газарію, а кримські хани, хоча чинили військовий супротив, у 1478 році визнали себе васалами османів. Відтоді південне узбережжя Криму безпосередньо контролювалося Османською імперією до XVIII століття, а Кримський ханат перебував у васальній залежності від неї.[94][95]
У XIV століттілитовські князі з династії Гедиміновичів вдало скористались початком занепаду Золотої Орди та розпочали збирання і переділ руських земель, спустошених в середині XIII століттянавалою Батия. Співвідношення слов'янських та власне литовських земель у складі Великого князівства Литовського1341 року було 2,5 до 1, а 1430 року — вже 12 до 1. Розпочав приєднання руських земель до Литви князь Гедимін, зокрема захопивши Київ 1322 року після перемоги в битві на річці Ірпінь. У 1340 році князь Любарт приєднав до Литви Волинь. Основний масив українських земель забрано до Литви за князювання Ольгерда, який приєднав Чернігівсько-Сіверські (1357—1358), Подільські (1363) та Київські землі (1362—1363). Нові землі приєднували як шляхом завоювання, так і через мирні ініціативи (угоди, шлюбні і родинні союзи) з переважанням останніх.[31][96]
З 1398 року литовська держава мала назву Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.[31]
Хоча правили державою литовські князівські династії, потужні позиції у Великому князівстві Литовському займали численні руські (українські) княжі роди, яких було більше ніж литовських, а також і велику частину війська на всіх ланках займали руські воїни та командувачі[31]. Помітні позиції руські воїни займали і в армії Польського королівства, що з 1392 року включало Галичину та деякі інші західні українські землі. Наприклад, у Грюнвальдській битві (1410), де польське та литовське війська разом розбили Тевтонський орден, за свої подвиги здобув слави та земель від короля Ягайла руський лицарІванко Сушик з міста Романів під Львовом[97]. Серед руських (українських) княжих родів Литовської держави особливо відомими, впливовими та заможними були волинські роди Острозьких та Вишневецьких. Князь Костянтин Острозький (1460—1530) був одним з найуспішніших полководців Литовської держави, першим здобув титул великого гетьмана литовського за перемогу над татарським військом біля Очакова1497 року. У 1514 році в битві під Оршею литовсько-руське військо на чолі з Костянтином Острозьким розгромило московське військо Василія III призупинивши захоплення руських земель Московією.[31]
Саме у складі Великого князівства Литовського, під певним впливом литовських військових традицій, вперше виникло українське козацтво. Хоча на перших етапах виникнення козацтво загалом підтримувалося литовською елітою, це були самовільні процеси заради оборони від кочівників, а не цілеспрямована організація державою. Зростання чисельності козацьких ватаг та їхні набіги на землі Кримського ханату створювали постійну напругу у відносинах між литовськими князями і ханом. У 1556 році волинський князь Дмитро Вишневецький заснував фортецю на острові Мала Хортиця задля боротьби з кочовиками. Це стало предтечею подальшого створення першої козацької січі.[31]
Протягом 1474—1700 років кримські хани, як спадкоємці ханів Золотої Орди, отримували данину від Московії. У 1521 році, після того як московити кілька років уникали сплати данини, хан Девлет I Ґерай організував масштабний похід на Московщину зі стотисячним військом, відомий як «Кримський Смерч». У результаті походу кримські татари розорили Москву та декілька міст дорогою й змусили московитів підписати принизливий договір і продовжувати виплачувати данину.[19][20]
Українське національне відродження сприймалося вороже імперським керівництвом Росії. Російський уряд взяв курс на повну мовно-культурну асиміляцію неросійських народів європейської частини імперії, інструментом якої була політика русифікації українського народу. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, зокрема Валуєвський циркуляр1863 року й Емський указ1873 року[113].
Діячі української та кримськотатарської культури імперської доби
30 грудня1922 року Українська Соціалістична Радянська Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.
Протягом 1923—1933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Українській СРР курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожости українців до радянської влади. Але вже в 1930 році, за ініціативи більшовицького намісника в Україні Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали масові репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс. В результаті сталінських репресій, особливо протягом «Великого терору», за політичними мотивами були страчені або відправлені у трудові табори мільйони українців, зокрема тисячі діячів української культури та науки. Знищення радянською владою у 1930-х роках понад 200 українських письменників і митців, здебільшого людей чий пік активності припав на 1920-ті роки та початок 1930-х років, зробило це покоління української культури відомим як Розстріляне відродження.[120] Серед найвідоміших жертв були Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Гнат Хоткевич, Михайль Семенко, Майк Йогансен, Валер'ян Підмогильний, Мирослава Сопілка, Вероніка Черняхівська, Михайло Бойчук, Софія Налепинська-Бойчук.
В економічній сфері України комуністи проводили так звану «колективізацію» сільського господарства та посилену «індустріалізацію», яка супроводжувалась вимушеним переміщенням великих мас населення з сіл у міста.
В той час, як більша частина України перебувала під радянською владою, західноукраїнські землі переважно знаходилося у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини протягом 1920—30-тих років, де продовжував існувати український визвольний рух, частина якого оформилася в організаційну структуру Організації українських націоналістів (ОУН) на чолі з Євгеном Коновальцем.
Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих «спецпереселенців», що включає 20 % загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з УРСР та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації[131].
УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль[132]. Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 1946—1947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів[133][134].
Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Бувши першим секретарем Компартії Української РСР у 1938—1949 роках, Хрущов був глибоко обізнаний із республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий із РРФСР до Української РСР[135].
Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва[136]. У 1946—1950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, а той час як обсяг промислового виробництва зріс у 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловости та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.
Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня1991Газета «Голос України» № 165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежності України.
Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, проте країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 року по 1999 рік[144][145] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції[146]. Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.
У 1996 році була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень у руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7 % щорічно.
Помаранчева революція, президентства Ющенка та Януковича
Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні антидержавні виступи у містах Криму (з 23.02.2014), а незабаром — і на сході України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось згодом, вони складалися з завезених напередодні з Росії найманців[157]), які підбурювали на захоплення державних установ, а також разом із російськими військовослужбовцями (які на той час були без відзнак на одязі та техніці) почали блокування військових частин ЗСУ на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців ЗСУ і громадських проукраїнських активістів[158]. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив захоплення української території.
Після анексії Криму російські керівники на чолі з Володимиром Путіним намагались проголосити Південно-східну Україну російською територією[159] і з квітня 2014-го намагались втілювати на цих землях подібний кримському сценарій[160]. На початку квітня були захоплені державні установи у Донецьку і Луганську, схожі спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м. Слов'янськ і Краматорськ. В. о. Президента Олександр Турчинов проголосив початок антитерористичної операції (АТО). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили Донецьку (06.04.2014) та Луганську (27.04.2014) народні республіки, контрольовані Москвою, яка їх фінансувала й організовувала їм постачання зброї, ПММ та надсилала бойовиків. Протягом травня-серпня 2014 р. Збройним силам України разом із добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити Донецьк. Проте, раптове пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації під Іловайськом[161][162], дозволило Кремлю врятувати так звані «ДНР» та «ЛНР» та заморозити конфлікт.
1 січня 2016 року Україна приєдналася до Зони вільної торгівлі з ЄС. 11 червня 2017 року українські громадяни отримали безвізовий режим поїздки до Шенгенської зони терміном до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду, а Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року.
Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма задовольнив вимоги «Нафтогазу» про відшкодування постачань газу за транзит, які не були поставлені «Газпромом». Відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» домігся компенсації у розмірі 4,63 мільярда доларів за те, що «Газпром» не поставив узгоджені обсяги газу для транзиту. За підсумками двох арбітражних проваджень у Стокгольмі, «Газпром» мав сплатити (і згодом сплатив) 2,56 млрд доларів на користь «Нафтогазу»[163].
21 лютого 2019 р. внесено зміни до Конституції України, норми про стратегічний курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО закріплені у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях[166].
Президентство Зеленського: COVID-19, масштабне російське вторгнення
2 березня 2020 року було підтверджено перший випадок інфікування COVID-19 у Чернівцях[167]. 12 березня в Україні було запроваджено загальнодержавний карантин й оголошено надзвичайну ситуацію, були закриті кордони, заклади освіти, частина підприємств і громадського транспорту, заборонені масові заходи, перебування у громадських місцях без медичної маски тощо. Епідемія охопила всі області України. Через карантинні обмеження в країні посилилась економічна криза, кількість офіційних безробітних зросла на 67 %. 20 березня вилікувався перший хворий, на той час хворі були вже в кількох областях[166][168]. 23 лютого2021 року в Україні було зареєстровано 2 вакцини проти коронавірусу: AstraZeneca та Pfizer/BioNTech[169][170]. 24 лютого було вакциновано першу людину[171]. Карантин було офіційно скасовано 1 липня2023 року, хоча де-факто його перестали дотримуватися з початком російського вторгнення24 лютого2022 року.
На червневому саміті в Брюсселі 2021 року лідери НАТО повторили рішення, ухвалене на Бухарестському саміті 2008 року про те, що Україна стане членом Альянсу з Планом дій щодо членства (ПДЧ) як невід'ємною частиною процесу та правом України визначати своє майбутнє і зовнішню політику, звичайно, без втручання ззовні[172].
У четвер 24 лютого2022 року, після звернення президента РФ В. Путіна, розпочалася повномасштабна агресія російської армії проти України. Зранку, о 4:00 за Київським часом територія України була атакована крилатими ракетами «Калібр» та «Іскандер». Російські військові розпочали наступ з території Білорусі, вздовж російсько-українського кордону і з тимчасово окупованого Криму.
На територіях, що опинилися під російською окупацією, масово знищується українськомовна література[179][180]. За даними звіту «Навчання в окупації: примусова русифікація системи освіти на окупованих територіях України» від правозахисної організації Human Rights Watch, російська окупаційна влада та інші російські високопосадовці вживали та продовжують вживати заходів задля викорінення української мови на загарбаних територіях[181]. Русифікації також зазнають примусово депортовані до Росії українські діти[182][183].
Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд ухвалив рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (внаслідок чого політична система України обрала більш президентський вигляд).
21 лютого2014 року відновлено дію Конституції 2004 року.
Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні[187]. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.
Президент України згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісности України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Зеленський Володимир — чинний президент України з 20 травня2019 року[188].
Виконавча влада
Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням із Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також у систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України[189].
Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
У червні 1991 року Верховна Рада України прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проєкт був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проєкту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня1996 року Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).
Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купонокарбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак ввести нову грошову одиницю вдалося лише у 1996 році після деякої стабілізації економічної ситуації.
У жовтні 1994 року президент держави, Леонід Кучма, запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 мільйонів у 1994 році до $3122 мільйонів у 1999. Коштом іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.
Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 році близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він становив 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.
Україна має багатопартійну систему, і станом на 18 січня 2017 року в країні зареєстровано 252 політичні партії[190]. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс здобути владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада2011 року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.[191].
Станом на грудень 2011 року в Україні була відсутня політична партія «всеохопного типу»[192][193]. Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї[191], а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованости[194].
Наразі в українському парламенті є такі фракції політичних партій:
Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом із Російською Федерацією і Білоруссю, Україна стала засновницею Співдружности незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14—15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.
У 1999—2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.
Сьогодні Україна розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, а також створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації програми інтеграції України до Європейського Союзу[196].
Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ (з 2008). Україна має статус спостерігача в таких організаціях, як РКБМ (з 1999) та Франкофонія (з 2006), ENTSO-E (з 2022).
10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу[203][204].
12 квітня 2018 п'ятий президент України Петро Порошенко повідомив, що запропонує Верховній Раді вийти з усіх статутних органів СНД, а 19 травня 2018 Порошенко підписав Указ, яким увів у дію рішення РНБО про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД[205][206]. Станом на лютий 2019 року Україна мінімізувала свою участь у Співдружності Незалежних Держав до критичного мінімуму та фактично завершила свій вихід. Верховна Рада України ніколи не ратифікувала вступ, тобто Україна ніколи не була членкинею СНД[143].
28 липня 2020 року Литва, Польща й Україна підписали декларацію про створення Люблінського трикутника, тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між трьома сусідніми державами задля європейської і євроатлантичної інтеграції України[207].
17 травня 2021 року було утворене «Асоційоване тріо» шляхом підписання спільного меморандуму між міністрами закордонних справ Грузії, Молдови та України. Асоційоване тріо — це тристоронній формат для розширення співпраці, координації та діалогу між трьома країнами (які підписали Угоду про асоціацію з ЄС) з Європейським Союзом з питань, що становлять спільний інтерес, пов'язаних із євроінтеграцією, розширення співпраці в рамках Східного партнерства та зобов'язання щодо приєднання до Європейського Союзу[168].
Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(липень 2024)
Україна має багату військову історію, що налічує понад 1000 років. Княжа дружина, що існувала в часи Київської Русі була однією з найгрізніших армій у тогочасній Європі, що дозволяло київським князям здійснювати неодноразові успішні військові походи у Візантію — одну з наймогутніших світових імперій того часу. Княже військо протистояло орді під час Монгольської навали у XIII столітті, що посприяло зупинці подальшого просування загарбників у Європу. Українське козацтво в XVI—XVIII століттях являло собою потужну військову структуру, за прикладом якої була організована козацька держава Гетьманщина. У XX столітті під час Визвольної боротьби 1917—1922 років на території України діяло одразу декілька українських збройних формувань та армій: Армія УНР, війська під командуванням гетьмана Павла Скоропадського, Українська повстанська армія Нестора Махна, різноманітні отаманські загони тощо. Також українці брали участь у боротьбі на боці червоного козацтва, згодом багато українців проходило службу у складі Червоної армії. Під час Другої світової українцями з метою відновлення державності та боротьби за неї було організовано Українську повстанську армію, що вела партизанську боротьбу до кінця 1950-х років. Також значна частина українців воювала на боці СРСР у складі підрозділів Червоної армії. Після війни українці служили в Радянській армії на території колишнього СРСР та за його межами.
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч осіб на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї[208][209]. У травні 1992 року Україна підписала договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1, в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї[208].
Україна здійснювала послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала Договір про звичайні збройні сили в Європі про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до 300 000).
Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі збройними силами США.[212]
Після відновлення незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими пострадянськими країнами і НАТО з 1994 року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний референдум у певний момент у майбутньому[213]. Під час Бухарестського саміту 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу[214]. 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр із питань євроатлантичної інтеграції. 12 червня 2020 року Північноатлантична радаНАТО визнала Україну партнером із розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP)[215].
Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в Азербайджан, Грузію та Китай. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки — Південний Судан, Республіку Конго тощо[216]. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю (ЦАСТЗ) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період 2007—2014 рр[217].
ЗСУ комплектуються шляхом призову на строкову службу чоловіків 18—27 років[218][219]. Чисельність на 2015 рік становить 250 000 осіб.[220] Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.
Виключні економічні зони Чорного та Азовського морів
В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з липня 2020 року, коли були утворені 136 районів (де-факто районів 140, бо 14 районів у АР Крим будуть ліквідовані лише після деокупації) замість старих 460.
Станом на 1 січня 2021 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка — Автономна Республіка Крим, 24 області, 140 районів, 461 місто (з них 187 — міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення — Київ, столиця України, та Севастополь), 108 районів у містах, 882 селища міського типу, 870 сільських рад, 27 205 сіл. З 15 квітня 2014 року внаслідок російської окупації Автономна Республіка Крим і м. Севастополь мають статус тимчасово окупованої території України[221].
Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.
Найбільша кількість населення зафіксована 1993 року — 52 244 000 осіб, після чого спостерігається стійка тенденція скорочення населення внаслідок перевищення смертности над народжуваністю та еміграції, в тому числі трудової.[225]
Україна перебуває у демографічній кризі з 1980-х років через високу смертність, особливо чоловіків працездатного віку та сільського населення, й низьку народжуваність. Стрімке скорочення чисельности населення почалося у 1993 році, як наслідок економічного колапсу. За даними всеукраїнського перепису 2001 рокунаселення України становило близько 48,5 мільйонів осіб. За 1993—2013 рр. чисельність населення України скоротилася на 6,7 млн осіб. Позитивні тенденції в демографії з'явились у 2002 році, коли почалося повільне зростання народжуваності. В останні роки, завдяки демографічній політиці держави, народжуваність в Україні перевищила середньоєвропейські показники (11,4 на 1000 населення у 2012 році), але з причини порівняно високої смертности цього недостатньо для стабілізації чисельности населення.
За даними Держкомстату, у 2012 році загальний приріст населення становив −0,17 % (зокрема, природний — −0,31 %, міграційний — +0,14 %), смертність — 14,5 на 1000 населення (14 місце), фертильність — 1,46 дітини на жінку (174 місце)
У 2007 році Україна за швидкістю темпів скорочення населення обіймала 4-ту позицію у світі[226]. За прогнозами ООН, чисельність населення України до 2050 року може становити 30 мільйонів осіб[227]. У 2008—2010 роках в Україні народилося понад 1,5 мільйона дітей, проти 1,2 мільйона у 1999—2001 роках. Дитяча смертність знизилася з 10,4 до 8,9 смертей на 1000 дітей у віці до одного року. Це низькі показники у порівнянні з іншими націями[228].
Очікувана тривалість життя при народженні: 71,57 року, місце у світі: 157, чоловіки: 66,81 р., жінки: 76,63 р. (за даними ЦРУ, 2015 р.) [24] [Архівовано 30 вересня 2015 у Wayback Machine.]
приріст населення −0,64 % (2014), місце в світі: 226
народжуваність 9,41/1000 осіб населення (2014), 10,72 (2015), місце: 203
фертильність 1,53 дитини/жінку (2015), місце: 215
смертність: 15,72/1000 осіб (2014), 14,46/1000 осіб (2015), місце: 2
рейтинг міграції: −2,25 мігранта/1000 осіб (2015), місце: 113
населення 44 429 471 ос. (разом із Кримом) (липень 2015), 31 місце в світі, 6-те місце в Європі.
Кількість міського населення, за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня2001 року становила 32 млн 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн 883 тис. осіб, або 32,8 %.[230] Міста з найбільшою кількістю населення (понад 1 000 000 ): Київ, Харків, Дніпро, Одеса. Понад половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від 1000 до 5000 мешканців). Найгустонаселенішими є східні та західні області (Донецька 166 ос./км², Львівська 116 ос./км², Чернівецька 112 ос./км², Дніпропетровська 104 ос./км²) а також Київська обл. разом із Києвом (158 ос./км²). Найнижча густота населення у південних та північних областях: Чернігівській 34 ос./км², Херсонській 38 ос./км², Кіровоградській 41 ос./км², Житомирській 43 ос./км².
Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22 млн 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок — 26 млн 16 тис. осіб, або 53,7 %. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1 %, працездатного 58,0 %, старшого за працездатний 23,9 %.
На 1 вересня 2011 року кількість офіційно безробітних в Україні продовжує скорочуватись і становить 432,4 тис. осіб[231].
Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризувався такими даними[232]:
0—9 років
9,4 %
10—19 років
15,2 %
20—29 років
14,3 %
30—39 років
13,7 %
40—49 років
15,1 %
50—59 років
10,9 %
60—69 років
11,4 %
70—79 років
7,8 %
старші 80 років
2,2 %
Ґрунтуючись на останніх даних статистичних організацій різних країн Європи експерти Центру економічного аналізу «РІА-аналітика» РІА «Новости» 24 червня2011 року провели дослідження і підготували рейтинг європейських держав за часткою витрат на харчові продукти в структурі споживчих витрат. У рейтингу брали участь усі країни Європи, щодо яких була відповідна інформація за останні роки (переважно 2010 і 2009 року). На останньому місці рейтингу (38 позиція) перебуває Україна, жителі якої витрачають половину своїх споживчих витрат на їжу[233].
Найбільші міста України за чисельністю наявного населення на 1 січня 2020 року[234][235]
Частка населення регіонів, що вказала рідною мовою українську за переписом 2001 р.
Частка населення районів і міст обласного підпорядкування, що вказала рідною мовою українську за переписом 2001 р.
Найпоширеніша рідна мова у міських, селищних і сільських радах за переписом 2001 р.
Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України»[236].
78 % українців вважають своєю рідною мовою українську, а 18 % — російську, свідчать дані опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова[239].
Українська мова переважає як мова спілкування в родині на заході України, у центрі та на північному сході, російська — на території Донбасу, в Криму та на півдні[240]. В Україні, особливо в етнічно змішаних районах Закарпаття, Донбасу, Буджаку та Криму поширені явища двомовности та багатомовности. З XIX ст. через зросійщення українських етнічних територій утворюється суржик — змішані елементи української та російської мов.
Крім того, є 863 громади Римо-католицької церкви та 474 представників духівництва, які представляють інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні[253]. Це приблизно 2,19 % населення, яке складається здебільшого з етнічних поляків, угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.
В Україні проживають приблизно 1 000 000 − 2 000 000 мусульман і близько 250 тисяч із них — кримські татари[254] Інші народи, що сповідують Іслам — азербайджанці, турки, узбеки, таджики, араби, пуштуни. Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них — на Кримському півострові. Також серед мусульман є частина етнічних українців, що прийняли Іслам.[255]
Україна посіла 64 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business 2020, який складає Світовий банк[257]. Україна посідає 107 місце в рейтингу податкових систем світу. За даними світового банку в Україні 28 податків, з яких один — податок на прибуток, 24 — податки на зарплатню. Сумарна ставка податків становить 54,9 %[258][259].
Україна піднялася в рейтингу конкурентоспроможності в сфері подорожей і туризму на 10 пунктів (до 78 місця).
За радянських часів економіка України була другою за величиною в Радянському Союзі та важливим промисловим і сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року[260]. Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.
Країна повільно просувалася в реалізації структурних реформ. Після відновлення незалежності уряд сформував правову базу для приватизації, однак широко поширена стійкість до реформ в уряді та від значної частини населення гальмували реформи: велика кількість державних підприємств були звільнені від процесу приватизації.
До 1999 року ВВП впав до 40 % рівня 1991 року[261], але на початку 2000-х економіка показала сильне зростання — від 5 до 10 % — промислове виробництво зростало більш ніж на 10 % у рік[262]. Україна сильно постраждала від економічної кризи 2008 року і в листопаді МВФ схвалив резервний кредит в $16,5 млрд для країни[263].
За 2014 р. зростання промвиробництва −9 %, місце 197 (всього у рейтингу 198 країн).
Реальне зростання ВВП −6,8 %, місце 218 (всього у рейтингу 222 країни).
ВВП (номінал) $130,7 млрд, ВВП ПКС $370,8 млрд (2014 est.) 49 місце.
ВВП (номінал) на душу населення — $3055, 128 місце із 186 країн (2014 рік, за даними МВФ).
ВВП ПКС на душу нас. $8200 (2014 est.), $9300 (2013 est.) 139 місце (всього у рейтингу 230 країн).
Трудові ресурси 22,1 млн осіб., безробіття 10,5 % проти 7,2 % у 2013 р.
Інфляція споживчих цін 12,1 % (2014 est.), −0,3 % (2013 est.), місце 214 (всього у рейтингу 225 країн).
Експорт $52,46 млрд (2014 est.), $59,1 млрд (2013 est.).
Наразі місячна мінімальна зарплата в Україні становить 6000 грн.[265], що еквівалентно 220$ (за курсом НБУ на 14.07.2021).
Середньомісячна зарплата в Україні у травні 2021 року становила 13499 гривень (495$ за курсом НБУ на 14.07.2021).
За 2019 рік Україна піднялась у рейтингу процвітання — плюс 15 позицій, наша країна посіла 96-е місце. Творці рейтингу (аналітичний центр The Legatum Prosperity) відзначили, що найсильніші сторони України — це освіта й умови життя, а слабкі — соціальний капітал[259].
Україна є найбільшим у світі виробником соняшникової олії[266], великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.
Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться — під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, ріпаку, льону олійного та рису. До 2050—2060 рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10 % населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде заохочувати масове впровадження найменших обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча[267].
З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.
З часу відновлення незалежності 1991 року, Україна зберегла власне космічне агентство. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій віддаленого зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проєктування космічних апаратів.[268][269]
Нині ДКАУ координує роботу понад 40 підприємств — «Південмаш», КБ «Південне» ім. М. Янгеля, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, Дніпрі, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який охоплює центри керування польотами космічних апаратів, приймання наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.[джерело?]
Основна продукція українських виробників — ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL»), які доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання із розробки й виробництва систем керування космічними апаратами «Компарус» для МКС «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління тепер відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Звезда» безпосередньо на орбіті).[джерело?]
Україна була першою із республік СРСР, яка видобувала газ. У Дашаві газ почали видобувати ще у 1920-х роках. Тоді ж проклали газопровід Дашава — Дрогобич. Потім від Дашави через Польщу на Берлін, після війни той газопровід демонтували й проклали газопровід Дашава — Київ, згодом — Дашава — Москва. Ще пізніше через Мінськ проклали газопровід до Ленінграда. Дашава була одним із найбільших газових родовищ у СРСР. Після Дашавського відкрили інші родовища газу. Всі вони мали запаси не менш як 30 км³ газу, тобто, були досить потужні. Але потім відкрили надто потужне родовище Шебелинське. І в 1973 український видобуток газу сягнув максимуму у 68 км³. Після цього почалося падіння видобування, і сьогодні Україна видобуває 20—21 км³.[270]
Україна є одним із найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі більше енергії на одиницю ВВП, ніж Німеччина. Велика частка енергоресурсів — від ядерної енергетики, а отримує країна переважну частину свого ядерного палива з РФ. Україна значною мірою залежить від своєї ядерної енергетики. Україна має найбільшу АЕС у Європі (Запорізька АЕС).
У 2006 уряд вирішив побудувати 11 нових реакторів до 2030 року, по суті, майже вдвічі збільшити поточну ядерно-енергетичну потужність. Енергетичний сектор України є дванадцятим за величиною у світі за встановленою потужністю у 54 ГВт. Відновлювальні джерела енергії, як і раніше, грають дуже скромну роль в електричній потужности. У 2007 47,4 % потужности прийшло з вугілля та газу (від газу близько 20 %), 47,5 % — від ядерної енергетики (92,5 млрд кВт-год) та 5 % у порівнянні — з ГЕС.
Відповідно до думки виконавчого віцепрезидента Sharp Energy Solution Europe Петера Тіле під час круглого столу в Києві,
…масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як газ і вугілля, а так само зменшити споживання ядерної енергії[271]. … ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3—5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи[272].
На пресконференції в УНІАН експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив:
Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних джерел енергії. На сьогодні він становить близько 80 млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів у Європі.
За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15 %. У такому випадку близько 2 млрд ₴ додатково надійдуть в економіку.
За оцінками експертів, Україна має великий вітропотенціал (за оптимістичним прогнозом — до 1 млрд кВт). Комплексна програма розвитку вітроенергетики України передбачає потужність вітроелектростанцій (ВЕС) — 16 млн кВт, зокрема, в західному регіоні — 3 млн кВт. Сьогодні потужність ВЕС в Україні становить менше, ніж 50 МВт, тимчасом як загальна потужність усіх електростанцій — 54 млн кВт — у тисячу разів більша.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Україна є країною, що стоїть на перехресті між центральною та східною Європою, між північчю і півднем. Вона межує з Росією і лежить недалеко від Туреччини. Гірські хребти Карпат підходять для катання на лижах, походів, риболовлі та полювання. Берегова лінія Чорного моря є популярним місцем для відпочинку влітку. Україна має власні виноградники, які виробляють природні вина, руїни древніх замків, історичні парки, православні та католицькі церкви, кілька мечетей і синагог. Київ, столиця країни, має багато унікальних структур, як-от Софійський собор і широкі бульвари. Є й інші міста, добре відомі туристам — порт-місто Одеса і старе місто Львів на заході.
Крим, маленький «материк» власної розробки, є популярним місцем відпочинку для туристів, для купання і сонячних ванн на березі Чорного моря з його теплим кліматом, скелястими горами, плато і стародавніми руїнами. Міста там включають: Севастополь і Ялта — місця мирної конференції наприкінці Другої світової війни. Відвідувачі можуть також брати круїзні тури на кораблі по Дніпру від Києва до узбережжя Чорного моря. Українська кухня має давню історію і пропонує широкий вибір оригінальних страв.
Сім чудес України є її історико-культурними пам'ятками, які були обрані широкою громадськістю за допомогою інтернет-голосування.
Протяжність автомобільних державних доріг в Україні становить 170 тис. км. З них близько 50 тисяч кілометрів — дороги загальнонаціонального значення, інші 120 тисяч — місцевого[274]. Мережа основних маршрутів поширена по всій країні і з'єднує всі великі міста України, а також надає транскордонні маршрути з сусідніми країнами. За стан цих доріг відповідає Укравтодор[275].
Крім того, є 250 тис. км вулиць міст, за стан яких відповідають місцеві органи влади[275].
Переважна частина українських доріг не оновлювалася з радянських часів, і тепер є застарілою. Український уряд зобов'язався побудувати близько 4500 км автомобільних доріг у 2012 році[276].
Залізничний транспорт в Україні відіграє роль підключення всіх великих містах, портових споруд і промислових центрів із сусідніми країнами. Велика концентрація залізниць на Донбасі. Хоча обсяг вантажів, перевезених залізницею, скоротився на 7,4 % в 1995 р. у порівнянні з 1994 р., Україна, як і раніше, залишається однією із найвищих країн за обсягом пасажиропотоку у світі на залізничному транспорті[277]. Загальна протяжність залізничних шляхів в Україні становить понад 22 473 км, з яких 9250 км — електрифіковані. Зараз держава володіє монополією на надання пасажирського залізничного транспорту, і всі поїзди, крім тих, що співпрацюють з іншими іноземними компаніями на міжнародних маршрутах, перебувають у віданні компанії «Укрзалізниця».
Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений безвізовий режим для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір Євро-2012 спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти[278]. На цей час існує три основні нові аеропортові термінали аеропорту на стадії будівництва в Донецьку, Львові та Києві, новий аеропорт вже відкрився в Харкові, у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту Бориспіль[279] — перший із двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшою з яких є «Міжнародні Авіалінії України».
Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на Дніпрі, Дунаї, Прип'яті та їхніх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через Одеський морський торговельний порт, звідки пороми регулярно плавають до Стамбула, Варни і Хайфи.
Частка сектору транспорту та зв'язку у валовому внутрішньому продукті України (за даними Держкомстату) станом на 2009 становила 11,3 %. Чисельність працівників галузі становить майже 7 % загальної чисельности зайнятого населення.
Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2009 році сягнув 9,5 млрд дол. США, у тому числі транспортних — 6,3 млрд дол. США. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять 66 %, у структурі імпорту — 19 %, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.
У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5 млрд тонн вантажів і 7,3 млрд пасажирів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6 % у порівнянні з 2008 роком, пасажирських перевезень — на 12,7 %.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Згідно з українською Конституцією, доступ до безкоштовної освіти надається всім громадянам. Повна загальна середня освіта є обов'язковою у державних школах, які становлять переважну більшість. Безкоштовна вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі. Існує також невелика кількість акредитованих недержавних середніх та вищих навчальних закладів.
Через акцент Радянського Союзу на загальному доступі освіти для всіх громадян, який триває і сьогодні, рівень грамотності становить приблизно 99,4 %. З 2005 року одинадцятирічна шкільна програма була замінена на дванадцятирічну: початкова освіта триває чотири роки (починаючи з шести років), середня освіта — п'ять років, повна базова — ще три роки. Потім майбутні студенти проходять державні випробування. Ці тести надалі використовуються для зарахування до університетів. Улітку 2010 року Міністерство освіти побіжно скасувало перехід на 12-річну систему середньої освіти.
Українська система вищої освіти включає в себе вищі навчальні заклади. Організація вищої освіти в Україні будується за світовою структурою високорозвинених країн за визначенням ЮНЕСКО та ООН.
Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(липень 2024)
Згідно з результатами ЮНЕСКО, станом на 2010 р., на мільйон жителів в Україні припадає 1001 —2000 осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.[294] За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували атом, дніпровський «Південмаш» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів НАН України в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступний після алмазу, — карбонітрид бору. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу[295].
За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5—1 % ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить — 1,7 %, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8 % ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, недосконалість законодавства про захист інтелектуальної власности тощо[294][296][297].
Станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій[298].
Україна входить до вісімки країн світу, які спроможні забезпечити повний цикл проєктування та виробництва авіакосмічної техніки, до п'ятірки країн світу з повним циклом виробництва танків та до десятки найбільших суднобудівних країн світу[298].
В Україні розвинуті також інші високотехнологічні галузі промисловости, зокрема виробництво важкого машинобудування, енергетичного устаткування, приладобудування[298].
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Загальні видатки на охорону здоров'я у структурі ВВП України сягнули 6,5 % (3,5 % — коштом держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.)
Система охорони здоров'я в Україні субсидується державою і є вільно доступною для всіх українських громадян і зареєстрованих жителів. А проте лікування в державних установах не є обов'язковим, тому приватні медичні комплекси існують по всій країні.
Україна сьогодні стикається з низкою проблем, головна з яких — демографічна криза, через високу смертність і низьку народжуваність.
Засоби масової інформації та телекомунікації
Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(січень 2021)
Значну частку українського медіаринку займає телебачення. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішані. До першої категорії належить Національна телекомпанія України, до другої — СТБ, Новий канал, ICTV, 5 канал, а до третьої — Інтер ТБ та 1+1. Останні дві компанії мали найбільшу аудиторію в 2010 році[299].
Ринок телекомунікацій в Україні в 2009 зріс на 0,5 % до $6 млрд або близько 6 % ВВП. 87,1 % в структурі доходів телекому становив мобільний і фіксований зв'язок[302].
Станом на кінець 2014 року 50 % населення держави користувалося інтернетом (дані Інтернет асоціації України ІнАУ). Найпопулярнішими причинами користування інтернетом серед українців залишаються соціальні мережі. Найактивніші користувачі мережі — молодь. Найпопулярнішими соціальними мережами були Фейсбук, Інстаграм, Твіттер та Телеграм. Українці віддавали перевагу Google. Також популярними були портали (Ukr.net, I.ua), торрент-трекери, інтернет-магазини та онлайн-банкінг[303].
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. «Споріднена праця» (за Сковородою) і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.
Ключовим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті. У подальшому становленні національної культури виключну роль відіграла народна культура, тоді як роль еліт була значно меншою. Це пояснюється складним історичним шляхом України, відсутністю національної державності протягом тривалого часу. Зокрема в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини зрусифікували, українське суспільство розвивалося без повноцінної національної еліти.
Джерела української культури лежать у стародавніх народних традиціях та звичаях, які формувалися протягом століть переважно в сільському середовищі. Внаслідок індустріалізації XIX—XX століть, зміни образу життя, значна частина населення України виявилась відірвана від свого «коріння» і традиційної культури.
Як і українська культура, українське мистецтво має джерела в мистецтві Русі, а протягом історії розвивалося у руслі як європейських, так і згодом російських тенденцій. Розвиток сучасного мистецтва пов'язаний із функціонуванням ряду державних установ, концертних організацій, творчих спілок та навчальних закладів, що перебувають у веденні Міністерства культури і туризму України.
Художня література
Форзац і перша сторінка першого видання «Кобзаря» (1840)
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Перші книги, написані давньоукраїнською мовою, науковці датують XVI століттям. Так у XVI ст. був написаний «Лексисъ с толкованіємъ словенскихъ словъ просто», в якій дається тлумачення слів давньоукраїнською мовою. Видатною пам'яткою староукраїнської мови є «Пересопницьке Євангеліє», написане в 1556—1561 pp. Протягом XV—XVIII ст. створюється література латинською мовою.
Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського «Енеїда», написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші. Проте значним гальмом розвитку української літератури стає російська влада, зокрема Валуєвський циркуляр1863 року забороняв видавати книги українською мовою[304].
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
У творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. У нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила архітектурно-художніми символами новий імідж суверенної України.
З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скитської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців. Повніше дійшли до нас зразки мистецтва Русі, що пов'язано з християнською церквою. Провідні жанри образотворчого мистецтва Руської держави — мозаїка, фреска, іконопис і книжкова мініатюра. Іконопис залишався провідним жанром живопису до XVII—XVIII століття, провідні мистецькі школи працювали при Києво-Печерській лаврі, з XVII століття також при Києво-Могилянській академії. Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва.
З початком 1930-х років радянське мистецтво розвивається у руслі соцреалізму, що був проголошений єдиним дозволеним художнім методом. З гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Серед художників радянської доби — О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касіян.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Надбанням української культури є як народне, так і професійне музичне мистецтво.
Народна українська музика багатоманітна за жанрами й охоплює календарно- та родинно-обрядові пісні, пісні кріпацького і солдатського побуту, історичні пісні, виконувані під акомпанемент кобзи або бандури, а також потужний пласт інструментальної музики, що включає як ансамблеве музикування («троїсті музики») і використовує різноманітні духові (сопілка), струнні (скрипка) та ударні (бубон) інструменти, так і вівчарські награвання (особливо самобутні інструменти Заходу України — дримба, трембіта).
Становлення професійного музичного мистецтва пов'язано насамперед із християнізацією на Русі, яке привнесло культуру церковного співу. Від XII століття в православних церквах поширювався одноголосний знаменний спів, а в XVII столітті на його зміну приходить багатоголосний партесний спів, яскраво представлений у творчості Миколи Дилецького. У XVIII столітті новий етап розвитку музичного мистецтва пов'язаний із засвоєнням традицій європейських музичних шкіл (Дмитро Бортнянський, М. Березовський та А. Ведель). Основоположною для становлення національної композиторської школи вважається багатогранна композиторська і організаторська діяльність М. Лисенка.
Одним з найвпливовіших діячів української естради був Володимир Івасюк, автор низки широко відомих українських пісень.[307]
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Українське театральне мистецтво бере свій початок із давніх часів. В епоху Русі відомі театральні вистави скоморохів, про елементи театру були в церковних обрядах свідчать фрески Софійського собору. Перші зразки драми виголошували прилюдно учні київських Братської (Києво-Могилянська Академія) та Лаврської шкіл (XVI—XVII ст.). Перший стаціонарний театр в Україні відкрили 1795 року в колишньому костелі єзуїтів у Львові.
Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 р., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 р. — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. Проте з початком доби соцреалізму новаторські пошуки українських митців придушено, а низку діячів (серед них Л. Курбаса) страчено.
Першою українською кінострічкою називається знята у Харкові «Джигітовка козаків» (1896) Альфреда Федецького.[308]
У перших десятиліттях XX століття в Україні створено 3 великі кіностудії: Ялтинська (1917), Одеська (1919) та Київська (згодом ім. О. Довженка) (1925). Фільми зняті на цих студіях, перш за все Київській та Одеській, мали особливо великий вплив на світовий німий кінематограф, деякі з них широко визнані в числі найкращих шедеврів німого кіно. В першу чергу це стосується фільмів Олександра Довженка, зокрема таких як «Звенигора» (1927), «Арсенал» (1929) і особливо «Земля» (1930).[308] Останній фільм фігурує у багатьох переліках найкращих і найвпливовіших фільмів в історії світового кінематографа[309][310]. Це ж стосується відзнятої в Одесі, Києві та Харкові експериментальної документальної стрічки «Людина з кіноапаратом» (1929) Дзиґи Вертова, що зокрема поставлена на 9 місце (і на 1 місце серед німих фільмів) у списку «The Greatest Films of All Time» (2022) від Британського інституту кінематографії.[309]
У СРСР не віталося створення фільмів українською мовою, а ті що створювалися виходили в широкий прокат з російським дубляжем, тому за радянських часів більшість українських кіномитців знімали кіно російською мовою. Зокрема це стосується, наприклад, відомого фільму[311]«В бій ідуть тільки „старики“» (1973) Леоніда Бикова, а також військової драми «Сходження» (1976) української режисерки Лариси Шепітько, учениці Олександра Довженка, що визнана одним з найкращих фільмів в історії світового кінематографа[309].
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Український рушник — один із національних символів.
Українська вишивка, ткацтво використовуються в традиційному одязі народних і традиційних свят. Українська вишивка варіюється залежно від регіону її походження та конструкції, яка має довгу історію, композицію, вибору кольорів і типу швів. Використання кольору дуже важливе і має певні історичні коріння в українському фольклорі.
Національні українські сукні багато прикрашені. Ткацтво ручної роботи, незважаючи на технологізацію виробництва, досі практикується, наприклад, у селі Крупове, що розташоване в Рівненській області.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Українські танці — запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, висока й самобутня культура українського народу. Народні танці стали невід'ємною частиною художнього життя України і світової хореографії. Вони продовжують свій розвиток на сучасній сцені.
Одним із найдавніших танців в Україні, що здобув популярність у всьому світі, є гопак.
Другим з популярністю в Україні є козачок — танець названий на честь козаків. Виконується попарно без зайвих трюків. Він характеризуються легкістю, ніжністю та ліричністю. Часто використовується імпровізація та гумористичні моменти.
Коломийка — різновид карпатського танцю. Назва походить від коротких народних пісень. Танець виконується попарно або з парною кількістю учасників, які танцюють у колі.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Українська кухня — національна кулінарія, яка має свою давню історію та славиться різноманітністю, нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, наприклад, український борщ.
Багато особливостей української кухні були зумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Важка праця потребувала ситної, калорійної їжі. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, й на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа мала бути смачною. Тим-то для більшости страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні.
У XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших та других страв і гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусі, «другим хлібом», однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші страви починають готуватися з картоплею.
Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами та традиціями.
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.
Після розпаду СРСР Україні залишилось сотні стадіонів, плавальних басейнів, гімнастичних залів і багато інших спортивних споруд. У спортивному плані Україна — типова європейська країна. Найпопулярнішими видами спорту є легка атлетика, футбол (найуспішніші команди — Динамо (Київ) і Шахтар (Донецьк)), бокс, волейбол, боротьба (спорт), гандбол, баскетбол та інші. Серед зимових видів спорту популярний біатлон. Українці практикують майже всі олімпійські види спорту й чимало інших видів, які не входять до олімпійської програми. Україна приймала Євро-2012 разом із Польщею.
«Золотою рибкою» називають Яну Клочкову, яка є чотириразовою олімпійською чемпіонкою, триразовою чемпіонкою світу, одинадцятиразовою чемпіонкою Європи тощо.
Перешкодою для аматорського спорту є порівняно слабо розвинута в порівнянні з іншими європейськими країнами спортивна інфраструктура, яка в багатьох випадках не поновлялася ще з часів Радянського Союзу.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 14 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Цей результат, отриманий 1887 року військовим відомством Австро-Угорської імперії, вказував на територію, яка належала їй. Також «своїм» центр Європи вважають Білорусь, Словаччина, Литва
↑Pilato, G., Kiosya, Y., Lisi, O., Inshina, V. and Biserov, V., 2011. Annotated list of Tardigrada records from Ukraine with the description of three new species. Zootaxa, 3123(1), 1-31.
↑Зерова М. Д., Микитенко Г. Н., Нарольский Н. Б., Гершензон З. С., Свиридов С. В., Лукаш О. В., Бабидорич М. М. Каштановая минирующая моль в Украине. Киев, 2007. 87 с.
↑Balashov I., Khomenko A., Kovalov V., Harbar O. 2018. Fast recent expansion of the Spanish slug (Gastropoda, Stylommatophora, Arionidae) across Ukraine. Vestnik Zoologii. 52(6). P. 451—456.
↑Протопопова В. В., Шевера М. В. 2019. Інвазійні види у флорі України. І. Група високо активних видів. GEO&BIO. 17. С. 116—135.
↑ абвгдKrzewińska M. et al. 2018. Ancient genomes suggest the eastern Pontic-Caspian steppe as the source of western Iron Age nomads. Science Advances. 4 (10): 1—12.
↑Масан О. 2010. Грюнвальдська битва та її відлуння у Теребовлі й Кам'янці-Подільському (ще раз до питання про участь рицарів з Галичини і Поділля у Великій війні 1409—1411 рр.) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. — 2010. — 1. — С. 116—126.
↑Розділ III. Несхожі пагони руського стовбура (кн. XIV — сер. XVI ст.). § 3. Перші сто літ козаччини // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑ абвгСубтельний О. Козацька ера[недоступне посилання] // Україна: Історія. — Київ: Либідь, 1993.
↑Розділ III. Україна-Русь — третій зайвий у Речі Посполитій «Двох Народів» (1569—1648). § 3. Шляхта, простолюд, козаки — вузол взаємопов'язань і протиріч // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑В. Греченко О. Ярмиш. Історія України. — Харків: Торсінг, 2005. — С. 39-47.
↑Розділ V. Козацька ера. § 1. Козацька революція 1648—1657 рр. // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑Розділ V. Козацька ера. § 2. Руїна (1658—1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑ абРозділ V. Козацька ера. § 3. Мазепа і мазепинці // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑Розділ VI. Україна XVIII ст. між Річчю Посполитою і Російською імперією. § 2. Згасання козацьких автономій у підросійській Україні // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑О. Сокирко. Тріумф в час Руїни. Конотопська битва 1659 р. — К. : Темпора, 2008
↑Rosefielde, Steven. Excess Mortality in the Soviet Union: A Reconsideration of the Demographic Consequences of Forced Industrialization, 1929—1949 // Soviet Studies 35 (July 1983): 385—409
↑УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА) Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2019. 842 с.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 25 лютого 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 25 лютого 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Конституція України, стаття 102. Офіційний сайт Верховної Ради України. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 5 січня 2014.: «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»
↑Конституція України, стаття 113. Офіційний сайт Верховної Ради України. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 5 січня 2014.: «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.»
↑Parliament approves admission of military units of foreign states to Ukraine for exercises: [14] [Архівовано 22 травня 2010 у Wayback Machine.] kyivpost
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 8 листопада 2007. Процитовано 8 листопада 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 19 квітня 2010. Процитовано 5 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 7 березня 2020. Процитовано 20 січня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [20] [Архівовано 23 липня 2011 у Wayback Machine.] UkrAgroConsult — BlackSeaGrain
↑В. П. Веклич, Л. В. Збарський Проблеми і перспективи розвитку трамвайного транспорту в Українській РСР (рос.) — К.: Общество «Знание» УССР, 1980
↑В. К. Дьяконов, М. А. Ольшанський, И. М. Скаковський, В. П. Веклич та ін. Перший в Росії. Київському трамваю 75 років (рос.) — К.: Будівельник, 1967—144 с, іл.
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 20 лютого 2013. Процитовано 18 червня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абвМатеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травня 2010. Процитовано 16 жовтня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Українське поетичне кіно // Український словник-довідник екранних медіа / Рутковський О. К. : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2007. — 304 с. — ISBN 978-966-02-4557-0
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 6 листопада 2011. Процитовано 15 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Boshyk Y. Ukraine During World War II: History and Its Aftermath / Yuri Boshyk. — Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986. — ISBN 0-920862-37-3. (англ.)
Magocsi P. R. A History of Ukraine / Paul Robert Magocsi. — University of Toronto Press, 1996. — ISBN 0-8020-7820-6. (англ.)
Reid A. Borderland: A Journey Through the History of Ukraine / Anna Reid. — Online ed. — 2003. (англ.)
Україна у цифрах 2014: Статистичний збірник. — К.: Державна служба статистики України, 2015. — 239 с.
«Україна. 30 років незалежності». Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: National Democratic Congress Grenada – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (November 2018) (Learn how and when to remove this template message) Political party in Grenada National Democratic Congress AbbreviationNDCLeaderDickon Mitchell[1&#...
Passive autocatalytic recombiner Passive autocatalytic recombiner (PAR) is a device that removes hydrogen from the containment of a nuclear power plant during an accident. Its purpose is to prevent hydrogen explosions. Recombiners come into action spontaneously as soon as the hydrogen concentration increases. They are passive devices because their operation does not require external energy.[1] Hydrogen may be generated in a nuclear accident if the reactor fuel overheats and zirconium ...
Metasomatisme adalah perubahan kimia dari batuan yang disebabkan oleh cairan hidrotermal dan cairan lainnya. Sinonim dari metasomatisme adalah metasomatos dan proses metasomatik. Kata metasomatisme juga dapat digunakan sebagai nama untuk varietas metasomatisme tertentu (misalnya Mg-metasomatos dan Na-metasomatos).[1] Metasomatisme dapat terjadi melalui aksi cairan hidrotermal dari sumber batuan beku atau metamorf. Alterasi metasomatik albit + hornblende + turmalin dari granit yang ter...
Irish government cabinet minister Minister for Public Expenditure, National Development Plan Delivery and ReformIncumbentPaschal Donohoesince 17 December 2022Department of Public Expenditure, National Development Plan Delivery and ReformMember ofGovernment of IrelandDáil ÉireannReports toTaoiseachSeatDublin, IrelandAppointerPresident of Ireland on the nomination of the TaoiseachInaugural holderBrendan HowlinFormation6 July 2011WebsiteDepartment of Public Expenditure, National Developme...
American serial killer (1946–1989) For the 2002 biographical film, see Ted Bundy (film). Ted BundyBundy in 1978BornTheodore Robert Cowell(1946-11-24)November 24, 1946Burlington, Vermont, U.S.DiedJanuary 24, 1989(1989-01-24) (aged 42)Florida State Prison, Raiford, Florida, U.S.Cause of deathExecution by electrocution[5]Other namesChris HagenKenneth MisnerOfficer RoselandRichard BurtonRolf Miller[4]Alma mater University of Washington (BA) Spouse Carole Ann ...
Japan's political system This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Emperor system – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (March 2024) (Learn how and when to remove this template message) Part of the Politics seriesMonarchy Central concepts MonarchMonarchismDivine right of kingsMandate of HeavenR...
Menteri Lingkungan Hidup dan Kehutanan IndonesiaPetahanaSiti Nurbaya Bakarsejak 27 Oktober 2014Kementerian Lingkungan Hidup dan Kehutanan IndonesiaDitunjuk olehPresiden IndonesiaPendahuluMenteri Lingkungan Hidup IndonesiaMenteri Kehutanan IndonesiaPejabat perdanaSiti Nurbaya BakarDibentuk27 Oktober 2014; 9 tahun lalu (2014-10-27)Situs webwww.menlhk.go.id Menteri Lingkungan Hidup dan Kehutanan Indonesia, umumnya disingkat Menteri LHK adalah kepala Kementerian Lingkungan Hidup dan Keh...
Location of Cape May County in New Jersey List of the National Register of Historic Places listings in Cape May County, New Jersey Contents: Counties and communities in New Jersey Atlantic – Bergen (Closter, Franklin Lakes, Ridgewood, Saddle River, Wyckoff) – Burlington – Camden – Cape May – Cumberland – Essex – Gloucester – Hudson – Hunterdon – Mercer – Middlesex – Monmouth – Morris – Ocean – Passaic – Salem – Somerset – Sussex – Union – Warren Map al...
AvaíNama lengkapAvaí Futebol ClubeJulukanLeão da Ilha (Singa Kepulauan)Time da Raça (Pasukan Berani Mati)Berdiri1 September 1923; 100 tahun lalu (1923-09-01)StadionRessacada, Florianópolis, Brasil(Kapasitas: 17,800[1])PresidenJoão ZuninoPelatih kepalaHemerson MariaLigaCampeonato Brasileiro Série B2012Série B, 7thSitus webSitus web resmi klub [[Perlengkapan pemain (sepak bola)|]] kandang [[Perlengkapan pemain (sepak bola)|]] tandang [[Perlengkapan pemain (sepak bola)|...
Dragoslav Jevrić Informasi pribadiNama lengkap Dragoslav JevrićTanggal lahir 8 Juli 1974 (umur 49)Tempat lahir Ivangrad, YugoslaviaTinggi 1,85 m (6 ft 1 in)Posisi bermain Penjaga gawangKarier senior*Tahun Tim Tampil (Gol)1993–1995 Obilić 66 (0)1995–1999 Red Star Belgrade 70 (0)1999–2005 Vitesse Arnhem 116 (0)2005–2007 Ankaraspor 50 (0)2007–2009 Maccabi Tel Aviv 64 (0)2009–2010 Maccabi Petah Tikva 18 (0)2010–2012 AC Omonia 16 (0)Total 400 (0)Tim nasional�...
This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Shade shadow – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (June 2016) (Learn how and when to remove this message) The understory of moss is in the shade caused by the trees shadow. Shade is the blocking of sunlight (in particular direct sunshine) by any o...
Hauptamt Volksdeutsche Mittelstelle Direzione generale del benessere dei tedeschi etnici VOMIDescrizione generaleAttiva1937-8 maggio 1945 Nazione Germania ServizioNSDAP RuoloDirezione e cura degli interessi dei tedeschi etnici residenti al di fuori del reich Dimensione5000 impiegati Parte di Schutzstaffel ComandantiMinistro responsabileFranz Xaver Schwarz (1937-1939) Heinrich Himmler (1939-1945) DirettoriWerner Lorenz (1937-1945) Voci su unità militari presenti su Wikipedia Werner Lorenz –...
تصوير بالرنين المغناطيسي تصوير للرأس بالرنين المغناطيسي من أنواع تصوير تشخيصي طبي ن.ف.م.ط. D008279 تعديل مصدري - تعديل جهاز تصوير بالرنين المغناطيسي MRI عالي الدقة إنتاج هولندا. جهاز مفتوح للتصوير بالرنين المغناطيسي MRI (واحد تسلا) ، بالسويد. تصوير المخ بالرنين المغناطيسي ...
Мисс Земля 2006 Хиль Эрнандес, победительница Мисс Земля 2006 Дата 26 ноября, 2006 года Ведущие Ариэль УретаПрисилла МейреллисДжинджер Конежеро Интервал-акт Кристиан Баутиста Место проведения Национальный музей Филиппин, Манила, Филиппины Телеканал ABS-CBNThe Filipino ChannelStar World Итого...
This article does not cite any sources. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Katsuura District, Tokushima – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (December 2009) (Learn how and when to remove this message) Katsuura (勝浦郡, Katsuura-gun) is a district located in Tokushima Prefecture, Japan. Location in Tokushima PrefectureSee SVG File As of June...
French politician Ferdinand Barrot Ferdinand Barrot in 1867. Portrait by Adolphe Yvon Ferdinand Victorin Barrot (10 January 1806 – 12 November 1883) was a French Bonapartist politician who carried the portfolio of Interior Minister of France, 31 October 1849 to 15 March 1850. Biography Born in Paris, the son of Jean-André Barrot, and thus the brother of Odilon Barrot and Adolphe Barrot, Ferdinand Barrot pursued law studies and became an avocat under the Restoration. Following the Revolutio...
معركة كورونل جزء من الحرب العالمية الأولى التاريخ 1 نوفمبر 1914 الموقع المحيط الهادئ 36°59′01″S 73°48′49″W / 36.983611111111°S 73.813611111111°W / -36.983611111111; -73.813611111111 تعديل مصدري - تعديل 36°59′1″S 73°48′49″W / 36.98361°S 73.81361°W / -36.98361; -73.81361 الأسطول الألمان...
لحم بعجينمعلومات عامةالمنشأ العراق، الحجاز، تركيا، أرمينيا وبلاد الشامالنوع flatbread dish (en) المكونات الرئيسية لحم، بصل، طماطم، وبقدونس.تعديل - تعديل مصدري - تعديل ويكي بيانات جزء من سلسلة مقالات حولالبيتزا المقالات الرئيسية تاريخ البيتزا بيتزا توصيل البيتزا البيتزا في الولا...
,_cartographer.jpg)
.jpg)
.jpg)
.png)
,_Bitwa_pod_Orsz%C4%85.jpg)
.png)
.jpg)
.png)
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_front_side.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_location_map.svg)
.jpeg)
.jpg)
.jpg)
_1.jpg)
.jpg)
_%D0%B1%D0%B0%D1%88%D1%82%D0%B0_%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%BA%D1%83_%D0%9B%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA.jpg)
_Bridge_in_Kiev.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
