Ісламська Республіка Мавританія араб. الجمهورية الإسلامية الموريتانية (Аль-Джумухірія аль-Ісламія аль-Мурітанія) фр. République Islamique de Mauritanie бербер. Agawej/Cengiṭ фульф. 𞤃𞤮𞤪𞤭𞤼𞤢𞤲𞤭 (Moritani) волоф. Gànnaar сонінке Murutaane
Прапор Печатка
Девіз: شرف إخاء عدل (арабська) «Honneur, Fraternité, Justice»(французька) «Честь, братерство, справедливість»
Гімн: Державний гімн Мавританії
Столиця (та найбільше місто)	Нуакшот 18°09′ пн. ш. 15°58′ зх. д.country H G O
Офіційні мови	Стандартна арабська, французька
Форма правління	Парламентська республіка
- Президент	Мухаммед ульд аш-Шейх аль-Газуані
- Прем'єр-міністр	Мулайе ульд Мохаммед Лагдаф
Незалежність	від Франції
- Дата	28 листопада 1960
Площа
- Загалом	1,030,700 км² (29)
- Внутр. води	0,03 %
Населення
- оцінка 2012	3,359,185 (135)
- перепис 1988	1,864,236 [1]
- Густота	3,0/км² (221)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	$7,159 млрд (144)
- На душу населення	$2,402 (132)
ІЛР (2004)	▲ 0,486 (низька) (153)
Валюта	Мавританська угія (MRO)
Часовий пояс	GMT (UTC+0)
- Літній час	не спостерігається (UTC+0)
Коди ISO 3166	MR
Домен	.mr
Телефонний код	+222
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мавританія

Політичні структури Сахеля XI-XIII ст. Імперія Гана • Канем • Текрур XIII-XVIII ст. Джолоф (Волоф) • Імперія Малі • Імперія Сонгаї Моси • Міста-держави хауса • Багірмі Вадан • Дарфурський султанат • Сеннар Борну • Сокото • Масина • Такедда XIX-XX ст. (Колонії) Британська колонія Нігерія Судан (колонія) • Французька Західна Африка Французька Екваторіальна Африка XX ст. (Незалежні держави) Сенегал • Мавританія • Буркіна-Фасо Малі • Нігерія • Нігер Камерун • Чад • Судан • Еритрея Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Маврита́нія (араб. موريتانيا, трансліт. Mūrītānyā, фр. Mauritanie), офіційна назва Ісла́мська Респу́бліка Маврита́нія (араб. الجمهورية الإسلامية الموريتانية, трансліт. al-Jumhūrīyah al-Islāmīyah al-Mūrītānīyah) — держава на північному заході Африки, яка межує на північному сході з Алжиром, на сході і півдні з Малі, на південному заході з Сенегалом, на північному заході із Західною Сахарою, на заході омивається Атлантичним океаном. Площа — 1 030 700 км². Населення — 3,359 млн ос. (станом на 2012 рік). Столиця — Нуакшот.

Держава знаходиться на північному заході Африки, територія країни простягається з півночі на південь на 1290 км, а із заходу на схід — на 1655 км. На північному заході межує із Західною Сахарою, окупованою Марокко (спільний кордон — 1560 км); на північному сході — з Алжиром (463 км); на південному сході — з Малі (2237 км); на південному заході — із Сенегалом (812 км). На заході омивається водами Атлантичного океану, берегова лінія — 754 км.

Західна Сахара	→←	Алжир
Атлантичний океан		↑
Сенегал	←	Малі

Територія Мавританії — кам'янисті та піщані пустелі Західної Сахари. Найбільша висота — 915 м. Вздовж низовинного піщаного узбережжя тягнеться смуга солончаків і тимчасових солоних озер — себха. Складене пісковиками плато висотою понад 300 м у внутрішніх районах країни простягається від північного кордону до долини річки Сенегал. Клімат тропічний пустельний. Постійних річок, крім річки Сенегал, немає.

Цікавою геологічною структурою Мавританії, яку видно з космосу у вигляді концентричних кіл, є Гельб-ер-Ришат — «Око Сахари».

Давні держави: Адрар.

• Незалежність від Франції здобуто в 1960 році.
• У 1975 році Західна Сахара була здана Іспанією; Мавританія окупувала південні області, Марокко — північні.
• у липні 1980 року було заборонено рабство. Мавританія була останньою країною світу, де рабство офіційно дозволялося. До цього часу в країні, за свідченням американського журналу «Newsweek» від 6 травня 1985 року, налічувалося понад 100 тис. рабів і приблизно 300 тис. осіб, що були колишніми рабами. Більшість міських жителів звільнила своїх рабів, але в сільській місцевості цей процес тривав ще дуже довго.
• У 1981 році були перервані дипломатичні відносини з Марокко, відновлені в 1985 році..
• З 1984 року глава держави й уряду — Маоуйя Оулд Сід Ахмед Тайа.
• У 1985 році відбувся ряд сутичок з сенегальцями.
• У 1991 році були обіцяні військові вибори.
• 3 серпня 2005 році відбувся військовий переворот, у результаті якого військові сили Мавританії захопили владу і створили військову раду, яка поклала край тоталітарному правлінню президента Маоуйї Оулда Тайї і певний час керувала країною. У 2009 році президентом Мавританії став Мохаммед ульд Абдель Азіз.

Мавританія за формою правління є ісламською президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Уряд очолює президент країни, який обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років. Конституція Мавританії визначає, що кандидатом у президенти може виставлятися лише представник правлячої партії мавританського народу. Президент, який є одночасно і главою держави, і головнокомандувачем збройних сил, підписує і ратифікує договори, обнародує закони, призначає міністрів уряду. П'ятнадцять міністрів — членів кабінету здійснюють виконавчу владу в країні.

Законодавча влада належить президенту і Національному зібранню, що складається з 40 депутатів, яких обирають строком на 5 років.

Найбільші політичні партії країни:

• Мавританська партія відродження;
• Об'єднання за демократію і єдність;
• Республіканська соціал-демократична партія Мавританії.

Мавританія член ряду міжнародних і регіональних організацій: ООН, Африканського Союзу, Економічного співтовариства західноафриканських країн.

Уряд Мавританії офіційно визнав незалежність України 30 жовтня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено того ж дня^[1]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Мавританії, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)^[1]. Справами України в Мавританії відає українське посольство в Марокко.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 12 регіонів, що мають порядкові номери від «першого» до «дванадцятого», і 1 столичний округ.

На чолі адміністрації кожного регіону стоїть губернатор, який підпорядковується уряду.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 15,6 тис. військовослужбовців^[1]. Загальні витрати на армію склали 24 млн доларів США^[1].

Мавританія — відстала аграрна держава. Основа економіки — скотарство, рибальство та гірничодобувна промисловість. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 8,4 млрд доларів США (143 місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 2,6 тис. доларів (136 місце в світі)^[1]. Промисловість разом із будівництвом становить 29 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 25 %; сфера обслуговування — 46 % (станом на 2002 рік)^[1].

Надходження в державний бюджет Мавританії за 2006 рік склали 421 млн доларів США, а витрати — 378 млн; профіцит становив 11 %^[1].

За даними Index of Economic Freedom The Heritage Foundation за 2001 рік темп зростання ВВП — 3,5 %. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,1 млн.

Національною валютою країни слугує угія.

Головні галузі промисловості: гірнича, легка і нафтохімічна.

У 2006 році видобуток нафти становив 27,4 млн барелів.

За 2004 рік було вироблено 176,7 млрд кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 164,3 млрд кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)^[1].

У 2006 році споживання нафти склало 24,2 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб^[1].

У сільськогосподарському обробітку, через несприятливі природні умови (пустеля Сахара), знаходиться лише 0,2 % площі держави^[1]. Головні сільськогосподарські культури: сорго, просо, фініки, зернові культури, овочі.

Важливою галуззю є тваринництво. За чисельністю поголів'я верблюдів Мавританія знаходиться на 3-тє місці в світі.

Значний прибуток приносить вилов риби у водах Атлантики.

Осн. транспорт — автомобільний та морський. Довжина єдиної в країні залізниці бл. 700 км. Вона з'єднує Нуадібу з колишнім і сучасними центрами видобутку залізняку — Фдериком, Зуератом і Гельб-аль-Рхейном. У Нуакшоті і Нуадібу функціонують міжнародні летовища і великі морські порти, в тому числі рудоекспортний Кансадо (поруч із Нуадібу).

У 1996 році Мавританія отримала прибуток від іноземних туристів 2 млн доларів США^[1].

Основні торговельні партнери Мавританії: Японія, Франція, Алжир, Італія, Іспанія.

Держава експортує: рибопродукти (57 %), мінеральна сировина (залізняк, гіпс — 43 %), жива худоба, гуміарабік, фініки, шкіряна сировина. Основні покупці: Японія (22 %); Італія (16 %); Франція (14 %). У 1997 році вартість експорту склала 562 млн доларів США^[1].

Держава імпортує: чай, цукор, рис та інші види продовольства, промислові товари (35 %), нафтопродукти (31 %), промислові вироби (21 %). Основні імпортери: Франція (30 %); Алжир (10 %); Іспанія (7 %). У 1997 році вартість імпорту склала 552 млн доларів США^[1].

Населення держави у 2006 році становило 3,2 млн осіб (129 місце в світі). У 1990 році населення країни становило 2,0 млн осіб. Густота населення: 2,5 осіб/км² (190 місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 41 ‰; смертність 12,2 ‰; природний приріст 28,8 ‰^[1].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 45,6 % (0,73 млн чоловіків, 0,72 млн жінок);
• дорослі (15—64 років) — 52,2 % (0,82 млн чоловіків, 0,84 млн жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,2 % (0,03 млн чоловіків, 0,04 млн жінок).

На півдні країни у басейні річки Сенегал живуть осілі землеробські негроїдні народи. Найбільша густина населення поблизу південного кордону в районі Шеммама, на правобережжі Сенегалу. Інше населення, скотарі-кочівники, розпорошене по великих просторах пустель і напівпустель. У етнічному відношенні вони належать до маврів, народу змішаного етногенезу.

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 54 %^[1]. Головні міста держави: Нуакшот (760 тис. осіб), Нуадібу (115 тис. осіб), Кіффа (57 тис. осіб).

п о р Найбільші міста Мавританії (нім.) Населення регіонів Мавританії за переписом 25 березня 2013 року.
	№	Назва	Регіон	Населення
Нуакшот Нуадібу	1	Нуакшот	Нуакшот	958 399	Кіффа Нема
	2	Нуадібу	Дахлет-Нуадібу	118 167
	3	Кіффа	Асаба	50 026
	4	Нема	Ход-еш-Шаркі	47 725
	5	Каеді	Горголь	45 539
	6	Зуерат	Тірис-Земмур	44 469
	7	Росо	Трарза	33 581
	8	Селібабі	Кудимага	26 420
	9	Атар	Адрар	25 190
	10	Аюн-ель-Атрус	Ход-ель-Гарбі	22 796

Головні етноси, що складають мавританську націю: маври (араби, бербери і туареги) — 70 %, негроїдні народи (волоф, тукулер і сонінке) — 30 %.

Бербери населяли Північну і Північно-Західну Африку ще до нової ери. Після вторгнення арабів до Північної Африки (7—8 ст.) їх було витіснено в пустельні райони. Деякі берберські племена змішалися з арабами. Формально всі вони прийняли іслам, хоч доісламські культи відіграють велику роль у берберському етнокультурному комплексі. Багато берберських племен перейшли на використання арабської мови. Однак досі збереглися анклави берберомовного населення. Традиційно бербери ведуть напівкочовий спосіб життя. Багато хто з них спочатку селився в оазах. Вони споруджують невеликі загати, щоб накопичити воду для вирощування зернових і фініків. Серед скотарів-кочівників поширена колективна власність на пасовищні угіддя. Однак землі, що обробляються, як правило, перебувають у приватній власності. Бербери відомі своєю войовничою вдачею. Вони звикли нападати і погрожувати, але рідко вдавалися до широкомасштабних військових дій. Незважаючи на постійне протиборство двох найвпливовіших політичних угруповань берберів, у кожній місцевості досягнуто домовленості про спільну оборону і перемінне використання пасовищ у період сезонних міграцій. У берберському суспільстві всі його члени користуються рівними правами; владними повноваженнями наділені місцеві збори, в яких беруть участь усі дорослі чоловіки.

Кочові араби-бедуїни прийшли в ці краї як завойовники і, коли не сподівалися на достатню продуктивність своїх стад, стягували з населення данину або примушували його працювати на себе. Відчуваючи явну неприязнь до осілого способу життя, вони нехтували досвідом осілого господарювання берберів. Традиційним житлом для бедуїнів слугували шатра з валяної верблюжої або козячої вовни, пофарбованої в чорний колір. Жителі узбережжя бедуїни-імрагени відмовилися від кочового способу життя і зайнялися рибальством. Як і арабське населення Магрибу (тобто Північно-Західної Африки), вони створили суспільство з розвиненою станово-кастовою структурою. Нижчу касту становили чорні маври (харатини), нащадки звільнених рабів.

Туареги, тобто бербери, які до ісламізації сповідували християнство, традиційно кочують зі стадами верблюдів і під час стоянок живуть у шатрах червоного кольору. Вони розрізнюють два види власності: зароблену працею і захоплену силою. Остання перебуває у спільному користуванні. Туарезькі жінки (на відміну від арабок) можуть володіти рухомою власністю і не носять чадру (обличчя закривають туареги-чоловіки). Крім того, вони є хранительками музичних і поетичних традицій.

Оази спочатку були заселені чорношкірими західноафриканцями, нащадками рабів скотарів-кочівників. Зараз місцеве населення вирощує там зернові культури, фініки і займається тваринництвом.

У долині річки Сенегал землеробством займаються переважно тукулери, сонінке і волоф (народи, які живуть також на території сусіднього Сенегалу). Вони воліють розмовляти власними мовами, і з побоюванням ставляться до арабомовної більшості населення країни.

Державна мова: арабська. Французька мова використовується на офіційному рівні. Поширені також місцеві мови негроїдних народів і туарегів.

Головна релігія держави: іслам — 99,5 % населення.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 53,1 року: для чоловіків — 50,9 року, для жінок — 55,4 року^[1]. Смертність немовлят до 1 року становила 69,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 1220 жителів; лікарями — 1 лікар на 11,9 тис. жителів (станом на 1996 рік)^[1].

У 1993 році 66 % населення було забезпечене питною водою^[1].

Рівень письменності в 2003 році становив 41,7 %: 51,8 % серед чоловіків, 31,9 % серед жінок^[1].

Витрати на освіту в 1996 році склали 4,7 % від ВВП^[1].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Мавританії користувались 3,5 тис. осіб^[1].

Кулінарні традиції Мавританії відрізняються від решти африканських країн тим, що чаю тут п'ють значно більше, ніж кави. При цьому в кухні узбережжя країни переважають морепродукти, а в кухні пустельних і степових регіонів — м'ясо. Чай тут подають невеликими порціями і з пишною пінкою, яку створюють шляхом численних переливань чаю.

• (англ.) Acreman, M. C. and Hollis, G. E. Water management and wetlands in sub-saharan Africa. — Cambridge: IUCN, 1996. — 249 p.
• (рос.) Быкова Л. В. Исламская Республика Мавритания. — М. : Наука, 1997. — 150 с.
• (рос.) Вавилов В. В. Мавритания. — М. : Мысль, 1989. — 124 с.
• (рос.) Ковальска-Левицка А. Мавритания — М. : Наука, 1981. — 303 с.
• (рос.) Лаврентьев С. А., Яковлев В. Ш. Мавритания: история и современность. — М. : Знание, 1986. — 64 с.
• (рос.) Луконин Ю. В. История Мавритании в новейшее время. — М. : Наука, 1991. — 199 с.
• (рос.) Салтанова А. В. Африканский месяц май // Международная жизнь. — 2004. — С. 5—8.

• Мавританія [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

Уряд

• République Islamique de Mauritanie [Архівовано 6 липня 2005 у Wayback Machine.] official government site
• Assemblée Nationale Mauritanienne [Архівовано 19 травня 2007 у Wayback Machine.] official site

Новини

• AllAfrica.com — Mauritania [Архівовано 9 жовтня 2008 у Wayback Machine.] news headline links
• News and Views of the Maghreb [Архівовано 16 січня 2006 у Wayback Machine.]

Різне

• Arab Gateway — Mauritania
• Encyclopaedia Britannica, Mauritania — Country Page [Архівовано 15 травня 2008 у Wayback Machine.]
• BBC News Country Profile — Mauritania [Архівовано 8 квітня 2008 у Wayback Machine.]
• CIA World Factbook — Mauritania [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• US State Department — Mauritania [Архівовано 1 жовтня 2008 у Wayback Machine.] includes Background Notes, Country Study and major reports
• Mauritania's location on a 3D globe (Java)
• US Library of Congress — Country Studies [Архівовано 10 червня 2006 у Wayback Machine.]
• country info & who's who [Архівовано 14 вересня 2008 у Wayback Machine.]
• Columbia University Libraries — African Studies: Mauritania [Архівовано 29 грудня 2008 у Wayback Machine.] directory category
• Open Directory Project — Mauritania [Архівовано 3 лютого 2009 у Wayback Machine.] directory category
• Stanford University — Africa South of the Sahara: Mauritania [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.] directory category
• The Index on Africa — Mauritania directory category
• Yahoo! — Mauritania directory category

Історія

• RaceandHistory.com: Present day slavery in Mauritania [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• Reuters — TIMELINE: Mauritania gripped by another coup [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• Mauritania: a small country gives a big lesson in democracy, Sens Public Review [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]