Респу́бліка Сейше́льські Острови́, Сейше́ли (сейш.Repiblik Sesel, фр.République des Seychelles, англ.Republic of Seychelles) — острівна держава в Індійському океані на однойменних островах біля східних берегів Африки (за 1600 км), на північ від Мадагаскару. Найменша суверенна держава Африки. Площа країни становить 455 км² (179-те місце у світі). Населення: 100 447 осіб (182-е місце у світі). Столиця: місто Вікторія. Сейшельські острови відомі природною красою навколишніх островів, особливою флорою та фауною. Туризм є основою економіки країни.
Довжина берегової лінії — 491 км. Певна кількість великих островів складаються з гранітного масиву. Велика кількість дрібніших коралових островів-атолів розкидана на великій території і вони мають назву «Зовнішні острови».
Найбільші острови за розміром та кількістю населення — Мае, Праслен та Ла Діґ входять у групу «Внутрішніх островів». Мае — найбільший острів архіпелагу і тут лежить найвища точка — гора Морн-Сейшеллуа (905 м). На Мае також розташована столиця країни — Вікторія, тут живе більшість населення країни.
Клімат
Острови мають субекваторіальний морський клімат. Середньорічна температура повітря — +26…+28 °C. Як такі існують тільки два сезони: зимовий — сухіший і помірно тепліший (травень — листопад) і літній — вологий жаркий (грудень — квітень). Сезони розрізняються між собою тільки напрямком вітру і кількістю опадів. Середньорічна кількість опадів — 2300 мм на узбережжі та 3500 мм у піднесених районах. Іноді трапляються сильні урагани, але не так часто, як на Маврикії або Реюньйоні.
Науковці виявили, що за кілька десятків років більша частина низько лежачих атолів світу може стати безлюдною через зміни клімату і нестачу прісної води. У їх числі опиняться Мальдіви, Сейшели та частково Гаваї[1]
Сейшельські острови мають великий досвід у галузі збереження та охорони навколишнього середовища. Перші заходи охорони флори і фауни започатковані ще в 1960-х роках. Існували закони, спрямовані на захист довкілля, ще з колоніальних часів і уряд країни вжив дійових заходів, особливо для збереження декількох видів птахів від знищення. На островах існує декілька державних і приватних фундацій, які займаються збереженням, доглядом та вивченням флори та фауни островів. Декілька місць на островах з огляду на незвичайну флору та фауну проголошені місцем світової спадщини ЮНЕСКО.
Однопалатний парламент, Національні Збори (фр.Assemblée Nationale), складається з 34 депутатів, 25 з яких обираються безпосередньо прямим голосуванням — решта на 9 місць призначаються пропорційно відсотку голосів, отриманих кожною партією. Термін обрання депутатів — 5 років.
Сейшельські Острови член ООН з 1976 року. Країна є членом низки міжнародних організацій: Руху неприєднання, Співдружності (об'єднання країн, що входили до Британської імперії), Організації африканської єдності (ОАЄ) з 1976, Африканського союзу (АС) з 2002, Співтовариства розвитку Півдня Африки (САДК) з 1995, Спільного ринку Східної і Південної Африки (КОМЕСА), Комісії з Індійського океану (КІО) з 1984 і Асоціації регіональної співпраці країн Індійського океану (АРСІО) з 2000.
Сейшельські народні сили оборони (Seychelles People's Defence Forces) нараховують близько 800 службовців. З них близько 300 чоловік у складі президентського підрозділу. Збройні сили країни складаються з одного батальйону піхоти і двох артилерійських підрозділів. Резервісти і національна гвардія нараховують ще 1000 чоловік. Збройні сили беруть участь у регулярних навчаннях в Африці, а також спільно з французькими збройними силами в регіоні.
Берегова охорона була створена у 1992 р. і нараховує 250 чоловік, розділена на військово-морський і піхотний підрозділи. У складі берегової охорони є декілька кораблів, придбаних у Росії, Італії, Індії. Кораблі збройних сил беруть участь у патрулюванні прибережних вод.
У складі збройних сил існує також авіаційний підрозділ, створений у 1997 р. Підрозділ не має власних літаків, але відряджає льотчиків на комерційні літаки, які орендує для спеціальних заходів. Цивільні літаки в державній власності використовуються для рятування в морі. Зараз підрозділ в основному займається тренуванням льотчиків.
Загальні витрати на армію у 2000 році становили 68 млн доларів США[2].
Сейшельські Острови — відстала аграрна держава. Основа економіки країни — туризм (70 % доходів) і рибальство. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 626 млн доларів США (176-те місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 7,8 тис. доларів (81-ше місце у світі)[2]. Промисловість разом із будівництвом становить 26 % ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 3 %; сфера обслуговування — 71 % (станом на 2006 рік)[2]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється так:
19 % — промисловість і будівництво
10 % — аграрне, лісове і рибне господарства
71 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[2].
Надходження в державний бюджет Сейшельських Островів за 2006 рік склали 371 млн доларів США, а витрати — 376 млн; дефіцит становив 1 %[2].
Уряд вживає значних зусиль для підтримки індустрії туризму. Позитивний вплив на туристичний сектор економіки справило відкриття міжнародного аеропорту в 1970 році в місті Вікторія (1970). Уряд заохочує інвестиції в готельнийбізнес і реструктуризацію галузі. На Сейшелах міститься найбільший в Індійському океані центр переробки і перевезення тунця. Неподалік від м. Вікторії створена міжнародна торговельна зона (МТЗ). На Сейшелах в рамках розвитку офшорного бізнесу зареєстровано 10 тис. т. зв. міжнародних бізнес-компаній (2002). Провідні фінансові установи Європи та світу мають тут свої філії.
Економічно активне населення — 43 560 осіб (2000).
Переробна промисловість включає в себе фабрику по консервації тунця (99 % продукції йде на експорт до Європи), заводи з консервації овочів і фруктів, верфі для будівництва човнів, невеликі заводи, які займаються збиранням телевізорів. Також є декілька підприємств, які виробляють меблі, мийні засоби, фарби, цигарки, предмети з пластику. Працюють пивні заводи та заводи безалкогольних напоїв, а також з виробництва солі та переробки сільськогосподарської продукції: виробництва кориці, харчової і технічної олії з коприкокоса.
За 2004 рік було вироблено 208 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 193 млн кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)[2].
У 2004 році споживання нафти становило 5,6 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[2].
У прибережних водах розвинуте рибальство. З 1978 введена 370-км зона прибережних вод для обмеження вилову тунця іноземними риболовецькими суднами. Підписані вигідні для країни угоди про умови вилову риби у Індійському океані. До 2008 року Сейшельські Острови мали преференційне право доступу на європейські ринки збуту тунця. Щорічно виловлюють близько 8000 тон креветок. Країна займає одне з перших місць у світі по споживанню риби на душу населення — 65 кг на рік.
Основним засобом транспорту в країні є автомобільний транспорт. Існує 397 км. доріг. Порт Вікторія відіграє важливу роль у транспортній системі країни. У 2001 р. транспортний флот країни складався з 25 суден. У зв'язку з незвичайною географією авіаційний транспорт є ключовим у низці регіонів країни. У 2002 р. існувало 14 аеропортів різного розміру в багатьох регіонах країни, тільки половина з них асфальтовані. Найбільший аеропорт — міжнародний аеропорт Вікторія. Існує єдина національна авіакомпанія — Ер Сейшелз (Air Seychelles), яка виконує регулярні рейси до Лондона, Парижа, Рима, Сингапуру, Франкфурта, а також ПАР. Аеропорт Вікторії також приймає літаки численних міжнародних авіакомпаній, які забезпечують приток туристів на острови.
Держава експортує: рибопродукти (консервований тунець, морожена риба, креветки), продукція нафтопереробки (реекспорт). Основні покупці: Китай (15 %); Велика Британія (12 %); Таїланд (12 %). У 2006 році вартість експорту склала 50 млн доларів США[2].
Держава імпортує: паливо, промислові вироби, продукти харчування. Основні імпортери: США (26 %); Велика Британія (11 %); Ємен (10 %). У 2006 році вартість імпорту склала 261 млн доларів США[2].
Більшість населення прихильники римокатолицької церкви ще з часів французького володіння. Католицька церква залишається провідною в суспільстві, більшість населення визнають себе досить релігійними — регулярно відвідують церкву, релігійні свята відзначаються широким загалом суспільства. До 1944 р. всі школи країни та система освіти були в розпорядженні католицької церкви.
Також існує невеликий відсоток буддистів, прихильників індуїзму, ісламу та конфуціанства. Деякі креоли сповідують традиційні африканські вірування і культи: анімалізм, фетишизм, культ предків та сил природи. Навіть ті хто належить до католицької церкви іноді практикують чаклунство та інші африканські шаманські традиції.
Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 72,1 року: для чоловіків — 66,7 року, для жінок — 77,6 року[2]. Смертність немовлят до 1 року становила 15,1 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 172 жителя; лікарями — 1 лікар на 2,1 тис. жителів (станом на 1996 рік)[2].
Рівень письменності в 2003 році становив 91,9 %: 91,4 % серед чоловіків, 92,3 % серед жінок[2].
Витрати на освіту в 1996 році становили 8,5 % ВВП[2].
У країні існує обов'язкова 9-річна освіта. Початкова освіта надається креольською мовою, з 3-го класу вивчається англійська мова, а з 6-го також і французька. Після 6 років початкової школи і 3 років середньої школи учні мають можливість продовжити навчання в установах Національної служби молоді (National Youth Service). Навчання в цих установах є інколи необхідним для продовження навчання у вищих навчальних закладах. Загальна кількість студентів у Службі молоді близько тисячі чоловік. Основна мета програми — подолання безробіття серед молоді. Разом з загальноосвітніми предметами учні навчаються практичних навичок і живуть у таборах.
Середня спеціальна освіта пропонує спеціальності у сфері туризму та готельній справі. Також існує національний центр промислового навчання і національний коледж мистецтв. У 1983 р. в м. Вікторії відкритий політехнічний інститут, на двох відділеннях навчається близько 600 студентів, працює 52 викладачі. На островах не існує інших вищих навчальних закладів, молодь здобуває вищу освіту також у Великій Британії, Австралії, Китаї і Франції. У 2003 р. на фінансування навчання за кордоном виділено додатково 45 млн сейшельських рупій.
Традиційне житло в сільських районах — невеликі дерев'яні будинки, криті пальмовим листям або гофрованим залізом і поставлені на гранітному фундаменті. Внутрішні перегородки будинку споруджуються з розщепленого бамбуку. У столиці збереглися будівлі колоніального періоду.
З ремесел провідне місце займають плетені вироби з тростини, бамбуку, як-от килими і капелюхи, та з текстилю, такі як батік. Також поширені вироби з дерева, картини з традиційними африканськими мотивами, глиняні вироби. Одним з традиційних ремесел є виробництво прикрас з черепахових панцирів і черепашок, картин з перламутрових черепашок.
У музичній традиції значне місце займає романс, який виконують виключно французькою мовою. Невід'ємною частиною культури креолів є сега — імпровізований танець-спектакль у супроводі музики і характерного речитативу креольською мовою. На островах також поширені традиційні африканські танці, такі як реюньйон, таараб та сукус. Серед музичних інструментів виділяються бонн (смичковий) і зез (струнний).
У країні виходить декілька газет усіма офіційними мовами. Серед провідних періодичних видань: щоденна урядова газета «Сейшелз нейшн» (Seychelles Nation — «Сейшельська нація»), урядовий вісник «Офішл газетт» (Official Gazette — «Офіційна газета»), щомісячний журнал «Піпл» (The People — «Народ»), а також католицький журнал «Еко дез іль» (L'echo des Iles — «Відлуння островів»). Трансляція здійснюється трьома офіційними мовами країни. З 1979 р. в країні працює інформаційне агентство «Сейшельське пресове агентство», (Seychelles Agence de Presse, SAP). У 2002 р. інтернетом користувалося близько 9000 чоловік. Існує тільки одна опозиційна газета «Регар».
Сейшельська телерадіокомпанія SBC (Seychelles Broadcasting Corporation) має автономний статус від 1992 р. До компанії належить телевізійний канал і дві радіостанції. Трансляція здійснюється трьома офіційними мовами. Телекомпанія і більшість інших ЗМІ перебувають у власності уряду, високі ліцензійні кошти не дозволяють інвестиції в цю галузь.
