Україна — східноєвропейська країна, що розташовується на південному сході континенту . Загальна площа країни 603 700 км² (46-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 591 626 км², а на поверхню внутрішніх вод — 12 074 км²[3].
Сергій Шелухін вважав, що назва «Україна» утворена від дієслова украяти, відрізати й означає «відділений шматок землі», «відділена частина території племені». У часи розпаду Київської Русі на окремі незалежні землі слово «україна» набуло нового значення — «князівство». Зокрема, у літописах зафіксовані Переяславська україна, Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна, Київська україна та ін.[8];
Час в Україні: UTC+2[14]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад. На тимчасово окупованих Росією територіях півострова Крим, частин Донецької і Луганської областей діє московський час UTC+3.
Україна — унікальна мінерально-сировинна держава, багатства надр якої зумовлені особливостями геологічної будови її території. У межах країни розповсюджені всі основні геоструктурні зони земної кори: платформні, геосинклінальні і перехідні між ними області — крайові прогини[15].
Різноманітність різних геолого-структурних умов і величезний діапазон часу (більш 2,5 млрд років) протягом багатьох епох визначили формування практично всіх видів корисних копалин, в тому числі цілого ряду великих і дуже великих запасів родовищ вуглеводневої сировини і твердих корисних копалин[15].
У платформному чохлі, що перекриває кристалічний фундамент, розміщені великі поклади марганцевих руд Нікопольского басейну, комплексні ільменіт-рутил-цирконієвих руд Середнього Придніпров'я, а також родовища урану, унікальні за якістю і запасам родовища каолінів, бентонітових, вогнетривких і тугоплавких глин, бурого вугілля і багатьох інших видів корисних копалин[15].
У Дніпровсько-Донецькій металогенічній провінції залягають родовища газу, нафти, газоконденсату, кам'яної солі, гіпсу. В південній частині провінції знаходиться Донецька складчаста споруда з найбільшим однойменнім кам'яновугільним басейном, а також родовища ртуті, кам'яної солі, вогнетривких і тугоплавких глин. У вугіллях Донбасу зосереджені трильйони кубічних метрів метану[15].
На шельфі Азовського і Чорного морів розвідані родовища вуглеводневої сировини і ведеться активний пошук нових їх покладів.
У межах Українського щита, Донецької складчастої споруди і Карпатської складчастої області виявлені 6 золоторудних районів з ресурсним потенціалом в декілька тисяч тон золота при середньому змісті 6-8 г/тонн[15].
Більша частина території України має рівнинний характер, середні висоти — 175 м. Гори знаходяться тільки на заході (Карпати) та на крайньому півдні (Кримські). Найнижча точка — рівень вод Чорного моря (0 м); найвища точка — гора Говерла (2061 м) у масиві Чорногора, у Карпатах. Рівнинні простори країни, що становлять південно-західну частину Східноєвропейської рівнини, за своїм рельєфом неоднорідні. Тут можна виділити височини та низовини, утворення яких обумовлене переважно нерівностями кристалічного фундаменту Руської платформи, яка залягає в фундаменті Руської рівнини. Височини пов'язані головним чином з Українським кристалічним масивом.
На теренах України знайдено 8 вибухових кратерів, що утворилися у наслідку падіння небесних тіл. Всі кратери, за винятком Іллінецького, є похованими під товщею осадових порід, їх дослідження велося за допомогою свердловин.
Кліматичні умови в Україні визначаються у першу чергу її географічним розташуванням. Вони також формуються внаслідок взаємодії таких факторів, як сонячна радіація, циркуляційні процеси в атмосфері, підстильною земною поверхнею. Завдяки взаємодії всіх цих факторів, формуються загальні риси клімату України. Територія України лежить у помірному кліматичному поясі перехідного від морського до континентального типу[16]. Переважають помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос[17]. Значні, сезонні зміни амплітуди температури повітря, особливо на півдні й сході. Зволоження нестійке, нерівномірне за сезонами, взимку сніговий покрив; на півдні й сході максимум опадів припадає на літо, можлива посуха[17].
У цілому, клімат України[18] помірно континентальний, лише на південному березі Криму — субтропічний. Загальна закономірність кліматичних умов, полягає в зростанні континентальності з заходу на схід та близької до широтної зональності розподілу температур, вологості та опадів.
Зими на заході України помітно м'якіші, аніж на сході. Влітку, натомість, на сході спостерігаються більш високі середні температури, аніж на заході.
Середньорічна температура коливається від +5,5 …. +7 °C на півночі до +11° …. +13 °C на півдні. Середня температура в січні, найхолоднішому місяці, становить від −3 °C на південному заході (в Криму — від −1 °C до +4 °C) до −8 °C на північному сході. Середня температура в липні, найтеплішому місяці, коливається від +23 °C на південному сході до +18 °C на північному заході.
Кількість опадів в теплий сезон в середньому в двічі-тричі вища, ніж в холодний. Максимум спостерігається в липні та червні, а мінімум припадає на лютий. Сніг випадає найчастіше пізно в листопаді або рано в грудні.
Максимальна абсолютна кількість опадів припадає на Карпати, де може досягати 1 200 міліметрів. Мінімальна — на узбережжя Чорного та Азовського морів, а також степи Криму, де випадає менше 400 мм опадів на рік.
За величиною басейну, довжиною, водністю та гідроенергетичним потенціалом, всі річки України поділяються на великі, середні та малі. До великих належать Дніпро, Дунай, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг, Прип'ять, Десну. Всі інші належать до середніх або малих. На теренах України налічується близько 23 тис. водотоків, з них 2938 водотоків довжиною від 10 км та більше, а також 116 — довжиною понад 100 км.
Розвиток річкової мережі на території України та її щільність різняться в різних частинах у зв'язку з неоднорідністю кліматичних, геологічних та інших факторів. Найбільша річкова мережа — в Карпатах (до 1,10 км/км²) та на Донецькому кряжі (до 0,5 км/км²). В деяких районах південної частини наближається до нуля.
Вода великих річок прісна, мінералізація становить 300—600 мг/дм³. Мінералізація води середніх і малих річок півночі України коливається між 200 і 500 мг/дм³. Вона зростає у південному і східному напрямках. Найбільше мінералізовані води річок Приазов'я (понад 2000 мг/дм³) і річки між Дунаєм і Дністром, а найменше — Карпат (нижче 100 мг/дм³).
На території України понад 3 тисячі природних озер. Переважно це невеликі озера (0,01 — 0,1 км²), 30 озер мають площу до 10 км² і більше, 13 — понад 50 км².
Найбільше природне озеро України — озеро Ялпуг (Одеська область), його площа 149 км².
Найглибше природне озеро України — озеро Світязь (Шацькі озера, Волинська область), його глибина 54.4 м.
На теренах України налічується 1103 водосховища[20] . Вони утримують 55315,8 млн м³ води (величина повного об'єму), зокрема 8565,8 млн м³ — без 6-и водосховищ Дніпровського каскаду та 2-х Дністровських водосховищ (головного та буферного). В цілому, всі водосховища утримують об'єм води, що перевищує середній річний стік Дніпра.
Ґрунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці ґрунти мають найвищу природну родючість.
У Карпатах ґрунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в вертикальному напрямках. Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново-опідзолені та дерново-глейові ґрунти. Ґрунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхнево-глейові. У гірській зоні переважають бурі лісові ґрунти.
Ґрунтовий покрив Кримських гір має добре виявлену вертикальну зональність. У передгірській степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона вкрита дерново-карбонатними ґрунтами. У гірській лісовій зоні поширені буроземи, у найнижчому поясі на Південному березі Криму — коричневі ґрунти.
У фізико-географічному відношенні територію України можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
↑Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 25 January. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
(рос.)Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
(рос.)Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
.jpg)
.jpg)
