З 1927 року — навчання в початковій школі села Суботці Знам'янського району Кіровоградської області. Згодом сім'я Мариничів переїхала до сусіднього села Богданівка, де Олександр навчався у 5-му класі середньої школи. Далі продовжував навчання у середній школі № 4 міста Кіровограда, яку закінчив 1937 року з відзнакою. Після закінчення середньої школи у 1937 році вступив до Київського державного університету. На початку Німецько-радянської війни Олександр Маринич — студент геолого-географічного факультету Київського університету — учасник бойових дій Південно-Західного фронту, брав участь у обороні Києва, отримав тяжкі поранення. У 1942 році закінчив Казанський університет імені Ульянова-Леніна. З 1943 до 1945 року — радист, комсорг танкового батальйону військової частини Московського військового округу. Член ВКП(б) з 1944 року.
Після перемоги над Німеччиною повернувся до Київського державного університету, де вступив до аспірантури і під керівництвом В. Г. Бондарчука розпочав наукову і педагогічну роботу. За чверть століття він пройшов шлях від асистента до доктора географічних наук, професора. У 1948 році (під науковим керівництвом академіка В. Г. Бондарчука) захистив кандидатську дисертацію«Геоморфологія Подільського Придністров'я». Разом з В. Г. Бондарчуком та професором П. К. Заморієм у 1949 році створив кафедру геоморфології в Київському університеті. У 1961 році захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Геоморфологія південного Полісся». Науковим консультантом був академік І. П. Герасимов, офіційними опонентами — професори К. К. Марков, К. І. Геренчук, Г. І. Гарецький, які дали високу оцінку науковому дослідженню О. М. Маринича. 1969 року його було обрано членом-кореспондентом АН України.
У 1956—1971 роках — завідувач кафедри фізичної географії, декан географічного факультету, у 1968—1971 роках — проректор з навчальної роботи Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Читав курси: «Історія і методологія географічної науки», «Сучасні проблеми географії», «Фізична географія України», «Фізична географія Європейської рівнини і Кавказу», «Геоморфологія України», «Географічні основи природокористування». Читав лекції в університетах Франції, Польщі, Хорватії, США, Канади, Індії.
Академіком Олександр Мефодійович не зміг стати, оскільки був на посаді міністра освіти УРСР (2 березня 1971 — 3 липня 1979), а дійсні члени АН не могли займати посади в міністерстві, а в ті часи відмовитися від такої пропозиції було неможливо. Та ставши міністром, Олександр Маринич поставився до цієї справи з такою ж відповідальністю, як і до всього іншого. За часів його керівництва Міністерство освіти багато уваги приділяло практичному одержанню загальної освіти всією молоддю, підвищенню кваліфікації вчителів і керівних педагогічних кадрів, підготовці нових шкільних підручників і навчальних посібників, методиці викладання шкільних дисциплін, трудовому вихованню учнів.
О. М. Маринич очолював делегації України і виступав на сесіях ЮНЕСКО в Парижі й Тбілісі, а також на міжнародних конференціях з освіти у Скандинавії, Польщі, Німеччині, Великій Британії, Югославії, Канаді, Франції, Індії, США, Японії, Греції, Кубі, Сирії, Лівані. Вивчав досвід освітянської справи в зарубіжних країнах (Франції, США, Японії, Індії, Кубі тощо). Опублікував ряд праць в педагогічних виданнях про стан освіти в Україні.
З 1979 до 1989 року — керівник відділення географії Інституту геофізики ім. С. І. Суботіна АН УРСР, з 1989 року — радник дирекції Інституту географії НАН України і професор кафедри фізичної географії і охорони природи Київського університету імені Тараса Шевченка. Є одним із засновників Інституту географії НАН України, створеного 1991 року.
Найвідоміші наукові праці О. М. Маринича з геоморфології і фізичної географії Полісся, ландшафтознавства, фізико-географічного районування України, історія географії|історії географічної науки. Так, ще в 50-х роках Олександр Мефодійович організував Поліську комплексну географічну експедицію Київського університету і керував нею. На основі матеріалів цієї експедиції вчений по-новому обґрунтував походження Полісся і формування його рельєфу. Результати досліджень опубліковані у монографіях.
Могила Олександра Маринича та його родини, Байкове кладовище
Під науковим керівництвом вченого складені перші ландшафтні карти деяких областей і всієї України. В Інституті географії О. М. Маринич очолював дослідження, спрямовані на опрацювання конструктивно-географічних основ раціонального природокористування, розв'язання регіональних еколого-ландшафтознавчих проблем. Багато часу О. М. Маринич приділяв редагуванню наукових збірників, монографій. Його статті вміщені в багатьох українських та зарубіжних енциклопедичних виданнях.
Сфера наукових досліджень: теоретичні та прикладні проблеми геоморфології та ландшафтознавства, фізико-географічне районування України, історія географічної науки. Автор і співавтор понад 400 наукових праць, 20 монографій, підручників, навчальних посібників. Підготував 27 кандидатів наук, 7 докторів наук. Серед учнів Олександра Маринича — доктори географічних наук М. С. Бевз, П. Г. Шищенко (член-кореспондент АПН України), В. М. Пащенко, М. Д. Гродзинський, Фам Хоанг Хай. Основні праці:
Українське Полісся: Фізико-географічний нарис. — К. : Радянська школа, 1962. — 163 с. іл. — Бібліогр.: с. 158—162 (133 назв.).
(рос.) Геоморфология южного Полесья. — Киев: Издательство Киевского университета, 1963. — 252 с. Ил.+табл. — Библиогр.: с. 234—251.
(рос.) Физико-географическое районирование Украинской ССР / В. П. Попов, А. М. Маринич, А. И. Ланько. — Киев: Издательство Киевского университета, 1968. — 683 с.: ил. — Библиогр.: с.670-680.
