PROFILPELAJAR.COM

Географія Вірменії
Географія Вірменії
	Географічне положення Вірменії
Географічне положення
Континент	Азія / Європа
Регіон	Кавказ
Координати	40°00′ пн. ш. 45°00′ сх. д. / 40.000° пн. ш. 45.000° сх. д.
Територія
Площа	29 743 км² (143-тє)
• суходіл	95,5 %
• води	4,5 %
Морське узбережжя	0 км
Державний кордон	1570 км
Рельєф
Тип	гірський
Найвища точка	гора Араґац (4090 м)
Найнижча точка	річка Дебед (400 м)
Клімат
Тип	субтропічний
Внутрішні води
Найдовша річка	Аракс 994 км ( км)
Найбільше озеро	озеро Севан (1240 км² км²)
Інше
Природні ресурси	золото, руди кольорових металів, боксити
Стихійні лиха	землетруси, посухи
Екологічні проблеми	забруднення ґрунтів, знеліснення, забруднення вод

Вірменія — західноазійська країна, що знаходиться на Південному Кавказі й не має виходу до вод Світового океану . Загальна площа країни 29 743 км² (143-тє місце у світі), з яких на суходіл припадає 28 203 км², а на поверхню внутрішніх вод — 1 540 км²^[1]. Площа країни трохи менша ніж площа Дніпропетровської області України.

Назва

Офіційна назва — Республіка Вірменія, Вірменія (вірм. Հայաստան — Айястан)^[2]. Екзонім Вірменія уперше зафіксований у давньоперському Бегістунському написі 515 року до н. е. поблизу Керманшаха як Арміна^[3]. Давні греки називали країну Арменіа (дав.-гр. Αρμενία), уперше така назва зафіксована у Гекатея Мілетського і Ксенофонта. Згідно з історією Мовсеса Хоренаці, вірменська назва країни, Айастан походить від імені легендарного Хайка, легендарного пращура вірменського народу, що є потомком біблійного Ноя, Арменія від його нащадка — Арама^[1]^[3]. Інша версія виводить назву країни від народу мінаїв (minni або mannaeans), що мешкали в районі гори Арарат. А префікс ar- означає приналежність, тобто Армінні — Земля мінаїв. Грузинська назва країни, Сомхеті (груз. სომხეთი), на думку сучасних дослідників, походить від Сохмі, назви давньої землі, розташованої згідно з ассирійськими і урартськими документами у верхів'ях Євфрату. Після падіння Урарту і мідійського вторгнення, відбулося подальше злиття різних племен, таким чином топоніми Айя, Арміні і Сохмі стали синонімами.

Історія дослідження території

Географічне положення

Вірменія — західноазійська країна, що межує з чотирма іншими країнами: на сході і південному заході (Нахчиван) — з Азербайджаном (спільний кордон — 996 км), на північному заході — з Грузією (219 км), на південному сході — з Іраном (44 км), на південному заході — з Туреччиною (311 км)^[1]. Загальна довжина державного кордону — 1570 км^[1]. Країна не має виходу до вод Світового океану^[4]^[5].

Карта Вірменії від ООН (англ.)
Порівняння розмірів території Вірменії та США
Південний Кавказ

Крайні пункти

Докладніше: Крайні точки Вірменії

Час

Докладніше: Час у Вірменії

Час у Вірменії: UTC+4 (+2 години різниці часу з Києвом)^[6].

Геологія

Докладніше: Геологія Вірменії

Тектонічні розломи Вірменії
Вулкан Порак
Базальтові формації

Див. також: Гідрогеологія Вірменії

Корисні копалини

Докладніше: Корисні копалини Вірменії

Надра Вірменії багаті на ряд корисних копалин: золото, мідь, молібден, цинк, боксити^[7].

Сейсмічність

Докладніше: Сейсмічність Вірменії

Вулканізм

Див. також: Вулкани Вірменії

Рельєф

Докладніше: Рельєф Вірменії

Вірменія — гірська країна, близько 70 % площі республіки лежить вище 1500 м над рівнем моря. Середні висоти — 1792 м; найнижча точка — уріз води річки Дебед (400 м); найвища точка — гора Араґац (4090 м). Країна займає північно-східну частину Вірменського нагір'я, обрамленого з півночі і сходу хребтами Малого Кавказу. У центральній частині країни в субширотному напрямі простяглася смуга вулканічних гір, представлених слабо розчленованими середньовисотними і висотними лавовими плато та щитовими масивами. У цій смузі є безліч конусів вимерлих вулканів. Найвища точка — гора Арагац, 4090 м. На півночі і південному сході переважають середньовисотні гори. Південно-Західна Вірменія знаходиться в межах плоскої Араратської рівнини, поверхня якої складена алювіальними і озерно-алювіальними відкладами.

Рельєф Вірменії
Рельєф Вірменії
Гіпсометрична карта Вірменії
Супутниковий знімок поверхні країни
Карта країни (англ.)

Гора Арагац
На вершині Арагацу
Височини Вірменії
Зангезурський хребет

Клімат

Докладніше: Клімат Вірменії

Територія Вірменії лежить у субтропічному кліматичному поясі^[8]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною^[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу^[9]. На Вірменському нагір'ї середня зимова температура 0 °C, середня літня температура перевищує +25 °C. Середня величина атмосферних опадів від 250 мм на річок в низинах (долина річки Аракс), до 800 мм на рік у горах.

Сонячна радіація (англ.)

Сонячна радіація (англ.)
Кліматична карта Вірменії (за Кеппеном)

Вірменія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Внутрішні води

Докладніше: Гідрографія Вірменії

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 7,77 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 2740 км² зрошуваних земель^[1].

Гідрографічна мережа Вірменії

Гідрографічна мережа Вірменії
Річкові басейни Вірменії
Сточище Араксу, притоки Кури
Річка Аракс
Річка Дебед

Річки

Докладніше: Річки Вірменії

Річки країни належать безстічним областям Каспійського моря і озера Севан. Найбільші річки країни: Раздан, Аракс, Дебед, Агстев, Арпа, Воротан, Ахурян, Трту, Ахавно.

Озера

Докладніше: Озера Вірменії

Найбільше озеро країни — Севан.

Льодовики

Докладніше: Льодовики Вірменії

Ґрунтові води

Ґрунти

Докладніше: Ґрунти Вірменії

Рослинність

Докладніше: Флора Вірменії

Земельні ресурси Вірменії (оцінка 2011 року):

придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 59,7 %,
- орні землі — 15,8 %,
- багаторічні насадження — 1,9 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 42 %;
землі, зайняті лісами і чагарниками — 9,1 %;
інше — 31,2 %^[1].

Див. також: Ліси Вірменії

Тваринний світ

Докладніше: Фауна Вірменії

У зоогеографічному відношенні територія країни лежить на межі Європейської лісової провінції Циркумбореальної підобласті і Середземноморської провінції Середземноморської підобласті Голарктичної області^[9].

Див. також: Ссавці Вірменії, Птахи Вірменії та Риби Вірменії

Охорона природи

Докладніше: Природно-заповідний фонд Вірменії

Вірменія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

Конвенції про транскордонне забруднення повітря (CLRTAP),
Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
Конвенції з міжнародного морського права,
Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[11].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди:

Орхуський протокол 1998 року про стійкі органічні забруднювачі Конвенції про транскордонне забруднення повітря^[1].

Створені національні парки: Аревік, Озеро Арпі, Діліжанський національний парк, Севанський національний парк.

Стихійні лиха та екологічні проблеми

Докладніше: Екологія Вірменії

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: іноді відбуваються руйнівні землетруси (Спітакський землетрус 1988 року); посухи^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

забруднення ґрунтів токсичними хімікатами (ДДТ);
енергетична криза 1990-х призвела до швидких темпів знеліснення заради деревини на паливо;
забруднення вод річок Раздан і Арас;
зниження рівня озера Севан, через водовідбір на потреби ГЕС і побутове водопостачання;
перезапуск Мецаморської АЕС в сейсмічно активному регіоні несе потенційну загрозу радіоактивного забруднення.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Вірменії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також: Екорегіони Вірменії

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Armenia, Geography. Factbook.
↑ Котляков В. М., 2006.
↑ ^а ^б Поспелов Е. М., 2005.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 16 January. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
↑ Вірменія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
↑ ^а ^б ^в ФГАМ, 1964.
↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література

Українською

Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
Вірменія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

(англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

(рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
(рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
(рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
(рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
(рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М. : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
(рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
(рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
(рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
(рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
(рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М. : Мысль, 1989. — 448 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00315-1.
(рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
(рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
(рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Армения // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
(рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
(рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.