Болгарська Дунайська флотилія  — назва річкових сил Болгарії на Дунаї та його притоках, що були створені після російсько-турецької війни 1877-78 років і утворення Князівства Болгарії. Флотилія взяла участь у Сербсько-болгарськії війні 1885 року, Другій Балканській війні 1913 р., Першій світовій війні і бойових діях Другої світової війни.

У 1879 р., після набуття незалежності де-факто, була створена Дунайська флотилія Князівства Болгарії (до 1899 р. військово-морські сили Болгарії організаційно були єдині і називалися Дунайська флотилія і Морська частина). За поданням Командувача окупаційним загоном в Болгарії князя Дондукова-Корсакова болгарам були передані російські кораблі і катери. 31 липня 1879 р. (старого стилю.) у Русе (Рущук) в урочистій обстановці були підняті прапори Князівства Болгарії на пароплавах «Опит», «Горні Студень», «Породім», «Взрив», катерах «Олафчик», «Ракета», «Мотала», «Фардінг» і «Баварія», кількох гребних човнах; в той же час до складу Портового управління у Варні були передані шхуна «Белоруси» і катери «Птичка» і «Варна», кілька інших суден.

Ядром особового складу спочатку стали росіяни — 7 офіцерів і 58 унтер-офіцерів і матросів, дозвіл на службу в Болгарії яких був схвалений імператором Олександром II. До 1885 р. (Сербсько-болгарської війни) російські офіцери відігравали значну роль у становленні нового флоту. У липні ж 1879 р. князь Олександр підписав указ про затвердження Військового міністерства, в структурі якого було створено і Морське управління.

1 серпня 1879 р. першим командиром Дунайської флотилії і Морської частини був призначений російський капітан-лейтенант А. Е. Конкеєвич. Конкеєвич зайнявся організацією флоту Князівства, облаштуванням баз, навчанням екіпажів, а також організував підйом затонулих під час війни суден. У 1881 р. Конкеєвич відкрив Машинну школу в Русе, що стала першим технічним училищем в Болгарії. У тому ж році ним було організовано і будівництво першого судна — бота № 1, а в 1883 р. — будівництво яхти «Олександр I» у Франції.

У 1883 р., з 25 червня по 30 липня, після відставки А. Е. Конкеєвича, Флотилією і Частиною тимчасово командував лейтенант М. Я. Бал, якого змінив лейтенант З. П. Рожественський. Новий командир продовжив роботу по зміцненню і розвитку морських/річкових сил. Болгарії були передані міноноски «Черепаха» і «Бичок», опрацьовувався план передачі більш великих кораблів, але через погіршення російсько-болгарських стосунків російські офіцери, зокрема і Рожественський, були відкликані в Росію.

До вересня 1885 р. у складі дунайської флотилії і Морської частини знаходилися наступні кораблі і катери: яхта «Олександр I», пароплави «Взрив», «Опит», «Голубчик», миноноски «Васил Левски» і «Христо Ботев», парові катери «Баварія», «Мотала», «Фардінг», «Ракета», «Олафчик», «Варна», «Пташка», баржі «Янтра», «Маріца», бот № 1. Кораблі та катери флотилії взяли участь у сербсько-болгарській війні 1885 р. Основним завданням Дунайської флотилії стало перевезення вантажів і патрулювання. Важливу роль флотилія зіграла при обороні Видина, доправляючи продовольство і боєприпаси в обложену фортецю.

Флотилія, на відміну від морського флота, відіграла незначну  роль у Першій Балканській війні: на сухопутному фронті діяла частина екіпажів, а Друга Балканська війна закінчилася для болгар катастрофічно. У результаті кораблі і катери Дунайської флотилії були затоплені на річці Русенски-Лом щоб уникнути захоплення їх румунськими військами.

Участь Дунайської флотилії у Першій світовій війні, в якій Болгарія з 1915 р. вступила на боці Німеччини, Австро-Угорщини і Туреччини, обмежилася проведенням конвойних операцій на Дунаї. Річка відігравала величезну роль для Центральних держав, зв'язуючи всі країни союзу, але дії болгарських кораблів залишилися в тіні операцій найсильнішої Австро-Угорської Дунайської флотилії. Після оголошення перемир'я 1918 р. кораблі та катери флотилії потрапили під контроль країн Антанти — Франції, Румунії та Сербії.

Згідно з мирним договором, підписаним в Нейі 27 листопада 1919 pjre, Болгарії дозволялося тримати на Дунаї і в морі виключно поліційні сили. З наявних сил визначили чисельність допустимого «флоту» — не більше 4 міноносців, позбавлених торпедного озброєння, і 6 катерів. За необхідності заміни наявних кораблів та катерів дозволялося використовувати нові одиниці водотоннажністю не більше 100 т. Було заборонено мати підводні човни і морську авіацію.

Розвиток морських сил здійснювався в рамках різних міністерств — Міністерства залізниць, пошти і телеграфу (йому підпорядковувалися Морська торгово-поліцейська служба, Річкова торгово-поліцейська служба, а також берегова артилерія), Військового міністерства (йому підпорядковувалася Берегова жандармська група) і Міністерства праці, торгівлі та промисловості (йому підпорядковувалася Морська навчальна частина). Така організація зберігалася до другої половини 1930-х років.

У початковий період Другої світової війни Болгарія, як і в Першу світову війну, була союзником Німеччини. Як і в Першу світову війну, Дунайська флотилія не брала активної участі у війні. Річкові сили залишилися у стороні під час нападу на СРСР 1941 року. (Болгарія не оголошувала війну СРСР). Вони обмежилися протимінними і конвойними операціями до 1944 р. Навіть з урахуванням мобілізованих сил флотилія була слабка. У 1944 р. Болгарія вступила у війну з колишнім союзником — Німеччиною. Згідно з умовами перемир'я з Болгарією військово-морські сили взяли участь у очищенні від мін  Чорного моря і Дунаю. Катери флотилії зі змішаними болгаро-радянськими екіпажами увійшли до складу з'єднань радянської Дунайської флотилії і виконували бойові завдання. Тральщик «Христо Ботев» взяв участь у параді перемоги радянської Дунайської флотилії 5 червня 1945 р. у Відні.

Після закінчення війни тралення річки Дунай залишалося найважливішим завданням річкових сил. Це завдання виконувалося до другої половини 1948 року.

Післявоєнний розвиток болгарських морських і річкових сил йшов в рамках військово-технічного співробітництва з СРСР. Так, основою корабельного складу стали радянські катери, а в радянських морських училищах проводилося навчання болгарських моряків. У 1950-х роках. склалася нова структура Дунайської флотилії: кораблі були зведені в Дивізіон бронекатерів (дев'ять бронекатерів проекту 1124 і один проекту 1125), Дивізіон тральщиків і постановників віх (по чотири тральщика і постановника віх), Загін допоміжних катерів (чотири сторожових катери).

До кінця 1950-х рр. СРСР посилив контроль над своїми сателітами через систему колективної безпеки в рамках ОВД. Згідно з прийнятим спільним рішенням країн-учасниць договору в 1960 р. Дунайська флотилія Народної Республіки Болгарії, як і дунайські флотилії решти «народних демократій» — учасників Варшавського Договору, були розформовані.

В даний час Болгарія має на Дунаї лише прикордонну охорону.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2019)