Кілія

Кілія
	Герб Кілії
Основні дані
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Ізмаїльський район
Громада	Кілійська міська громада
Код КАТОТТГ:	UA51080050010036449
Засноване	862 до н.е. (2886 років)
Перша згадка	XIV сторіччя
Статус міста	з до н.е. 862 року
Населення	▼ 18 745 (на 01.01.2022)
Площа	22,345 км²
Густота населення	1029 осіб/км²
Поштові індекси	68300—68303
Телефонний код	+380-4843
Координати	45°28′03″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д. / 45.46750° пн. ш. 29.23778° сх. д.Координати: 45°28′03″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д. / 45.46750° пн. ш. 29.23778° сх. д.
Висота над рівнем моря	4 м
Водойма	р. Дунай (Кілійське гирло)
Назва мешканців	кілієць, кілія́нка, кілійці
Відстань
Найближча залізнична станція	Дзинілор
До станції	29 км
До обл./респ. центру
- залізницею	226 км
- автошляхами	209 км
До Києва
- автошляхами	670 км
Міська влада
Адреса	68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Миру, 57
Вебсторінка	Кілійська міськрада
Міський голова	Чернявський Вячеслав Вікторович
Карта
	Кілія
	Кілія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кілія (значення).

Кілія́ — місто в Ізмаїльському районі Одеської області України, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю, адміністративний центр Кілійської міської громади. Кількість населення на 2005 рік — близько 21800 осіб. Відстань до обласного центру становить 209 км і проходить автошляхом Н33 та Т 1610. Відстань до районного центру становить 46 км і проходить автошляхом Т 1607.

У місті розташовані суднобудівельно-судоремонтний завод, м'ясо-молочний комбінат, та річковий порт, що є важливим перевалочним пунктом на маршруті Чорне море — Дунай. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Кілія — Кілія Веке.

Назва

За однією з версій, в античність місто носило назву Ахіллей (грец. Αχιλλέα), яку згідно з легендою, дав поселенню Александр Македонський на честь епічного героя давньогрецької міфології Ахіллеса, похованого неподалік на острові Левка (грец. Λευκή). З часом звучання давнього іменування тутешнього поселення під впливом тюрських мов трансформулося в назву — Кілія. На підтвердження цієї версії є згадка також у євангелії, яке зберігалося з 1647 р. в Миколаївській церкві. За іншою версією вважається, що назва виникла у середньовіччі після входження поселення до складу Османської імперії та походить від слова Кіллі (осман. Killi‎), яке вживається для означення «глинистих» берегів дельти Дунаю^[3].

На мапах північного Причорномор'я, складених у 1320 році венеційським географом Маріо Санудо^[en] одне з гирл Дунаю та місто, яке було розташоване у цьому гирлі іменовані як Лікостома (грец. Λύκος στόμα), що означає буквально «Вовча паща». У своїх історичних працях Кантемир (1673—1723) також вказував назву Ликостом(он). Станіслав Сарницький (1532—1597) стверджував, що місто-фортеця Томі була там, де в його час знаходилася Кілія. У XIX столітті, до здобуття Князівством Румунія незалежності у 1878 році, молдовани називали місто Возія (рум. Vosia, в перекладі «Воля»), імовірно ототожнюючи його зі слободою, типом поселень, які масово з'являлися у той час вході колонізації Бессарабії^[4].

Історія

За легендою місто засноване у IV ст. до н. е. Олександром Македонським^[5]. Перші письмові згадки про місто належать до XIV сторіччя.

У 1352—1359 роках місто перебувало у складі Угорського королівства. З 1359 році на місці сучасного міста Кілія-Веке існувала Генуезьких колоній — Лікостомо. Очільником колонії був консул. На території комуни були знайдені монети — мідні фоллари, які карбувалися на території колонії^[6]. На території Одеської області у місті Кілія збереглися також оборонні рови, оскільки сама Фортеця Кілія була побудована з глини. Припускається, що в ті часи Кілія-Веке та Кілія були єдиним містом. Через Лікостомо в Середземномор'я генуезькі купці експортували мед, віск, коней, сіль, хліб, хутро, зерно, рибу. Крім італійців на той час жили вірмени, греки, татари, євреї, адиги та інші народи. У 1389 році володар Волощини Мірча-чел-Бетрин завоював порт Лікостомо і весь регіон гирла Кілії^[7]. У 1389–1484 роках у складі Молдовського князівства. 1484 султан Баязид взяв Кілію та Білгород. 1484—1806 — Османської імперії, 1806—1856 — Російської імперії, в 1856, після поразки Російської імперії в Кримській війні, знову відійшло до Молдовського князівства, а після Російсько-Турецької війни 1877—1878 років було повернуте до складу Російської імперії; в 1918—1940 — входило до складу Румунського королівства. В 1940 р., згідно з пактом Молотова — Ріббентропа, відійшло до СРСР і було включене до Української РСР. Входило до складу Аккерманської області (пізніше називалась Ізмаїльська область), в 1954 р. і по наш час — в складі Одеської області.

11 червня 1964 р. селища Марбія, Маяки та Фурманка^[8]^[9] Кілійської міськради включено в смугу міста Кілії, тоді ж виключено з облікових даних с-ще Дем'янівка.^[10]

Кілійська фортеця

Історики припускають, що фортецю заклали в XI столітті візантійці і назвали Лікостом (Вовча паща). У XIV столітті Лікостом перебудували італійці (Генуя), які контролювали в той час чорноморські торговельні потоки. Достеменно відомо, що фортецю Кілії в XV столітті значно розширили і зміцнили молдовани (Молдовське князівство), у 1484 році захопили і перебудували турки-османи. У XVI—XVII століттях фортецю не раз захоплювали Запорізькі козаки, а в 1806-му Кілію взяли російські війська на чолі з Арманом де Рішельє. Фортечні стіни охоплювали весь сучасний центр міста і ділили середньовічну Кілію на три райони (двори) — зовнішній, внутрішній, і цитадель. Цитадель перебувала на березі Дунаю і являла собою чотирикутний замок з чотирма вежами по кутах. За офіційною версією за умовами Бухарестського договору про мир, після Російсько-турецької війни 1806—1812 років, Кілійську фортецю було підірвано та майже повністю знищено росіянами. У 1825х-30х роках біля головного входу до церкви Успіння Божої Матері (колишня мечеть) в центрі фортеці було збудовано дворівневу дзвіницю, яка існує і сьогодні. Десь у цей час графинею Толстою Олександрою Валер'янівною на місці фортеці будується лікарня, що стає знаменитою не тільки в Кілії, а й в навколишніх містах.. На місці цитаделі було збудовано основну будівлю Кілійського елеватора, а у східній частині фортеці було розбито парк, який згодом мав розширитись уздовж рову та вийти до берега Дунаю, проте цього не сталося. На заваді стали інтереси торгівлі, порту, пароплавства а згодом й оборони. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк, у якому досі можна спостерігати абриси колишньої фортеці в ландшафті та знайти багато залишків стін фортеці, каміння та цегли.

Населення

Таблиця зміни чисельності населення
1897	1941	1959	1970	1979	1989	2001	2016
11 618	19 646	20 304	24 276	25 055	25 754	22 594	20 060

За переписом 2001 року, українці складали 55,41 % населення міста, росіяни — 28,41 %, молдавани — 9,67 %, болгари — 3,63 %, гагаузи — 0,91 %^[11].

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року^[12]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	4 555	39,21 %
Румунська та молдовська	2 495	21,48 %
Російська	2 200	18,93 %
Їдиш	2 144	18,45 %
Інші	224	1,93 %
Разом	11 618	100,00 %

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[13]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	9 052	39,56 %
Російська	12 700	55,50 %
Молдовська	671	2,93 %
Болгарська	268	1,17 %
Інше	193	0,84 %
Разом	22 884	100,00 %

Економіка

У місті розташовані судноремонтний Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод (КССРЗ), винзавод (із 2013 року випуск продукції припинено — підприємство фактично доведено до банкрутства), м'ясомолочний комбінат, річковий порт, що є основним перевалочним пунктом на маршруті, й ряд інших великих підприємств міста. Чорне море — Дунай.

Кілія — найбільший в Україні центр із вирощування рису. Рисові чеки простяглися на багато кілометрів уздовж Дунаю. Це призвело до підвищення рівня ґрунтових вод та засолення ґрунтів. З турецької мови перекладається, як «глина» тому що місто стоїть на глині.

Архітектурні пам'ятки

Миколаївська церква (1647) — церква збудована молдовським господарем — Василем Лупу
Храм Покрови Богородиці
Мечеть Султана Баязида II (руїни)
Кілійська фортеця (знаходилася на березі Дунаю у торці сучасних вулиць Миру, Гагаріна та Суворова); наразі на її місці порт, елеватор та міський парк; збереглися два ставки, утворених колишнім ровом
Дмитровський собор (вул. Дмитрівська), XIX століття
Старообрядницька Покровська церква (вул. Соловйова), побудована в 1912 — 1916
Старовинне єврейське кладовище

Уродженці

Ботошанський Яків Абрамович — єврейський письменник, журналіст, театральний постановник, драматург.
Буков Єміліан Несторович (1909—1984) — молдовський письменник та громадський діяч.
Дюльгер Дмитро Іванович (1999—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну.
Коломієць Олександр Васильович (1976—2014) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Ігор Нестеренко^[en] (нар. 1990) — баскетболіст.
Пристайко Вадим Володимирович (нар. 1970) — міністр закордонних справ України у 2019—2020 роках.
Стефанов Олег Дмитрович (псевдонім — Олег Стефан; нар. 1965) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, Заслужений артист України.
Катерина Тодорович^[ja] (1877—1974) — піаністка, вчителька музики.
Федосьєв Олександр Іванович (нар. 1991) — воїн ЗСУ, 28-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни, переможець міжнародного турніру «Ігри Героїв-2017».

Проживали

Лященко Владислав Павлович (1996—2021) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

Некрополі

Біля міста, на османському кордоні, 1575 p. був похований козацький гетьман — Іван Свирговський.

Слова з Думи про гетьмана Свирговського

«Де ж ви з нашим гетьманом прощалися ?

В глибокої могилі,

Біля города, біля Кілії,

На турецькі лінії.»

По дорозі з Кілії до Бендер (Тягині) була в полі могила з каменем, на якому був викутий хрест, цю могилу в народних переказах звали — Свиридова могила.