Місто мало варіанти назви Арсис, Альт-Арсис, Арциз або Арсі-на-Чазі. Саме тут, «по ліву її сторону, на підошві гори», і було виділено близько п'яти тисяч десятин землі німецьким переселенцям. Подарувавши новоселам землю, звільнивши від податків і рекрутської повинності, держава полишила на вільний розсуд. Ставлення регламентаційних інстанцій чудово вкладалося в улюблену формулу головного начальника краю, герцога де Рішельє: «Дуже не регулюватимемо». Нікому і на гадку не спадало диктувати колоністам, що конкретно і коли вони повинні посіяти, як розпорядитися урожаєм, будь-якою аграрною продукцією. Саме тому дбайливі вюртембержці, мекленбуржці і т. д. миттю зуміли, що називається, на порожньому місці створити справжній райський сад.
Історія
Місто виникло 1816 року в період заселення Південної Бессарабіїнімцями, після приєднання її до Російської імперії. Степові містечка, які засновані німцями-колоністами на Одещині у 1810—1830-х роках, отримували свої імена на спомин «перемог російської зброї», у наполеонівських війнах. Такі як Тарутине, Віттенберґ, Бородіно, Лейпциг, Фершампенуаз, Париж, Теплиця та інші.
Станом на 1886 рік у німецькій колонії, центрі Арцизької волостіАккерманського повітуБессарабської губернії, мешкало 1503 особи, налічувалось 122 дворові господарства, існували молитовний будинок, поштова станція, крамниця, 2 заїзди, 2 їдальні, 2 трактири, 2 винарні, відбувались базари щодва тижні у вівторки[4].
Першими жителями Арцизу стали німці — колоністи з Варшавського герцогства. Їм були надані значні пільги: кожна родина отримала по 60 десятин землі, звільнення від податків на 50 років, а від рекрутської повинності — назавжди. Згодом Арциз став однією з найбагатших німецьких колоній. Швидкими темпами розвивалися землеробство і скотарство. Про арцизький базар знали навіть за межами Російської імперії. Звідси коней табунами відправляли до Франції, Туреччини, Польщі.
У 1844 році в Арцизі Самуелем Меске була заснована перша металообробна майстерня. Плуги, виготовлені там, дуже добре і легко ходили по землі. Саме завдяки цьому кількість клієнтів постійно зростала і компанія прогресувала. На початку ХХ ст.майтерня вже стала фабрикою плушів із слюсарним, ковальським, ливарним, столярним та малярним відділами з власним освітленням. Почали випускати нові плуги Weischkorn — трилезові, прості, легкі в експлуатації. Хороший продаж цих плугів дав можливість втілити в життя план випуску дво-і трикорпусних плугів за власним проектом. Сталь високої якості отримували з Піттсбурга (США). З 1913 по 1914 рр. вдалося замовити і отримати 640 одиниць сталі для відвалів (самоочистників) зі Штатів. Товар прибував на залізничний вокзал Лейпцига (Серпневе).
У 1914 році розпочалася війна. Я. Меске (власник) був змушений служити в армії .бізнес зупинився. У 1917 році, повернувшись з війни, йому довелося починати знову. Придбали нові верстати, преси та інші пристрої. Майстерня почала не тільки випускати, але й ремонтувати плуги, жатки та іншу с/г техніку. Освоїли випуск бурякокосилок, мотовилок, кукурудзяних сівалок. останні користувалися дуже великим попитом. В останні кілька років перед переселенням почали випускати також дискові сівалки.
Лихом для німецького населення Півдня України стали депортації, політичні репресії та цькування, які почалися в 1940-х роках і скалічили життя переважній частині населення, ліквідувавши прошарок справжніх господарів села з передовим агротехнічним досвідом колоністського землеволодіння.
Наприкінці XIX сторіччя Арциз приваблював багатьох ініціативних людей з північних районів України і Білорусі, зі Східної Польщі, з Молдавії та Румунії.
З 1941 по 1944 роки Арциз окуповано німецько-румунськими військами. З 1944 року — відвойований радянськими військами.
У 1957 році Арциз був перетворений на селище міського типу (рішенням виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 2 січня 1957 р.); 24 жовтня 1957 до його складу ввійшли село Чорноглинське (Червоно-Глинське, колишнє Брієни) та хутір Нагорний.
З 24 серпня1991 року Арциз — в складі Незалежної України.
Гербом міста є варязький геральдичний щит. Лелека символізує мир, добро, щастя; золота виноградна лоза — працьовитість жителів і плодючість землі; каміння — єдність різних національностей; залізнична колія — розвиток промисловості. Блакитний колір — то краса і велич, червоний — мужність, золотий — багатство і справедливість. Автори герба — Постолов Сергій Костянтинович і Коваль Володимир Федорович. Герб було затверджено рішенням виконавчого комітету Арцизької міської ради народних депутатів 19 квітня 1991 р.
3 середні, 1 восьмирічна школа, 1 школа робітничої молоді, 1 спортивна школа, Будинок культури, 2 бібліотеки.
Населення
З роками збільшувався в Арцизі прошарок росіян, українців та молдаван. Переважно це були бідняки, які наймитували в господарствах колоністів, лише деякі займалися землеробством і кустарним промислом.
У 1859 році в Арцизі налічувалося 157 дворів (1521 житель).
Таблиця зміни чисельності населення
1959
1970
1979
1989
2001
2016
2020
11 344
14 115
16 853
20 240
16 370
14 859
14 666
Мовний склад населення (2001)
українська мова
російська
болгарська
молдовська
циганська
гагаузька
22,57 %
66,51 %
7,90 %
1,48 %
0,47 %
0,41 %
Національний склад населення (2001)
українці
росіяни
болгари
молдовани
30 %
26 %
18 %
4 %
Почесні жителі міста
ПІБ
Дата народження
Дата присвоєння звання
Заслуги громадянина
Баранов Василь Сергійович
01.01.1924
1991
За мужність та героїзм виявлені в роки Другої Світової Війни
Декаль Володимир Іванович
21.01.1925
1991
За мужність та героїзм виявлені в роки ВВВ
Метьолкін Олександр Акімович
21.08.1924
1991
За мужність та героїзм виявлені в роки Другої Світової Війни
Міхова Ніна Сергіївна
20.12.1917
Рішення виконкому від 21.08.1995
За багаторічну плідну працю, активну громадянську роботу та з нагоди 50-річчя Перемоги в Другій Світовій Віійні
Запорожченко Ніна Сергіївна
07.01.1931
Рішення виконкому №363 від 11.09.1996
За багаторічну сумлінну працю, активну громадянську діяльність та з нагоди 180-річчя міста
Афанасьєв Володимир Миколайович
01.03.1949
Рішення виконкому №363 від 11.09.1996
Директор художньої школи, вчитель вищої категорії, учасник міжнародних виставок
Еміль Херманн
24.02.1906
Рішення виконкому «363 від 11.09.1996
Перший із іноземців, колишній мешканець Арцизу, кому присвоєно це почесне звання
Роберт Піат
24.09.1922
Рішення міської ради№284-ХХІІІ від 21.08.01
За заслуги у встановленні дружніх стостунків між містами Арциз та французьким Арсі, з нагоди 185-річчя міста Арциз
Шварцман Олена Іванівна
23.04.1941
Рішення міської ради №284-ХХХІІІ від 21.08.2001
За активну громадську діяльність в напрямку відродження культурних традицій міста та з нагоди 185-річчя міста
Едвін Кельм
08.08.1929
Рішення міської ради №284-ХХХІІІ від 21.08.2001
За активну діяльність у встановленні дружніх зв’язків між Німеччиною та Україною на рівні простих людей. Президент Федерації бессарабських німців у Німеччині.
Зігмунд Цибарт
Рішення міської ради №284-ХХХІІІ від 21.08.2001
За активну діяльність, в тому числі і благодійну, по встановленню дружніх зв’язків між колишніми та нинішними жителями Арцизу
Попов Анатолій Васильович
13.07.1960
Рішення міської ради №363 від 11.08.2008
За вагомий внесок у розвиток будівельної галузі та активну громадську діяльність
Бородина Ганна Омелянівна
15.12.1920
Рішення міської ради №1770 від 30.07.2020
За мужність та героїзм виявлені в роки Другої Світової Війни. Активну громадянську діяльність
Теравський Володимир Антонович
25.12.1935
Рішення міської ради №1821 від 27.08.2010
За високий професіоналізм, доросовісне ставлення до роботи активну життєву позицію
Стоянова Ганна Степанівна
14.04.1949
Рішення міської ради №197 від 28.07.2011
За вагомий внесок у розвиток освіти міста, за активну громадську діяльність по збереженню культури та історії рідного краю, забезпечення дружніх хв’язків з жителями Німеччини та Болгарії та з нагоди 195-рісся міста
Коваль Володимир Федорович
04.08.1952
Рішення міської ради №781 від 09.08.2012
За багаторічну плідну працю, за вагомий особистий внесок у створення та реалізацію кульутрно-мистецбкого проєкту «Буджак», герб міста Арциз, збереження і примноження національного культурного надбання, розвиток кращих традицій фотомистецтва в місті, активну громадську діяльність та з нагоди 60-річчя з Дня народження
Священник Генадій Мартинов
23.04.1969
2016
Економіка
Маслосирзавод — побудований 1958 року в Арцизі, що випускав щорічно 5 тис. тонн продукції (нині закритий).
Птахо-м'ясокомбінат з приймальним, відгодівельними, м'ясо-жировим цехами і потужним холодильником.
Фабрики «Звільнений ткач» і промкомбінату.
Виноробний завод — радгосп «Комсомолець» довів площу під виноградниками до 860 га і переробляє за добу 1 тис. тонн винограду.
«Сільгосптехніки» — має свій механізований загін, потужні ремонтні майстерні, базу матеріально-технічного постачання, автопарк.
«Міжколгоспбуд» — комбікормовий завод, винзавод, маслосирзавод, промкомбінат та побуткомбінат.
АТП-15118 має в своєму розпорядженні 146 автомашин.
«Укрводзалізобетон» — завод залізобетонних виробів тресту. Його колектив випускає вироби 50 найменувань − 100 тис. кубометрів збірного залізобетону на рік, а річний обсяг будівельно-монтажних робіт обчислюється 1,5 млн руб. Підприємство успішно освоює випуск спірально-шовних труб діаметром 300 мм. На заводі працює 900 чоловік.
Інтенсифікації виробництва сприяло і злиття у 1973 році двох Арцизьких колгоспів в один — ім. Леніна.
20 лютого1941 року, напередодні 23-ї річниці Червоної армії, будівництво залізничної гілки, що з'єднала Ізмаїл з Одесою, було завершено (за рішенням радянського уряду 20 серпня1940 року почалося спорудження 90-кілометрової залізничної лінії Арциз — Ізмаїл).
Німці були дуже релігійними, тому у 1880 році німецькою громадою була збудована та введена в дію будівля кірхи (лютеранська церква). Вона розташована на місці, нині займаному будівлею районної бібліотеки. Цікавим є і той факт, що колоністи, як тільки встали на ноги, зміцнились, завели господарство та міцно закріпились на цій території вони одразу ж почали будівництво кірхи, на яке збирались кошти з усієї громади. Та коли вона була побудована, Арциз став ще й не тільки торговим центром регіону, а й релігійним, так як тут була побудована єдина кірха на весь тодішній Буджак.
Будівлі
За післявоєнний час невпізнанно змінився зовнішній вигляд Арциза. Розширилися межі села, збільшилася кількість населення. Тільки протягом 1950—1958 років побудовано 600 будинків. З'явилися 44 вулиці, забудовані новими будинками. У них тільки за останні десять років справили новосілля більше тисячі сімей. З появою заводу залізобетонних виробів на околиці міста виріс новий район з багатоповерховими будинками.
Нові житлові будинки в Арцизі побудовані з 1976 року. Одночасно тут були побудовані типова школа на 960 учнів, дитячий садок на 280 місць, ясла, магазин, побутові пункти.
У місті працюють універмаг, 46 продовольчих і промтоварних магазинів, 2 ресторани, 10 їдалень і кафе.
Культура
Центром культурного життя Арциза став районний будинок культури. Тут демонструвалися кінофільми, організувався самодіяльний агітколектів. Тут працювали гуртки політграмоти, атеїстичний лекторій, гуртки художньої самодіяльності — хоровий, драматичний, танцювальний та інших, ансамбль народних інструментів. У січні 1945 року відкрився кінотеатр, придбані два кінопересувки. Діяла агіткультбригада. На обласному огляді художньої самодіяльності в 1947 році колектив Арцизький культармійців зайняв друге місце, а на республіканському — третє.
У приміщенні будинку культури розміщувалася і районна бібліотека. Працювали також бібліотеки в середній школі і парткабінет райкому партії. У їх фондах налічувалося 7845 примірників книг.
Більше тисячі жителів міста беруть активну участь в роботі гуртків художньої самодіяльності та різних студій, створених при районному будинку культури і п'яти клубах.
В парку культури і відпочинку ім. 40-річчя ВЛКСМ споруджений зелений театр на 1000 місць.
Цікаво організовує дозвілля школярів будинок юнацтва, де створено 18 різних гуртків і клубів.
У місті функціонують 2 бібліотеки.
У місті є стадіон.
Про Арциз складено багато віршів і пісень. Одна з них «Здравствуй, Арциз!» (слова Ольги Фоміної, музика Миколи Дімітрова), мабуть, найповніше відображає особливості міста.
↑М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 16
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
Батюшков П. Н. Бессарабия. Историческое описание. СПб., 1992, с. 144.
Відомості Верховної Ради УРСР. 1957, № 9, с. 135
Кулінич І. М., Кривець Н. В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. — К.: Наукова думка, 1998.
Лазарев А. М. Молдавская советская государственность и бессарабський вопрос. Кишинёв, 1974, с. 644.
Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 26 жовтня 2007 р.). — Одеса, 2007.
Списки населених місць Російської імперії, т. 3. Бессарабська область. СПб., 1961, с. 22.
Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974—1985.
_%D0%90%D1%80%D1%86%D0%B8%D0%B7.JPG)
