Характер поверхні кристалічних порід визначає головні риси гіпсометрії Придніпровської височини й особливості ландшафтів окремих його частин.
Височина є підняттям типу плато, що поступово знижується у південно-східному й східному напрямках. Середня висота становить 220—240 м у північно-західній частині та 150—180 м на сході та південному сході. Найбільша висота — 323 м (на північному заході). Для Придніпровської височини загалом характерне чергування пласких вододілів із глибокими річковими долинами і балками. Вододіли середньої частини височини широкі, зрідка розчленовані балками з пологими схилами. З наближенням до Дніпра, а також до Південного Бугу вододіли звужуються і мають вигляд увалів із пласкою поверхнею. Значно збільшується кількість балок і ярів. Яружно-балкова мережа особливо розвинена на правобережжі Дніпра (на ділянці між Києвом і містом Дніпро). Поверхня височини густо розчленована долинами Південного Бугу, Собі, Синюхи, Гірського Тікича, Росі, Інгулу, Інгульця, Саксагані та інших річок. Більшість долин має 3—4 чітко виражені тераси. Характерною рисою річок у межах височини є наявність порогів і бистрин, утворення яких пов'язане з виходами кристалічних порід. Глибина врізу долин сягає 80—90 м. Поширені також залишкові прохідні долини завглибшки 15—40 м (іноді до 50 м). Трапляються й інші форми рельєфу — зсуви, конуси. Найбільше їх на схилах Дніпра.
У східній частині височини виділяється своєрідний район — Канівські гори з висотами до 230 м, де внаслідок великих перепадів висот і глибокого та густого розчленування ярами й балками поверхня має вигляд ерозійних гір. Тут розташована могила генія українського народу Тараса Шевченка.
