PROFILPELAJAR.COM

ГУЛАГ, ҐУЛАҐ^[3], ГУТАБ, рідше ГУЛаг^[4] (рос. Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения) — у СРСР у 1934—1956 роках підрозділ НКВС, який керував системою виправничо-трудових (офіційна назва у 1920-х роках — концентраційних) таборів.

Для політичних супротивників більшовицького режиму були створені особливі місця ув'язнення («політізолятори»), а також — на початку 1920-х років — Управління Соловецьких таборів особливого призначення, що перебували у віданні органів державної безпеки ВНК — ОДПУ.

Історія створення та функціонування

Створене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 10 липня 1934. На той час управлінський апарат ГУЛАГу налічував понад 300 осіб, його начальником було призначено М.Бермана^[5], який перед тим очолював структуру, що передувала ГУЛАГу, — Головне управління виправно-трудових таборів ОДПУ, реорганізоване у зв'язку з утворенням НКВС СРСР.

Пізніше, 27 жовтня 1934 р., за новою спільною постановою ЦВК і РНК СРСР до ГУЛАГу було передано виправно-трудові установи Наркомату юстиції (будинки ув'язнення, ізолятори, виправно-трудові колонії, бюро примусових робіт тощо).

На ГУЛАГ покладалися такі важливі для режиму завдання, як ^[6]:

Ізоляція радянським режимом «ненадійних елементів»;
Використання в'язнів як дешевої робочої сили;
Відкриття нових табірних комплексів;
Ліквідація певних категорій в'язнів;

У роки великого терору контингент ГУЛАГу, попри широке застосування в країні смертної кари — розстрілу засуджених, а також збільшення смертності серед ув'язнених, стрімко збільшився. Якщо на 1 липня 1937 в таборах перебувало 788 тис. ч., то у квітні 1938 — вже понад 2 мільйони людей. Щоб якось «впоратися» з напливом ув'язнених, були організовані п'ять нових ВТТ (виправно-трудовий табір, серед них знаменитий Норильський), а потім ще тринадцять спеціальних лісозаготівельних таборів (Каргопольський, Тайшетський, Вятський, Північно-Уральський, Унженський, Усольський та ін.)

Наприкінці 1930 — початку 1940-х рр. було створено чимало спеціалізованих управлінь ГУЛАГ (Дальбуд, Гідробуд та ін.), які, використовуючи безоплатну працю численних в'язнів, звершили чимало будівництв загальносоюзного значення, серед яких зокрема — Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольськ-на-Амурі та ін.

Від 1940-х років ГУЛАГом фактично монополізовано^{[джерело?]} проведення наукових досліджень для військових потреб шляхом створення так званих «шарашок» — закритих науково-дослідних установ де працювали ув'язнені.

Табірні комплекси ГУЛАГу, які підпорядковувалися лише Москві^[7], були розкидані по всьому СРСР. На середину 1940-х рр. їх налічувалося кілька сотень.

18 млн людей^[8]^{[джерело?]} пройшли через радянські табори та колонії в період із 1929 по 1953 р.; разом із військовополоненими, «спецпоселенцями», засланцями вимальовується страшна картина — 28,7 мільйона осіб пройшли «очищення» у ГУЛАГу^[8]^{[джерело?]}. З 1934 по 1953 рік було проведено до 800 тисяч політичних страт.^[9]

Кількість померлих у ГУЛАГу в період з 1918 по 1956 рік — від 1.2 до 1.7 мільйона.^[10]

Станом на початок 1950-х років українці складали п'яту частину в'язнів ГУЛАГу. В таборах їх налічувалося 362,6 тис., в колоніях — майже 143,6 тис. осіб.^[11]

Після смерті Й.Сталіна всі спеціалізовані управління ГУЛАГ були передані відповідним міністерствам. Від 28 березня 1953 р. ГУЛАГ передано у відання Міністерства юстиції СРСР, а з 28 січня 1954 р. — МВС СРСР. 25 жовтня 1956 створено Головне управління виправно-трудових колоній МВС СРСР (рос. ГУИТК), а 27 березня 1959 р. — Головне управління місць ув'язнення МВС СРСР (рос. ГУМЗ), яке було розформоване 1 травня 1960.

Начальники ГУЛАГу ОДПУ — НКВС — МВС (1930—1960)

Ейхманс Федір Іванович квітень — червень 1930
Коган Лазар Йосипович 17.06.1930 до 9 червня 1932
Берман Матвій Давидович 09.06.1932 до 16 серпня 1937
Плінер Ізраїль Ізраїльович 21.08.1937 до 16 листопада 1938
Філаретов Гліб Васильович 16.11.1938 до 18 лютого 1939
Чернишов Василь Васильович 18.02.1939 до 26 лютого 1941
Насєдкін Віктор Григорович 26.02.1941 до 2 вересня 1947
Добринін Георгій Прокопович 02.09.1947 до 31 січня 1951
Долгих Іван Ілліч 31.01.1951 до 5 жовтня 1954
Єгоров Сергій Єгорович 5.10.1954 до 4 квітня 1956
Бакін Павло Миколайович 04.04.1954 до 6 травня 1958
Холодков Михайло Миколайович 06.05.1958 до 13 червня 1960

Умови утримання і репресії проти ув'язнених

За офіційними даними урядової комісії СРСР за 1954 р.^{[джерело?]} умови життя і праці в таборах ГУЛАГу були нестерпними. Окрім тяжких побутових і санітарних умов людям було складно психологічно. Виснажлива праця, відсутність зв'язку з близькими пригнічували в'язнів.

Зі спогадів ув'язненої: «Був дуже суворий режим, украй важка праця та нестерпні умови проживання. Нас розмістили на тому місці, де будували Норильськ, жили в наметах. Вночі від холоду волосся примерзало до брезенту. Одягалися в недоноски з фронту. На ньому отвори від куль, осколків, засохла кров. Загризали воші. Не вистачало води. Її добували зі снігу. Їсти давали двічі на день. З житнього борошна варили рідку баланду, до якої додавали гнилу кільку. Хліба отримували мізерну кількість (50 гр.), з домішками. Робота в кар'єрах каторжна, по 12 годин на день. Жінки працювали так же як і чоловіки. Листи дозволяли писати двічі на рік.»Такі спогади політув'язненої Оксани Юрчук наводить історикиня Леся Бондарчук у статті "Жіноче обличчя Норильського повстання" в Історичній правді від 25 травня 2018.^[12]^{[джерело?]}

Вплив ув'язнення ГУЛАГу на суспільство та збереження пам'яті

В системі ГУЛАГУ загинула, як показано вище, велика кількість людей різних професій і суспільного стану: воїнів, духовенства, митців, інженерів, науковців, освітян, лікарів, членів сімей. Пам'ять, по суті, збиралася по крупинках. Окрім родинної пам'яті велику роль відіграла діяльність правозахисних рухів, зокрема А. Сахарова, П. Григоренка, УГС, руху "Меморіал". Пізніше, вже в часи відновлення незалежності України, дослідники стали працювати в архівах, насамперед спецслужб, які успадковані від репресивної системи СРСР.

* * *

Як нині бачу низькі бараки,

В два яруси нари і тьму блощиць,

Бачу, як душиться с сопусі мряки

Людина нещасна, повержена ниць. (Зіновій Красівський)

* * *

Бушлат до бушлата... під номером кожен... –

Сповиті у білу сипку карусель!

Ми зараз підвладні одній лиш сторожі,

Що здатна на все...

Гнемося ще нижче... в нікуди зіниці...

В студеності ночі – ми тіні дрижкі,

Чатують скрізь вишок бездзвонні дзвіниці,

Прожекторних струмів схрестились стежки. (Микола Сарма-Соколовський)

Звільнення з таборів

Масове дострокове звільнення з таборів ГУЛАГу було здійснене після смерті Й. Сталіна. Звільнені були як ув'язнені за політичними, так і за кримінальними статтями.
Для приховування злочинів влади та охорони концтаборів зі звільнених брали підписку про нерозголошення інформації про все, що було пов'язане з їхнім перебуванням у таборах, включаючи умови утримання і факти знищення інших в'язнів. Підписка діяла довічно^{[джерело?]}.