Азербайджанці (азерб.Azərbaycanlılar آذربایجانلیلار, Azərbaycan türkləri ترکهای آذربایجانی, türklər ترکها)[16][17] — ірано-кавказький тюркомовний народ[18][19], який становить основне населення Азербайджану і значну частину населення північного заходу Ірану (Іранського Азербайджану). Загальна чисельність — понад 29 мільйонів осіб.
У формуванні азербайджанців брало участь стародавнє населення Атропатени та Кавказької Албанії, що змішалось з скіфами та тюрками (гунами, хозарами, печенігами, кипчаками), які заселяли Азербайджан починаючи з IV ст. Найбільш масовою хвилею тюркської колонізації була міграція огузів в 11-13 століттях. Формування азербайджанського етносу на території історичного Азербайджану представляло собою багатовіковий процес, що завершився в основному до кінця XV століття[20], коли представники 32 місцевих тюркських племен об'єднались під спільною назвою кизилбаші та звели на престол шаха Ісмаїла I, який згодом проголосив себе шахом Азербайджану та всього Ірану[21].
Сучасний етнонім «азербайджанці» відноситься до тюркських народів північно-західного історичного регіону Ірану — Азербайджану ( також відомого як Іранський Азербайджан) і Республіки Азербайджан. Коли Південний Кавказ став частиною Російської імперії в XIX столітті російська влада називала азербайджанців "закавказькими татарами". Тому, що у часи Російської імперії усі тюркські народи назвиалися "татарами".
В азербайджанських виданнях вислів «азербайджанська нація», що стосується тих, хто був відомий як кавказькі татари, вперше з’явився в газеті «Кашкул» у 1880 році.
У ранній радянський період термін «закавказькі татари » був витіснений «азербайджанськими турками» і зрештою «азербайджанцями».
Деякий час згодом термін «азербайджанці» застосовувався до всіх тюркомовних мусульман Закавказзя, від турків-месхетинців у південно-західній Грузії до карапапахів у південному Дагестані.
Етногенез
В етногенезі азербайджанців брало участь населення Манейського царства (перша половина 1 тис. до н. е.), Кавказької Албанії (друга половина 1 тис. до н. е — 10 ст. н. е), Мідії ( 7 — початок 6 ст. до н. е.), Антропатени (4 ст. до н. е. — 7 ст. н. е), яка після завоювання її арабами у 7 ст. отримала назву Адербейган (Азербайджан). У 1 тис. до н. е. з місцевим населенням змішувалися ірано- і тюркомовні племена, що мігрували до Південного Кавказу: скіфи, гуни, булгари, печеніги тощо.
Етнос азербайджанців у цілому сформувався приблизно у 11–13 ст. внаслідок міграції на територію сучасного Азербайджану огузьких племен.
На початку 16 ст. відбулось об’єднання азербайджанських земель і утворення великої держави Сефевідів. Значний вплив на етногенез азербайджанців мало також переселення у 16–18 ст. до Азербайджану з Туреччини нових курдських племен — джибіклі та махмудлі.[22]
Азербайджанці, як правило, двомовні, часто вільно володіють російською (в Азербайджані) або перською (в Ірані) на додаток до своєї рідної азербайджанської. Відповідно до перепису населення від 2009 року, російську мову в якості рідної мови вказали 122 449 з 8 922 447 осіб, які прийняли в його участі, це приблизно 1,3%.[23]
Релігія
Більшість азербайджанців - мусульмани-шиїти. Релігійну меншість складають мусульмани-суніти (переважно ханафіти).
Азербайджанська національна їжа відрізняється великою різноманітністю, налічуючи десятки видів різних страв: молочних, м'ясних, борошняних, овочевих і т. д. Самі способи приготування та споживання їжі різні та різноманітні. У минулому їжа різнилася також залежно від географічних умов та соціального становища людей. У харчовому раціоні азербайджанців значне місце посідає хліб. Його випікають у різний спосіб. У сільських місцевостях його пекли здебільшого на залізному злегка опуклому листку садж. Широко була поширена випічка хліба в тендирах, які й у наші дні існують у районах і навіть міських центрах республіки. У тендирі пекли переважно чурек, нерідко й лаваш. Навесні та восени готують гутаб - рід пиріжків, начинених м'ясом та зеленню.
Великою різноманітністю відрізняються страви з м'яса. Найбільш улюбленим м'ясом є баранина. Зі свіжої баранини та яловичини готують басирма, з якої потім роблять шашлик. Найбільш поширеною стравою є піті та бозбаш (густі супи з баранини). Популярністю користуються кюфте бозбаш (кульки завбільшки з яблуко з рубаного м'яса). Рублену баранину, заправлену рисом і спеціями, загортають у капустяні (ця страва називається келем долмаси), в солоні та свіжі виноградні листи (ярпаг долмаси), начиняють баклажани та помідори. З дрібно нарубаної баранини, змішаної з цибулею та прянощами готують люля-кебаб.
Розповсюдження в Азербайджані мають страви з рису, які переважно використовують для приготування плову, що налічує до 50 видів. Найбільш поширеною стравою з м'яса птахів є чигиртма.
З виноградного соку, ягід та кавунів готують дошаб. З кизилу, аличі, сливи готують кислу масу - туршлаваш. Як приправу до смаженого м'яса та риби вживають гранатовий сік - наршараб. Поширені солодощі у вигляді своєрідних цукерок - ногул, сполох, а також гата, пахлава та шекербура. Є до десятків видів халви - типу повидла, з насіння кунжуту, з різних горіхів і т.д.
Велику роль харчовому раціоні в азербайджанців грає чай, супроводжуючий і навіть попередній їжі.
Танці
Азербайджанські народні танці – це танцювальне мистецтво азербайджанського народу. За характером і ритмом азербайджанські народні танці діляться на дуже плавні, плавні та жваві. Вони мають характерний малюнок, зумовлений їхньою ритмічною побудовою. Як правило, азербайджанський танець тричастковий: перша частина - хід по колу, друга - ліричне застигання на місці (сюзмі) і третя - знову хід по колу - впевнений, стрімкий та урочистий. Багато танців, особливо старовинні, зветься найулюбленішими тваринами або рослинами: «джейрані» — газель, «лале» — польовий мак, «бенєнше» — фіалка, «іннабі» — плід фруктового дерева та ін. Майже всі азербайджанські танці — сольні.[24]
Танцювальна музика представлена жіночими танцями — повільно ліричними («тураджі», «вузундара» та ін.) або радісно-жвавими («Терекеме» та ін.), чоловічими — урочисто-величними («Мірзаї» — танець мудрості, виконується старими, і ін), запально-вихровими («Гайтати», «Аскерані» та ін). Широко поширені колективні танці - ялли (святковий хороводний танець, що виконується на відкритому повітрі), джанги (войовничий чоловічий танець).
У Грузії азербайджанці традиційно проживають у південних та південно-східних регіонах краю Квемо Картлі, складаючи тут компактну масу. В основному вони населяють чотири муніципалітети: Марнеульський, Дманіський, Болінський та Гардабанський. За переписом 2014 року вони становили 41,75% населення Квемо-Картлі.
За переписом населення 2014 року у Грузії проживало 233 024 азербайджанців.[26]
Дагестан
Основні райони проживання азербайджанців у Дагестані за даними перепису 2010 р.[27]
↑Borders and Brethren: Iran and the Challenge of Azerbaijani Identity, 'The Azerbaijani Population' by Brenda Shaffer, pp. 221-225. The MIT Press (2003), ISBN 0-262-19477-5 (retrieved 10 червня2006).
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 15 січня 2012. Процитовано 11 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Richard Trapper. Shahsevid in Sevefid Persia // Bulletin of the Schopol of Oriental and African studies. — University of London, 1974. — Вип. 37 (2). — С. 321-54.
Жирним виділені титульні нації національних республік, областей та округів РФ, включно з ліквідованими. ¹ Також визнаються корінним малочисельним народом Півночі. ² Є асимільованими станом на 2024 рік.