PROFILPELAJAR.COM

Осетини
Ирæттæ
Осетини; Ирæттæ
	осетинські жінки за роботою, XIX ст.
Кількість	понад 700 тис. осіб
Ареал	Росія:; Північна Осетія; Грузія:; Південна Осетія; Туреччина
Близькі до	іранські народи
Входить до	іранські народи
Мова	осетинська,; грузинська, російська
Релігія	християни,; Уацдін; мусульмани-суніти

Осети́ни (осет. ирæттæ, дигорæнттæ) — давній народ Північного Кавказу.

Локалізація

Осетини живуть в історичній області Осетія. У цей час територіально це 2 національні автономії — Республіка Північна Осетія в складі РФ та самопроголошена держава Південна Осетія. Як і діаспори багатьох кавказьких народів, сформовані наприкінці XIX століття після російсько-кавказьких воєн, значна осетинська громада проживає на території Туреччини.

Чисельність осетинів у Росії становить 515 тис. осіб (перепис 2002^[1]); у Грузії — у Південній Осетії понад 65 тис. осіб (1989^[2]), на решті території Грузії — 38 028 осіб (перепис 2002 року); у Туреччині — понад 100 тис. осіб (оцінка, 1990-ті рр.)

Таким чином, загальна чисельність осетинів становить понад 700 тис. осіб (оцінка, 1990-ті).

Етнічна історія і основні субетноси

Сучасні осетини походять від нащадків кавказьких племен, підкорених аланами, одним із сарматських племен. Близько 200 р. н. е. аланам вдалося зберегти майже всю свою культуру перед готською навалою: вони змогли створити державне утворення у межиріччі Дону й Волги.

Осетини

Осетинська мова

Осетинські імена

Осетинська міфологія

Осетинська архітектура

Осетинська література

Осетинська музика

Осетинська кухня

Між 350 і 374 роками гуни знищили Аланське царство, але у VIII ст. централізована Аланія виникла на півнночі Кавказу, на землях теперішньої Черкесії та Північної Осетії. Вигідне розташування Аланії на Великому шовковому шляху сприяло піднесенню держави, яка у період розквіту Х—XI століть являла собою централізовану монархію і становила значну регіональну потугу. За сучасності спадщина Аланії є питанням суперечок між адигськими народами і осетинами.

У XIII ст. Аланія впала під натиском монгольської навали. Аланів відтіснили з родючих долин на південь, у гірські ущелини Центрального Кавказу. На його північних відрогах утворились 4 великі спільноти, що відповідали племінному розподілу (Дігорське, Алагірське, Куртатінське, Тагаурське), на південних — велика кількість дрібніших удільних територій, що перебували під впливом грузинських феодалів.

Саме тоді, у пізньому Середньовіччі, почалось формування основних сучасних субетносів осетинів:

Дігорці (дигорон) — найзахідніші осетини, що знаходились під впливом адигів (кабардинців), від яких, зокрема, сприйняли іслам. Зараз основними місцями проживання дігорців є 2 райони в Північній Осетії (Дігорський та Ірафський). Мусульманами є лише частинами дігорців Ірафського району.

Кударці (къуыдайраг) — південна група осетинів, у грузинському регіоні Картлі. Після анексії Грузії Російською імперією в 1801 році, ця частина осетин сформувала Осетинський округ у складі Тифліської губернії (1846—1859), а вже за СРСР — у 1922 році отримала автономію в складі Грузинської РСР як Південна Осетія. Слід зазначити, що самоназвою даного субетносу є «ірон», від північних іронців вони відокремлюються лише за мовною ознакою (Кудара-Джавський говір іронського діалекту).

Іронці (ирон) — група осетин-християн, землі яких, як і дігорців, у 1774 році були окуповані Російською імперією, а вже у 1920-х увійшли до складу новоствореної автономії в складі РРФСР Північна Осетія.

У XVIII—XIX ст. почалось переселення частини осетинів у долини.

Південні осетини мають історичне протистояння з грузинами (1918—1920), яке особливо загострилось наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, і з розпадом СРСР призвело до самопроголошення самостійності Південної Осетії.

Північні осетини брали участь в Осетино-інгушському конфлікті (1991—1992).

Мова

Осетинська мова належить до іранської групи індоєвропейської родини мов. Сучасна мова осетинів представлена 2 основними групами діалектів — іронська (Ірон) на Півночі і Півдні Осетії та дігорська (Дігурон) на заході Північної Осетії, що мають подальше членування на субдіалекти (туальський, ксанський та ін.).

В основу літературної норми покладено іронський діалект, а не більш архаїчний дігорський.

Писемність осетинської мови — на основі кирилиці (з XIX ст.)

Релігія

Більшість віруючих осетин вважаються православними, що прийняли християнство з Візантії в період з IV по IX століття. Невелика частина осетин сповідують іслам сунітського спрямування, сприйнятий у XVII—XVIII століттях від кабардинців. Але значна частина осетинів (50%) фактично є прихильниками традиційних осетинських вірувань.

Історія становлення традиційних вірувань

Система релігійного світогляду осетинів була успадкована від далеких предків і в своїй основі має арійське коріння. Але в умовах відсутності духовенства, релігійної організації та писемності, вона з часом зазнавала значних змін ^[3].

Процес етногенезу осетинів на основі кавказьких аланів за участю місцевого кавказомовного субстрату (племен кобанської культури), очевидно, став основною складовою для становлення їхніх релігійно-культових уявлень ^[4].

Духовна культура південних осетинів безперервно збагачувалася за рахунок сусідства з християнською Грузією і тривалих, безперервних контактів з її населенням. Найінтенсивнішими ці процеси були за часів царювання в Грузії Цариці Тамари.

Християнські елементи в народній релігії осетинів частиною успадковувалися і від самих аланів, які в період політичного розквіту Аланії в X-XI століттях активно поширювали на своїй території православ'я. Ця політика також активно підтримувалася союзною Візантією ^[5].

У результаті монгольської навали в XIII столітті, ці процеси були перервані. У наступний після краху Аланії період і аж до вступу до складу Російської імперії, осетини ізольовано жили в умовах важкодоступних гірських ущелин вже без участі в духовному житті світової цивілізації. У цих умовах відбувався процес остаточного становлення сучасної релігійної культури осетинів, що нині характеризується як універсальна монотеїстична релігія православного християнства ^[6].

Сучасна форма

Народна релігія осетинів має вигляд складної системи світогляду та культів, котра базується на найдавнішій осетинській міфології (зокрема, відображеної в осетинському Нартівському епосі), яка характеризується наявністю єдиного Бога, що має епітети великий і єдиний.

Він створив Усесвіт і все, що в ньому є, в тому числі й нижчі небесні сили, що є покровителями різних стихій, матеріального світу та сфер людської діяльності, і котрі разом становлять підвладний йому пантеон: святі покровителі, небесні ангели і земні духи ^[7].

У народному календарі осетинів є свята, що відзначаються в честь Великого Бога та більшості святих, які супроводжуються молитовними бенкетами і жертвопринесеннями, котрі часто влаштовуються у присвяченим для них святилищах.

Святилищами можуть бути як певні культові споруди, так і священні гаї, гори, печери, купи каміння, руїни древніх каплиць і церков ^[8]. Деякі з них шануються лише в окремих ущелинах або населених пунктах, а деякі є спільними для всіх осетинів^[9].

Див. також

Виноски

↑ Перепис населення РФ. Архів оригіналу за 2 лютого 2008. Процитовано 11 серпня 2008.
↑ грузино-осетино-російський конфлікт і самопроголошення самостійності Південної Осетії крім значної еміграції, в першу чергу, грузин, також унеможливив проведення тут переписів населення. Останній такий відбувся ще за СРСР у 1989 році — тоді була зафіксована саме така кількість осетинів у республіці
↑ Джанайты С. Х. Три слезы Бога. — Владикавказ, 2007
↑ Абаев В. И. Осетинский язык и фольклор. — М.—Л., 1949
↑ Блиев М. М., Бзаров Р. С. История Осетии с древнейших времён до конца XIX века. — Владикавказ, 2000
↑ Камболов Т. Т. Языковая ситуация и языковая политика в Северной Осетии: история, современность, перспективы. Глава IV. — Владикавказ, 2007
↑ Дзадзиев А. Б., Дзуцев Х. В., Караев С. М. Этнография и мифология осетин. Краткий словарь. — Владикавказ, 1994
↑ Агънаты Г. Ирон æгъдæуттæ. — Дзæуджыхъæу, 1999
↑ Агнаев Г. Осетинские обычаи. — Владикавказ, 1999