Іранці
Кількість	приблизно 150 млн осіб
Ареал	Середній Схід, Середня Азія, Пакистан, Закавказзя і Північний Кавказ
Близькі до	Індоарійці, Дарди, Нуристанці, Індоєвропейці
Входить до	індоєвропейці
Мова	Іранські мови
Релігія	Переважно іслам, також зороастризм, християнство, бахаїзм, єзидизм, юдаїзм

Іра́нські наро́ди, Іра́нці (перс. ایرانی‌ها — irånihå, тадж. ероніҳо, пашто ایرانیان irāniyān, курд. ایرانی/Îranî, осет. ирайнæгтæ) — група народів спільного походження, що розмовляють іранськими мовами арійської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Нині населяють Іран, Афганістан, Таджикистан, Пакистан, Туреччину, Ірак, а також Сирію, Оман, Узбекистан, КНР, Азербайджан, Вірменію, Грузію та РФ.

Частина серії статей на тему:
Індоєвропейці
Міграції індоєвропейців
Філологія Праіндоєвропейська мова Джерела Авеста Архаїчна латина Бегістунський напис Вірменська і Готська Біблія Глосарій Ендліша Іліада й Одіссея Давньоірландське письмо Лінійне письмо Б Лувійське письмо Огам Рігведа Руни Тохарське письмо Хетська література Граматика Словник Дієслова Займенники Іменники Корені Частки Числівники Фонетика Аблаут Вимова Голосні Приголосні
Мови Сучасні Албанська Вірменська Балто-слов'янські Балтійські • Слов'янські Германські Грецька Індоіранські Індоарійські • Іранські Італьські Романські Кельтські Мертві Анатолійські Палеобалканські Дакська • Іллірійська • Лібурнська • Месапська • Пеонійська • Фракійська • Фригійська Тохарські Гіпотетичні Греко-вірменська Греко-фракійська Греко-фригійська Дако-фракійська Індо-хетська Італо-кельтська Фрако-іллірійська Праалбанська Праанатолійська Прабалто-слов'янська Праслов'янська Правірменська Прагерманська Праскандинавська Прагрецька Праіндоіранська Праіранська Праітальська Пракельтська
Гіпотези походження Основні Курганна Номадична Міграційна Альтернативні Анатолійська Арктична Буковий аргумент Вірменська Індійська Меллорі Неолітичної креолізації Теорія палеолітичної безперервності Північноєвропейська
Археологія Мідно-кам'яна доба Праіндоєвропейці • Курган • Одомашнення коня Культури Афанасіївська Буго-дністровська Дніпро-донецька Майкопська Самарська Середньостогівська Трипільська Усатівська Хвалинська Черноводівська Шнурової кераміки Баденська Середньодніпровська Ямна Нижньомихайлівська Новотитарівська Бронзова доба Колісниця Культури Абашевська Андроновська Багатопружкової кераміки БМАК Гандхарська Дзвоноподібних келихів Зрубна Катакомбна Кулястих амфор Курганних поховань Лужицька Полів поховальних урн Полтавкинська Синташтинська Скандинавська Террамар Тшинецька Унетицька Шнурової кераміки Язька Ямна Залізна доба Культури Гальштатська Колхідська Північної чорної лощеної кераміки Сірої розмальованої кераміки Фрако-кімерійська Чорноліська Ясторфська
Народи Сучасні Албанці Вірмени Балти Кельти Германці Греки Індоарійці Іранці Романці Слов'яни Історичні Анатолійці Лувійці • Хетти Германці Іранці Алани • Кімерійці • Масагети • Мідійці • Парфяни • Перси • Саки • Скіфи Італіки Кельти Галли • Кельтібери • Острівні Палеобалканці Даки • Іллірійці • Пеонці • Фракійці • Фригійці Тохари Усунь Юечжі
Вірування Балтські Латиські • Литовські Германські Англо-саксонські • Скандинавські Грецькі Індійські Ведизм • Індуїзм Іранські Кельтські Бретонські • Ірландські • Корнвольські • Уельські • Шотландські Курдські Єзидизм • Ярсанізм Палеобалканські Албанські • Дацькі • Іллірійські • Фракійські Перські Зороастризм Давньоримські Скіфські Осетинські Слов'янські Хетські Культи Вогню Коня Сонцестояння Коляда • Купала Трупоспалення Саті
Дослідження Індоєвропеїстика Марія Ґімбутас Джеймс Патрік Меллорі «Енциклопедія індоєвропейської культури»
Категорія • Лінгвістика • Портал
п о р

Етнонім «іранці» походить від історичної назви «Іран» (перс. ايران [ʔiɾɒn]), що в свою чергу походить від давньоіранського a(i)ryāna — арійська (земля), (земля) аріїв. Порівн. авест. Airyana — «арійський», airyō.šayana — «обитель аріїв», iryå daiŋhāwō — «країни аріїв», парф. і согд. aryān — «Іран», алан. * alān «алан».

Походження іраномовних народів пов'язано з розпадом індоіранців, що відбувався приблизно на початку II тис. до н. е. на колишній території стародавньої доіндоіранської Бактріано-Маргіанської культури (Середня Азія і Афганістан)^[1]. У результаті з'явилися спочатку компактні спільності індоаріїв, мітаннійців і власне іранців, які опинилися розділеними географічними і лінгвістичними бар'єрами. З кінця II по кінець I тис. до н. е. відбувається широка експансія іраномовних племен з Середньоазійського регіону, в результаті якої іранці розселилися на значних територіях Євразії від заходу Китаю до Месопотамії і від Гіндукушу до Північного Причорномор'я.

У сучасному вживанні словом «іранці» частіше позначають жителів сучасного Ірану, особливо персомовного, що передусім пов'язано з офіційним перейменуванням в 1935 році цієї країни з «Персії» в «Іран». Тим часом сам термін «Іран» спочатку вживався для набагато ширшого регіону, що включає також Афганістан і південь Середньої Азії (Великий Хорасан). Для розрізнення понять « сучасна держава Іран» та «історичний Іран» для останнього вживають вираз «Великий Іран» (англ. Greater Iran).

Крім того, сам термін «Іран» пов'язаний насамперед з перською мовою і перською епічною традицією (див. Шахнаме). В інших іраномовних народів складалися свої позначення на базі загального древнього етноніма, наприклад, у предків осетинів: alan <* aryāna.

Іранські мови — група всередині арійської гілки індоєвропейських мов, найбільш близькі до них мови індоарійські і дардські, що походять з ними з однієї індоіранської спільноти, яка розпалася приблизно на поч. II тис. до н. е.

В результаті міграцій на значні відстані і посилення ізоляції іранська єдність розпадається на поч. I тис. до н. е., тому іранська мовна група сильно диференційована, і мови крайніх її гілок абсолютно не взаємозрозумілі.

Для новоіранської спільноти характерно багатовікове панування перської розмовної і літературної мови (та її близькоспоріднених гілок у вигляді мови дарі і таджицької) і придушення ними решти іранських мов, наслідки чого спостерігаються і донині.

До кінця I тис. до н. е. іранські народи розселилися на величезних територіях, що включали Іранське плато, Середню Азію, Гіндукуш аж до Інда, Сіньцзян, Казахстан, степи на північ від Кавказу і Чорного моря.

Слідом за іранськими мовами древні іранські народи іноді прийнято ділити на західних і східних, хоча для самих древніх іранців таке ділення навряд чи було актуальним, оскільки в I тис. усі іранські мови були ще дуже близькі одна до одної. Набагато актуальніше було розходження за господарським типом: одні іранські народи були осілими землеробами або гірськими напівосілими пастухами, інші освоїли кочовий спосіб життя.

• Осілі та напівосілі народи:
  • Древні перси
  • Мідяни
  • Парфяни
  • Сагартії
  • Сатагітії
  • Ареї
  • Зарангіани
  • Арахозії
  • Маргіанці
  • Бактрійці
  • Согдійці
  • Хорезмійці
• Кочові народи:
  • саки
    • Саки Хотана, що стали осілим народом.
  • Массагети
  • Дахи
  • Парни
  • Скіфи
  • Сармати
    • Язиги
    • Роксолани
    • Алани
  • Ефталіти
  • Хіоніти

У порівнянні з древньою епохою етнічна карта сучасних іранських народів зазнала істотної зміни. Основними віхами тут стали:

• Дезінтеграція починаючи з III ст. н. е. світу іраномовних кочівників в євразійських степах і поступова асиміляція його з боку тюркських кочівників і слов'ян. На Північному Кавказі і в Волго-Донських степах довго зберігався напівкочовий аланський етнос, який остаточно втратив гегемонію в XIII—XIV ст. після навал монголів і Тамерлана. Його залишком, який не зазнав мовної асиміляції, є нинішні осетини.
• Експансія спочатку середньоперської, а потім і її нащадка новоперської мови на весь простір Великого Ірану і асиміляція ним багатьох місцевих іранських діалектів. В результаті формується велика персо-таджицька спільнота від Хамадана до Фергани, що розмовляє на близькоспоріднених діалектах. Дещо відособленою виявилася тільки спільнота татів в північному Азербайджані.
• Експансія курдів з районів центрального Загроса у верхню Месопотамію і Вірменське нагір'я.
• Експансія дейлемітів з прикаспійського регіону, в результаті чого на захід поширюються племена зазакі і гурані, інтегровані згодом в курдську спільноту.
• Витіснення мови Азері в Азербайджані огузькими діалектами тюркської сім'ї. Залишками його є говірки таті і талиська мова.
• Міграція напівкочівників Горгана й формування белуджів в сучасному Белуджистані.
• Експансія пуштунів в Афганістані на захід і північ.
• Обширне, але далеке від завершення витіснення тюркськими говірками таджицької мови в Середній Азії і північному Афганістані та формування узбецької нації з сильними осілими іранськими традиціями.

• Перси і Таджики (перс., дарі فارسان, پارسان, ایرانیها , تاجیکها fårsån, pårsån, irånihå (īrånīhå), tåjikhå (tåjīkhå), тадж. форсон, порсон, ероніҳо, тоҷікҳо). Проблема співвідношення персів і таджиків, діалекти яких представляють континуум, далека від ясності, що особливо видно на прикладі Афганістану, в західних областях якого персомовне населення (парсівани, фарсівани) близьке за мовою, релігією та традиціями до персів іранських областей Хорасан і Сістан, а в східних областях персомовне населення називається «таджиками» і тяжіє до таджиків Таджикистану. При цьому однією з державних мов країни визнається мову дарі, спільна для всіх персо-таджиків Афганістану, але заснована на персо-таджицькому діалекті Кабула. Самі персо-таджики Афганістану зазвичай розрізняють себе за релігією (шиїзм / суннізм) і протиставляють себе кочівникам і напівкочівникам як дехкани (دهقان / دهغان), тобто осілі землероби.
• Пуштуни (пушту پښتون зах. Paṣ̌tún, сх. Paxtún множ. پښتانه зах. Paṣ̌tānə, сх. Paxtānə), вони ж афганці, східноіранський народ, з традиційним кочовим і напівкочовим побутом і розгалуженим племінним поділом, проживає в Афганістані і Пакистані.
• Курди (курд. Kurd / کورد, курд. Kurmancî / کورمانجی) [kurmanjī] — західноіранський народ, основна територія якого (Курдистан) була поділена між Туреччиною, Іраком, Іраном і Сирією. Мають племінний (родовий) поділ і розмовляють на численних діалектах, згрупованих в два великих наріччя: курманджі (північнокурдське) і сорані (південнокурдське). Останнє більш подріблене, часто з нього виділяють також леки, келхурі, фейлі та інші. За етнічними традиціями до курдів примикають також носії різко відмінних мов зазакі (народність Заза) і горані.
• Белуджі (белудж. بلوچ balōč) — кочовий і напівкочовий етнос з племінним поділом. Основною територією якої є пакистанська провінція Белуджистан і іранський остан Систан і Белуджистан.
• Мазендеранці і гілянці (мазенд. مزرونی, تاپوری mazruni, topuri, гіл. گیلک giläk) — досить численні народності південного Прикаспію, мови яких не володіють в Ірані ніяким статусом і зазвичай розглядаються як діалекти перської мови, хоча генетично досить далекі від неї.
• Лури і бахтіари (لر, بختیاری lor, baxtiyårī) — традиційно кочові і напівкочові племена Західного Ірану, що проживають в горах Загроса . Розмовляють на діалектах, родинних перській мові.
• Памірські народи — сукупність різнорідних високогірних етносів, які розмовляють на різних східноіранських мовах (шугнанці, рушанці, бартангці, орошорвці, хуфці, сарикольці, язгулямці, ішкашімці, санглічці, ваханці, мунджанці, йідга) Проживають в гірських областях Таджикистану і Афганістану, а також Пакистану і Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю. Також до них примикають ягнобці (ягноб. Яғнобӣ), наріччя яких являє собою останній релікт согдійської мови.
• Хазарейці (хазар. azōra) — нащадки монгольських воїнів, які осіли у високогірних областях Афганістану, що змішалися з місцевим населенням і засвоїли місцевий персо-таджицький діалект.
• Чараймаки (перс.-монг. «Чотири племені») — сукупність кочових і напівкочових племен на заході Афганістану й сході Хорасану, розмовляють на хорасанському персо-таджицькому діалекті. Більшість племен виявляє тюркський субстрат або адстрат.
• Тати (тат. Tat, parsi) — народ Закавказзя перського походження, мову яких в силу ізоляції і архаїчності виходить за межі власне персо-таджицької діалектної спільноти.
• Талиші (Талиш. Толиш) — народ іранського походження, що сформувався на значному кавказькому субстраті^[2] з ареалом проживання, поділеним Азербайджаном та Іраном.
• Осетини і Яси (осет. Ірон, дігорон) — кавказький народ іранського походження. В силу довгої ізоляції значно відрізняються від всіх інших іранців.

Існують також інші локальні групи іранців — носії окремих «малих» мов, які зазвичай етнічно не відокремлюють себе від навколишнього їх іранського народу (персів, пуштунів, курдів) і часто двомовні.

• Носії говірок таті, поширених острівцями серед іранських азербайджанців («азербайджанські перси»).
• Носії різнорідних мов Семнан (див. Семнан)
• Носії центральноіранських діалектів (раджі)
• Конфесійна спільність зороастрійців Йезда і Кермана, носії північно-західної іранської мови дарі.
• Носії діалектів Фарса і Ларестана.
• Башкарді — народність на південному сході Ірану в провінції Хормозган на узбережжі Оманської затоки (південно-західні іранські діалекти)
• Кумзарі — народність в ОАЕ, Омані та островах Ормузької протоки (південно-західні діалекти)
• Заза і горані, носії мов прикаспійського походження, інтегровані в курдську спільноту.
• Ормурі і парачі — носії ізольованих північно-західних діалектів, поширених острівцями в Афганістані серед пуштунського і таджицького населення.
• Ванеці — група пуштунів з мовою ванеці, сильно відрізняється від інших діалектів пушту.

Крім того, в арабських країнах Перської затоки проживають персомовні групи іранського походження: аджам (Бахрейн) і хувала (ОАЕ, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, Бахрейн)

Юдеї, що проживають в іраномовних регіонах, є носіями різноманітних єврейсько-іранських мов.

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Перські прислів'я