Лувійці — родинна хеттам народність сер. 3 тис. до н. е., що існувала на західному і (або) південно-західному узбережжі Малої Азії. У період Хетського царства становили один з трьох його основних регіонів (хетський (несійський), палайський, лувійський).
Писемність ґрунтувалася на клинопису XIV—XII ст до н. е. й ієрогліфах (ієрогліфічна хетська мова) XVI—VIII ст до н. е.
За однією з версій, починаючи з кінця II тисячоліття до н. е., лувійці поряд з хуритами й араратами брали участь в процесі складання вірменського народу[1]. Вірмени є наступниками всього стародавнього населення нагір'я, в першу чергу хурритів, урартів і лувійців, які відіграли важливу роль в етногенезі вірмен[2].
Що стосується культурної спадкоємності, то вірмени, безсумнівно, наступники всього стародавнього населення нагір'я, в першу чергу хурритів, Арарат і лувійцев; немає ніяких даних про особливо важливому культурному впливі на пізніший населення нагір'я з боку саме Хайаса більш, ніж Ісуви, Алзи, Уруатри або Кумм. Про культуру Хайаса ми, по суті, знаємо дуже мало, крім її шлюбних звичаїв і імен божеств, від яких не залишилося ніяких спогадів у вірменській традиції
