|
Італіки
Іта́ліки (лат. Italici, однина — Italicus)[1] — у ширшому сенсі: народи, що населяли Апеннінський півострів і навколишні острови Середземного моря — (Сардинію, Сицилію) до створення Римської держави і згодом асимільовані римлянами. У вужчому сенсі — племена індоєвропейської групи, що в давнину населяли Апеннінський півострів і говорили італьськими мовами. КласифікаціяІталіки були етнолінгвістичною групою, яких ідентифікують за вживанням італьських мов, що утворюють одну з гілок індоєвропейських мов. Поза спеціалізованою лінгвістичною літературою цей термін також використовується для опису всіх давніх народів Італії, включаючи доримські народи, такі як етруски та рети, які не володіли індоєвропейськими мовами.[2] Таке використання є неналежним у мовознавстві, але поширене в античній та сучасній історіографії.[3] ЕтногенезВідповідно до Девіда Ентоні, велика міграція індоєвропейців з ямної культури зупинилась у долині Дунаю між 3100–3000 роками до н.е. Дана популяція розділилась на Італіків, Кельтів, та Германців.[4] Подальша міграція відбувалась на Апенінський півострів у 2 тисячолітті до н.е. через Альпійські гори з території сучасної південної Баварії. Створили культуру бронзи та заліза на території Італії. Італійський дослідник Дж. Девото вважав що італіки мігрували з Центральної Європи двома хвилями: на початку 2 тисячоліття до н.е. — протолатини, та на початку 1 тисячоліття — предки умбрів, що створили Віланову культуру. Також існують гіпотези походження італіків від племен Балканського півострову, які мігрували через Адріатику у 2-1 тис. до н.е. В подальшому італікські племена були підкорені племенем латинян, та стали частиною Римської республіки.
Див. такожПримітки
Література
Information related to Італіки |
