PROFILPELAJAR.COM

Культура полів поховальних урн
Культура полів поховальних урн
Розташування	Європа
Доба	бронзова доба
Час існування	1300—750 роки до н. е.
Найбільші пам’ятки	Burgstallkogel[en] (Австрія)
Попередня культура	Курганних поховань
Наступна культура	Гальштатська, Протовиланова
	Культура полів поховальних урн у Вікісховищі

Культура полів поховань або Культура полів похоронних урн (англ. Urnfield culture, нім. Urnenfelderkultur) (1300—750 роки до н. е.) — загальна назва ряду археологічних культур за характерною ознакою, — могильниками без насипів, що містять переважно залишки трупоспалень, зазвичай з похованням праху в глиняному посуді, поставленому на дно могили. Культура полів поховань була наступницею культури курганних поховань і її успадкувала Гальштатська культура.

Історія

Культури полів поховань виникли у бронзову добу й існували протягом тривалого часу (понад 1700 років). Були поширені по всій Європі. У ранній залізній добі в могильниках вже починають зустрічатися поховання попелу померлих у ямках без урн і трупоположення.

В 1300—300 роках до н. е. від півдня Балтійського узбережжя до Дунаю й від річки Шпрее до Волині була поширена найдавніша з культур полів поховань — лужицька культура.
Приблизно 1000 року до н. е. у долинах річок Дунаю й Рейну в північно-західній частині Швейцарії й Східної Франції виникли південнонімецька й порейнська культури полів поховань. На початку залізної доби носії цих двох культур дістались території Франції, а в 800—700 роках до н. е. — Піренейського півострова (Каталонія, Кастилія), в 900—700 роках до н. е. з'явилися в Британії.

Поширення культури полів поховань не є результатом експансії якого-небудь одного народу або генетично зв'язаних народів. Очевидно, цей обряд був прийнятий етнічно різними групами населення Європи.

Припускають, що культури полів поховань в Іспанії й Британії належали предкам кельтів. На території Східної Європи до неї належать пшеворська, зарубинецька й черняхівська культури, які (щонайменше в деякій частині) були створені предками стародавніх слов'ян.

Місцеві варіанти

Лужицька культура — Польща,
Станівська культура (в Румунії Сучу-де-Сус) — українське Закарпаття, північно-східна Угорщина, східна Словаччина, північно-західна Румунія),
Киятицька культура,
Пілінська культура,
Чаканська культура,
Кновізька культура у Чехії,
Милавицька культура,
Асва культура у Естонії та південній Фінляндії.

Вивчення полів поховань в Україні

Українськими вченими до Другої свтової війни та відразу опісля було виявлено на території України більше двохсот пунктів поховань цієї культури, не рахуючи тих, що знаходились на тільки-но приєднаних до УРСР західноукраїнських землях^[1]. Першим, хто відкрив поля поховань в Україні був Вікентій Хвойка (1901): у селах Черняхів, Зарубинці, Ромашки на Київщині. Він відразу ж визнав їх похованнями слов'ян^{[джерело?]}.

Див. також

Тумулус

Примітки

↑ Є. Махно. Вивчення культури полів поховань. — Археологія, № 1, 1947. — С.195—196.

Джерела

Полонська-Василенко Н., Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття.— К.: Либідь, 1992.— 640 с. ISBN 5-325-00300-3.
Є. Махно, Вивчення культури полів поховань. — Археологія, № 1, 1947. — С.195—196. (Інститут археології Академії наук УРСР)