PROFILPELAJAR.COM

Історія Афганістану
Історія Афганістану
До нашої ери
	Гандхара — XVII століття до н. е.
	Ахеменіди — VI століття до н. е.
	Селевкіди — IV століття до н. е.
	Греко-Бактрійське царство — 250 до н. е. — 125 до н. е.
Наша ера
	Кушанська імперія — I—V ст.
	Ефталіти — V століття
	Сасаніди — VI століття
	Газневіди — XI століття
	Саффариди — 861—1590 рр.
	Гуріди — 1148—1206 рр.
	Сефевіди — XIV століття
Афганські ханства
	Гільзейське — 1709—1737 рр.
	Гератське
	Кабульське
	Кандагарське
	Пешаварське
	Хаттаське
	Абдалійське
Афганські держави
	Імперія ; Хотакі— 1709-1738 рр.
	Дурранійська; держава — 1747—1823 рр.
	Емірат; Афганістан — 1823—1929 рр.
	Королівство; Афганістан — 1929—1973 рр.
	Республіка; Афганістан — 1973—1978 рр.
	Демократична; Республіка Афганістан — 1978—1992 рр.
	Північний ; Альянс — 1992—2001 рр.
	Ісламський Емірат; Афганістан — 1996—2001 рр.
	Перехідна/транзитна; адміністрація — 2001—2004 рр.
	Ісламська Республіка; Афганістан — 2004—2021 рр.
	Ісламський Емірат; Афганістан — з 2021 р.
	Портал «Афганістан»; переглянути; обговорити; редагувати;

	Ефталіти
Дата створення / заснування	408
Столиця	Кундуз і Балх
На заміну	Імперія Гуптів
Мова комунікації	бактрійська мова
Час/дата припинення існування	670
	Ефталіти у Вікісховищі

Приблизна територія розселення ефталітів на початок 6 ст. н. е.

Ефталі́ти або бі́лі гу́ни — об'єднання середньоазійських кочівників 5–6 століть н. е.

^[1]Самоназва ефталітів – хіоніти. Це народ індоєвропейського (іранського походження), що говорив на одному зі східно-іранських (сакських) діалектів. Декілька хіонітських царів носили ім'я Ефтал, звідси і виникла назва ефталіти. Подібність звучання хіон і гунн (власне hōn), мабуть, і пояснює той факт, що візантійські історики називають хіонітів (ефталітів) білими гуннами. На початку V в. хіоніти (ефталіти) завоювали землеробські оази за Аму-Дар'єю і створили могутню державу на великих просторах Середньої Азії, Афганістану, північно-західної Індії та частини східного Туркестану. Їхня основна територія – Тохарістан та східний Афганістан. Ядро ефталітів становили войовничі кочові племена, що зазнали впливу міської культури. Див: Ghirshmann. Les Chionites – Hephtalites. Le Caire, 1948. P. XII - XIII, 66, 115; Althelm F. Geschichte der Hunnen. Ст, 1959. Bd. 1. S. 41 – 56. Екскурс про эфталітів Прокопія одна із п'яти етнографічних екскурсів, що у його «Війнах». Швидше за все він заснований на достовірних свідченнях, хоча у зовнішній формі цього есе позначився вплив Фукідіда, а опис бенкету у ефталітів нагадує розповідь про бенкет Аттили, що зберігся у фрагментах твору Пріска Панійського. Див: Prisci fr. 8.

Історія

За свідченням сучасників вони не мали міст і писемності, жили у повстяних наметах.

Питання про походження ефталітів та їхній етнічний склад, про те чи були вони тюркським чи індоєвропейським людом, є предметом наукових дискусій (за однією з версій, ефталіти розмовляли східноіранськими мовами).

Не зрозуміло, чи були білі гуни споріднені з європейськими гунами. Ще менше зрозуміло, куди вони зникли.

Відомостей про ефталітів збереглося мало. Вони згадуються китайськими, іранськими та індійськими джерелами, бо турбували територію відповідних країн своїми військовими походами.

До 425 ефталіти захопили Согдіану та Хорасан, потім вторгнулися в Персію. Баграм V зумів їх зупинити, але в 483—485 роках їм удалося накласти на Персію данину. Після довгих воєн ефталітів витіснили з Персії (503–513). Остаточно їх здолав 557 року Хосров I. Відтак білі гуни потрапили під владу держави Сасанідів.

Нападали ефталіти також на Індію, загрожуючи державі Гуптів, аж доки коаліція індійських держав їх не вигнала з країни (528). Проте держава Гуптів не довго після того протрималася.

Правителі

Торамана

Докладніше: Торамана

Правив близько 493-515 рр н.е.

Міхіракула

Докладніше: Міхіракула

Син Торамана, відрізнявся жорстокістю. У книзі кашмірського історика Кальхана Раджатарангіні згадується, що його улюбленою справою, було скидати слонів у прірву. Був розбитий Баладітьєй з династії Гуптів та Яшодхарманом, одним з правителей Центральної Індії. Баладітья відпустив Міхаракулу і той сховався у Кашмірі, а згодом знову напав на індійського царя.^[2]

Примітки

↑ Procopius (31 грудня 2001). Opera omnia, Volume III, Historia quae dicitur arcana. doi:10.1515/9783110955880. Процитовано 14 квітня 2022.
↑ Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. - С.165