PROFILPELAJAR.COM

**Ітельмени**
Ітельмени
Кількість	бл. 3,5 тис. осіб
Ареал	Росія: 3180 чол. (2002)
Близькі до	віддалено коряки;
Мова	Ітельменська мова
Релігія	Переважно Православ'я, Анімізм

Ітельмени — один з корінних етносів півострова Камчатка. Назва є російською адаптацією етноніма ітенмен («сущий», «той, що живе тут»). Стара російська назва — камчадали.

Історія

Ітельмени вважаються одним з найдавніших народів Сибіру. Аналіз археологічних розкопок на Камчатці засвідчив, що найдавнішим пам'яткам ітельменської культури близько 5200 років.

У XVIII — на початку XIX століть ітельмени поділялись на кілька чималих локальних груп, що мають власні самоназви й особливості культури: камчатську, авачинську, большерецку, західну, хайрюзовську. У цей час північна межа території розселення ітельменів на західному узбережжі Камчатського півострова досягала басейну р. Тігіль, на східному — р. Ука, південна доходила майже до мису Лопатка. У першій половині XIX ст. розміри території розселення не змінюються, але зменшується кількість ітельменських поселень, а в другій половині XIX ст. ітельмени жили вже тільки на західному узбережжі Камчатки.

Чисельність ітельмнів у Російській імперії/СРСР/Росії

Найбільш обґрунтовані відомості про чисельність ітельменів наприкінці XVII—XVIII ст. дав Б. О. Долгих. Він використовував матеріали ясачних книг і прийшов до висновку, що в 1697 р. чисельність ітельменів дорівнювала 12 680 осіб, а в 1738 році — 8448 осіб. Основними причинами зменшення їх чисельності були завезені заразні хвороби (віспа, «гнила гарячка» тощо), колоніальна політика росіян і процес асиміляції ітельменів. В ітельменів через малу чисельність немає своєї автономії, живуть вони переважно в Коряцькому АТ. У 1950-х р. у зв'язку з укрупненням колгоспів почалося переселення ітельменів з так званих неперспективних селищ. Мешканці селищ Сопочного, Морошечного та Утхолока переселилися в Коврай, жителі Аманіно, Напани та Седанки — в Тігіль. Наразі основна маса ітельменів живе в селах Коврай, Тігіль, Палана і Хайрюзово.

Розселення

Чисельність, за даними Всеросійського перепису населення 2002 року, — 3180 чоловік. Кількість ітельменів значно зросла за останні пару десятиліть (у 1979 їх було — 1370, а в 1989 році — 2481). Таке зростання чисельності було обумовлене певним національним відродженням та відбувалось за рахунок осіб, що перестали вважати себе росіянами.

Зараз проживають в основному на сході півострова Камчатка (Тигільський район Камчатського краю) і в Магаданській області.Поселення ітельменів на початку XVIII століття відповідали сімейним громадам. Розселялися вони на одній річці й були пов'язані кровною спорідненістю і єдністю рибальських угідь. Зазвичай всі родичі жили в одній напівземлянці. Назви більшості селищ (острожков) відповідали назвам річок, на яких вони розташовувалися. Організатором усього населення був старійшина, в його напівземлянці приймалися всі рішення, що регулювали внутрішнє життя селища, обговорювалися всі суспільно значущі справи, тут проводилися святкування жителів селища. За уявленнями ітельменів, усі предмети і явища природи наділені духами, які живуть власним життям. Ступінь шанування тих чи інших духів була в прямій залежності від ступеня їх передбачуваного впливу на матеріальне благополуччя людини. Особливо шанували морського духа, що дає основний продукт харчування — рибу; на честь нього влаштовували свято «очищення» в листопаді. Культ вогню при цьому виступав як святиня. Збиральництво знайшло відображення у віруваннях ітельменів у формі встановлення стовпів із зображенням істот у місцях промислу.

Мова

Раніше існувало три основні ітельменські мови: східна, західна, південна. До нашого часу збереглась лише західна ітельменська, на якій говорять близько 80 осіб. Відбувається також постійне зниження кількості мовців через те, що нею володіють в основному літні люди.

Умовно ітельменські мови відносять до чукотсько-камчатської мовної родини, проте це робиться скоріше на основі географічного розташування, а не генетичної спорідненості. З усіх ітельменських мов саме західна зазнала найбільшого впливу коряцької мови. Проте її відмінність від решти мов цієї родини дуже велика.

Дуже поширена російська мова, якою вільно володіють всі ітельмени, а вважають рідною — 76,6 %.

Антропологічні особливості

Антропологічно ітельменів включають у материкову групу популяцій арктичної малої раси північної монголоїної раси.

Культура

Духовна культура

Релігія

Традиційні вірування ітельменів — анімізм, тотемізм, фетишизм — пов'язані з поклонінням духам-господарям. Особливо шанувався «господар моря» Мітг, що дає основний продукт живлення — рибу. В ітельменів була відсутня ідея єдиного бога. Ітельменські шамани не мали обрядового одягу й бубнів, у ролі шаманів зазвичай виступали жінки. Світ ітельмени вважали вічним, душі — безсмертними. Творцем народу, першопредком вони вважали Ворона (Кутх). Одним з видів релігійних поглядів був фетишизм. Чоловіки та жінки носили амулети з різьблених зображень істот. Величезну роль відігравали всякого роду повір'я і прикмети: так, навесні не можна розбирати старі будинки і балагани, у яких багато юкольної молі — її боїться риба й може піти з річки. Категорично заборонялося рятувати потопаючого або засипаного сніговою лавиною, оскільки вважалося, що тим самим позбавляються бажаної їжі духів води і гір. Традиційні вірування ітельменів були обумовлені їхнім способом життя, соціальною організацією та екологічним середовищем. З середини XVIII століття ітельмени були навернуті в православ'я, при цьому зберіглися залишки попередніх вірувань.

Фольклор

Широко відомий цикл оповідей про воронячого персонажа Кутха. Найбільша кількість ітельменських казок була записана на початку XX ст. російським етнографом Ст. І. Іохельсоном.

Матеріальна культура

Господарство

На першому місці по господарському значенню стоїть рибальство — як морське, так і річкове. У річках ловили переважно рибу лососевих порід. У морі промишляли навагу (на льоду), корюшку, мойву. Знаряддя рибальства в основному пасивні — запори, ставні сітки, неводи, застосовувалися плавні сіті. У зв'язку з великими об'ємами виловлюваної риби її зазвичай заготовляли про запас — в'ялили, квасили, солили.

Об'єктами морського звіробійного промислу були різні породи тюленячих. Практикувалося полювання на лежбищах і в прибережній зоні загонами в сіті. Продукція звіробійного промислу використовувалася в їжу (м'ясо, жир) і як корм їздовим собакам. Шкури йшли на виготовлення одягу та предметів домашнього вжитку.

Сухопутне полювання мало допоміжне значення. З крупних тварин добували камчатського бурого ведмедя й гірських баранів, м'ясо яких використовувалося в їжу. Об'єктами хутрового промислу були соболь, лисиця, песець.

У господарстві ітельменів було широко представлене збиральництво, причому не тільки задля власних потреб, але й на обмін, зокрема різних дикорослих трав і коренів — одні вживалися в їжу, інші застосовували в народній медицині, треті використовувалися для в'язання мереж, плетіння циновок та інших предметів побуту. Для ітельменів характерна комплексність господарства.