В її основі лежала дуалістична монархія, яка була реальною унією між Цислейтанією, північною та західною частинами колишньої Австрійської імперії, та Транслейтанією (Королівством Угорщина). Після реформ 1867 року Австрійська та Угорська держави були рівноправними. Обидві країни проводили єдину дипломатичну та оборонну політику. З цією метою «спільні» міністерства закордонних справ і оборони були збережені під безпосереднім керівництвом монарха, як і третє міністерство фінансів, відповідальне лише за фінансування двох «спільних» бюджетів. Третім компонентом союзу було Королівство Хорватія-Славонія, автономний регіон під угорською короною, який вів переговори про хорватсько-угорське врегулювання в 1868 році. Після 1878 року Боснія і Герцеговина, опинилася під спільним австро-угорським військовим і цивільним управлінням, поки не була повністю анексована в 1908 році, що спровокувало Боснійську кризу.
А́встро-Уго́рщина (нім.Österreich-Ungarn, угор.Ausztria-Magyarország) — коротка назва. Використовувалася у міжнародних відносинах
Австро-Угорська монархія (нім.Österreichisch-Ungarische Monarchie вимова [ˌøːstəʁaɪ̯çɪʃˌʊŋɡaʁɪʃəmonaʁˈçiː] (прослухати), угор.Osztrák-Magyar Monarchia) — обидві держави (Австрія і Угорщина) є одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і водночас незалежними (в більшості сфер). Офіційна назва[5][6][7] з 14 листопада 1868 року, за рішенням Франца Йосифа I.
Під час революції 1848 рокуКоролівство Угорщина закликало до більшого самоврядування, а згодом навіть до незалежності від Австрійської імперії. Угорська революція 1848 року була придушена австрійськими військами за військової допомоги Росії, а рівень автономії, яким користувалася угорська держава, був замінений абсолютистським правлінням з Відня.
У 1860-х роках імперія зазнала двох важких поразок: поразка у Другій італійській війні за незалежність зруйнувала її панування над значною частиною Північної Італії, а поразка в австро-прусській війні 1866 року призвела до розпаду Німецької конфедерації (спадковим президентом якої був імператор Габсбург) і виключення Австрії з німецьких справ, що становило реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав. 20 березня 1867 року відновлений угорський парламент у Пешті розпочав переговори щодо нових законів, які мали бути прийняті 30 березня. Однак угорські лідери отримали повідомлення, що для того, щоб закони набули чинності на землях Священної корони Угорщини, необхідна офіційна коронація імператора як короля Угорщини 8 червня. 28 липня Франц-Йосиф у своїй новій позиції короля Угорщини схвалив і оприлюднив нові закони, які офіційно поклали початок двоєдиній монархії.
21 грудня 1867 року імператорФранц Йосиф I (1848—1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.
Після витіснення з Німеччини та Італії, Дуалістична монархія звернулася до Балкан, які були охоплені неспокоєм, оскільки націоналістичні рухи набирали сили і вимагали незалежності[11]. І Росія, і Австро-Угорщина побачили можливість для експансії в цьому регіоні. Росія взяла на себе роль захисника слов'ян і православних християн. Австрія уявляла собі багатоетнічну, релігійно різноманітну імперію під контролем Відня. Граф Дьюла Андраші, угорець, який був міністром закордонних справ у 1871—1879 роках, зробив центральним елементом своєї політики протистояння російській експансії на Балканах і блокування сербських амбіцій домінувати в новій південнослов'янській федерації. Він хотів, щоб Німеччина стала союзником Австрії, а не Росії[12].
Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх розбіжностей між окремими частинами імперії. Незадоволеними були насамперед Богемія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила суперечки. Однак із Богемією домовитися не вдалося. Її представники подали у Райхсрат декларацію, в якій вимагали надання Богемії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі суперечності не вдалося.
1878—1914: Берлінський конгрес, Угорська криза та балканська нестабільність
В 1877 році російський царський уряд оголосив війну Османській імперії в ім'я захисту православних християн. Не маючи можливості виступити посередником між Османською імперією та Росією щодо контролю над Сербією, Австро-Угорщина оголосила нейтралітет. За допомогою Румунії та Греції, Росія перемогла османів і за допомогою Сан-Стефанського договору спробувала створити велику проросійську Болгарію. Цей договір викликав міжнародний резонанс, який ледь не призвів до загальноєвропейської війни.
Берлінський конгрес 1878 року відкотив російську перемогу назад, розділивши велику болгарську державу, яку Росія вирізала з території Османської імперії, і позбавивши будь-яку частину Болгарії повної незалежності від Османської імперії. Конгрес дозволив Австрії окупувати (але не анексувати) провінцію Боснія і Герцеговина, переважно слов'янську територію, для того, щоб отримати вплив на Балканах. Сербія, Чорногорія та Румунія стали повністю незалежними[13]. Тим не менш, Балкани залишилися місцем політичних заворушень, де кипіли амбіції до незалежності і суперництво великих держав. Того ж року, за підтримки Великої Британії, Австро-Угорщина розмістила війська в Боснії, щоб запобігти експансії росіян у сусідню Сербію. Іншим заходом, щоб утримати росіян подалі від Балкан, Австро-Угорщина створила союз, Середземноморську Антанту, з Великою Британією та Італією в 1887 році та уклала пакти про взаємну оборону з Німеччиною в 1879 році та Румунією в 1883 році проти можливого нападу Росії[14]. Після Берлінського конгресу європейські держави намагалися гарантувати стабільність за допомогою складної серії союзів та договорів.
Занепокоєна нестабільністю на Балканах і російською агресією, а також з метою протистояти французьким інтересам у Європі, Австро-Угорщина уклала оборонний союз з Німеччиною в жовтні 1879 року і в травні 1882 року. У жовтні 1882 року Італія приєдналася до цього партнерства в рамках Троїстого союзу, головним чином через імперське суперництво Італії з Францією. Напруженість між Росією та Австро-Угорщиною залишалася високою, тому Бісмарк замінив Союз трьох імператорів на Договір перестраховки з Росією, щоб утримати Габсбургів від необачного початку війни через панславізм[15]. Регіон Новопазарський Санджак перебував під австро-угорською окупацією з 1878 по 1909 рік, коли він був повернутий до складу Османської імперії, перш ніж був остаточно розділений між королівствами Чорногорії та Сербії[16].
В Угорщині немадярські національності, які становили половину населення, зазнавали дискримінації через шкільне законодавство та виборчі права. На відміну від Австрії, де реформа 1907 року ввела загальне виборче право для чоловіків, в Угорщині цього не було запроваджено до кінця існування Дуалістичної монархії. Станові та майнові привілеї були набагато більш визначальними в Угорщині, ніж в Австрії. Угорський правлячий клас працював у межах своїх політичних можливостей, щоб зробити Угорщину якомога більш незалежною від Австрії, що досягло піку під час Угорської кризи 1905-1906(інші мови) років. Партія незалежності Угорщини(інші мови) на чолі з Ференцем Кошутом, що виступала за створення самостійної митниці та Національного банку, введення угорської командної мови в австро-угорській армії (з перспективою її поділу) й обмеження зв'язків з Австрією персональною унією, виграла вибори 1905 року. Відмовляючись визнавати результати виборів, Франц Йосип назначає предстравника Ліберальної партіїГезу Феєрварі прем'єр-міністром, що призводить до масових протестів. Однак згодом був досягнутий компроміз, згідно з яким прем'єром став відомий державни діяч Шандор Векерле[17].
Реагуючи на молодотурецьку революцію, монархія анексувала Боснію і Герцеговину в жовтні 1908 року як спільне володіння Цислейтанії та Транслейтанії під контролем Імперського та Королівського міністерства фінансів, а не приєднала її до жодного з територіальних урядів. Анексія призвела до подальшого загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, а також до того, що іслам було визнано офіційною державною релігією завдяки мусульманському населенню Боснії[18]. Смерть брата Франца Йосифа, Максиміліана (1867), та його єдиного сина, Рудольфа, зробила племінника імператора, Франца Фердинанда, спадкоємцем престолу. Прокламація, видана з нагоди приєднання цих земель до монархії Габсбургів у жовтні 1908 року, обіцяла конституційні інституції, які мали б забезпечити їхнім мешканцям повні громадянські права та участь в управлінні власними справами за допомогою місцевих представницьких зборів. На виконання цієї обіцянки у 1910 році була прийнята конституція.
Франц Фердинанд планував радикально реформувати Австро-Угорську імперію, створивши напівавтономні штати, кожен з яких представляв би одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії.
Головними гравцями в Боснійській кризі 1908-09 років були міністри закордонних справ Австрії та Росії Алоїз фон Еренталь та Олександр Ізвольський(інші мови). Еренталь почав з припущення, що слов'янські меншини ніколи не зможуть об'єднатися, а Балканська ліга ніколи не завдасть жодної шкоди Австрії. Він відхилив пропозицію Османської імперії про створення союзу, який би включав Австрію, Туреччину та Румунію. Однак його політика відштовхнула болгар, які натомість звернулися до Росії та Сербії. Хоча Австрія не мала наміру розпочинати додаткову експансію на південь, Еренталь заохочував спекуляції на цю тему, сподіваючись, що це паралізує балканські держави. Натомість він підбурював їх до діяльності зі створення оборонного блоку, щоб зупинити Австрію. Серія серйозних прорахунків на найвищому рівні, таким чином, значно посилила ворогів Австрії[19].
Убивство спадкоємця престолу Франца Фердинанда в Сараєво в червні 1914 року призвело до Липневої кризи та оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії, що стало початком Першої світової війни.
Однак початок війни для Австро-Угорщини виявився вкрай невдалим. Австро-угорській армії довелося відразу ж вести повномасштабну війну на двох фронтах — проти Сербії і проти Росії. Галицьку битву було програно і австро-угорська армія відступила до Карпат. Швидко перемогти Сербію також не вийшло, і вона була окупована лише наприкінці 1915 року за вирішальної участі союзних німецьких військ, а австро-угорські війська без німецької допомоги окупували Чорногорію.
У 1915 році Горлицький прорив німецьких військ і «Великий відступ» російської армії, який послідував за ним, дозволили Австро-Угорщині повернути собі Галичину, але в 1916 році внаслідок Брусиловського прориву становище Австро-Угорщини знову ускладнилося. Також у 1915 році у війну проти Австро-Угорщини вступила Італія, а в 1916 році — Румунія. За допомогою німецьких військ Румунію було швидко переможено, але за німецьку допомогу Австро-Угорщині довелося йти на серйозні поступки і погодитися на створення єдиного з Німеччиною військового командування.
Уже на другий рік війни різко погіршилося постачання міського населення Австро-Угорщини продовольством. Влітку 1916 року у влади Австро-Угорщини посилилося прагнення до миру. У листопаді 1916 року помер старий імператор Франц-Йосиф, імператором став Карл I, який відчайдушно прагнув знайти вихід із тривалої війни. На початку 1917 року він таємно вступив у мирні переговори з Францією, використовуючи як посередника свого родича Сікста Бурбон-Пармського(інші мови), який був офіцером бельгійської армії. Про цю спробу стало відомо, і влада Австро-Угорщини змушена була виправдовуватися перед Німеччиною.
Після невдалого наступу російських військ у липні 1917 року і австро-угорського контрнаступу, який послідував за ним, Австро-Угорщині з боку Росії вже нічого не загрожувало. Після перемоги Жовтневої революції Східний фронт взагалі перестав існувати, але Берестейський мир і участь австро-угорських військ в окупації значних територій України не змогли переломити ситуацію на користь Австро-Угорщини. Основну турботу для Австро-Угорщини з 1917 року представляв лише італійський фронт, де з перемінним успіхом йшли кровопролитні бої.
Жодні мирні ініціативи Австро-Угорщини та Німеччини вже не могли змінити перебіг війни. Дедалі більшої популярності в країнах Антанти набували вимоги звільнення всіх слов'янських народів від німецького та австрійського панування.
1918 року економічна ситуація погіршилася, а невдачі уряду на фронті поклали край народній підтримці війни[22]. Австро-Угорська монархія розпалася з драматичною швидкістю восени 1918 року. Ліві та пацифістські політичні рухи організували страйки на заводах, а повстання в армії стали звичним явищем[22]. З наближенням очевидної перемоги союзників націоналістичні рухи скористалися етнічним обуренням, щоб підірвати соціальну єдність. Військовий крах італійського фронту ознаменував початок повстання для численних етносів, які складали багатонаціональну імперію, оскільки вони відмовилися продовжувати боротьбу за справу, яка тепер здавалася безглуздою. Імператор втратив значну частину своєї влади.
14 жовтня 1918 року міністр закордонних справ барон Іштван Буріан попросив про перемир'я на основі Чотирнадцяти пунктів президента Вудро Вільсона, а через два дні імператор Карл І видав прокламацію («Імператорський маніфест від 16 жовтня 1918 року») про перетворення імперії на федеративний союз, щоб надати етнічним групам децентралізацію та представництво[23]. Однак 18 жовтня державний секретар Сполучених Штатів Роберт Ленсінг відповів, що автономії для національних меншин, яка була десятим пунктом Чотирнадцяти пунктів, вже не вистачає. Насправді, чехословацький тимчасовий уряд приєднався до союзників 14 жовтня. Південні слов'яни в обох половинах монархії вже висловилися за об'єднання з Сербією у велику південнослов'янську державу в Корфській декларації 1917 року, підписаній членами Югославського комітету. Хорвати почали ігнорувати накази з Будапешту на початку жовтня. Відповідь Ленсінга була, по суті, свідоцтвом про смерть Австро-Угорщини[22].
28 жовтня чеські політики мирно перебрали владу в Празі, а протягом наступних кількох днів це сталося в інших великих містах. 30 жовтня словаки зробили те ж саме. 29 жовтня слов'яни в обох частинах Австро-Угорщини проголосили Державу словенців, хорватів і сербів.
17 жовтня 1918 року угорський парламент проголосував за припинення союзу з Австрією. Найвідоміший противник продовження союзу з Австрією, граф Міхай Карої, захопив владу в результаті революції айстр 31 жовтня. Карл був майже змушений призначити Карого прем'єр-міністром Угорщини. Одним з перших кроків Карої стала офіційна денонсація компромісної угоди 31 жовтня, що фактично розірвала персональну унію з Австрією і, таким чином, офіційно розпустила Австро-Угорську державу[24].
Наприкінці жовтня від імперії Габсбургів не залишилося нічого, окрім придунайських та альпійських провінцій, де більшість населення становили німці, і навіть там влада Карла оскаржувалася німецько-австрійською державною радою. Останній прем'єр-міністр Австрії Генріх Ламмаш дійшов висновку, що позиція Карла є неспроможною. Ламмаш переконав Карла, що найкращим курсом було б відмовитися, принаймні тимчасово, від свого права здійснювати суверенну владу. 11 листопада Карл видав ретельно сформульовану прокламацію, в якій визнав право австрійського народу визначати форму держави і «відмовився від будь-якої участі» в державних справах Австрії[25]. Наступного дня після того, як він оголосив про свій вихід з австрійської політики, Німецько-австрійська національна рада проголосила Республіку Німецька Австрія. Карої наслідував її приклад 16 листопада, проголосивши Угорську Демократичну Республіку.
Палата послів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від трьох курій (1 — великої земельної власності, 2 — торгово-промислових палат, 3 — більших міст) крім сільської (включно з малими містами). Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.
Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право для чоловіків віком від 24 р. і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від Райхсрату та Сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.
Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².
В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана.
В адміністративному плані Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):
Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій у 1908 році проживало 50 293 000 осіб 25 націй та народностей. Найчисельнішими з них були німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати та румуни. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8 % населення імперії. Крім них було також понад 400 тисяч латинників (обернених на католицизм українців) та пословачених українців[26].
Зі зростанням капіталістичної економіки на національних краях, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські краї як колонії (див. Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд.
Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.
↑Schulze, Max-Stephan. Engineering and Economic Growth: The Development of Austria-Hungary's Machine-Building Industry in the Late Nineteenth Century, p. 295. Peter Lang (Frankfurt), 1996.
↑Manuscript of Franz Joseph I. — Stephan Vajda, Felix Austria. Eine Geschichte Österreichs, Ueberreuter 1980, Vienna, ISBN 3-8000-3168-X, in German
↑Eva Philippoff: Die Doppelmonarchie Österreich-Ungarn. Ein politisches Lesebuch (1867—1918), Presses Univ. Septentrion, 2002, Villeneuve d'Ascq, ISBN 2-85939-739-6 (online, с. 60, на «Google Books»)
↑Albrecht-Carrié, René (1973). A diplomatic history of Europe since the Congress of Vienna (вид. Rev. ed). New York: Harper & Row. ISBN978-0-06-040171-9.
↑Finestone, Jeffrey; Massie, Robert K., ред. (1981). The last courts of Europe (вид. 1. publ). London: Dent. ISBN978-0-460-04519-3.
↑Smith, David James (2010). One Morning in Sarajevo. Hachette UK. ISBN 978-0-297-85608-5. «He was photographed on the way to the station and the photograph has been reproduced many times in books and articles, claiming to depict the arrest of Gavrilo Princip. But there is no photograph of Gavro's arrest — this photograph shows the arrest of Behr.»
↑ абвWatson, Alexander (2014). Ring of Steel: Germany and Austria–Hungary at War, 1914—1918. Basic Books. ISBN 978-0-4650-9488-2.
↑Kogutowicz Károly, Hermann Győző: Zsebatlasz: Naptárral és statisztikai adatokkal az 1914. évre. Magyar Földrajzi Intézet R. T., Budapest 1913, S. 69, 105.
Осечинський Б. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. — Львів, 1954.
Тейлор А. Габсбурзька монархія. 1809—1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини / пер. з англ. А. Портнов, С. Савченко. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. — 268 с.
Mildef Tarantula High Mobility Armoured Vehicle Purwarupa Tarantula HMAV 4x4 Jenis Pengangkut personel lapis baja / MRAP Negara asal Malaysia Sejarah pemakaian Masa penggunaan 2021 – Sekarang Digunakan oleh Malaysia Pada perang Tidak ada Sejarah produksi Tahun 2013 Produsen Mildef International Technologies Diproduksi 2021 – sekarang Jumlah produksi 4 (2 purwarupa)[1] Spesifikasi Berat 14 ton (berat kotor), 11 ton (berat kosong) Panjang 5.6 me...
Bupati Puncak JayaLambang Kabupaten Puncak JayaMasa jabatan5 tahunPejabat perdanaElieser RenmaurDibentuk10 Agustus 2001Nama takresmiBupati PujaSitus webpuncakjayakab.go.id Berikut ini adalah daftar Bupati Puncak Jaya sejak masih berbentuk kabupaten administratif hingga sekarang. Bupati Administratif No Bupati Mulai Menjabat Akhir Menjabat Periode Wakil Bupati Ket. 1 Ruben Ambrauw 8 Oktober 1996 28 April 2000 1 tidak diketahui 2 Philipus Andreas Coem 28 April 2000 10 Agustus 2001 tidak diketah...
1991 greatest hits album by Bon JoviHard & Hot (Best of Bon Jovi)Greatest hits album by Bon JoviReleasedJuly 1991Recorded1982-1986Genre Glam metal hard rock Length63:34ProducerVariousBon Jovi chronology New Jersey(1988) Hard & Hot (Best of Bon Jovi)(1991) Keep the Faith(1992) Hard & Hot (Best of Bon Jovi) is the first compilation album by American glam metal band Bon Jovi, released exclusively in Australia in 1991.[1] Overview The album featured tracks from the ban...
Yeongsanjae adalah upacara ritual agama Buddha yang dilaksanakan di Kuil Bongwon, Seoul, Korea Selatan.[1] Upacara dalam kepercayaan Buddhisme ini dimaksudkan untuk memberi persembahan kepada Buddha agar ia menuntun manusia, baik yang hidup dan yang sudah tiada menuju kedamaian dan pencerahan.[2] Upacara ini diadakan dengan ritual bompae yakni melantunkan sutra Buddha, dilanjutkan dengan menarikan tarian ritual Nabichum, Barachum, Beobgochum dan Tajuchum.[3] Upacara in...
Project Manager for Exploration Analogs at NASA's Johnson Space Center Not to be confused with Bill Todd (Canadian football). Bill ToddBill Todd in the Shuttle Simulator.BornWilliam Laurence Todd1958/1959NationalityAmericanEducationGeology, University of HoustonEmployerUniversities Space Research AssociatesKnown forAquanaut, NEEMO Project Director, Explorer, Public SpeakerTitleProject Manager for Exploration Analogs William Laurence Todd is a Project Manager for Exploration Analogs at NA...
Frederick and al-Kāmil meet, from a 14th-century copy of the Nuova Cronica. In fact, the two sovereigns did not meet but merely exchanged embassies. The Treaty of Jaffa, sometimes the Treaty of Jaffa and Tall al-ʿAjūl, was an agreement signed on 18 February 1229 between Frederick II, Holy Roman emperor and king of Sicily, and al-Kāmil, Ayyubid sultan of Egypt. It brought an end to the Sixth Crusade, led by Frederick, by restoring the city of Jerusalem and a few other territories to the Ki...
Legislature of Newfoundland and Labrador, Canada This article needs to be updated. Please help update this article to reflect recent events or newly available information. (April 2021) Newfoundland and Labrador House of Assembly50th General Assembly of Newfoundland and LabradorTypeTypeLower house (1832–1934) then unicameral house of the General Assembly of Newfoundland and Labrador HistoryFounded1832; 192 years ago (1832)LeadershipSpeakerDerek Bennett, Liberal since Ap...
Relief prajurit Helenistik. Pasukan Helenistik adalah angkatan bersenjata milik kerajaan-kerajaan Helenistik yang muncul setelah kematian Aleksander Agung. Setelah meninggal, kekaisaran besar Aleksander terpecah belah di antara para jenderalnya, yang disebut para Diadokhoi. Selama Perang Diadokhoi pada periode Helenistik, pasukan Makedonia, yang dikembangkan oleh Philippos II dan Aleksander, secara umum mengadopsi siasat dan unit-unit baru, sekaligus mengembangkan lebih jauh peperangan Makedo...
List of events ← 1564 1563 1562 1561 1560 1565 in Ireland → 1566 1567 1568 1569 1570 Centuries: 14th 15th 16th 17th 18th Decades: 1540s 1550s 1560s 1570s 1580s See also:Other events of 1565 List of years in Ireland Events from the year 1565 in Ireland. Incumbent Monarch: Elizabeth I Events Shane O'Neill, at this time claiming allegiance to Elizabeth I of England, defeats MacDonnells at Glenshesk.[1] Butlers and Fitzgeralds fight a pitched battle against each other at the B...
История АрменииОстанки храма Звартноц, раннесредневековой армянской архитектуры (640—650 гг. н.э.) на фоне горы АраратДоисторический период на территории Армении Шулавери-шомутепинская культура Куро-араксская культура Триалети-Ванадзорская культура Ходжалы-кедабекская...
Forced prostitution and forced labor Projection map of Georgia highlighting the disputed territories of Abkhazia and South Ossetia Human trafficking in Georgia is common, with people being subjected to forced prostitution and forced labor. In 2009, women and girls from Georgia were forced into prostitution in Georgia, Turkey, the United Arab Emirates, and Greece, and in recent years, cases of forced prostitution of Georgian victims have also been documented in Russia, Germany, and Austria. Me...
Chief banker and investment officer for the state government Arizona State Treasurer of ArizonaIncumbentKimberly Yeesince January 7, 2019StyleThe HonorableResidencePhoenix, ArizonaTerm lengthFour years, can succeed self once; eligible again after a 4-year respiteFormation1912DeputyMark SwensonSalary$70,000Websiteaztreasury.gov The Arizona State Treasurer is the state of Arizona’s chief banker and investment officer. The Treasurer’s Office accounts for and manages the cash flows of st...
هذه المقالة تحتاج للمزيد من الوصلات للمقالات الأخرى للمساعدة في ترابط مقالات الموسوعة. فضلًا ساعد في تحسين هذه المقالة بإضافة وصلات إلى المقالات المتعلقة بها الموجودة في النص الحالي. (مارس 2023) لمعانٍ أخرى، طالع غورهام (توضيح). غورهام الإحداثيات 42°47′56″N 77°07′54″W ...
Soviet Academy of Agricultural Sciences This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) You can help expand this article with text translated from the corresponding article in Russian. (December 2012) Click [show] for important translation instructions. View a machine-translated version of the Russian article. Machine translation, like DeepL or Google Translate, is a useful starting ...
لمعانٍ أخرى، طالع البلدة القديمة (توضيح). البلدة القديمةالبلدة القديمةمعلومات عامةنوع المبنى settlement site (en) المكان محافظة العلا - المدينة المنورةالمنطقة الإدارية العلا البلد السعوديةمعلومات أخرىالإحداثيات 26°37′N 37°55′E / 26.62°N 37.92°E / 26.62; 37.92 تعديل - تعديل...
وليام مالدونادو معلومات شخصية الميلاد 3 يناير 1990 (العمر 34 سنة)سانتا آنا مونيسباليتي الطول 1.74 م (5 قدم 8 1⁄2 بوصة) مركز اللعب وسط الجنسية السلفادور مسيرة الشباب سنوات فريق 1997–1999 Academia Cuscachapa 2000–2005 Promesas FAS[1] 2005–2007 Fundación La Chelona المسيرة الاحترافية1 سنوات فري...
坎普阿萊格里（葡萄牙語：Campo Alegre），是巴西的城鎮，位於該國南部，由聖卡塔琳娜州負責管轄，始建於1897年3月18日，面積496平方公里，海拔高度870米，2014年人口11,982，人口密度每平方公里24.15人。 參考資料 Divisão Territorial do Brasil. Divisão Territorial do Brasil e Limites Territoriais, Instituto Brasileiro de Geografia e Estatística (IBGE). July 1, 2008 [December 17, 2009]. （原始内容存档于2020-06-...
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
