PROFILPELAJAR.COM

Зовнішні зображення
	Перемишльщина в оголошених кордонах ЗУНР.

	Перемишльщина
Прапор	Герб
Країна	Республіка Польща

Перемишльщина — історична українська етнічна територія на теренах сучасної Польщі. Історичний центр — місто Перемишль. В етнографічному та адміністративному плані була частиною Галичини.

Складовими частинами Перемишльщини можна вважати доволі відмінні Надсяння та Лемківщину, яких об'єднувала належність до Перемишльської єпархії. Разом з Холмщиною та Підляшшям Перемишльщина складає так зване Закерзоння — загальний масив українських земель у складі сучасної Польщі. Головна історична відмінність Перемишльщини від Холмщини полягає в тому, що з розпадом Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. Перемишльщина стала частиною Габсбурзької монархії, а Холмщина відійшла до складу Російської імперії, і на Перемишльщині збереглася греко-католицька церква, а Холмська єпархія була анексована Російською православною церквою.

У 1945—1946 рр. та під час проведення Операції «Вісла», українське населення Перемишльщини було виселено в УРСР та західну Польщу.

Адміністративно-державні утворення на теренах Перемишльщини

Велика Хорватія

В добу Київської Русі

У складі Речі Посполитої

Руське воєводство (Перемишльська земля, Сяноцька земля)

У складі Габсбурзької монархії

Королівство Галичини та Володимирії
Східна Галичина
Перемишльська руська рада (1848 рік)

У складі Російської імперії

Під час окупації російськими військами в роки Першої світової війни Перемишльська губернія Галицько-Буковинського генерал-губернаторства (квітень-травень 1915 р.)

В епоху Визвольних Змагань

Західноукраїнська Народна Республіка.
Команчанська Республіка. Центр республіки — село Команча.
Лемко-Русинська Республіка. Центр республіки — село Флоринка.

У складі Польської Республіки (1918—1939)

У складі Української РСР

У роки Другої світової війни

У складі УПА: у 1942—1943 рр. округи Перемишль, Сянік області Перемишль Західних українських земель (ЗУЗ); у 1945—1947 рр. надрайони Перемишль, Сянік, Коросно Перемишльської округи та надрайон Любачів Любачівської округи Закерзонського краю Західних українських земель (ЗУЗ)^[1]

Марш ветеранів УПА у Перемишлі.
Почесна варта українських пластунів перед могилами повстанців УПА в селі Пикуличі.

У сучасній Польщі

Підкарпатське воєводство

Відомі українці, пов'язані з Перемишльщиною

Народилися на Перемишльщині

Володимирко Володарович (1104, Перемишль, Перемишльське князівство — 1153) — князь перемишльський у 1128—1146 рр. Переніс столицю князівства до Галича, і став першим князем єдиного Галицького князівства.

Григорій Сяноцький (1406, Сянік, Сяноцька земля, Королівство Польське — 1477) — українсько-польський церковний і політичний діяч, гуманіст, латинський архієпископ Львівський. Засновник першого гуманістичного гуртка на українських землях та в тогочасній Польщі.

Русин Павло (бл. 1470, Коросно, Сяноцька земля, Руське воєводство, Королівство Польське — 1517, Сянік, Руське воєводство, Королівство Польське) — український, польський поет і мислитель доби Відродження, автор книги поезій «Пісні Павла Русина з Кросна», писав латинською мовою. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України, а також одним з основоположників гуманістичної поезії в Польському королівстві, зокрема краківської школи^[2].

Станіслав Оріховський (1513, Оріхівці, Перемишльська земля, Руське воєводство, Королівство Польське — 1566, Журавиця, Перемишльська земля, Руське воєводство, Королівство Польське) — український і польський релігійний діяч та мислитель доби Відродження, письменник, оратор, філософ, історик, полеміст, гуманіст.

Копистенський Захарія (друга половина XVI ст., Перемишль, Руське воєводство, Королівство Польське — 1627) — український письменник, культурний і церковний діяч, архімандрит Києво-Печерського монастиря, мав походження роду з села Кописно.

Лозинський Йосип Іванович (1807, Гурко, Перемишльський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1889) — український етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження, автор так званого абецадла — варіанту латинської абетки для запису української мови. Першу працю абецадлом — збірку пісень та весільних обрядів «Руське весілля» видав у Перемишлі. У 1848 році заступник голови Перемишльської руської ради.

Вербицький Михайло Михайлович (1815, Явірник-Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1870, Млини, Яворівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Вахнянин Анатоль Климович (1841, Сенява, Перемишльський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1908) — український громадсько-політичний діяч, композитор, педагог і журналіст. Один з перших провідників ідеї української ідентичності на Галичині. Навчався і викладав українську мову в гімназії Перемишля.

Йосафат (Коциловський) (1876, Пакошівка, Сяноцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1947) — священик, український громадсько-політичний діяч, останній єпископ Перемишльський перед знищенням комуністичною владою Польщі Української греко-католицької церкви (1917—1947). Загинув у київській в'язниці НКВС. Беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ 2001 року.

Рудницький Степан Львович (1877, Перемишль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1937) — український географ і картограф, академік ВУАН. Основопорядник української політичної та військової географії.

Крушельницький Антін Владиславович (1878, Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1937) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.). Дружина А. Крушельницького — Марія Крушельницька (Слобода) (1876—1935), українська акторка, письменниця, громадська діячка, уродженка села Ульгівка Рава-Руського повіту Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії.

Людкевич Станіслав Пилипович (1879, Ярослав, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1979) — український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, голова музикологічної комісії Наукового товариства імені Шевченка.

Качмарчик Ярослав Теофілович (1885, Більцарева, Грибівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1944) — політичний і громадський діяч, Президент Центральної Національної Ради Лемко-Русинської Республіки у 1918—1921 рр.

Никифор Дровняк (1895, Криниця, Новосончівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1968, Фолюш, Ряшівське воєводство, Польська Народна Республіка) — український художник-примітивіст, що розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини — Лемківщини.

Кубійович Володимир Михайлович (1900, Новий Сонч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1985) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель». Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. Автор праці «Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя. Географічний нарис».

Богдан-Ігор Антонич (1909, Новиця, Горлицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1937) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, один з найвідоміших творів зі спадщини — колядка «Народився Бог на санях» присвячена лемківському містечку Дукля.

Стахів Євген Павлович (1918, Перемишль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 2014) — діяч українського підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в роки Другої Світової війни. За твердженнями самого Стахіва, він був прототипом Євгена Стаховича, головного негативного персонажу роману Олександра Фадєєва «Молода гвардія».

Адам (Дубець) (1926, Флоринка, Грибівський повіт, Краківське воєводство, Польська Республіка) — український церковний діяч, від 1983 р. єпископ, а з 1996 р. архієпископ Перемишльський і Новосончівський Польської православної церкви. Став першим православним єпископом Перемишльським з 1692 року, коли єпархія прийняла Берестейську унію.

Пов'язані з Перемишльщиною життям та працею

Володар Ростиславич (? — 1124, Перемишль, Перемишльське князівство) — князь перемишльський у 1092—1124 рр. Заклав підвалини майбутньої величі Галицького князівства. Його онуком був Ярослав Осмомисл.

Данило Галицький (1201—1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі. 17 серпня 1245 р. в битві під Ярославом розбив війська польських і угорських загарбників.

Митуса (XIII ст.) — славетний співець з Перемишля, який згадується в Галицько-Волинському літопису, та якому присвятили свої поезії Микола Костомаров (балада «Співець Митуса») і Іван Франко (поема «Бунт Митуси»).

Бортнянський Дмитро Степанович (1751—1825) — український композитор, співак і диригент, що в своїй творчості використовував інтонації української народної пісенності. Батько композитора, Стефан Шкурат, емігрував на Гетьманщину з лемківського села Бортне, від якого і узяв своє нове прізвище.

Григорій (Яхимович) (1792—1863) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1860 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. У 1849—1860 рр. єпископ Перемишльський. У 1848 р. очільник Головної Руської Ради. Добивався запровадження викладання української мови у школах Галичини, вимагав від духовенства вживання української мови під час проповідей.

Костянтин (Чехович) (1847—1915, Перемишль, Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, Російська імперія) — український церковний і громадський діяч, Єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяніцький УГКЦ у 1897—1915 рр. Підтримував український рух на Галичині, сприяв створенню «Української Щадниці», Українського Банку «Віра» і «Міщанської Каси». Під час окупації російськими військами Перемишля в роки Першої світової війни зазнав переслідувань, що привели до смерті.

Уляна Кравченко (1860—1947, Перемишль, Ряшівське воєводство, Польська Республіка) — українська письменниця, активістка українського жіночого руху, в своїх поезіях закликала до об'єднання усіх частин української землі в єдиній Українські державі. З 1920 р. жила і працювала у Перемишлі.

Семенюк Осип (1883—1937) — український громадський та військовий діяч, співавтор першого військового підручника українською мовою (1914), командант сотні Українських січових стрільців. У вересні 1914 р. сотня Семенюка, першою із січових стрільців, прийняла бойове «хрещення» у війні проти російських військ, захищаючи переправу через Сян в районі села Сянки.

Євшан Микола (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач. Під час Першої світової війни добровільно зголосився до австрійського війська. 30 жовтня 1918 р. став на чолі зукраїнізованого 9-го полку, та оголосив про перехід Перемишля до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

Ірина Вільде (1907—1982) — українська письменниця, перше оповідання «Марічка» було надруковане в тижневику «Український голос» у Перемишлі в 1926 році.