Єпи́скоп або бі́скуп (грец.ἐπίσκοπος — «наглядач», «спостерігач») — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков.
Назва походить з апостольських часів і означає «наглядач» або «той, хто дивиться згори»[1]. Грецьке слово ἐπίσκοπος (епіскопос) складається з префікса ἐπί (епі) — «над», «понад», і кореня σκοπός (скопос) — «той, хто дивиться». Апостоли ставили єпископів як своїх заступників, і тому їхня церковна влада вважається незалежною ні від кого і обмеженою тільки територією своєї єпархії, поза яку вона не може виходити, щоб не порушувати компетенцій інших єпископів.
Посада єпископа бере свій початок з перших десятиліть християнства. У Новому Заповіті термін епіскопос використовується для позначення керівників місцевих громад[2]. У перших християнських громадах єпископи відповідали за духовне керівництво та навчання вірян.
З часом єпископи стали вважатися наступниками апостолів, і концепція апостольського спадкоємства стала центральною для багатьох церков[3].
У ранньому християнстві єпископи були керівниками місцевих церковних громад і відповідали за проведення таїнств, зокрема хрещення та Євхаристії. Вони також рукопокладали священиків і дияконів, забезпечуючи таким чином безперервність церковного життя.
З часом деякі єпископи почали приймати, залежно від адміністративної ваги їхніх єпархій, титулимитрополита, архієпископа, патріарха, але всі єпископи, незалежно від різної ваги їхніх адміністративних функцій, уважаються рівними в благодаті.
Єпископи мають право рукопокладатисвящеників і дияконів, призначати настоятелів та інших духовників і звільняти їх з посади. Вони мають право нагороджувати за пильну службу і судити підлегле їм духовенство за порушення канонів або моральні провини. Єпископам належить виключне право освячувати миро та антимінси.
Кандидат на єпископський сан обирається виключно серед пресвітерів. Такий кандидат на нового єпископа висвячується двома-трьома кліриками в сані єпископа[4].
У Католицькій церкві єпископ є наступником апостолів і носієм апостольського спадкоємства. Католицькі єпископи призначаються Папою Римським. Вони відповідальні за керівництво єпархією, рукопокладення священиків та дияконів, а також за підтримку церковної дисципліни[5].
Англіканська церква
В Англіканській церкві єпископи відіграють ключову роль у церковному управлінні та богослужінні. Вони рукопокладають священиків і дияконів та забезпечують єдність церкви.
Лютеранська церква
У деяких лютеранських церквах збережено єпископат, але його роль може відрізнятися залежно від конкретної деномінації.
У XVII столітті на допомогу греко-католицьким правлячим єпископам прийшли вікарні єпископи, або вікарії. В Наддніпрянській Україні вікарії відомі з XVIII століття, а з кінцем XIX століття їх число значно зросло: київська єпархія мала чотирьох вікаріїв, а херсонська — трьох. З 1917 року на Наддніпрянщині було 10 правлячих єпископів і 22 вікарних.
На теренах Речі Посполитої, а пізніше — у сучасній Польщі, вживана назва католицького єпископа «біскуп»[7][8].
Єпископи мали значний вплив не тільки в церковному, але й у політичному житті країни. Вони були членами Сейму та займали високі посади в державній адміністрації.
.jpg)
