Населення Російської Федерації. Чисельність населення країни 2015 року становила 142,423 млн осіб (10-те місце у світі)[1]. Чисельність росіян стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 11,6 ‰ (169-те місце у світі), смертність — 13,69 ‰ (11-те місце у світі), природний приріст (депопуляція) — −0,04 % (203-тє місце у світі) . Історично чисельність населення країни зростала таким чином: 1897 рік — 67,47 млн осіб, 1914 рік — 89,9 млн осіб, 1939 рік — 128,5 млн осіб, 1959 рік — 137,5 млн осіб, 1979 рік — 147,7 млн осіб, 1989 рік — 147,4 млн осіб, 2002 рік — 145,17 млн осіб, 2012 рік — 143,35 млн осіб . Росію населяє велика кількість народів європеоїдної і монголоїдної рас, найбільшими з яких виступають росіяни, татари, українці, башкири, чуваші й чеченці. Більша частина (¾) населення країни розміщується в західній європейській частині з помірним континентальним кліматом, смугою між узбережжями Балтійського і Каспійського морів, на площі 20 % загальної території держави; арктична північ, Сибір із його багаторічною мерзлотою, тайгою і болотами заселені слабо . Офіційна мова — російська; в окремих суб'єктах Федерації офіційними мовами вважаються також мови місцевих національних меншин, найпоширеніші з них — татарська і чеченська. Історично релігією титульної нації держави, росіян, слугувало православ'я. У той же час в багатонаціональній державі простежуються регіональні відмінності: на Кавказі переважає іслам, як і на Середньому Поволжі й Південному Уралі, в Сибіру поряд з православ'ям важливим є також іслам (Західний Сибір) і буддизм (Східний Сибір), місцеві вірування, шаманство. Історичним наслідком державної ідеології атеїзму в СРСР є більшою мірою декларативність відношення населення до певної конфесії, номінальне слідування релігійним обрядам . У державі присутня розвинена система шкільної і вищої освіти, держава субсидує безкоштовну освіту поряд з оплатною. Неписемність серед дорослого населення відсутня . У країні є розвинена державна система охорони здоров'я, успадкована від радянської влади, яка перебуває у стадії трансформації і реформування; відчутний постійний брак коштів на її утримання . Присутня державна система соціального захисту малозахищених верств населення, що має перехідні риси від соціальної системи успадкованої від СРСР до соціальних систем прийнятих в західних суспільствах . Демографічні й соціологічні дослідження в країні ведуться рядом державних (Федеральна служба державної статистики) і науково-освітніх установ, регулярно проводяться переписи населення (останній відбувся 2010 року) .
Природний рух
Відтворення
Рівень застосування контрацепції 68 % (станом на 2011 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 24,6 року (оцінка на 2009 рік)[1].
Народжуваність
Коефіцієнт народжуваності по суб'єктах Російської Федерації, 2012 рік (англ.)
Середній вік населення Росії становить 39,3 року (55-те місце у світі): для чоловіків — 36,4, для жінок — 42,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила (153-тє місце у світі), для чоловіків — 64,7 року, для жінок — 76,57 року[1]. Для Росії характерний дуже високий розрив між тривалістю життя жінок і чоловіків — майже 13 років (у світі загалом — близько 7 років, у розвинених країнах — 4 роки). За цим показником Росія посідає перше місце у світі. Чоловіки в середньому живуть близько 58 років — через дуже велику частку смертей від так званих зовнішніх причин: травм, отруєнь, убивств і самогубств (у середньому по країні близько 13 % усіх смертей).
Тренд середньої тривалості життя жінок (рожевий) і чоловіків (синій) (англ.)
діти віком до 14 років — 16,68 % (12 204 992 чоловіки, 11 556 764 жінки);
молодь віком 15—24 роки — 10,15 % (7 393 188 чоловіків, 7 064 060 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 45,54 % (31 779 688 чоловіків, 33 086 346 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 14,01 % (8 545 371 чоловік, 11 409 076 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 13,61 % (5 978 578 чоловіків, 13 405 710 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 9,2; коефіцієнт розлучуваності — 4,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 51 (дані за 2011 рік)[11][12]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 27,4 року, жінки — 24,9 року, загалом — 26,2 року (дані за 2011 рік)[13].
Розселення
Більша частина населення країни розміщується в західній європейській частині, смугою між узбережжями Балтійського і Каспійського морів, що займає лише 20 % території. Умовний трикутник, вершинами якого є Санкт-Петербург на півночі, Сочі на півдні й Іркутськ на сході. На північ від цього трикутника сприятливих кліматичних умов розташовується зона тайги і багаторічної мерзлоти; на південний схід від неї простягаються напівпустелі й пустелі.
Вектор розміщення населення в азійській частині пов'язаний з історією освоєння і направлений від Уралу до тихоокеанського узбережжя вздовж кордонів Казахстану, Монголії і Китаю. У Сибіру, площа якої становить майже 3/4 території Росії, проживає менше чверті населення. Західна і центральна частини Європейської частини Росії найбільш густо заселені і урбанізовані. У цих районах розташовані найбільші міста Росії і традиційні центри культури та промисловості. На Уралі населення сконцентроване головним чином між містами Нижній Тагіл і Магнітогорськ. У Сибіру населення зосереджене вздовж траси Транссибірської залізниці, на якій розташовані і її найбільші міста — Новосибірськ, Омськ, Красноярськ і Іркутськ і на території Кузнецького вугільного басейну (Кузбас).
Росія — високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 74 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зменшення частки міського населення — 0,13 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Річний рівень імміграції 2015 року становив 1,69 ‰ (54-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Тренд еміграції (червоний) і імміграції (синій) в Росії (англ.)
Країни походження імміграції до Росії, 2002 рік (англ.)
У країні мешкає 101,8 тис. осіб без громадянства, переважно циган і месхетинських турків, що втекли з Узбекистану від погромів 1989 року. Останнім влада Краснодарського краю неодноразово відмовляла в натуралізації, вважаючи їх нелегальними мігрантами. Між 2003 і 2010 роками понад 600 тис. приїжджих із пострадянського простору осіб було натуралізовано[1].
Росія — багатонаціональна країна. Згідно з даними перепису населення 2002 року, в Росії проживають представники понад 200 націй, народів і народностей (перепис 2010 року)[15]. Важливість цього факту зображена в преамбулі Конституції Російської Федерації. Головні етноси країни: росіяни — 77,7 %, татари — 3,7 %, українці — 1,4 %[16], башкири — 1,1 %, чуваші — 1 %, чеченці — 1 %, інші — 14 %[1].
Близько 80 % населення Росії становлять росіяни. Росіяни розселені по території країни нерівномірно: в деяких регіонах, як-от Інгушетія, становлять менш як 5 % населення. У 1989–2010 роках, за небагатьма винятками, чисельність населення більшості «європейських» народів, які мешкають на території Російської Федерації, зменшується, а «азійських» — збільшується. Так, серед народів Росії з кількістю населення понад 30 тис. осіб максимальний приріст у 2002—2010 роках спостерігався серед:
За офіційними статистичними джерелами 1719 року, чисельність українців в Росії становила 262,9 тис. осіб, 1795 року вона зросла до 810,9 тис. осіб. Згідно з переписом кількість українців в Росії 1897 року досягла 3,6 млн, а 1926 року — 7,87 млн. У повоєнні роки українці чисельно становили всього 3,359 млн, у 1989 році — 4,4 млн. Найбільше українців проживає у Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, Кубані (Краснодарський край), Дону, від Оренбурга до Тихого океану, в Закаспійській області, в Приморському краю над річкою Уссурі, в Амурській області («Зелений Клин»)[19].
Ряд авторів та організацій вважають офіційні оцінки чисельності українців в Росії заниженими. Газета «Лига Наций» за 2000 рік, подає приблизне число українців як 5 млн осіб. Триває швидка асиміляція українців. Найстародавніші компактні поселення українців — у Воронезькій, Курській і Білгородській областях. Після «розкуркулювання» 1930-х років їхня кількість з 0,8-1 млн населення сильно змінилась і сьогодні становить 200 тис. українців. На Північному Кавказі проживає 460 тис. українців. Найкомпактніше в цьому регіоні українці проживають в Краснодарському краї та Ростовській області. У нафтових і газових районах Півночі та Західному Сибіру проживають: Тюменська область — 260 тис.; Ханти-Мансійський автономний округ — 150 тис.; Республіка Комі — 100 тис. осіб. Всього в Сибіру та на Далекому Сході проживає 1,5 млн українців. В областях і республіках Урало-Поволжського регіону (Челябінська, Оренбурзька, Саратовська області) — 800 тис. українців. В Москві та Московській області проживають до 500 тис. українців. У Санкт-Петербурзі та Ленінградській області до 250 тис. українців. З 1991 року триває процес трудової еміграції українців до Росії. Офіційно за період 1991—2002 роки це 1,244 млн осіб. За оцінками від 7 до 10 млн мешканців Росії є українцями за походженням.
Екзоніми
Альтернативні назви міст Російської Федерації
Географічна мапа Російської Федерації зберегла велику кількість екзонімів населених пунктів, водних та інших географічних об'єктів. Максимальна кількість традиційних варіантів найменувань мають річки (Волга, Єнісей, Дон, Лена тощо), що протягом багатьох століть слугували водночас і кордонами розселення різних народів і місцями їх контактів. Причинами великої кількості традиційних найменувань міст, селищ, островів і річок в Російській Федерації є: велика територія, велика кількість народів (які належать у великій кількості випадків до різних мовних сімей), що населяють і раніше населяли території у межах сучасної Росії, велика кількість змін історичної належності одних і тих же територій. Крім того, мають значення лінгвістичні особливості перекладу топонімів, використання «кальки» (наприклад, у назві «Новгород» багато мов переводять першу частину слова «Нов(ий)»), часті зміни назв міст в межах однієї мови (Вятка — Хлинов — Вятка — Кіров)[20][21][22].
Державною мовою Російської Федерації на всій її території (згідно зі статтею 68 Конституції РФ) є російська мова. Республіки в складі РФ мають право надавати своїм мовам статус державних. Конституція РФ не згадує про права автономних округів та областей запроваджувати власні державні мови. Але на практиці автономні округи та області оголошують свої мови державними за допомогою власних статутів.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: російське православ'я — 15—20 %, іслам — 10-15 %, інші течії християнства — 2 % (станом на 2006 рік)[1]. Враховано лише вірян, що дотримуються релігійних практик. Як спадщина семи десятиліть радянської влади в країні поширений атеїзм, декларативність відношення населення до певної конфесії, номінальне слідування обрядам. У країні поширені традиційні релігії народів, що історично її населяють: християнство, іслам, юдаїзм і буддизм. Історично релігією титульної нації держави, росіян, слугувало православ'я. У той же час в багатонаціональній державі простежуються регіональні відмінності: на Кавказі переважає іслам, як і на Середньому Поволжі й Південному Уралі, в Сибіру поряд з православ'ям важливим є також іслам (Західний Сибір) і буддизм (Східний Сибір), місцеві вірування, шаманізм.
Собор Василя Блаженного, Москва
Храм Христа Спасителя, найбільший православний храм держави, Москва
Державна система освіти в Росії регулюється відповідним федеральним Міністерством освіти й науки як у вигляді встановлених освітніх стандартів і вимог, яким повинні відповідати освітні програми окремих суб'єктів федерації, окремих навчальні заклади усіх форм власності, так і прямим управлінням державних закладів освіти[31]. Основним регулювальним механізмом слугують норми федеральних законів «Про освіту» 1992 року, «Про вищу і післявузівську професійну освіту» 1996 року і «Про освіту в Російській Федерації» 2013 року[31]. Державні витрати на освіту становлять 4,2 % ВВП країни, станом на 2012 рік (110-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2014 рік). Рівень письменності 2015 року становив 99,7 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,7 % — серед чоловіків, 99,6 % — серед жінок[1].
Система освіти в Росії складається з таких щаблів:
Медаль за значні досягнення в здобутті знань для випускників російських шкіл
У Російських школах повна середня освіта триває 11 років, неповна — 9 років, і складається з трьох етапів: початкова — 4 роки (1-4 клас), базова середня — 5 років (5—9 клас), повна середня — 2 роки (10—11 клас). Навчання в школах обов'язкове для дітей, що досягли віку 6 років. Загальна середня освіта викладається в загальних середніх школах, існують також школи з поглибленим вивченням певних предметів, ліцеї, гімназії, школи для дітей з особливими потребами. Загальна кількість шкільних дисциплін — близько 20, серед яких: алгебра, геометрія, фізика, хімія, біологія, російська мова і література, історія, суспільствознавство, географія, іноземна мова, інформаційно-комунікаційні технології, музика, образотворче мистецтво, трудове навчання, фізкультура.
Після закінчення школи учні здають Державну підсумкову атестацію (ДПА) у формі єдиного державного іспиту (ЄДІ) з математики, російської мови і 2 предметів за вибором. За результатами навчання видається атестат про основну загальну освіту, що підтверджує факт навчання і містить оцінки за всіма дисциплінами.
У Росії вища освіта існує в трьох формах: денній, вечірній і заочній. За типом державні університети в Російській Федерації розподіляються на: федеральні, національні дослідницькі, регіональні опорні, з особливим статусом (Московський і Санкт-Петербурзький державні).
Будівля Московського державного університету
Стара будівля Санкт-Петербурзького університету
Національний дослідницький ядерний університет «МІФІ»
Фасад Московського фізико-технічного інституту
Будівля Новосибірського державного університету вночі
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 4,31 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 9,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 7,1 % ВВП країни (106-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 6,97 ‰ (159-те місце у світі); хлопчиків — 7,81 ‰, дівчаток — 6,07 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 25 випадків на 100 тис. народжень (119-те місце у світі)[1].
Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 26,2 % (46-те місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 98,9 % населення в містах і 91,2 % в сільській місцевості; загалом 96,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 77 %, в сільській місцевості — 58,7 %, загалом по країні — 72,2 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2001 рік, дорівнює 66,2 км³ на рік, або 454,9 тонни на одного мешканця на рік: з яких 20 % припадає на побутові, 60 % — на промислові, 20 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки), загалом становить 43,1 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 24 %; частка осіб похилого віку — 19,1 %, або 5,2 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень попиту державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2014 року перебувало 11,2 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні виглядає таким чином: нижній дециль — 5,7 %, верхній дециль — 42,4 % (станом на 2011 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 104,553 млн унікальних інтернет-користувачів (7-ме місце у світі), що становило 73,4 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 74,89 млн осіб (8-ме місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 9,4 %; промисловість і будівництво — 27,6 %; сфера послуг — 63 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 5,4 % працездатного населення, 2014 року — 5,2 % (59-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 13,7 %, серед юнаків — 13,3 %, серед дівчат — 14,1 % (78-ме місце у світі)[1].
Кількість засуджених у Росії наближається до 900 тис., рівень рецидивної злочинності перевищив 46 %, офіційно зареєстровано 731 тис. безпритульних дітей, армія яких щороку збільшується на 130 тис. Ці цифри, особливо стосовно безпритульних, дуже занижено. За даними ж Інституту соціально-економічних досліджень РАН, до початку 2011 у Росії вже налічувалося: 4 млн безпритульних, 3 млн жебраків, близько 5 млн безпритульних дітей[37].
За даними Держкомстату РФ:
майже кожна п'ята російська дитина — вихованець дитбудинку чи безпритульний (як правило, при живих батьках);
після виходу з дитбудинку 30 % випускників стають безхатченками, 20 — злочинцями і майже 10 % — самогубцями[37][38].
За кількістю споживання алкоголю на душу населення, за кількістю вбивств (у середньому 80 тис. на рік за офіційною статистикою, що враховує тільки моментальне вбивство на місці злочину), а також безпритульних дітей Росія в останні роки впевнено посідає перше місце у світі[37].
Обмежене нелегальне вирощування конопель і опійного маку, виготовлення метамфетамін, переважно для внутрішнього ринку. Перевальним пункт для азійських опіатів, марихуани, латиноамериканського кокаїну, як для внутрішнього споживання, так і на шляху до Європи; значний виробник прекурсорівгероїну; значний споживач опіатів. Урядом проводиться жорстка політика проти нелегального обігу й вживання наркотичних засобів, проте боротьба обмежена розвиненою корупцією й організованою злочинністю[1].
У Росії регулярно проводяться на науковій основі переписи населення, проте деякі їхні показники можуть бути засекречені, або спотворені з ідеологічних міркувань. У Російській імперії під керівництвом видатного географа, економіка-статиста Петра Семенова-Тянь-Шанського був проведений загальноімперський перепис населення 1897 року, результати якого видавались до 1905 року і склали 89 томів, 119 книг.
У Радянському Союзі проводились загальнодержавні переписи населення 1926, 1937 (однодобовий перепис результати якого оголошені «шкідницькими»), 1939, 1959, 1970, 1979 і 1989 року. Окрім того, молода радянська влада намагалась провести переписи населення 1920 (на підконтрольних територіях без Криму і Далекого Сходу) і 1923 року (охопив лише міське населення), остаточні результати яких були видані до 1928 року.
Титульна сторінка загальноросійського перепису 1897 року, Київська губернія
Агітаційний плакат перепису 1926 року
Обрахунок зібраних даних під час перепису 1937 року
Поштова марка випущена до загальнорадянського перепису 1959 року
Значок рахівника загальносоюзного перепису 1970 року
Бюлетень останнього радянського перепису 1989 року
Переписний бюлетень 2002 року
Посвідчення переписника 2010 року
Стаціонарний переписний центр 2010 року
Пам'ятна медаль перепису 2010 року (реверс)
2014 року Російська Федерація окупувала й анексувала Кримський півострівУкраїни, утворивши окремий Кримський федеральний округ (пізніше об'єднаний з Північно-Кавказьким) у складі двох об'єктів федерації (Республіка Крим і місто Севастополь). З 14 по 25 жовтня 2014 року на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополь російською владою незаконно був проведений переписгромадян України та Росії, що на той час мешкали на території Кримського півострова[41]. Більшість громадян України, що відмовилися від участі в переписі, все одно були переписані на умовах тотожних всеросійському перепису 2010 року[42]. Остаточні підсумки перепису оприлюднено в серпні 2015 року[43]. Згідно з даними незаконного перепису на Кримському півострові 2014 року проживало 2 284 769 осіб, з яких на території Автономної Республіки Крим — 1 891 465 осіб (82,8 %), у Севастополі — 393 304 особи (17,2 %)[43]. Росіян — 1,49 млн осіб (67,90 %), українців — 344,5 тис. осіб (15,68 %), кримських татар — 232,3 тис. осіб (10,57 %)[43][44].
↑(рос.)Национальный состав (график). Итоги переписи населения 2002 года. Федеральная служба государственной статистики. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 3 липня 2011.
↑(рос.)Багров Лео. История русской картографии. — М., 2005. — 523 с.
↑(рос.)Мурзаев Э. М. Очерки топонимики. — М., 1974.
↑(рос.)Агеева Р. А. Происхождение имён рек и озёр. — М., 1985.
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
↑ абв(рос.) Федеральный закон Российской Федерации № 273-ФЗ [xn--273--84d1f.xn--p1ai/zakonodatelstvo/federalnyy-zakon-ot-29-dekabrya-2012-g-no-273-fz-ob-obrazovanii-v-rf «Об образовании в Российской Федерации»], прийнятий 29 грудня 2012 року.
↑(рос.)Храмешин С. Н. История Славяно-греко-латинской академии. — М., 2006.
↑(рос.) Состояние и тенденции преступности в Российской Федерации: Криминологический и уголовно-правовой справочник / Под общ. ред. А. Я. Сухарева, С. И. Гирько. — М., 2007. С. 35.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Россия // Страны и народы. Советский Союз. Общий обзор. Россия / Редкол. : Г. М. Лаппо (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1983. — 461 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Кабузан В. М. Российская империя. От истоков до начала XIX века. Очерки социально-политической и экономической истории / ред. А. Аксенов, Я. Водарский, Н. Никитин, Н. Рогожин. — М. : Русская панорам, 2011. — 880 с. — ISBN 978-5-93165-267-2.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
_on_01_January,_1927.png)
.jpg)
.jpg){kind=link}