ав.Дагъистан Жумгьурият агул.Дагъустан Республика азерб.Dağıstan Respublikası дарг.Дагъистан Республика кум.Дагъыстан Жумгьурият лакськ.Дагъустаннал Республика лезгин.Республика Дагъустан ног.Дагыстан Республикасы рут.Дагъустан Республика таб.Дагъустан Республика татськ.Республикей Догъисту цахур.Дагъыстан Республика чеч.ДегІестан Республика
Територія сучасного Дагестану, і більшою мірою гірського Дагестану, іменується в історичній літературі по-різному, що мало відношення до сусідських народів, або ж до навал завойовників, що іменували цю територію своєю мовою.
Деякі історики відносять до Південного Дагестану раніше найменування «Албанія», відповідне «Країні гір»[2]. Грузини називають Дагестан як «Лекетія»[3].
Назва «Дагестан» відома з XVII століття і означає «гірська країна» (від тюркської даг — гора, перської стан — країна, земля)[4]. Згідно В. В. Бартольду назва «Дагестан» з'явилася тільки в X/XVI ст.[5]. Назва «Дагестан» справедлива лише в історичному сенсі, оскільки з включенням до складу Дагестанської АРСР (нині Республіка Дагестан), рівнин Кизляра і ногайських степів на гірські регіони припадає лише 56 % від усієї її площі[4].
Фізико-географічна характеристика
Географічне положення
Дагестан розташований у північно-східній частині Кавказу, уздовж західного узбережжя Каспійського моря. Південь республіки займають гори й передгір'я Кавказу, на півночі — починається Прикаспійська низовина. Через центральну частину республіки протікає річка Терек. Іменем Амет-Хан Султана названий аеропорт Уйташ аеропорт міста Махачкала, столиці Дагестану; основний аеропорт республіки.
Через центральну частину республіки протікають річки Терек і Сулак. У Дагестані протікає 6255 річок (зокрема 100 головних, що мають довжину понад 25 км і площа водозбору понад 100 км, 185 малих і понад 5900 найдрібніших), найбільшими з них є Терек, Сулак, Самур, Рубас із притоками[6]. Усі річки належать до басейну Каспійського моря, проте в море впадає тільки 20 з них.
Північ Дагестану через сухий клімат, бідна річками. Наявні річки влітку використовуються для зрошення і не сягають моря[7].
Найбагатоводнішими є гірські річки, які завдяки швидкій течії не замерзають навіть узимку, їм властиві порівняльна багатоводність і значні ухили[7].
Самур є другою за величиною річкою в Дагестані. Площа його басейну становить 7,3 тис. км². Витік знаходиться в Рутульському районі Дагестану. При впадінні в Каспійське море Самур розпадається на рукави і утворює дельту. На річці й на її головних притоках планується будівництво трьох ГЕС. Води Самура також використовуються в цілях зрошення: з річки виведені зрошувальні канали, що зрошують Південний Дагестан (Самур-Дербентський канал) і знаходиться по сусідству Азербайджан (Самур-Апшеронський канал)[7].
Сулак утворюється при злитті річок Казикумухське Койсу, Аварське Койсу й Андійське Койсу, що беруть початок у горах Великого Кавказу. Площа його басейну становить 15,2 тис. км². На Сулак припадає половина всіх гідроенергоресурсів Дагестану, тут розташовані Чіркейська ГЕС, Міатлінська ГЕС, Гельбахська ГЕС, Чірюртська ГЕС-1 і Чірюртська ГЕС-2.
Дюни бархана Сарі-ХумСалтинська ущелина (Салти), Дагестан, квітень 1904 року
Орографія Дагестану своєрідна: 245-кілометрова смуга передгір'їв впирається в поперечні хребти, які облямовують величезною дугою Внутрішнього Дагестана. Дві основні річки вириваються з гір — Сулак на півночі і Самур на півдні. Природними межами гірського Дагестану є: Сніговий і Андійський хребти — до гігантського каньйону Сулака, Гімринський, Лєс, Кокма, Джуфудаг і Ярудаг — між Сулаком і басейном Самура, Головний Кавказький хребет — на південному заході обох басейнів.
Внутрішній Дагестан, в свою чергу, ділиться на середньогірський, платоподібний район і альпійський, високогірний.
Гори займають площу 25,5 тис. км², а середня висота всієї території Дагестану дорівнює 960 м. Найвища точка — Базардюзю (4466 м). Породи, що складають гори Дагестану, різко розмежовані. Головні з них — чорні і глинисті сланці, міцні доломітизовані і слабкі лужні вапняки, а також пісковики. До сланцевих хребтів відносяться Сніговий з масивом Діклосмта (4285 м), Боґос з вершиною Адала-Шухгельмєер (4151 м), Шаліб з вершиною Дюльтидаг (4127 м).
Дагестан підрозділений на три ґрунтово-кліматичні зони:
гірська — вище 850 (1000) м (площа 2,12 млн га або 39,9 % території)
передгірна — від 150 (200) до 850 (1000) м (площа 0,84 млн га або 16 % території)
рівнинна — від –28 до 150 (200) м (2,35 млн га або 43,3 % території)[9].
Середні температури січня — від +4 °C в долинах до -11 °С у високогір'ях, липня — від +30 °С в долинах до +8 °С у високогір'ях. Опадів за рік випадає 200—300 і 600—800 мм відповідно[10].
Дагестан в географічному відношенні ділиться на передгірний, гірський і високогірний фізико-географічні пояси, в кожному з них є різні види рослинності. У Дагестані зростають понад 4500 видіввищих рослин, з яких 1100 ендеміків. На рівнині рослинність переважно напівпустельна. В передгірному поясі (починаючи з висоти 600 м) поширені луки і ліси. У субальпійських і альпійських луках переважають костриця, конюшина, астрагал, скабіоза, тирлич тощо. На висоті 3200-3600 м переважають мохи, лишайники і холодостійкі рослини.
Територія Дагестану була населена вже близько 2 мільйонів років тому: стоянка Рубас-1 в Приморському Дагестані (2,2-2,3 млн р. т.)[11], стоянки Айнікаб 1-2, Мухкай 1, Мухкай 2 шар 80 (1,8 млн р. т.), Мухкай 2 шар 129 (від 2,5 до 1,9 млн р. т.)[12][13], Гегалашур 1-3, Ругуджа в Центральному Дагестані[14]. Більш ніж півмільйона років стоянці Дарвагчай[15].
Античність
Мапа Дагестану в епоху Єрмолова 1818—1826 рр.Мапа Дагестану 1847 рокуМеморіальний комплекс «Ватан» — присвячений історичному подвигу дагестанців — розгрому орди Надир-шаха в Андалалі 1741 р, який став символом консолідованої міці і незнищенності об'єднаних сил народів Дагестану
На початку нашої ери південна (гірська) частина сучасного Дагестану була в складі Кавказької Албанії.
Середні віки
VI–XI ст. — більша частина гірського Дагестану поєднується під владою ранньофеодального царства Сарір зі столицею в Хунзахі. Династія правителів-християн споріднена з перськими шахиншахами-Сасанідами
VII—X ст. — північну (рівнинну) частину Дагестану займають хозари
На початку XIV століття воно засвідчене в письмових джерелах як Дагестан
1239 р. — вторгнення татаро-монголів у внутрішній Дагестан. Татаро-монгольські загони, пройшовши через Приморську територію, вторглися в Південний Дагестан, а після на територію Шаухальства.
Кінець XIV століття — горці відбивають навалу Тамерланy. 1395 року Тамерлан проник через Дербентський прохід в дагестанські володіння. Походи його військ супроводжувалися знищенням дагестанського населення, з огляду на те що ряд дагестанських феодалів підтримав противника Тамерлана — Тохтамиша.
XV століття — у Дагестані остаточно й повсюдно поширюється іслам. Дагестанці починають поширювати іслам на Північному Кавказі[16].
1577 р — астраханський воєвода Лук'ян Новосильцев заклав фортецю Терки на річці Терек. Ця ж дата є днем народження Терського козачого війська.
1594 року був зроблений похід військ царя Федора Івановича на Тарковське шамхальство[21]під командуванням воєводи Хворостиніна з метою затвердити на троні в Тарках свого ставленика. Російські війська взяли Тарки, але виявилися заблокованими військами шамхала. Воєвода Хворостинін, не дочекавшись приходу грузин з претендентом на шамхальство, вирішив покинути Дагестан, і повернутися на Терек, прорвавши блокаду[22]. На Терек повернулася тільки четверта частина загону (всього було понад 2500 чоловік).
1601 року — розпочалося повстання лезгин, лакців, рутульців, цахур, кубачинців проти османських загарбників Дагестану.
1604 року за царя Бориса Годунова було розпочато похід під командуванням І. Бутурліна. Московські війська штурмом зайняли Тарки і захопили стратегічно важливі об'єкти на території Дагестану. Однак в наступному 1605 роцу ендірейський правитель з роду кумицьких шамхалов Тарковських Султан-Махмуд зумів об'єднати розрізнені сили дагестанських володарів і за підтримкою османської армії і кримських татар витіснив московські гарнізони з займаних ними об'єктів, але запеклий штурм Тарків не увінчався успіхом. Тоді виснажені протиборчі сили вступили до перемовин, за результатами яких османський паша і шамхал зобов'язалися надати вільний вихід московської раті з Тарків на батьківщину, проте останній, порушивши договір[22], з об'єднаними силами дагестанців нагнав 50-тисячну рать Московського царства і на першому ж привалі, оточивши, повністю знищив її раптовою атакою на Караманському полі[23].
1621 р. — до Москву прибув син Тарковського шамхала Амір-Мірза з проханням про військову допомогу.
1627 р. — цар Михайло Федорович підписав грамоту кумицькому власникові Айдеміру щодо прийняття його в московське підданство.
1631 рю — Кайтазький умцій Рустам-хан висловив бажання вступити в московське підданство і направив до московського двору свого посла Джемшида.
XVII століття — удари московських та іранських завойовників провокують внутрішні смути, у наслідок яких Дагестанське Шамхальство починає розпадатися на долі. Крім того шамхали починають втрачати контроль над республіканськими громадами і їхніми союзами (так званими «вільними суспільствами»).
В 1668-1669 роках відбувся «перський похід» донських козаків Степана Разіна — пройшовшись територіями туркменів, персів, азербайджанців, козаки розгромили перські війська і флот, в цьому поході зруйновано місто Дербент.
1717 р. — почався похід на Хіву, в якому брали участь гребенські козаки, а командував загоном князь, житель терського містечка Олександр Бекович-Черкаський. Петро I підписав грамоту кумицькому шамхалу Аділь-Герею Будайчієву щодо прийняття його з усіма підвладними йому улусами в московське підданство з встановленням платні в 3 тисячі рублів.
1722–1735 pp. — Друга російсько-дагестанська війна. Російські війська окупують приморський Дагестан. Петро I під час Перського походу зупинився табором біля селища Тарки; тут Імператор отримав три листи з Дербента, одно — від Юзбаши і два — від жителів, в яких вони запрошували Петра I до свого міста; згодом на землях біля селища Тарки, викуплених у Шамхал Тарковського на користь російської держави, було засновано місто Порт-Петровськ (нині Махачкала). Російські війська формально приєднують все узбережжя Каспійського моря (включаючи Гилян і Мазендеран). 28-го липня 1723 року — російська флотилія під командуванням Матюшина заволоділа Баку; за указом Петра I в бакинському гарнізоні було залишено 2 полки солдат (2 382 осіб) під командуванням коменданта міста князя Барятинського. Після смерті Петра I Персія відмовляється від умов договору і знову намагається захопити береги Каспійського моря.
1727 р. — аварський володар і кюринські старшини в фортеці «Святий хрест» склали присягу на вірність Росії.
1799 р. — особливої грамотою російського імператора Павла I його підданим визнаний тарковський шамхал Мехті-хан, зведений в чин генерал-лейтенанта з платнею 6 тис. рублів на рік.
1801 р. — до російського імператора Олександра I з проханням щодо прийняття в підданство звернулися кайтазький уцмій Разі-бек, табасаранський володар Суграб-бек, дербентські хани Хасан-Алі і Шейх-Алі.
1803 р. — Почалося будівництво Військово-Грузинської дороги.
1806 р. — делегація Дідойського союзу 12-ти сільських товариств-аулів звернулася до військового російського командуванню в м. Телаві з проханням щодо прийняття в російське підданство.
1829–1859 рр. — повстання під проводом трьох імамів переростає в Кавказьку війну. Держава-імамат на території Дагестану і Чечні.
1851 року в селищі Регужда відбувся з'їзд горців. На цьому з'їзді були обговорені адміністративно-політичні питання у зв'язку з поразкою загонів Шаміля і переходом більшої частини дагестанської сільської верхівки на бік царату.
1857 р. — кавказький намісник князь Олександр Барятинський виступив із ставленням до голову Кавказького комітету князя Орлова щодо перетворення укріплення «Петровське» (Махачкала) у фортецю 3-го класу та портове місто.
1860 р. — утворена Дагестанська область Російської імперії під «військово-народним управлінням». Того ж року Дагестанська область розділена на чотири відділи: Північний, Південний, Середній і Верхній Дагестан.
1866 р. — в Дагестані були ліквідовані ханства і ханська влада, а область була поділена на 9 округів, що розділені на 42 наібства.
1877 р. — загальне шаріатське повстання в Дагестані як реакція на початок Російсько-Турецької війни (1877—1878 рр.). Спровоковано вістями про успішну висадку мухаджирів в Абхазії і про настання сина імама Шаміля — маршала османської армії Газі-Мухаммада під Карсом. Основні центри повстання: Ічкерія, Согратль, Казі-Кумух, Цудахар, Телетль, Ассах тощо. Короткострокова реставрація більшості ханств. Незважаючи на перші успіхи (взяття Казі-Кумухської фортеці і знищення російського гарнізону), повстання придушене, основні призвідники страчені, тисячі учасників і підозрюваних з сім'ями вислані в різні регіони Росії (від Карелії до Іркутська).
1882 р. — почалася наукова поїздка Дагестаном академіка Дмитра Акчуріна. У Дагестані він досліджує печери, відшукуючи в них сліди первісної людини, вивчає життя і побут місцевих народів.
Горська республіка
Положення більшовицьких і антибільшовицьких сил в березні 1919 року. Територія Горської республіки зайнята військами добровольчої армії ген. Денікіна
У зв'язку з поразкою Німеччини і Туреччини в Першій світовій війні і відходом турецьких військ із Закавказзя і Дагестану, Гірський уряд було реорганізовано, і наприкінці 1918 р. горянський з'їзд в Темір-Хан-Шурі затвердив головою коаліційного кабінету Пшемахо Коцева. Були укладені угоди з загоном терських козаків генерала Колесникова, що перебували в Дагестані, і з представником Добровольчої армії в Баку генералом І. Г. Ерделі. За допомогою Грузії, Азербайджана і Антанти було розпочато формування власних загонів. У січні 1919 р. були створені військово-шаріатські суди. Першою головою був обраний Мустафаєв Абдул-Басір хаджі.
Навесні 1919 року Дагестан зайняли війська генерала Денікіна, після чого Гірський уряд заявив про саморозпуск і знову евакуювався в Тифліс. Горська республіка припинила своє існування.
Після заняття Чечні і Дагестану військами ЗСПР в квітні 1919 р. Узун-Хаджі став збирати загони добровольців для надання допомоги у звільненні Чечні. 22 травня1919 року в зв'язку з заняттям військами ЗСПР Дагестану, була припинена діяльність уряду Горської Республіки. Узун-Хаджі, зібравши своє військо, пішов у гори на кордоні Чечні і Дагестану. Наприкінці травня 1919-го в селі Ботлих він зібрав великий маджліс, де за пропозицією аліма з селища Гагатлі Саїд-Магомеда, Узун-Хаджі був обраний еміром Дагестану і Чечні[24][25].
9 вересня 1919 року, на нараді за участю представників чеченського і дагестанського духовенства було оголошено про створення Північно-Кавказького емірату на чолі з еміром Узун-Хаїр Хаджі-Ханом. У розпорядженні прем'єр-міністра уряду емірату Іналука Дишинського — Арсанукаєва, виданому в вересні 1919 р., було оголошено, що «Північно-Кавказьке емірство є самостійною шаріатською монархією на чолі з еміром Узун-Хаїр-Хаджі-Ханом, але під протекторатом Халіфа мусульманського еміра Його Величності Оттоманського імператора Магомета-Ваххіддіна-VI». У цьому документі Горська Республіка називалася міфічною республікою, яка не має опори в народі.
Наприкінці березня1920 року більшовики направили вже важко хворому Узун-Хаджі лист, в якому говорилося: «Після переговорів з Вашими представниками нам стало відомо, що вони приймають Радянську владу. Якщо і Ви приймаєте цю владу як імам Чеченістана і Дагестану, то оголосіть про це народам, і тоді між нами встановляться дружні відносини. Зважаючи на це Радянська влада визнає Вас як Імама і духовного лідера глави мусульман Північного Кавказу. Ви теж після цього, як оголосите народам про ваше ставлення до Радянської влади, повинні залишити свої посади і надати свої обов'язки самому народу. Ваші організації повинні бути розпущені. Це право має передаватися Центральному партійному керівництву. Що стосується фінансових справ, то це вирішиться після отримання інструкції від Центру. У всякому разі, Радянська влада не торкатиметься Вашого святого Корану і релігії. Про все це Вам розтлумачать Ваші представники». Узун-Хаджі відмовився прийняти ці умови більшовиків і через кілька днів після отримання листа, 30 березня 1920 р., він помер.
Після Узун-Хаджі титул еміра прийняв житель села Інхо шейх Дервіш Мухаммад, але кілька днів по тому Північно-Кавказький емірат перестав існувати.
Радянські часи
Марка «50 лет Дагестанской АССР». Пошта СРСР 1971 р.
У 1920—1922 роки в Дагестані була створена система шаріатських судів: в самому низу були «шаріатські трійки» з двох членів і голови (дібір, мулла) в окремих селищах і містах (дрібні цивільні, спадкові, кримінальні і поземельні позови), вище знаходилися окружні шарсуди (апеляції на рішення «шаріатських трійок», цивільні і спадкові суперечки, справи щодо розподілу майна на суму до однієї тисячі рублів, поземельні тяжби між селищами, вбивства та інші тяжкі злочини), касаційною інстанцією для шарсудов всіх рівнів служив з 1922 року Шаріатський підвідділ при Наркомюсте ДАССР, а контроль за роботою сільських і окружних шарсудов був доручений окружним слідчим комісіям[26]. Паралельно була створена система радянських народних судів — цивільні і кримінальні позови проти немусульман, а також звинувачення немусульманами мусульман у скоєнні кримінальних злочинів, а також позови між мусульманами в тих випадках, коли хоча б одна зі сторін відмовлялася звертатися до шарсуду, а з 1923 року також справи щодо вбивств і кровної помсти[27]. 1927 року шаріатські суди в Дагестані були остаточно закриті, а 1928 року статті 203—204 Кримінального кодексу РРФСР прирівнювали відправлення шаріатського правосуддя до кримінальних правопорушень, за які належало ув'язнення в таборі терміном на один рік[28].
Серпень1987 р. — обрано Голову Президії Верховної Ради Дагестанської АРСР (вища посадова особа Республіки Дагестан) — Магомедалі Магомедович Магомедов.
1990 р. — утворення Духовного управління мусульман Дагестану через розпад Духовного керування мусульман Північного Кавказу
24 квітня1990 р. — обрано Голову Верховної Ради Дагестанської АРСР (вища посадова особа Республіки Дагестан) — Магомедалі Магомедович Магомедов.
У складі Російської Федерації
Самопроголошені республіки та етнічні конфлікти в Дагестані на початку 1990-х
17 вересня1991 р. — перейменування в Дагестанську РСР[29][30], а 17 грудня 1991 р. — у Республіку Дагестан.
26 липня1994 р. — Обрано Голову Державної Ради Республіки Дагестан (вища посадова особа Республіки Дагестан) — Магомедалі Магомедович Магомедов.
21 травня1998 р. — у Махачкалі салафіти — прихильники братів Хачилаєвих захопили будинок уряду й Держради республіки
1999 р. — Вахабітське повстання у Західному й Центральному Дагестані, один із духовних надхненників повстання — Шейх Багаутдін Мухаммад. Вторгнення чеченських сепаратистів в Дагестан і їх подальший розгром. Терористичні акти сепаратистів проти цивільного населення, найкровопролитнішим з яких став вибух 5-поверхового будинку в Буйнакську.
27 серпня 2003 — вбивство Міністра з національної політики, інформації та зовнішніх зв'язків Дагестану Магомедсаліха Гусаєва[33].
2005 p. — Посилення партизанської активності салафітських формувань. Замахи й діверсії проти правоохоронних структур і армійських з'єднань. Через рік ситуація нормалізувалася.
2006 р. — Магомедалі Магомедович Магомедов склав повноваження вищої посадової особи Республіки, зважаючи на погіршення здоров'я. За пропозицією М. М. Магомедова першим президентом Республіки В. В. Путін призначає Муху Гімбатовича Алієва.
2009 р. — вбивство Міністра внутрішніх справ Дагестану Адильгерея Магомедтагирова[34]. Суттєве посилення партизанської активності салафітських формувань
28 серпня2010 року було підписано Угоду № 1416-р про делімітацію кордону між Російською Федерацією і Республікою Азербайджан, а також про раціональне використання та охорону водних ресурсів річки Самур, за яким стік річки Самур був розділений між Росією і Азербайджаном 50 на 50. Раніше Азербайджан забирав 90 % стоку Самура[35]. Крім того, два села Магарамкентського району Дагестана Храх-Уба і Урьян-Уба, що утворилися на територіях, які Дагестан отримав в Азербайджані в тимчасове користування землі для зупинки худоби, що переганялася на зимові пасовища, відійшли до Хачмазького районуАзербайджана разом з лезгинами — громадянами Російської Федерації[36]. У травні 2013 року ще три великі дагестанські ділянки пасовищних угідь в Докузпаринському районі були передані Азербайджанові[37].
Чисельність населення — 2621,8 тис. осіб (2005). Сільське населення становить 57,3 % (2005), а питома вага міського населення становить 42,7 % (2005). Щільність населення — 52,1 осіб/км² (2005). За даними уряду республіки, поза її межами постійно проживає понад 700 тисяч дагестанців.
Народжуваність — 19,5 на тисячу населення (3 місце в Російській Федерації, після Інгушетії і Чечні), народжуваність за 2010 рік — 18,8 на 1 тис. осіб. Середнє число дітей на одну жінку — 2,13.
Згідно з попередніми офіційними даними перепису населення 2010 року населення Дагестану в порівнянні з 2002 роком зросла на 15,6 % і досягло 2977,4 тис. осіб. Частка міського населення зросла з 42,8 до 45,3 %. Частка чоловіків і жінок залишилася стабільною (частка чоловіків знизилася на 0,1 % і склала 48,1 %)[38].
Дагестан показав найвищі темпи приросту населення серед регіонів Росії. Завдяки цьому Республіка за 2002—2010 роки обігнала багато великих регіонів (Красноярський край, Волгоградську область, Пермський край тощо). На 2017 рік Дагестан займає 13 місце в Росії за чисельністю населення суб'єктів Російської Федерації[39].
Дагестан є найбагатонаціональнішою республікою Росії. Державними мовами Республіки Дагестан є російська мова і мови народів Дагестану[40]. Лише 14 мов Дагестану мають писемність, а решта є безписемними[41]. Тутешні народи говорять мовами чотирьох основних мовних груп Дагестану.
До 20-х років XX сторіччя все Гірське населення Дагестану за винятком кумиків називали лезгинами, кумиків ж іменували дагестанськими татарами. Починаючи з 1920 року загальнодагестанський етнонім гірських народів перейшов кюринцям — жителям Південного Дагестану[47][48][49][50][51].
До 1930-1940-х років мовою міжнаціонального спілкування в північній, рівнинній та передгірській частині Дагестану була тюркська (азербайджанська або кумицька) мова, але з плином часу стався плавний процес переходу до російської. Нині російська мова є рідною для багатьох неросійських жителів Дагестану.
Російське населення Дагестану, ще в середині XX століття становило близько п'ятої частини населення республіки, нині істотно скоротилося і в абсолютному і у відносному вираженні, і проживає в основному в містах Махачкала, Кизляр, Каспійськ, Буйнакськ, Дербент, Хасав'юрт, а також в Кізлярському і Тарумовському районах. При цьому тільки в Кизлярі (історично розвивався як російське місто) росіяни є найбільшою національною групою, хоча вже не становлять в ньому абсолютної більшості.
Чеченське населення проживає переважно в місті Хасав'юрт, Хасав'юртівському і Новолакському районах, в меншій мірі в Казбеківському і Кизилюртівському районах.
Національний склад населення районів та міст за даними перепису 2010 р.[52]
Велика частина населення Дагестану (більше 90 %) традиційно сповідує іслам. Первісно іслам поширився в Дербенті й рівнинній частині в VII—VIII ст. У гірському Дагестані іслам утвердився VII сторіччя в рутульського Хіні (Хнов). Про це свідчить найраніший пам'ятник мусульманської культури на Кавказі — надгробна плита шейха Мухаммада ібн Асад ібн Мугал, похованого у Хнові 675 року[53][54]. Також в лакском КумухіКумухська джума-мечеть VIII століття. Незважаючи на це, іслам став панівною релігією в гірському Дагестані тільки у XIII—XIV ст. Пізніше поширення ісламу в гірському Дагестані можна пояснити міжусобними війнами, що тривали періодом X—XII ст. на Східному Кавказі, навалою монголо-татар XIII ст. і Тамерлана XIV ст. Іслам став релігією всіх горців у XV столітті. У Дагестані іслам представлений двома напрямками: сунізмом (до 99 %) і шиїзмом (близько 1 %).
На 1 січня1996 р. в Дагестані діяло 1670 мечетей, 7 церков, 1 монастир, 4 синагоги, 3 громади адвентистів сьомого дня, 4 громади євангельських християн-баптистів. У Дербенті розташована найдавніша мечеть на території сучасної Росії — Джума мечеть. А в Махачкалі розташована одна з найбільших в Європі Джума-мечеть, в якій одночасно можуть здійснювати намаз до 15 тис. мусульман.
Високогірні річки регіону мають істотний гідроелектричний потенціал, оцінюваним до 55 млрд кВт·год на рік. На 2010 рік вироблення діючими станціями склало близько 5,1 млрд кВт·год особливо цінною пікової електроенергії на рік:
Раніше, Гоцатлинської ГЕС (100 МВт, 310 млн кВт · год), що перебуває в будівництві, була введена в експлуатацію ПАТ «РусГидро» 30 вересня2015 року; існує проект Агвалінської ГЕС (220 МВт, 680 млн кВт·год).
22 грудня2013 року, в Каспійську ввели до експлуатації першу чергу найбільшої сонячної електростанції в Росії[60].
Машинобудування
Машинобудівний комплекс — один з основних блоків обробних виробництв республіки. Наразі він представлений у республіці виробництвом устаткування для авіа- і суднобудування, радіоелектронною промисловістю, енергетичним машинобудуванням і електротехнічною промисловістю. Останніми роками в республіці отримало розвиток виробництво автомобільних компонентів.
Галузь нараховує понад 30 діючих підприємств, зокрема 11 підприємств ВПК. Частка оборонної продукції перевищує в галузі половину всіх обсягів виробництва. Відсутність власної сировинної бази і надлишок трудових ресурсів визначили його спеціалізацію на нематеріало ємних виробництвах, переважно з високим рівнем науко- і трудомісткості. За вартістю основних фондів галузь стоїть на першому місці в промисловості, водночас тут є найвищий рівень їх зносу (75-80 %).
Основу галузі складають заводи ВАТ «Завод Дагдизель», «Авиаагрегат», «Концерн КЭМЗ», ПО «Азимут», «Завод им. Гаджиева», «Электросигнал», «Буйнакский агрегатный завод», «Каспийский завод точной механики», «Избербашский радиозавод», «ДагЗЭТО», «Дагдизель»[61].
Машинобудівні виробництва генерують істотну частку валового внутрішнього продукту республіки, забезпечують зайнятість значної частини працездатного населення, близько 11 тис. осіб[62].
Промисловість будівельних матеріалів
Основною продукцією промисловості будівельних матеріалів є збірний залізобетон (комбінати «Дагстройиндустрия» і «Махачкалинский ДСК» в Махачкалі; «Дагюгстрой» у Дербенті; «Аист» в Кизилюрті тощо); а також цегла (завод «Силикат» у Махачкалі). Ведеться видобуток вапняку поблизу Дербента і мінеральної будівельної сировини поблизу Ізбербаша[61].
Крім зареєстрованих підприємств є багато нелегальних міні-заводів. За даними[63][64] на більш ніж 500 підприємствах, що виготовляють цеглу, використовується працю рабів. При цьому в самому Дагестані порушено всього дві кримінальні справи за фактами незаконного утримання працівників.
Зовнішньоекономічні зв'язки
Як і багато інших регіонів РФ, Дагестан має прямі економічні зв'язки з багатьма країнами світу, в деяких з яких республіка відкрила свої зовнішньоекономічні представництва. 2012 року обсяг товарообігу між Дагестаном і Туреччиною досяг 47,6 млн доларів, що на 60,8 % вище показники 2011 р Експорт склав 22,15 млн доларів, імпорт — 25,5 млн доларів[65].
За три квартали 2014 року товарообіг між Азербайджаном і Дагестаном склав 136,84 мільйона доларів, при цьому на імпорт азербайджанської продукції припали 122,12 мільйонів доларів, на експорт в Азербайджан — 14,7 мільйонів доларів. А з Іраном досяг 160 мільйонів доларів[66].
Державний устрій
Будівля постійного представництва Республіки Дагестан при Президентові Російської Федерації в Москві
13 жовтня 2004 року голова держради Дагестану даргинець Магомедалі Магомедов прийняв відставку голови уряду Хизрі Шихсаїдова й усього уряду. Прем'єр-міністром став Атай Алієв, який раніше займав посаду голови Рахункової палати Дагестану. Атай Алієв, як і Шихсаїдов, за національностю — кумики.
20 лютого 2006, за поданням Президента РФ Володимира Путіна, першим президентом Республіки Дагестан обраний аварець Муху Алієв, що очолював з 1991 республіканський парламент. На посаді спікера його змінив син Магомедалі Магомедова Магомедсалам Магомедов, чию кандидатуру одноголосно затвердив парламент. Одночасно з обранням Муху Алієва на пост президента республіки була розпущена Держрада.
6 березня 2006 Народні збори Дагестану затвердили на посаді голови уряду республіки Шаміля Зайналова, що раніше представляв у Раді Федерації РФ дагестанський парламент. Його попередник Атай Алієв зайняв його місце. Шаміль Зайналов по національності — кумик, як і Атай Алієв.
8 лютого2010 — Президент РФ Дмитро Медведєв вніс на розгляд Народних Зборів Дагестану кандидатуру Магомедсалама Магомедова для наділення його повноваженнями Президента республіки.
Повноважне представництво Республіки Дагестан при Президентові Російської Федерації — державний орган Дагестану, який входить в систему виконавчої влади Республіки і здійснює свою діяльність під керівництвом Уряду Республіки Дагестан.
Внесення поправок до Конституції Республіки Дагестан, за винятком глави першій цієї Конституції;
Встановлення порядку проведення виборів до органів місцевого самоврядування та визначення в межах своїх повноважень порядку діяльності органів місцевого самоврядування;
Встановлення адміністративно-територіального устрою Республіки Дагестан і порядку його зміни;
Затвердження республіканського бюджету і звіту про його виконання;
Затвердження програм соціально-економічного розвитку Республіки Дагестан;
Винесення згоди Главі Республіки Дагестан на призначення Голови Уряду Республіки Дагестан;
Призначення Голови, заступника Голови та суддів Конституційного Суду Республіки Дагестан;
Узгодження кандидатур для призначення на посади голів, заступників голів і суддів Верховного Суду Республіки Дагестан, Арбітражного Суду Республіки Дагестан, районних судів;
Затвердження укладення та розірвання договорів Республіки Дагестан, а також угоди щодо змін кордонів Республіки Дагестан;
Призначення дати виборів депутатів Народних Зборів Республіки Дагестан;
Призначення половини членів Виборчої комісії Республіки Дагестан;
Призначення референдуму Республіки Дагестан у випадках і порядку, що передбачені республіканським конституційним законом;
Встановлення податків і зборів, віднесених федеральним законом до компетенції суб'єктів Російської Федерації, а також порядку їх справляння;
Встановлення порядку утворення та діяльності позабюджетних і валютних фондів Республіки Дагестан, твердження звітів про витрачання коштів цих фондів;
Встановлення порядку управління і розпорядження власністю Республіки Дагестан;
Здійснення інших повноважень, передбачених федеральними законами, Конституцією і законами Республіки Дагестан.
Вищим органом виконавчої влади до лютого 2006 була Державна Рада, що складалася з представників 14 народів Дагестану. Склад уряду затверджувався Державною радою, голова уряду — Народними зборами Дагестану.
За негласним принципом національного паритету, вищі пости в Дагестані (голова Держради, голова парламенту, голова уряду) повинні займати представники різних національностей.
Конституція Республіки Дагестан
Уряд Республіки Дагестан:
Здійснює в межах своїх повноважень керівництво органами виконавчої влади Республіки Дагестан;
Розробляє і реалізує програми соціально-економічного та національно-культурного розвитку Республіки Дагестан;
Здійснює заходи щодо забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку Республіки Дагестан, проведення єдиної державної політики в області фінансів, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та охорони довкілля;
Вживає відповідно до законодавства заходів щодо реалізації, забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;
Управляє і розпоряджається власністю Республіки Дагестан, а також федеральної власністю, переданої в управління Республіки Дагестан;
Укладає з федеральними органами виконавчої влади договори про розмежування предметів ведення і повноважень, а також угоди про взаємну передачу здійснення частини своїх повноважень;
Здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією та законами Республіки Дагестан, угодами з федеральними органами виконавчої влади, передбаченими статтею 78 Конституції Російської Федерації.
Конституційний Суд Республіки Дагестан — судовий орган конституційного контролю, самостійно і незалежно здійснює судову владу за допомогою конституційного судочинства.
Нинішні символи Дагестану — прапор і герб — з'явилися через два роки після утворення республіки — 1994 року. До цього використовувалася символіка Дагестанської АРСР.
1994 року, згідно з постановою Верховної Ради республіки, був заснований прапор Дагестану. Затверджений він був 26 лютого1994 року. 2003 року прапор був незначно змінений у новій пропорції. Відповідно до Закону про Державний прапор Республіки Дагестан[67]:
Стаття 1. Державний прапор Республіки Дагестан є офіційним державним символом Республіки Дагестан.
Державний прапор Республіки Дагестан являє собою прямокутне полотнище з трьох рівновеликих горизонтальних смуг: верхньої — зеленого, середньої — синього і нижньої — червоного кольору. Відношення ширини прапора до його довжини 2:3.
Багатобарвний малюнок Державного прапора Республіки Дагестан поміщений у додаток до цього Закону.
Ухвалений парламентом республіки 20 жовтня1994 року. Відповідно до Закону про Державний герб Республіки Дагестан[68]:
«Стаття 1. Державний герб Республіки Дагестан є офіційним державним символом Республіки Дагестан.
Державний герб Республіки Дагестан являє собою круглий геральдичний щит білого кольору, в центральній частині якого зображено золотого орла. Над ним вміщено зображення золотого сонця у вигляді диска, облямованого спіральним орнаментом. У підстави щита розташовані біло-золотого кольору снігові вершини гір, рівнина, море і в картуші — рукостискання, по обидва боки яких проходить зелена геральдична стрічка з написом білими літерами: „Республіка Дагестан“. У верхній половині щит обрамлений золотою смугою, в нижній — двома орнаментальними кантами: зліва — синім, праворуч — червоним.
Малюнки Державного герба Республіки Дагестан у багатобарвному і одноколірному варіантах поміщені в додатках № 1 та № 2 до цього Закону.»
Гімн Дагестану затверджений на підставі Закону № 28 Республіки Дагестан «Про Державний гімн Республіки Дагестан» 25 лютого2016 року[69], і є музичним твором відомого дагестанського композитора Мурада Кажлаєва.
Республіка Дагестан займає вигідне геополітичне становище, має прямий вихід до міжнародних морських шляхів, має важливе транзитне значення для економічних зв'язків Росії з Закавказзям, Середньою Азією, Казахстаном, Туреччиною та Іраном.
Через територію Республіки Дагестан проходять залізничні, автомобільні, повітряні, морські та трубопровідні маршрути федерального і міжнародного значення. У зв'язку з цим важливою складовою виробничої інфраструктури є транспортний комплекс.
Територіальні автомобільні шляхи загального користування Республіки Дагестан є найважливішою складовою частиною інфраструктури, що сприяє економічному зростанню, вирішенню соціальних завдань і забезпечення національної безпеки РФ на південних рубежах.
Наразі протяжність територіальних автомобільних шляхів загального користування Республіки Дагестан становить 8159 км, в тому числі федерального значення — 643 км.
Автомобільні маршрути
Останніми роками в обхід перевальних ділянок ряду найважливіших республіканських шляхів, що важко проїжджаються, побудовані обхідні шляхи, які докорінно змінили схему автотранспортного забезпечення районів Нагорного Дагестану (Урма — Губден, Чалда — Караді і Гімри-Чірката).
2 жовтня2012 року після реконструкції урочистим відкриттям був введений до експлуатації Гімринський а/д тунель, найдовший автодорожній тунель у Росії. Він з'єднує Буйнакськ і село ГімриУнцукульского району. Тунель довжиною 4303 метри забезпечує найкоротший і незалежний від погодних умов транспортний зв'язок дев'яти районів гірського Дагестану (з населенням 375 тисяч осіб) із залізницею і центром республіки. Пропускна здатність тунелю становить 4 тисячі автомобілів на годину. Він запроектований для пропуску 2-смугового руху автотранспорту в обох напрямках за параметрами автомобільних доріг IV технічної категорії. Ширина проїжджої частини — 7 метрів, висота габариту — 5 метрів.
Територією республіки проходять найважливіші залізничні маршрути федерального значення, що пов'язують Росію з південними країнами ближнього і далекого зарубіжжя: «Махачкала — Москва», «Махачкала — Астрахань», «Махачкала — Санкт-Петербург», «Баку — Київ», «Баку — Москва», «Санкт-Петербург — Баку», «Кизляр — Астрахань». Здійснюється приміські повідомлення «Махачкала — Дербент», «Дербент — Держкордон».
Махачкалинський морський торговельний порт — основний незамерзаючий російський порт на Каспії, забезпечує морський транспортний зв'язок з Прикаспійськими державами і здійснює переробку транзитних вантажів з країн Західної Європи, Скандинавії, Середньої Азії, Індії, країн сходу.
Махачкалинський порт знаходиться на торговому шляху Європа-Кавказ-Азія (TRACECA). Здатний приймати судна протягом усього року. Є суховантажна гавань, що має у своєму складі залізничний поромний і автопаромний термінал.
До грудня 2011 року повітряні перельоти в Махачкалинський міжнародний аеропорт «Уйташ» здійснювала авіакомпанія «Авіалінії Дагестану». Після зупинки операційної діяльності авіакомпанії «Авіалінії Дагестану» їх рейси «підхопили» кілька російських і іноземних авіакомпаній.
Завдяки етнічної різноманітності Дагестан має унікальні культурні багатства.
Національний фактор відіграє значну роль у наявності національних театрів. За останні кілька років в Республіці Дагестан відбулося відкриття нових будівель Кумицького і Даргинського театрів, окрім того, в Дагестані знаходиться одне з найбільших на Північному Кавказі книгосховищ — Національна бібліотека Республіки Дагестан, обсяг фонду якої становить понад 700 тисяч документів.
У Дагестані знаходяться 1200 будівель, визнаних пам'ятками архітектури, при цьому 40 з них відносяться до пам'ятників федерального значення[73]. Серед них є і пам'ятники всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Нарин-Кала — стародавня фортеця площею 4,5 га, яка височить над Дербентом з гори. Всередині збереглися лазні, резервуари для води на випадок облоги і руїни древніх будівель. До їх числа належить хрестово-купольна церква V сторіччя, пізніше перебудована під храм вогнян, і мечеть. Шахський палац дійшов до нашого часу в руїнах. 2003 року визнано ЮНЕСКОВсесвітньою спадщиною.
Вірменська церква Святого Всеспасителя — пам'ятник архітектури XIX століття. Побудований 1860 року. Після завершення капітального ремонту та реставраційних робіт — в травні 1982 року, в ньому відкрився музей образотворчого мистецтва (філія республіканського музею образотворчого мистецтва). Музей увійшов до складу Державного Музею-заповідника на правах відділу «Килима і декоративно-прикладного мистецтва»[74]. Внесена ЮНЕСКО до списку Всесвітньої спадщини.
Фортеця-село Кала-Корейш — село засноване на високій горі арабським плем'ям корейшитів у VII сторіччі. Кала-Корейш була важливим центром поширення ісламу в Дагестані. Справжньою перлиною давнього поселення за правом вважається його мечеть, імовірно побудована в IX—X сторіччях і тим самим є однією з найстаріших мечетей Дагестану[80][81].
Джума-мечеть села Річа — пам'ятник історії і архітектури, побудована в XIII ст. Розташована вона на похилому рельєфі. Це — одна з небагатьох збережених ранніх культових споруд агуле. Саме в цій мечеті 1239 року оборонялися до останнього від монгольських військ захисники села Річа. Була зруйнована монголами і військами Надір-шаха. З тих часів в мечеті зберігся стовп, що крутиться[82][83].
На прилеглих до заповідних ділянках землях і водному просторі створені охоронні зони загальною площею 21065 га, в тому числі, в Кизлярській затоці — 19890 га, і на Сарикумі — 1175 га.
Заказники
Заказник «Тляратинський» — державний природний заказник федерального значення, розташований в Тляратинському районі, у верхів'ях річки Аварське Койсу (басейн р. Джурмут) і охоплює північні схили Головного Кавказького хребта і південно-західні відроги хребта Нукатль. Організований Наказом Головного управління мисливського господарства і заповідників при Раді Міністрів Дагестанської АРСР від 16 грудня 1986 р. № 491 відповідно до розпорядження Ради Міністрів Дагестанської АРСР від 23 вересня 1986 року № 441-р з метою збереження, відновлення та відтворення цінних у господарському відношенні мисливських тварин і середовища їх проживання у високогір'ї Великого Кавказу.
Переданий у відання заповідника Наказом Міністерства природних ресурсів і екології Російської Федерації від 3 листопада 2009 р. № 360[87].
Заказник «Самурський» — державний природний заказник федерального значення, розташований на території Магарамкентського (9,3 тис. га) і Дербентського (1,9 тис. га) районів. «Самурський» організований Наказом Головного управління мисливського господарства і заповідників при Раді Міністрів РРФСР від 28 травня 1982 р. № 162 без обмеження терміну дії.
Переданий у відання заповідника Наказом Міністерства природних ресурсів і екології Російської Федерації від 3 листопада 2009 р. № 362. Заказник має профіль біологічного (зоологічного) і призначений для збереження і відновлення цінних у господарському відношенні, а також рідкісних об'єктів тваринного світу, що перебувають під загрозою зникнення, і середовища їх проживання.
Площа Заказника 11,2 тис. га. На території заказника розташовано 7 населених пунктів сільського типу, 3 прикордонні застави, Приморський риборозплідний завод, землі кількох сільгосппідприємств і орендарів[88].
Пам'ятник «Скорботна мати» в парку Бойової Слави Дербента
'Заказник «Аграханський»' — державний природний заказник федерального значення, розташований на території Аграханської затоки. Заснований 1983 року. Всього в заказнику налічується 200 видів птахів. На території 39.000 гектарів, живуть пелікани і рожеві фламінго, лелеки і чаплі та багато інших[89].
Пам'ятки
Меморіальний комплекс Азіза Алієва — відкритий 11 травня2016 року меморіальний комплекс імені громадського і політичного діяча Азіза Алієва в Махачкалі[90].
Меморіальний комплекс «Скорботна мати» — відкритий 8 травня, напередодні Дня Перемоги в Дербенті меморіал, основний елемент якого — фігура жінки з молитовно простягнутими руками — був відлитий з бронзи в Санкт-Петербурзі.
Землянка Петра I в Дербенті — пам'ятник геополітичного значення, нагадує про добровільне приєднання перського міста-фортеці до Російської імперії майже 300 років тому[91].
Спорт
Сьогодні Дагестан є одним з лідерів серед регіонів Росії зі спортивних досягнень[92]. Протягом 50 років Дагестан є кузнею кадрів всесвітньо відомих борців. Дуже популярний в Дагестані футбол. Махачкалінський футбольний клуб «Анжи» виступає в російській Прем'єр-Лізі. Так само у ПФЛ (третя за силою футбольна ліга Росії) виступає ще один футбольний клуб з Махачкали — «Легіон-Динамо». У Каспійську розташований найбільший у Дагестані стадіон Анжи Арена місткістю в 30 тисяч глядачів. На Анжи Арені проводить свої матчі футбольний клуб Анжи.
↑Згідно з конституцією, державними мовами республіки є російська і всі мови народів Дагестану. Однак, тільки 14 мов мають свою писемність і функціонують як державні.
↑ абПоспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь / Відп. ред. P. A. Агєєва. — Москва : Русские словари, 1998. — С. 130. — ISBN 5-89216-029-7.
↑В. В. Бартольд. Сочинения. — Наука, 1965. — Т. 3. — С. 408.
↑(рос.)Чєпалига А. Л., Амірханов Х. А., Садчікова Т. А., Трубіхін В. М., Пірогов А. Н. Геоархеологія олдувайских стоянок гірського Дагестану. Бюлетень Комісії з вивчення четвертинного періоду. № 72. Москва. ГЕОС. 2013. — С. 73-94.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 26 вересня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑(ст.-слов.)А.А. Цагарелі. Сношенія Россіи съ Кавказомъ въ XVI—XVIII столѣтіяхъ. — Санкт-Петербург : Тип. В. Киршбаума, 1891.
↑ аб(рос.)Бєлокуров Сергій Олексійович
Сношения России с Кавказом. Выпуск 1-й. 1578—1613 гг.
↑ абМагомедов Р.М. Історія Дагестану з найдавніших часів до кінця XIX ст. — 1968.
↑(рос.)Бєлокуров Сергій Олексійович
Сношения России с Кавказом. Выпуск 1-й. 1578—1613 гг.
↑ аб(азерб.)Бакіханов А. К. Період Четвертий. Від вступу на престол Сефевидів до смерті Надір-шаха (906/1501 – 1160/1747 рр.) // Гюлистан-и Ирам = Ҝүлүстани-Ирəм. — Баку : Элм, 1991 (репрінт 1841 р.). — С. 109—110. — ISBN 3-8066-0236-2. Архівовано з джерела 9 грудня 2012
↑(рос.)Т. А. Тітова. Лезгинська родина на межі XIX-XX сторіч = Лезгинская семья на рубеже XIX—XX веков. — Казанський державний університет. — Казань : Новое знание, 1999. — С. 4.
↑ аб(рос.)Ю.С. Осіпов (голова редакційної ради). Велика Російська енциклопедія / Від. ред. С.Л. Кравець. — Москва : Наукове видавництво «Большая Российская энциклопедия», 2007. — Т. 8 Григор'єв-Динаміка. — С. 231. — 65000 прим. — ISBN 978-5-85270-338-5.
↑Міністерство промисловості і енергетики Республіки Дагестан
↑(рос.) Мирослава Крилова (19.02.2014). Свобода, рівність, братерство. Журнал РБК, № 3/2014. Москва: ТОВ "БизнесПресс", засновник "РБК Медиа". с. 22—27. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 25 жовтня 2015. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |website= та |work= (довідка)
↑(рос.) Антон Фролов (20.02.2014, в 18:42). Випив, туман, оговтався - Дагестан. www.pravda.ru. Москва: Засіб масової інформації «Правда.Ру». Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 5 грудня 2015.
↑(рос.) Розпорядження Уряду Російської Федерації від 20 квітня 2016 року № 726-р «Про затвердження переліку аеропортів федерального значення»[1] [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.]
↑(рос.)Абуєва Ж. Н. Дагестанська кухня. — Махачкала : Епоха. — 227 с. — ISBN 978-5-98390-108-7.
(рос.) История Дагестана с древнейших времен до наших дней. В двух томах. Ред. А. И. Османов. М., Наука, 2004.
(рос.) Кріштопа О. О. «Дагестан в ХІІІ — начале XV вв. Очерк политической истории.» М., Мамонт; Таус, 2007.
(рос.) Карпов, Ю. Ю. Взгляд на горцев. Взгляд с гор. Мировоззренческие аспекты культуры и социальный опыт горцев Дагестана. СПб., Петербургское востоковедение, 2007.
(рос.) «Дагестан и мусульманский Восток. Сборник статей в честь профессора Амри Рзаевича Шихсаидова.» Упоряд. і відп. ред. А. К. Алікберов, В. О. Бобровніков. Махачкала, Видавничий дім Марджани, 2010
(рос.)Муртазалієв Р. А.Конспект флори Дагестану. — Махачкала, 2009. — Т. 1 (Lycopodiaceae--Urticaceae).
(рос.)Набиева У. Н. Культурная география Дагестана. — М. : Институт Наследия, 2002. — 210 с.
.svg)
.jpg)
).jpg)
_%D0%93%D0%AD%D0%A1.jpg)
.jpg)
.png)
_Autonomy.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_1.svg){kind=small}
