Населення Лівії. Чисельність населення країни 2015 року становила 6,411 млн осіб (108-ме місце у світі)[1]. Згідно з даними ООН, 12 % населення країни становлять трудові мігранти. Чисельність лівійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 18,03 ‰ (104-те місце у світі), смертність — 3,58 ‰ (214-те місце у світі), природний приріст — 2,23 % (38-ме місце у світі) .
Середній вік населення Лівії становить 28,5 року (129-те місце у світі): для чоловіків — 28,6, для жінок — 28,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 76,26 року (88-ме місце у світі), для чоловіків — 74,54 року, для жінок — 78,06 року[1].
діти віком до 14 років — 26,52 % (869 583 чоловіки, 830 751 жінка);
молодь віком 15—24 роки — 17,77 % (588 243 чоловіки, 551 139 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 46,62 % (1 567 608 чоловіків, 1 421 246 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 4,97 % (163 133 чоловіки, 155 703 жінки);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 4,12 % (132 740 чоловіків, 131 630 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,0; коефіцієнт розлучуваності — 0,3; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 5 (2002)[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 32 року, жінки — 29,2 року, загалом — 30,6 року (дані за 1995 рік)[4].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 3,6 особи/км² (229-те місце у світі)[1].
Лівія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 78,6 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,13 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Триполі (столиця) — 1,126 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень імміграції 2015 року становив 7,8 ‰ (15-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2015 рік, у країні постійно перебуває 5,38 тис. палестинських біженців[1]. У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 348,37 тис. внутрішньо переміщених осіб під час громадянської війни 2011 року і міжетнічних зіткнень 2014 року[1].
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам (сунізм, державна релігія) — 96,6 %, християнство — 2,7 %, буддизм — 0,3 %, індуїзм — 0,1 %, юдаїзм — 0,1 %, місцеві вірування — 0,1 %, не визначились — 0,2 %, інші — 0,1 % (станом на 2010 рік)[1]. У країні присутня також ібадитська течія ісламу, яку не офіційно сповідують до 1 % населення.
Рівень письменності 2015 року становив 91 % дорослого населення (віком від 15 років): 96,7 % — серед чоловіків, 85,6 % — серед жінок[1].
Дані про державні витрати на освіту у відношенні до ВВП країни, станом на 2015 рік, відсутні.
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 1,9 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5 % ВВП країни (162-ге місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 11,48 ‰ (125-те місце у світі); хлопчиків — 12,42 ‰, дівчаток — 10,5 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 9 випадків на 100 тис. народжень (102-ге місце у світі)[1].
Кількість хворих на СНІД невідома, Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 31,9 % (35-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 5,6 % (оцінка на 2007 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2001 року мало 54,2 % населення в містах і 54,9 % в сільській місцевості; загалом 54,4 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 96,8 %, в сільській місцевості — 95,7 %, загалом по країні — 96,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2000 рік, дорівнює 4,33 км³ на рік, або 796,1 тонни на одного мешканця на рік: з яких 14 % припадає на побутові, 3 % — на промислові, 83 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 45,5 %; частка осіб похилого віку — 6,9 %, або 14,5 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності перебувала приблизно 1/3 населення країни[1]. Дані про розподіл доходів домогосподарств у країні відсутні[1].
Станом на 2013 рік, у країні 13,08 тис. осіб не мали доступу до електромереж; 99,8 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 100 %, у сільській місцевості — 99,1 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 1,219 млн унікальних інтернет-користувачів (114-те місце у світі), що становило 19 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 1,195 млн осіб (137-ме місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 17 %; промисловість і будівництво — 23 %; сфера послуг — 59 % (станом на 2004 рік)[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 30 % працездатного населення (187-ме місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 48,7 %, серед юнаків — 40,8 %, серед дівчат — 67,8 %[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Ливия // Страны и народы. Африка. Общий обзор. Северная Африка / Редкол. : А. А. Громыко и др. — М. : «Мысль», 1982. — 349 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
_-_fontana.jpg)
