Населення Іраку. Чисельність населення країни 2015 року становила 37,056 млн осіб (37-ме місце у світі)[1]. Чисельність іракців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 31,45 ‰ (35-те місце у світі), смертність — 3,77 ‰ (212-те місце у світі), природний приріст — 2,93 % (9-те місце у світі) .
Смертність у Іраку 2015 року становила 3,77 ‰ (212-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 2,93 % (9-те місце у світі)[1].
Вікова структура
Середній вік населення Іраку становить 19,9 року (192-ге місце у світі): для чоловіків — 19,6, для жінок — 20,2 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 74,85 року (111-те місце у світі), для чоловіків — 72,62 року, для жінок — 77,19 року[1].
Ірак високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 69,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 3,01 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Багдад (столиця) 6,643 млн осіб, Мосул — 1,694 млн осіб, Ербіль — 1,166 млн осіб, Басра — 1,019 млн осіб, Сулейманія — 1,004 млн осіб, Ен-Наджаф — 889,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень імміграції 2015 року становив 1,62 ‰ (56-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2016 рік, у країні постійно перебуває 15,57 тис. біженців з Туреччини, 9,25 тис. палестинських біженців, 8,23 тис. з Ірану, 239 тис. з Сирії[1]. У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 4,298 млн внутрішньо переміщених осіб, через етнорелігійні непорозуміння починаючи з 2006 року[1].
У країні мешкає 50 тис. осіб без громадянства. У період 1970-х, 1980-х років тисячі іракських курдів були позбавлені громадянства; 2006 року спеціальним законом більшість з них була натуралізована, окрім тих, що не змогли документально довести власне походження.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам (державна релігія) — 99 % (шиїти становлять 60 %-65 % населення, суніти — 32 %-37 %), християнство — 0,8 %, індуїзм — 0,1 %, буддизм — 0,1 %, юдаїзм — 0,1 %, місцеві вірування — 0,1 %, інші — 0,1 % (станом на 2010 рік)[1]. Після падіння режиму Саддама Хусейна чисельність християнської громади зменшилась вдвічі, велика кількість переселилась на північ країни, а більшість виїхали до Сирії, Йорданії, Лівану.
Рівень письменності 2015 року становив 79,7 % дорослого населення (віком від 15 років): 85,7 % — серед чоловіків, 73,7 % — серед жінок[1].
Дані про державні витрати на освіту у відношенні до ВВП країни, станом на 2015 рік, відсутні.
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,61 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2010 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 1,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,5 % ВВП країни (170-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 37,49 ‰ (57-ме місце у світі); хлопчиків — 40,6 ‰, дівчаток — 34,23 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 50 випадків на 100 тис. народжень (98-ме місце у світі)[1].
Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 21,2 % (42-ге місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 8,5 % (оцінка на 2011 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 93,8 % населення в містах і 70,1 % в сільській місцевості; загалом 86,6 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 86,4 %, в сільській місцевості — 83,8 %, загалом по країні — 85,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2000 рік, дорівнює 66 км³ на рік, або 2,616 тонни на одного мешканця на рік: з яких 7 % — на промислові, 15 % — на промислові, 79 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 78,7 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 73,2 %; частка осіб похилого віку — 5,5 %, або 18,3 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2008 року перебувало 25 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні виглядає таким чином: нижній дециль — 3,6 %, верхній дециль — 25,7 % (станом на 2007 рік)[1].
Станом на 2013 рік, у країні 600 тис. осіб не мали доступу до електромереж; 98 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 99,6 %, у сільській місцевості — 95,4 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 6,381 млн унікальних інтернет-користувачів (87-ме місце у світі), що становило 17,2 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2010 року становили 8,9 млн осіб (57-ме місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 21,6 %; промисловість і будівництво — 18,7 %; сфера послуг — 59,8 % (станом на 2008 рік)[1]. 715,73 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (11 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2012 року дорівнювало 16 % працездатного населення, 2010 року — 15 % (156-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Ирак // Страны и народы. Зарубежная Азия. Общий обзор. Юго-Западная Азия / Редкол. : Н. И. Прошин (отв. ред.), И. А. Дементьев и др. — М. : «Мысль», 1979. — 381 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.