Населення Островів Кука. Чисельність населення країни 2015 року становила 9,8 тис. осіб (224-те місце у світі)[1]. За оцінками міністерства економіки країни населення дорівнює 12 тис. осіб Чисельність остров'ян стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 14,33 ‰ (137-ме місце у світі), смертність — 8,03 ‰ (97-ме місце у світі), природний приріст — −2,95 % (233-тє місце у світі) .
Середній вік населення Островів Кука становить 35,9 року (74-те місце у світі): для чоловіків — 35,3, для жінок — 36,4 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 75,6 року (96-те місце у світі), для чоловіків — 72,78 року, для жінок — 78,56 року[1].
діти віком до 14 років — 22,15% (1154 чоловіки, 1025 жінок);
молодь віком 15—24 роки — 17,64% (929 чоловіків, 806 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 38,05% (1876 чоловіків, 1867 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 10,81% (569 чоловіків, 494 жінки);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 11,36% (551 чоловік, 567 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 86,8 особи/км² (150-те місце у світі)[1].
Урбанізація
Острови Кука високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 74,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,88 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок.
Державні витрати на освіту становлять 3,9 % ВВП країни, станом на 2014 рік (137-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 14 років, для дівчат — до 17 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 1,33 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 3,4 % ВВП країни (175-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 13,87 ‰ (109-те місце у світі); хлопчиків — 16,86 ‰, дівчаток — 10,73 ‰[1].
Захворювання
Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 50 % (3-тє місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 99,9 % населення в містах і 99,9 % в сільській місцевості; загалом 99,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 97,6 %, в сільській місцевості — 97,6 %, загалом по країні — 97,6 % (станом на 2015 рік)[1].
Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 6 тис. унікальних інтернет-користувачів (216-те місце у світі), що становило 61 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2001 року становили 6,82 тис. осіб (219-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 29 %; промисловість і будівництво — 15 %; сфера послуг — 56 % (1995)[1]. Безробіття 2005 року дорівнювало 13,1 % працездатного населення (144-те місце у світі)[1].
Гендерний стан
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
при народженні — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці до 14 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці 15—24 років — 1,15 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці 25—54 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці 55—64 років — 1,15 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці за 64 роки — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
загалом — 1,07 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].
Демографічні дослідження
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ Нової Зеландії.
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови в різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У цьому випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Острова Кука // Страны и народы. Австралия и Океания. Антарктида / Редкол. П. И. Пучков (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль». — 301 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.