Населення Кіпру. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,189 млн осіб (161-ше місце у світі)[1]. Чисельність кіпріотів стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 11,41 ‰ (172-ге місце у світі), смертність — 6,62 ‰ (143-тє місце у світі), природний приріст — 1,43 % (84-те місце у світі) .
Народжуваність на Кіпрі, станом на 2015 рік, дорівнює 11,41 ‰ (172-ге місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,46 дитини на одну жінку (202-ге місце у світі)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,5 року (оцінка на 2010 рік без території Північного Кіпру)[1].
Смертність на Кіпрі 2015 року становила 6,62 ‰ (143-тє місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,43 % (84-те місце у світі)[1].
Середній вік населення Кіпру становить 36,4 року (68-ме місце у світі): для чоловіків — 35,1, для жінок — 38 років[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 78,51 року (54-те місце у світі), для чоловіків — 75,7 року, для жінок — 81,46 року[1].
діти віком до 14 років — 15,61 % (95 431 чоловік, 90 159 жінок);
молодь віком 15—24 роки — 14,87 % (96 152 чоловіки, 80 633 жінки);
дорослі віком 25—54 роки — 46,97 % (293 582 чоловіки, 264 935 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 11,05 % (62 826 чоловіків, 68 551 жінка);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 11,51 % (59 363 чоловіки, 77 565 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 7,9; коефіцієнт розлучуваності — 2,2; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 28 (дані за 2009 рік)[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 30,9 року, жінки — 29 років, загалом — 30 років (дані за 2012 рік)[4].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 126,1 особи/км² (80-те місце у світі)[1]. Більшість населення концентрується на півдні (Пафос, Лімасол, Ларнака) і в центрі острова (Нікосія).
Кіпр високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 66,9 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,89 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Нікосія (столиця) — 251,0 тис. осіб (дані за 2014 рік)[1].
Річний рівень імміграції 2015 року становив 9,48 ‰ (11-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
У країні налічується 272 тис. внутрішньо переміщених осіб через конфлікт 1974 року на півночі острова, турків і кіпріотів з обох боків[1].
Рівень письменності 2015 року становив 99,1 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,5 % — серед чоловіків, 98,7 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 6,6 % ВВП країни, станом на 2011 рік (19-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 14 років, для хлопців — до 14 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 2,33 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 7,4 % ВВП країни (72-ге місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 8,36 ‰ (152-ге місце у світі); хлопчиків — 9,97 ‰, дівчаток — 6,68 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 7 випадків на 100 тис. народжень (154-те місце у світі)[1].
2013 року зареєстровано 0,4 тис. хворих на СНІД (125-те місце у світі), це 0,06 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (117-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 100 осіб (124-те місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,5 % (53-тє місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 100 %, в сільській місцевості — 100 %, загалом по країні — 100 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2009 рік, дорівнює 0,18 км³ на рік, або 164,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 10 % припадає на побутові, 3 % — на промислові, 86 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 41,6 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 23,4 %; частка осіб похилого віку — 18,2 %, або 5,5 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності, відсутні. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 3,3 %, верхній дециль — 28,8 % (станом на 2014 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 853 тис. унікальних інтернет-користувачів (127-ме місце у світі), що становило 71,7 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2014 року становили 349,7 тис. осіб (160-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 3,8 %; промисловість і будівництво — 15,2 %; сфера послуг — 81 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 15,5 % працездатного населення, 2014 року — 16,1 % (155-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 35,9 %, серед юнаків — 37,4 %, серед дівчат — 34,6 % (32-ге місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Кипр // Страны и народы. Зарубежная Азия. Общий обзор. Юго-Западная Азия / Редкол. : Н. И. Прошин (отв. ред.), И. А. Дементьев и др. — М. : «Мысль», 1979. — 381 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
.JPG)
