Населення Екваторіальної Гвінеї. Чисельність населення країни 2015 року становила 740,7 тис. осіб (166-те місце у світі)[1]. Чисельність гвінейців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 33,31 ‰ (32-ге місце у світі), смертність — 8,19 ‰ (89-те місце у світі), природний приріст — 2,51 % (23-тє місце у світі) .
Середній вік населення Екваторіальної Гвінеї становить 19,6 року (194-те місце у світі): для чоловіків — 19,1, для жінок — 20,1 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 63,85 року (183-тє місце у світі), для чоловіків — 62,76 року, для жінок — 64,97 року[1].
Екваторіальна Гвінея середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 39,9 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 3,12 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Малабо (столиця) — 145,0 тис. осіб (дані за 2014 рік)[1].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (99-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: номінальне християнство (переважно римо-католицтво) з дотриманням місцевих культів і обрядів[1].
Рівень письменності 2015 року становив 95,3 % дорослого населення (віком від 15 років): 97,4 % — серед чоловіків, 93 % — серед жінок[1]. (173-тє місце у світі)[1].
Забезпеченість лікарняними ліжками у стаціонарах — 2,1 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2010 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 3,8 % ВВП країни (149-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 69,17 ‰ (14-те місце у світі); хлопчиків — 70,21 ‰, дівчаток — 68,09 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 342 випадків на 100 тис. народжень (47-ме місце у світі)[1].
2014 року було зареєстровано 31,6 тис. хворих на СНІД (70-те місце в світі), це 6,16 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (11-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 800 осіб (71-ше місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 16,2 % (129-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 5,6 % (оцінка на 2010 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 72,5 % населення в містах і 31,5 % в сільській місцевості; загалом 47,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 79,9 %, в сільській місцевості — 71 %, загалом по країні — 74,5 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 0,02 км³ на рік, або 31,41 тонни на одного мешканця на рік: з яких 80 % припадає на побутові, 15 % — на промислові, 5 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 72,9 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 67,9 %; частка осіб похилого віку — 5 %, або 20 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності, відсутні. Дані про розподіл доходів домогосподарств в країні відсутні[1].
Станом на 2013 рік, у країні 300 тис. осіб не має доступу до електромереж; 66 % населення має доступ, у містах цей показник дорівнює 93 %, у сільській місцевості — 48 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 158 тис. унікальних інтернет-користувачів (167-ме місце у світі), що становило 21,3 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2007 року становили 195,2 тис. осіб (173-тє місце у світі)[1]. Безробіття 2009 року дорівнювало 22,3 % працездатного населення (173-тє місце у світі);
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Экваториальная Гвинея // Страны и народы. Африка. Западная и Центральная Африка / Редкол. : М. Б. Горнунг, Г. Б. Старушенко (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1979. — 301 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
