Населення Кот-д'Івуару. Чисельність населення країни 2015 року становила 23,295 млн осіб (55-те місце у світі)[1]. Оцінка кількості населення цієї держави враховує ефекти зайвої смертності через захворювання на СНІД. Чисельність івуарійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 28,67 ‰ (44-те місце у світі), смертність — 9,55 ‰ (53-тє місце у світі), природний приріст — 1,91 % (55-те місце у світі) .
Природний рух
Відтворення
Народжуваність у Кот-д'Івуарі, станом на 2015 рік, дорівнює 28,67 ‰ (44-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 3,54 дитини на одну жінку (44-те місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 18,2 % (станом на 2012 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 20 років, медіанний вік для жінок — 20—24 року (оцінка на 2012 рік)[1].
Смертність в Кот-д'Івуарі 2015 року становила 9,55 ‰ (53-тє місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,91 % (55-те місце у світі)[1].
Середній вік населення Кот-д'Івуару становить 20,7 року (187-ме місце у світі): для чоловіків — 20,8, для жінок — 20,6 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 58,34 року (202-ге місце у світі), для чоловіків — 57,21 року, для жінок — 59,51 року[1].
Кот-д'Івуар високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,2 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 3,69 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Абіджан — 4,86 млн осіб, Буаке — 762,0 тис. осіб, Ямусукро (столиця) — 259,0 тис. осіб (2014) (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (101-ше місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
У країні налічується 308,27 тис. внутрішньо переміщених осіб, через збройний конфлікт 2010—2011 років, громадянську війну 2002—2004 років, переважно в західній частині[1].
У країні перебуває 700 тис. осіб без громадянства. Значна кількість івуарійців не мають жодних документів, що підтверджують громадянство, а факт народження на території країни не надає такого права автоматично, це перекреслює для багатьох шлях до освіти, медичного обслуговування. Напруженню додає політична складова натуралізації такої великої кількості осіб, що може змістити етнічно-електоральну картину в державі. 2013 року були здійснені перші кроки у вирішенні цього питання урядом[1].
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 40,2 %, католицтво — 19,4 %, євангелізм — 19,3 %, методизм — 2,5 %, інші течії християнства — 4,5 %, анімізм — 12,8 %, інші, або не визначились — 1,4 % (станом на 2012 рік)[1]. Більшість трудових імігрантів сповідує іслам — 72 % і християнство — 18 %.
Рівень письменності 2015 року становив 43,1 % дорослого населення (віком від 15 років): 53,1 % — серед чоловіків, 32,5 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 4,7 % ВВП країни, станом на 2014 рік (89-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 9 років, для хлопців — до 10 років, для дівчат — до 8 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,14 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2008 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,4 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,7 % ВВП країни (78-ме місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 58,7 ‰ (22-ге місце у світі); хлопчиків — 64,77 ‰, дівчаток — 52,44 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 645 випадків на 100 тис. народжень (27-ме місце у світі)[1].
2014 року було зареєстровано 460,1 тис. хворих на СНІД (16-те місце у світі), це 3,46 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (18-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 21,8 тис. осіб (14-те місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 8 % (149-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 15,7 % (оцінка на 2012 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 93,1 % населення в містах і 68,8 % в сільській місцевості; загалом 81,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 32,8 %, в сільській місцевості — 10,3 %, загалом по країні — 22,5 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2008 рік, дорівнює 1,55 км³ на рік, або 83,07 тонни на одного мешканця на рік: з яких 41 % припадає на побутові, 21 % — на промислові, 38 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 83,5 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 77,9 %; частка осіб похилого віку — 5,6 %, або 18 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2006 року перебувало 42 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 2,2 %, верхній дециль — 31,8 % (станом на 2008 рік)[1].
Станом на 2012 рік, у країні 15 млн осіб не має доступу до електромереж; 26 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 42 %, у сільській місцевості — 8 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 4,892 млн унікальних інтернет-користувачів (129-те місце у світі), що становило 21 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 8,31 млн осіб (59-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 68 %; промисловість і будівництво — 32 % (станом на 2007 рік)[1]. 1,796 млн дітей у віці від 5 до 14 років (35 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Дані про рівень безробіття серед працездатного населення країни, станом на 2015 рік, відсутні[1].
Нелегальний виробник марихуани, переважно на внутрішній ринок. На фоні політичної нестабільності, роль країни як перевалочного пункту на шляху наркотрафіку до Європи значно скоротилась. Через корупцію й недостатній банківський контроль країна уразлива до відмивання грошей, у той самий час через відсутність розвиненої фінансової системи можливості обмежені (оцінка ситуації 2008 року)[1].
Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ.Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьмиДержавного департаменту США, уряд Кот-д'Івуару докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ.Trafficking Victims Protection Act’s) не повною мірою, країна перебуває у списку другого рівня[5][6].
Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.)
Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)
Гендерний стан
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
при народженні — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці до 14 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці 15—24 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці 25—54 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці 55—64 років — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
у віці за 64 роки — 0,93 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
загалом — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Берег Слоновой Кости // Страны и народы. Африка. Западная и Центральная Африка / Редкол. : М. Б. Горнунг, Г. Б. Старушенко (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1979. — 301 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
