Населення Гвінеї-Бісау. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,726 млн осіб (153-тє місце у світі)[1]. Чисельність гвінейців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 33,38 ‰ (31-ше місце у світі), смертність — 14,33 ‰ (4-те місце у світі), природний приріст — 1,91 % (56-те місце у світі) .
Смертність в Гвінеї-Бісау 2015 року становила 14,33 ‰ (4-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення у країні 2015 року становив 1,91 % (56-те місце у світі)[1].
Вікова структура
Середній вік населення Гвінеї-Бісау становить 20 років (190-те місце у світі): для чоловіків — 19,5, для жінок — 20,5 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 50,23 року (223-тє місце у світі), для чоловіків — 48,21 року, для жінок — 52,31 року[1].
Гвінея-Бісау середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 49,3 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 4,13 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Бісау (столиця) — 492,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (94-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2015 рік, у країні постійно перебуває 8,6 тис. біженців з Сенегалу[1].
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 45,1 %, християнство — 22,1 %, анімізм — 14,9 %, не сповідують жодної — 2 %, не визначились — 15,9 % (станом на 2008 рік)[1].
Рівень письменності 2015 року становив 59,9 % дорослого населення (віком від 15 років): 71,8 % — серед чоловіків, 48,3 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 2,4 % ВВП країни, станом на 2013 рік середня тривалість освіти становить 9 років (станом на 2012 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,1 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 1 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,6 % ВВП країни (116-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 89,21 ‰ (5-те місце у світі); хлопчиків — 98,8 ‰, дівчаток — 79,33 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 549 випадків на 100 тис. народжень (7-ме місце у світі)[1].
2014 року зареєстровано 42,0 тис. хворих на СНІД (59-те місце у світі), це 3,69 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (17-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 1,9 тис. осіб (57-ме місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 6,3 % (159-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 17 % (оцінка на 2014 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 98,8 % населення в містах і 60,3 % в сільській місцевості; загалом 79,3 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 33,5 %, у сільській місцевості — 8,5 %, загалом по країні — 20,8 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 0,18 км³ на рік, або 135,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 18 % припадає на побутові, 6 % — на промислові, 76 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 78,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 72,8 %; частка осіб похилого віку — 5,7 %, або 17,7 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2015 року перебувало 67 % населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2012 року становили 731,3 тис. осіб (151-ше місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 82 %; промисловість, будівництво і сфера послуг — 18 % (станом на 2000 рік)[1]. 226,31 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (57 % загальної кількості) 2010 року були залучені до дитячої праці[1]. Дані про рівень безробіття серед працездатного населення країни, станом на 2015 рік, відсутні. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 2,9 %, верхній дециль — 28 % (станом на 2002 рік)[1].
Станом на 2013 рік, у країні 1,3 млн осіб не має доступу до електромереж; 21 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 37 %, у сільській місцевості — 6 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 61 тис. унікальних інтернет-користувачів (181-ше місце у світі), що становило 3,5 % загальної кількості населення країни[1].
Важлива транзитна країна для південноамериканського кокаїну на шляхах до Європи, географічні умови навколо столиці (архіпелаг лісистих заболочених островів) сприяє наркотрафіку; через повсюдну корупцію сприятливі умов для торговців людьми[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У цьому випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Гвинея-Бисау // Страны и народы. Африка. Западная и Центральная Африка / Редкол. : М. Б. Горнунг, Г. Б. Старушенко (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1979. — 301 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.