Населення Аргентини. Чисельність населення країни 2022 року становила 46,04 млн осіб (33-тє місце у світі)[1]. Чисельність аргентинців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 16,64 ‰ (111-те місце у світі), смертність — 7,33 ‰ (117-те місце у світі), природний приріст — 0,93 % (124-те місце у світі) .
У провінції Санта-Крус існувала резервація народу теуельче. На середину 1960-х років її чисельність становила всього 50 осіб. Деякі народи винищувались масово і їх кількість стрімко скорочувалась майже до сьогодення. Так алакалуфів на початок XX ст. лишилось всього 500 осіб, а на 1957 рік — вже 60 осіб. Чисельність народу ямана в 1938 році становила 24 особи, а на 1967 рік всього 5 осіб; народу она — в 1880 році 2 000 осіб, а в 1967 році всього 2 особи.
Іммігранти засновували нові міста. Так серед перших поселень з'явились Сантьяго-дель-Естеро (1550 рік), Мендоса (1560 рік), Сан-Хуан (1562 рік), Тукуман (1565 рік), Сальта (1582 рік). На середину XVIII ст. іспанців вже було 382 тис. осіб, в 1810 році — 446 тис. В основному вони заселяли північно-західні та західні регіони. Займались землеробством, ремісництвом, торгівлею з Перу. Свої поселення засновували також єзуїти — на півночі та північному сході, де вони створювали місії. Як робочу силу було завезено багато негрів[4]. Іспанці, що оселились на сході країни і асимілювали індіанців поступово набували певних етнічних відмінностей. Цих метисів почали називати гаучо. Вони займались мисливством, мали свої відмінні ознаки в одязі — пончо, сомбреро, чоботи з кінської шкіри, носили довгий ніж факон, лассо. Серед чоловіків проводились перегони на конях, конкурси співу та гри на гітарі серед паядорів.
Ядро сучасних аргентинців сформували креоли, нащадки іспанців та індіанців, що ними асимілювались. В часи іспанської колонізації в'їзд іноземців був заборонений, дозвіл отримували тільки ті, хто жив у Іспанії понад 5 років. З 1812 року відкрився вільний в'їзд населення. В часи незалежності був створений департамент імміграції з філіалами в європейських країнах. 1876 року був прийнятий закон про імміграцію, який передбачав пільги іммігрантам, оплачувався проїзд з Європи, надавався кредит на землю. Повний облік іммігрантів ведеться з 1857 року. До 1940 року до Аргентини в'їхало 7 млн осіб, за цими показниками вона посідала 4 місце в Америці після США, Канади та Бразилії. Найбільше іммігрантів приїжджали із Італії (3 млн осіб, 40 %[5]; вони селились в сільській місцевості) та Іспанії (2 млн осіб, 30 %; селились у містах). В країні селились також французи (239 тис. осіб), поляки (180 тис. осіб[6]), євреї, данці, шведи, а також росіяни, українці, білоруси, російські німці, що селились в провінції Ентре-Ріос.
Сучасність
Сучасне населення Аргентини має велику частку іноземних іммігрантів, серед яких найбільшими є общини італійців, іспанців, німців та поляків. Останніми роками збільшується потік переселенців з азійських країн (Кореї та Китаю) та Латинської Америки (Парагваю, Болівії та Перу).
Природний рух
Населення Аргентини продовжує зростати, але повільними темпами через зниження рівня народжуваності, яке розпочалося раніше ніж в інших латиноамериканських країнах і проявилось у першій половині XX століття. Середня очікувана тривалість життя постійно підвищується. У той час як населення у віці до 15 років скорочується, молодь у віці 15—24 років залишається найбільшою групою народонаселення країни. Якщо ця велика частка населення працездатного віку здобуде добру освіту, знайде добре оплачувану роботу, Аргентина може зазнати імпульсу до економічного розвитку.
Середній вік населення Аргентини становить 31,5 року (102-ге місце у світі): для чоловіків — 30,3, для жінок — 32,7 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 77,69 року (66-те місце у світі), для чоловіків — 74,46 року, для жінок — 81,09 року[1].
діти віком до 14 років — 24,74 % (5 498 766 чоловіків, 5 244 555 жінок);
молодь віком 15—24 роки — 15,59 % (3 458 318 чоловіків, 3 311 765 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 39,01 % (8 452 645 чоловіків, 8 489 476 жінок);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 9,11 % (1 917 317 чоловіків, 2 040 750 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 11,55 % (2 088 160 чоловіків, 2 930 134 жінки)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Розселення
Густота населення країни 2022 року становила 12,5 особи/км²[7] (212-те місце у світі). Третина населення країни (33 %) концентрується в столичній агломерації. Міське населення центральної і північної частини концентрується в окремих агломераціях, сільське населення аграрних регіонів розподілене досить рівномірно. Південь країни (Патагонія і схід Вогняної Землі) залишаються малонаселеними.
Аргентина надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 91,8 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,04 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (110-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Аргентина була країною іммігрантів протягом більшої частини своєї історії, європейську імміграцію завжди схвалювали, особливо з Іспанії та Італії. Військові диктатури, починаючи з 1950-х років, поклали краї європейській імміграції до країни. Проте місцева внутрішньоконтинентальна міграція постійно постачає низькокваліфікованих працівників на аргентинський ринок праці (три чверті іммігрантів). Хвилі висококваліфікованої еміграції до США й Іспанії були в 1960-х і 1970-х роках. Європейська економічна криза, що триває, є основною рушійною силою зворотної міграції латиноамериканських громадян з Європи назад до Аргентини.
Республіка Аргентина — одна з тих країн Латинської Америки, які мають незначну кількість громадян, що постійно проживають за кордоном (у відсотковому вираженні). Згідно з даними Міжнародної організації з міграції за 2012 рік кількість громадян Аргентини, що проживають за її межами, налічує 971 698 осіб, що становить 2,4 % її населення. Основні напрямки еміграції аргентинців: Іспанія (30 %), США (23,3 %), Чилі (8,5 %)[9].
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: номінальне римо-католицтво — 92 %, протестантизм — 2 %, юдаїзм — 2 %, інші — 4 % (станом на 2015 рік)[1].
Рівень письменності 2012 року становив 98,1 % дорослого населення (віком від 10 років): 98 % — серед чоловіків, 98,1 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 5,3 % ВВП країни, станом на 2013 рік (32-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 17 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 18 років (станом на 2013 рік).
Рівень грамотності в країні досить високий, початковою і середньою освітою охоплені усі діти, проте залишається проблема успішності навчання (залишення на другий рік) і дострокового залишення школи через різні причини[1].
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,86 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 4,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,8 % ВВП країни (52-ге місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 9,69 ‰ (140-ве місце у світі); хлопчиків — 10,86 ‰, дівчаток — 8,47 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 52 випадків на 100 тис. народжень (84-те місце у світі)[1].
2014 року зареєстровано 126,6 тис. хворих на СНІД (37-ме місце в світі), це 0,47 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (69-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 1,5 тис. осіб (60-те місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 26,5 % (29-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 2,3 % (оцінка на 2005 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 99 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 99,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 96,2 %, в сільській місцевості — 98,3 %, загалом по країні — 96,4 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 0,01 км³ на рік, або 97,67 тонни на одного мешканця на рік: з яких 63 % припадає на побутові, 21 % — на промислові, 15 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне положення
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 56,5 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 39,4 %; частка осіб похилого віку — 17,1 %, або 5,8 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2010 року перебувало 30 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 1,5 %, верхній дециль — 32,3 % (станом на 2010 рік)[1].
Станом на 2013 рік, у країні 1,5 млн осіб не має доступу до електромереж; 96,4 % населення має доступ, у містах цей показник дорівнює 99,2 %, у сільській місцевості — 96 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 30,142 млн унікальних інтернет-користувачів (23-тє місце у світі), що становило 69,4 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси серед міських жителів 2015 року становили 17,47 млн осіб (36-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 5 %; промисловість і будівництво — 23 %; сфера послуг — 72 % (станом на 2009 рік)[1]. 435,25 тис. дітей у віці від 5 до 13 років (7 % загальної кількості) 2003 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 7,6 % працездатного населення, 2014 року — 7,3 % (89-те місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 18,8 %, серед юнаків — 16,7 %, серед дівчат — 22,4 % (63-тє місце у світі)[1].
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 листопада 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 жовтня 2009. Процитовано 24 листопада 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 24 листопада 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 16 травня 2010. Процитовано 24 листопада 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Аргентина // Страны и народы. Америка. Южная Америка / Редкол. : В. В. Вольский (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1983. — 285 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
(рос.)Пименова Р. А. Аргентина. Экономико-географическая характеристика. — М. : Мысль, 1974. — 242 с.
,_AA_2014.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
