Транспорт Сполучених Штатів Америки представлений автомобільним, залізничним, повітряним, водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним, у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Автомобільний і повітряний основні види пасажирських перевезень в країні, що значно перевищують показники національних залізниць і займають перші позиції серед країн світу. Основний засіб пересування населення в більшості регіонів країни — особистий автотранспорт. Громадський транспорт, особливо поза великими містами, розвинений значно слабше, ніж у Європі, хоча практично в будь-якому місті США є та чи інша форма громадського транспорту. Площа країни дорівнює 9 826 675 км² (3-тє місце у світі)[1]. Форма території країни складена з 3 частин (Мейнленд, Аляска та Гаваї), форма основної частини (48 штатів) — видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція (для основної частини) з півночі на південь — 2570 км, зі сходу на захід — 4515 км[2][3]. Географічне положення Сполучених Штатів Америки дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Канадою і Латинською Америкою; акваторіями Атлантичного і Тихого, Тихого і Північного Льодовитого океанів (Берингова протока), акваторію північної частини Тихого океану (Гаваї)[4].
Історія становлення і розвитку
У різні історичні часи домінували свої види транспорту. Тепер основні перевезення здійснюються переважно автомобільним транспортом та авіацією.
Загальна довжина автошляхів у Сполучених Штатах Америки, станом на 2012 рік, дорівнює 6 586 610 км, з яких 4 304 715 км із твердим покриттям (76 334 км швидкісних автомагістралей) і 2 281 895 км без нього (1-ше місце у світі)[1]. Переважна частина американських міст і передмість створюється і розвивається з розрахунку на автомобілі та з урахуванням потреб автодорожнього транспорту. З розвитком автомобілів у Північній Америці популярність залізниць почала падати, a з будівництвом системи міжштатних автомагістралей у 50-60-ті роки XX століття залізничний транспорт втратив колись першорядні економічні позиції, і якщо продовжує приносити прибуток, то тільки у вантажних перевезеннях.
Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 293 564 км (1-ше місце у світі), з яких 293 564 км стандартної 1435-мм колії[1].
Основні залізничні магістралі США
На відміну від європейських держав, які інвестують у залізничний транспорт нарівні з іншими видами, влада США зробила наголос на автомобільному й повітряному видах транспорту, залишивши залізницю осторонь. У підсумку приватні залізничні компанії почали втрачати прибуток на пасажирських перевезеннях, що призвело до їх різкого скорочення. Лише створення Конгресом 1971 року напівдержавної корпорації Amtrak врятувало пасажирський залізничний транспорт у США від повного зникнення. Популярність поїздів дещо збільшилася за часів різкого підвищення цін на бензин у 1970-ті роки і після терористичної атаки 11 вересня 2001 року. Стихійні явища, такі як ураган «Катрина» 2005 року і сильні снігопади в Колорадо в грудні 2006 року, вчергове показали, наскільки важливу роль може зіграти залізничний транспорт у перевезенні людей при надзвичайних ситуаціях. Окрім того, перевантаження автотрас і аеропортів незмінно викликає затримки. Усі ці фактори сприяють відродженню в американців інтересу до залізниці як додаткового способу пересування країною.
У країні, станом на 2013 рік, діє 13 513 аеропортів (1-ше місце у світі), з них 5054 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 8459 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):
від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 235 (6);
від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1,478 (140);
від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 2,249 (1552);
коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 903 (6760).
У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 92 компанії авіаперевізників, які оперують 6817 повітряними суднами. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 798,23 млн осіб. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 37,219 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів).
Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 41 009 км (5-те місце у світі). Лише 19 312 км використовується на потребу сучасної економіки країни. Головна водна транспортна артерія країни — річка Святого Лаврентія (3 769 км), яку ділить з Канадою. Для центральних штатів найважливішою водною артерією є річка Міссісіпі з притоками Арканзас, Огайо, Теннессі, Міссурі, Іллінойс. Для південних штатів — річки Томбігбі, Чаттахучі та штучний канал вздовж узбережжя Мексиканської затоки до Х'юстона. На східному узбережжі важливою є водна система Гудзону в штаті Нью-Йорк, що сполучається системою каналів з водними шляхами Великих озер і річкою Святого Лаврентія. На західному узбережжі важливі водні артерії: Колумбія у штаті Вашингтон, річки Сакраменто і Сан-Хоакін у Каліфорнії. У ряді міст існує поромне сполучення через водні перешкоди.
Трубопровідний
Загальна довжина газогонів у Сполучених Штатах Америки, станом на 2013 рік, становила 1,98 млн км; нафто- і продуктогонів 240,71 тис. км[1].
↑United States : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.