PROFILPELAJAR.COM

Транспорт Вануату
Транспорт Вануату
	Транспортна система Нової Каледонії та Вануату (фр.)
Територія
Площа	12,2 тис. км² (164-те)
Рельєф	гористий
Найвища точка	гора Табвемасана (1877 м)
Повітряний
Аеропортів	31 (114-те)
Наземний
Автошляхів	1,1 тис. км (185-те)
Водний
Узбережжя	2528 км
Головний порт	Порт-Віла
Адміністрування
Орган	Міністерство інфраструктури і громадських служб
Голова	міністр Дон Кен

Транспорт Вануату представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 12 189 км² (164-те місце у світі)^[1]. Форма території країни — архіпелажна, витягнута з південного сходу на північний захід; максимальна відстань з півночі на південь — 1200 км, зі сходу на захід — 200 км^[2]^[3]. Географічне положення Вануату дозволяє країні контролювати морські та повітряні транспортні шляхи зі Східної Азії та Північної Америки до Нової Зеландії та Південної Австралії^[4].

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Докладніше: Автомобільний транспорт Вануату

Загальна довжина автошляхів у Вануату, станом на 2000 рік, дорівнює 1 070 км, з яких 256 км із твердим покриттям і 814 км без нього (185-те місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Вануату та Номерні знаки Вануату

Повітряний

Докладніше: Цивільна авіація Вануату

У країні, станом на 2013 рік, діє 31 аеропорт (114-те місце у світі), з них 3 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 28 із ґрунтовим^[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):<a/>3 (0);

від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 1 (0);
від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (7);
коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (21)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстроване 1 авіапідприємство, яке оперує 6 повітряними суднами^[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 287,5 тис. осіб^[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,5 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)^[1].

Вануату є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — YJ, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[1]^[5]. Аеропорти Вануату мають літерний код ІКАО, що починається з — NV^[1].

Див. також: Авіакомпанії Вануату та Аеропорти Вануату

Водний

Докладніше: Водний транспорт Вануату

Морський

Головні морські порти країни: Форарі, Луганвіль, Порт-Віла.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 77 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (58-ме місце у світі), з яких: балкерів — 38, суховантажів — 8, танкерів для хімічної продукції — 2, контейнеровозів — 1, газовозів — 2, пасажирських суден — 1, рефрижераторів — 24, автовозів — 1^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 72 (Бельгії — 1, Канади — 5, Китайської Народної Республіки — 1, Греції — 3, Японії — 39, Норвегії — 1, Польщі — 9, Російської Федерації — 7, Сінгапуру — 2, Тайваню — 1, Об'єднаних Арабських Еміратів — 1, Сполучених Штатів Америки — 2)^[1].

Міський громадський

Докладніше: Міський громадський транспорт Вануату

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство інфраструктури і громадських служб. Станом на 10 грудня 2015 року міністерство в уряді Мелтека Сато Кілман Лівтанвану очолював Дон Кен^[6].

Див. також

Економіка Вануату

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Vanuatu : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Дубович І. А., 2008.
↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
↑ Vanuatu : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

Українською

Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

(англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
(англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
(англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
(англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською

(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.