PROFILPELAJAR.COM

Транспорт Сан-Томе і Принсіпі
Транспорт Сан-Томе і Принсіпі
	Транспортна система Сан-Томе і Принсіпі (англ.)
Територія
Площа	964 км² (185-те)
Рельєф	гористий
Найвища точка	гора Піко-де-Сан-Томе (2024 м)
Повітряний
Аеропортів	2 (206-те)
Наземний
Автошляхів	320 км (206-те)
Водний
Узбережжя	209 км
Головний порт	Сан-Томе
Адміністрування
Орган	Міністерство інфраструктури, природних ресурсів і екології
Голова	міністр Карлос Мануель Віла Нова

Транспорт Сан-Томе і Принсіпі представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 964 км² (185-те місце у світі)^[1]. Форма території країни — архіпелажна, витягнута з південного заходу на північний схід у Гвінейській затоці; відстань між двома найбільшими островами — 155 км, максимальна дистанція найбільшого острова з півночі на південь — 40 км, зі сходу на захід — 30 км^[2]^[3]. Географічне положення Сан-Томе і Принсіпі дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи між Америкою, Європою та Азією з Австралією вздовж західного узбережжя Африки^[4].

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Докладніше: Автомобільний транспорт Сан-Томе і Принсіпі

Загальна довжина автошляхів у Сан-Томе і Принсіпі, станом на 2000 рік, дорівнює 320 км, з яких 218 км із твердим покриттям і 102 км без нього (204-те місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Сан-Томе і Принсіпі та Номерні знаки Сан-Томе і Принсіпі

Повітряний

Докладніше: Цивільна авіація Сан-Томе і Принсіпі

Аеропорт в Принсіпі

У країні, станом на 2013 рік, діє 2 аеропорти (206-те місце у світі), з них 2 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (0)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстроване 1 авіапідприємство, яке оперує 1 повітряним судном^[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 50,7 тис. осіб^[1]. 2015 року повітряним транспортом перевезення вантажів, окрім багажу пасажирів, не здійснювалось^[1].

Сан-Томе і Принсіпі є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — S9, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[1]^[5]. Аеропорти Сан-Томе і Принсіпі мають літерний код ІКАО, що починається з — FP^[1].

Див. також: Авіакомпанії Сан-Томе і Принсіпі та Аеропорти Сан-Томе і Принсіпі

Водний

Докладніше: Водний транспорт Сан-Томе і Принсіпі

Морський

Головні морські порти країни: Сан-Томе.

Рибацькі човни
Рибацький човен
Порт

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 3 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (138-ме місце у світі), з яких: балкерів — 1, суховантажів — 2^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 2 (Китайської Народної Республіки — 1, Греції — 1)^[1].

Міський громадський

Докладніше: Міський громадський транспорт Сан-Томе і Принсіпі

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство інфраструктури, природних ресурсів і екології. Станом на 28 грудня 2016 року міністерство в уряді Патріса Емері Тровоади очолював Карлос Мануель Віла Нова^[6].

Див. також

Економіка Сан-Томе і Принсіпі

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Sao Tome and Principe : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 3 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Дубович І. А., 2008.
↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
↑ Sao Tome and Principe : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 3 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

Українською

Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

(англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
(англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
(англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
(англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською

(рос.) Сан-Томе и Принсипи // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. — С. 331.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.