Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[1]
Населення Пакистану. Чисельність населення країни 2015 року становила 199,085 млн осіб (7-ме місце у світі)[2]. Чисельність пакистанців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 22,58 ‰ (72-ге місце у світі), смертність — 6,49 ‰ (149-те місце у світі), природний приріст — 1,46 % (82-ге місце у світі) .
Народжуваність у Пакистані, станом на 2015 рік, дорівнює 22,58 ‰ (72-ге місце у світі)[2]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,75 дитини на одну жінку (67-ме місце у світі)[2]. Рівень застосування контрацепції 35,4 % (станом на 2012 рік)[2]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 23,4 року, медіанний вік для жінок — 25-29 років (оцінка на 2014 рік)[2].
Смертність у Пакистані 2015 року становила 6,49 ‰ (149-те місце у світі)[2].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,46 % (82-ге місце у світі)[2].
У минулому, населення країни мало відносно високі темпи зростання, які були змінені помірними темпами народження.
Вікова структура
Середній вік населення Пакистану становить 23,4 року (170-те місце у світі): для чоловіків — 23,3, для жінок — 23,4 року[2]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 67,39 року (167-ме місце у світі), для чоловіків — 65,47 року, для жінок — 69,4 року[2].
діти віком до 14 років — 32,65 % (33 396 847 чоловіків, 31 611 641 жінка);
молодь віком 15-24 роки — 21,44 % (22 016 207 чоловіків, 20 673 561 жінки);
дорослі віком 25-54 роки — 36,28 % (37 526 930 чоловіків, 34 701 271 жінка);
особи передпохилого віку (55-64 роки) — 5,28 % (5 254 347 чоловіків, 5 253 526 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 4,35 % (4 036 727 чоловіків, 4 614 789 жінок)[2].
Шлюбність — розлучуваність
Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 21,8 року, жінки — 20,3 року, загалом — 21 рік (дані за 2007 рік)[4].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 245,1 особи/км² (56-те місце у світі)[2]. Більшість населення південного Пакистану проживає вздовж річки Інд. У північній половині країни велика частина населення живе близько дуги, утвореною містами Фейсалабад, Лахор, Равалпінді, Ісламабад і Пешавар.
Пакистан середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 38,8 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,81 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[2]. За період 1950–2011 років, міське населення Пакистану збільшилося в 7 разів, у той час як загальна чисельність населення збільшилася більш ніж учетверо. Сильні соціальні зміни призвели до швидкої урбанізації та появи мегаполісів. У період 1990–2003 років, Пакистан зберіг свій історичний статус другої найбільш урбанізованої країни в Південній Азії. Крім того, 50% пакистанців останнім часом проживають у містах з населенням від 5 тис. осіб та більше[5].
Головні міста держави: Карачі — 16,618 млн осіб, Лахор — 8,741 млн осіб, Фейсалабад — 3,567 млн осіб, Равалпінді — 2,506 млн осіб, Мултан — 1,921 млн осіб, Ісламабад (столиця) — 1,365 млн осіб (дані за 2015 рік)[2].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 1,54 ‰ (157-ме місце у світі)[2]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 96,4 % (державна релігія, сунізм — 85-90 %, шиїзм — 10-15 %)[8][9], інші — 3,6 % (станом на 2010 рік)[2][10][11].
Загалом в країні налічується 181 млн мусульман. Майже всі пакистанські мусульмани-суніти належать до ханафської школи. Більшість мусульман-шиїтів належать до імамітської гілки,[11] також є ісмаїлітська меншина.
Рівень письменності 2015 року становив 57,9 % дорослого населення (віком від 15 років): 69,5 % — серед чоловіків, 45,8 % — серед жінок[2].
Державні витрати на освіту становлять 2,5 % ВВП країни, станом на 2014 рік (164-те місце у світі)[2]. Середня тривалість освіти становить 8 років, для хлопців — до 9 років, для дівчат — до 7 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,83 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2010 рік)[2]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,6 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[2]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 2,6 % ВВП країни (183-тє місце у світі)[2].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 55,67 ‰ (26-те місце у світі); хлопчиків — 58,84 ‰, дівчаток — 52,35 ‰[2]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 178 випадків на 100 тис. народжень (44-те місце у світі)[2].
2014 року було зареєстровано 93,9 тис. хворих на СНІД (53-тє місце в світі), це 0,09 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (113-те місце у світі)[2]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 2,8 тис. осіб (47-ме місце у світі)[2].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 4,8 % (153-тє місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 31,6 % (оцінка на 2013 рік)[2]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 93,9 % населення в містах і 89,9 % в сільській місцевості; загалом 91,4 % населення країни[2]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 83,1 %, в сільській місцевості — 51,1 %, загалом по країні — 63,5 % (станом на 2015 рік)[2]. Споживання прісної води, станом на 2008 рік, дорівнює 183,5 км³ на рік, або 1,038 тонни на одного мешканця на рік: з яких 5 % припадає на побутові, 1 % — на промислові, 94 % — на сільськогосподарські потреби[2].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 65,3 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 57,9 %; частка осіб похилого віку — 7,4 %, або 13,5 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[2]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2005 року перебувало 22,3 % населення країни[2]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 4,2 %, верхній дециль — 25,6 % (станом на FY2011 рік)[2].
Станом на 2013 рік, в країні 49,5 млн осіб не має доступу до електромереж; 73 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 91 %, у сільській місцевості — 62 %[2]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 35,8 млн унікальних інтернет-користувачів (27-ме місце у світі), що становило 18 % загальної кількості населення країни[2].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 63,34 млн осіб (10-те місце у світі)[2]. Країна є одним з основних постачальників трудових ресурсів на Близький Схід. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 43,7 %; промисловість і будівництво — 22,4 %; сфера послуг — 33,9 % (станом на 2013 рік)[2]. Безробіття 2015 року дорівнювало 6,5 % працездатного населення, 2014 року — 6,7 % (77-ме місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10,4 %, серед юнаків — 9,4 %, серед дівчат — 12,9 % (115-те місце у світі)[2]. Значна частина населення країни не має постійного джерела доходів.
Важлива транзитна країна афганських наркотиків (героїн, опій, морфін, гашиш) на шляху до Ірану, Європи, США, країн Перської затоки, Африки й Азії. Фінансові злочини пов'язані з відмиванням грошей отриманих від наркотрафіку і спрямованих на фінансування терористичних організацій, корупцію. 2007 року загальні посіви опійного маку налічували 2,3 тис. га, з яких 600 га були знищені під час антинаркотичної урядової кампанії[2].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
Vasil'ev, I. B., P. F. Kuznetsov, and A. P. Semenova. "Potapovo Burial Ground of the Indo-Iranic Tribes on the Volga" (1994).
Ahsan, Aitzaz. The Indus Saga. Roli Books Private Limited, 2005.
Mehdi, S. Q., et al. "The origins of Pakistani populations". Genomic Diversity. Springer, Boston, MA, 1999. 83–90.
Balanovsky, Oleg, et al. "Deep phylogenetic analysis of haplogroup G1 provides estimates of SNP and STR mutation rates on the human Y-chromosome and reveals migrations of Iranic speakers". PLoS One 10.4 (2015): e0122968.
Allchin, F. R. "Archeological and Language-Historical Evidence for the Movement of Indo-Aryan Speaking Peoples into South Asia". NARTAMONGÆ (1981): 65.
Ahmed, Mukhtar. Ancient Pakistan-an Archaeological History: Volume III: Harappan Civilization-the Material Culture. Amazon, 2014.