PROFILPELAJAR.COM

Гельмут Вайдлінг
Гельмут Вайдлінг
Helmuth Weidling
Народження	2 листопада 1891; Гальберштадт, Саксонія
Смерть	17 листопада 1955 (64 роки); Владимир; серцева недостатність
Країна	Німецька імперія ; Веймарська республіка ; Третій Рейх
Приналежність	Райхсгеер ; Рейхсвер ; Вермахт
Вид збройних сил	Сухопутні війська
Рід військ	артилерія; танкові війська
Роки служби	1911–1945
Звання	Генерал артилерії
Формування	IX-й та IV-й армійські і ; XXXX-й танковий корпуса
Командування	86-та піхотна дивізія; XXXXI-й танковий корпус; LVI-й танковий корпус
Війни / битви	Перша світова війна:; Друга світова війна:; Східний фронт Польська кампанія; Західний фронт Французька кампанія; Східний фронт Операція «Барбаросса» Прикордонні битви; Білоруська операція; Смоленська операція; ; Операція «Тайфун»; Ржевська битва Операція «Бюффель»; ; Смоленська операція; Операція «Цитадель» Орловська операція; ; Операція «Багратіон» Бобруйська операція; Люблін-Берестейська операція; ; Вісло-Одерська операція; Битва за Берлін Битва за Зеєловські висоти; Штурм Берліна; ;
Нагороди
	Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
	Гельмут Вайдлінг у Вікісховищі

Гельмут Отто Людвіг Вайдлінг (нім. Helmuth Otto Ludwig Weidling; нар. 2 листопада 1891, Гальберштадт, Саксонія — пом. 17 листопада 1955, Владимир) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал артилерії (1944) Вермахту. Один з 160 кавалерів Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям та мечами (1944).

Біографія

Народився в сім'ї доктора медицини.

Учасник Першої світової війни в якості аеронавта-спостерігача. У грудні 1914 року перейшов до службу в ескадрилью дирижаблів. Служив в підрозділах аеростатів, був командиром цепеліна. У травні 1917 року отримав посаду ад'ютанта начальника військового повітроплавання, пізніше — командувача повітряним флотом.

У 1919 році, після скасування німецьких повітряних сил, перейшов на службу в артилерійські війська, був командиром артилерійської батареї, потім дивізіону.

Під час Польської кампанії командував артилерійським полком, під час Французької кампанії був начальником артилерії 9-го армійського корпусу, потім 4-го армійського корпусу. Учасник Балканської кампанії. На Східному фронті до кінця грудня 1941 року був начальником артилерії 40-го танкового корпусу. З кінця грудня 1941 року до жовтня 1943 року — командир 86-ї піхотної дивізії. З 20 жовтня 1943 року — командир 41-го танкового корпусу, командував ним до розгрому корпусу.

З 10 квітня 1945 року — командир 56-го танкового корпусу. 23 квітня Гітлер на підставі помилкового доносу віддав наказ про його розстріл. Дізнавшись про це, Вайдлінг прибув у ставку і домігся аудієнції з Гітлером, після якої наказ про розстріл генерала був скасований, а сам він був призначений командувачем обороною Берліна замість тільки призначеного Еріха Беренфенгера. Після цього, за словами очевидців, Вайдлінг виголосив свою знамениту фразу: «Я б волів, щоб мене розстріляли». Намагався організувати оборону міста, ведучи бої за кожен будинок.

Після самогубства Гітлера Вайдлінг віддає наказ підлеглим йому військам: «30 квітня 1945 року Фюрер наклав на себе руки, залишивши напризволяще всіх, хто присягав йому на вірність. Згідно з останнім наказом фюрера, ви, німецькі солдати, повинні бути готові продовжувати бої навколо Берліна, незважаючи на те, що ваші боєприпаси на межі, і в поточній ситуації подальший опір безглуздий. Я наказую негайно припинити будь-який опір. Кожна година битви продовжує жахливі страждання цивільного населення Берліна і наших поранених. За взаємною згодою з вищим командуванням радянських військ я закликаю вас негайно припинити бойові дії. Вайдлінг, колишній командувач берлінським оборонним районом.»

О 7 годині ранку 2 травня 1945 року він підписав капітуляцію німецьких військ і здався разом із залишками гарнізону в полон.

Вайдлінг містився в Бутирській і Лефортовській в'язницях в Москві, а потім у Володимирській тюрмі. 27 лютого 1952 року військовим трибуналом військ МВС Московського округу засуджений до 25 років ув'язнення за звинуваченням у військових злочинах, в тому числі в тому, що в березні 1944 року він віддав наказ військам 41-го корпусу, якими він командував, насильно, під страхом розстрілу, зігнати в табір під Озаричами всіх хворих на висипний тиф і приїжджих з інших областей радянських громадян, більшість з яких загинули, деякі були розстріляні.

Гельмут Вайдлінг помер 17 листопада 1955 року від серцевої недостатності у Владимирському централі. Похований в безіменній могилі на тюремному кладовищі.^[1]

Головною військовою прокуратурою РФ 16 квітня 1996 року визнаний таким, який не підлягає реабілітації.^[2]

Нагороди

Військова кар'єра

Перша світова війна

Залізний хрест
- 2-го класу (9 жовтня 1914)
- 1-го класу (3 березня 1916)
Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
Ганзейський Хрест (Любек)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з мечами

Міжвоєнний період

Пам'ятний знак для екіпажів дирижаблів
Почесний хрест ветерана війни з мечами (5 жовтня 1934)
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»

Друга світова війна

Застібка до Залізного хреста
- 2-го класу (18 вересня 1939)
- 1-го класу (12 жовтня 1939)
Орден «За військові заслуги» (Болгарія) 2-го класу з мечами
Німецький хрест в золоті (23 червня 1942)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (18 серпня 1942)
Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям і мечами
- Лицарський хрест (15 січня 1943)
- Дубове листя (№408; 22 лютого 1944)
- Мечі (№115; 28 листопада 1944)
Відзначений у Вермахтберіхт (9 лютого 1944)

Див. також

Література

Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М.: АСТ, 2002. — 944 с. — 5000 экз. — ISBN 5-271-05091-2.

Бивор Э. Падение Берлина. 1945. / Пер. с англ. Ю. Ф. Михайлова. — М.: ООО «Издательство ACT»: OOO «Транзиткнига», 2004. — 622 с.

Beevor, Antony (2002). Berlin: The Downfall 1945. Viking-Penguin Books. ISBN 0-670-03041-4.
Berger, Florian (2000). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5.(нім.)
Fellgiebel Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.(нім.)
Dollinger, Hans. The Decline and Fall of Nazi Germany and Imperial Japan, Library of Congress Catalogue Card Number 67-27047.
Fischer, Thomas (2008). Soldiers of the Leibstandarte, J.J. Fedorowicz Publishing, Inc. ISBN 978-0-921991-91-5.
Kershaw, Ian (2008), Hitler: A Biography, New York: W. W. Norton & Company, ISBN 0-393-06757-2
Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939—1945 Band 2: L-Z . Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 3-7648-2300-3.

Примітки

↑ Немецкие командиры в советском плену. Российская газета (рос.). Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.
↑ Заключение Главной военной прокуратуры РФ № 5уд-1758-95 об отказе в реабилитации Г. Вейдлингу. 16 апреля 1996 г. | Документы XX века. doc20vek.ru. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 10 жовтня 2019.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гельмут Вайдлінг

Біографія на сайті «Хронос». [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.]
Weidling, Helmuth. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 10 вересня 2013. Процитовано 4 квітня 2013. (нім.)
115. Schwerterträger Helmuth Otto Ludwig Weidling. на ritterkreuztraeger-1939-45.de. Архів оригіналу за 28 грудня 2011. Процитовано 4 квітня 2013. (нім.)
Weidling, Helmuth Otto Ludwig [Архівовано 8 квітня 2009 у Wayback Machine.] — нагороди генерала артилерії Вейдлінга (англ.)
General der Artillerie Helmuth Otto Ludwig Weidling. на geocities.com. Архів оригіналу за 28 жовтня 2009. Процитовано 4 квітня 2013. (англ.)
General Helmuth Weidling — Ritterkreuzträger und letzer Kampfkommandant von Berlin [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.]
Архивные документы РФ. Ф. 233. Оп. 2374. Д. 154. Л. 107—110, 112—113. Протоколы допроса Вейдлинга [Архівовано 23 грудня 2018 у Wayback Machine.]
http://militera.lib.ru/research/beevor2/19.html [Архівовано 2 жовтня 2010 у Wayback Machine.]

Відео

General der Artillerie Helmuth Weidling [Архівовано 21 січня 2014 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Командування військовими формуваннями (установами) Третього Рейху
Попередник: генерал-лейтенант Йоахим Віттгофт	командир 86-ї піхотної дивізії 1 січня 1942 — 15 жовтня 1943	Наступник: переформована на корпусну групу «E»
Попередник: генерал танкових військ Йозеф Гарпе	командир XLI-ого танкового корпусу 15 жовтня 1943 — 31 січня 1944	Наступник: генерал-лейтенант Еренфрід Бьоге
Попередник: генерал кавалерії Рудольф Кох-Ерпах	командир LVI-ого танкового корпусу 20 вересня 1944 — 3 травня 1945	Наступник: капітуляція