У сучасних арміях в батареї — 2—3 вогневих взводи, взвод (відділення) управління та 2—6 гармат (мінометів) або 4—6 установок. У бою батареї застосовується зазвичай у повному складі. Батареї полкової, протитанкової, зенітної артилерії малого калібру можуть використовуватися також повзводно і погарматно.
У минулому на військово-морському флоті терміном «батарея» могли позначатися фортифікаційні укріплення і артилерійські судна[1].
У береговій артилерії батарея — артилерійський підрозділ, що включає 3-6 гармат одного калібру, радіотехнічні та оптичні засоби виявлення і спостереження за морськими цілями, прилади управління стрільбою і засоби зв'язку. Можуть бути як стаціонарними, так і мобільними (самохідні або буксирувані гармати)[1].
Плавуча батарея — історичний термін, що позначав у XIX столітті буксируване або самохідне судно, озброєне артилерією. Призначалися для оборони Військово-морських баз і кораблів на рейді, а також вогневої підтримки військ, що діяли на узбережжі.
У 1877—1878 роках в Російському флоті на Чорному морі було побудовано сім несамохідних броненосних плавучих батарей. За конструкцією кожна являла собою дерев'яні понтони, об'єднані загальною платформою, на яку були встановлені нарізні гармати (три одиниці 152-мм гармат і дві 229-мм гармати) і дві гладкоствольні 152-мм «гармато-карронади».
Торпедна батарея
«Торпедна батарея» — історичний термін, що позначав 1-2 торпедних апарати, встановлених на узбережжі морських вузькостей, призначених для ураження кораблів противника, що здійснювали прорив[1].