Площа міста становить 2130 км².[1] Баку розташований на південному березі Апшеронського півострова. Місто за своєю давниною, величиною території та чисельністю населення є одним із старовинних і найбільших міст Сходу. З населенням Апшеронського півострова населення агломерації становить 2,54 млн. жителів.[1][3]
Баку удостоєний в 2010 році програмою ООН з довкілля (UNEP), звання одного з головних міст по проведенню Всесвітнього дня довкілля. Подібні міста в Європі обираються щорічно. У 2010 році, разом із столицею Азербайджану, цих титулів удостоєні також Генуя (Італія) і Женева (Швейцарія).[4]
Етимологія
За загальновідомою версією назва Баку походить від розм. перс.باد كوبه — «Бадкубе» — «удар вітру», що найімовірніше пов'язано з пануючими там сильними вітрами[5], і послужило зародженню вкоріненого епітета «Баку — місто вітрів». Однак фахівці відзначають, що ця перська форма назви дуже пізня і засвідчена лише з XVII століття.
Клімат Баку — м'який континентальний і напівпустельний (Класифікація кліматів Кеппена: BSk)
з жарким сухим літом, прохолодною зимою і рідкими опадами. У деякі роки випадає багато снігу, а невеликі скупчення снігу трапляються практично щозими. Опади влітку бувають рідко. Середня річна кількість опадів становить близько 210 мм.
Мабуть, ще на початку нашої ери сучасний Апшеронський півострів лежав на дні моря, оскільки через трансгресію Каспію рівень моря був набагато вищим, і низовина нижньої течії Кури перебувала під водою (на що вказують античні карти).[9] Відомості про Баку з'являються в ранньому середньовіччі.
Причиною виникнення міста на Апшеронському півострові послужили фізико-географічні умови міста Баку, розташування його в центрі перетину міграційних і торгових шляхів, простягнутих з півночі на південь, із заходу на схід («Великий шовковий шлях»), кліматичні умови та паливне і енергетичне багатство, що з найдавніших часів виходить на поверхню землі, і зветься «нафта».[3]
Перша письмова згадка — VI століття. В багатьох історичних джерелах місто згадувалося завдяки наявності нафти. Баку також було одним з торгових центрів регіону, куди приїжджали слов'янські, хазарські, китайські, сирійські, вірменські, іранські купці.
З другої половини IX століття Баку потрапив під володіння Ширваншахів і став одним з основних міст Ширвану. Населення займалося ремеслами, торгівлею, рибальством, садівництвом і нафтовидобутком. У 1191 році ширваншах Ахситан I тимчасово переніс столицю держави з Шемахи в Баку. У XII столітті місто було оточене кріпосною стіною і ровом.
В період нашестя монголів у XIII столітті місто занепало. Але вже в наступному столітті економічне життя Баку знову пожвавилося. Каспійське море в деяких джерелах навіть згадувалося як Бакинське море. З Баку вивозилися різні товари в Золоту Орду, російські князівства, Іран і Середню Азію. У Баку досі збереглися історико-архітектурні пам'ятки — Бухарський і Мултанський (Індійський) карвансараї, що свідчить про торгові зв'язки Баку з вказаними регіонами. В період правління ширваншаха Халіллулаха I (1417–1462) в Баку проводилися істотні будівельні роботи. Комплекс палацу Ширваншахів (який входить до світової спадщини ЮНЕСКО) був створений в цей період. З 1501 року Баку стало частиною Севфевідської держави.
Баку як торговий центр став привертати увагу Росії. Петро I направив експедицію на Південний Кавказ. 26 липня1723 року російські війська зайняли Баку, але пізніше в результаті укладеного договору між Росією та Іраном в 1735 році росіяни покинули місто. З російськими військами пішла значна кількість вірменського населення.
Нафта Баку
У часи високого Середньовіччя (з VIII по XIII ст.) спостерігаємо численні письмові згадки бакинської нафти в працях арабських учених (Баладзорі, Масуді, Істахрі-Абу, Абу-Дулаф, Бекран та ін.), які описували самовилив нафти на поверхню та ранній колодязний видобуток на Апшеронському півострові. Так, Масуді у своєму трактаті «Середня книга» (перша половина Х ст.) відзначає, що « …в Баку було два головних джерела: з одного добувалася жовта і біла нафта, а з іншого — чорна і синя. Прибуток з кожного джерела становив понад тисячу дирхемів на рік». Масуді та Істахрі, котрі відвідали район Баку в Х ст., зазначали, що нафта й газ використовувалися для нагрівання води, приготування їжі, обпалення вапна, у військових та медичних цілях.
У X—XIII ст. в селі Балахани добувалася «легка нафта», а в Сурахани — «важка». Географ XIII століття Ібн Бекран пише, що нафту в Баку очищали, щоб позбутися від її поганого запаху і зробити нафту більш придатною для лікування.
У 1264 р. під час подорожі через Баку до Персії венеційський купець і мандрівник Марко Поло став свідком видобутку нафти, що просочується на поверхню. На берегах Каспійського моря на території сучасного Азербайджану він бачив як збирали цю нафту. Марко Поло писав у своїй «Книзі про різноманітність світу» про великі ставки, заповнені нафтою, якими, як він писав, можна було б заповнити сто суден. Він також відзначав, що нафту застосовували для освітлення будинків і лікування шкірних захворювань. Він також згадує про спорудження нафтових колодязів і черпання з них нафти.
Новий час
Герб Бакинської губернії.
В середині XVIII століття було створено Бакинське ханство. Баку було знов захоплене росіянами в 1796 році, але через рік Катерина II відкликала війська.
14 травня1805 правитель Баку Гусейн Кулі визнав російське підданство, проте, коли в 1806 році російська армія на чолі з Павлом Циціановим підійшла до Баку, Циціанов був убитий за наказом правителя. Незабаром російська армія почала акцію відплати і в кінці того ж року захопила Баку, а Гусейн Кулі втік до Персії.
Незважаючи на владу Російської імперії, Баку став одним з промислових і культурних центрів Кавказу. Промислове видобування нафти сприяло розвитку міста. У 1847 році на Бібі-Ейбатському родовищі вперше в світі механічним шляхом була пробурена нафтова свердловина. В Баку почався приплив іноземного капіталу, відкрилися офіси Ротшильдів, братів Нобелів та інших. Крім нафтової промисловості розвивалося ткацьке виробництво, відкривалися механічні заводи, тютюнові фабрики, млини, обробні підприємства тощо.
8 травня1883 року була відкрита залізниця Баку — Тбілісі. У 1899 році відкрили конку, був заснований паровий флот у Бакинському порту. До міста з'їхалося багато мігрантів — росіян, євреїв, німців, вірмен, іранських азербайджанців тощо.
З нафтовим бумом розцвіло культурне життя, відкрилися театри, була побудована будівля опери. Баку стало відоме як «Париж Кавказу»[10]. Толерантність місцевих жителів викликало багато позитивних відгуків. Дослідник Том Рейсс відзначав, що Баку було єдиним місцем у Російській імперії, де євреї могли себе відчувати в безпеці[11].
1873 року в Баку діяло 80 нафтопереробних заводів. Їхній дим так забруднював повітря, що міська влада ввела заборону будівництва нових підприємств у межах міста. За 2 км від Баку було відведено спеціальний район для промислових виробництв, який дістав назву «Чорне місто».
Радянський період
Червона армія в Баку, травень 1920
За радянських часів Баку стало столицею Азербайджанської РСР і перетворилося на один з адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР.
В середині квітня 1920 року частини 11-ї Армії РСЧА, розбивши залишки військ Денікіна, підійшли до північних кордонів Азербайджану. 27 квітня радянські війська перейшли азербайджанський кордон і, не зустрівши опору, 28 квітня увійшли в Баку.[12]
У радянський час Баку стало столицею Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки і перетворилося на один з найбільших адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР. У роки Німецько-радянської війни1941—1945 років Баку був основним стратегічним центром забезпечення паливом військової авіації та бронетехніки, що було одним з найважливіших чинників перемоги СРСР. У той же час Німеччина будувала плани з метою захоплення бакинської нафти, але завдяки поразці Вермахту в битві за Кавказ Баку не був захоплений. У післявоєнні роки Баку також залишався значущим нафтоносним регіоном СРСР. Однак політична та економічна криза в 80-х роках породила нові реалії в житті радянського Азербайджану і Баку, що призвело до серії страшних трагедій і розколу в суспільстві.
З початком вірмено-азербайджанського конфлікту в 1988–1989 роках в Баку прибула велика кількість азербайджанських біженців з Вірменії. У 1989–1990 роках в місті відбулися безпрецедентні заворушення, що переросли у вірменські погроми в Баку[13][14]. До січня 1990 року в місті залишалося лише близько 27 тисяч жителів-вірмен, переважно немолодих[15]. Погроми відбувалися 13-15 січня1990 року, коли вигнані з Вірменії азербайджанські біженці стали нападати на місцевих жителів вірменської національності[16][17][18][19]. За час погромів було убито 48 жителів міста вірменської національності.[20][21][22][23] Більше 100 тисяч жителів було вимушено покинути місто[24]. При цьому розквартирований в місті 12-тисячний контингент внутрішніх військ і частини радянської армії не втручалися в те, що відбувається, обмежуючись тільки охороною урядових об'єктів.[25][26][27][28] Після введення додаткових частин Радянської Армії, які зустріли озброєний опір, у період з 20 січня по 11 лютого 1990 року було убито близько 40 військовослужбовців і 140 місцевих жителів, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку.[29][30][31][32] Метою військової операції був розгром антикомуністичного Народного Фронту Азербайджану і збереження влади Компартії.[20]
Оговтавшись від економічної і соціальної криз важких пострадянських років кінця 20-го сторіччя, Баку переживає нині своє нове народження як найбільший економічний і культурний центр Закавказзя.
Регіональний план розвитку Баку охопить період до 2030 року.
Держкомітету з містобудування та архітектури Джахангір Годжаєв: Підготовлений в період Радянського Союзу план не відповідає вимогам вільної економіки, і тому за підтримки Світового Банку готується план розвитку Баку. Це буде основою для створення нового генерального плану.
Це буде більш довгостроковий документ, що визначає також параметри розвитку всього Баку і оточуючих його селищ і Абшеронського півострова в загальному. Під час підготовки плану буде використана світова практика, прийняті до уваги параметри розвитку міста Сумгайит і Абшеронського району. Поряд з цим проводяться роботи з планування центральної частини міста Баку.
↑Tom Reiss.The Orientalist. Random House, 2005. P.9
↑Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications. Greenwood Publishing Group, 1998. ISBN 0-275-96241-5, 9780275962418, стр 18 (англ.)
↑«Pogrom» / Washington Post, Washington, D.C. (21 січня 1990)
↑Yurchenko, Boris, "A crowd of Armenians and Russians who fled violence in the Azerbaijani capital of Baku register Thursday for relief at an emergency center in Moscow, " Free Press, Detroit (26 січня 1990)
↑Whitney, Craig R., "When empires fall, not everyone ends up with a state of his own, " New York Times National (14 квітня 1991)
↑И. Афанасьев «Заложники неизвестности» / «Учительская газета», Москва, 5, 1990
↑JTA, "Jews among Azerbaijani casualties, " Washington Jewish Week, Washington, D.C. (18 січня 1990)
↑Feldmenn, Linda, "Soviet Rein in Azeri Nationalists, " Christian Science Monitor (29 січня 1990)
↑Buckley, William F., Jr., "The U.S. incorrectly signals the Soviets that using force in Azerbaijan is okay, " Free Press, Detroit (23 січня 1990)
↑Gumbel, Peter, «Use of Force Is Risky Gorbachev Gamble»/ Wall Street Journal Bowling Green (22 січня 1990)
↑Keller, Bill, «MOSCOW, Jan. 28 — It now seems clear that the main reason that the Soviet military stormed Baku on the morning of Jan. 20 was to prevent the Communist government of the Azerbaijan republic from falling…,»/ New York Times National (29 січня 1990)
↑Keller, Bill, «Force as a Last Resort: Armed Power Salvages Moscow's Fading Authority»/ New York Times National (29 січня 1990)
↑«Warring Nationalists agreed to a truce along a Caucasus battlefield» Wall Street Journal, Bowling Green (26 січня 1990)
↑«Azerbaijani Militants vowed a 'real guerrilla war' against Soviet forces»/ Wall Street Journal, Bowling Green (24 січня 1990)
↑«Soviet troops clashed with Azerbaijanis blockading Baku's harbor»/ Wall Street Journal, Bowling Green (25 січня 1990)
↑«A Soviet military commander said it might be possible to lift a curfew imposed after violent ethnic clashes in Azerbaijan, and expressed hope that troops could begin pulling out in about two weeks.»/ Wall Street Journal, Bowling Green (2 лютого 1990)
↑Wolf, Charles Jr., «Drawing a line from Tiananmen to Baku»/ Washington Times, Washington, D.C. (23 березня 1990)
↑(рос.) Свод статистических данных о населении Закавказского края, извлечённых из посемейных списков 1886 года, г. Тифлис, 1893
.svg){kind=small}
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
