Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез.Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столицяІндонезії, одне з найбільших міст світу.
Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, у гирлі річки Чилівунг у бухті Джакарта[en], яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км² на поверхні суші та 6 977 км² акваторії моря. Джакарта лежить на плоскій низині, середня висота якої становить 8 метрів над рівнем моря. 40 % території Джакарти, особливо північні райони, знаходиться нижче рівня моря[7], у той час як південні частини порівняно горбисті. Через Джакарту протікають близько 13 рік, більшість з них течуть з височини Пунчак[id] через горбисті південні частини міста і впадають на півночі до Яванського моря. Найзначиміша річка — Чилівунг, котра ділить місто на західний і східний райони. Інші важливими річками є Песанґґаган (Pesanggrahan) та Сунтер (Sunter).
Ці річки в поєднанні з низьким рельєфом Джакарти, спричинюють підйомом рівня річок у сезон дощів аж до повеней, та високими припливами на морі. Іншими факторами є засмічення каналізаційних труб і водних шляхів, які обслуговують зростаюче населення, вирубка лісу разом зі швидкими темпами урбанізації місцевостей Богор та Депок у тилу Джакарти. Крім того, Джакарта є міською місцевістю зі складними соціально-економічними проблемами, які побічно сприяють посиленню повеней[8]. Великі повені відбулися в 1996 році[9][10], коли були затоплені 5 000 гектарів землі[11] і у 2007 роках[12]. Збитки від пошкодження інфраструктури становили, принаймні, 5 200 млрд рупій (572 млн. доларів США) і щонайменше 85 людей загинули[13] і близько 350 тисяч людей були змушені покинути свої будинки[14]. Близько 70 % від загальної площі Джакарти було затоплено водою, що, у деяких районах міста, сягала глибини до чотирьох метрів[15][16].
У травні 2011 року, Джакартське агентство з управління навколишнім середовищем (англ.Jakarta Environmental Management Agency) класифікувало всі забруднені річки в Джакарті; 71 % з них були сильно забруднені, 20 % були частково забруднені і 9 % були легко забруднені[17].
Східний протипаводковий канал у східній частині Джакарти був національним проектом, який розпочався у 2003 р. і на кінець 2009 року досяг Яванського моря і завершення якого планувалося на 2011 рік. Після завершення його довжина склала 23,5 кілометрів, і зв'язує він п'ять річок: Сіпінанг (Cipinang), Сунтер (Sunter), Буаран (Buaran), Джаті Крамат (Jati Kramat) та (Cakung). Він знизить силу повеней, а також одна з його ділянок довжиною 2 км має слугувати як місце для веслувального спорту[18].
Для послаблення повеней, у Джакарті збудують підземний канал від річки Чилівунг (Ciliwung) до річки Сіпінанг який далі виходитиме у Східний протипаводковий канал. Це знизить повені у районах Чаванґ (Cawang), Кампунґ Мелаю (Kampung Melayu), Букіт-Дурі (Bukit Duri) і Кебун Бару (Kebun Baru). Довжина його становитиме один кілометр і будівництво його планується завершити у 2016 році[19].
Крім повеней з річок, Джакарта також занурюється на приблизно від 5 до 10 сантиметрів на рік і до 20 сантиметрів у материковій північній Джакарті. Для вирішення цього питання, Нідерланди нададуть $ 4 млн на технічну документацію по створенню греблі навколо затоки Джакарти. Кільце дамби буде забезпечене системою відкачування і утримання води, буде регулювати і контролювати морську воду а також використовуватиметься як додаткові платні дороги. Проект буде побудований до 2025 року[20].
Місто межує із провінцією Західна Ява на сході, і з провінцією Бантен на заході. Територія архіпелагу «Тисячі островів», котрі адміністративно підпорядковуються Джакарті, знаходиться в однойменній затоці північніше від основної частини міста.
Клімат
Клімат міста субекваторіальний, жаркий, з чітко вираженим сухим сезоном у червні-серпні і вологою рештою частиною року. Опадів випадає 400 мм у січні і 70 мм у червні-липні. Вологість 73 %. Середньорічна кількість опадів — 2 000 мм.
Офіційною датою заснування вважається 22 червня 1527 року (цей день вважається також Днем міста), коли війська султана Депмак отримали перемогу над португальським флотом і, захопивши поселення Сунда-Келапа, де португальці прагнули створити форт, назвали його Джаякертою (містом перемоги).
Демографія
Населення міста дуже швидко зростає. Так з 1930 року воно збільшилося майже у 17 разів. На початку 1950-х років населення становило 823 тисячі, у 1961 році — 2,9 млн, у 1971 році — 4,6 млн, у 1980 — 6,5 млн. У 1980-х роках густота населення в середньому становила 8 тис. жителів на 1 км², у районі Сенен (Центральна Джакарта) — 50 тис. жителів на 1 км², Танах-Абанг (Центральна Джакарта) — 25-30 тис. жителів на 1 км², районах Гамбір (Центральна Джакарта) і Гроголь (Західна Джакарта) — 10-15 тис. жителів на 1 км².
Нині в міській агломерації Джакарти проживає 23 мільйони людей.
Рік
Населення (млн осіб)
1930
0,533
1960
2,9
1970
4,6
1980
6,5
2006
9
Етнічний склад населення Джакарти, за даними переписів населення 2000[23] і 2010[24] років, був таким:
Офіційно Джакарта не є містом, це провінція із статусом столиці, тому управляється не мером, а губернатором. Як провінція, Джакарта ділиться на п'ять міських муніципалітетів (kota) (раніше муніципалітетів — kotamadya), кожен з яких очолює мер (walikota) і один округ (кабупатен), котрим керує бупаті (bupati).
У серпні 2007 року, у Джакарті провели перші в її історії вибори губернатора, тоді як раніше губернатори міста призначалися місцевою палатою представників. Вибори є частиною вседержавної кампанії з децентралізації, що дозволяє проводити прямі місцеві вибори у кількох регіонах[25].
Список міських муніципалітетів Джакарти:
Центральна Джакарта (індонез.Jakarta Pusat) — це найменший муніципалітет Джакарти, де розташовуються більшість адміністративно-політичних установ Джакарти. Він характеризується великими парками і голландськими колоніальними будівлями. Цікаві місця включають Національний монумент (Монас), мечеть Істікляль, собор Джакарти та різні музеї[26].
Східна Джакарта (індонез.Jakarta Timur) характеризується різними галузями промисловості, спорудженими в цьому районі. Також тут є райони боліт і рисових полів[27].
Північна Джакарта (індонез.Jakarta Utara) є єдиним муніципалітетом у Джакарті, що межує з морем. Тут розташовується порт Танджунг-Пріок, зосереджені великий і середні підприємства. Північна Джакарта містить частину Старого міста Джакарти, який з 17-го століття був відомий як Батавія і був центром торговельної діяльності ГОК в Голландській Ост-Індії. Крім того, розташована у Північній Джакарті Анкол Дрімленд (Ancol Dreamland) (Тамань Impian Джая Ancol), у наш час[коли?] є найбільшою інтегрованою туристичною площею в Південно-Східній Азії[28].
Південна Джакарта (індонез.Jakarta Selatan), що спочатку планувалася як місто-супутник, нині є місцем розташування великих висококласних торгових центрів і багатих житлових районів. Джакарта Селатан функціонує як буфер ґрунтових вод у Джакарті[29], але останнім часом зелені зони району перебувають під загрозою нових будівництв. Більша частина ділового району Джакарти зосереджена в Сетіа-Буді (Setia Budi) в Південній Джакарті, на кордоні з районом Танах-Абанґ Центральної Джакарти.
Західна Джакарта (індонез.Jakarta Barat) має найвищу концентрацію малих підприємств у Джакарті. Область включає Китайський квартал Джакарти та деякі визначні пам'ятки, що включають Китайський будинок Ланґґам (Langgam) та будівлю Токо Мера (Toko Merah). Західна Джакарта містить частину Старого міста Джакарти[30].
Округ Тисячі Островів (індонез.Kepulauan Seribu), що раніше входив до складу Північної Джакарти, являє собою розсип з 105 невеликих островів, розташованих у Яванському морі. Він має особливе значення для збереження через його унікальну екосистему. Морський туризм, зокрема дайвінг, водні велосипеди і віндсерфінг, є найважливішою туристичною діяльністю на цій території. Основним транспортом між цими островами є швидкісні човни або невеликі пороми[31].
Найбільший промисловий центр країни (понад 27 тис. підприємств, у тому числі понад 8 тис. кустарних). Автоскладальна, текстильна, швейна, взуттєва, електронна, харчова, хімічна, фармацевтична, поліграфічна, скляна, паперова, деревообробна, судноремонтна, суднобудівельна, металообробна промисловості. Активно освоюються нові промислові зони (Пуло-Гадунг, Анчол, Пуло-Мас, Чемпака-Путіх, Гандаріа, Плуїт).
Освіта та медицина
У Джакарті розташовані понад сто академій і вищих навчальних закладів, у тому числі 18 університетів, з яких Університет Індонезії є найбільшим[33].
Стовія була першою середньою школою в Джакарті, створена в 1851 році[34]. Як у найбільшому місті і столиці, у Джакарті знаходиться велика кількість студентів з різних районів Індонезії, багато з яких проживають у гуртожитках або в орендованих помешканнях. Для базової освіти, є цілий ряд початкових і середніх шкіл, державних, приватних та міжнародних. Дві найбільших міжнародних школи, розташовані в Джакарті, це Міжнародна школа Джакарти і Британська міжнародна школа. Інші міжнародні школи включають Міжнародну корейську школу Джакарти, Джакартську Міжнародну мультикультурну школу[35], Австралійську Міжнародну Школу[36], Новозеландську Міжнародну Школу[37], Міжнародну школу Сингапуру та християнську школу Секола-Пеліта-Гарапан (Sekolah Pelita Harapan)[38].
Суспільний транспорт представлений в основному автобусами. Із традиційних видів транспорту поширений баджай. До заборони на початку 1970-х рр. були поширені велорикші-бечаки[39].
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
