Згадки про місто з'явилися ще у 3000 році до н. е. Воно позначалось як місто Ісатіс у Мідії. У ході археологічних розкопок знаходять також предмети династії Ахеменідів.[2]
Єзд, перебуваючи далеко від історичних столиць, зміг уникнути жорстоких руйнувань. У місті збереглося багато архітектурних пам'яток і культурних реліктів давніх часів.
Під час навали Чингіз-хана тут змогли сховатися від переслідувань художники, науковці та поети.
Єзд відвідував Марко Поло. За його розповідями у 1272 році, це було процвітаюче місто з розвиненим виробництвом шовку.
Визначні місця
Єзд — одне з небагатьох міст Ірану, у якому збереглося величезне старе місто у тому вигляді, у якому воно було багато століть тому. Місто дуже насичене історичними пам'ятками.
Музей води, у якому демонструються стародавні технології видобування, транспортування та зберігання води у пустельних регіонах Ірану;
Зороастрійський храм (1932 року). Сюди був перенесений Аташ Беграм (Вогонь Перемоги) — один з найсвященніших вогнів зороастризму, який був запалений, за наявними даними, прибл. у 470 р. н. е., і є найстарішим на сьогодні зороастрійським вогнем.
Вежі Мовчання або Дахми — круглі кам'яні споруди на скелях та пагорбах, призначені для поховань згідно з зороастрійською традицією.
Завдяки своєму віддаленому розташуванню, Єзд став прихистком для зороастрійської громади, яка зазнала переслідувань з початком ісламського завоювання Ірану. На сьогодні Єзд є одним з ключових культурних центрів зороастрійців в Ірані.
Середньовічний центр мініатюри.
Вежі вітру
Вежі вітру або бадгіри призначені для охолодження повітря в житлових приміщеннях і водосховищах.
За часів династії Каджарів Єзд управляли хани Бахтіяр.
Єзд відомий за укладеним у 1907 році між Російською імперією та Великою Британією договором про розмежування сфер інтересів у Персії. Землі на північ від Єзда за договором ставали сферою російського впливу, а землі на південь — британського.
