У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Меньшов.
Володимир Валентинович Меньшов (рос. Владимир Валентинович Меньшов; 17 вересня 1939, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР — 5 липня 2021, Москва, РФ[2]) — радянський, російський актор, кінорежисер, сценарист, продюсер, телеведучий та педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1984). Народний артист Росії (1991). Лауреат Державної премії РРФСР (1978 — за фільм «Розіграш»). Лауреат премії «Оскар» (1980, у номінації Найкращий фільм іноземною мовою) і Державної премії СРСР (1981) — за фільм «Москва сльозам не вірить». Чоловік Віри Алентової.
Біографія
Народився 17 вересня 1939 року в родині члена НКВС. У школу Володимир пішов в Архангельську, куди батька перевели працювати в 1947. У 1950 батька перевели на роботу до Астрахані, і юність Меньшова пройшла на берегах Волги.
Телевізор був рідкістю, єдиним вікном у великий світ був кінематограф. Фільмів знімалося небагато, і кожен з них Володимир дивився не по одному разу. Інтерес до кіно ставав усе більш осмисленим, цілеспрямованим: від колекціонування фотографій з фільмів Меньшов перейшов до читання журналів і книг по кіномистецтву, до спеціальної мистецтвознавчої літератури.
Закінчив Школу-студію МХАТу зі срібною медаллю (1965) та аспірантуру Всесоюзного державного інституту кінематографії (1970).
Зіграв понад сто ролей в кіно і телефільмах.
Знявся в українських кінокартинах: «Щасливий Кукушкін» (1970, реж. О. Павловський), «Любі мої» (1975, реж. Я. Лупій), «Ар-хі-ме-ди!» (1975, реж. О. Павловський), «Якщо ворог не здається…» (1982, реж. Т. Левчук), «Час для роздумів» (1982, т/ф, реж. С. Ашкеназі), «Рік теляти» (1986, реж. В. Попков), «Івін А.» (1990, реж. І. Черницький), «В тій царині небес…» (1992, реж. І. Черницький).
Співавтор сценарію (з М. Бєліковим) фільму «Ніч коротка» (1981, к/ст. ім. Довженка).
Поставив кінокартини: «Розіграш» (1976), «Москва сльозам не вірить» (1980), «Любов і голуби» (1984), «Ширлі-мирлі» (1995), «Заздрість богів» (2000).
Сім'я
В 2018 був довіреною особою президента Росії Володимира Путіна на президентських виборах.
У 2021 році збирався балотуватися в Державну думу в одному списку з письменником-терористом Захаром Прилєпіним.
Помер 5 липня 2021 року на 82-му році життя в Москві від наслідків коронавірусної інфекції[2].
Громадська позиція
Публічно підтримав окупацію Криму та Донбасу Росією і фінансово сприяв терористам з Л/ДНР[3].
Позиція щодо Євромайдану
У 2015 році режисер дав інтерв'ю телеканалу «Дождь», в якому розповів про своє ставлення до подій, які відбувались тоді в Україні. Так, він зізнався, що в 2008 році, «було завуальоване державне замовлення на підтримку російської позиції»[4].
«Майдану тоді ще не було в нинішньому варіанті, був тільки минулий Майдан. Але я проїхав доволі докладно Україну і виїхав з неї дуже збентеженим. Все, що нам здається, що ми тільки що зіткнулися з цим Майданом, з цією ненавистю антиросійською, антируською, з українською русофобією. Це було, це все було присутнє і 10 років», - заявив російський режисер[4].
Він також додав, що помилкою Росії було недостатнє втручання в процеси, що відбувалися в Україні. «Якщо у нас і були помилки, то вони були пов'язані з тим, що ми недостатньо в цей процес втручалися. По-моєму ми сподівалися, що перебісяться, перемелеться - мука буде, розраховували на те, що цей націоналізм, його сплеск, який стався у всіх республіках, антиросійські настрій відбулися, змішавши в одну купу антикомунізм, антиросійські. Ми не давали приводу для такої ненависті, щоб нам заявляли і кричали «москаляку на гіляку», - додав Меньшов[4].
Позиція щодо Криму та Донбасу
Він підтримував російську окупацію півострова, а також вважав, що жителі Донбасу «благають Росію взяти їх під своє крило».
"Ймовірно, треба було брати Донбас. Тоді б "Крим, Донбас, Луганськ" йшли через кому в претензіях до нас західного суспільства. Але, оскільки ми цей момент вже пропустили і Порошенко розуміє, що будь-яка активізація з боку України може привести до якихось більш суворих заходів з нашого боку, краще все підвісити в повітрі. І ось уже 3 роки, на жаль, все висить. Пов'язано все це з загибеллю великої кількості людей. Але краще, мовляв, так, ніж війна, яка може виявитися за наслідками близькою до громадянської", - заявив Меньшов в 2017 році, пише "Цензор.net"[4].
Він також заявляв, що росіяни, які не підтримали дії Росії по відношенню до України, «просто не пройшли перевірку Кримом», повідомляє "Обозреватель".
"Вони просто не пройшли перевірку Кримом. Возз'єднання з Кримом стало тим переломним моментом. І ті, хто зайняв тоді жорстку позицію, що Крим не наш, зараз зазнають великих труднощів - я це бачу на талановитих людях, які стають маргінальними особистостями.У них є своя, але дуже обмежена аудиторія. Але це для них вже боляче. Вони не можуть знайти порозуміння. Тому що торкнулися в питанні Криму глибинних, фундаментальних речей", - говорив Меньшов[4].
У 2017-му Меньшов на питання, що потрібно було робити Росії після окупації Криму відповів: "Ймовірно, треба було брати Донбас"[5].
2017 року передав проросійським бойовикам Донбасу 1 млн рос. рублів[6].
У березні 2016 року СБУ заборонила Меньшову в'їзд до України на п'ять років[7].
Фільмографія
Акторські роботи
- 1970 — Щасливий Кукушкін — Кукушкін, молодий робітник
- 1972 — Людина на своєму місці — Семен Іванович Бобров, голова колгоспу «Перемога»
- 1973 — Солоний пес — матрос Мартьямов
- 1974 — Остання зустріч — Клим Авілов
- 1975 — Ар-хі-ме-ди! — Майстер Рябов
- 1976 — Розповідь про те, як цар Петро арапа женив — Меншиков
- 1976 — Розіграш — тренер з плавання
- 1977 — Власна думка
- 1977 — «Федя» (кіноальманах «Ціна життя»)
- 1981 — Пропаща справа
- 1981 — Під одним небом
- 1982 — Час для роздумів — Ігор Гнатович
- 1982 — Якщо ворог не здається... — маршал Конєв
- 1983 — Магістраль
- 1984 — Любов і голуби — провідний кадрилі
- 1985 — Снігуроньку викликали?
- 1985 — Ось моє село...
- 1986 — Пробач — Сергій
- 1986 — Кур'єр — Олег Миколайович
- 1986 — Рік теляти — Феодосій Нікітін, чоловік Людмили
- 1986 — Перехоплення
- 1986 — Дорогий Едісон!
- 1987 — Де міститься нофелет? — Павло Голіков
- 1988 — Лялечка — спортивний директор
- 1988 — Місто Зеро — прокурор
- 1989 — Отче наш
- 1990 — Самовбивця
- 1990 — Івін А.
- 1990 — Адвокат
- 1991 — Абдулладжан, або Стівену Спілбергу присвячується
- 1991 — Віддушина — майстер-червонодеревник Михайлов
- 1991 — Депресія — мафіозі
- 1992 — У тій області небес
- 1992 — Новий Одеон — Михайло
- 1992 — Генерал — Г. К. Жуков
- 1992 — Щоб вижити — Олег
- 1993 — Троцький
- 1993 — Російський регтайм
- 1995 — Авантюра
- 1995 — Ширлі-мирлі — президент Росії
- 1997 — Царевич Олексій — Меншиков Олександр Данилович
- 1998 — Твір до Дня Перемоги — генерал
- 1999 — Китайський сервіз — купець Сатановський
- 1999 — Вісім з половиною доларів — Спартак
- 1999 — Досьє детектива Дубровського — Генеральний прокурор Саблін
- 2001 — Мамука
- 2001 — Зупинка на вимогу 2
- 2001 — П'ятий кут — губернатор
- 2001 — Спартак і Калашников — полковник
- 2002 — Льодовиковий період — міністр МВС
- 2003 — Ділянка — Лев Шаров
- 2003 — Москва. Центральний округ — Брагін
- 2004 — Нічна Варта — Гесер
- 2004 — Диверсант — Калязін
- 2004 — 32 грудня — Юрій Іванович
- 2004 — Час жорстоких — Новожилов
- 2004 — Тільки ти… — Лепехін
- 2004 — Бальзаківський вік, або Всі чоловіки сво… — Валентин Большов, батько Віри
- 2005 — Денна Варта — Гесер
- 2005 — Брежнєв — Д. Ф. Устинов
- 2006 — Зачарована дільниця — Лев Шаров
- 2006 — У. Є. — Палметов
- 2007 — 07-й змінює курс — президент Росії
- 2007 — Код апокаліпсису — Ігор Дмитрович Харитонов
- 2007 — Диверсант. Кінець війни — Калязін
- 2007 — Ліквідація — Георгій Костянтинович Жуков
- 2007 — Судова колонка — Ярослав Іванов, батько Даші
- 2008 — Я не Я — Колишній
- 2008 — Крок за кроком — Борис
- 2009 — Канікули суворого режиму — Вишкін
- 2009 — Тече річка Волга — Роман Савич
- 2009 — О, щасливчик! — Олег Генріхович
- 2010 — Кохання-зітхання 3 — Володимир Андрійович Голубєв, тато Андрія, полковник
- 2010 — Любов під прикриттям
- 2010 — Маруся — Тимофій Петрович Берег(помер в 1 серії)
- 2010 — Викрутаси — депутат Трьохголович
- 2011 — Generation П — Фарсук Сейфуль-Фарсейкін
- 2011 — Ялинки 2 — Валерій Михайлович Гаврилов, рядовий співробітник авіації
- 2011 — Висоцький. Дякуємо, що живий — режисер (прообраз — Юрій Любимов)
- 2013 — Легенда № 17 — Балашов
- 2013 — Мебіус — Володимир Черкашин
- 2013 — Діалоги
Режисерські роботи
Написав сценарії
Продюсував фільми
Література та посилання
Примітки
Посилання
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
|---|
| Література та бібліографія | |
|---|
| Словники та енциклопедії | |
|---|
| Довідкові видання | |
|---|
| Нормативний контроль | |
|---|
.jpg)
