Береги України на півдні та південному сході омивають води Чорного (понад 1630 км²) та Азовського морів (км²), що дає великі можливості щодо використання їхніх природних ресурсів, транспортного сполучення водами Світового океану з іншими країнами. Природні комплекси морів сильно впливають на природні умови прибережних територій.
Западина Чорного моря сформувалася в епоху альпійського горотворення на місці опускання однієї з ділянок прадавнього океану Тетіс. Близько 9,5-7,5 тис. років тому на місці Чорного моря було велике прісноводне озеро вдвічі менше за площу сучасного моря, яке, після ряду тектонічних рухів, почали затоплювати морські води через протоку Босфор[2]. Ця подія докорінно змінила природу озера, перетворивши його на внутрішнє море і затопивши величезні території на півночі (ділянки Східноєвропейської платформи та Скіфської плити). Тут сформувалася широка смуга (до 200 км) морського шельфу з глибинами до 100 м[2]. У прибережній смузі моря видобувають будівельні матеріали (галька, гравій, пісок), на шельфі розвідані поклади природного газу[2].
Чорне море розташоване в межах двох кліматичних поясів: помірного (на півночі) та субтропічного (на півдні) із жарким сухим літом та відносно теплою вологою зимою[1]. Середня температура повітря в січні в північно-західній частині 0…–3 °С, поблизу берегів можливе утворення криги, через значне надходження прісної води від великих річок. Влітку поверхневі води прогріваються до +24…+26 °С, на мілководді до +29 °С[2].
Солоність поверхневого шару води в Чорному морі — 18 ‰[a][2]. У загальній схемі течій Чорного моря виділяються два величезні замкнуті кругообіги, що рухаються проти годинникової стрілки[2]. Особливістю природи моря є наявність сірководню в нижньому безжиттєвому шарі (глибше 100—150 м) чорноморської води[2].
Екологічні проблеми загострились через надмірну господарську діяльність у прибережній зоні, неощадливе ставлення до морських природних ресурсів. У прибережній зоні розташована велика кількість курортних та промислових міст, сільських поселень, ведеться видобуток корисних копалин, що продукують великі обсяги забруднених стоків. Для відновлення екологічної рівноваги природного комплексу моря усі причорноморські країни підписали Стратегічний план дій щодо реабілітації та захисту[2]..
Азовське море — омиває південно-східні береги України (1472 км). Як і Чорне, воно є внутрішнім морем басейну Атлантичного океану. Це наймілкіше (максимальна глибина 15 м, середня — 7 м), найпрісніше (10—12 ‰) та найбільш віддалене від Світового океану море. Воно з'єднане з Чорним морем вузькою (5—7 км) і мілкою (5—13 м) Керченською протокою. Площа моря 39 тис. км²[b], об'єм вод — 290 км³[3].
У геологічному плані Азовське море лежить на затоплених ділянках Східноєвропейської платформи та Скіфської плити, що обумовлює рекордно малі глибини улоговини моря (до 15 м). Улоговина морського дна за своєю формою нагадує блюдце з наростанням глибини в напрямку центру[3]. У північно-західній частині моря наявні поклади залізних руд. Дно моря потенційне на нерозвідані нафтогазові родовища. У затоці Сиваш видобувають кам'яну сіль, оксид магнію, бром, лікувальні грязі. Щорічно, внаслідок випаровування, до вод солоної (солоність подекуди сягає 270 ‰) лагуни Сиваш надходить близько 12 млн тонн солей[3]. Солоність затоки подекуди сягає 270 ‰. Від XVI століття українські чумаки прямували до берегів Сиваша, щоб виміняти в кримських татар сіль[3].
Азовське море лежить в південній частині помірного поясу з м'якою похмурою зимою та дуже теплим, відносно сухим літом. Середні температури повітря січня –1…–6 °С, липня — +22…+24 °С[3]. Середньорічна кількість опадів зменшується із заходу на схід від 500 до 340 мм[3]. Мілководна й невелика за розмірами водойма швидко прогрівається (+25…+28 °С, біля берегів до +32 °С), а її води інтенсивно перемішуються по всій глибині; взимку так само легко воно охолоджується, вкриваються кригою (у суворі зими все море)[3]. Теплі й лагідні води моря та мілководні пляжі створюють комфортні умови для створення курортно-рекреаційної бази Приазов'я[3]. Слабка солоність поверхневих вод Азовського моря обумовлена ізольованістю та значним припливом річкових вод (Дон, Кубань), що оновлюють його води повністю за 8 років. В останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення солоності, через зростаюче використання вод річок на потреби іригації сільськогосподарських масивів[3].
Азовське море з космосу
Типова піщано-черепашкова коса північного узбережжя
Солона затока Сиваш з космосу
Води Сивашу
Маріупольський порт взимку
Видовий склад рослинного і тваринного світу Азовського моря бідніший, ніж у Чорному морі, але його потенційна біопродуктивність, через кращу освітленість мілкіших вод, більш інтенсивне перемішування та насичення киснем, набагато більша. За таких умов швидко розвиваються планктон та бентосні організми: молюски, рачки, що слугують поживою для риб[3]. У середині XX століття щорічний вилов риби сягав 300 тис. тонн — найвищі показники серед морів Світового океану[3]. З тих часів значно змінились не лише обсяги, але й якісний склад. Цінні види риби (осетер, севрюга, камбала, кефаль, білуга) замінили види, що колись йшли на кісткове борошно для підгодівлі сільськогосподарських тварин і підживлення ґрунту (хамса, тюлька, бички, піленгас)[3]. Ссавці представлені одним видом дельфінів — азовкою. Серед рослин переважають діатомові, бурі, червоні та зелені водорості, морська трава[3].
Окрім зменшення продуктивності планктону, внаслідок обміління головних річкових артерій азовоморського басейну, лімітуючим фактором стали слугувати медузи, що стали запливати з Чорного моря[3]. Хижий вид-вселенець молюск рапана витіснив природних фільтрувальників води — мідій та устриць[3]. Одночасно кількість неочищених стічних вод від промисловості (Маріуполь, Таганрог, Азов, Ростов-на-Дону), з полів, водного транспорту та приморських курортів тільки збільшувалась, що, разом із браконьєрством, призвело до колапсу рибного господарства в регіоні, море опинилося на межі екологічної катастрофи[3].
В Україні налічується більше 63 тис. річок загальною довжиною понад 206 тис. км[c]. Серед них 3,3 тис. річок мають довжину понад 10 км. Великих річок (довжиною 500 км і більше) налічується 15: Дунай (загальна довжина 2850 км), Дніпро (2201 км), Дністер (1362 км), Десна (1130 км), Сіверський Донець (1053 км), Прут (967 км), Тиса (966 км), Південний Буг (806 км), Сейм (784 км), Прип'ять (775 км), Західний Буг (772 км), Псел (717 км), Горинь (659 км), Інгулець (549 км), Серет (513 км). Загальний похил території України з півночі на південь, тому переважна більшість річок несе свої води до Чорного й Азовського морів. Лише невеличка частина мають стік до Балтійського моря та належать до внутрішнього стоку. Найбільше значення мають річкові системи Дніпра (286 тис. км²)[⇨], Південного Бугу (64 тис. км²)[⇨], Сіверського Дінця (55 тис. км²)[⇨], Дністра (54 тис. км²)[⇨], Дунаю (31 тис. км²)[⇨].
Поєднання кліматичних (кількість та інтенсивність опадів і температура) і геоморфологічних (склад гірських порід, їх розміщення, рельєф) чинників утворюють неповторні особливості окремих річок. Найгустіша мережа річок у регіонах із найбільшою кількістю опадів — у Карпатських (до 1,1 км/км²) та Кримських горах (0,6—0,7 км/км²); найнижча — на півдні (у степах між річками Дніпро і Молочна він наближається до 0) й південному сході України[4]. Більшість річок України рівнинні, течуть із півночі на південь та з північного заходу на південний схід і мають невелику швидкість течії (0,2—0,5 м/с). Невелика кількість гірських річок мають значно більшу швидкість течії (1—2 м/с)[4].
Найбільші показники річкового стоку у карпатських річок — середньорічний показник 18,65 км³ води. Найбільший об'єм стоку у Дніпра — 44,2 км³/рік, у Дністра — 6,6 км³/рік[5]. Середні витрати води Дніпра біля Києва — 1370 м³/c, в гирлі — 1700 м³/c[5]. Загалом показник річкового стоку річок змінюється відповідно до коливань кількості опадів і температури повітря. Ці показники важливі при будівництві гребель, мостів, зрошувальних систем.
У природі річки слугують головною ланкою у великому кругообігу води, являють собою середовище існування різноманітних організмів (гідробіонтів). Не менш важлива роль річок для господарської діяльності людини. Річки є головним джерелом прісної води для населення, сільського господарства та промисловості постачальником відновлюваних біологічних ресурсів, водними шляхами сполучення. Більшість великих міст України розташовані на річках, передусім на Дніпрі.
Кількість річкових терас у долинах рівнинних річок України невелика, від 2 до 7[6]. Твердий стік, або кількість твердих речовин, що переноситься водним потоком, залежить від характеру течії та ґрунту, рельєфу, наявності рослинного покриву, атмосферних опадів. Найвищі його показники у гірських річок Карпат і Криму. Їхні річища неглибокі та більш прямі, повторюють конфігурацію ущелин, долини здебільшого вузькі з крутими схилами, заплави вузькі, а коли річка прорізає тверді породи, зовсім відсутні[6].
Показники падіння та похилу річки залежать від рельєфу, разом із витратою води вони визначають потенційну енергію річки. Найбільшими величинами похилу відрізняються стрімкі річки Карпат і Кримських гір — до 60—70 м/км у верхів'ях, де швидка течія, до 5—10 м/км у передгір'ях, де течія сповільнюється. Середній показник похилу Дніпра — 0,1 м/км[7].
Живлення річок України комплексне — снігове, ґрунтове й дощове: основна частина води (60 %) надходить під час весняного сніготанення; підземні й ґрунтові води додають ще 30 % (переважно взимку), значення дощового живлення (10 %) зростає влітку й восени[8]. У Карпатських горах частка дощового живлення річок істотно більша, переважає саме дощове[8].
Режим річок України складний. Взимку відбувається льодостав, річки вкриваються льодом (зазвичай з грудня по березень), спостерігається низький рівень води, невеликі її витрати[8]. Навесні річка скресає, сніг тане й настає повінь — різке зростання рівня й витрат води, вихід з берегів і затоплення заплав[8]. Під час спекотного літа та прохолодної погоди пізньої осені, коли поверхневий стік у річку невеликий або взагалі відсутній, рівень і витрати води знижуються — відбувається межень[8]. У Карпатах частими є різкі підвищення рівня води в річках на нетривалий час — поводі (паводки)[8].
Дніпро бере початок на Валдайській височині на висоті 242 м над рівнем моря. Верхня течія рівнинна, верхів'я басейну розташовані в лісистій місцевості. Річка повільно тече в південному напрямку спочатку територією Смоленської області Росії, потім Білорусі, поступово збільшуючи об'єм води. Річкова долина поступово збільшується і розширюється потужними терасами[9]. На території України Дніпро вище Києва приймає води найбільших своїх приток — Прип'яті (правої) та Десни (лівої), що дренують Українське Полісся. Далі Дніпро спочатку повертає на південний схід і тече уздовж круч високого правого берега, у фундаменті якого тверді кристалічні породи Українського щита. Який він прорізає в районі колишніх Дніпрових порогів, скритих зараз водами Дніпровського водосховища. Вся течія Дніпра в межах України від північного кордону і до самого Чорного моря зарегульована каскадом великих Дніпровських водосховищ та гребель гідроелектростанцій, що забезпечують водою та електроенергією господарство й населення України, слугують транспортною магістраллю, місцем промислового розведення риб[9]. У нижній течії Дніпро прямує на південний захід до Дніпровської дельти (350 км²), що є частиною більшого Дніпровсько-Бузького лиману Чорного моря[9]. У гирлі Дніпра неповторна природна екосистема Дніпрових плавнів, що являють собою невеликі острівці, рукави, протоки, малі озера, тихі заводі, заболочені ділянки[9].
Через загальний напрямок течії Дніпра, із півночі на південь, час замерзання і скресання річки змінюється в тому ж напрямі: льодостав на півночі спостерігається від початку грудня на півночі до кінця грудня на півдні, скресання й весняні повені — на початку квітня у верхній течії та на початку березня на півдні[9]. Льодовий режим нестійкий, часто крига на деякий час скресає[9].
Дністер — третя за довжиною річка України. Загальна довжина — 1362 км, з них у межах України — 961 км[10]. Площа водозбірного басейну — 72,1 тис. км², з яких на територію України припадає 53,9 тис. км² (8,9 % площі країни)[10]. Середні витрати води — 320 м³/с, річний стік — км³, коефіцієнт стоку — %, модуль стоку — л/с. Витоки Дністра розташовані у лісі на північних схилах Українських Карпат на висоті 818 м над рівнем моря. Дністром проходить частина молдовсько-українського державного кордону. У верхній течії Дністер типова гірська річка з вузькою й глибокою долиною, численними порогами й кам'янистим дном. У середній течії Дністер тече каньйоноподібною долиною, утворюючи велику кількість меандрів. Ця ділянка річкової долини вважається одним із природних чудес України. У нижній течії Дністер спокійна рівнинна річка із широкою (до 22 км) подекуди заболоченою долиною. Річка впадає широким гирлом (до 6 км) до Дністровського лиману, який, у свою чергу, вузькою протокою сполучається із Чорним морем. У пониззі Дністра розвинені плавні, що слугують нерестовищами для багатьох видів риб. У верхів'ях переважають праві (карпатські) притоки: Стрипа, Лімниця, Стрий, у середній течії більшість — ліві (подільські): Мурафа, Смотрич, Збруч, Серет. Живлення річки переважно дощове, із значною частиною снігового. Через те що значна частина басейну Дністра розташована в горах, у літньо-осінній період (зрідка зимовий) бувають повіді, іноді руйнівної сили. Ними формується понад половина річного стоку. У Дністра одночасно яскраво проявляються риси гірської та рівнинної річки.
Водозбірний басейн Дністра в межах України
Протипаводкові споруди на карпатських притоках
Долина Смотрича на Подільській височині поблизу Тернополя
Південний Буг — третя за довжиною річка в Україні (шоста, якщо рахувати за загальною довжиною поза межами України) і найдовша з тих, що цілковито течуть територією країни[11]. Загальна довжина — 849 км. Площа водозбірного басейну — 64,4 тис. км², з яких всі знаходяться в межах країни (10,7 % площі країни)[10]. Середні витрати води — 109 м³/с, річний стік — км³, коефіцієнт стоку — %, модуль стоку — л/с. Витік Південного Бугу розташований на болотах Поділля (поблизу села Холодець Хмельницької області) на висоті 321 м над рівнем моря. Тече річка з північного заходу на південний схід. У верхній течії має низькі й заболочені береги, водозбірний басейн розчленований густою мережею ярів та балок[11]. У середній течії долина звужується, береги стають високими й скелястими, течію перерізають численні пороги та перекати, бо прорізає тверді гірські породи Українського кристалічного щита. Місцевість біля села Мигія широко відома серед прихильників водного туризму і веслувального слалому своїми Мигійськими порогами[11]. У нижній течії річка знов стає рівнинною, береги знижуються, а долина розширюється. Впадає Південний Буг в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря[11]. Найбільші притоки: Інгул, Синюха, Соб, Рів, Кодима[1]. Живлення річки переважно снігове та дощове. Нестійкий льодостав із товщиною льоду від 15 до 35 см спостерігається від початку грудня на півночі до другої половини грудня на півдні. Скресання річки відбувається з першої половини березня на півдні до другої половини березня на півночі, повне очищення від льоду відбувається на початку квітня — наприкінці березня[11].
Сіверський Донець — найбільша притока Дону та найбільша річка басейну Азовського моря. Загальна довжина — 1053 км, з них у межах України — 631 км[10]. Площа водозбірного басейну — 98,9 км², з яких на територію України припадає 55,3 км² (9,2 % площі країни)[10]. Середні витрати води — 149 м³/с, річний стік — км³, коефіцієнт стоку — %, модуль стоку — л/с. Витоки річки лежать на Середньоросійській височині в Росії, у балці на висоті близько 200 м над рівнем моря. На території України річка робить кілька крутих вигинів, змінюючи напрям течії з південного на східний. За характером течії Сіверський Донець типова рівнинна річка, що тече в широкою і відносно глибокою долиною, яка звужується в районі Донецького кряжу. Ширина річища змінюється від 20—30 до 100—200 м, на окремих ділянках мальовничо прорізає крейдові породи, що утворюють круті праві береги. При впаданні в Дон за межами України на висоті приблизно 5 м над рівнем моря Сіверський Донець розділяється на три рукави, що впадають в Таганрозьку затоку. Живлення річки мішане з переважанням снігового. Під час весняних повеней Сіверський Донець місцями розливається більше ніж на 3 км вбік лівого берега. Взимку річка замерзає, товщина льоду від 20 до 50 см, а в суворі зими із морозами до —40 С лід намерзає до 90 см. Водночас посеред зими окремі ділянки річки часом скресають, з часом намерзаючи наново. Від криги річка звільняється з середини березня. Найбільші притоки: Уда, Красна, Оскіл, Айдар, Деркул, Лугань, Казенний Торець.
Водозбірний басейн Дону та його притоки Сіверського Дінця на території України
Західний Буг — головна притока річки Вісла, що впадає до Балтійського моря. Загальна довжина — 772 км, з них у межах України — 401 км[10]. Площа водозбірного басейну — 73,5 км², з яких на територію України припадає 12,9 тис. км² (2,1 % площі країни)[10]. Середні витрати води — 108 м³/с, річний стік — км³, коефіцієнт стоку — %, модуль стоку — л/с. Окрім Західного Бугу, до басейну Вісли на території України відносяться притоки річки Сян.
Дунай — друга найдовша, після Волги, річка Європи тече територією України лише у своєму пониззі (один з рукавів дельти — Кілійське гирло, що слугує державним кордоном з Румунією)[12]. Загальна довжина — 2960 км, з них у межах України — 175 км. Площа водозбірного басейну — 817 тис. км², з яких на територію України припадає лише 30,6 тис. км² (5 % площі країни)[10]. Середні витрати води — 6330 м³/с, річний стік — км³, коефіцієнт стоку — %, модуль стоку — л/с. Бере початок Дунай на східному схилі масиву Шварцвальд у Німеччині на висоті 678 м і тече територією 9 країн. На своєму шляху річка вузькою долиною Залізних Воріт перетинає Південні Карпати, які слугують своєрідною межею між середньою та нижньою течією річки[12]. У своїй нижній течії Дунай — потужна рівнинна річка з малим похилом і повільною течією. Тут він має багато спільного з іншими рівнинними річками України. Замерзає Дунай лише в дуже холодні зими, у січні-лютому[12]. Живлення річки мішане з переважанням атмосферних опадів у вигляді дощу та талих вод снігів і альпійськихльодовиків у верхній течії. Дельта Дунаю (загальна площа 5,7 тис. км², у межах України 1,2 тис. км²) являє собою комплекс 3 основних гирл і безлічі менших вузьких проток і поросших очеретом плавневих боліт[12]. На території дельти утворено біосферний заповідник «Дунайські плавні». До дунайського басейну відносяться річки південно-західних схилів Карпат (Закарпатська, південь Івано-Франківської та більша частина Чернівецької областей) і частина водотоків Буджаку (південний захід Одеської області)[1]. Найбільші притоки: Тиса, Прут і Сирет[1].
В Україні замкнені області без стоку до вод Світового океану незначні. Найбільша територія безстічних замкнених улоговин (13,7 тис. км², 2 % території країни) знаходиться на півдні країни, між нижньою течією Дніпра на півночі, чорноморською Каркінітською затокою на південному заході й затокою Сиваш Азовського моря.
В Україні налічується понад 20 тис. озер, природних водойм в замкнених поглибленнях суходолу з характерним уповільненим водообміном. 43 озера в Україні мають площу понад 10 км²[15]. Найбільше за площею водного дзеркала прісне озеро країни — Ялпуг (149 км²); найглибше — Світязь (58 м); найвисокогірніше — Бребенескул (в масиві Чорногора на висоті 1801 м)[15]. Географія розміщення озер територією країни нерівномірна, найбільше їх по долинах річок, поблизу чорноморського та азовського узбережь, у пониззі Дунаю та на Західному Поліссі. Найбільша кількість озер нараховується в Одеській та Волинській областях, найменша — в Запорізькій та Донецькій[15].
За походженням озерних улоговин найбільше в Україні заплавних озер. Вони утворилися на рівнинних ділянках долин річок, в заплавах, як стариці, залишки колишніх річкових вигинів (меандрів). Вони переважно неглибокі, характерної продовгуватої або підковоподібної форми. Живляться переважно під час річкових повеней, за рахунок атмосферних опадів[15]. Характерні для цього типу озера: Лиман у басейні Сіверського Дінця, Люб'язь і Нобель у басейні Прип'яті. У пониззі річок на Причорноморській низовині утворюються найбільші за площею заплавні озера (дельтові): Ялпуг, Кугурлуй, Кагул (всі в Одеській області)[15].
У легкорозчинних гірських породах (вапняк, гіпс, кам'яна сіль) утворюються карстові озера округлої, чи овальної форми та значної глибини[15]. Характерні для цього типу озера: Світязь (глибина 58 м, одне з Шацьких озер), Сомин (глибина 57 м) на Поліссі[15][1].
Серед невеличкої кількості загатних озер, що утворилися внаслідок обвалу чи зсуву схилу упоперек гірського потоку, виділяється одне з природних чудес України — озеро Синевир. У його чистих водах водиться пструг, а його береги на висоті 989 м в оточенні гірських схилів, вкритих лісами — улюблене місце відпочинку туристів. Посеред озера крихітний острівець, через що озеро поетично називають «морським оком»[15].
Унікальне невеличке вулканічне озероЛиповецьке розташоване в бічному кратері згаслого вулкана Українських Карпат. Воно живиться підземними водами та атмосферними опадами, взимку замерзає[15].
Озера лиманного типу (лимани) утворюються на ділянках моря, що відокремилися від загальної акваторії пересипами з піску, гальки й зруйнованих стулок молюсків, намитих морськими хвилями та течіями[15]. Таких озер багато на узбережжі Чорного моря: Сасик. На місці затопленого водами моря гирла або пониззя річки утворюються річкові лимани: Дністровський у пониззі Дністра, Хаджибейський — Малого Куяльника, Куяльницький — Великого Куяльника, Дніпровсько-Бузький — Південного Бугу й Дніпра, Молочний — Молочної[1]. Лимани часто постійно або в певні сезони з'єднані з морем. Улоговини південноукраїнських лиманів утворились в минулі геологічні часи, коли рівень суходолу був вищим, а рівень моря — нижчим за сучасний, річки — більш повноводними. Опускання земної кори й зменшення стоку річок викликали наступ моря й затоплення частини річкових долин[15]. Вода в лиманах солона (у більшості), або солонувата, внаслідок значного опріснення (Дніпровсько-Бузький). Показники солоності змінюються в залежності від сезону, переважання річкових чи морських вод, відкритості, чи закритості від морських вод[15].
Евтрофікація «цвітіння» вод Каховського водосховища, супутниковий знімок
Води Дністровського водосховища
Світанок на березі Печенізького водосховища, Харківщина
Водосховища, особливо створеними на рівнинних річках, викликають низку негативних наслідків: підтоплення населених пунктів та земель аграрного фонду; розмивання та руйнування берегів; уповільнення течії, зменшення розчиненого кисню та евтрофікація (заростання) водойм, внаслідок чого бідніє різноманіття гідробіоти; замулювання вод та заболочування узбережж; накопичення шкідливих відходів у донному мулі[14]. Заради запобігання негативним явищам, береги водосховищ укріплюють, штучно розводять види риб, що у великій кількості поїдають водорості й стримують заростання водойми[14].
На болота, ділянки суходолу з надлишковим зволоженням, в Україні припадає приблизно 2 % загальної площі території — 9,4 тис. км²[d][17][14]. Характерною рисою боліт є наявність шару торфу потужністю понад 30 см, що утворюється при розкладанні залишків рослин. За умовами живлення й особливостями рослинності розрізняють два основні типи боліт — верхові (існування яких забезпечується за рахунок атмосферних опадів) та низинні (живлення підземними або поверхневими водами). Перших в Україні небагато, характерні вони лише для Українських Карпат та Західного Полісся[17]. 90 % українських боліт відносяться до другої групи, які відрізняються більш багатим флористичним складом рослинного покриву, підвищеним мінеральним складом вод та приурочені здебільшого до річкових заплав[17]. На болотах зростають цінні лікарські та медоносні трави. Приблизно 15 % низинних боліт в Україні узято під охорону держави, серед яких особливо цінні віднесено до міжнародної мережі водно-болотних угідь згідно Рамсарської конвенції[14].
Географія поширення боліт в Україні характеризується тяжінням до найбільш зволожених частин території, півночі Волинської (1,17 тис. км²), Рівненської (1,07 тис. км²) та Чернігівської областей (1,15 тис. км²) — Українського Полісся; в окремих його районах болота займають понад 5 % території, а загалом понад 6 тис. км²[17][14]. Заболоченість українського лісостепу становить від 1 до 2 %, а степової частини — менше 1 %[17]. Сильній заболоченості саме Полісся сприяє ряд природних чинників: більша кількість атмосферних опадів, більш густа річкова мережа, загальний рельєф Поліської западини, характер місцевих ґрунтів і підстильних гірських порід, спадок останнього льодовика, що залишив по собі велику кількість озер, що чергуються із заболоченими ділянками[14].
Болота забезпечують рівномірний стік річок, регулюють рівень ґрунтових вод, очищують природні води, локально підвищують вологість атмосферного повітря. Заради збільшення сільськогосподарських угідь у другій половині XX століття значні площі українських боліт були дреновані, осушені та розорані. Це з часом призвело до зниження рівня ґрунтових вод, обміління місцевих річок та озер, стало одним із головних чинників загибелі цінних лісових ділянок і зниження продуктивності луків навіть на прилеглих територіях, почастішали пожежі на пересушених торф'яниках улітку, які важко загасити і вони тривалий час забруднюють повітря шкідливими аерозолями[17][14].
Підземні води України заповнюють пори та порожнини гірських порід у верхній частині літосфери. Поклади підземних вод утворюються переважно в результаті просочування атмосферних опадів, талої води снігу й льоду крізь водопроникні гірські породи в місцях їх виходу на поверхню[18]. Глибина залягання підземних вод та їхні запаси залежать як від надходження води з поверхні, так і від геологічної будови. Особливо цінні міжпластові води, які накопичуються тривалий час просочуючись через гірські породи, що їх відфільтровують до відносно чистого і прісного стану[18].
У результаті інтенсивного господарського використання (промислового, іригаційного, житлово-комунального) підземні води зазнали значних змін: збільшилась їхня мінералізація, підвищилась концентрація шкідливих речовин. Одним з небезпечних джерел забруднення місцевих підземних вод є стічні води, води шламосховищ, відстійники рідких відходів промислових підприємств і звалища твердих побутових відходів[18].
В Україні загальні водні ресурси, води, що використовуються або можуть бути використані людиною, становлять 94 км³, з яких доступні на сучасному етапі розвитку технології для використання 56,2 км³.
Забезпеченість України питною водою на 80 % здійснюється поверхневими водами. Формуються він переважно за рахунок атмосферних опадів, що формують місцевий (53 км³ на рік, або 1,2 тис. м³ у перерахунку на одну людину) і транзитний[e]поверхневий стік (157 км³)[19]. Забезпеченість прісними підземними водами становить 0,16 тис. м³ на одного мешканця країн. Найбільші експлуатаційні запаси прісних підземних вод зосереджені в Луганській і Львівській областях, найменші — Чернівецькій і Вінницькій[19].
Забезпеченість України прісною водою суттєво відрізняється за регіонами. Високі показники мають північно-західні території — Закарпатська, Волинська, Житомирська та Чернігівська, низькі — південні регіони, з яких найбільше — Крим[19].
Показники водозабезпеченості в Україні менші за такі самі в більшості європейських країн. Проте витрати води на одиницю виробленої продукції в Україні значно перевищують такі самі показники розвинених країн (Франції — у 2,5 рази, Німеччини — у 4,3 рази, Швеції — у 4,2 рази)[19]. Це гостро ставить питання раціонального водокористування, обліку водовитрат, впровадження оборотного водопостачання для промислових підприємств, зниження споживання води, перебудова очисних споруд на новітні технології[19].
Луцик А. В. та ін. Малі річки України : Довідник. — К. : Урожай, 1991.
Пестушко В. Ю., Уварова Г. Ш., Довгань А. І. Географія : підруч. для 8 класу загальноосвіт. навч. закладів. — К. : Генеза, 2016. — 272 с. — ISBN 978-966-11-0705-1.
Jalan Majapahit adalah salah jalan utama di Jakarta. Nama jalan ini diambil dari nama salah satu kerajaan di Indonesia, Majapahit. Jalan sepanjang 550 meter ini melintang dari persimpangan Jalan Medan Merdeka Utara menuju persimpangan Harmoni. Jalan ini melintasi 2 kelurahan: Gambir, Gambir, Jakarta Pusat Petojo Selatan, Gambir, Jakarta Pusat Jalan ini merupakan salah satu kawasan pemberlakuan pembatasan lalu-lintas Ganjil-Genap (berlaku Senin-Jumat, Pukul 06:00-10:00 dan 16:00-21:00 WIB). ...
Artikel ini sudah memiliki daftar referensi, bacaan terkait, atau pranala luar, tetapi sumbernya belum jelas karena belum menyertakan kutipan pada kalimat. Mohon tingkatkan kualitas artikel ini dengan memasukkan rujukan yang lebih mendetail bila perlu. (Pelajari cara dan kapan saatnya untuk menghapus pesan templat ini) Sebuah kargo pembawa bahan curah (bulk carrier) di Brest, Prancis. Kereta tangki modern untuk semua jenis cairan dan gas Bahan curah atau muatan curah adalah komoditas yang dit...
العلاقات الزيمبابوية المالية زيمبابوي مالي زيمبابوي مالي تعديل مصدري - تعديل العلاقات الزيمبابوية المالية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين زيمبابوي ومالي.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارنة عامة ومرجعية للدولتين: وجه المقارنة...
2019 single by Yo Gotti featuring Lil Uzi VertPoseSingle by Yo Gotti featuring Lil Uzi Vertfrom the album Untrapped ReleasedAugust 23, 2019 (2019-08-23)GenreHip hopLength2:50LabelEpicSongwriter(s) Benjamin Diehl Jason Silber Julian Bohorquez Mario Mims Salomon Naar Symere Woods Producer(s) Ben Billions Julian Beatz SoundsbyBreezy[1] Yo Gotti singles chronology Put a Date on It (2019) Pose (2019) H.O.E (Heaven On Earth) (2020) Lil Uzi Vert singles chronology Pull...
American architect (1865–1924) Louis CurtissBorn(1865-07-01)July 1, 1865Belleville, OntarioDiedJune 24, 1924(1924-06-24) (aged 58)Kansas City, MissouriNationalityCanadianOccupationArchitectParent(s)Frances Elvira Deaver Crowell CurtisDon Carlos CurtisBuildingsTarrant County CourthouseTarrant County Courthouse; Fort Worth, Texas; added to the National Register of Historic Places October 15, 1970Boley Clothing Company BuildingBoley Clothing Company Building (1909), Kansas City, Missouri;...
Jock Scott flyArtificial flyJock Scott Salmon FlyTypeSalmon flyHistoryCreatorJohn (Jock) ScottCreated1850MaterialsTypical sizes1 ¼ to 3 inchesTypical hooksSalmon fly hookTailA Topping and Indian CrowBodygolden yellow and black floss, black herl, Toucan feathers,Wingpair of black White-tipped Turkey tail strips; “mixed” sheath of “married” strands of Peacock wing, Yellow, Scarlet and Blue Swan, Bustard, Florican and Golden Pheasant tail; two strands of Peacock sword feather above; “...
Административное деление Дании Топонимия Дании — совокупность географических названий, включающая наименования природных и культурных объектов на территории Дании. Структура и состав топонимии страны обусловлены её географическим положением и богатой историей. С...
Men's marathon T54at the XVI Paralympic GamesVenueTokyo National StadiumDates5 September 2021Competitors15 from 9 nationsMedalists Marcel Hug Switzerland Zhang Yong China Daniel Romanchuk United States←2016 Athletics at the2020 Summer ParalympicsTrack events100 mmenwomen200 mmenwomen400 mmenwomen800 mmenwomen1500 mmenwomen5000 mmenwomen4×100 m relaymixedRoad eventsMarathonmenwomenField eventsLong jumpmenwomenHigh jumpmenShot putmenwomenDiscus throwmenwomenJavel...
Elisabetta di Anhalt-ZerbstRitratto dell'elettrice Elisabetta di Anhalt-ZerbstElettrice di Brandeburgo In carica6 ottobre 1577 –8 gennaio 1598 PredecessoreSabina di Brandeburgo-Ansbach SuccessoreCaterina di Brandeburgo-Küstrin NascitaZerbst, 15 settembre 1563 MorteCrossen, 8 novembre 1607 Luogo di sepolturaDuomo di Berlino Casa realeHohenzollern PadreGioacchino Ernesto, Principe di Anhalt MadreAgnese di Barby ConsorteGiovanni Giorgio, Elettore di Brandeburgo FigliCristianoMaddal...
French film producer and actor (born 1971) Thomas LangmannLangmann at the César Awards 2012Born (1971-05-24) 24 May 1971 (age 52)Paris, FranceOccupation(s)Film producer, actor, screenwriter, film directorYears active1980–presentNotable workThe Artist (2011)Spouse Céline Bosquet (m. 2013)Children1Parent(s)Claude BerriAnne-Marie RassamRelativesJulien Rassam (brother)Arlette Langmann (aunt)Dimitri Rassam (cousin)AwardsAcademy Award for Best Picture Th...
Governing body for basketball on the island of Cyprus Cyprus Basketball FederationSportBasketballJurisdictionCyprusAbbreviationCBFFounded1966 (1966)AffiliationFIBARegional affiliationFIBA EuropeHeadquartersNikosiaPresidentAndreas MouzouridesOfficial websitewww.cbf.basketball The Cyprus Basketball Federation (CBF) (Greek: Κυπριακή Ομοσπονδία Καλαθοοσφαίρισης (ΚΟΚ)) is the governing body for basketball on the island of Cyprus and is a division of the Cy...
Prototype British three-seat escort fighter of the First World War F.B.11 Role Escort fighterType of aircraft National origin United Kingdom Manufacturer Vickers Limited Designer R. L Howard-Flanders First flight 1916 Number built 1 The Vickers F.B.11 was a prototype British three-seat escort fighter of the First World War. A large single-engined biplane, it carried one gunner in a nacelle mounted on the upper wing to give an allround field of fire. Only a single example was completed. Develo...
Koordinat: 37°24′27.7″N 140°30′0.3″E / 37.407694°N 140.500083°E / 37.407694; 140.500083 Pohon Miharu Takizakura (tahun 2009) Miharu Takizakura (三春滝桜code: ja is deprecated , Sakura Air Terjun Miharu) adalah nama untuk pohon sakura yang berumur sangat tua di Miharu, Prefektur Fukushima, Jepang. Pohon ini dari jenis sakura merah dahan bergantung (Prunus pendula Pendula Rosea, nama Jepang: benishidarezakura). Usianya diperkirakan sudah lebih dari 1000 t...
For the airline that existed from 1977 to 1979, see Air Wales (1977). This article needs to be updated. Please help update this article to reflect recent events or newly available information. (March 2016) Air Wales IATA ICAO Callsign 6G AWW RED DRAGON FoundedJanuary 1997Commenced operationsJanuary 2000Ceased operationsApril 23, 2006Operating basesCardiffFocus cities Cork Plymouth Swansea Fleet size5 (At closure)Destinations13Parent companyAir Wales LimitedHeadquartersCardiff Airport, Rhoose,...
Political party in the U.S. state of Maryland Maryland Democratic Party AbbreviationMDDEMChairpersonKenneth UlmanSpokespersonAdrienne JonesGovernorWes MooreLieutenant GovernorAruna MillerPresident of the SenateBill FergusonSenate Majority LeaderNancy J. KingHouse Majority LeaderDavid MoonFoundedMay 21, 1827; 197 years ago (1827-05-21)HeadquartersAnnapolis, Maryland, U.S.Membership (2021) 2,284,097[1]IdeologyModern liberalismNational affiliationDemocratic PartySenate3...
Tunnel of EupalinosInside one of the most spacious parts of the Eupalinian aqueduct.OverviewLocationSamos Island, GreeceCoordinates37°41′38″N 26°55′48″E / 37.694°N 26.930°E / 37.694; 26.930StatusOpenOperationOpenedcirca 6th century BCETechnicalDesign engineerEupalinosLength1036 mUNESCO World Heritage Site UNESCO World Heritage SitePart ofPythagoreion and Heraion of SamosCriteriaCultural: (ii)(iii)Reference595-001Inscription1992 (16th Session)Area285.9&...
Religion in New Caledonia Islam by countryWorld percentage of Muslims by country Africa Algeria Angola Benin Botswana Burkina Faso Burundi Cameroon Cape Verde Central African Republic Chad Comoros Democratic Republic of the Congo Republic of the Congo Djibouti Egypt Equatorial Guinea Eritrea Eswatini Ethiopia Gabon Gambia Ghana Guinea Guinea-Bissau Ivory Coast Kenya Lesotho Liberia Libya Madagascar Malawi Mali Mauritania Mauritius Mayotte Morocco Western Sahara Mozambique Namibia Niger Nigeri...
British Baptist Nonconformist minister and politician (1836–1923) John Clifford. Wikisource has original works by or about:John Clifford John Clifford CH (16 October 1836 in Sawley, Derbyshire – 20 November 1923 in London) was a British Baptist Nonconformist minister and politician, who became famous as the advocate of passive resistance to the Education Act 1902.[1] Biography Clifford was son of a warp-machinist. As a boy, he worked in a lace factory, where he attracted the notic...
.JPG)
_pond2.JPG)
