Терен сучасного міста ймовірно було заселено ще в глибоку давнину, про що свідчать курганні поховання епохи пізньої бронзи. Перші значні поселення поблизу міста виникли у XVII столітті. Через них проходив шлях, яким доставляли сіль з Бахмута до Ростова, Таганрога й Новочеркаська. Згодом уздовж шляху селилися люди, займаючись скотарством і землеробством.
У 1880-х на південних схилах Донецького кряжу знайшли значні поклади антрациту.
У 1894 на території міста з'явилася перша шахта. Розвиток вугільних підприємств стримувала відсутність залізничного транспорту. Гужовий транспорт уже не задовольняв шахтовласників. Тому виникла нагальна потреба у будівництві залізничної гілки, що зв'язує рудники з найближчою станцією Штерівка. У 1900 залізнична гілка довжиною 12,5 верст з'єднала вугільні підприємства з казенною Катерининською залізницею. Нову станцію назвали Криндачівка за іменем власника ділянки землі Криндача. Незабаром навколо станції виросло робітниче селище, яке отримало однойменну назву. До 1913 в Криндачівці вже діяло 18 вугледобувних шахт.
Напередодні першої світової війни Криндачівка являла собою невелике глухе містечко, що потопає в бруді. У 1913 в ньому проживало 3 500 осіб. На вузьких кривих вулицях селища тулилися одна до іншої глинобитні хатини та землянки сімейних шахтарів. Було також близько двадцяти кам'яних казарм і дерев'яних бараків, схожих на труни, в яких жили сезонні робітники й шахтарі, що ще не мають власної халупи. У селищі не було жодної мощеної вулиці. Навесні та влітку тут стояла непролазна багнюка. За питною водою ходили за 2-3 кілометри. Із заходом сонця Криндачівка поринала в темряву. Вкрай важкими були умови праці криндачівских шахтарів — робочий день тривав 12 годин. Заробітна ж плата у забійників, вагонників і саночників не перевищувала 1 карбованець 50 копійок в день, а у робітників інших категорій була ще менше.
До 1917 існувало лютеранське село Маручине (Марієнфельд) на орендованій землі в Катеринославській губернії, Слов'яносербський повіт, Іванівська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Іванівський/Краснолуцький район. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1135 десятин. Мешканці: 100 (1905), 250 (1911), 189/51 німці (1926).[4]
У 1920-ті за планом ГОЕЛРО за 7 км від селища почали будувати Штерівську електростанцію. Згодом на честь цієї події відбувся мітинг гірників, на якому вирішено перейменувати Криндачівку в Красний Луч. У 1926 Красний Луч отримав статус міста районного підпорядкування та електроенергію від Штерівської ДРЕС.
З 18 липня 1942 по 1 вересня 1943 місто було під контролем нацистів.
З 1991 — у складі незалежної України.
12 травня 2016 ВРУ постановила надати місту назву Хрустальний[5][6]. Постанова набрала чинності з дня, наступного за днем її опублікування.
Невдовзі після проголошення «Луганської народної республіки» у 2014 році місто опинилося під контролем сепаратистів. Так, ще 25 квітня 2014 року депутати міської ради висловили свою підтримку сепаратизму, а 30 квітня 2014 року над будівлею міської ради було вивішено російський прапор[7]. 3 червня 2014 року було захоплено податкову інспекцію[8], а 18 червня 2014 року — військкомат[9].
Починаючи з 9 серпня 2014 року антитерористичними силами здійснювалися спроби визволення міста від терористів, того дня в бою загинув солдат95-ї окремої десантно-штурмової бригадиВіталій Галянт. В центрі міста почалися активні бойові дії, були завдані авіаційні удари по місцях дислокації бойовиків — біля заводу «Стандарт», здійснювалися удари по блокпостах у місті, знищений блокпост на виїзді з Хрустального в бік Сніжного (Штергрес)[10]. Чимало мешканців намагалися залишити місто[11]. Проте відбити місто українським військам не вдалося.
22 листопада 2014 року в місті перекинулася російська вантажівка зі зброєю та набоями, усі окупанти у військовій формі із російськими шевронами загинули[12].
Станом на ранок 9 грудня 2014 року з Хрустального позникали «козаки», місто патрулюють російські військові, велике скупчення військової техніки — біля водосховища Грабово окупанти облаштували «Гради» та гаубиці[13].
12 грудня 2014 року надійшла інформація, що жителі міста повністю вигнали російських бойовиків-козаків[14].
Протягом 2-4 лютого 2015 року українські військові поблизу Хрустального знищили зведений танковий підрозділ терористів — 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки протягом наступних 2 діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин[15]. З 5 на 6 лютого 2015 року до Хрустального було доставлено до 80 трупів окупантів — чергову партію — терористів, ліквідованих під Дебальцевим[16].
16 червня 2022 року в населеному пункті Хрустальний стався вибух боєприпасів на складі окупантів. Судячи з вибухів детонації та масштабів пожежі, горів склад з боєприпасами та іншою зброєю російських окупантів[17].
Вночі 24 липня 2022 року українські військові шістьма ракетами з комплексу M142 HIMARS поцілили прямо в дах готелю, в якому знаходився командний пункт одного з великих підрозділів окупанта. За даними української розвідки, втрати склали до 100 осіб[18].
Видобуток кам'яного вугілля (антрациту) — ДП «Донбасантрацит», Шахти «Краснолуцька», імені газ. Ізвєстія, «Княгининська», «Краснокутська», «Новопавлівська», «Міусинська», «Хрустальська»). Машинобудівний, ливарно-механічний заводи. Виробництво будматеріалів, легка, харчова промисловість. Швейна фабрика. Головна гордість міста (в економічному плані) — цегельня «Фагот».
Завод «Красний луч», що спеціалізується на випуску гідроакустичних та навігаційних систем для військово-морського флоту, нині не працює. Господарський суд Луганської області в серпні 2007 року схвалив план санації заводу. Передбачається вивіз з підприємства впродовж року основних ліквідних активів (близько 70 % тих, що є в наявності).
У районі річки Міус розташований меморіальний комплекс Міус-фронт. У час німецько-радянської війни тут проходив однойменний оборонний рубіж. Деякі вулиці міста названі на честь Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за вигнання нацистів з Донбасу. Це відомий пілот-винищувач, «біла лілія Сталінграда» Лідія Литвяк, Погорелов та ін.
Краснолуцька стіна героїв
Спорт
У місті працює ДЮСШ, яка зростила чимало відомих спортсменів в різних видах спорту, особливо з легкої атлетики, футбол і важкої атлетики. Також у місті тривалий час у Палаці піонерів працював шаховий гурток під керівництвом Новоскольцева Миколи Федоровича, який виховав чимало спортсменів різного рівня: кандидатів у майстри спорту і першорозрядників.
Чупрін Михайло Русланович — старший лейтенант полку «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).
Примітки
↑Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
