Загинув від наскрізного вогнепального кульового поранення голови, під час несення вартової служби на спостережному пункті «Черепаха» блокпосту «Дракон» під містом Костянтинівка (Донецька область)[1].
Загинув поблизу міста Артемівськ (Донецька область). Похований на кладовище селища Павлиш.[4] За повідомленням журналіста ICTV, двоє військових 30-ї бригади загинули в боях на Горлівському напрямку, ще 13 дістали поранень.[5]
Загинув, рятуючи поранених під мінометним обстрілом на горлівському напрямку поблизу с. Зайцеве (Артемівський район) Донецької області. Похований на кладовище села Докучаєве.[4] Поблизу с. Зайцеве батальйон «Горинь» втратив 2 бійців, поранено 6 і один отримав контузію.[6] За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій 4 українських військовослужбовців загинули, 15 — було поранено.[7]
Двоє бійців бригади загинули у ніч на 3 серпня в результаті обстрілу поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область), на бойових позиціях біля станції Вільхова та рибгоспу[8].
Двоє бійців бригади загинули у ніч на 3 серпня в результаті обстрілу поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область), на бойових позиціях біля станції Вільхова та рибгоспу[8].
За два тижні до демобілізації, 9 липня, під час виконання бойового завдання в районі смт Станиця Луганська (Луганська область) отримав важкі осколкові поранення у живіт від фугасу. Андрію зробили операцію у місцевій лікарні та витягли осколки, але в організм потрапила інфекція і почалося зараження. Помер у Харківському військовому шпиталі. Похований у рідному селі[9].
2743
Бондар Олександр Борисович
01974-11-1616 листопада1974, ВознесенськМиколаївська область. Сержант, військовослужбовець 95-ї ОАеМБр. Працював на сирзаводі. Був мобілізований 5 серпня 2014 року як доброволець. Залишилися дружина та донька. Шурин Олександра (брат дружини) — прикордонник Володимир Гречаний, загинув 14.06.2014 під Маріуполем.
Був поранений в районі міста Артемівськ (Донецька область) касетною міною, внаслідок вибуху йому відірвало ногу, а також отримав численні поранення в області таза. Василь встиг по рації передати про свої поранення, медики боролися за життя захисника до останнього, але він загинув від втрати крові. За даними Книги пам'яті, близько 23:40 під час артилерійського обстрілу взводного опорного пункту отримав поранення в спину, помер під час транспортування до Артемівської міської лікарні. Похований у Полонному[11].
Загинув о 00:03 у ніч на 4 серпня внаслідок смертельного поранення від розриву 82-міліметрової міни під час вогневого боєзіткнення на ВОП поблизу с. Гладосове в районі міста Горлівка. Похований у с. Киселівка[12].
01967-09-2929 вересня1967, Вінниця. Солдат, розвідник 1-ї розвідувальної роти 54-го окремого гвардійського розвідувального батальйону (Новоград-Волинський). 11 років жив в Італії, де працював на меблевій фабриці. Повернувшись до України, оселився в селі у батьків. Був мобілізований на початку серпня 2014 року. Під час боїв за Дебельцеве 9 грудня 2014 року заручився зі своєю коханою, яка приїхала до нього на передову, потім вони обвінчались у Вінниці, після чого Валерій знову поїхав на фронт. Залишилася дружина та донька 2013 р.н.
Загинув у ніч з 3 на 4 серпня в результаті мінометного обстрілу спостережного пункту на териконі шахти «Южна» поблизу смт Ленінське за 800 метрів від окупованої Горлівки. Міна розірвалася у двох метрах від бійців, Валерій загинув на місці від чисельних поранень. Його пораненого напарника вдалось спустити із терикону, але до шпиталю довезти його також не встигли[13][14]
01991-06-2626 червня1991, НовомиргородКіровоградська область. Лейтенант, командир взводу спостереження і технічних засобів спостереження 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Випускник Златопільської гімназії, золотий медаліст. Закінчив Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості. Під час навчання захопився пауерліфтингом і у 2012 році здобув золото на чемпіонаті світу. Після цього почав навчатися на факультеті фізичного виховання Кіровоградського державного університету ім. Володимира Винниченка. Навчався, працюючи тренером у фітнес-клубі «Зірка», і у віці 23 роки возив на міжнародні змагання своїх вихованців. На фронт пішов добровольцем. Попри війну продовжував навчання на заочному відділенні. На його сторінці у соціальних мережах назавжди залишився останній статус: «Людина — сталь. А танк — всього лиш шматок заліза».
Загинув у ніч з 3 на 4 серпня в результаті мінометного обстрілу спостережного пункту на териконі шахти «Южна» поблизу смт Ленінське за 800 метрів від окупованої Горлівки. Міна розірвалася в двох метрах від бійців, Андрій дістав важких поранень, помер від втрати крові дорогою до лікарні. Похований у Новомиргороді[13][15].
Загинув разом з двома бойовими товаришами о 3:04, підірвавшись на фугасі поблизу села Карлівка (Мар'їнський район) Донецької області. Похований у с. Світлогірське[16][17].
Загинув разом з двома бойовими товаришами, підірвавшись на фугасі поблизу села Карлівка (Мар'їнський район) Донецької області. Похований в смт Єлизаветградка[16][18].
Загинув разом з двома бойовими товаришами, підірвавшись на фугасі поблизу села Карлівка (Мар'їнський район) Донецької області. Похований у м. Синельникове[16][19].
Помер у Львівському військовому шпиталі після важкого поранення у зоні АТО (за іншими даними — від невиліковної хвороби, на яку він захворів під час виконання службових обов´язків на сході). Похований 6 серпня у с. Бачина.[22]
Загинув у зоні АТО, коли машина із бійцем підірвалася на фугасній міні. Похований 11 серпня у селі Понінка де проживає його матір.[23]
2755
Яковченко Олег Миколайович
01979-11-099 листопада1979, ПетропавлівкаДніпропетровська область. Проживав в Павлограді. Солдат Національної гвардії України, в/ч № 3021 (Дніпропетровськ). За свою трудову діяльність понад 18 років працював слюсарем, електромонтером на різних підприємствах, два роки — в органах внутрішніх справ смт Петропавлівка. До мобілізації працював гірником очисного вибою на дільниці з видобутку вугілля № 6 ДТЕК шахтоуправління Дніпровське. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року.
У вересні 2014 року був поранений під час виконанні військового обов'язку в районі міста Маріуполь (Донецька область). Після лікування продовжив службу. Наприкінці липня 2015 року здоров'я Олега погіршилось, він був направлений на лікування до Запорізького військового шпиталю, де помер. Солдату залишалося два тижні до демобілізації[24].
Близько 09:30 у Краматорську (Донецька область) в казармі у ванній кімнаті було знайдено тіло правоохоронця з вогнепальним наскрізним пораненням грудної клітки зліва. Поряд знайдено його табельну зброю. Відкрито кримінальне провадження за статтею «Умисне вбивство», слідство розглядає кілька версій. Похований у с. Бортятин[25].
Загинув близько 18:00 внаслідок прямого влучення міни з 82-мм міномета під час бойового чергування на позиції поблизу аеропорту Донецька. Похований на Леванівському цвинтарі Запоріжжя[26][27].
Загинув близько 18:00 внаслідок прямого влучення міни з 82-мм міномета під час свого першого бойового чергування, на позиції поблизу аеропорту Донецька[26].
01983-03-1616 березня1983, Чернівці. Стрілець — санінструктор розвідувальної роти окремої тактичної групи Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Батько рано помер, багатодітна мати жила у злиднях і змушена була віддати дітей в інтернат, звідки забирала їх на вихідні. Настя працювала санітаркою, потім продавцем на ринку, займалась біатлоном. Останні роки доглядала тяжко хвору матір, яка незадовго до війни померла. Анастасія з сестрою жили в селі поблизу Чернівців. В зоні АТО брала участь в бойових діях під Донецьким аеропортом, була розвідником, санінструктором.
Загинула від вогнепального поранення із мисливської рушниці у серце в м. Маріуполь (Донецька область). Слідство розглядає дві версії: нещасний випадок або вбивство. Поховали Анастасію у Чернівцях на Алеї Слави Центрального кладовища[28].
За іншими джерелами, 8 серпня, загинув на позиції «Шахта» під Донецьком. Під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ Георгі був на передньому спостережному пункті, він його не залишив і продовжив спостереження. В окоп влучила 120-мм міна. Поховання у с. Башмачка (Солонянський районДніпропетровська область)[29]. За повідомленням «Преса України» з посиланням на власні джерела в зоні АТО, з опівночі до 6:00 найбільш інтенсивними були обстріли позицій сил АТО бойовиками в Донецькому секторі. Тут бойовики активно застосовували міномети та артилерію, двічі стріляли з танків й стрілецької зброї, тричі — з АГС-17. Внаслідок цього загинув один український військовослужбовець, який служив у 93-й омбр[30].
Під час виконання бойового завдання в районі с. ТрьохізбенкаЛуганська область, група військових в результаті бойового зіткнення потрапила в полон. Коли їх вели через мінне поле, Олег підірвав себе на «розтяжці» разом з російськими бойовиками[31].
Разом зі своїми бойовими товаришами підірвався на мінному полі на Луганщині[32]. Під час виконання бойового завдання в районі с. Трьохізбенка група військових в результаті бойового зіткнення потрапила в полон. В результаті підриву на мінному полі разом з Олегом Чепеленком загинув прапорщик 8 роти з Житомирщини[33].
Загинув поблизу м. Артемівськ (Донецька область) від вибуху гранати в бліндажі. Після прощання у Млиніві захисника поховали на новому кладовищі м. Сокаль.[34] Офіційна версія загибелі, що військовий навмисно підірвав себе гранатою. Але колеги та рідні в цю версію не вірять, і вважають його загибель вбиством — Роман напередодні мав конфлікт з високопоставленими офіцерами зі спецслужб та отримав погрози через принципову позицію у боротьбі з контрабандними грузами.[35]
Загинув близько опівночі від кульових поранень поблизу смт Сартана (Маріуполь) внаслідок необережного поводження зі зброєю (АКС-74) товариша по службі під час патрулювання, — дістав 6 вогнепальних кульових поранень, від яких помер. Суд засудив винуватця до 2 років в'язниці, але звільнив від покарання на підставі закону про амністію.[36].
01978-05-2121 травня1978, ВатутінеЧеркаська область. Старшина 2 ст., стрілець 36-ї окремої бригади морської піхоти, в/ч А2802 (Миколаїв), що створена на базі кримських підрозділів[37]. Закінчив ПТУ № 2 ім. В. Ф. Орлова де здобув професію електрозварника, працював за спеціальністю на підприємствах міста Ватутіне. Призваний за мобілізацією 25 квітня 2015 року. Залишилися батьки, сестра та двоє дітей, — син і донька.
Загинув від вогнепального поранення у голову поблизу села Широкине (Волноваський районДонецька область) у стрілецькому бою з диверсійно-розвідувальною групою противника. Один військовий зник безвісти, і ще один поранений. Поховали захисника у м. Ватутіне[38][39].
01982-06-1515 червня1982, СмолінеМаловисківський районКіровоградська область. Старшина 9-ї роти 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Маловисківське ПТУ № 16. Після служби в армії з 2002 року і до мобілізації працював на Смолінській шахті ДП «СхідГЗК», спочатку прохідником, потім кріпильником дільниці № 7. Грав у місцевій футбольній команді «Шахтар», де був нападником і капітаном команди. Молодший брат Олександра також захищає Батьківщину в зоні АТО. Залишилися батьки, брат, дружина та двоє неповнолітніх синів.
Загинув від смертельного кульового поранення в результаті обстрілу противником блокпоста ЗСУ в селі Кримське (Новоайдарський район) Луганської області. Поховали захисника у с. Смоліне. У труну поклали і його футболку з номером «9».[40] За повідомленням УНН з посиланням на правоохоронців, 9 серпня близько 17:00 на військовому опорному пункті «Орел» у селі Жолобок Луганської області 29-річний рядовий військової частині №В4680 застрелив із автомату Калашникова 33-річного сержанта цієї ж частині. Кримінальне провадження відкрито за ч.1 ст.115 КК України (умисне вбивство).[41]
01978-12-2525 грудня1978, Запоріжжя.[42] Боєць 1-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Закінчив Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій. У 2004—2005 роках викладав в академії бізнесу і права ім. Кручининої. З 2005 року був бізнес-тренером і ІТ-консультантом в компаніях Інформменеджер, BPO Group, Professional Trainings. Брав участь у більш ніж 50 консультаційних і навчальних проектах у різних комерційних організаціях. Вів блог на Цензор. НЕТ. Активний учасник Революції Гідності. Громадський активіст, волонтер, розробник військового спорядження. Залишилася сестра.
Загинув у бою. О 3:25 противник почав обстріл з важкої артилерії позицій 72-ї бригади в районі села Старогнатівка (Донецька область) і перейшов у наступ із застосуванням танків і бронетехніки. Бійці ДУК-ПС прийшли на допомогу, противника було відкинуто до села Біла Кам'янка. В бою загинули троє бійців ДУК. Поховали воїна у Запоріжжі[43][44].
О 3:25 противник почав обстріл з важкої артилерії позицій 72-ї бригади в районі села Старогнатівка (Донецька область) і перейшов у наступ із застосуванням танків і бронетехніки. Бійці ДУК-ПС прийшли на допомогу, противника було відкинуто до села Біла Кам'янка. В бою загинули троє бійців ДУК. Після прощання в Іванівцях воїна поховали в с. Клячаново[43][45][46].
О 03:25 противник почав обстріл з важкої артилерії позицій 72-ї бригади в районі села Старогнатівка (Донецька область) і перейшов у наступ із застосуванням танків і бронетехніки. Бійці ДУК-ПС прийшли на допомогу, противника було відкинуто до села Біла Кам'янка. В бою загинули троє бійців ДУК[46][43][47].
01973-02-077 лютого1973, Михайло-ЛаринеЖовтневий район (Миколаївська область). Сержант, старший механік-водій 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Після служби в армії 15 років працював механізатором виноградної бригади № 2 радгоспу. Останнім часом працював механізатором у приватному підприємстві ПП «Дубки». Мобілізований 7 серпня 2014 року, на фронт пішов добровольцем. Залишилися батьки, дружина та син.
Загинув під час проведення контратаки позицій сепаратистів в районі села Біла Кам'янка (Волноваський районДонецька область). Похований на кладовищі рідного села Михайло-Ларине[48]. О 3:25 10 серпня противник почав обстріл з важкої артилерії позицій 72-ї бригади в районі села Старогнатівка (Донецька область) і перейшов у наступ із застосуванням танків і бронетехніки. Силами 72-ї ОМБр та підкріплення з ДУК-ПС і 14-ї ОМБр противника було відкинуто до села Біла Кам'янка. За повідомленням волонтерів, у бою загинули 4 військових ЗСУ (в штабі підтверджено загибель одного) і 3 бійці ДУК-ПС[43]
За повідомленням волонтерів-медиків, загинув під селом Старогнатівка (Донецька область)[49]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій один український військовослужбовець загинув, ще 3 зазнали поранень. Ці втрати сили АТО понесли під Станицею Луганською і Старогнатівкою[50].
2772
Єжов Олександр Сергійович (Позивний «Бєшений Йожик»)
01978-06-044 червня1978, Запоріжжя. Солдат, навідник — командир танку танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). 15 років працював на заводі «Укрграфіт» верстатником, слюсарем-ремонтником, наладчиком верстатів з ЧПУ, потім 2 роки на приватній фірмі програмістом. Призваний за мобілізацією 8 січня 2015 року.
Загинув у ДТП у Волноваському районі (Донецька область). О 17:20 поблизу села Новоселівка перекинувся автомобіль Mitsubishi Pajero з військовослужбовцями, які повертались з передової. Пасажир автівки від отриманих травм помер на місці, водій та другий пасажир доставлені до медичного закладу. Поховали Олександра на Осипенківському кладовищі Запоріжжя[51][52].
Загинув під Донецьком поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) в результаті обстрілу російськими збройними формуваннями з РСЗВ «Град». Похований на батьківщині матері в смт Бродецьке на Вінниччині[53].
2774
019691969, Київська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ не уточнено).
Близько 08:30, на території колишнього дитячого садка в м. Артемівськ (Донецька область) знайдено тіло військовослужбовця ЗСУ з вогнепальним пораненням в груди. Розслідування ведеться за статтею «Умисне вбивство»[54]
За повідомленням координатора Самооборони Івано-Франківська, загинув вночі поблизу міста Дзержинськ (Донецька область), за повідомленням Рогатинської РДА, — поблизу смт Зайцеве[55].
Зник безвісти під час виконання бойового завдання, після гранатометного обстрілу. 30 листопада командир роти повідомив матері, що у районі смт Зайцеве (Донецька область) знайдено останки чоловіка, ймовірно, Геннадія, подальша експертиза ДНК підтвердила. 15 лютого 2016 року воїна поховали у рідному Борисполі[56].
Підрозділ, в якому служив Віталій, утримував позиції поблизу Дебальцеве. Загинув о 6-й годині ранку поблизу села Троїцьке (Попаснянський район)Луганської області. Під артобстрілом у Віталія стався серцевий напад. Похований на Верболозівському кладовищі Олександрії.[57]
14 серпня був поранений внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» поблизу села Опитне (Ясинуватський район) Донецької області. Помер від отриманих ран в Дніпропетровській лікарні. Похований у рідному селі[59].
01989-04-2323 квітня1989, Знам'янкаКіровоградська область. Старший солдат, старший телефоніст відділення зв'язку 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Служила у війську за контрактом, до зони АТО поїхала добровільно у лютому 2015 року. Залишилися батьки, старша сестра, чоловік (учасник АТО) та 4-річний син. Нагороджена орденом «Народний Герой України» (посмертно)[60].
Загинула під час мінометного обстрілу поблизу міста Горлівка (Донецька область). Катерина врятувала життя двох поранених перед тим як поряд із нею розірвалася міна. Похована у Знам'янці[61]
Загинув від кулі снайпера під час бою на блокпосту поблизу міста Мар'їнка (Донецька область). Похований у Лозовій на міському центральному кладовищі[64].
01988-02-1818 лютого1988, Боровичі (Маневицький район)Волинська область. Старший солдат, сапер 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Строкову службу проходив у Президентському полку, в саперному взводі. Працював дільничним інспектором міліції у рідному селі. Звільнившись із органів поїхав на заробітки до столиці, після повернення одружився. Призваний за мобілізацією 4 лютого 2015 року. Служив у 184-му навчальному центрі, потім у 14 ОМБр. Залишилися дружина, батьки, два брати і сестра.
30 липня був важко поранений в районі Маріуполя, — під час розмінування території поблизу смт Талаківка (Донецька область) підірвався на міні. Лікувався в Дніпропетровську та Києві, помер у Київському військовому шпиталі[66].
Близько 11:00, «КрАЗ» з саперами 54-ї омбр підірвався на міні за 200 м від українського блокпосту поблизу міста Попасна (Луганська область). Один військовослужбовець загинув, ще троє дістали поранень[67].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком. Співслужбовці розповіли, що Роман загинув під час танкового обстрілу, снаряд розірвався у трьох метрах від нього. Похований у Хмельницькому на кладовищі Ракове[68].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Старогнатівка (Донецька область). Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[69].
За повідомленням УНН з посиланням на правоохоронців, поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) Донецької області на опорному пункті «Зил» о 14:50 військовослужбовець в/ч пп В2803 застрелив із автомата Калашникова 33-річного товариша по службі. Трагедія сталася в результате конфлікту. Від отриманих вогнепальних поранень боєць помер на місці[70].
01991-09-1414 вересня1991, Біла ЦеркваКиївська область. З 1998 року проживав у с. ТаборівСквирський район. Старший солдат, сапер інженерно-саперної групи 15-го окремого мотопіхотного батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (раніше — 15 батальйон територіальної оборони «Суми»), в/ч пп В2260. Закінчив Білоцерківське ПТУ № 9, де здобув спеціальність слюсаря. З 2008 по 2011 роки навчався у Білоцерківському механіко-енергетичному технікумі, отримав диплом техніка з експлуатації та ремонту устаткування. Після строкової служби в армії працював на Білоцерківському заводі «Трібо» пресувальником гарячого формування. Призваний за мобілізацією 28 січня 2015 року. Залишилися батьки, молодша сестра та наречена.
Загинув, підірвавшись на розтяжці під час виконання бойового завдання в Луганській області. Разом з Андрієм загинув на місці його командир. Поховали воїна у с. Таборів[71]. За повідомленням УМВС, на околицях села Оріхове (Попаснянський район) Луганської області на розтяжці підірвалися троє військовослужбовців. Двоє з них, 1986 і 1991 р.н., загинули на місці, ще одного у тяжкому стані доправлено до лікарні Сєвєродонецька. Водночас, Луганська ВЦА повідомила, що загиблі — військовослужбовці 17-ї окремої танкової бригади[72].
01986-04-1818 квітня1986, Київ. Лейтенант, командир саперного підрозділу 15-го окремого мотопіхотного батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (раніше — 15 батальйон територіальної оборони «Суми»), в/ч пп В2260. Закінчив Національний транспортний університет. Працював у магазині «Практикер». 26 січня 2015 року, військовим комісаріатом Святошинського району, був призваний слухачем до Академії Сухопутних військ (м. Львів),
Загинув разом з Андрієм Балишовим, підірвавшись на розтяжці під час виконання бойового завдання в Луганській області. За повідомленням УМВС, на околицях села Оріхове (Попаснянський район) Луганської області, на розтяжці підірвалися троє військовослужбовців. Двоє з них, 1986 і 1991 р.н., загинули на місці, ще одного у тяжкому стані доправлено до лікарні Сєвєродонецька. Водночас, Луганська ВЦА повідомила, що загиблі — військовослужбовці 17-ї окремої танкової бригади[72]. Похований на Братському кладовищі у м. Києві[73].
Помер від серцевої недостатності у базовому таборі артбригади в секторі «С». Тіло Володимира виявили о 6-ї годині під час підготовки до ранкового шикування.[74] За повідомленням УНН з посиланням на правоохоронців, 20 серпня у військовому таборі поблизу села Богородичне Донецької області у військовому наметі знайшли труп військовослужбовця військовій частині ПП №В1060. За попередніми висновками експертів, 46-річного військового забили насмерть, адже на голові та тулубі загиблого виявлені численні травми. Кримінальне провадження відкрито за ч.1 ст.115 КК України (умисне вбивство).[75]
Перебував на блокпості «Жига» за 15 кілометрів від міста Щастя (Луганська область). Напередодні бойовики розбили два автомобіля, що доставляли питну воду, і Віктор з двома бійцями вирушили за водою на мотоциклі. По дорозі підірвалися на протипіхотній міні. Похований в рідному селищі Цумань[79].
01969-12-099 грудня1969, Бузівка (Жашківський район)Черкаська область. Старшина, розвідник 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). До війни працював в Бузівській школі вчителем фізичної культури та «Захисту Вітчизни». З початком агресії Росії, брав активну участь у волонтерській справі, допомагав ЗС України. В грудні 2014 року пішов добровольцем в зону АТО та воював за Батьківщину в добровольчому батальйоні. 13 лютого 2015 року був призваний Сєвєродонецьким МВК на військову службу до ЗС України.
Загинув при виконанні бойового завдання по розвідуванні переднього краю противника, підірвався на ворожій міні.[80]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій один український військовослужбовець загинув, ще 4 зазнали поранень.[81]. Андрій Лисенко на брифінгу уточнив, що військовослужбовець загинув поблизу міста Авдіївка в результаті обстрілу.
Поблизу села Невельське (Ясинуватський районДонецька область) автомобіль УАЗ, на якому група саперів поверталася після розмінування території, підірвався на протитанковій міні. Від отриманих поранень Андрій помер на місці[82].
Загинув під час артилерійського обстрілу близько 0:30 поблизу села Сопине в районі міста Маріуполь (Донецька область). Похований на території Меморіального комплексу «Дем'янів Лаз» Філіалу Обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери[85][86].
Загинув під час нічного артилерійського обстрілу поблизу сел Комінтернове — Лебединське (Волноваський район) Донецької області (сектор «М»). Снаряд розірвався в 4 метрах від Федора. Похований у Херсоні на Центральному кладовищі[85][87].
2801
Шибецький Петро Миколайович
019791979, БілокоровичіОлевський районЖитомирська область. Проживав у селі Калинівка (Лугинський район). Військовослужбовець ЗСУ, командир евакуаційного відділення ремонтного взводу (в/ч не уточнена). Служив в миротворчому контингенті ООН в Югославії та Іраку. З перших днів відстоював суверенітет та незалежність України. Службу проходив за контрактом. Залишились батьки, дружина та двоє дітей, старший син і 3-річна донька.
01982-08-2121 серпня1982, Кривий РігДніпропетровська область. Солдат, такелажник взводу технічного забезпечення 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. 2000 року закінчив Криворізький професійний гірсько-технологічний ліцей за спеціальністю «Слюсар із ремонту автомобілів». Служив в армії, до 2009 року працював у ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Призваний за мобілізацією у лютому 2014 року як доброволець. Залишилася 9-річна донька.
01976-10-1919 жовтня1976, Чернігів. Капітан, командир зенітного взводу 41-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-2» (раніше — 41-й БТО «Чернігів-2»). Закінчив Харківське льотне училище, служив у ЗСУ у Львові, був льотчиком, як і його батько. Призваний за мобілізацією 1 вересня 2014 року. Залишилася дружина та донька.
Загинув внаслідок артобстрілів з боку терористів «ДНР» і російських окупантів в районі села Старогнатівка (Донецька область). Похований у Чернігові[91].
Місце й обставини не уточнено (сектор «М», район міста Маріуполь). Ймовірно, загинув в результаті обстрілу з РСЗВ «Град» під селом Прохорівка (Волноваський район) Донецької області[95].
Загинув від смертельного поранення внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» під селом Прохорівка (Волноваський район) Донецької області, — снаряд влучив у бліндаж, загинули 4 бійців. Поховали Олега в рідному селі[96].
01987-04-2525 квітня1987, Жовті ВодиДніпропетровська область. Старший солдат, командир бойової машини — командир відділення 2-го взводу 2-ї мотопіхотної роти 40-ї окремої артилерійської бригади (Первомайськ (Миколаївська область). Закінчив НВК № 6 «Перспектива» та ВПУ-70. Працював електрогазозварником. Мобілізований у квітні 2015 року. Залишилися батьки, дружина та 7-річна донька.
Загинув близько 18:00 під селом Прохорівка (Волноваський район) Донецької області (село Малогнатівка, що підпорядковане Прохорівській міськраді). Похований в с. Крупець[99]. За даними ІАЦ РНБО, за добу в зоні АТО загинули 7 бійців, 13 поранено. Олександр Мотузяник на брифінгу уточнив, що 5 військовослужбовців загинули в результаті обстрілу з РСЗВ «Град» під селом Прохорівка (Волноваський район) Донецької області, один загиблий — під Старогнатівкою і один — під Мар'їнкою[100].
01982-09-2727 вересня1982, БрестБілорусь. Білоруський доброволець, боєць тактичної групи «Білорусь» 1-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Екс-голова брестської міської організації «Білоруська християнська демократія» (БХД), брав участь у ряді акцій демократичних сил і неодноразово затримувався міліцією Білорусі. Вчився у Херсоні на останньому курсі Християнського інституту, а на війні став капеланом. В ДУК воював з початку зими 2015 року, брав участь у боях за Донецький аеропорт, в селищі Піски, в районі Маріуполя. Став одним з героїв документальної стрічки «Білорус» режисера Антона Тележникова. Залишилися Батьки та двоє братів.
Помер у Запорізькій лікарні від тяжких осколкових поранень, які отримав 10 серпня 2015 року в бою поблизу села Біла Кам'янка (Донецька область). Похований у Кам'яниці-Жировецькій під Брестом[43][101].
01976-07-011 липня1976, ФастівКиївська область. Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Після закінчення школи працював на Фастівському машинобудівному заводі «Червоний Жовтень». Строкову службу проходив у полку морської авіації в м. Саки (АР Крим). У березні 2015 року добровольцем пішов до військкомату.
Загинув на бойовому посту під селом Кримське (Новоайдарський район) Луганської області. Похований у Фастові[102]. В смерті солдата звинувачений його співслужбовець, з яким напередодні 26 серпня виник конфлікт, за статтею умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (ч.2 ст 121 ККУ). Звинувачений Вадим Макаров визнає, що вдарив кілька разів Руслана Рудіма, бо той був напідпитку, але це не могло стати причиною смерті.[103]
За повідомленням видання «Лівий берег» з посиланням на військових, у другій половині дня внаслідок обстрілу з важкого озброєння села Гранітне (Волноваський район) Донецької області загинули двоє бійців 72-ї ОМБр, ще 4 дістали поранень[104]. Віталій був за кермом автомобіля УАЗ, яким вони разом з Іваном Віхтюком їхали до ротного опорного пункту. Снаряд розірвався у кількох метрах від машини. Старший лейтенант Віхтюк отримав смертельне поранення, але встиг вибратись назовні, а прапорщик Олійник загинув у палаючій машині. Похований на Лісовому кладовищі м. Київ[105].
Загинув близько 3:00 дорогою до лікарні від осколкових поранень та сильних опіків внаслідок обстрілу з танку села Гранітне (Волноваський район) Донецької області. Похований у Хмельницьку, на Алеї Слави кладовища Ракове[104][106].
Загинув у розташуванні військової частини в м. Часів Яр Донецької області під час стрілянини в приміщенні гуртожитку ПТУ № 77 внаслідок конфлікту між співслужбовцями. Військового 1983 року народження, який застрелив свого співслужбовця, засудили до 12 років позбавлення волі.[108]
01989-05-2626 травня1989, БогдашівЗдолбунівський районРівненська область. Старший лейтенант, заступник командира роти охорони з озброєння 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). На час відсутності інженера саперної служби виконував його обов'язки. Романа виховувала мати, яка померла, коли йому було 11 років. Закінчив військовий факультет Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Служив у Навчальному центрі «Десна» в танковому батальйоні, потім був інженером бронетанкової служби озброєння Академії сухопутних військ у Львові. В квітні 2014 року тричі писав рапорти щодо направлення в зону АТО, 12 серпня поїхав на фронт у складі 42-го батальйону. Взимку 2015 року був поранений, після відпустки знову повернувся на передову.
Загинув у ніч на 31 серпня. Виконував завдання між блокпостами сил АТО і сепаратистів в районі міста Горлівка (Донецька область, о 3-й годині ночі виходив на зв'язок. Близько 4:00 побратими знайшли тіло загиблого офіцера[110].
За повідомленням Донецької ОДТРК (без посилання на джерело), в результаті ДТП вночі на автошляху Костянтинівка — Артемівськ (Донецька область), поблизу населеного пункту Жемчужне, загинув військовослужбовець[112].
Трагічно загинув під час служби. Місце і обставини не уточнено. Похований 4 вересня на Алеї почесних поховань Ольжинського цвинтаря міста Кагарлик[113].
01971-08-2323 серпня1971, ШандровецьТурківський районЛьвівська область. Проживав у м. Самбір. Старший сержант, заступник командира 1-го автомобільного відділення автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення 703-го інженерного полку (Самбір). Закінчив Самбірський технікум економіки та інформатики. З 11 листопада 1997 року служив у Збройних силах України. Залишилася дружина та двоє дітей.
Під час виконання військових обов'язків в зоні АТО Дмитра з вогнепальним проникаючим наскрізним пораненням черевної порожнини було доправлено до районної лікарні міста Артемівськ (Донецька область), де він помер[115]. За повідомленням Донецької облпрокуратури, близько 18:30 у розташуванні військової частини в Артемівському районі Донецької області між двома військовослужбовцями ЗСУ виник конфлікт, у результаті якого один з чоловіків двічі вистрелив в іншого. Потерпілий 1981 р.н. помер у лікарні[116].
Помер у Харківському військовому шпиталі від поранень, що дістав під час обстрілу російськими бойовиками села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області. Вибухова хвиля влучила в бойову машину, якою керував Тарас. Похований в с. Якубів[117].
О 6:20 поблизу села Лобачеве (Новоайдарський район) Луганської області було здійснено напад на зведену мобільну групу. Автомобіль Mitsubishi L200 підірвався на закладеній на шляху міні, після чого нападники кинули 2 гранати та обстріляли машину зі стрілецької зброї. Група тримала оборону, поки не прибуло підкріплення з 92 ОМБр. В ході зіткнення загинули волонтер і працівник фіскальної служби. Один боєць СБУ і 5 бійців ЗСУ поранені. З воїном-волонтером попрощалися на Майдані Незалежності у Києві, похований в смт Кожанка[119][120].
О 6:20 поблизу села Лобачеве (Новоайдарський район) Луганської області було здійснено напад на зведену мобільну групу. Автомобіль Mitsubishi L200 підірвався на закладеній на шляху міні, після чого нападники кинули 2 гранати та обстріляли машину зі стрілецької зброї. Група тримала оборону, поки не прибуло підкріплення з 92 ОМБр. В ході зіткнення загинули волонтер і працівник фіскальної служби. Один боєць СБУ і 5 бійців ЗСУ поранені. Поховали Дмитра в смт Асканія Нова[119][121].
01981-10-088 жовтня1981, КовельВолинська область. Проживав у м. Львів. Капітан, командир мінометної роти, помічник командира аеромобільно-десантного батальйону з артилерії 80-ї окремої аеромобільної бригади (Львів). Професійний військовий, артилерист за освітою, служив у 802-му реактивному артилерійському полку. Був миротворцем в Іраку. 2004 року переїхав до Львова, останнім часом працював в аграрному бізнесі. На початку війни, у квітні 2014 року, пішов добровольцем до одеського батальйону ПСМОП «Шторм». В серпні 2014 року був мобілізований до львівської десантної бригади, з серпня перебував у зоні АТО, воював під Луганськом, захищав Луганську ТЕС у Щасті. Залишилася дружина та маленький син, який народився у травні 2015 року.
Розвідгрупа проводила перевірку території поблизу міста Щастя (Луганська область). Близько 14:30 під час обстеження берегу річки Сіверський Донець та території прилеглої до Луганської ТЕС Володимир, який йшов попереду, зачепив «розтяжку» з міною, він встиг попередити інших і прикрив собою офіцера ЗСУ, а сам загинув від осколкових поранень. Похований у Ковелі на Вербському кладовищі[122].
2828
Хурдепа Сергій Анатолійович
01993-01-077 січня1993, Вишеньки (Коропський район)Чернігівська область. Сержант, водій розвідувальної роти 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Військовослужбовець за контрактом. Після строкової служби, 28 березня 2013 року, підписав контракт і залишився в 72-й бригаді. Коли розпочалися бойові дії добровольцем пішов на фронт. Приїздив додому у відпустку після бойового поранення, 23 серпня знову повернувся в частину. Неодружений. Залишилися батьки.
В одному з приміщень за місцем дислокації ЗСУ в місті Волноваха (Донецька область) між трьома військовослужбовцями виник конфлікт, один з чоловіків з автомата Калашнікова розстріляв двох своїх співслужбовців, які загинули від чисельних вогнепальних поранень. Поховали Сергія у рідному селі Вішенки[123][124].
В одному з приміщень за місцем дислокації ЗСУ в місті Волноваха (Донецька область) між трьома військовослужбовцями виник конфлікт, один з чоловіків з автомата Калашнікова розстріляв двох своїх співслужбовців, які загинули від чисельних вогнепальних поранень[123].
Під час виконання службових обов'язків у зоні АТО, 5 вересня отримав травму внаслідок нещасного випадку. Помер в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова[125].
Помер у військовому шпиталі від поранень, що отримав під час виконання бойового завдання у місті Курахове (ймовірно, помер в м. Курахове, де знаходиться шпиталь, від поранень, що дістав у Мар'їнці)[126]. За інформацією волонтера Аліни Михайлової, о 01:00 5 вересня в результаті артилерійського обстрілу сепаратистами міста Мар'їнка (Донецька область) загинув один боєць 28 ОМБр, ще 4 дістали поранення. В той же час, голова Мар'їнської РДА Володимир Мороз повідомив про двох поранених військовослужбовців внаслідок мінометного обстрілу Мар'їки вночі[127].
2832
Бурлака Сергій Іванович
01975-06-1919 червня1975, Купчинці (Іллінецький район)Вінницька область. Військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено). Служив у Львові й мріяв продовжити службу, але через хворобу батька так і не зміг. До війни працював у місцевому приватному сільськогосподарському підприємстві, також тримав власне господарство. Призваний за мобілізацією 25 квітня 2015 року. Залишилися дружина та двоє дітей, 9-річна донька і 7-річний син.
Загинув від смертельного поранення в голову в результаті бойового зіткнення на блокпосту з ДРГ противника. Вночі, з 01:40 до 02:10, ДРГ противника здійснила спробу прориву в урочищі Шаров-Кут поблизу села Сизе (Станично-Луганський районЛуганська область). В результаті бойового зіткнення загинув один військовослужбовець. Поховали Віктора у Києві на Совському цвинтарі[131][132]. Прим. В ЗМІ повідомляють, що Віктор загинув 7 вересня біля Болотеного, але за даними МВС, військовослужбовець 1969 р.н. загинув в другому бою біля с. Сизе, вночі 8 вересня.
2835
019891989. Розвідник, військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено).
Вранці до Станично-Луганського відділення СМЕ доставлено тіло загиблого військовослужбовця ЗСУ з вогнепальним пораненням голови та пошкодженням кісток черепа. Обставини загибелі встановлюються[133].
Вранці на блокпості за селом Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області у напрямку до смт Калинове (підконтрольне «ЛНР») на «розтяжці» з міною ОЗМ-72, встановленій терористами, підірвалися військовослужбовці 54-ї ОМБр. Один боєць загинув на місці та п'ятеро зазнали поранень[134].
Вранці на блокпості поблизу Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області, у напрямку до смт Калинове (підконтрольне «ЛНР»), на «розтяжці» з міною ОЗМ-72, встановленій терористами, підірвалися військовослужбовці 54-ї ОМБр. Від отриманих поранень Олег помер за кілька годин у лікарні міста Артемівськ (Донецька область). Поховааний в рідному місті на Свіштовському кладовищі, на окремій Алеї, де лежать загиблі учасники АТО.[134][135].
Дату, місце й обставини не уточнено. Похований 14 вересня в с. Балаклея[136]. Прим. На похоронах Олександра Бородуліна були присутні бійці батальйону «Донбас» (фото). 15 вересня маріупольські ЗМІ з посиланням на Державну рятувальну службу повідомили, що під Маріуполем (Донецька область) в прибережній зоні поблизу пансіонату «Світлана» під час гасіння сухої трави було знайдене обгоріле тіло бійця батальйону «Донбас» 1981 р.н., причиною загибелі називають нещасний випадок[137].
Загинув 13 вересня 2015 року поблизу смт Луганське, Артемівський район (Донецька область) під час бою з диверсійно-розвідувальною групою ворога. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій двоє військовослужбовців загинули, ще двох було поранено, один зник безвісти. Андрій Лисенко уточнив, що військові загинули в результаті бойового зіткнення з ДРГ противника поблизу смт Луганське, Артемівський район (Донецька область)[139]
Видання «Новини Донбасу» наводить повідомлення голови Донецької обласної ВЦА Павла Жебрівського про те, що за добу внаслідок бойових дій (обстрілів) в місті Мар'їнка (Донецька область) загинув один військовослужбовець і один мирний житель[141] Інші офіційні джерела дану інформацію не підтверджують[142].
Під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка (Волноваський районДонецька область), в результаті підриву на міні, загинули двоє саперів 72-ї ОМБр. Поховали Олександра на центральному кладовищі м. Гнівань[143][144].
Під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка (Волноваський районДонецька область), в результаті підриву на міні, загинули двоє саперів 72-ї ОМБр. Похований на Алеї слави Інтернаціонального кладовища Фастова[143][145].
Близько 22:20, поблизу спостережного поста взводного опорного пункту ЗСУ біля села Болотене (Станично-Луганський районЛуганська область), військові виявили невідомих осіб. Під час переслідування пролунали два вибухи. За однією з версій, ймовірно, спрацювала «розтяжка». Один військовослужбовець отримав осколкові поранення кінцівок, інший — загинув на місці[146].
Місце й обставини не уточнено. Пішов з життя під час несення служби в зоні АТО. Похований у с. Конюхи[147] Прим. Із червня 2015 року в/ч 3035 НГУ залучена до охорони міста Слов'янськ (Донецька область). Військова частина дислокується в Сєверодонецьку і Слов'янську[148].
Помер у Харківському військовому госпіталі від поранень, які отримав 13 вересня 2015 року, під час нападу ворожої ДРГ на взводний опорний пункт поблизу смт ЛуганськеДонецької області[149].
Підірвався на вибуховому пристрої під час перевірки «сірої зони» в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка», поблизу смт Новотошківське (Попаснянський районЛуганська область), помер від отриманих поранень. Ще одного військовика з численними осколковими пораненнями доставлено до лікарні. Похований на Житомирщині[150][151]
2849
Басараб Олег Васильович
01977-09-088 вересня1977, Івано-Франківськ. Солдат 309-го окремого інженерно-технічного батальйону (Самбір). Призваний за мобілізацією 12 березня 2015 року. Неодружений, залишилася мати та сестра.
Помер внаслідок зупинки серця в смт Очеретине (Ясинуватський районДонецька область) під час несення служби в зоні АТО. На тілі і голові загиблого виявлено гематоми, в свідоцтві про смерть вказана причина смерті — набряк головного мозку. Проводиться слідство. Похований в Івано-Франківську[152].
Загинув від куль співслужбовця на території взводно-опорного пункту «Висотка» у районі смт Зайцеве (Донецька область) внаслідок порушення правил поводження зі зброєю.[153]
2851
Паламарюк Василь Орестович
01981-03-2525 березня1981, ЧорногузиВижницький районЧернівецька область. Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Виріс в багатодітній родині, де був наймолодшим з сімох дітей. Закінчив музичну школу по класу баяна та сопілки. Здобув професію столяра в Чернівецькому професійно-технічному училищі. Строкову службу проходив у прикордонних військах в Кременчуці. Чотири роки працював за спеціальністю у Вижницькій райлікарні, був приватним підприємцем. Призваний за мобілізацією 4 вересня 2014 року, ніс службу в Донецькій області. Залишилися дружина та двоє маленьких дітей, син і донька.
Перед самою демобілізацією, 16 вересня, у Василя стався інсульт. Його відвезли до Артемівська, звідти — літаком до Харкова. 22 вересня о 18:15, не приходячи до тями, помер у Харківському військовому шпиталі. Похований у Чорногузах на сільському кладовищі[154].
Загинув від осколкового поранення в Луганській області. Похований на Покрівському кладовищі міста Лебедин[155]. За повідомленням речника АТО в Луганській області, близько 19:20 під містом Золоте (Попаснянський район), військовослужбовець 1974 р.н. дістав важких поранень внаслідок необережного поводження з гранатою, був доставлений до травматологічного відділення ЦМЛ Сєвєродонецька у непритомному стані, з численними осколковими пораненнями та травматичною ампутацією руки. Врятувати його життя не вдалося[156].
О 15:00, під час перевірки польових доріг у лісосмузі поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області у бік окупованого села Жолобок, троє спецпризначенців підірвалися на «розтяжці» з міною. Внаслідок підриву один боєць загинув, двоє отримали поранення[157][158].
01984-08-1919 серпня1984, ГорохівВолинська область. Солдат, старший сапер інженерно-саперного взводу 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот»[159] (раніше — 43-й БТО Дніпропетровської області). Строкову службу проходив на транспортному аеродромі у Мілітополі. 2008 року закінчив Горохівський коледж ЛНАУ. Був призваний за мобілізацією 16 липня 2015 року, проходив підготовку на полігоні в Старичах. Залишилися батьки і старший брат. Прим. В ЗМІ повідомлялось, що Сергій Феоктистов служив у 24 ОМБр, але ця бригада несе службу в Луганській області, а Сергій загинув на Донеччині.
01990-02-1919 лютого1990, ІльціВерховинський районІвано-Франківська область. Сержант, командир бойової машини 130-го окремого розвідувального батальйону. Виріс в багатодітній сім'ї, де було шестеро дітей. Після армійської служби їздив на заробітки, працював на будівництві. Грав у сільській футбольній команді, брав участь в районних змаганнях. Активний учасник Революції Гідності. Призваний за мобілізацією 2 березня 2015 року, проходив навчання у центрі «Десна», з 28 травня перебував у зоні АТО, на передовій під Горлівкою, в Широкиному. Неодружений. Батько Миколи помер, залишилася мати, брати, сестри. За 11 днів до смерті Миколи журналіст газети «Вісті Верховини» записав із ним інтерв'ю.
Загинув на території в/ч пп В0798 в селі Пурдівка (Новоайдарський районЛуганська область) від вогнепальних кульових поранень грудної клітки. На тілі також виявлено ножові поранення. Родичам повідомили, що загинув за нез'ясованих обставин. Похований у с. Ільці. Верховинці скликали віче, на якому майже 700 людей проголосували, щоб направити листи-звернення народним депутатам, голові Верховної Ради, генпрокурору, міністру оборони й голові СБУ щодо розслідування обставин загибелі[161].
Проходив службу поблизу м. Курахове (Донецька область). При виконанні завдання щодо транспортування боєприпасів, під час детонування бойової гранати, отримав поранення несумісні з життям та помер на місці події[162].
За повідомленням Тетяни Губи у Facebook, внаслідок необережного поводження з гранатою РГД-5 один військовослужбовець загинув, ще троє з чисельними осколковими пораненнями доставлені гелікоптером до лікарні[163].
Загинув в селі Михайлівка (Луганська область). За попередніми даними, підірвався на міні. За іншими даними, загинув поблизу Сєвєродонецька через необережне поводження зі зброєю. Похований у с. Новий Вовчинець[164].
2858
Дудинець Андрій Іванович
01983-05-1616 травня1983, Херсон. Молодший сержант, військовослужбовець 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Залишилася мати.
Загинув від вогнепального поранення в голову під Костянтинівкою (Донецька область). Напередодні повернувся з відпустки в зону АТО, розмовляв з рідними телефоном, казав, що йде на чергування. В свідоцтві про смерть зазначено — самогубство. Родичі подали заяву на розслідування. Поховали захисника у рідному селі на Херсонщині[165]. Прим. Начальник Костянтинівського міськвідділу міліції Володимир Гончаров розповів «Громадському радіо», що в місці дислокації 25-ї аеромобільної бригади у Костянтинівському районі в руках військовослужбовця 1982 р.н. розірвалася граната РГД, військовик загинув на місці. Слідство розглядає версії необережного поводження зі зброєю та самогубства[166].
Під час патрулювання та відстеження ворожої ДРГ в секторі «М», поблизу села Павлопіль (Волноваський районДонецька область) автомобіль батальйону «Донбас» наїхав на протитанкову міну, Михайло загинув, ще двоє бійців дістали поранень. Після прощання у Маріуполі воїна поховали в Червонограді[170].
Троє бійців 37-го батальйону прийшли на виручку побратимам з батальйону «Донбас», які підірвалися на міні в секторі «М» поблизу села Павлопіль (Волноваський районДонецька область). Під час руху військовики підірвалися на «розтяжці» з міною неподалік села Пищевик. Роман загинув, інші дістали поранень[172].
Був вбитий співслужбовцем під час виконання службових обов'язків у розташуванні військової частини, по вул. Нахімова у місті Маріуполь (Донецька область).[174]
Загинув від вогнепального поранення під містом Дружківка (Донецька область), де ніс службу з охорони військових об'єктів. Обставини не уточнено. Похований 17 жовтня 2015 року на міському кладовищі у Чорноморську.[176]
019771977. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ не уточнено).
12 жовтня на узбіччі польової дороги поблизу села Райгородка (Новоайдарський район) за напрямком до села Трьохізбенка (Луганська область) було знайдено тіло військовослужбовця. Згідно з лікарським свідоцтвом, смерть настала від множинних переломів кісток тазу, тупої травми тулубу. Відкрите кримінальне провадження за статтею Умисне вбивство[177].
Загинув близько 17:00 внаслідок обстрілу російськими бойовиками з гранатомету шахти «Бутівка», в районі між містом Авдіївка та селом Спартак під Донецьком. Ще двоє бійців дістали важкі поранення. Похований у Дніпропетровську[179].
Близько 16:00 під Маріуполем на території пансіонату «Світлана» в селі МелекінеДонецька область, де базується військова частина, врізався на мотоциклі у вимуруваний басейн. Від отриманих травм помер на місці[187].
12 жовтня, в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка», поблизу смт Новотошківське (Луганська область), під час виконання бойового завдання підірвався на «розтяжці». Від вибуху Олександр втратив руку та багато крові. Помер не приходячи до свідомості у Харківському військовому шпиталі. Похований в с. Уїздці[188].
01978-08-2121 серпня1978, ЗолотоношаЧеркаська область. Військовослужбовець 55-го окремого автомобільного батальйону. Мобілізований 17 березня 2015 року. З 19 серпня перебував у зоні проведення АТО. Без батька залишился 9-річний син.
22 жовтня поблизу смт Талаківка під Маріуполем був важко поранений у голову в результаті мінометного обстрілу блокпосту російськими бойовиками. Помер о 5:00 під час транспортування до Дніпропетровського шпиталю[191].
Загинув від кульового поранення поблизу села Кам'янка (Донецька область). Тіло військовослужбовця знайшли на світанку у бліндажі. Похований у Ковтунівці.[194]
01965-06-1212 червня1965, 50 років, Севастополь. Проживав у м. БучаКиївська область. Зенітник зенітно-ракетного артилерійського дивізіону 54-ї окремої механізованої бригади (Артемівськ). 1970 року сім'я переїхала до білоруського міста Пінськ, де Олексій закінчив школу. Вступив до Київського ПТУ №14 на спеціалізацію монтажник радіоапаратури і приладів. Строкову армійську службу проходив в Актюбинську та Оленєгорську. Учасник війни в Афганістані. 1986 року вступив до Київського політехнікуму зв'язку на спеціальність «технік лінійних споруд зв'язку». Усе життя працював зв'язківцем. Добровольцем прийшов до військкомату, мобілізований 29 квітня 2015 року. Пройшов перепідготовку в смт Десна. Нагороджений пам'ятною медаллю «Захиснику Батьківщини» (посмертно). Залишилися дружина та дорослий син.
Загинув поблизу села Водяне (Ясинуватський район), внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї диверсійно-розвідувальною групою противника, яка у сутінках підібралась впритул до позицій українських військових. Андрій першим помітив диверсантів, встиг попередити побратимів і відкрив вогонь. Врятував своїх товаришів, а сам загинув від розривної кулі противника. Похований у Вороньках[197][198]. ЗМІ з посиланням на військових і Генштаб, повідомили про одного загиблого під час обстрілу з 17:25 до 18:10 в районі Піски — Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком. Російські бойовики вели обстріл збоку Донецького аеропорту[199].
01981-10-2020 жовтня1981, Велика БагачкаПолтавська область. Проживав у м. Полтава. Старший сержант, військовослужбовець 43-ї окремої артилерійської бригади (Первомайськ). Після проходження строкової служби в армії, служив за контрактом. Потім працював у ПАТ «Полтавагаз». Призваний за мобілізацією 8 серпня 2014 року, ніс службу у військовій частині в Чугуєві на Харківщині. В серпні 2015 року був переведений до артилерійської бригади, подав рапорт на продовження служби, в жовтні 2015 року був направлений до зони АТО. Залишилися батьки.
13 жовтня, під час патрулювання місцевості поблизу м. Волноваха (Донецька область), внаслідок підриву на «розтяжці» з міною дістав важких поранень. Помер у реанімаційному відділенні Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова. Похований в селищі Велика Багачка[200].
Загинув поблизу селищ Верхньоторецьке та Красний Партизан (Ясинуватський район) Донецької області, під час огляду місцевості (для інженерного обладнання окопів), підірвавшись на невідомому вибуховому пристрої[203]. За іншими даними, Сергій разом із двома побратимами був у наряді, та коли почув шурхіт в лісосмузі, поповз у розвідку. З лісосмуги вилетіли дві гранати, Сергій дістав важких поранень від вибуху. Противник відкрив вогонь, і протягом 40 хвилин бою до Сергія не могли дістатися, він тримався до останніх сил, навіть відстрілювався. Помер дорогою до лікарні. Похований у рідному с. Новопушкарівка[204].
Близько 19:30 через вибух боєприпасів на польовому складі ЗСУ у місті СватовеЛуганська область виникла пожежа, від детонації осколки снарядів розліталися по місту, пошкоджено багато будівель. За даними ІАЦ РНБО, внаслідок надзвичайної події загинув один військовослужбовець, ще двох було поранено. Серед цивільних — 1 загиблий та 1 поранений. 2 листопада під завалами знайшли тіла ще двох загиблих бійців. Поховали Тараса у с. Завадівка [205][206].
Близько 19:30 через вибух боєприпасів на польовому складі ЗСУ у місті СватовеЛуганська область виникла пожежа, від детонації осколки снарядів розліталися по місту, пошкоджено багато будівель. Під час розчищення завалів на складі 2 листопада знайшли тіла ще двох військовослужбовців, які зникли безвісти після пожежі на складі. Похований у с. Нова Лішня[207][208].
Близько 19:30 через вибух боєприпасів на польовому складі ЗСУ у місті СватовеЛуганська область виникла пожежа, від детонації осколки снарядів розліталися по місту, пошкоджено багато будівель. Під час розчищення завалів на складі 2 листопада знайшли тіла двох військовослужбовців, які зникли безвісти після пожежі на складі[207][209].
З 15:15 до 15:45 російські бойовики з гранатометів та стрілецької зброї обстріляли позиції українських захисників поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Двоє бійців дістали поранень. Юрія, який був у важкому стані, не встигли довести до шпиталю, він помер. Похований у Павлограді[210].
Загинув у районі міста Авдіївка (Донецька область). Під час виконання бойового завдання у лісі між Авдіївкою та об'їзною дорогою Донецька двоє офіцерів ЗСУ підірвалися на вибуховому пристрої з «розтяжкою». Від вибуху Володимиру відірвало ноги, він загинув на місці. Похований у Львові на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань № 76[211][212].
01976-05-1818 травня1976, БуриньСумська область. Проживав у м. Рава-РуськаЖовківський районЛьвівська область. Капітан, заступник командира 2-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). За фахом — військовий, закінчив Київський інститут Сухопутних військ. Був миротворцем у Косово. Служив у військовій частині у Раві-Руській, після звільнення з лав ЗСУ працював на Рава-Руському шпалопросочувальному заводі. Добровольцем пішов на фронт під час мобілізації у серпні 2014 року, спочатку служив у 4-му батальйоні 24-ї ОМБр, був командиром роти, обороняв 31-й і 29-й блокпости на трасі «Бахмутка» на Луганщині. У вересні 2015 року відмовився від демобілізації та погодився продовжити службу в АТО ще на півроку. Залишилася мати.
Загинув у районі міста Авдіївка (Донецька область). Під час виконання бойового завдання у лісі між Авдіївкою та об'їзною дорогою Донецька двоє офіцерів ЗСУ підірвалися на вибуховому пристрої з «розтяжкою». Віталій дістав важкі поранення, помер дорогою до лікарні. Поховають Віталія на міському цвинтарі у Раві Руській, поруч із дружиною[211][213].
01981-09-1717 вересня1981, ЧортківТернопільська область. Мешкав у м. КоломияІвано-Франківська область. Старший сержант, навідник 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригада (Житомир). Народився в сім'ї військового. Пройшов армійську службу, навчався у Військово-інженерному інституті при Подільському державному аграрно-технічному університеті в м. Кам'янець-Подільський. В подальшому працював у столярному цеху та в автомайстерні в Коломиї. Мобілізований у лютому 2015 року. Залишилася дружина та однорічна донька.
01975-05-1313 травня1975, Латвія. Мешкав у м. Володимир-ВолинськийВолинська область, та у м. Чернівці. Молодший лейтенант, заступник командира артилерійської батареї по роботі з особовим складом 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Займався спортом, писав вірші. Закінчив Харківське танкове училище, служив у Володимирі-Волинському. В 1990-х роках звільнився зі Збройний сил. Мобілізований у серпні 2015 року як доброволець. Залишилася дружина та двоє малолітніх синів у Чернівцях.
Помер під час виконання військового обов'язку в смт Станиця Луганська (Луганська область). Причиною смерті став тромб, що відірвався та спричинив зупинку серця. Похований у Чернівцях[219].
Помер в зоні АТО. Рідним повідомили, що у Володимира стався інсульт, у нього виявили пухлину в голові, зробили операцію. Чоловік був у комі та так і не прокинувся після наркозу. Похований у Бурштині[221].
01978-01-1212 січня1978, Чернігів. Старший прапорщик, розвідник — гранатометник оперативно-бойової прикордонної комендатури «Чернігів» Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Навчався в Чернігівському музичному училищі імені Ревуцького. Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, де отримав вищу музичну освіту за спеціальністю викладач музики та диригент оркестру. Маючи досвід військової служби музикантом, у 2010 році пішов на прикордонну службу. Протягом 5 років служив на посаді інспектора відділу прикордонної служби «Добрянка» Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління ДПСУ. Кілька місяців виконував завдання в зоні АТО на Донеччині, був нагороджений нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону». Залишилася вагітна дружина.
Поблизу смт Курахівка (Донецька область) зміна прикордонних нарядів, що слідувала до контрольного пункту «Георгіївка» на службовому автомобілі «Кугуар», потрапила у ДТП. Під час руху транспортний засіб злетів у кювет та перекинувся. Один з прикордонників загинув, ще 6 отримали травми різного ступеню тяжкості. Похований у Чернігові[222].
Військовослужбовці (військові підрозділи не уточнено). Не підтверджено.
Волонтери і військові повідомляють про нічні атаки, а також обстріли з мінометів, АГС і стрілецької зброї. Зокрема під Горлівкою були обстріляні позиції 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Повідомляється про двох загиблих і багато поранених бійців[223].
Трагічно загинув в Луганській області. Під час заняття з тактичної підготовки командир відділення показував вправу для виконання і випадково приєднав до автомата заряджений магазин. Анатолій потрапив під лінію вогню, на ньому не було бронежилету. Похований на Алеї Слави хмельницького кладовища Ракове[226].
Під час розвідки поблизу села Гранітне (Волноваський район) Донецької області військовослужбовці натрапили на «розтяжку». Анатолій накрив собою вибухівку, врятувавши життя своїх бойових товарищів. Похований у Миколаєві на Матвієвському кладовищі[227][228].
01988-08-044 серпня1988, КузнецовськРівненська область. Старший солдат, військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено). Мобілізований як доброволець у березні 2015 року. Залишилися батьки та брат.
Був важко поранений 8 листопада поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Помер від поранень у Харківському військовому шпиталі. Похований у Кузнецовську[231].
В ніч на 13 листопада, під час обстрілу російськими бойовиками опорного пункту поблизу смт Зайцеве, на північ від міста Горлівка (Донецька область), двоє українських військовослужбовців дістали поранень. Інтенсивний бій з використанням стрілецької зброї і гранатометів тривав близько години. Володимир помер від поранень дорогою до шпиталю[232].
Після повернення з відпустки до м. Маріуполь, Василя вбили серед ночі у місті, тіло знайшли з ножовими пораненнями. Ведеться слідство, в тому числі розглядається версія самогубства. За словами батьків, Василь розповідав про конфлікт з командиром. Похований на Старому кладовищі Нововолинська[233].
01974-08-3131 серпня1974, Вовківці (Шепетівський район)Хмельницька область. Солдат, старший навідник мінометного взводу мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Закінчив Грицівське сільськогосподарське училище, де здобув професію «тракторист-машиніст». Після строкової служби в армії працював трактористом-машиністом в колгоспній спілці «Нива». Останні роки працював в охоронних фірмах. Мобілізований у березні 2015 року. Залишилися дружина та син.
Загинув поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) від отриманого вогнепального поранення, несумісного з життям. Похований на Кременецькому кладовищі м. Дубно[235].
ЗМІ повідомили про трагедію на позиціях 14-ї бригади, — солдат повернувся з бою, розстріляв трьох своїх соратників і після цього застрелився сам (за іншою версією, був вбитий вогнем у відповідь)[238]. За повідомленням волонтерки у Фейсбук, ще один боєць 14-ї бригади (п'ятий) був смертельно поранений у живіт кулею снайпера поблизу міста Мар'їнка (Донецька область)[239] — не підтверджено. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО внаслідок бойових дій загинули 5 військовослужбовців, ще 4 отримали поранення. Андрій Лисенко на брифінгу уточнив, що це сталося під час бойових зіткнень в районі смт Верхньоторецьке та міста Мар'їнка (Донецька область)[240], таким чином в штабі АТО підтвердили загибель 4 (а не 5) військових у Мар'їнці.
01978-03-3131 березня1978, Знам'янкаКіровоградська область. Солдат, кулеметник 9-ї роти 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк), в/ч пп В0927. Закінчив професійно-технічне училище № 12 за спеціальністю «помічник машиніста електровоза». 1996—1999 роках працював слюсарем ЖЕК. Потім працював на залізниці за спеціальністю. З 2001 року продовжив роботу в ТЧ-7 помічником машиніста електровозу. У 2011 році був переведений до служби приміського руху структурного підрозділу РПЧ-9 «Одеса — Застава 1» помічником машиніста електропоїзду. На фронт пішов добровольцем 10 липня 2015 року. Залишилися батьки, дружина та неповнолітня донька.
Був тяжко поранений у бою поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський районДонецька область) від розриву фугасу, що потрапив в окоп. Помер від численних осколкових поранень і кровотечі під час транспортування до військового шпиталю Покровська. Похований у Знам'янці на Васинському кладовищі[242]. 4 листопада 2016 року на честь Сергія названо електропоїзд.[243]
На сторінці «Батальйон ОУН» у Facebook повідомляється, що о 5-й годині ранку 14 листопада в районі Донецького аеропорту відбулася атака сепаратистів на позиції ЗСУ. В лавах 93-ї бригади — 5 загиблих[244].
Вдень група саперів виконувала завдання поблизу міста Авдіївка (Донецька область) у полі між українською позицією «Бутівка» і позицією противника «Зеніт». Російські бойовики відкрили вогонь зі 120-мм мінометів по БМП, яка прикривала саперів. Через обстріли здетонували міни на ґрунті. Віталій загинув у свій день народження, ще 8 бійців дістали поранень. Один з поранених, командир роти, перебуває в комі з перебитим хребтом[245][246].
Помер у Київському військовому шпиталі внаслідок важкої хвороби. Прощання з айдарівцем відбудеться 17 листопада, о 14:00, на Майдані Незалежності[247].
01986-06-066 червня1986, БердичівЖитомирська область. Солдат, розвідник 59-ї окремої мотопіхотної бригади (Гайсин), в/ч пп В4052. 2014 року пішов добровольцем до Житомирського 10-го БТО «Полісся». Відслуживши рік, повернувся додому, але згодом знову вирушив на передову до побратимів (10-й батальйон увійшов до складу 59-ї ОМБр). Залишилися батьки, вагітна дружина та маленький син 2012 р.н.
Близько 18:15, в районі опорного пункту, розташованого на північ від міста Золоте (Попаснянський районЛуганська область), троє військовослужбовців підірвалися на радіокерованому фугасі та загинули[250][253] 19.11.2015 року медики ЗСУ забрали з підконтрольної «ЛНР» території тіло сапера, який підірвався на фугасі поблизу міста Золоте.[254].
О 13:00 на автошляху Сєвєродонецьк — Новоайдар поблизу с. Гречишкине (Новоайдарський районЛуганська область) сталася ДТП. Водій КАМАЗу виїхав на зустрічну смугу, де скоїв лобове зіткнення з військовим КРАЗом, у кузові якого їхали військові (з Львівщини та Тернопільщини) у напрямку Сєвєродонецька. Внаслідок зіткнення загинули жінка-військовослужбовець, яка перебувала у кабіні КРАЗу, і пасажир КАМАЗу, вісім чоловік травмовані (два водія та шість пасажирів-військовослужбовців ЗСУ). Поховання у с. Жилинці (Ярмолинецький район)[257].
Під час обстрілу російськими бойовиками поблизу смт Зайцеве, на північ від міста Горлівка (Донецька область), отримав осколкове поранення в голову. Упродовж п'яти днів Володимир перебував у комі, помер у військово-клінічному центрі в м. Харків. Похований у Тягуні[258].
2930
Береговий Костянтин Едуардович
01962-06-3030 червня1962, 53 роки, Суми. Прапорщик, начальник складу взводу роти матеріального забезпечення 81-ї десантно-штурмової бригади. 1980 року пішов до армії на строкову службу, потім залишився служити за контрактом, до квітня 1995 року. Мобілізований 31 січня 2015 року. Залишилися дружина, син та батьки.
Помер у зоні проведення АТО в Донецькій області від колото-різаних поранень, отриманих внаслідок сварки з місцевим жителім. Похований на Алеї Почесних громадян Центрального міського кладовища м. Суми[259] ЗМІ з посиланням на правоохоронців повідомляли, що 19 листопада в одній з квартир у м. Дружківка Донецької області внаслідок сварки вбито мешканця цієї квартири, 53-річного військовослужбовця ЗСУ[260].
Загинув під час виконання завдання поблизу міста Селідове (Донецька область). Похований на кладовищі Луцька у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань[261].
Під час обстеження території північніше «Бахмутської траси», поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області, внаслідок підриву на осколково-загороджувальній міні загинув на місці[262][263].
Під час обстеження території північніше «Бахмутської траси», поблизу села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області, внаслідок підриву на осколково-загороджувальній міні дістав важкого поранення, помер в лікарні Сєвєродонецька[262][264].
2934
Євич Олег Сергійович (Позивний «Джон»)
019881988, Ліщинівка (Христинівський район)Черкаська область. Військовослужбовець ЗСУ (військовий підрозділ не уточнено). Після закінчення школи працював у місцевому колгоспі, відслужив строкову службу в армії, потім працював у лісництві. Мобілізований у березні 2015 року. Залишилася 78-річна бабуся, яка його виростила.
01975-09-1414 вересня1975, Тернопіль. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Працював начальником охорони на одному з підприємств в Тернополі. Призваний за мобілізацією в серпні 2014 року, з листопада перебував в зоні АТО, воював в районі с. Кримське, на 31-му блокпості траси «Бахмутка» на Луганщині. У серпні 2015 року був комісований за станом здоров'я. Залишилися батьки, брат.
На Луганщині у Володимира почалися болі в шлунку, влітку 2015 року його з лінії фронту забрала «швидка» з кровотечею, діагностували рак шлунку 4-го ступеню. Перебував у лікарнях Харкова та Львова, де зробили операцію. Останній час був у 2-й лікарні м. Тернопіль. Тернополяни допомагали родині грошима на дорогі препарати. 21 листопада Володимиру погіршало, в ніч на 22 листопада він помер. Похований на Микулинецькому кладовищі[266].
Вранці поблизу села Малинове (Станично-Луганський район) Луганської області автомобіль Volkswagen сил АТО підірвався на вибуховому пристрої. Один військовослужбовець, 1984 р.н., загинув на місці, другий помер дорогою до лікарні. Поховали Андрія у с. Дубровиця[267][268].
Вранці поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область) підірвався на фугасі автомобіль сил АТО. Один військовослужбовець загинув на місці, другий помер дорогою до лікарні[267].
Помер в Опіковому центрі м. Києва внаслідок опіків 70 % тіла, отриманих під час пожежі в польовому таборі ЗСУ в Донецькій області, де близько 7-ї години ранку 17 жовтня від іскри загорівся намет. Після прощання у Новодністровську, похований в с. Виноградне (Мурованокуриловецький район) Вінницької області, де проживає його мати[270].
У місті Маріуполь (Донецька область) на території пансіонату «Блакитна хвиля», за місцем дислокації батальйону «Львів», було знайдене тіло бійця з вогнепальним пораненням у скроню. Поруч з тілом була табельна зброя. Кримінальне провадження розпочато за 1 ч. с. 115 КК України (умисне вбивство)[271].
2941
Міхно Іван Вікторович
01974-02-011 лютого1974, ЛуганкаПетрівський районКіровоградська область. Молодший сержант, старший механік-водій (БМП) 28-ї ОМБр. З 1994 року працював водієм в СВК «Агрофірма Маріампольська», пізніше — в ТОВ «Граніт Груп» на Петрівському кар'єрі. Мобілізований у липні 2015 року.
01979-06-1010 червня1979, НадорожнаТлумацький районІвано-Франківська область. Молодший сержант, командир взводу 6-ї роти 2-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область). Закінчив Львівський технікум зв'язку та Львівський державний університет телекомунікацій за спеціальністю «технічне обслуговування та ремонт апаратури зв'язку». Відслужив строкову службу. З 2001 року працював в Івано-Франківській філії ПАТ «Укртелеком». Пізніше став підприємцем, займався монтажем світлового та звукового обладнання. З перших днів війни пішов добровольцем, спочатку воював у батальйоні «Донбас». З 14 січня 2015 року воював під Донецьком. Залишилися дружина та двоє синів.
Місце й обставини не уточнено. Загинув під час виконання військового обов'язку у зоні АТО[274]. Прим. Батальйон «Донбас-Україна» несе службу в Луганській області.
Загинув поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область). Обставини не уточнено. Після прощання у Луцьку похований на кладовищі села Омельне (Ківерцівський район)[277]. Прим. На хресті вказана дата смерті 25 жовтня. За даними Книги пам'яті, загинув 23 листопада у с. Сонцівка (Колишнє Красне)[278]. За повідомленням прокуратури Донецької області, 19 листопада військовослужбовець (ім'я та в/ч не уточнюється) самовільно залишив місце розташування бригади у с. Красне Покровського району та оселився у місцевих жителів, з якими познайомився. Через кілька днів, під час сварки його задушили, а тіло вкинули в колодязь на території покинутого домоволодіння[279].
Загинув у селі Райгородка (Новоайдарський район) Луганської області. У свідоцтві про смерть написано, що «помер від вогнепальної вибухової травми живота». Похований у Носівці[282] Прим. Щодо визначення військової частини. В Райгородці на блокпостах несли службу бійці 16-го ОМПБ 92-ї ОМБр.
019841984, проживав у с. ЛісконогиНовгород-Сіверський районЧернігівська область. Військовослужбовець 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Коли Ігор був у 8 класі, його сім'я переїхала до с. Лісконоги. Призваний під час четвертої хвилі мобілізації, після підготовки на Яворівському полігоні вирушив до зони АТО, у березні 2015 року. Після контузії проходив лікування у Києві. Залишилися мати, брат, цивільна дружина та її дочка-дошкільня.
Помер у реанімації міській лікарні Маріуполя (Донецька область) від вогнепального поранення в голову що отримав на блокпості в Мангуші. За попередніми даними, солдат покінчив життя самогубством. Як розповіли правоохоронці, напередодні нацгвардієць посварився зі своєю дівчиною й перебував у депресивному стані. Похований у с. Літиня.[284]
01971-12-044 грудня1971, Сокіл (Рожищенський район)Волинська область. Мешкав у м. Луцьк. Молодший сержант, військовослужбовець 15-ї окремої понтонної роти, в/ч пп В5341 (Приазовське). Мобілізований 11 березня 2015 року, проходив навчання на Рівненському полігоні. Залишилися батьки, дружина та троє неповнолітніх дітей, — дві доньки та син.
Помер в розташуванні базового табору 15 окремої понтонної роти в районі с. Приазовське Мангушського району Донецької області. Похований у с. Сокіл.[285]
Загинув поблизу села Затишне (Волноваський район) Донецької області. У висновку лікаря про смерть записано, що Юрій загинув від «сліпої» кулі. Похований у Пирятині[286]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу загинув один військовослужбовець, і ще один дістав поранень, на Маріупольському напрямку, поблизу села Гранітне (Волноваський район), де вантажівка сил АТО підірвалася на протитанковій міні[287].
Грудень
2954
Левін Олександр Михайлович
01978-03-3030 березня1978, КраматорськДонецька область. Військовослужбовець 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше — 34-й БТО Кіровоградської області «Батьківщина»). Працював у краматорській міліції (відділ боротьби з організованою злочинністю). Після звільнення Краматорська від бойовиків, був звільнений з міліції за дискредитацію, але 22 червня 2015 року поновився через суд. Пізніше пішов добровольцем до військкомату.
Загинув поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком, підірвавшись на «розтяжці». Закрив собою гранату, врятувавши життя трьох своїх побратимів. Похований у рідному селі[289].
019911991, ДубноРівненська область. Молодший сержант, снайпер мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти 99-го окремого мотопіхотного батальйону, в/ч пп В0116, 14-ї окремої механізованої бригади (раніше — 1-й БТО «Волинь»). Закінчив Дубенський педагогічний коледжі, продовжив навчання в Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка, на гуманітарному факультеті, кафедрі англійської філології. На фронт пішов добровольцем у грудні 2014 року.
Помер вночі від серцевого нападу, на адміністративному кордоні з Кримом, на блокпосту «Чонгар» (Генічеський районХерсонська область). В польових умовах серце не витримало навантажень. Похований на Кушугумському кладовищі Запоріжжя[293].
О 17:20, в районі міста Маріуполь, поблизу села Гнутове (Донецька область), на ворожій міні підірвалася українська БРДМ-2. Внаслідок підриву один військовослужбовець загинув, 5 дістали поранень[294][295].
01990-06-2727 червня1990, Світличне (Варвинський район)Чернігівська область. Старший солдат, снайпер 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Рано втратив батька. Строкову військову службу проходив у Донецьку. Пізніше працював у Києві, на продуктових складах «Фоззі-фуд», контролером. Мобілізований 11 березня 2015 року. Залишилися мати і бабуся, в Маріуполі живе молодша сестра.
За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО внаслідок бойових дій на горлівському напрямку, поблизу села Зайцеве (Донецька область), загинув один військовослужбовець. Загинув під час обстрілу позицій бригади поблизу Зайцеве (Артемівський район) Донецької області, внаслідок отриманого осколкового поранення[297][298].
Загинув поблизу селища Побєда (Новоайдарський район) Луганської області від вогнепального пострілу в груди. За обставинами смерті розпочата прокурорська перевірка. Похований у с. Чернятка на Вінниччині[299].
У листопаді 2015 року під час атаки російських бойовиків на позиції ЗСУ поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) був тяжко поранений, ворожа куля увійшла під каску та пробила голову навиліт. Переніс важку операцію, понад два тижні перебував у комі. Помер в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова[301]
Помер в районі міста Артемівськ (Донецька область) від зупинки серця. Обставини не уточнено. Похований на Центральному кладовищі міста Суми на Алеї героїв АТО[302].
Близько 15:30, поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком, під час переміщення між опорними пунктами на вибуховому пристрої підірвалась БМП-2. Загинули двоє військовослужбовців, 7 дістали поранень. Похований в Олексіївці[303][304].
01987-04-1818 квітня1987, Великі КопаніЦюрупинський районХерсонська область.[305] Старший сержант, снайпер, заступник командира взводу 3-ї роти 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область). Відразу після закінчення школи в 2004 році проходив службу в школі сержантів м. Васильків (в/ч А0704). З 2005 по 2011 рік проходив контрактну службу в Житомирській області, пізніше — в Херсонській області (с. Чорнобаївка), та в Києві. З 2012 року – технік-начальник приймального радіовідділення, начальник радіостанції. З жовтня 2014 року виконував військовий обов'язок в зоні АТО. Учасник героїчної оборони Донецького аеропорту. Свого часу став відомий тим, що під обстрілами підняв український прапор на вежі Донецького аеропорту.[306]
Близько 15:30, поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком, під час переміщення між опорними пунктами на вибуховому пристрої підірвалась БМП-2. Загинули двоє військовослужбовців. Похований у с. Великі Копані[303][307].
31 травня 2015 року був важко поранений та потрапив у полон під час нападу диверсійної групи противника на автомобіль «Урал» поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Після 32 днів полону закатованого бійця віддали його матері, яка приїхала в Донецьк. Спочатку медичну допомогу надавали в Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова, потім перевезли у Київський Головний військово-медичний клінічний центр, там Роман помер від тяжких поранень та тілесних ушкоджень, що отримав під час катувань у полоні (переніс 8 операцій). Похований у с. Великі Сорочинці Миргородського району.[310]
Загинув близько 14:00 поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком в результаті обстрілу противником з протитанкового гранатомета, ще одного бійця «Карпатської Січі» поранено[311].
2971
(Позивний «Зуб»)
40 років, Донецьк. Боєць полку особливого призначення «Азов»Національної гвардії України. Прибув у полк 12 жовтня 2014 року, пройшов з «Азовом» найзапекліші бої. Залишилися дружина та син. Прим. В соцмережах на російських екстремістських пабліках, що підтримують сепаратистів, називають ім'я Кузьмічов Андрій.
Загинув в районі міста Маріуполь (Донецька область). Обставини не уточнено. Похований на кладовищі в селі Станиля[313]. Щодо військового підрозділу: до труни поклали чорного берета морської піхоти; на прапорі — написи бойових побратимів 2 ГСА Батр (гаубична самохідно-артилерійська батарея)[314].
01991-10-2828 жовтня1991, СвітловодськКіровоградська область. З 1999 року проживав у м. КременчукПолтавська область. Старший солдат, розвідник глибинної розвідки 131-го окремого розвідувального батальйону. Був єдиною дитиною в сім'ї, з дитинства займався боксом. 2009 року вступив до Кременчуцького національного університету, де 2014 року отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Системна інженерія». Спочатку був у батальйоні ПСМОП «Полтава», 13 лютого 2015 року через Маріупольський військкомат підписав контракт на військову службу в ЗСУ. Залишилися батьки.
Під час виконання бойового завдання в Секторі «М», поблизу міста Павлопіль (Донецька область), розвідгрупа потрапила під снайперський обстріл. Похований на Свіштовському кладовищі у 12 секторі героїв АТО[315].
Під час виконання чергового бойового завдання потрапив під обстріл, внаслідок контузії стався обширний інфаркт. Помер о 0:35 у Торецьку через відрив тромбу. Похований в с. Шелестове Коломацького району[316].
Служив в зоні АТО. Дату, місце й обставини не уточнено. Похований у с. Мар'янівка[317]. За повідомленням Національної поліції, 16 грудня в балці на околиці села Рибинське (Волноваський районДонецька область) було виявлене тіло військовослужбовця, 1983 р.н., жителя Кіровоградської області, зі слідами насильницької смерті. Поліція встановила та затримала підозрюваних у вбивстві, — двох місцевих мешканців, які у стані алкогольного сп'яніння скоїли тяжкий злочин, після чого намагалися втекти на Росію, їх затримали на КПП «Гоптівка»[318].
2976
Кирієнко Андрій Валентинович
01988-08-2323 серпня1988, СлавутичКиївська область. Військовослужбовець 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»).[джерело?] Працював у Києві в Науково-дослідницькому інституті радіологічного захисту Академії технологічних наук України. Мобілізований 13 березня 2015 року. Залишилися батьки, дружина та дві доньки дошкільного віку.
Загинув під час виконання бойового завдання від кулі снайпера у голову на блокпосту в Першотравневому районі на півдні Донецької області. Похований в с. Тернівка[322].
01975-12-3030 грудня1975, Херсон. Санітарний інструктор 30-ї окремої механізованої бригади. Закінчив медичне училище, де отримав спеціальність фельдшера. Служив в армії під Одесою, пізніше працював за фахом. З березня 2015 року служив у зоні АТО, влітку 2015 дістав поранення й дві контузії.
Загинув від кульового поранення голови у бліндажі на території села Єлизаветівка (Мар'їнський район) у розташуванні військового підрозділу. Похований у Ківерцях[324]. За результатами службового розслідування, військовий вчинив самогубство[325].
2982
Кудрявцев Володимир Миколайович (Позивний «Кудрик»)
Помер від серцевої недостатності під час несення служби на блок-пості поблизу міста Мар'їнка (Донецька область). Похований в місті Українка 29 грудня.[329]
Загинув в ніч на 27 грудня, під час чергування на спостережному посту поблизу смт Новгородське (Донецька область). Під час обстрілу поряд з Олексієм вибухнула граната, ударною хвилею і осколком з голови знесло каску, а інший осколок потрапив у голову. Похований у Млинові[330]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій загинув один військовослужбовець, ще троє дістали поранень[331]. У звіті СММ ОБСЄ зазначено, з посиланням на лікаря, що 26 грудня до лікарні Дніпродзержинська з с. Зайцеве було доставлено військового з важкими осколковим пораненням. Пізно ввечері його було перевезено до лікарні Артемівська, де він помер від поранень[332].
2987
Федір
019771977. Майор поліції, старший інспектор Приморського відділення поліції м. МаріупольДонецької області. Сім'я мешкає в іншій області.
Ввечері старшому інспектору (був поза службою, вдягнений у цивільний одяг) стало погано на вулиці Артема в м. Маріуполь (Донецька область), о 2-й годині ночі повз нього пройшов мешканець сусіднього будинку, який сприйняв його за п'яного. Вранці, о 7:00, цей же мешканець виявив тіло правоохоронця. Помер від гострої серцевої недостатності. Поліція також встановила, що вночі помираючого обікрали двоє місцевих жителів[333].
Служив у Сєвєродонецьку (Луганська область). Помер від токсичної енцефалопатії головного мозку, набряку головного мозку. Похований у рідному селі[334].
Помер під час чергування на блокпосту в районі смт Станиця Луганська (Луганська область), від сильних морозів, переохолодження не витримало серце. Похований в Рубіжному[336].
01966-08-2828 серпня1966, ДроздовицяГороднянський районЧернігівська область. Старший лейтенант, командир взводу зв'язку ЦЗКП польового зв'язку 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький), в/ч пп В4533. Свого часу працював у Городні на телевізійному заводі «Агат» і регулярно проходив військові збори як офіцер запасу. Мобілізований 28 серпня 2015 року. Одразу після підвищення кваліфікації в Києві, разом зі своїм підрозділом, постійно виконував поставлені завдання в зоні АТО. Неодружений, залишилися брати й сестри, племінники.
Бійцю стало погано на фронті, його відвезли до лікарні міста Дзержинськ (Донецька область), вранці Петро помер через зупинку серця. Похований в рідному селі Дроздовиця[337].
Перебуваючи поза службою разом з трьома товаришами викликали таксі у м. Маріуполь (Донецька область). О 6:00 поблизу центрального ринку в автомобілі пролунав постріл, таксист повідомив на «102», що один з його пасажирів скоїв самогубство. Причини загибелі встановлюються[339].
Шевчук Микола Захарович, 01960-12-1818 грудня1960, 54 роки, Махнівка (Козятинський район)Вінницька область. Капітан медичної служби, лікар 95-ї ОАеМБр. Лікар-травматолог Козятинської ЦРЛ. Пропагував здоровий спосіб життя, займався фермерським господарством. Мобілізований 31.01.2015, ніс службу у Військовій медичній академії м. Київ, звідки направлений до 95-ї бригади, учасник АТО. 02015-08-1010 серпня2015 повертався на передову з 10-денної відпустки. Під час слідування в складі колони до базового табору військової частини, неподалік міста Лубни (Полтавська область), у медика-військовослужбовця стався серцевий напад. Похований у Махнівці. Залишилися дружина та доросла донька[341].
Пірковська-Зелинська Олена Болеславівна (позивний «Єва»), 01974-05-2828 травня1974, Київ. Волонтер, керівник відділу реабілітації поранених бійців медичного підрозділу «Госпітальєри» ДУК ПС. До війни була співробітником благодійного фонду «Ніка Київ», опікувалася проблемами ВІЛ-інфікованих і наркозалежних[342]. На початку липня Олена потрапила до Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова з переломом хребта. Померла 02015-08-1515 серпня2015 під час операції, не витримало серце. Похована на Берковецькому кладовищі Києва. Залишилися чоловік, який воює в зоні АТО (розвідник) та 18-річний син — волонтер[343].
Кононенко Сергій Олександрович, 01979-03-011 березня1979, ЧигиринЧеркаська область. Молодший сержант, артилерист. Призваний за мобілізацією як доброволець. Помер 02015-08-1919 серпня2015 у Львівському військовому шпиталі від двосторонньої пневмонії, на яку захворів під час несення служби на Яворівському полігоні. Залишилися мати і неповнолітній син[344].
Луць Євгеній Михайлович, 01963-05-2929 травня1963, 52 роки, Велика Кам'янкаКоломийський районІвано-Франківська область. Мешкав у м. Коломия. Солдат, стрілець ЗСУ. Мобілізований у січні 2015 як доброволець. Після кількох місяців навчань, відбув до зони АТО. У липні 2015, під час повернення до зони АТО після короткої відпустки, було діагностовано рак легенів IV ступеню, потрапив до Запорізького військового шпиталю. За допомогою волонтерів у важкому стані перевезений реанімобілем до Коломийської ЦРЛ. 02015-08-2222 серпня2015 стан здоров'я погіршився, і Євгеній помер. Похований на Алеї Слави міського кладовища Коломиї. Залишилися дві дорослі доньки[345].
Фень Олег Леонідович (позивний «Катастрофа»), 01979-07-1313 липня1979, КременчукПолтавська область. Солдат, гранатометник 93-ї ОМБр. Закінчив ПТУ № 22 за спеціальністю «слюсар-зварювальник». Армійську службу проходив у Західній Україні. Працював на будівництві у Києві. Мобілізований 15.08.2014 як доброволець, з жовтня перебував на передовій у зоні АТО, захищав Донецький аеропорт. Помер 02015-08-2323 серпня2015 від гострої серцевої недостатності в місті Кременчук під час короткої відпустки. Приїхав додому провідати доньку після операції. Скаржився на погане самопочуття, але до лікаря звернутися не встиг. Близько 17:00 тіло Олега знайшли у під'їзді будинку по вул. Гвардійській. Похований на Свіштовському кладовищі Кременчука. Залишилися дружина та 6-річна донька[346].
Мидловець Олександр Миколайович, 01968-01-055 січня1968, ЕнергодарЗапорізька область. Розвідник артилерійського підрозділу 92-ї ОМБр. Працював зварником у медико-санітарній частині Енергодара. Мобілізований 31.07.2014, в зоні АТО провів 8 місяців, обороняв місто Щастя під Луганськом, за бойові заслуги був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». 31 серпня отримав важкі поранення верхніх кінцівок в результаті необережного поводження з гранатою РГД-5 у розташуванні військової частини в Башкірівці, тоді постраждали ще кілька військовослужбовців. Помер 02015-09-055 вересня2015 від поранень у лікарні міста Чугуїв (Харківська область). Залишилися мати, дружина та двоє дітей, 20-річна донька і 15-річний син[348].
Логунов Роман Васильович (позивний «Мер»), 01980-06-1717 червня1980, ФастівКиївська область. Молодший сержант 4-го БОП НГУ «Крук» (в/ч 1241). Служив із серпня 2014, пройшов три ротації в зоні АТО. 02015-09-066 вересня2015 близько 20:30 на території навчально-тренувального центру НГУ «Лисець» (Старий ЛисецьТисменицький районІвано-Франківська область) стався обвал сходової клітки резервного входу до приміщення їдальні. Роман загинув на місці, ще четверо бійців травмовані. Похований у Києві на Байковому кладовищі[349].
Берталон Віталій Йосипович (позивний «Буля»), 01986-05-1919 травня1986, БуштиноТячівський районЗакарпатська область. Боєць 1-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону ДУК ПС. Виріс у багатодітній сім'ї. Неодружений. Активний учасник Революції Гідності. З Майдану поїхав на фронт, провів на передовій кілька місяців, воював у районі селища Піски під Донецьком. 02015-09-088 вересня2015 о 5:45, на 106 кілометрі автодороги «Запоріжжя — Донецьк», поблизу села Орли (Покровський район) Дніпропетровської області, зіткнулись Фольксваген-Т4 бійців ДУК та УАЗ військовослужбовців ЗСУ. Після зіткнення обидва автомобілі загорілися. В результаті аварії загинули доброволець ДУК та двоє військових ЗСУ, ще один боєць «Правого сектора» у важкому стані потрапив до реанімаційного відділення (помер 14 вересня). Тіло загиблого сильно обгоріло, ідентифікація проводилася за експертизою ДНК. 5 листопада похований у рідному селі Буштино[350][351].
Гончарук Віталій Миколайович, 01979-07-1717 липня1979, БучаКиївська область. Майор 156-го ЗРП (раніше полк базувався в Донецьку, після захоплення терористами в червні 2014 переведений до Золотоноші). 02015-09-088 вересня2015 о 5:45, на 106 кілометрі автодороги «Запоріжжя — Донецьк», поблизу села Орли (Покровський район) Дніпропетровської області, зіткнулись Фольксваген-Т4 бійців ДУК ПС та УАЗ військовослужбовців ЗСУ. Після зіткнення обидва автомобілі загорілися. В результаті аварії доброволець ДУК та двоє військових ЗСУ загинули на місці (ім'я другого військового не повідомляється). Похований на Бучанському міському кладовищі. Залишилися мати, вітчим, та 12-ти річна дитина[350][352].
Копосович Роман, 01989-11-055 листопада1989, ЗбиниВоловецький районЗакарпатська область. Боєць 1-го запасного батальйону «Сонечко» ДУК ПС. 08вересня о 5:45, на 106 кілометрі автодороги «Запоріжжя — Донецьк», поблизу села Орли (Покровський район) Дніпропетровської області, зіткнулись Фольксваген-Т4 бійців ДУК ПС та УАЗ військовослужбовців ЗСУ. Після зіткнення, обидва автомобілі загорілися. Один доброволець ДУК та двоє військових ЗСУ загинули на місці. Роман у важкому стані потрапив до реанімаційного відділення, помер 02015-09-1414 вересня2015 в Дніпропетровській лікарні імені Мечникова[350].
Копитов Юрій Левополійович (позивний «Смайлик»), 01978-11-1919 листопада1978, ОлександріяКіровоградська область. Гранатометник 28-ї ОМБр. Закінчив ПТУ № 7. Працював у приватній охоронній фірмі «Ягуар», потім їздив на заробітки, був електриком і будівельником. Писав пісні, добре грав на гітарі. Мобілізований у травні 2015. Воював в районі міста Мар'їнка на Донеччині. Помер 02015-09-1818 вересня2015 у розташуванні військової частини біля села Улянівка під Миколаєвом. О пів на першу ночі тіло Юрія знайшли біля намету. За попередніми даними, помер від раптової зупинки серця. Похований на військовому кладовищі Олександрії. Залишилася мати, сестри, брат, дружина та троє дітей, дві доньки 11 і 13 років, та 18-річний син[355].
Трофимчук Василь Васильович, 01978-02-2323 лютого1978, Новоіванівка (Теофіпольський район)Хмельницька область. Водій БТР 28-ї ОМБр. Працював трактористом у господарстві. Мобілізований 14.08.2014, проходив підготовку у Навчальному центрі в с. Старичі. Був направлений до 28-ї бригади, учасник АТО. Помер 02015-09-2020 вересня2015 у м. Київ на залізничному вокзалі, коли їхав із зони АТО з Лисичанська до Старичів. Рідні кажуть, що на тілі і голові чоловіка синці, у свідоцтві про смерть записано, що помер від серцевої недостатності. Похований в Новоіванівці. Залишилися батьки та брат[356].
Яковенко Олександр Володимирович (позивний «Палач»), 01983-11-1515 листопада1983, Суми. Боєць 3 роти 5-го окремого батальйону ДУК ПС. Воював під Донецьком в районі селища Піски, у квітні 2015 був поранений в бою[357]. Загинув від вибуху 02015-09-2121 вересня2015 о 5:30, внаслідок необережного поводження з гранатою РГД-5 в штабі «Правого сектора» на вул. Рибалка у місті Суми. Напередодні ввечері він разом з трьома побратимами приїхав із зони проведення АТО. Похований на Алеї почесних громадян Центрального кладовища міста Суми. Залишилися батьки[358].
Голінський Сергій Володимирович, 01969-11-2121 листопада1969, ОлександріяКіровоградська область. Водій 406-ї ОАБр. Закінчив ПТУ № 33. Строкову службу проходив у морфлоті. Працював на розрізі «Костянтинівський» на розкривній ділянці. Мобілізований у березні 2015 до 26-ї ОАБр. Учасник АТО, воював у Широкиному. У вересні 2015 направлений з медпункту в/ч А2062 (м. Миколаїв) до ВМКЦ Південного регіону (м. Одеса) з діагнозом "хронічний вірусний гепатит С в стадії загострення". Після лікування, був комісований за станом здоров'я та направлений до військової частини для подальшого звільнення за станом здоров'я. За два тижні, безпосередньо з намету в/ч, був діставлений "швидкою" до Білгород-Дністровської ЦРЛ м. Білгород-Дністровський Одеської області, де й помер 02015-10-1717 жовтня2015. За документами звільнений із ЗСУ 15 жовтня. Батьки через суд намагаються встановити обставини смерті. Розлучений, залишився дорослий син[360].
Остапенко Олег Володимирович, 01993-10-2828 жовтня1993, Колодяжне (Ковельський район)Волинська область. Старший лейтенант, командир взводу — заступник командира інженерно-саперної роти з озброєння групи інженерного забезпечення 30-ї ОМБр. В лютому 2015 достроково закінчив НАСВ ім. гетьмана П. Сагайдачного (Львів. Для проходження служби був направлений у Новоград-Волинський, звідти — в зону АТО, в район Бахмута. На фронті достроково отримав звання старшого лейтенанта. 02015-10-2222 жовтня2015 22-річний захисник помер під час перебування у відпустці в рідному селі, в результаті гострого серцевого нападу. Похований в с. Колодяжне. Залишились батьки і брат (теж військовий). В січні 2016 нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст., вже посмертно[361].
Приведа Петро Васильович, 01994-07-2626 липня1994, Залуччя (Чортківський район)Тернопільська область. Військовослужбовець БПСПОП «Тернопіль». Закінчив Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі. В липні 2014 добровольцем пішов до батальйону міліції. Протягом 2014—2015 років тричі виїздив у відрядження в зону АТО. 22.06.2015, під час відпустки, потрапив у ДТП, внаслідок якої отримав важку черепно-мозкову травму та впав у кому. З Борщівської районної лікарні був доправлений до Тернопільської обласної лікарні, де зробили операцію, почалася післяопераційна гідроцефалія. Переніс ще дві операції, але почався гнійний менінгіт. На початку листопада 2015 у важкому стані переведений до ВМКЦ Західного регіону (Львів), де зробили ще 2 операції. Помер 02015-11-3030 листопада2015 в реанімації. Похований в с. Залучча. Залишились батьки[365].
Смага Ігор Валентинович, 01979-04-1717 квітня1979, Київ. Солдат, снайпер 14-ї ОМБр. Боксер, спортивний журналіст, працював у кількох редакціях, зокрема, декілька років — у «Газеті по-київськи». У 2014 пішов добровольцем у військо. Спочатку проходив навчання на Яворівському полігоні, по тому направлений в зону АТО. В листопаді 2015 приїхав до дому у відпустку. 02015-12-011 грудня2015 колишні колеги по «Газеті по-київськи» знайшли Ігора мертвим у квартирі в Києві, де він мешкав. Попередня причина смерті — серцевий напад. Залишилися батько та донька, яка проживає з мамою в іншому місті[366].
Капула Віктор Миколайович, 01992-03-2020 березня1992, Богданівка (Тульчинський район)Вінницька область. Старший лейтенант, командир інженерно-мостобудівельної роти 703-го інженерного полку. Кадровий військовий. Учасник АТО. Загинув 02015-12-033 грудня2015 о 2:40 у ДТП на Львівщині, поблизу села Бабино на трасі Самбір — Львів, — легковий автомобіль «Mercedes-Benz» з двома офіцерами зіткнувся із вантажівкою «DAF», що прямувала у тому ж напрямку. Залишилися батьки і брат. 50-річний батько Віктора служить в зоні АТО[367][369].
Порубаний Валентин Миколайович, 01990-02-2323 лютого1990, ТорківТульчинський районВінницька область. Солдат 13-го ОАеМБ95-ї ОАеМБр. Працював будівельником, займався спортом. З 15.05.2015 ніс службу в зоні АТО. Неодружений. Перебував вдома на реабілітації після важкої контузії, яку дістав від підриву на міні в зоні АТО. 6 грудня був госпіталізований із забоєм головного мозку важкого ступеню, перебував без свідомості. Помер 02015-12-1010 грудня2015 в реанімації Вінницького військово-медичного центру. Похований у с. Торків. Чоловік, якого затримали за побиття, раніше був членом «Самооборони» Тульчина[371].
Кузьменко Андрій Павлович, 01977-10-2222 жовтня1977, м. Київ. Полковник спецпідрозділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів. Військовій службі присвятив 17 років свого життя, одинадцять з них ‒ у ЦСО «А». Пройшов шлях від оперативного співробітника до керівника одного із структурних підрозділів ЦСО «А». У його професійній біографії сотні бойових операцій. Двічі брав участь у миротворчих місіях, у складі спеціальної групи здійснював заходи із забезпечення безпеки українського посольства в Республіці Ірак. Одним із перших був направлений до району проведення АТО на Донбасі. У перервах між відрядженнями на Схід брав участь у спецопераціях «Альфи». 02015-12-1010 грудня2015 брав участь у затриманні диверсантів в м. Києві, які тримали арсенал зброї і переховувалися в квартирі багатоповерхівки. Під час збройного опору зловмисників закрив собою від куль товаришів і цим також врятував життя дитини, яка теж перебувала у приміщенні. За особисту мужність і самопожертву під час виконання спеціального завдання Указом Президента України від 11.12.2015 року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Залишилася дружина і двоє синів[372].
Рак Володимир Григорович, 01957-04-066 квітня1957, 58 років, ПідбережДолинський район (Івано-Франківська область). Проживав у с. Кудлатівка. Закінчив Стрийське ПТУ, служив в армії, їздив на заробітки до Сибіру. Після одруження проживав у селі Кудлатівка Калуського району. Незважаючи на те, що був інвалідом III групи, у серпні 2015 пішов добровольцем до військкомату. Був направлений на Рівненський полігон, потім ніс службу на Яворівському полігоні. Під час несення служби на Яворівському полігоні захворів, у Львівському шпиталі Володимиру зробили операцію на нирці. 45 днів був вдома на реабілітації, 14 грудня повернувся на службу, а 02015-12-1616 грудня2015 помер. Похований у с. Підбереж. Залишилися дружина та 19-річний син[373].
Сигунцов Микола Володимирович, 01986-04-1212 квітня1986, Миколаїв. Поліцейський Патрульної поліціїНаціональної поліції України. Учасник АТО, був командиром гармати гаубичної батареї Д-30 артилерійського дивізіону 79-ї ОАеМБр, служив з березня 2014 по березень 2015, воював в зоні АТО. Після повернення до Миколаєва пройшов відбір і став патрульним поліцейським. Помер 02015-12-1818 грудня2015 в Миколаєві через зупинку серця уві сні. Раніше на здоров'я не скаржився. Похований на Центральному міському кладовищі Мішково-Погорєлово. Залишилися батьки, дружина та маленька донька[374].
Токар Юрій Миколайович, 01975-11-2222 листопада1975, с. Гарманівка Компаніївського району, Кіровоградська область. Старший лейтенант 17-ї ОМБр. Мобілізований в серпні 2015, прослужив у зоні АТО півроку. 02015-12-2020 грудня2015 знайден мертвим у наметі на загальновійськовому полігоні «Широкий Лан», Миколаївська область. За висновком медекспертів, пішов з життя через загострення панкреатиту. Похований на Новолелеківському цвинтарі в Кіровограді. Залишилися дружина дорослий син і донька шкільного віку[375].
Смолинський Андрій, 019731973, ОхтиркаСумська область. Військовослужбовець ЗСУ. Загинув 02015-12-2626 грудня2015 в результаті вибуху гранати на власному подвір'ї у м. Охтирка під час відпустки, до якої військовослужбовець прибув із зони проведення АТО. Залишилася сестра та тяжкохвора мати[377].
Померлі демобілізовані учасники АТО
Збаразький Максим, 24 роки, ЗарічаниЖитомирський районЖитомирська область. Військовослужбовець 30-ї ОМБр. Рік тому отримав важкі поранення хребта і внутрішніх органів під Авдіївкою. Усім селом збирали гроші на лікування. Те, що Максим зумів піднятися, він сам і його близькі вважали дивом. 02015-09-044 вересня2015 повісився у своєму будинку в селі Зарічани. Батьки визнають, що останнім часом у сина була депресія і що траплялися сварки з коханою дівчиною, але причину самогубства вбачають в душевній рані, нанесеної війною[378].
Іваненко Олександр Олександрович, 01984-12-1616 грудня1984, Іванопіль (Коростенський район)Житомирська область. Солдат, стрілець 30-ї ОМБр. Мобілізований 12.04.2014 року. 30 липня 2014, виконуючи бойове завдання, група солдатів 30-ї бригади на двох машинах МТ-ЛБ потрапила у засідку ворога між с. Степанівка та с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, Солдат Іваненко з численними осколковими пораненнями потрапив у полон, з серпня 2014 був у списках полонених, офіційно вважався зниклим безвісти. Пережив знущання на т. зв. «параді полонених» в Донецьку 24.08.2014, 12 вересня був звільнений за обміном. Проходив довготривале лікування у шпиталях. Коли почав оформляти інвалідність, йому повідомили що потрібно дочекатись висновку МСЕК у військовій частині. Наприкінці серпня повернувся до військової частини у м. Новоград-Волинський, де помер 02015-09-077 вересня2015 рано вранці, — організм не витримав навантаження. Похований в Іванополі. Залишилися батьки, дружина та маленький син[379].
Кічмаренко Сергій Володимирович (позивні «Чік»/«Махачкала»), 01982-05-2424 травня1982, СтуденаПіщанський районВінницька область. Демобілізований учасник АТО. Офіцер, військовослужбовець 7-го ОПАА та 51-ї ОМБр. Миротворець (Косово). З початком російської агресії проти України подолав численні бюрократичні перепони, аби знову служити. Мобілізований 20.06.2014. Після підготовки на Рівненському полігоні потрапив до свого 7-го полку, згодом, у складі 51-ї ОМБр, — під Іловайськ. В боях під час виходу з оточення був поранений і потрапив у полон. На війні у Сергія була потрощена від вибуху нога, травми, переломи, декілька осколків у тілі. Лікувався у Львові та Вінниці, через стан здоров'я демобілізувався, пішов на пенсію. 02015-09-1414 вересня2015 на автовокзалі смт Піщанка (Вінницька область) відчув себе погано, викликали «швидку», але врятувати його не вдалося, помер від серцевого нападу. Похований на кладовищі смт Піщанка. Залишились батьки, дружина та 10-річний син[380].
Приходько Артем, 31 рік, Київ. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець 12-го ОМПБ «Київ». Вбитий у ніч на 02015-09-2727 вересня2015 у Києві під час сутички в кафе «Пальміра». Троє чоловіків зачепилися до учасників АТО, які відпочивали в кафе, та під час конфлікту застосували пістолет Макарова. Тікаючи з місця події на автомобілі один з нападників наїхав на Артема і 200 метрів протягнув його під машиною. Від отриманих травм Артем помер[381].
Гаденко Олександр Георгійович (позивний «Капкан»), 01969-06-099 червня1969, СторожинецьЧернівецька область. Демобілізований учасник АТО. Майор, командир інженерно-саперного взводу механізованого батальйону. Закінчив Кам'янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. На військовій службі з 01.08.1986, служив в Алтайському краї РРФСР, за 2,5 роки повернувся в Україну, служив в Одесі, Білій Церкві, у танковому полку в Сторожинці. Після розформування полку 29.01.2004 звільнився в запас. Їздив на заробітки, потім влаштувався майстром в райавтодор. Під час війни проходив службу за мобілізацією з 19.08.2014 по 30.09.2015, після перепідготовки у Новограді-Волинському з 22.12.2014 — в зоні АТО на Луганщині. Бійці називали його «батя», за 9,5 місяців на фронті у взводі майора Гаденка не було жодного загиблого. Повернувшись до дому, раптово помер 7 жовтня2015 — чоловікові стало зле під час роботи на городі, за попередніми даними обірвався тромб. Похований на Центральному кладовищі Сторожинця. Залишились мати, дружина, дві доньки та онук[382].
Рябокрис Віталій Ігорович, 01989-08-088 серпня1989, Красне (Згурівський район)Київська область. Демобілізований учасник АТО. Військовослужбовець артилерійського підрозділу 72-ї ОМБр. З березня 2014 по березень 2015 служив за мобілізацією, брав участь у бойових діях на Донеччині. Загинув 02015-11-022 листопада2015 рано вранці у ДТП на виїзді з смт Згурівка (Київська область). Разом з Віталієм загинув його односелець Руслан Соботович[383].
Грицишин Анатолій Григорович (позивний «Шахтар»), 01969-10-1616 жовтня1969, Андріївка (Радехівський район)Львівська область. Боєць 8-го окремого батальйону «Аратта» ДУК ПС. Воював у зоні АТО. Загинув 02015-11-1313 листопада2015 на Львівщині у пожежі, яка сталася близько 2-ї години ночі в ресторані під Червоноградом, де Анатолій працював охоронцем. 28 листопада воїна-захисника поховали з військовими почестями на кладовищі с. Андріївка[384].
Аландарев Геннадій, 01960-08-2222 серпня1960, Київ. Учасник АТО, за повідомленнями ЗМІ, — боєць батальйону «Айдар», але ветерани батальйону цю інформацію не підтвердили та висловили припущення, що це волонтер Генадій, який приїздив до м. Щастя на бусі[385]. 02015-12-066 грудня2015 наклав на себе руки, підірвавши гранату, на Трухановому острові біля Московського мосту у м. Києві. У кишені знайшли передсмертну записку. Залишився син[386].
Власюк Володимир Володимирович, 01973-09-1212 вересня1973, Тернопіль. Проживав у м. СтрийЛьвівська область. Військовослужбовець 7-го ОПАА. Призваний за мобілізацією, служив з березня 2014 по березень 2015. З грудня 2014 — на Луганщині, поблизу Сватове. Через рік служби був демобілізований. Тяжко захворів під час служби в зоні АТО. Проходив лікування у Львівському обласному шпиталі. Помер від важкої хвороби. Похований 14 грудня 2015 у Стрию. Залишилися батьки, дружина та 21-річний син[387].
Гонтарь Юрій Миколайович, 01981-10-088 жовтня1981, Рясне (Краснопільський район)Сумська область. Демобілізований учасник АТО. Механік-водій БМП-2 1-го взводу 6-ї роти 2-го батальйону 30-ї ОМБр. Учасник оборони Дебальцеве, в одному з боїв із російськими танками бойова машина Юрія була підбита, тоді він витягнув з полум'я екіпаж, врятувавши життя побратимам. Нещодавно повернувся додому на Сумщину, у рідне Рясне. Загинув 02015-12-1515 грудня2015 внаслідок трагічного випадку[388].
Коропецький Ігор Йосипович (позивний «Вітер»), 01957-10-022 жовтня1957, 58 років, Івано-Франківськ. Демобілізований учасник АТО. Офіцер, артилерист ОЗСпП НГУ «Азов». В радянські часи проходив службу у танкових військах, мав офіцерське звання, тож у 2014 добровольцем поїхав у зону АТО розвивати танковий напрямок. Під час перших боїв за Іловайськ отримав тяжку контузію. Після демобілізації продовжив лікування, займався оформленням документів учасника бойових дій. Поїхав до Києва на лікування, по дорозі разом з дружиною заїхав до доньки в м. Ірпінь. 02015-12-3030 грудня2015 в квартирі Ігору стало погано, та коли приїхала «швидка», він вже помер. Похований на Алеї слави міського кладовища Івано-Франківська в Чукалівці. Залишилися дружина та донька[389].
Teluk Meksiko dengan 3D Cantarell Teluk Meksiko (Inggris: Gulf of Mexicocode: en is deprecated ; Spanyol: Golfo de Méxicocode: es is deprecated ) adalah bagian dari Laut Karibia yang dibatasi oleh Meksiko di sebelah barat dan selatan serta Amerika Serikat di sebelah utara dan barat. New Orleans dan Houston merupakan kota pelabuhan utama di teluk ini. Di Amerika Serikat, negara bagian yang melintasi teluk ini adalah Florida, Alabama, Mississippi, Louisiana, dan Texas serta di Meksiko, negara ...
Artikel bermasalah Ini adalah artikel yang memenuhi kriteria penghapusan cepat artikel tentang orang, hewan individu, organisasi (grup musik, klub, perusahaan, dll.), konten web, atau peristiwa yang terselenggara yang tidak mengindikasikan kepentingan subjeknya. Lihat KPC A7.%5B%5BWP%3ACSD%23A7%7CA7%5D%5D%3A+Artikel+yang+tidak+dapat+memberikan+klaim+kepentingan+subjekA7 Jika artikel ini tidak memenuhi syarat KPC, atau Anda ingin memperbaikinya, silakan hapus pemberitahuan ini, tetapi...
العلاقات البنمية التشادية بنما تشاد بنما تشاد تعديل مصدري - تعديل العلاقات البنمية التشادية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين بنما وتشاد.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارنة عامة ومرجعية للدولتين: وجه المقارنة بنما تشاد المساحة (�...
For the song by the Village People, see Live and Sleazy. 2010 promotional single by KeshaSleazyPromotional single by Keshafrom the EP Cannibal A-sideWe R Who We RReleasedOctober 29, 2010 (2010-10-29)GenreDance-pop[1] hip hop[2] Length3:25LabelRCASongwriter(s) Kesha Sebert Lukasz Gottwald Benjamin Levin Shondrae Crawford Klas Åhlund Producer(s) Bangladesh Dr. Luke Benny Blanco Alternative coverSecond Remix version artwork Sleazy is a song by American recording ...
2020 film directed by Sudha Kongara Soorarai PottruOfficial release posterDirected bySudha KongaraScreenplay byShalini Usha NairSudha KongaraBased onSimply Fly: A Deccan Odysseyby G. R. GopinathProduced bySuriyaJyothikaGuneet MongaStarringSuriyaAparna BalamuraliParesh RawalCinematographyNiketh BommireddyEdited bySathish SuriyaMusic byG. V. Prakash KumarProductioncompanies2D Entertainment Sikhya EntertainmentDistributed byAmazon Prime VideoRelease date 12 November 2020 (2020-11-...
Mosque in Isfahan, Iran Agha Nour Mosqueمسجد آقانورReligionAffiliationShia IslamProvinceIsfahanLocationLocationIsfahan, IranMunicipalityIsfahanShown within IranGeographic coordinates32°40′25″N 51°40′37″E / 32.673611°N 51.676944°E / 32.673611; 51.676944ArchitectureTypeMosqueStyleIsfahani The Agha Nour mosque (Persian: مسجد آقانور) is a mosque located in Isfahan, Iran. It was founded during the Shah Abbas I era and completed during the Sha...
Questa voce o sezione sull'argomento competizioni cestistiche non cita le fonti necessarie o quelle presenti sono insufficienti. Puoi migliorare questa voce aggiungendo citazioni da fonti attendibili secondo le linee guida sull'uso delle fonti. National Basketball Association 1984-1985Dettagli della competizioneSport Pallacanestro OrganizzatoreNBA Periodo26 ottobre 1984 —9 giugno 1985 Squadre23 (in 4 gironi) VerdettiTitolo East Boston Celtics Titolo West L.A. Lakers Ca...
American jazz pianist, composer, and arranger Brad MehldauMehldau in 2001Background informationBirth nameBradford Alexander MehldauBorn (1970-08-23) August 23, 1970 (age 53)Jacksonville, Florida, U.S.GenresJazz, post-bopOccupation(s) Musician Composer Arranger Instrument(s)PianoYears activeLate 1980s–presentLabels Warner Bros. Nonesuch Websitebradmehldaumusic.comMusical artist Bradford Alexander Mehldau (/ˈmɛlˌdaʊ/; born August 23, 1970) is an American jazz pianist, composer, and a...
Football rivalry between the national football teams Portugal and Spain Iberian DerbySergio Ramos (top center) of Spain tries to pass the ball to Fernando Torres (center) as Portugal's Fábio Coentrão (left), Bruno Alves (right) and Cristiano Ronaldo (top) look on during a match at 2010 FIFA World Cup match.LocationEurope (UEFA)Teams Portugal SpainFirst meetingSpain 3–1 PortugalFriendly(18 December 1921)Latest meetingPortugal 0–1 SpainUEFA Nations League(27 September 2022)Stati...
List of events ← 1989 1988 1987 1990 in Thailand → 1991 1992 1993 Decades: 1970s 1980s 1990s 2000s 2010s See also: Other events of 1990 Timeline of Thai history The year 1990 was the 209th year of the Rattanakosin Kingdom of Thailand. It was the 45th year of the reign of King Bhumibol Adulyadej (Rama IX), and is reckoned as the year 2533 in the Buddhist Era. Incumbents King: Bhumibol Adulyadej[1] Crown Prince: Vajiralongkorn[2] Prime Minister: Chatichai Choonhavan&...
2014 Pokémon film directed by Kunihiko Yuyama Pokémon the Movie:Diancie and the Cocoon of DestructionJapanese theatrical release posterJapanese nameKanjiポケモン・ザ・ムービーXY 「破壊の繭とディアンシー」Literal meaningPokémon the Movie XY: Diancie and the Cocoon of DestructionTranscriptionsRevised HepburnPokemon Za Mūbī Ekkusu Wai Hakai no Mayu to Dianshī Directed byKunihiko YuyamaScreenplay byHideki SonodaBased onPokémon X and Yby Satoshi TajiriJunichi MasudaK...
Artikel ini sebatang kara, artinya tidak ada artikel lain yang memiliki pranala balik ke halaman ini.Bantulah menambah pranala ke artikel ini dari artikel yang berhubungan atau coba peralatan pencari pranala.Tag ini diberikan pada Desember 2022. Onur ÇenikInformasi pribadiTanggal lahir 24 September 1992 (umur 31)Tempat lahir Hagen, JermanPosisi bermain Bek tengahInformasi klubKlub saat ini Borussia Dortmund IINomor 16Karier junior1996–2002 TSG Herdecke2002–2003 TSC Eintracht Dortmun...
2019 non-fiction book by Matt Sheehan First edition (publ. Counterpoint) The Transpacific Experiment: How China and California Collaborate and Compete for Our Future is a 2019 non-fiction book by Matt Sheehan. It examines the commercial relationship between China and the U.S. state of California. Background Sheehan originated from Palo Alto, California,[1] and was educated in California. He lived in China for five years. At the time of publication Sheehan was working for a California ...
Vowel sound represented by ⟨o⟩ in IPA Close-mid back rounded voweloIPA Number307Audio sample source · helpEncodingEntity (decimal)oUnicode (hex)U+006FX-SAMPAoBraille IPA: Vowels Front Central Back Close i y ɨ ʉ ɯ u Near-close ɪ ʏ ʊ Close-mid e ø ɘ ɵ ɤ o Mid e̞ ø̞ ə ɤ̞ o̞ Open-mid ɛ œ ɜ ɞ ʌ ɔ Near-open æ ɐ Open a ɶ ä ɑ ɒ IPA help audio full chart template Legend: unrounded • rounded Spectrogram of o The close-mid bac...
Portion of the giant branch before helium ignition Hertzsprung–Russell diagram for globular cluster M5. The red-giant branch runs from the thin horizontal subgiant branch to the top right, with a number of the more luminous RGB stars marked in red. The red-giant branch (RGB), sometimes called the first giant branch, is the portion of the giant branch before helium ignition occurs in the course of stellar evolution. It is a stage that follows the main sequence for low- to intermediate-mass s...
Rodolfo Nin Novoa BiografiKelahiran25 Januari 1948 (76 tahun)Montevideo Minister of Foreign Affairs (en) 1r Maret 2015 – 1r Maret 2020 ← Luis Almagro (en) – Ernesto Talvi (en) → Daftar Wakil Presiden Uruguay 1r Maret 2005 – 1r Maret 2010 ← Luis Antonio Hierro López – Danilo Astori (en) → KegiatanPekerjaanpolitikus Partai politikBroad Front (en) Tanda tangan [[Berkas: |220x250px|alt=]] Rodolfo Nin Novoa adalah tokoh politik Urugu...
Spanish poet, writer, playwright (1817–1893) For the PRI Senator from Veracruz, see José Yunes Zorrilla. In this Spanish name, the first or paternal surname is Zorrilla and the second or maternal family name is Moral. José ZorrillaBornJosé Zorrilla y Moral(1817-02-21)21 February 1817Valladolid, SpainDied23 January 1893(1893-01-23) (aged 75)Madrid, SpainOccupationPoet, playwrightLanguageSpanishLiterary movementRomanticismNotable worksDon Juan TenorioSpouseFlorentina O’Reill...
System of symbolic representation This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Mathematical notation – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (June 2022) (Learn how and when to remove this message) For information on rendering mathematical formulae, see Help:Displaying a formula and Wikipedia:Manual ...
Quarter of Hamburg in GermanyHeimfeld Quarter of Hamburg At. Paulus ChurchLocation of Heimfeld in Hamburg Heimfeld Show map of GermanyHeimfeld Show map of HamburgCoordinates: 53°27′50″N 9°57′22″E / 53.464014°N 9.956239°E / 53.464014; 9.956239CountryGermanyStateHamburgCityHamburg BoroughHamburg-Harburg Area • Total11.7 km2 (4.5 sq mi)Population (2023-12-31)[1] • Total22,773 • Density1,900/km2 (5...
.png)
.png)
.png)
