Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
01968-08-1313 серпня1968, м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець 128 ОГШБр. Кіборг (2015). Попри проблеми зі здоров'ям 24 лютого 2022 року знову долучився до ЗС України. Залишилися дружина, діти та онуки.
48 років, м. Гвардійське Дніпропетровська область. Головний сержант, командир мотопіхотного відділення 93 ОМБр. Брав участь у миротворчих місіях у Косові та Іраку. Учасник АТО.
Загинув під час евакуації з поля бою пораненого військовослужбовця на Донеччині[3]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
8403
Ганжа Василь Володимирович
019841984. Мешканець с. МоскаленкиЗолотоніський район Черкаська область. Солдат, старший водій — радіотелефоніст 93 ОМБр. На військову службу до ЗС України був призваний за мобілізацією 30 березня 2022 року.
Загинув під час запеклого бою на Донеччині. Похований у рідному селі[5].
8404
Леонов Сергій
41 рік, м. Кремінна Луганська область. Стрілець-санітар 93 ОМБр. У 2022 році переїхав до міста Краматорськ Донецької області. У березні приєднався до лав 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Після бойової підготовки вирушив на фронт.
Загинув у бою поблизу м. Бахмуту Донецької області[6]. Після прямого влучення снаряда в укриття отримав важке поранення ніг. Вивезти його з поля бою терміново не вдалося, оскільки окупанти обстріляли санітарну машину.
Загинув від отриманих поранень несумісних із життям внаслідок мінометного обстрілу на Донеччині. Похований у рідному селі[7]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[8].
39 років, м. Львів. Навчався у львівській школі № 61. Командир взводу 2-го окремого батальйону ДУК ПС ім. Тараса Хаммера. До 15 років проживав в Україні, потім переїхав в Ізраїль. Служив в Збройних силах Ізраїлю. Останні два роки мешкав в Україні, працював дитячим тренером з футболу. Останнім місцем роботи була ДЮШ «Львів». Перед тим він був старшим тренером у ДЮФА «Динамо» (Львів). На фронт пішов добровольцем. Залишилася дружина та двоє дітей.
Загинув від кульового поранення в голову біля Бахмуту на Донеччині. Згідно повідомлення керівника Офісу Президента України Андрія Єрмака, тіло загиблого військовослужбовця було повернуто під час обміну полонених[9]. Похований 21 жовтня 2022 року на єврейській дільниці Янівського цвинтаря у Львові.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу села Князівка, що на Херсонщині[10].
8408
Кравець Сергій Іванович
55 років, майстер-сержант 57 бригади 2 стрілецького батальйону, 1 роти, 1 взводу. Ветеран Збройних сил України, 20 років вислуги у ВПС України. Народився і проживав у місті Вінниця. Залишилась дружина та син.
Загинув поблизу населеного пункту Андріївка Херсонської області внаслідок авіаудару.
...
Фіалка Дмитро
21 червня 1983, м. Львів. З дитинства захоплювався футболом. У 15 років за програмою репатріації виїхав до Ізраїлю. Закінчив там школу, відслужив у армії й отримав громадянство. Став тренером юнацької команди «Маккабі» у місті Беер-Шева. Під його керівництвом клуб потрапив у вищий юнацький дивізіон. У 2014-му повернувся до Львова доглядати за хворою бабусею. Наступного року познайомився із Євою, яка стала його дружиною. У подружжя народилося двоє дітей. У Львові працював тренером дитячої футбольної команди «Локомотив». Згодом перейшов працювати у ФК «Львів». В останньому кубку України команда під його керівництвом обіграла київське «Динамо» і потрапила до фіналу. Після початку повномасштабного російського вторгнення вступив у підрозділ Добровольчого українського корпусу. Був інструктором і командиром взводу. Пізніше підписав контракт із ЗСУ. Воював у складі Інтернаціонального легіону територіальної оборони ЗСУ.
Загинув в бою за місто Бахмут Донецької області. Під час виконання бойового завдання за лінією зіткнення на ворожій території він отримав смертельне кульове поранення. Тіло чоловіка забрали росіяни. Переговори про обмін тривали більше місяця. Похований 21 жовтня 2022 на Янівському цвинтарі у Львові [11].
22 березня 1979, с. Белеїв. Восений 1998 пішов на строкову службу в ЗСУ. В 2014 добровольцем брав участь в АТО, служив в 128 ОГШБр 1 рік. 25 лютого 2022 був мобілізований з резерву в 128 ОГШБр.
Вінниччина. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Працював у всеукраїнському фізкультурно-спортивному товаристві «Колос» Бершадської громади.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[22].
08.05.1989. Старший навідник САУ, 93 бригади «Холодний яр». Пройшов строкову військову службу в повітряно-дисантних військах 25 бригади. Після початку повномасштабного вторгнення не зміг бути осторонь і не задумуючись доєднався до лав ЗСУ.
Загинув захищаючи місто Бахмут 2 вересня 2022 року.
3 вересня
8412
Омельченко Андрій Ігоревич
45 років, м. Київ. Полковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). 1999 року закінчив Київський інститут Сухопутних військ. Проходив службу в СБУ, учасник Учасник АТО (2014—2015). 24 лютого 2022 року був мобілізований до ЗС України. Сиротами залишились двоє дочок.
Загинув під час виконання бойового завдання в результаті артилерійського обстрілу в Луганській області. Похований у рідному селі[24]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)[25].
019931993, 28 років, с. ОбенижіКовельський район Волинська область. Бойовий медик, військовослужбовець 14 ОМБр. Стала на захист України у квітні 2015 року. За роки військової служби оволоділа декількома спеціальностями, зокрема медичною. В лютому 2022 року на війні втратила батька. Залишилася трирічна донька[26].
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[30].
8417
Довбня Василь
01996-01-1414 січня1996, мешканець с. Блистова (Новгород-Сіверський район) Чернігівська область. Військовослужбовець 17-го батальйону 57 ОМПБ. Випускник історичного факультету і кафедри новітньої історії України КНУ. Навчався у КНУ впродовж 2013—2019 років. Брав участь у Революції гідності, КВК та Лізі сміху, грав у футбол, виступав на Днях історика і на різних заходах. Брав участь в обороні Києва, у боях на Донбасі та Херсонщині.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу м. Миколаєвом[32].
8419
Прохнич Володимир Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеняМедаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
01978-03-2727 березня1978, м. Ірпінь Київська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Був оператором шведського протитанкового гранатомета NLAW, пізніше брав участь у бойових діях за іншими напрямками[33]. Учасник АТО. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2015).
Загинув під час артилерійського обстрілу та штурму позицій з боку противника поблизу м Ізюму, що на Харківщині[35].
8421
Савицький Віталій Сергійович
25 років. Мешканець Черкаської області. Старший солдат, водій відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу окремого мотопіхотного батальйону ЗС України (підрозділ — не уточнено)
Загинув в боях з російськими окупантами на Херсонщині. Похований у с. Білозір'я Черкаського району Черкаської області[36]
8422
Глушко Олександр Васильович («Апостол») Нагрудний знак «За військову доблесть» (Міністерство оборони України)Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»Нагрудний знак «Учасник АТО»
31 травня 1994, с. Іванів Вінницька область. Майор, командир батальйону 24 ОМБр. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Учасник АТО. Молодим лейтенантом одразу потрапив на передові позиції Донбасу.
08 травня 1994, с. Буди, мешкав в місті Кривий Ріг. Молодший сержант. Воював на Миколаївському напрямку, а потім його перевели на Херсонський разом зі своїм батьком. З 2014 до 2017 року воював у зоні АТО. 25 лютого пішов разом з батьком та двома друзями до лав тероборони.
7 травня відбувся похорон на Центральному кладовищі міста Кривий Ріг. Позицію де перебував Василь з батьком накрили мінометним обстрілом. Батько захисника на собі виніс тіло сина з місця обстрілу, намагаючись його врятувати, поки син ще був живий, проте рани були несумісні із життям[41]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[42].
8426
Купрієнко Андрій Володимирович («Дрон»)
03.02.1978 р.н. м.Київ. 25.02.2022 разом з батьком добровільно вступив до ТРО ЗСУ, 206 батальйон 4 рота 2 взвод, солдат, кулеметник, обороняв Київ, надалі виконував бойові завдання в Миколаївській та Херсонській областях.
Загинув 03.09.2022р. під час виконання бойового завдання (танковий обстріл) біля с. Правдино, Херсонська обл., нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно). Похований на Берковецькому кладовищі в м. Києві (42 ділянка, 6 ряд).
м. Маріуполь Донецька область. Матрос, військовослужбовець підрозділу розвідки 35 ОБрМП. Навчався на винороба в м. Бердянську Запорізької області. З 2015 року — на війні, учасник оборони м. Маріуполя.
31 рік, с. Малаківщина Хмельницька область. Старший лейтенант, командир взводу зв'язку 68 ОЄБр. У 2013 році закінчив Одеську національну академію зв'язку. Навчався на військовій кафедрі, отримав звання молодшого лейтенанта запасу. Працював у міжнародній ІТ-компанії VAIMO. Під час повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та приєднався до лав 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Загинув внаслідок ракетного обстрілу поблизу м. Курахового Донецької області[48]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)[49].
Загинув під час ракетного удару в районі с. Богоявленки Донецької області[51].
Савіцький Олександр («Сова»)
38 років, м. Здолбунів Рівненська область. Старший оператор-зв'язківець 68 ОЄБр. Здобув фах інженера-механіка у Львівському національному аграрному університеті. Під час повномасштабного вторгнення вирушив захищати Україну у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша
Загинув під час ракетного удару в районі с. Богоявленки Донецької області[51].
Лісний Влас («Йоль»)
33 роки, м. Харків. Зв'язківець, головний технік 68 ОЄБр. Закінчив кафедру медіакомунікацій соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. З початком повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
33 роки, м. Харків. Зв'язківець, оператор відділення засекреченого зв'язку 68 ОЄБр імені Олекси Довбуша. У 2011 році закінчив факультет Комп'ютерних наук Харківського національного університету радіоелектроніки. Приєднався до лав 68-ї окремої єгерської бригади з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[54].
8451
Третяк Ілля Сергійович («Михайлович»)
8 грудня 1999, м. Кременчук Полтавська область. Старший солдат, кулеметник 24 ОМБр. Закінчив гімназію № 5 у Кременчуку. Вступив до університету, але не встиг отримати диплом. У 18-річному віці вирішив пов'язати своє життя з захистом України. У 2019-му «Михайлович» підписав контракт з ЗСУ і у лавах 24 ОМБр імені Короля Данила захищав рідну землю у гарячих точках Донецької та Луганської областей. А згодом — разом з побратимами зупиняв ворога на інших напрямках повномасштабної війни Росії проти України. Влітку Ілля отримав серйозне поранення голови. Переніс дві операції, лікарі поставили спочатку пластикову пластину, а потім — титанову замість частини лобової кістки. Не дочекавшись повного загоєння рани, Ілля знову поїхав на передову, де віддав своє життя, врятувавши побратима.
Загинув під час виконання бойового завдання на Миколаївщині. Під час обстрілу отримав смертельне поранення, закривши собою побратима[55][56].
Похований на Свіштовському кладовищі.
Піпаш Олексій Михайлович
28 липня 1973, м. Збараж Тернопільська область. Військовослужбовець 24 ОМБр. Учасник АТО (2015—2016). З початком повномасштабного вторгнення був призваний до роти охорони при військкоматі, а згодом — до 24 бригади.
Загинув під час штурму російського опорного пункту біля селища Піски, що на Донеччині. Під час бою отримав важке поранення і попросив побратима себе добити[59][60].
23 роки, смт Заболоття Волинська область. Капітан, командир роти 11-го окремого мотопіхотного батальйону 59 ОМПБр. Закінчив Львівську національну академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
12 серпня 1977, с. Лука-Мелешківська Вінницька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). В перші дні повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та пішов добровольцем на війну.
33 роки, м. Дніпрорудне Дніпропетровська область. Молодший сержант, військовослужбовець 25 ОПДБр. Учасник АТО. В 2014—2017 роках проходив військову службу в 93 ОМБр. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (15.04.2022)[67].
Загинув в результаті смертельних осколкових поранень від ворожої міни поблизу с. Вербівки Харківської області[68].
8461
Петровичев Сергій («Рубін»)
01987-04-099 квітня1987, м. УльяновськРосія. Боєць окремої роти спеціального призначення добровольчого батальйону «ОУН-Immitis» 71 ОЄБр. Проходив строкову службу в ЗС РФ. З рідного міста переїхав до м. Москви, де прожив два роки. Був учасником антиавторитарних організацій «Вольница» та «Народная воля». У січні 2014 року приїхав до Києва і долучився до Революції гідності. 2014 року після початку російської агресії добровольцем долучився до батальйону «Шахтарськ». Після боїв за Іловайськ та деякої перерви, на початку лютого 2015 року вступив до батальйону «ОУН». Брав участь у боях в Пісках, Донецькому аеропорту, Красногорівці, Мар'їнці, виходив з Іловайська. У вересні 2015 року підірвався на протипіхотній міні у «сірій зоні» поблизу Пісків, коли евакуйовував побратимів. В результаті йому ампутували ліву ногу, і він ходив на протезі. Дев'ять місяців пролежав у лікарні імені Мечникова. Переніс п'ятнадцять операцій. 2017 року був нагороджений медаллю «За любов та жертовність до України». Працював програмістом, одружився. Після початку російського вторгнення в Україну знову пішов боронити Україну.
01972-07-088 липня1972, с. ДовгалівкаМиргородський район Полтавська область. Старший сержант, головний сержант — командир відділення взводу радіорозвідки розвідувальної роти 92 ОМБр. В 1998 році закінчив Дніпропетровський юридичний інститут МВС України та працював у Великобагачанському відділі міліції. В подальшому свою кар'єру пов'язав з юриспруденцією, більше 13 років пропрацював начальником юридичного відділу Великобагачанської районної ради. На військовій службі за контрактом — з 27 жовтня 2021 року. Залишилася дружина та донька.
24 вересня1967, м. Житомир. Закінчив Ліцей № 6 м. Житомира. Закінчив Полтавське вище зенітне ракетне командне училище. Офіцер-десантник, командував десантно-штурмовою ротою. Кадровий офіцер-зенітник, після звільнення з військової служби він тривалий час працював тренером з карате, навчав дітей та юнаків мистецтва рукопашного бою. Із вторгненням росії у 2014 році повернувся до ЗСУ, служив у 95-й десантно-штурмовій бригаді, захищав Донецький аеропорт. Після початку широкомасштабної війни знову став на захист рідної землі, вже у складі 46-ї аеромобільної бригади. Загинув під час виконання бойового завдання 6 вересня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу ворога.
29 років, мешканець смт Орілька Харківська область. Майор, 15 ОПНГУ. Гравець футбольного клубу «Слов'янськ АТО». 2020 року виконував обов'язки заступника командира 15 ОП. Залишилися батьки, сестра, дружина та 1,5-річна донька.
м. Слов'янськ Донецька область. Молодший сержант, командир відділення зв'язку батальйону спецпризначення «Донбас» 15-го Слов'янського полку НГУ. Працював на машинобудівному заводі, у 2018 році вступив до лав Національної гвардії України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.05.2022).
Загинув внаслідок авіаудару під час звільнення м. Балаклія Харківської області[77]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[76].
Бондарчук Михайло
29 років, с. Колом'є Хмельницька область. Майстер-сержант 15-го Слов'янського полку НГУ. Учасник АТО/ООС. 2016 року вступив до лав Національної гвардії України.
Загинув внаслідок авіаудару під час звільнення м. Балаклія Харківської області (Волохів Яр). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно, 2023)
Загинув внаслідок прямого влучання ворожого танку в машину під час звільнення м. Балаклії Харківської області[79]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[80].
01995-09-1414 вересня1995, с. Перепис Чернігівська область. Майор, військовий льотчик 299 БрТА. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Від початку російського вторгнення в Україну здійснив 95 бойових вильотів, під час яких (в умовах протидії ППО та винищувачів противника) брав участь у знищенні скупчення броньованої техніки та живої сили противника, складів РАО та паливно-мастильних матеріалів (ПММ). За цей час знищив близько 100 одиниць броньованої техніки, понад 80 одиниць автотранспортних засобів, близько 40 автоцистерн ПММ та близько 800 чоловік живої сили противника. Неодноразово здійснював виведення авіаційної техніки з-під авіаційних та ракетних ударів противника. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступенів.
Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено)[81].
8471
Лавриченко Іван Анатолійович
42 роки. Мешканець с. ІскренеЗвенигородського району Черкаської області. Військовослужбовець ЗС України, старший навідник самохідного артилерійського дивізіону.
01980-06-044 червня1980, м. Шахтарськ Донецька область. Молодший сержант, військовослужбовець 80 ОДШБр. Навчався у Шахтарській загальноосвітній школі I—III ступенів № 19 Шахтарської міської ради Донецької області. Після завершення навчання здобув професійно-технічну освіту. У мирний час займався шиномонтажем. 2014 року добровольцем став на захист Батьківщини. Приходив службу у Збройних Силах України та Національної поліції України. 2014—2016 рр. — у складі батальйону «Свята Марія», 2016—2021 рр. — 8 оп СпП. Із початком російського вторгнення в Україну боронив державу у складі 80 ОДШБр. 4 серпня 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[83]. Залишилися мати, дружина, сестра та племінниця.
Загинув в боях з російськими окупантами в районі с. Чорнобаївки Харківської області[45]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[80].
8474
Авілов Андрій Костянтинович («Паломник»)
26 років, м. Харків. Військовослужбовець окремого розвідувально-диверсійного підрозділу «Kraken»ГУРМО України. Закінчив Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Учасник АТО. 26 лютого приєднався до лав новоствореного спеціального підрозділу «Кракен»,
Загинув під час звільнення м. Балаклія Харківської області[86].
8477
Сліпцов Денис
28 років, Луганська область. Сержант Національної поліції України. Учасник ООС. Закінчив Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Вербівка Харківської області. Отримав смертельні поранення під час ворожого авіаційного удару[87].
18 травня 1992, с. Мар'ївка Компаніївської громади. Навчався у місцевій школі, після завершення якої вступив до Кіровоградського будівельного фахового коледжу. З червня 2016 року проходив службу в лавах Збройних Сил України, старший солдат.
Загинув в селі Вербівка (Балаклійської міської громади). Похорон відбувся 9 листопада 2022. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[88].
8479
Дудко Вадим Вікторович («Дуда») Орден «За мужність» ІІІ ступеняМедаль «За військову службу Україні»
01999-05-1818 травня1999, селище Дубище Волинської області. Закінчив Дубищенську загальноосвітню школу та Здолбунівське вище професійне училище. У дитинстві захопився спортом та грав у футбол, згодом почав займатися бойовим хортингом. Був багаторазовим чемпіоном українських змагань. Став майстром спорту України з бойового хортингу. Хотів відкрити свій власний спортивний клуб і тренувати дітей.
У 2018 році разом із двома братами Вадим пішов на військову службу за контрактом до ЗСУ. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Після закінчення контракту повернувся до мирного життя. Коли почалася повномасштабна війна, став до лав 80-ї бригади ДШВ ЗСУ. Старший солдат, командир розвідувального відділення десантно-штурмового батальйону[89][90][91]. Кавалер ордена «За мужність» IIІ ступеня (21 квітня 2022)[92].
Загинув поблизу села Максимівка на Харківщині. Його розвідувальна група була уражена осколками від пострілу ворожої техніки. Всі п'ять воїнів загинули. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[93].
01997-06-1010 червня1997. Випускник факультету історії та міжнародних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса. З вересня 2021 року — інженер-підривник інженерно-саперного взводу 2-го батальйону 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в обороні Вознесенська на Миколаївщині, бойових діях на Криворізькому напрямі в межах Дніпропетровської та Херсонської областей, на Донеччині в районах Лисичанськ–Бахмут, Святогірська, Богородичного і Соледара, на Харківщині — в операції з визволення Балаклії[96][97].
Загинув поблизу с. Максимівка Первомайського району Харківської обл. Похований в с. Агрономічне Вінницького району Вінницької обл. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[93].
Бочарников Дмитро Миколайович
(«Кайман»)
24 січня 1994, м. Павлоград. Начальник штабу 2 БОП 4-ї бригади оперативного призначення НГУ (в/ч 3018), звання капітан.
Загинув внаслідок авіаудару під час звільнення м. Балаклія Харківської області (Волохів Яр). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно, 2023)[98][99][100]
Загинув 7 вересня 2022 року поблизу села Безіменне на Миколаївщині. Смерть підтвердили 30 жовтня 2023 року. Його понад рік вважали безвісти зниклим. 2 серпня 2024 в рідних Підпечерах було названо вулицю його іменем [101]
4 квітня 1996, с. Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області. У 2014 році закінчив Херсонський професійний ліцей зв’язку та поліграфії. У 2021 році отримав кваліфікацію розвідника-спецпризначенця в Одеській військовій академії. У липні 2021 вступив до лав ЗСУ, служив в 3-у полку спецпризначення імені Святослава Хороброго.
Загинув поблизу Балаклії Харківської області під час виконання бойового завдання. Залишиласть дружина [88]
8 вересня
8479
Юрченко Олексій Почесний нагрудний знак «Срібний хрест»
Оператор телеканалу «Прямий». Мав бойовий досвід у 2015 та 2016 роках брав участь у боях за Мар'їнку і Піски. Був командиром взводу гранатометників. Нагороджений Почесним нагрудним знаком «Срібний хрест»[102]
29 січня 1971, с. Пуків на Рогатинщині. У шість років залишився сиротою. Його виховували сестри, брати, дідусь та бабуся. Закінчив пуківську школу. Закінчив Рогатинське професійно-технічне училище. Працював водієм у кількох місцевих підприємствах, останнім часом — далекобійником. У 2015 році воював у складі 80 бригади. З початку російського вторгнення в Україну знову став на захист держави в складі 10ОГШБр. Солдат. Його син також служить в ЗСУ.
Загинув у Бахмутському районі поблизу села Яковлівка на Донеччині від вогнепальних поранень, які отримав під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[104][105].
7 грудня 1993, м. Івано-Франківськ. У 1999 році пішов у перший клас до школи #13, потім перейшов в 24 школу до футбольного спец класу. Грав у футбольній команді Ніка, разом з хлопцями із команди об'їхав пів Європи беручи участь у багатьох міжнародних футбольних турнірах. Додому привозили багато нагород за призові місця, найцінніша з яких за перше місце у турнірі який проходив в Австрії, де Євген був капітаном команди. Після закінчення школи вступив до університету нафти і газу. Працював на різних підприємствах та приватних фірмах Івано-Франківська, також за кордоном. В тяжкий час для України, на початку березня пішов добровольцем в тероборону м.Калуша, 14 березня прийняв присягу на вірність Україні, 25 квітня вирушив на фронт.
45 років, с. Хоцьки, Переяславщина. Був учасником АТО. Працював водієм. Після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув під час здійснення ворогом штурмових дій на Харківському напрямку. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований в селі Ревне Бориспільського району[110][111].
8486
Лук'яненко Олег Вікторович
Народився 11.04.1981 р. в м. Київ. Мав спеціальність столяра, працював у виробництві меблів. З дитинства захоплювався туризмом, спелеологією, альпінізмом, тому згодом закінчив КНУ ім.Тараса Шевченка за спеціальністю «Географія», отримав сертифікат інструктора з туризму, і працював в цій сфері. До лав ЗСУ долучився добровільно в березні 2022 р. Служив сапером в 46 оаембр ДШВ, 1 батальйон, інженерно-саперний взвод. Виконував бойові завдання під час звільнення Херсонської області у вересні 2022 року. Без чоловіка та батька залишилася дружина та двоє синів 8 та 3 років.
Загинув в н.п. Березнегувате, Баштанського району, Миколаївської області, 08.09.2022 р., від тяжкого поранення в голову під час виконання бойового завдання. Нагороджений Орденом за мужність III ступеню (посмертно) - Указ Президента України #310/2023 від 30.05.2023 р. Похований 14.09.2022 р. на Міському кладовищі у м. Києві (Берковецьке) на 42 ділянці, 7 ряд.
27 листопада 1997, с. КривопілляВерховинський район Івано-Франківська область. Навчався в Івано-Франківську, за освітою — лісівник. У Верховині почав займатися рукопаш гопаком, потім досконало опанував техніку бразильського джиу-джитсу, був вихованцем тренера Віталія Стасів, а згодом і сам почав тренувати дітей. Здобув два золота на Міжнародному чемпіонаті з бразильського джіу-джитсу в Румунії.
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу, отримавши масивне осколкове поранення (місце — не уточнено)[114].
8487
Прокопенко Олексій Борисович
01958-03-2828 березня1958, с. Сніжків Харківська область. Полковник у відставці, був начальником розвідки штабу Харківського інституту Військово-Повітряних Сил. Не зважаючи на військове звання полковника, пішов боронити Україну рядовим добровольцем.
01987-08-2020 серпня1987, 35 років, с. ШипівціЧортківський район Тернопільська область. Старший сержант, командир відділення взводу снайперів (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО. З початком російського вторгнення в Україну повернувся з-за кордону та став на захист Батьківщини. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (04.08.2022)[116].
Загинув в бою з російськими окупантами поблизу населеного пункту Гороховатка Харківської області[117]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[118].
8489
Куцій Василь Володимирович
8 квітня 1984. Бойовий медик механізованого взводу.
Загинула від ворожого обстрілу 9 вересня 2022 року. Похована на кладовищі с. Мусійки, Богодухівського району. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[120].
Тонкошкур Віталій
30 років, с. Зимна Вода біля Львова. Здобував освіту у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. У 2016 році виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 11-ї окремої бригади армійської авіації "Херсон" Сухопутних військ ЗСУ. Після повернення до цивільного життя займався ремонтом та обслуговуванням автомобілів. Із початком повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну на східному напрямку у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша ОК "Захід" Сухопутних військ ЗСУ.
Загинув в районі селища Спірне Бахмутського району внаслідок підриву БМП на міні. Похований 16 вересня на Алеї слави Нового кладовища в Ізмаїлі[122]. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ст. (посмертно)[123].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[126].
Загинула в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[127].
10 вересня
8490
Ткачук Тарас
м. Чортків Тернопільська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Після початку російського вторгнення в Україну повернувся з Парижу і добровольцем пішов на фронт.
м. Чорнобиль Київська область. Старший лейтенант 4 БрОП НГУ. Випускник Обухівського ліцею № 1 імені А. С. Малишка. В 2014—2015 роках обороняв м. Щастя, що на Луганщині. Залишилися батьки, дружина та 5-річна донька.
Загинув від кульового поранення під час звільнення м. Балаклії у Харківській області[129]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[110].
4492
Сімчук Ілля Сергійович
019951995, 27 років. Військовослужбовець 45-го окремого стрілецького батальйону Оперативного командування «Північ» ЗС України.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу с. Кіндрашівки Харківської області[132]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[71].
8496
Безкровна Олена
44 роки, м. Кяхта, Бурятія. З дитинства жила в місті Бердичів Житомирської області. Навчалась у Бердичівській школі № 4. Потім вступила до Бердичівського медичного коледжу. Спочатку працювала медсестрою в осередку Червоного Хреста, потім у хірургічному відділенні міської лікарні та у фізіотерапевтичному кабінеті Центру соціально-психологічної реабілітації. У 2019 році підписала контракт із ЗСУ, служила у 26-й артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Обіймала посаду бойового медика. З початком повномасштабного вторгнення продовжила служити.
Загинула під час контрнаступу біля села Бугаївка на Харківщині отримавши смертельне осколкове поранення внаслідок ворожого обстрілу. Похована у Бердичеві[133].
Загинув в боях біля населеного пункту Кіндрашівка Харківської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[71].
8498
Ольхович Олександр
(«Професор»)
с. Глухівці Вінницької області. Жив у Вінниці. Закінчив Вінницький національний технічний університет та здобув професію інженера-механіка. Працював на приватному підприємстві "Козак+". Під час повномасштабної війни чоловік поповнив лави Збройних Сил України, щоб захищати рідну країну. Служив у 101-му батальйоні 61-ої окремої механізованої бригади.
53 роки. Мешканець смт КатеринопіляЗвенигородського району Черкаської області. Солдат, водій-слюсар відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки окремої танкової бригади (підрозділ — не уточнено).
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу на Харківщині. Похований у рідному селищі[137].
8498
Ролдугін Євгеній Олександрович («Тунгус») Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
01995-08-1515 серпня1995, м. Хмельницький. Старший солдат, командир взводу і парамедик батальйону «Братство». У дитинстві певний час грав у футбол, потім захопився бразильським джіу-джитсу, отримавши пурпуровий пояс. Ставав призером та переможцем різних змагань. Учасник Революції гідності. 2014 року будучи студентом другого курсу ЧНУ ім. Ю. Федьковича добровольцем пішов на фронт. У складі добровольчих батальйонів воював під Маріуполем, в Пісках, в Авдіївці, в Опитному, на шахті Бутівка. Нагороджений шістьма нагородами, зокрема відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», орденом «Лицарський хрест добровольця», медаллю батальйону «Святої Марії», почесною відзнакою «За оборону Маріуполя», відзнакою Хмельницького міського голови «Воля і мужність». Навчався у Технологічному багатопрофільному ліцеї імені Артема Мазура. Є автором книги «Час відважних». Перші примірники вийшли 2022 року. Після початку російського вторгнення в Україну знову добровольцем долучився до захисників України. Командував підрозділом батальйону «Братство»[138]. Був поранений у боях під Києвом в кінці березня 2022 року. Відновившись, закінчив курси тактичної медицини і уже в подальших боях працював як парамедик, врятував кількох своїх побратимів.
Загинув під час звільнення м. Балаклія Харківської області[86].
8502
Мурзенко Ігор Олександрович («Грек»)
1961, с. Свидівок Черкаська область. Штаб-сержант, військовослужбовець окремого розвідувально-диверсійного підрозділу «Kraken»ГУРМО України. Учасник АТО.
Загинув під час артилерійського обстрілу, завданого військом ворога, в Бахмутському районі Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[105].
Ступак Віктор Анатолійович
1991, с. Білки Романівської громади. Мешкав в Житомирі. Військовий 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
01986-04-1818 квітня1986, с. БродецькеКатеринопільський район Черкаська область. Учасник АТО. Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2016). Солдат ЗС України (підрозділ — не уточнено)
Загинув біля села Зелений Гай Миколаївської області. Потрапив у ворожу засідку та прийняв бій, у результаті якого отримав поранення. Був евакуйований та доставлений до шпиталю, однак поранення були занадто серйозними[149][150].
8508
Курський Олег
35 років, м. Донецьк. Мешканець м. Львів. Військовослужбовець 24 ОМБр. Був одним із засновників ГО «Коло честі» та головою відокремленого підрозділу громадської організації «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» у Львові. Після початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила та вирушив на передову.
Загинув під час виконання бойового завдання на Херсонщині[151].
8509
Мітреньга Любомир
40 років, смт Великий Любінь Львівська область. Молодший сержант, командир танку 24 ОМБр. Після початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Банк Іван Андрійович («Банкір») Орден «За мужність» ІІІ ступеняОрден «Народний Герой України»
36 років, с. Вільний Степ Полтавська область. Головний сержант розвідувального взводу 46 ОДШБр. Брав участь у миротворчих місіях в Косово, Югославії. Учасник АТО. Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (11.10.2018) та отримав звання Народний герой України.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
01988-07-1212 липня1988, м. ЧелябінськРосія. Сержант, командир БМП 24 ОМБр. 7 березня 2017 року була прийнята до українського громадянства. Вона стала першим контрактником ЗС України — іноземцем, який отримав паспорт громадянина України під час служби.
Загинула в результаті підриву машини на вибуховому пристрої, виконуючи бойове завдання в Херсонській області[154].
8514
Гаркавий Сергій Вікторович
01984-06-011 червня1984, с. РозсохуваткаКатеринопільський район Черкаська область. Старший стрілець 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону (підрозділ — не уточнено). Жив у селі Новоселиця. Працював у Катеринопільському районному відділі УМВС, згодом — на сільгосппідприємстві. З перших днів російського вторгнення став на захист країни.
Загинув від отриманих поранень несумісних із життям в результаті артилерійського обстрілу позицій його підрозділу на Донеччині. Похований у рідному селі. Залишилися батьки, дружина, дві доньки, брат, сестра та бабуся[155].
8515
Галецький Володимир Геннадійович («Варшава»)
24 роки, м. Бердичів Житомирська область. Військовослужбовець окремого розвідувально-диверсійного підрозділу «Kraken»ГУРМО України.
Загинув під час звільнення Харківської області[86].
8516
Рисай Сергій («Юрист»)
49 років, с. Григорівка Харківська область. Мешканець м. Курахове Донецької області. Молодший сержант 503 ОБМП. Здобув вищу освіту у Донецькому інституті підприємництва.
Загинув в селі Руські Тишки Харківської області [157].
Ляшенко Сергій Юрійович
25.03.1981, с. Кругляківка, Куп`янський район. У 1996 році закінчив КЗ «Кругляківський ліцей», а потім отримав спеціальність тесляра в Куп’янському ПТУ. Строкову службу проходив у місті Куп’янськ. Після звільнення в запас працював у складі бригади по бурінню свердловин в Куп’янському районі. З 2014 року проживав у місті Чугуєві і в цьому ж році пішов на службу в ЗСУ за контрактом. Службу проходив у складі 92-ї окремої механізованої бригади на посаді старшого стрільця механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону. Восени 2021 року він звільнився по закінченню контракту. 24 лютого 2022 приєднався до своїх побратимів в 92ОМБр.
Загинув під час визволення Харківської області від окупантів. Під час бою отримав вибухові травми, від яких загинув на місці. Похований 13.09.2022 в місті Харків, кладовище №18 [158]
Старший солдат. Під час контрнаступу звільняв свою Малу Батьківщину — Балаклію. Залишилися дружина і маленька донька. Привів у підрозділ Фрайкор свого молодшого брата Артема Панченка («Іскра»). Брат загинув в жовтні 2023.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Гракове Харківської області. Похований в смт Рогань[162]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[163].
8520
Сливчук Юрій Миколайович («Мультик»)
01987-09-099 вересня1987, м. Долина Івано-Франківська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Мобілізований на військову службу 13 березня 2022 року. Залишилися дружина та син.
Загинув під час вогневого контакту з противником в районі населеного пункту Варварівка на території Запорізької області[164].
8521
Талімонов Олександр Валерійович («Лімон»)
40 років, с. Угорники Івано-Франківська область. Розвідник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО. З початком повномасштабного вторгнення знову пішов боронити Україну.
Загинув під час звільнення Харківської області[86].
8523
Машта Юрій
Служив водієм 1-го розвідувального відділення розвідувального взводу 2-го десантно-штурмового батальйону. Був призваний на військову службу 15 вересня 2022 року.
Отримав поранення 11 вересня на Херсонському напрямку. Помер у лікарні 15 вересня. Похорон відбувся 26 вересня в Хмельницькому, похований на Алеї слави на кладовищі в мікрорайоні Ракове. Залишилось двоє синів, один із яких теж служить у ЗСУ [167][168]
24 серпня 1976, с. Бережниця. Долучився до лав Збройних сил України у березні 2022 року. Він служив бойовим медиком у 201 окремому батальйоні територіальної оборони.
24 роки, м. Бердичів Житомирська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Здобув професію медика. Після початку російського вторгнення в Україну повернувся з Польщі і добровольцем долучився до ЗС України. Витягував поранених в найгарячіших точках. Разом з друзями віддав усі свої заощадження на позашляховик. У кінці жовтня мало виповнитися 25 років.
Загинув у боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[171].
8526
Стецюк Олександр Олександрович
01985-03-3030 березня1985, с. Великий Стидин Рівненська область. Стрілець-зенітник 1-го зенітно-ракетного взводу зенітно-ракетної батареї 115 ОМБр. Мобілізований добровольцем 10 березня 2022 року.
Загинув під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника неподалік с. Опитне Покровського району Донецької області[172].
8527
Колісник Олександр Юрійович
019711971. Мешканець Леськівської громади Черкаського району Черкаської області. Військовослужбовець ЗС України, головний сержант механізованої роти механізованого батальйону (підрозділ — не уточнено)
01987-09-1818 вересня1987, м. Єнакієве Донецька область. Майстер-сержант, стрілець-помічник гранатометника 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону 72 ОМБр. Пройшов службу в прикордонних військах. Учасник АТО. З початком російської вторгнення в Україну, разом з дружиною, оселився на батьківщині своєї родини в Черкаській області та одразу ж став на захист країни. Залишилися дружина, батьки та брат.
Загинув від отриманих поранень у результаті здійснення противником артилерійського обстрілу позицій підрозділу поблизу с. ВодянеМар'їнського району Донецької області. Похований в с. Скибин на Черкащині[175]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[176].
8530
Савко Іван Володимирович («Барс»)
28 років, м. Апостолове Дніпропетровська область. Солдат, водій інженерно-саперного взводу 28 ОМБр.
м. Білопілля Сумська область. Сержант, військовослужбовець прикордонної комендатури швидкого реагування прикордонного загону ДПСУ (підрозділ — не уточнено). Залишилися батьки та наречена.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[178]. Похований в м. Білопіллі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[120].
8532
Бойко Тимофій («Аякс»)
Працював реквізитором у фільмах Одеської кіностудії "Фортеця Хаджибей" та "Край ріки".
Зв'язок з військовослужбовцем з позивним "Аякс" зник під час звільнення населеного пункту Правдине на Херсонщині. Похований на Західному кладовищі в місті Одесі[179]
Загинув в результаті важких поранень, отриманих в районі с. Новомихайлівки Донецької області. Похований 20 вересня 2022 року в с. Нова Іванівка Болградського району Одеської області[180]. 18.07.2023 нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).
м. Донецьк. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Після окупації рідного Донецька пішов на фронт і з 2014 року боронив Україну. Воював у складі окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».
01999-05-1616 травня1999, м. Сарни Рівненська область. Солдат 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. Колишній студент аерокосмічного факультету НАУ. За часів навчання в НАУ був головою СРГ #7 та членом команди ТОСА АКФ. Тричі намагався потрапити на фронт добровольцем, з третього разу був призваний до Тероборони.
13 вересня під час виконання бойового завдання на Харківщині отримав тяжкі поранення в результаті вибуху російської міни ОЗМ-72. Лікарі боролися за його життя впродовж чотирьох діб, але 17 вересня Олексій помер[183]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[184].
01983-11-2727 листопада1983, м. Львів. Військовослужбовець 101 ОБрТрО. Закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ. Кадровий військовий. Учасник АТО (2014—2015) у складі 24 ОМБр.
01989-08-066 серпня1989, м. Мостиська Львівська область. Військовослужбовець військової частини А4220. Батьки — поляки. Був парафіянином римо-католицької громади храму Народження Св. Йоана Хрестителя, в якому у свої дитячі та юні роки був міністрантом. Після навчання в Дрогобицькому педагогічному університеті проходив службу в ДПСУ. 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. У червні 2022 року знову був мобілізований.
11.04.1978, с. Верняки Збаразького району. Батальйон розвідки «Скала», в.ч. А0891. Навчався в Тернополі на столяра. У 1998 емігрував до Великої Британії. Після переїзду до Англії здобув фах сантехніка. Служив у британській армії, працював за контрактом на Кіпрі. У 2021-му з армійським другом Денні відкрив власну фірму з ремонту й оновлення будинків. Залишив родину й службу в армії Великої Британії та після 25 років еміграції повернувся захищати Україну. Після початку війни, у 2014-му, став волонтером. 2 березня 2022 вночі вилетів з Британії до Польщі, там купив автівку, пересів на неї, перетнув кордон і вранці 4 березня вже був у Львові. Після оборони Києва подав рапорт до Британської армії щодо припинення контракту, бо мав чітке бажання вступити до лав ЗСУ.
Загинув під Ізюмом від розриву міни МОН-50. Згідно заповіту його тіло кремували. Частину заповів поховати у Лондоні, ще одну — на батьківщині, у с. Верняки на Тернопільщині, де народився. Ще одну частину праху поховати у братській могилі [187].
8540
Шпилєвий Іван Олександрович
«Садист»
26 січня 1990, м. Черкаси. Батальйон розвідки «Скала». Здобув середню освіту у школі № 5. Цивільна спеціальність — фахівець з реклами в інтернеті. До армії займався боксом. З травня служив у батальйоні розвідки «Скала», спеціалізація — штурмовик, оператор ПТРК Javelin.
Загинув під Ізюмом від розриву міни МОН-50[187]. Був похований 21 вересня з почестями на Алеї Героїв у Черкасах[188].
Гичко Олег Сергійович («Наглий») Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня
Капітан, командир артбатареї 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
41 рік, м. Дніпро. Майор, замполіт. Був викладачем військової кафедри Університету митної справи та фінансів. До цього працював у холдингу «Наше місто». Захищав Батьківщину з 2014 року, пройшов АТО/ООС. З перших днів повномасштабного вторгнення росії пішов боронити Україну добровольцем, служив у 93 бригаді «Холодний Яр» офіцером управління механізованого батальйону. Звільняв Охтирку і Тростянець у Сумській області, а також тримав оборону Барвінково у Харківській області.
Загинув на Харківщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[191]
Киянець Олександр Михайлович
4 березня 1983, м. Чернігів. У 2000-му році закінчив чернігівську загальноосвітню школу №30, а у 2006-му - Одеський інститут Сухопутних військ ЗС України. З 2014-го року Олександр проходив службу у 13-му батальйоні територіальної оборони «Чернігів-1» та був безпосереднім учасником антитерористичної операції на сході нашої держави. З початком повномасштабного ворожого вторгнення військовослужбовець долучився до складу військової частини А4008 Ніжинського стрілецького полку. Майор, офіцер командування сил логістики.
м. Гуляйполе Запорізька область. Головний сержант, військовослужбовець 55 ОАБр. З 2015 року захищав Україну. Загинув у переддень свого народження. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[197].
Загинув у боях з окупантами на півдні України[199].
8546
Клименко Ігор Юрійович
019841984. Мешканець с. Лозівок Черкаського району Черкаської області. Сержант, водій кулеметного відділення взводу вогневої підтримки окремого батальйону окремої бригади територіальної оборони Харківщини
Загинув від влучання ворожого снайпера під час звільнення міста Лиман Донецької області[200].
8548
Кияненко Дмитро Васильович
(«Грек»)
25 років, с. Урзуф. Прикордонник з Маріуполя. Наприкінці березня під час бойового завдання він з побратимами потрапили у засідку і опинився під завалами. Перебував під завалами 8 годин з осколковими пораненнями в животі і спині. 19 травня потрапив у полон під час виходу з Азовсталі. З того часу перебував в Оленівці.
Загинув в полоні в Оленівці. Похований 17 грудня 2022 у селі Рожнів Косівського району, у березні 2022 року тут знайшли прихисток від війни батьки та дружина Дмитра з тримісячним сином[201].
Рубцов Олексій
(«Солдат»)
31 травня 1982. Воював у складі полку «Азов». Через зразкову службу став зам. командира 3 роти. Мав офіцерське звання. Відданий фанат ФК Динамо Київ.
Після повномасштабного вторгнення у 2022 році і до звільнення Ірпеня знаходився у лавах «Карпатської Січі». Потім тримали позиції біля Ізюму. Повернувшись до Києва вступив в розвідвзвод «Чорних Запорожців». Під час одного з бойових виходів отримав поранення разом з більшістю хлопців зі своєї групи. Відновившись, Олексій продовжив воювати.
Загинув в боях з російськими окупантами на Донеччині[174].
8450
Волгін В'ячеслав («Батюшка»)
01999-05-044 травня1999, Львів. Навчався у початковій школі «Дивосвіт» Львівської міської ради та у середній загальноосвітній школі № 90 міста Львова. Під час навчання був дитячим аніматором, прислуговував при храмі Зіслання Святого Духа УГКЦ. У 2016 році вступив на підготовчий курс до Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ. Згодом протягом двох років навчався у Національному університеті «Львівська політехніка». Працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова пошта». Надихався військовою справою, пробував власні сили при вступі до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2019 році вступив до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ. У 2020—2021 роках виконував бойові завдання із стримування агресії росії на території Донецької та Луганської областей. Із першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації боровся із окупантами у «гарячих точках»[205].
Загинув біля села Оскіл на Харківщині. Під час виконання бойового завдання у транспортний засіб українських захисників влучив ворожий снаряд. Похований 18 жовтня на Марсовому полі Личаківського кладовища у Львові[206].
01999-10-011 жовтня1999, м. Семенівка Чернігівської області. Навчався в Семенівській гімназії № 2, після закінчення 9 класів у 2015 році пішов навчатися до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею у 2017 році став курсантом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. Військову службу проходив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді (в/ч А0284) на посаді командира взводу зв'язку 1 десантно-штурмового батальйону[207][208][209].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Оскіл, Ізюмського району Харківської області. Похований 16 жовтня на місцевому кладовищі Семенівки. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[210].
8451
Харкавий Юрій
5 травня 1988, м. Івано-Франківськ. Був наймолодшим у багатодітній сім`ї, дванадцятою дитиною. Навчався у загальноосвітній школі № 10, яку закінчив у 2003 році. Після закінчення школи, навчався у професійному технічному ліцею № 1 і здобув професію провідника пасажирського вагону. У 2006 році проходив військову службу у місті Мукачеве, Закарпатської області. Після закінчення служби в армії працював у торговому центрі «Арсен» - охоронцем. У 2014 році брав участь в зоні проведення АТО, раніше боєць 128-ї бригади, був у Попасній, Біловодську, Дебальцевому. У 2015 році нагороджений пам'ятним знаком учасника подій «Дебальцеве» та відзнакою «Учасник АТО». Після початку повномасштабного вторгнення служив у лавах 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади у 109 окремому гірсько-штурмовому батальйоні.
Загинув у результаті ракетного обстрілу під час бойових дій з військовими формуваннями російської федерації поблизу населеного пункту Дорожнє Донецької області. Посмертно нагороджено медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям» (2022 р.) та відзнакою міського голови Івано-Франківська «За честь і звитягу» (2023 р.) [211].
20 січня 1998, с. Пархимів Чернігівська область. Молодший сержант 95 ОДШБр. У 2019 році долучився до лав Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (22.05.2022).
019961996, м. Молодогвардійськ Луганська область. Молодший лейтенант, командир взводу (підрозділ — не уточнено). Єгор родом із Луганщини, двічі переселенець. 26 лютого 2022 добровільно пішов до військомату. Мав декілька контузій, але, провівши у шпиталі всього два тижні, знову був відправлений на передову.
Загинув разом з Артемом Савіним («Койот»)[214]. Загинув у боях з російськими окупантами поблизу смт Архангельського Бериславського району Херсонської області. Тіло загиблого було важко опізнати, тому було проведено експертизу ДНК та 12 грудня 2022 року підтверджено його смерть[215][216]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[217].
8552
Савін Артем Сергійович («Койот»)
29 липня 1992, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область. Воював в АТО/ООС з 18 років. Закінчив криворізьку гімназію № 84. Після російського вторгнення в Україну отримав на фронті поранення, але й після цього повернувся до виконання бойових завдань. Брав участь у звільненні Херсонської області.
Загинув о 6:30 ранку разом з Єгором Головчанський («Єгер») внаслідок підриву на потужному вибуховому пристрої поблизу с. Архангельське, Бериславського району, Херсонської області.[214]. Їхні тіла дуже сильно обгоріли, Артем був без кінцівок, м'яких тканин обличчя, зубів. Опізнати було неможливо, тому довелось чекати експертизу ДНК майже три місяці[218]. Прощання з героєм відбулося 13 грудня 2022 року в с. Новий Шлях. Похований на Веселівському кладовищі[219].
8553
Поліщук Олександр Олександрович
01986-08-2323 серпня1986. Мешканець м. Тального Черкаська область. Військовослужбовець ЗС України, оператор протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки (підрозділ — не уточнено). Навчався у Тальнівській школі № 1, відслужив у ЗС України. Потім здобув професію верстатника деревообробних верстатів при Східноєвропейському університеті економіки і менеджменту. Призваний на військову службу 4 травня 2022 року.
Загинув у ході бою з переважаючими силами противника в напрямку Донецької області — отримав поранення, несумісні з життям. Похований у м. Тальному. Залишилась дружина та дві доньки[220].
8554
Місніков Ігор Володимирович
019941994. Мешканець с. Ліпляве Черкаського району Черкаської області. Солдат, оператор розвідувального відділення підрозділу мотопіхотної бригади (підрозділ — не уточнено)
01965-08-066 серпня1965, м. Краматорськ Донецька область. Військовослужбовець 109 ОБрТрО. Учасник АТО. Очолював комітет з питань АТО/ООС громадської ради при Донецькій ОДА.
Загинув під час боїв за звільнення міста Лиман Донецької області[223].
Целік Олександр
9 липня 1977, Кривий Ріг. Сержант. Перше місце роботи — комбінат «Криворіжсталь». Протягом 1996—1998 років ніс строкову військову службу у Збройних силах України. Потім трудився монтажником з монтажу сталевих і залізобетонних конструкцій в ДП «Криворізьке спеціалізоване управління Мо1». У 1999-му вирішив кардинально змінити свою роботу — служив в органах внутрішніх справ аж до 2011-го. Заочно закінчив два вищі навчальні заклади -Криворізький технічний університет та Дніпропетровський державний університет. 29 жовтня 2019 року Олександр пішов служити за контрактом в Збройні сили України. Ніс службу командиром танкового взводу танкової роти танкового батальйону у в/ч АЗ3283.
13 травня 1998, м. Ківерці Волинської області. У 2013 році закінчив Ківерцівську загальноосвітню школу № 4, а з 2014 по 2015 рік навчався у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею обрав для навчання Одеську військову академію за спеціальністю «Управління діями підрозділів десантно-штурмових військ». На 1 курсі отримав звання молодший сержант. У 2019 році з відзнакою закінчив Одеську військову академію, отримавши звання лейтенант. Для проходження подальшої військової служби отримав призначення у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду на посаду командира взводу. Згодом очолив роту. У складі 3 БТГр 80 ОДШБр м. Чернівці з 2019 року неодноразово брав участь в ООС на сході України. У червні 2021 року отримав звання старшого лейтенанта, а в квітні 2022 року — звання капітана та отримав статус учасника бойових дій. З перших днів повномасштабної війни його місцем служби був схід та південь України, де точилися найзапекліші бої: Херсон, Бахмут, Піски, Краматорськ, Білогорівка, Ізюм[226]. Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІ[227] та ІІІ ступенів[92].
Загинув у с. Яцківка Донецької область. Похований у с. Калужине Верхньодніпровської територіальної громади Кам'янського району[229]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[230].
Михайловський Микола Миколайович («Сатурн»)Орден «За мужність» ІІІ ступеня
14 грудня 2003, с. Зарічанка Хмельницької області. Навчався у Більській ЗОШ I—III ст. ім. К. І. Геренчука. Закінчив Мукшо-Китайгородський ліцей, що в Кам'янці-Подільському. Потім пішов на службу за контрактом[231]. Був гранатометником в/ч А2582 — 87 ОАеМБ80-ї окремої десантно-штурмової бригади[232][233].
Загинув поблизу населеного пункту Оскіл Ізюмського району Харківської області внаслідок танкового обстрілу. Похований на Алеї Слави цвинтаря в місті Кам'янець-Подільський на Хмельниччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[234].
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Кіндрашівка Харківської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Прощання відбулося в селищі Рогань [235].
1995. Молодший сержант, розвідник-кулеметник батальйону спеціального призначення НГ України (підрозділ — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (04.08.2022).
Загинув внаслідок отримання поранень несумісних з життям в населеному пункті Дробишеве Краматорського району Донецької області[236]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[230].
Брав участь у боях під Ізюмом. Там отримав важке осколкове поранення в голову та вправ у кому[238]. Помер в лікарні. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[118].
15 липня 1993, 29 років. Мешканець с. Красенівки Золотоніського району Черкаської області. Розвідник-снайпер батальйону спеціального призначення Національної Гвардії України.
Загинув від поранень в районі села Дробишеве Краматорського району. Похований у рідному селі[239]. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[230].
8559
Шиповський Дмитро Валерійович
7 листопада 1968, м. Харків. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Український оператор кіно та телебачення. До кінця 1990-х працював у Харкові, у 2001 році переїхав у Київ. Знімав дитячі програми «Дітвора», «Вечірня казка», «В гостях у Дрьоми».Був активним учасником Революції Гідності. Працював над фільмами «Одного разу в Україні (2015), «Війна на нульовому кілометрі (2017), «Юкі», що потрапив до короткого списку AIPS Sport Media Awards 2020. Під час ковіду працював в Чехії. Останнім часом співпрацював із «Приват ТБ: Харків» й телеканалом «Аль Джазіра». Був призваний на військову службу до ЗСУ в березні 2022 року.
5 серпня 1990. Був фундатором організації «Громадська безпека». До початку війни Максим в академії навчав греплінгу, будучи чемпіоном України 2021. Був одним з лідерів фанатського руху київського «Динамо».
Загинув в тилу ворога під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[230].
8561
Іпатій Іван Юрійович
32 роки, с. Лукавці, Чернівецької області. Закінчив Лукавецький заклад загальної середньої освіти. У 2014 році його мобілізували в групу резервістів. Учасник АТО. Брав участь у бойових діях поблизу міста Щастя та поблизу Донецького аеропорту. У мирному житті проживав на Київщині у селі Карапиші.
27 грудня 1985, м. Винники Львівської області, згодом переїхав з родиною до Львова. Там закінчив місцеву школу № 29. Вищу освіту здобув у Львівському торговельно-економічному університеті. Працював у відділі фізичного захисту Державної податкової служби у Львівській області та на приватному підприємстві «Львів-Пласт». Був експедитором. Після повномасштабного вторгнення, як учасник АТО, одразу знову став на захист України. Боровся з російськими окупантами у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади[244].
Загинув під час боїв з російськими окупантами за Харківську область. Похований 26 вересня на Личаківському цвинтарі у Львові[245]. Нагороджений орденом «За мужність» IІI ступеня (посмертно)[118].
1977, м. Генічеськ. Пройшов військову службу від курсанта до командира. Мешкав в Стрию Львівської області з 2004 року. З 2014 року брав участь у АТО. Захищав Донецький аеропорт, кіборг. Підполковник, військовослужбовець 65-го окремого батальйону територіальної оборони, 103 ОБрТрО.
Загинув при штурмі міста Ямпіль Донецької області. Похорон відбувся 25 вересня 2022 в місті Стрий. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [246][247].
22 роки. У 2017 році Владислав закінчив Стрийську школу №3, вступив у Івано-Франківський НТУ нафти і газу. Після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до лав ЗСУ. Військовослужбовець 65-го окремого батальйону територіальної оборони, 103 ОБрТрО, був навідником гранатометного відділення взводу вогневої підтримки.
Загинув при штурмі міста Ямпіль Донецької області від кулі снайпера. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[246][248].
8566
Дохленко Олександр
27 років, с. Могриця, Юнаківська громада. Був фельдшером КНП СОР "Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф". З 2019 року став на захист України. Старший солдат, бойовий медик. Спочатку звільняв Сумську область, Конотоп, потім Чернігів, потім Донбас. Воював в Пісках і в Зайцевому на Бахмутському напрямку.
48 років, Харківська область. Старший солдат, військовослужбовець 92 ОМБр. Учасник Революції Гідності. Учасник АТО. Пройшов бої за Іловайськ. 24 лютого 2022 року повернувся до лав рідної бригади та став на захист Харківської області та Харкова. У березні був у боях за Малу Рогань та Вільхівку. У вересні брав участь у Харківському контрнаступі, йшов у першому ешелоні. Рота, у складі якої він був, першою заходила в місто Куп‘янськ.
Загинув у боях за Куп‘янськ-Вузловий та Ківшарівку Харківської області[251]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[71].
8564
Башта В'ячеслав («Грівас»)
01995-10-2727 жовтня1995, мешканець м. Дніпро. Військовослужбовець 25 ОПДБр. Повернувся з Польщі, щоб укласти контракт із ЗС України. З 2019 по 2022 рік проходив військову службу у складі 80 ОДШБр. Звільнився в запас за місяць до російського вторгнення в Україну. З першого дня вторгнення — без зайвих сумнівів доєднався до 25 ОПДБр. За час своєї служби прикривав відхід українських військ з Лисичанську, брав участь в боях за Кодему та інші населені нашої Донеччини, у контрнаступальної операції українського воїнства на Харківщині (під час якої за його участі відбувся знаменитий інцидент з тараном російської БМП-2 за допомогою танкового трала).
Загинув від ворожого обстрілу в м. Бахмуті, що на Донеччині[254].
8568
Радучич Олексій
Миколаївська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Після початку російського вторгнення в Україну повернувся з Польщі, щоб захищати Україну.
Загинув від поранень, несумісних з життям, які він отримав у результаті артобстрілу поблизу міста Бахмут Донецької області. Похований у рідному селі. Залишилась дружина, донька та три сини[257].
8570
Вісич Андрій Олексійович
019841984. Мешканець Смілянської громадиЧеркаського району Черкаської області. Солдат, стрілець-зенітник зенітного ракетного взводу стрілецького батальйону ЗС України (підрозділ — не уточнено)
Загинув під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[105].
Загинув під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[246][259].
Шилов Олександр
(«Монах»)
26 років, м. Кривий Ріг. Після школи навчався у Криворізькому ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Захоплювався військовою справою та мріяв захищати рідну країну. 2017 року здійснив мрію і пішов на військову службу до лав Збройних Сил України. Воював в АТО/ООС на Донбасі і щиро вірив у перемогу над ворогом. Під час повномасштабного вторгнення Олександр був бійцем 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. На початку травня 2022 року отримав важке поранення, важку контузію, був у госпіталі приблизно 2 тижні, повернувся на фронт. Його відправили під Бахмут, він там ще отримував поранення то в ногу, то в руку. Але в госпіталь не їхав. Через контузію він страждав від головного болю, ночами не спав.
Загинув в бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. З важкими пораненнями не встигли евакуювати, оскільки окупанти не припиняли обстріли. Він помер від втрати крові. Похований у рідному місті [260].
27 років, м. Ічня. У 2012 році закінчив тамтешню гімназію ім. С. Васильченка, а потім навчався в Ічнянському професійному аграрному ліцеї, де здобув фах машиніста крана автомобільного. роходив строкову службу у військових частинах селища Десна Чернігівської області та села Михайлівка на Миколаївщині. Обіймав посаду оператора-електрика автоматизованої директриси протитанкових керованих ракет та артилерії прямим наведенням загальновійськового полігону. У цивільному житті працював продавцем у магазині, а потім їздив на заробітки до Польщі. У квітні 2021-го уклав контракт про проходження військової служби в ЗСУ на посаді навідника 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. На період повномасштабного вторгнення захищав Україну на Луганському та Донецькому напрямках, був кулеметником-навідником.
1 липня 1974, мешканець м. Чернігова. Майор, командир взводу 3-ї стрілецької роти 21 окремого стрілецького батальйону[263]. Проходив військову службу в ЗС України протягом 25 календарних років та шість років тому звільнився. З початком російського вторгнення в Україну знову став на захист держави. Залишилися дружина та син.
Загинув під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу м. Бахмуту на Донеччині. Похований на кладовищі «Яцево» в м. Чернігові[264]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня указом президента України (посмертно)[265].
Загинув в бою з російськими окупантами поблизу с. Петропавлівки на Харківщині[267]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[71].
8577
Лопушанський Юрій Романович
06.09.1990, смт. Підволочиськ. Лейтенант, командир кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону 24-ї окремої механізованої бригади. У 2008 році закінчив Підволочиську гімназію імені Івана Франка, Національний університет водного господарства та природокористування в місті Рівне. Був майстром по металу. Займався парашутним спортом.
29 червня 1984, Івано-Франківська область. Військовослужбовець 10 ОГШБр. Закінчив Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. Був депутатом Коломийської міської ради двох скликань. До 2016 року був заступником директора з навчально-виховної роботи у рідній Коломийській гімназії. Потім став начальником Управління освіти Коломийської міської ради. З перших днів повномасштабного вторгнення вирушив захищати Україну. Брав участь у боях за Київську та Луганську області, у боях за Сєвєродонецьк.
01987-10-1111 жовтня1987, с. Великі Грибовичі Львівської області. Навчався у Великогрибовицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Жовківської районної ради Львівської області. У 2004—2005 рр. навчався у Львівському ВПУ комп'ютерних технологій та будівництва за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів». Після завершення навчання проходив службу у військах протиповітряної оборони у Києві. У мирний час спільно з братом займався сімейним бізнесом, був малярем-штукатуром. У 2015—2016 році виконував бойові завдання в зоні проведення Антитерористичної операції у складі Національної гвардії України. Опісля повернувся до цивільного життя, вів власний блог під псевдонімом «Олександр Сніжко». Із початком повномасштабного вторгнення росії боронив державу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ [271][272].
Загинув у бою з російськими окупантами. Похований 27 вересня на Личаківському кладовищі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
01987-08-2222 серпня1987, м. Львів. Проживав у селі Гряда Львівської області. Навчався у Куликівському опорному закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Куликівської селищної ради та Великогрибовицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Жовківської районної ради. Вищу освіту здобував у ЛНУ імені Івана Франка та Львівському національному університеті природокористування. У 2004—2005 роках проходив військову службу у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Згодом протягом 6-ти років працював у правоохоронних органах. У 2014—2015 роках захищав Україну у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Після повернення до цивільного життя працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до лав 80-ї бригади[273][274].
Загинув біля села Вовчий Яр на Донеччині. Після вдалої контрнаступальної операції на Харківщині українські військові просувалися вперед у напрямку Луганщини. В одному із боїв прийняв останній бій. Похований 27 вересня на Личаківському кладовищі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
01992-02-1313 лютого1992, Винники-Львів. Після закінчення школи вступив на навчання до Львівської політехніки в Інститут дистанційного навчання, де здобув кваліфікацію бакалавра з транспортних технологій. У 2014 — отримав кваліфікацію спеціаліста в Інституті механічної інженерії та транспорту[275]. У 2010 році вступив на строкову службу до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, перебував у складі 2 окремої Галицької бригади Національної гвардії України. У 2022 році вступив до складу 95 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. У серпні 2022 року проходив військові навчання у Сполученому Королівстві. Із початком повномасштабного вторгнення захищав Україну у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Брав участь у наступальних діях на харківському напрямку[276].
Загинув під час підриву транспортного засобу. У машині перебувало семеро українських захисників. П‘ятеро загинуло, ще двоє отримали поранення[277]. Похований 27 вересня на Личаківському кладовищі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
01985-06-077 червня1985, с. Тростянець (Калуський район) Івано-Франківська область. Бойовий медик підрозділу 102 ОБрТрО. Останні 14 років мешкала в Італії, працювала медиком. Там вона вийшла заміж та народила двох дітей. До того працювала медсестрою у Долинській лікарні. В селі Тростянець будувала будинок і планувала приїздити сюди з рідними. Після початку російського вторгнення в Україну, коли по телебаченню в Італії побачила сюжет про те, що в Україні не вистачає медиків, приїхала і у квітні стала на захист Вітчизни.
Потрапила під великокаліберний артилерійський обстріл в Запорізькій області. Укриття, в якому вона перебувала, не витримало потужного удару. Жінка отримала множинні поранення й важкі травми. Кілька днів військові лікарі боролися за її життя, але вона таки померла у лікарні в Запоріжжі[280][281][282].
8583
Мальований Олександр Іванович
01976-05-088 травня1976, м. Київ. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Займався туризмом. Учасник Революції гідності. Захищав Україну ще 2014 року, але отримав важке поранення і демобілізувався. Після початку російського вторгнення в Україну повернувся до ЗС України.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[283].
8584
Рустем Мамут оглу Аблятіфов («Ногай») Орден «За мужність» ІІІ ступеняЮвілейна медаль «25 років незалежності України»Відзнака «За оборону Авдіївки»
01964-12-033 грудня1964, м. Одеса. Військовослужбовець 24 ОМБр. Український кримськотатарський громадський діяч, політолог, експерт з питань етнополітики, член громадської організації «Кримський Інститут громадянського суспільства». Голова Ради громадської організації «Арбій вє вєтанпєрвєрлік бірлігі „Девлєт Ґірай“ єдек такими». Доктор філософії з Історії. Учасник АТО. 25 лютого 2022 року був призваний до ЗС України.
01963-03-066 березня1963, с. Сновичі Львівська область. Військовослужбовець 24 ОМБр. Навчався у Сновицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. Закінчив відокремлений структурний підрозділ «Львівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування». Після завершення навчання протягом 1981—1983 років проходив службу у військах протиповітряної оборони. Працював на колишньому Львівському домобудівному комбінаті № 2 та у будівельній компанії ПАТ "Холдингова компанія «Еко-Дім». З початком російського вторгнення в Україну став на захист Батьківщини. Залишилися дружина, донька та брат.
Загинув під час виконання бойових завдань поблизу м. Куп'янська Харківської області[286][287]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
8587
Чуйко Володимир («Гіпс»)
39 років, с. Комарове Волинська область. Молодший сержант, військовослужбовець 14 ОМБр. Закінчив історичний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки.
Загинув під час виконання бойового завдання під Авдіївкою Донецької області[289].
8589
Осінцев Сергій Олегович («Кракен»)
01999-03-3030 березня1999[290], м. Івано-Франківськ. Жив у Чернівецькій області — в селі Оршівці. Навчався у Неполоковецькому закладі середньої освіти. У 2018 році закінчив Снятинський коледж Подільського ДАТУ за спеціальністю «Експлуатація та ремонт машин та обладнання агропромислового виробництва». Займався важкою атлетикою. Мав багато нагород та медалей за призові місця у змаганнях із гирьового спорту. На другий день повномасштабного російського вторгнення, 25 лютого 2022 року, Сергій приєднався до ЗСУ. Захищав Україну в лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був кулеметником. У березні захищав Миколаївщину, потім воював на Луганщині: Лисичанськ, Білогорівка, Верхньокам'янське. Отримав контузію та осколкове поранення. Після відновлення боронив Піски на Донеччині та брав участь у звільненні Ізюма на Харківщині[291].
01994-10-1919 жовтня1994, с. Глибочиця Житомирської області. Жив у селі Левків тієї ж області. Навчався у Левківській загальноосвітній школі. Після початку повномасштабної війни, у червні 2022 року, пішов добровільно до військкомату. Приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади та вирушив на передову захищати Україну[292].
Загинув у бою з російськими окупантами в районі села Піски-Радьківські на Харківщині. Похований у селі Левків на Житомирщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[293].
Замойский Роман
20 грудня 1973, Зоринськ Луганської області. Закінчив місцеву школу та профтехучилище за спеціальністю "кухар". Декілька років працював керівником будинку культури. Під час окупації частини Луганської області у 2014 році Роман переїхав у село Виспа Рогатинського району Івано-Франківської області до своєї бабусі Ольги. Навідник-оператор 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону частини А2167. Став на захист України 12 червня 2022 року.
33 роки, м. Червоноград, Львівська облатсь. Після школи навчався в тамтешньому училищі №55, а далі закінчив Дніпропетровський гірничий університет. У цивільному житті працював на шахті в рідному місті. Упродовж 2009-2010 років служив у внутрішніх військах МВС України. У квітні 2015-го захищав Україну на сході у складі 9-го вінницького батальйону територіальної оборони, зокрема в Бахмуті та Попасній. Із початком повномасштабної війни служив у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був командиром протитанкового відділення вогневої підтримки. Воював на Миколаївському, Харківському, Донецькому напрямках. Молодший сержант. Посмертно нагороджений орденом «3а мужність» ІІІ ступеня.
Загинув в районі села Піски-Радьківські на Харківщині, натрапив на ворожу міну. Похований на Алеї Героїв кладовища в селі Бендюга. Залишилися батьки та двоє братів [295].
Загинув внаслідок запеклого бою на на Донеччині. Похований у м. Смілі Черкаської області[298].
8594
Редькін Тарас Вікторович («Тарасик») Медаль «За військову службу Україні»Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)Нагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)
Близько 4-ї ранку виконав завдання зі знищення ворожих засобів ППО за допомогою протирадіолокаційних ракет AGM-88 HARM недалеко від лінії бойового зіткнення, але після цього був збитий[299]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[300].
24 роки, м. Зміїв Харківська область. Солдат, танкіст 3 танкового взводу 2 танкової роти 92 ОМБр. Учасник ООС. Під час звільнення Харківщини двічі зазнавав бойових травм, коли його танк наїжджав на ворожі міни.
Загинув під Петропавлівкою на Куп'янщині, Харківська область[301]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
8596
Москучук Віктор Михайлович («Вільха»)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)||01980-08-2525 серпня1980, м. Новоград-Волинський Житомирська область. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ. У 2013-2019 роках служив у 30 ОМБр. Брав участь в АТО/ООС з початком російсько-української війни. Після демобілізації працював на заводі керамічної плитки «Епіцентр». Капітан, командир 2-ї роти 99-го окремого піхотного батальйону 61 ОПБр. З першого дня повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, не вагаючись, знову пішов на захищати Україну.||02022-09-2525 вересня2022||Загинув в боях з російськими окупантами поблизу с. Білогірки Херсонської області[302][303][304].
019691969, мешканець м. Золочева Львівської області. Капітан, командир стрілецької роти, виконувач обов'язків заступника командира 64 батальйону 103 ОБрТрО. До російського вторгнення в Україну працював керівником підприємства. Залишилися дружина, четверо синів та онуки.
Загинув під час звільнення від російських окупантів смт ЯмпільКраматорського району Донецької області[305]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[246].
8598
Тимошенко Дмитро Петрович
31 березня 1985, с. Чугалі Кременецької громади. Мешкав в місті Кременець. Долучився до лав ЗСУ в квітні минулого року. Солдат, навідник 2 відділення 3 аеромобільного взводу 1 аеромобільного батальйону 81 ОАеМБр.
с. Миколаївка, Лозівська міська громада, Харківська область. Старший солдат. З 2016 по 2020 рік за контрактом проходив військову службу у зоні проведення антитерористичної операції (АТО). Вже у дні повномасштабного вторгнення, мобілізувався у 92-гу бригаду.
12 квітня 2000, с. Карпатське, Самбірський район. Закінчив місцеву школу, поступив до Самбірського професійно-технічного училища де здобув спеціальність оператора комп'ютерного набору. Проходив строкову службу у прикордонних військах. Демобілізувавшись, працював на підприємстві «Джейбл» в Ужгороді. У березні 2022 був мобілізований. Старший солдат, 103-тя окрема бригада територіальної оборони.
Загинув виконуючи бойове завдання під час наступально-штурмових дій, неподалік населеного пункту Ямпіль, що на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[246].
Савченко Володимир
19 січня 1993, с. Сліпорід-Іванівка, Лубеський район, Полтавська обл. Працював вчителем фізичної культури в рідному селі, пізніше в с. Майорщина. Воював у лавах 1 батальйону 3 роти 25 ОПДБр.
01972-03-1414 березня1972, мешканець м. Києва. Підполковник, командир роти, протитанкіст 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. 1993 року закінчив Київське загальновійськове училище і 2010 року звільнився з армії. Служив у 95-й повітряно-десантній бригаді, НДІ Сухопутних військ та інших підрозділах. 2014 року став одним із співзасновників організації «Український Легіон». У 2014 року з'їздив у Піски, а з травня 2015 року служив заступником командира полку з бойової підготовки ОЗСП «Азов». Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня.
42 роки, с. Поташ Звенигородський район Черкаська область. 28 березня 2022 року був призваний до ЗС України за мобілізацією, був навідником у одній із військових частин, адже мав досвід служби у Силах Протиповітряної оборони. Понад 20 років проживав в Італії, де мав сім'ю. Повернувся до України з початком російського вторгнення в Україну.
Загинув в боях з російськими окупантами в с. Павлівці на Донеччині. Похований у рідному селі[310].
8605
Требін Юрій Сергійович
26 січня 1978, с. Семенівка Полтавська область. Старший солдат, водій зенітного ракетного відділення (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО. З початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та долучився до лав ЗС України.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[312]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[313].
1 жовтня 1972, м. Львів. Лейтенант, військовослужбовець 103 ОБрТрО. Закінчив ліцей №18 міста Львова. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «Приладобудування». Майор поліції. Протягом багатьох років працював старшим оперуповноваженим у місті Львові, згодом — керівником карного розшуку Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області. Після повернення до Львова займав керівні посади у службі карного розшуку.
Загинув у м. Миколаївка Донецької області[314]. Вертаючись з бойового завдання разом з побратимами підірвався на ворожому фугасі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[246].
8608
Вещевайлов Олексій Олександрович (Вещавайлов Олексій; «Жнець») Відзнака «За оборону Авдіївки»
01991-01-1818 січня1991, м. ГомельБілорусь. Солдат, кулеметник білоруського полку «Погоня» Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. У рідному місці навчався та працював електрозварювальником. Після Революції гідності став на захист України, вступивши до добровольчого батальйону ОУН. В складі батальйону деякий час проходив службу на посаді стрільця в зоні проведення Учасник АТО в с. Піски Ясинуватського району Донецької області. Потім вступив на службу за контрактом до 72 ОМБр., де був кулеметником та захищав авдіївську «промку» і шахту «Бутовку» та в інших гарячих точках. Нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки» (04.12.2017), численними подяками від командування бригади. Через службу в ЗС України був заарештований режимом Лукашенка за екстремізм, відбув 2,5 роки покарання. Після цього знову повернувся в Україну. Під час російського вторгнення в Україну з березня вступив до тероборони Білоцерківщини, а вже в червні — до полку «Пагоня», що приписаний до 1-ї ОБрСпП. Залишилась дитина, дружина та батьки.
02001-01-2424 січня2001[316], Полянка Львівської області. В юності цікавився фермерством. Навчився їздити на комбайні і тракторі. У 19 років почав військову службу за контрактом у Збройних силах України. Обіймав посаду гранатометника у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Михайло разом із побратимами боронив Україну. У квітні солдат Гудзенко був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня[317][318].
Загинув біля села Ізюмське на Харківщині. Під час виконання бойового завдання захисник підірвався на ворожій міні. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[319].
7 червня 1994, с. Градиськ Камінь-Каширського району Волинської області. Ходив до школи у с. Градиськ. Проживав у Кременчуці. Захищав Україну з 2019, на військову службу призваний Маневицьким РВК Волинської області. Молодший сержант, командир гармати 2 артилерійського взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А 0284)[320][321][322]. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (13 квітня 2022)[323].
Загинув поблизу села Піски-Радьківські на Харківщині. Прощання відбулося 4 жовтня у Кременчуці в Міському палаці культури та Свято-Миколаївському соборі. Похований на Алеї Героїв Свіштовського кладовища. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно)[210].
16.04.1981 р.н. Старший солдат. Водій протитанкових керованих ракет військової частини А4049. 2015-2016 був в АТО. 24.02.2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. 26.09.2022 загинув смертю хоробрих захищаючи волю та незалежність України в Харківській області в селі Ізюмське.
26.09.2022 року отримав смертельну травму в селі Ізюмське Харківської області. Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований на Берковецькому кладовищі у м. Києві. 42 ділянка, 10 ряд
8612
Акімов Максим Володимирович
38 років, с. Воробіївка. Молодший сержант з матеріального забезпечення 1 стрілецької роти
Строменко Євгеній
(«Стром»)Орден «За мужність» ІІІ ступеня
40 років, селище Солоне Дніпропетровської області. Навчався в Солонянській середній школі №1. У 2014 році став на захист України. Був учасником АТО, воював у складі 22-го окремого мотопіхотного батальйону. Також виконував бойові завдання в ООС. Разом з побратимами боронив найгарячіші точки фронту Авдіївки та Мар'їнки. Проходив службу в 54-ій окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи. Обіймав посаду водія кулеметного відділення. Отримав медалі «За участь в АТО» та «За участь в ООС». Посмертно був нагороджений орденом «За мужність» lll ступеня.
Загинув біля селище Спірне, що на Донеччині. Майже місяць вважався зниклим безвісти, оскільки через постійні обстріли не було можливості забрати тіло [325].
8614
Чорний Богдан
16 лютого 1968. Жив у Франківську. Служив помічником командира з фінансово-економічної роботи, начальник служби 75 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони, капітан.
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині. Похований у рідному селі[327]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
8614
Шупрудько Олександр («Залізняк»)
31-33 роки, м. Біла Церква Київська область. Боєць-доброволець, снайпер окремої тактичної групи «Браконьєри» УДА. Учасник Революції гідності. 2015 року у віці 25 років взяв до рук зброю, щоб стати на захист України. Із року в рік відточував свою майстерність як снайпер, ефективно вбиваючи ворожих солдатів. Після 24 лютого 2022 року підготував снайперський підрозділ білоцерківської ТрО.
22 вересня потрапив під ворожий обстріл в районі м. Бахмуту, що на Донеччині. Помер 27 вересня в лікарні у місті Дніпро, так і не вийшовши з коми[328].
8615
Андрейцев Сергій
01981-10-099 жовтня1981, с. Бобруйки Чернігівська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Мешканець у Дарницького району м. Києва. Отримав економічну освіту. Був керівником декількох охоронних компаній, після чого став співвласником власної. Учасник АТО (2015—2016), боронив Україну на Луганщині. З 24 лютого 2022 знову став на захист України. Залишилися батьки та дружина.
Загинув у районі населеного пункту Безіменне Миколаївської області під час бойового зіткнення та артилерійського обстрілу. Похований в с. Мехедівці Золотоніського району Черкаської області[330].
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований у рідному селі.[334] Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[335].
12 липня 1996, с. Гаї. Пластун гуртка "Орли" підготовчого куреня ім. П.Полтави у с. Гаї, станиця Броди. 26 лютого 2022 пішов добровольцем на фронт. Старший солдат, водій-слюсар ремонтної роти автомобільної техніки військової частини А2562 (ремполк "Фенікс").
Загинув під час ворожого ракетного обстрілу в місті Запоріжжя, врятувавши десятки мирних жителів повідомивши радіостанцією про ракетний удар. Люди встигли евакуюватися в укриття, але він сам загинув. Похований 29 вересня 2022 в рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [336][337].
30 червня1994, Кривий Ріг. Лікар сімейної медицини, завідувач амбулаторією сімейної медицини, активіст Євромайдану, лейтенант, начальник медичного пункту 66 ОМБр. Навчався у Криворізькій гімназії № 91, яку закінчив екстерном у 2011 році. Вступив на бюджет до Харківського Національного Медичного Університету за спеціальністю «Лікувальна справа», 2-й медичний факультет. В роки навчання був активним донором крові та плазми, займався науковою роботою, брав участь у профільних олімпіадах та конференціях. Отримав військову підготовку на кафедрі медицини катастроф та військової медицини ХНМУ, за військово-обліковою спеціальністю 901010: лікувальна справа в наземних військах, в авіації та на кораблях. Отримав звання молодшого лейтенанта.
Під час евакуації поранених у передмісті Лиману під час боїв за звільнення міста, БТР наїхав на міну, через що пасажири отримали несумісні з життям поранення. Олексій загинув смертю Герою, до останнього моменту рятуючи життя побратимів [338].
Під час евакуації поранених у передмісті Лиману під час боїв за звільнення міста, БТР наїхав на міну, через що пасажири отримали несумісні з життям поранення.[338].
Капітан, начальник служби зв'язків з громадськістю 80 ОДШБр. Професійний журналіст, у цивільному житті багато років працював у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах. Учасник АТО (2014—2015), висвітлював події на Сході України. Потрапив в полон до російських окупантів. Після звільнення з полону, як офіцер запасу, приєднався до ЗС України та проходив військову службу на посадах керівника пресслужби та служби зв'язків з громадськістю 10 ОГШБр та 80 ОДШБр. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (5 червня 2015)[341].
Загинув в бою з російськими окупантами під час виконання завдання у складі десантно-штурмового підрозділу (місце — не уточнено)[342]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[118].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вище Солоне, Харківської області. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (посмертно)[345].
8627
Кохно Сергій
21 рік, смт Зарічне Рівненська область. Старший солдат, механік-водій 14 ОМБр. 2021 року пішов служити за контрактом до ЗСУ.
18 липня 1998, с. Рункошів. Після закінчення школи поступив до Чернівецького професійно-технічного училища на електрозварювальника. Після завершення навчання пішов працювати, допомагав сім’ї. Працював за кордоном. Повернувся з-за кордону, щоб долучитися до лав ЗСУ.
Загинув виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Горобіївка Дворічанського району Харківської області, під час артилерійського обстрілу росіянами. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [347][348]
8629
Ромашов Анатолій Васильович
6 листопада 1976, селище Оратів Вінницької області. Мешкав в місті Бар. Мобілізований до лав ЗСУ 1 липня 2022 року
Запічний Максим Юрійович («Шерлок») Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеняНагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
01984-01-055 січня1984, м. Полтава. Старший солдат, сапер 130-го батальйону територіальної оборони міста Києва. В 2008 році закінчив Полтавський НТУ ім. Ю. Кондратюка, отримав спеціальність інженера-будівельника. Працював на Полтавському турбомеханічному заводі та Полтаваобленерго. Влітку 2014 року уклав контракт на проходження військової служби та відслужив 10 місяців, з них три — на фронті, на посаді сапера у складі 91 ОПОЗ. 30 грудня 2014 року добровольцем пішов захищати ДАП, де був 17 днів та в день ротації зазнав поранення. Після одужання виконував бойові завдання в Авдіївці, Мар'їнці та інших містах Донбасу. Був на передовій до кінця серпня 2015 року, потім знову працював інженером, але через російське вторгнення в Україну знову вирушив на фронт. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (20.08.2015) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (06.09.2022).
м. Краматорськ Донецька область. Старший солдат, танкіст підрозділу 92 ОМБр. Випускник загальноосвітньої школи № 23 м. Краматорська. До призову у ЗС України працював водієм на продуктовому складі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (13.04.2022).
Загинув разом з двома бойовими побратимами під час звільнення від російських окупантів смт Куп'янськ-Вузловий Харківської області. Похований на Алеї героїв с. Іванівки[357][358]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[313].
Загинув в результаті запеклого бою з російськими окупантами на Луганщині. Похований в м. Умані[359]. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно))[246].
Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[364].
Підполковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[365]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
4.12.1973. Лейтенант, заступник командира 3-ої протитанкової артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення А0249.
[[Козакевич Олександр Володимирович (військовик)|02022-04-066 квітня2022]]
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
28.11.1980, с. Городище, Деражнянського району, Хмельницької області. Закінчив Городищенську ЗОШ І-ІІ ступенів. В березні 2022 долучився до ЗСУ. Старший солдат.
[[Козакевич Олександр Володимирович (військовик)|02022-06-077 червня2022]]
Загинув під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364][366].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[364].
Павленко Олександр Іванович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[364].
Савченко Віталій Миколайович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[364].
Савчук Михайло Олександрович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[364].
Сверчков Ігор Олександрович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[364].
Терещенко Анатолій Анатолійович Медаль «За військову службу Україні»
Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[364].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367][368].
2 вересня 1985, с. Чуньків, Чернівецька область. Працював на дослідній станції у селі Звенячин. У 2015 служив в АТО. Під час виконання завдань із захисту територіальної цілісності держави, воїн отримав поранення. Потім проходив лікування та реабілітацію. Став батьком, синочка Дениса виховував самотужки. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув неподалік від села Білозірка, колона з українськими військовими потрапила під ворожий обстріл. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367][369].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367][370].
Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
32 роки, уродженець Славської громади. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367][372].
Медяник Сергій Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
4.10.1994, Закарпаття. Закінчив Рахівську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. № 4. У перший день війни прибув до військового комісаріату разом з трьома братами для призову їх на військову службуСолдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367][373].
с. Хідновичі. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
8.12.1969, с. Ярівка, Хотинська міська громада, Чернівецька область. Служив за контрактом з 2020-го року. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗСУ, командир БТР.
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старшина, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
37 років, с. Красів Львівської області. Жив у Львові. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка». Працював інженером-конструктором на підприємстві «Електронтранс». Молодший лейтенант, проходив службу в 63-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром взводу.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367][375].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Майор, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[367].
11 лютого 1995, с. Українка Криничанської селищної громади Кам'янського району. Старший солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено). Із жовтня 2017 року Микола проходив військову службу за контрактом на посаді водія автомобільного відділення автомобільного взводу.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну при обороні міста Маріуполь. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Лейтенант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
У жовтні 1992 р. влаштувався на АТ «МОТОР СІЧ» слюсарем механоскладальних робіт. З грудня 2004 р. працював слюсарем-інструментальником. Був мобілізований 4 березня 2022. Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
Загинув від вибухової травми в селі Времівка Великоновосілківський району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Молодший сержант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Закінчив факультету адвокатури Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Старший солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув на Харківщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376][378].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Підполковник, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Старший солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Молодший сержант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Старший солдат, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[376].
Дудник Андрій Станіславович Медаль «За військову службу Україні»
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[376].
Альошкін Олег Олексійович
Сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[376].
Богдан Олександр Сергійович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[376].
Вінник Євгеній Андрійович
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[376].
Власенко Олександр Сергійович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[376].
Євстратенко Григорій Олександрович
Майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[376].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[379].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[379].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379][380].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[379].
Гаврилюк Ігор Володимирович
Майор, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[197].
Підполковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[197].
Молодший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[197].
Підполковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[197].
Лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[197].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[197].
Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[197].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[197].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[197].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[365]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[381].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено)[365]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[381].
Штаб-сержант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Молодший сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Старший сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Штаб-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Молодший сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Штаб-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Старший сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[382].
Єрьоменко Віктор Геннадійович
Старший лейтенант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Запорожченко Андрій Русланович
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Ісаєнко Сергій Сергійович
Майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Клочко Олег Олександрович
Сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Коваленко Олексій Юрійович
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Козлов Максим Костянтинович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Матвієнко Андрій Миколайович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Мішнєв Віктор Валентинович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Недовєсов Андрій Сергійович
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Овчаренко Олег Іванович
Штаб-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Павловський Сергій Вікторович
Майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Печериця Дмитро Миколайович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Потоцький Дмитро Сергійович
Головний сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Потоцький Євген Сергійович
Старший сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Реуцький Андрій Русланович
Старший сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Смоленський Анатолій Володимирович
Старший майстер-сержант, військовослужбовець підрозділу ДПСУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[382].
Примітка
16 квітня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю телерадіокомпанії CNN повідомив, що у війні з російськими окупантами загинуло від 2500 до 3000 українських військових[383].
11 травня 2022 року, в ході спеціального брифінгу офіційних представників Сил оборони України, начальник оперативного управління штабу управління Нацгвардії України Олексій Надточий, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати Національної гвардії України під час виконання бойових завдань склали: безповоротні втрати — 501 військовослужбовець, санітарні втрати (зазнали поранень) — 1697 військовослужбовців[384].
14 липня 2022 року, в ході спеціального брифінгу, директор Департаменту організації заходів цивільного захисту ДСНС Віктор Вітовецький, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати ДСНС під час виконання службових обов'язків склали: загиблі — 41 рятувальник, травмовані (зазнали поранень) — 131 рятувальник, полонені — 6 рятувальників[385].
23 вересня 2022 року, президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю французькому виданню Ouest-France заявив, що впевнений у перемозі свого народу в цьому конфлікті, в якому, за його оцінками, гине 50 солдатів на день. «У п'ять разів менше, ніж російських військових», — сказав український президент[388][389].
«Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)
Див. розділ «Обговорення».
Відомості з Указів Президента України «Про присвоєння звання Герой України», «Про відзначення державними нагородами України» доповнювати в кінці основної Таблиці, з подальшим уточненням соц.-демографічними даними загиблих Героїв і рознесенням записів за відповідними датами!
Померлі або вбиті в ході російського вторгнення в Україну (2022) демобілізовані учасники АТО/ООС
Махринов Максим Сергійович, 01984-08-1616 серпня1984, м. Токмак Запорізька область. Учасник АТО. Під час окупації партизанив, допомагаючи визволенню рідного міста. 1 вересня вбив в Токмаку декілька окупантів, а 2 вересня підірвав себе гранатою під час їхньої спроби його заарештувати. Його останні слова, зі слів очевидців: «Слава Україні!»[390].
Клінг Роберт Робертович, 20.01.1970, 52 роки, Німеччина. Мешканець смт ПетропавлівкиСинельниківського району Дніпропетровської області. В дитинстві разом з багатодітною сім'єю переїхав до нового місця мешкання, в Україну. Після отримання середньої освіти, був призваний на строкову військову службу. Після демобілізації працював на різних місцевих підприємствах. З початком російського вторгнення в Україну 25 лютого 2022 року приєднався та ніс службу в місцевій роті Тероборони. На початку травня 2022 року був призваний за мобілізацією до 93 ОМБр на посаду гранатометника, в складі якої брав участь у бойових діях на Харківщині. В боях отримав контузію та 30 червня 2022 року потрапив до військового госпіталю, де під час лікування у нього було виявлено онкологічне захворювання. Пройшов дві хіміотерапії та на початку вересня 2022 року прибув додому, але в результаті погіршення стану здоров'я його було повернуто до військового госпіталю, де 4 вересня він помер від пневмонії та серцевої недостатності. Похований з військовими почестями в смт Петропавлівці[391].
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg){kind=logo}
.png)
.svg)
.png)
.svg)
