Перше поселення у цій місцевості знаходилося у Совому яру. Під час нападу татар воно було пограбоване і знищене, але невелика купа селян врятувалась у лісовій печері. Люди з врятованим скарбом переселилися на захід від Сового яру і біля криниць заснували нове село. Від слова «вихвачувати», тобто «збирати похапцем» (речі) і пішла назва сучасного поселення.
Поселення згадується в другій пополовині XVI століття. У той час село належало Миколі П’ясецькому (Призвицькому). Пізніше він продав його Миколі Корбачієвському, який володів значними маєтками в західній Україні.
Вихватнівці часто міняли власників, а іноді навіть не одного, цьому підтвердження 1578 рік. Тоді село належало земському судді. У XVII столітті увійшло до складу маєтків Потоцьких. У XVIII столітті ними, окрім Потоцьких володіли Мрозовицькі й Кроковські, згодом - Сідельницькі. Саме завдяки останнім у селі 1871 року засновано церковну школу. А в 1882 році її змінило міністерське народне училище.
У 1755 році селі була дерев’яна церква святого Юрія.
1791 року Іоан Рожальський, кам’янецький кафедральний каноник, заклав нову дерев’яну церкву на честь Покрова пресвятої Богородиці. Дерев’яна церква Покрови – згоріла у 1839 році, нова церква збудована у 1842 році. Церква побудована зі старої, придбаної в селі Миньківці разом із трьохярусним іконостасом. Спочатку ззовні вона була покрита гонтом, а тепер - бляхою.
Початок ХХ століття ознаменувався черговою зміною власника. Згідно з документами, господарем була Марія Коцебу. У 1906 році селі проживало 1391 особа, нараховувалося 297 дворів.
З 24 серпня1991 року село входить до складу незалежної України.
13 серпня 2015 року шляхом об'єднання Дерев'янської, Калачковецької, Китайгородської та Колодіївської сільських рад село увійшло до Китайгородської сільської громади.[1] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 735 осіб, з яких 290 чоловіків та 445 жінок.
У селі збереглися залишки маєтку (в поганому стані).
Тут також знаходиться броньована Покровська церква 1842 року, зведена на місці дерев'яної ж — але, певно, не броньованої — попередниці. Та згоріла в 1839 р. — і громада зібрала гроші на нову. Зібраних коштів, певно, було недостатньо — бо вдалося лише купити стару церкву з Миньковців. А кам'яний фундамент залишився ще від храму-попередника. Кам'яна прибудова походить, певно, з більш пізнього часу.
В селі — а скоріше, біля нього, в урочищі Совий Яр — колись була папірня, зведена крушанівським поміщиком генерал-майором Іваном Коцюбою в 1912 р. Навіть фірмовий знак підприємства був із совою на паперовому рулоні. Папірню розібрали в 1930-х, а папероробну машину відправили в Дніпро — щоб через 32 роки повернути назад, на Поділля, на Проскурівську фабрику.
Охорона природи
Біля села розташований заказник «Совий Яр», який займає 827 га. Назва заказника походить від назви урочища, у якому колись водилося багато сов. На крутосхилах Товтр вздовж р. Студениця розкинулися дубово-грабові ліси вперемішку з чагарниковим степом і кам'янистими відслоненнями. У «Совому Яру» є невеличка популяція зозулиних черевичків звичайних, яка щорічно милує око своїми неповторними квітами.
Ранньою весною золотистими та сріблястими келихами бутонів і фіолетових квітів сону великого та сону чорніючого, золотистими голівками горицвіту весняного вкриваються степові пагорби, а в квітні білопінним цвітом квітують чагарники: терен і глід. Влітку «Совий Яр» манить прохолодою та боровиками, підосичниками, підберезовиками і моховиками. Казковості лісу надають мохи дікранум, тортула, грімія, евкладіум, які утворюють купинки біля джерел струмків і на вологих місцях, а деякі оселилися серед трав скелястих степових ділянок. Також тут можна побачити і лишайники, серед яких кладонії і меланіелії.
Герасименко Ганна Федорівна (народилася 8 грудня 1940 року) — відома вишивальниця. Роботи Ганни Федорівни експонувалися на різноманітних виставках у Києві, Хмельницькому й, звичайно, у Кам'янці-Подільському. Окремі її роботи є в Росії, Італії, Японії, США.
