У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за липень 2024 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Велика Британія. Мешкав в Лондоні. Працював полійцеським і теслею. В березні 2022 приїхав в Україну, був волонтером, допомагав створювати польовий госпіталь в Броварах. Врятував понад 200 поранених українських бійців. Згодом пройшов декілька медичних тренінгів і долучився до територіальної оборони. У січні 2024 року офіційно долучився до лав ЗСУ як бойовий медик.
13 березня 1975, с. Павлівка Івано-Франківського району. З квітня 2014 року по вересень 2015 був учасником АТО/ООС. У серпні 2022 року, після повномасштабного вторгнення РФ добровольцем пішов захищати країну. Служив механіком-водієм у маршрутно-десантному батальйоні. Мав звання сержанта.
57 років, м. Болехів. Служив у частині А4933, був солдатом. Був призваний на військову службу 24 лютого 2022 року першим відділом Калуського РТЦК та СП Івано-Франківської області.
25.02.1995, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі № 54 міста Львова. Після завершення навчання проходив військову службу в місті Рівне. Працював у сфері будівництва. Впродовж 2015 – 2019 років захищав державу в межах Антитерористичної операції. Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну в лавах 5-ї окремої штурмової Київської бригади ЗСУ. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Загинув на півночі Харківщини під час виконання бойового завдання [7].
19175
Датчук Олександр Арсентійович
9 червня 1991, м. Володимир. Школу закінчив у місті Устилуг Володимирського району Волинської області. Був мобілізований 1 липня 2023. Молодший сержант.
31.07.1991, селище Борова. Навчався в Київському національному університеті будівництва і архітектури. У 2014-му році брав участьв АТО. В 2017-му році одружився. 24.02.2022 на початку повномаштабного вторгнення долучився до ТРО Фастівської громади Київської області. 7.09.2022 пішов добровольцем до 47-мої окремої механізованої бригади «Ма́ґура». Командир бойової машини, командир 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А4699, сержант. В червні 2023р. був задіяний, як командир машини Bradley на Запорізькому напрямку, а саме брав участь у визволенні с. Роботине та прилеглих населених пунктів. З вересня 2023р. був перенаправлений на захист м. Авдіївки. Воював на Покровському напрямку,а саме в населених пунктах: Бердичі, Степове, Сергіївка, Веселе та ін.
Загинув виконуючи бойове завдання на полі бою від влучання FPV дрона [10][11]
19178
Коваль Олег Олександрович
12 січня 1982, м. Хмельницький. Навчався в Хмельницькій ЗОШ №14, далі в ПТУ №18 та Хмельницькому кооперативному торгово-економічному інституті. Працював будівельником. 4 березня 2024 року був мобілізований до ЗСУ. Воював з окупантами у складі 23-ї окремої механізованої бригади, солдат.
Загинув поблизу н.п. Часів Яр, Бахмутського району, Донецької області. Залишились донька, мама, брат та сестра. Похований на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове [12].
19179
Лемешко Володимир
(«Борзий»)
40 років. Служив в Азові з 2015 року, брав участь у Павлопіль/ Широкінській операції, у боях на Світлодарській дузі. Старший кулеметник бронеавтомобіля,1-го інженерно саперного відділення, інженерно саперної роти групи сил підтримки.
Загинув у районі населенного пункту Серебрянка, на території серебрянського лісництва.
19180
Думка Володимир
11.03.1992, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №20 міста Львова, згодом вступив до Ліцею №75 імені Лесі Українки Львівської міської ради. Здобував освіту у Львівському фаховому коледжі харчових технологій та бізнесу Національного університету харчових технологій. Проходив строкову військову службу у складі 11-ї зенітно-ракетної Шепетівської бригади на Хмельниччині, згодом – у 540-му зенітному ракетному Львівському полку імені гетьмана Івана Виговського. Після завершення навчання працював на Приватному підприємстві «Єврофлекс». Служив в 3ОШБр.
08.09.1972, м. Львів. Навчався у ліцеї №18 Львівської міської ради. Професійно-технічну освіту за спеціальністю «кухар» здобув у Львівському професійному коледжі готельно-туристичного та ресторанного сервісу (раніше – СПТУ №27). Після завершення навчання проходив строкову військову службу в 6-му окремому полку військ урядового зв’язку Головного управління урядового зв’язку Служби безпеки України, де отримав військове звання «молодший сержант».У мирний час працював у сфері ремонту автомобілів. Під час повномасштабного російського вторгнення боронив Україну в складі 42-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на Харківському напрямку.
25.12.1991, Волноваський район, Донецька область. Його дім зруйновано, а селище окуповане. У 2020 році добровольцем вступив на службу в батальйон «Айдар». Разом із побратимами пройшли запеклі бої за Розівку, Гранітне, Старогнатівку (тут і зустріли 24 лютого 2022 року). З 13 серпня 2022 року батальйон «Айдар» перевели на Бахмутський напрямок. 31 травня 2023 року одружився із сокальчанкою Галиною, разом виховували донечку Надію-Евеліну. Їхнє сімейне щастя тривало недовго, окупанти обірвали життя молодого бійця.
2 липня 1995, с. Мацошин, Львівська область. Вчився в аграрному університеті в Дублянах й здобув ступінь магістра в галузі автомобільного транспорту. Паралельно закінчив дворічну військову кафедру при Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Добровільно вступив до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. Служив у складі 116ОМБр. Захищав Білопільську громаду на Сумщині, брав участь в Запорізькому контрнаступі та обороняв Авдіївку. Втративши командира, що був командиром роти Павло став на його заміну. Пройшов навчання для зайняття посади.
Загинув в селі Синьківка Харківської області рятуючи побратима від мінометного обстрілу. Загинув у свій 29-й день народження [16]
3 липня
19210
Паламарчук Василь («Адвокат»)Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
22 січня 1981, м. Миргород Полтавської області. Навчався у Олешківській Середній загальноосвітній школі №1. Згодом вступив до Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ. Впродовж життя здобув кілька вищих освіт. Проживав у місті Олешки, займався адвокатською діяльністю. Впродовж 2014-2015 років брав участь в АТО - у складі 28 ОМБР. У 2019 році вийшла книга захисника України про його підрозділ в АТО та події 2014 року під назвою "Військовий непотріб". До 24 лютого 2022 року успішно займався адвокатською діяльністю. Був розвідником-кулеметником, а згодом став командиром роти вогневої підтримки 206 батальйону територіальної оборони ЗСУ. У листопаді 2023 року захисника відзначив почесним нагрудним знаком "Золотий хрест" тогочасний головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний.
Похорон відбувся 10 липня 2024 у Львові. Загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області на Торецькому напрямку. Залишилися дружина та троє дітей [17][18][19].
19211
Юрків Юрій Васильович
12 травня 1980, с. Підбережжя Калуського району. Солдат, кулеметник 3 відділення охорони 3 взводу охорони 1 роти охорони 4 батальйону охорони в/ч Т0910
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Іванівське Бахмутського р-ну Донецької області [20].
19212
Качинський Василь
22.06.1981, с. Зарудці Львівської міської територіальної громади. Навчався у Зарудцівській гімназії Львівської міської ради. Вищу освіту за спеціальністю «інженер-механік» здобув у Львівському національному університеті природокористування. Працював на посаді «інженер» на Акціонерному товаристі «Укрзалізниця». З початком повномасштабного російського вторгнення вступив на захист держави до лав 2-ї окремої Галицької бригади НГУ. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
37 років, м. Павлоград Дніпропетровської області. Там закінчив школу №12. Після розлучення батьків переїхав до міста Ромни Сумської області, де у 2002-2005 роках навчався у Вищому професійному училищі №14 та здобув професії монтажника внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання, електрогазозварювальника. З жовтня 2020 року був курсантом школи снайперів «Дике поле». У 2021-му вступив до Солом’янського ТрО Києва, був резервістом. З грудня 2022-го до лютого 2023-го воював у лавах 117-ої окремої бригади ТрО на посаді стрільця-розвідника. З лютого 2023-го проходив службу в 411-му окремому батальйоні безпілотних авіаційних комплексів Сил ТрО ЗСУ. Там обіймав посаду зовнішнього пілота-оператора авіаційних комплексів. Воював на Херсонському, Донецькому та Запорізькому напрямках.
Загинув в бою з ворогом на околицях села Роботине Запорізької області. Він отримав отримав важкі осколкові поранення внаслідок обстрілу. Похований в Гатному на Київщині. Залишилися дружина та однорічний син Святослав [25]
4 липня
19230
Сергієвський Володимир («Ірландець»)
31 березня 1993, м. Лисичанськ. Вивчав Правознавство у ДПУ (2017 - 2021). Директор Київського міського центру допомоги учасникам АТО та член Київської міської молодіжної ради. Обороняв і визволяв Київщину. 2 липня 2022 року отримав поранення під Бахмутом. Після реабілітації обороняв околиці Вугледара.
1980. Навчався в 117-й школі-гімназії ім. Лесі Українки в Києві. Пластував з 1 вересня 1996 року. Вищу освіту отримав в Київському національному медичному університеті імені Богомольця. Працював лікарем в Києві. З початком великої війни долучився до ЗСУ, служив у 2-му механізованому батальйоні 44-ї бригади. Рятував життя в медичній частині батальйону.
Загинув на Харківщині під час бойового завдання [29].
19233
Купецький Максим
29.05.1980, с. Нова Скварява Львівської області. Навчався у Новоскварявському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. Згодом здобув освіту у Рава-Руському професійному ліцеї. Після завершення навчання проходив військову службу в Черкасах у лавах військ протиповітряної оборони. Із 2000-го року проживав у Львові, впродовж останнього періоду працював у торговельній сфері. За словами рідних, був винятково «доброю, щирою та приємною людиною, був готовий віддати ближньому «останню сорочку». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупанта. Боронив Батьківщину на Донеччині у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Під час проходження служби отримав звання «молодший сержант».
Загинув поблизу Покровська на Донеччині. 12 липня в рідному селі Руське Мукачівського району. 30 вересня в школі Сашка відкрили меморіальну дошку учневі-Герою. Залишилися мама та сестра [31][32][33].
5.12.1984, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №72. Здобув освіту у Державному професійно-технічному училищі №33 (сьогодні – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Львівський професійний політехнічний ліцей»). Потім вступив до Української академії друкарства. Після завершення навчання працював у швейній компанії «Ролада» у Львові, згодом – на меблевому підприємстві у селі Давидів Львівської області. Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави. Проходив військову службу на Харківщині та Донеччині у лавах 7-го прикордонного Карпатського загону ДПСУ.
5 січня 1994, с. Гамаліївка. Навчався в місцевій школі, а у 2012 році закінчив Лохвицький технологічний технікум за спеціальністю "зберігання та переробка зерна". Після цього проходив строкову військову службу в місті Біла Церква. У 2013 році, після завершення служби, одружився. Разом із дружиною виховував двох синів. Певний час працював за спеціальністю в СВК "Токарі", згодом перейшов у будівельно-ремонтну сферу. 5 січня 2023 року вступив до лав Збройних сил України. Служив у 82-й десантно-штурмовій бригаді. За успішне виконання бойових завдань Олександр був нагороджений медаллю Богдана Хмельницького "За мужність і відвагу" та підвищений до командира роти.
Загинув під Вовчанськом. Похорон відбувся 10 липня 2024 [37][38][39][40]
19264
Філін Радислав
м. Костянтинівка Донецької області. Проходив військову службу у Національній гвардії. З 2014 року виконував бойові завдання у зоні АТО, зокрема брав участь у звільненні Маріуполя та Словʼянська. У 2016 році воював на Луганському напрямку в складі 93 ОМБр "Холодний Яр". Опісля служив у десантно-штурмових військах. Був інструктором з бойової підготовки.
Бачурін Роман ІвановичПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»Орден «За мужність» ІІІ ступеня
26 травня 2002, м. Гірник на Донеччині. До мобілізації працював на приватному підприємстві в сфері роздрібної торгівлі. У жовтні 2023 року став на захист України. Нагороджений орденом «За мужність III ступені» від Президента України та Золотим Хрестом від головнокомандувача ЗСУ.
Загинув у бою неподалік села Глибоке на Харківщині. Похований у Кам'янському на Дніпропетровищині. У нього залишилися дружина, донька, батьки, брат [44].
6 липня
19290
Комарніцький Віктор
16.10.1968, м. Вінниця. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №13. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Вище професійне училище №7 м. Вінниці». Протягом 1986-1990 років проходив службу в складі 39-ї окремої десантно-штурмової бригади в місті Хирів Львівської області. Навчався у «школі прапорщиків» у м. Гайжунай (Литовська Республіка), також брав участь у бойових діях на території Нагірного Карабаху. Із 1991 року проходив військову службу спершу у 224-му навчальному центрі повітрянодесантних військ, згодом – у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після повернення до цивільного життя з 1999-го року почав займатися промисловим альпінізмом закордоном, а згодом на Львівщині та Вінничині. Впродовж свого життя здійснив близько 1000 стрибків з парашутом. Із перших днів повномасштабного вторгнення долучився до оборони України. Проходив військову службу на Хмельниччині, згодом боронив суверенітет держави на Харківському напрямку у складі 13-го окремого батальйону НГУ.
3 липня 1975, Київ. Артист Національної академії капели "Думка", заслужений артист України, оперний співак і актор. Від початку повномасштабного вторгнення служив у 206-му окремому батальйоні територіальної оборони[46]. У 2023 році був важко поранений[47], пізніше повернувся на службу. Мав із собою скрипку на фронті[48].
Загинув на окупованій території Донеччини ввечері 6 липня 2024 року [49].
19292
Липовий Ігор
1976, с. Переходи, Тернопільська область. Проживав на Рівненщині, у місті Острог. Був мобілізований 10 травня 2024 року. Солдат, номер обслуги гранатометного відділенення взводу вогневої підтримки гірсько-штурмової роти військової частини А3892.
26 років, селище Володарське Донецької області. У 2016-му році отримав освіту електрозварювальника. Працював у Волдоарську на заводі. У серпні 2018 долучився до ЗСУ. Служив в 92ОШБр, старший солдат.
Загинув в районі с. Малі Проходи на Харківщині разом з побратимами від ворожого ZALA Lancet. Похований на Алеї Слави кладовища №18 в Харкові. Залишилися батьки і дружина [53][54]
35 років, м. Ізюм Харківської області. Навчався в Ізюмській загальноосвітній школі №5, згодом – в аграрному ліцеї. У 2012–2013 роках пройшов строкову військову службу. Понад 10 років працював на металобазі. Спочатку був простим робітником, а згодом став керуючим. У 2014-2015 роках за мобілізацією захищав країну в зоні АТО. Служив у 92-й окремій штурмовій бригаді на посаді оператора БПЛА. Був поранений. Після шпиталю знову повернувся на передову до побратимів. 92 ОШБр, старший солдат
Загинув поблизу села Малі Проходи Харківської області. Авто, в якому їхав разом з побратимами, підірвалось на ворожій міні. Залишились батьки, сестра, брат та син, якому на момент загибелі тата, було 9 років [55].
7 липня
19315
Степанець Андрій ʼ
(«Сябр»)
12.12.1997. Закінчив Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічна академію ім.Тараса Шевченка. Активіст Тернопільського осередку ВГО "Сокіл"
Загинув поблизу Кліщіївки, що на Донеччині [56][57]
19316
Кузів Максим Петрович («Залізняк»)
31.12.1999. Активіст Тернопільського осередку ВГО "Сокіл". Кандидат у майстри спорту зі спортивного туризму. 25-го лютого 2022 року він поїхав до Києва, де вступив в лави добровольчого батальйону, а невдовзі – мобілізувався в ЗСУ. 12 червня 2024 одружився.
19.06.1968, с. Давидів Львівської області. Навчався у Давидівському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка Давидівської сільської ради. Здобув професію автослюсаря у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Львівський професійний політехнічний ліцей» (тоді - Державне професійно-технічне училище №33). Проживав у Підбірцях, працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Барком». Із початком повномасштабного вторгнення рф став на оборону держави від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини в «гарячих» точках фронту у складі 110-ї окремої механізованої бригади
м. Сєвєродонецьк. Закінчив 98-е училище. З квітня 2022 року з сім’єю переїхав до Стебника. З 2023 долучився до оборони України. Був майстром БПЛА та виконував бойові завдання на передових позиціях фронту.
Загинув біля Новопокровки Запорізької області [64]
19337
Кучеренко Владислав Вікторович
11 жовтня 1974, м. Дніпродзержинськ. Упродовж 1992-1994 років проходив строкову військову службу. У 2011 році закінчив Дніпровський державний технічний університет.
Загинув 8 липня 2024 року біля села Шабельне Харківської області [66]
9 липня
19375
Шемчук Олександр
21.04.1981, м. Васильків Київської області. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, згодом здобув освіту у Київському інституті Військово-Повітряних Сил та Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Проходив військову службу у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації. Після завершення служби у 2011 році обійняв посаду інженера-конструктора у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інститут проектування «Комфортбуд». Протягом 2014-2015 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Був служителем у Євангельській християнській церкві «Джерело Життя» у Львові. Із перших днів повномасштабного вторгнення повернувся до 12-ї окремої бригади армійської авіації. Виконував завдання із захисту держави на території Харківської, Донецької, Запорізької та Полтавської областей. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, орденом Богдана Хмельницького III-го ступеня.
Похорон відбувся 13 липня 2024 у Львові. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей [45]
19376
Федик Ярослав Ігорович
8 квітня 1988, м. Київ. Згодом переїхав у Галич. У 2009 році одружився. З дружиною і двома дітьми жив у селі Тустань. 24 січня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив на Запорізькому напрямку — у місті Гуляйполе Пологівського району. 24 червня 2024 року нагороджений медаллю "Незламним Героям російсько-української війни" (з накладкою "За оборону Гуляйполя").
Загинув на Луганському напрямку 9 липня внаслідок артилерійського обстрілу [43]
19379
Степаненко Сергій Юліанович
14 вересня 1981, м. Житомир. Навчався у Титусівській ЗОШ. Надалі проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Після повернення до цивільного життя вступив до Малинського лісотехнічного коледжу, де здобув спеціальність. Працював на будівельних майданчиках нашого міста. З травня 2024 року на захисті України від російських агресорів.
9 жовтня 1989, м. Стрий, жив у селі Загірне. Був заступником командира бойової машини й навідником-оператором штурмового батальйону військової частини А4010. У 2024 році нагороджний почесною відзнакою "За заслуги у важких боях".
17 січня 1983, с. Васючин Рогатинської громади. Згодом він переїхав у Бурштин. Там закінчив ліцей № 2, вчився в енергетичному коледжі. З 2003 року працював за спеціальністю. У березні 2022 чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. У 2023 році був демобілізований.
Загинув поблизу села Федорівка Бахмутського району Донецької області [71]
19404
Грицків Богдан
29.04.1989, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №32. Здобув освіту спершу у Технологічному фаховому коледжі Національного лісотехнічного університету України, згодом вступив до Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання обіймав посаду продавця-консультанта у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фокстрот». З 2012 року працював у Львівському міському комунальному підприємстві «Львівводоканал», пройшов шлях від водія до провідного інженера відділу ремонтно-будівельних робіт і благоустрою. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на Харківщині у складі 42-ї окремої механізованої бригади.
Загинув від осколкових поранень. Похований 18 липня 2024 на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі [73]
19406
Батог Яр КостянтиновичПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»Орден «За мужність» ІІІ ступеня
15 липня 1997, м. Сониця, Чернігівська область. Закінчив КІМО КНУ Шевченка. Вивчав політичні науки в Гранадському державному університеті (Іспанія). Працював у міжнародній правозахисній організації «Міжнародна амністія», в Гаазькому центрі стратегічних досліджень (Нідерланди) та НЕК «Укренерго» у м. Києві керівником відділу. Працюючи відразу в трьох організаціях складав іспити та проходив конкурсний відбір на навчання у два закордонні університети: Колумбійський університет в м. Нью-Йорк (США) та Джорджтаунський університет у м. Вашинґтон (США). 4 квітня 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ. Проходив військову службу у військовій частині А4051 на посаді головного сержанта 2 розвідувальної роти 1 розвідувального батальйону військової частини А4051. У 2023 році військовий був зарахований на навчання у США до двох університетів одночасно. Тому він звернувся з проханням надати відстрочку в навчанні. Керівництво університетів задовольнило прохання військовослужбовця. Молодший сержант.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нью-Йорк, Донецької області, чоловік загинув. Прощання відбулося в Києві 15 липня 2024 [74][75]
19407
Радіца Дмитро
28 років, Херсонська область. Був солдатом військової частини А4682, спецрозвідка "Пума". З родиною вимушено переселився на Буковину з Херсонської області.
23 роки, с. Ожидів Львівської області. Навчався в Ожидівській школі І-ІІІ ступенів. Ожидів Львівської області. Навчався в Ожидівській школі І-ІІІ ступенів. Підписав контракт із 44-ю артилерійською бригадою ЗСУ та присвятив себе військовій справі. Виконував бойові завдання на території ООС. Під час повномасштабного вторгнення воював за Україну в лавах 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, де обіймав посаду стрільця-номера обслуги, старший солдат
Загинув поблизу селища Дружба Бахмутського району Донеччини. Під час мінометного обстрілу позицій він отримав смертельні поранення. Залишились батьки, сестра, дружина і син, якому на момент загибелі тата було 2 роки [76]
11 липня
19430
Івахнюк Олег
28 липня 1985, м. Калуш. Стояв на барикадах під час Революції гідності. У 2014 році свідомо добровольцем став на захист рідної землі, служив у батальйоні "Донбас". Отримав важке поранення в Попасній. Тривалий час лікувався в Україні й за кордоном. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він перебував у Чикаґо на лікуванні. 1 березня 2022 року повернувся в Україну і долучився до волонтерської діяльності. Був прикутий до інвалідного візка, але до останнього підтримував Україну.
Помер у лікарні. Потрапив в лікарню 2 місяці до смерті через інфекцію. Був у важкому стані [77].
19431
Паук Юрій
23.08.1980, с. Ричагів Львівської області. Навчався у Середній загальноосвітній школі №30 м. Львова. Згодом здобув професійно-технічну освіту. Проходив військову службу у лавах колишніх внутрішніх військ на Одещині. Після завершення служби працював у шкіряній промисловості. Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Боровся із окупантами на Донеччині.
Загинув під час мінометного обстрілу противника поблизу населеного пункту Стельмахівка Луганської області
19433
Іванус Василь Володимирович
1969, м. Кривий Ріг. Ветеран АТО. В 2022 долучився до оборони України. Спочатку він опинився в 1-й окремій бригаді Івана Богуна в батальйоні «Дике Поле», а останнім часом служив в 47-й бригаді 25-го окремого штурмового батальйону. За час служби встиг і в розвідці побувати і до штурмів долучитися. На його рахунку не одне виконане бойове завдання у Лимані, Балаклії, Куп'янську, Вовчанську, Бахмуті. Був розвідником, а потім - штурмовиком.
Загинув на Покровському напрямку. Похорон відубвся 18 липня 2024 в Кривому Розі [78]
19434
Приставка Микола Миколайович
13 жовтня 1987. Більше 15 років присвятив роботі на «АрселорМіттал Кривий Ріг». Працював у конверторному цеху, розливочному відділенні, там же працював і його брат. Замолоду чоловік познайомився з Ольгою, майбутньої дружиною. З тих пір вони завжди разом. Виховували двох синів, але потім прийшла війна. Батько у перші дні пішов на фронт, а малий – захворів. У травні 2022 року хлопчика не стало. Незважаючи на сімейну трагедію чоловік продовжив службу. Він був головним сержантом у лавах 13-ї бригади оперативного призначення НГУ «Хартія».
30 років, Кельменці. На початку повномасштабної війни повернувся в Україну вперше за понад десять років й долучився до десантно-штурмових військ. Старший сержант, служив у військовій частині А0641, 90-й окремий аеромобільний батальйон. Брав участь у звільненні Харківщини та Херсонщині, а останній рік обороняв Білогорівку на Луганщині.
Орден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
15.05.1995, с. Бирлівка, Вінницька область. З початком повномасштабного вторгнення Владислав обороняв Київ, брав участь у військових операціях в Бахмуті та на Харківщині, де власноруч збив ворожий Су-25, що збирався атакувати наші позиції. Молодший сержант ССО. Повний кавалер ордена «За мужність», Герой України.
Загинув поблизу міста Торецьк Донецької області [3]
19462
Опанасенко Володимир
16 липня 1984. Артист балету Чернігівського українського академічного народного хору. Командир стрілецького взводу, молодший лейтенант. Понад двадцять років він провів на сцені.
Загинув результаті скиду противником невідомого вибухового пристрою з безпілотника по позиціях підрозділу поблизу населеного пункту Водяне Покровського району Донецької області [87].
21.01.1989, м. Жидачів, Львівська область. Навчався у Жидачівському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів №2 та Львівській політехніці. Після завершення навчання переїхав до батьків до Праги. У 2015 році проходив службу у зоні проведення антитерористичної операції у складі батальйону «Карпатська Січ». Автор книги «Смерть царя», написаної у пам’ять про побратимів. Протягом останнього періоду перебував Чехії, де намагався започаткувати власну справу. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до України. Спершу приєднався до самооборони Жидачева, згодом вступив до Інтернаціонального легіону, а пізніше — до лав морської піхоти та спецпідрозділу ГУР «Артан». У січні 2023 року під час боїв під Бахмутом отримав тяжке поранення та втратив зір, однак повернувся на фронт. У серпні 2022 року було присвоєно звання «сержант».
Загинув 13 липня 2024 року під час боїв у Луганської області [90][91].
19292
Фещак Тарас
15.03.1977, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №34 імені Маркіяна Шашкевича. Згодом здобув освіту у Відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання працював спершу продавцем-консультантом, а впродовж останнього періоду - у сфері надання послуг із охорони власності у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських загарбників. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України у складі 42-ї окремої механізованої бригади. Боровся із окупантами на всіх «гарячих» точках Донеччини, Харківщини та Луганщини.
22 роки, м. Трускавець. Курсант факультету підготовки спеціалістів військової розвідки та Сил спеціальних операцій Військової академії (м. Одеса). Від 24 лютого 2022 року брав участь у бойових діях у складі зведеної роти 2 зведеного стрілецького батальйону 28 ОМБр в Одеській та Миколаївській областях. Служив у морській піхоті.
Загинув в навчальному центрі, під час тренувань із захисту Батьківщини в Житомирській області. Трагедія сталася під час переправи через річку Гуйва, яку здійснювала група з десяти курсантів у гідрокостюмах. Посередині переправи екіпірування Дениса почало набирати воду, що призвело до його потоплення. Переправа через річку була частиною 40-кілометрового марш-кидка зі зброєю та в повному спорядженні, який майбутні оператори ССО проходили після завершення третього курсу. У загиблого воїна залишилася вагітна дружина [93].
19294
Слободян Сергій
1988, Ярмолинецька територіальна громада. Спецпризначенець, командир групи.
Гондз Тарас Андрійович Почесний нагрудний знак «За збережене життя»
7.02.1992, м. Тернопіль. Був випускником факультету педагогіки і психології Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Також він продовжував там здобувати вищу освіту, зокрема магістерський рівень зі спеціальності "Психологія". На війні він врятував багато життів, витягував побратимів із самого пекла, за що був нагороджений нагрудним знаком головкома ЗСУ "За збережене життя".
Загинув під час ворожого обстрілу в Донецькій області [95]
19296
Буяло Владислав Максимович
14 лютого 1996, м. Київ. Народився і жив на Лісовому масиві, навчався в 39-й гімназії. Навчався в Києво-Могилянській Академії на спеціальності Фізика, брав активну участь в подіях Майдану. Влітку 2014-го долучився до оборони України під Маріуполем. Демобілізувався в 2019-му році. Повернувся до війська з початком повномасштабної війни. Служив в 204-му батальйоні ТРО, 241-ї бригади ТРО, сержант.
Отримав поранення 11 липня під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі Донецької області. Помер у лікарні в місті Дніпро [97]
19298
Антоненко Владислав
21 рік, житель Ольгівського старостинського округу Тягинської громади на Херсонщині. Під час окупації виїхав із рідними на підконтрольну Україні територію й пішов добровольцем на фронт.
Загинув під час виконання бойового завдання біля н.п. Нововодяне, Сватівського району, Луганської області. Похований в рідному місті Біла Церква (Київської області) на Алеї слави[99].
14 липня
19320
Микицей Віталій Васильович
14 липня 1995, с. Гвізд. У лавах ЗСУ отримав звання молодшого сержанта.
Загинув 14 липня 2024 року у Волноваському районі Донецької області [101].
19322
Лазаренко Сергій Миколайович
19 лютого 1972, м. Кривий Ріг. Працював на «АрселорМіттал» машиністом насосних установок. Більше 25 років віддав комбінату. Повномасштабне вторгнення перервало його професійну діяльність.
16 листопада 1980, с. Вавилове на Миколаївщині. 24 березня 2022 мобілізований. Стрілець-помічник гранатометника, служив в роті охорони Уманського районного терцентру комплектування та соцпідтримки
м. Іловайськ. Був одним із перших добровольців батальйону "Донбас", а в мирному житті навчав дітей пілотування FPV-дронів, музикант, засновник дитячої школи пілотування Falcon. Засновник і тренер першої в Східній Європі команди пілотів-підлітків із дрон-рейсингу. Багато вихованців Івана громлять окупантів на всіх фронтах. У березні 2022 року переїхав до Дніпра, де працював над кількома проєктами в напрямі безпілотної авіації та включився в життя місцевого "Пласту".
29 травня 1968, с. Мотижин, Київська область. У квітні 2022 року став на захист України. Був водієм 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки.
1970, м. Бережани. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №3. Після школи здобув професію зварювальника в Перемишлянському училищі. У 1988-1990 роках проходив строкову військову службу. До мобілізації працював у будівельній галузі. 26 лютого 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у військовій частині А4773 і загинув на передовій менш ніж через півроку після призову.
Загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Лозуватське Покровського району Донецької області. Залишилися дружина, дві дочки та двоє внуків [106]
19328
Василенко Андрій Володимирович
(«Бука»)
13.05.1995, Монастирищенський р-н Черкаська область
19 грудня 1995, с. Раків Калуського району. Був мобілізований 24 лютого 2023 року. Воював на Донецькому й Харківському напрямках, боронив Бахмут, Часів Яр і Вовчанськ.
Важкі поранення військовий отримав під час виконання бойового завдання на Харківщині, перебував у комі. Мама і сестра були біля нього до кінця, проте він так і не прийшов до тями, помер в лікарні в Харкові внаслідок важких поранень. Похорон відбувся в селі Раків. Залишилися батьки, брат, сестра та син [111].
19354
Нікулов Сергій Леонідович
26 січня 1974. Був токарем у цеху №10 ПрАТ «ІВП «Енергія». Раніше не мав військового досвіду, але долучився до ЗСУ,
З 15 липня 2024 року військовий вважався безвісти зниклим. Стало відомо, що боєць загинув під час бойового завдання у Куп'янському районі Харківської області [114]
19357
Муржак Дмитро Михайлович
21 вересня 1980, с. Шепіт. Солдат, служив у військовій частині А3052. Військовий був учасником АТО.
21 січня 1976, м. Шепетівка. Закінчив дев’ять класів місцевої школи №8. Був монтером залізничного шляху на залізниці. З перервою на строкову службу в Житомирській військовій частині він загалом віддав роботі на шепетівській залізниці 13 років свого життя. З часом Валерій переїхав до Києва й влаштувався у позавідомчу охорону. Наприкінці травня 2024 року підписав контракт та як солдат приєднався до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Служив стрільцем штурмового взводу 128-ї ОГШБр.
Загинув на Запорізькому напрямку. Залишилися мати й двоє племінників – дітей сестри, яка померла кілька років тому. Племінник Олег теж обрав військову службу й нині зараз виконує важливі бойові завдання [119].
19383
Орган Віктор
55 років, м. Жидачів. Сержант був навідником-оператором 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4784.
Отримав поранення 5 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Донецької області. Захисник помер від отриманих травм 16 липня 2024 року [120].
19384
Гринчак Іван
36 років, м. Збараж. В мирному житті працював будівельником. Стрілець-санітар, старший солдат.
Помер у госпіталі в Києві. Похований у селі Витківці [121]
19385
Панчук Олександр
22 липня 1987, с. Базальтове на Костопільщині. До повномасштабного вторгнення працював у Івано-Долинському спецкар'єрі. Призваний на військову службу 15 травня 2024 року.
Загинув внаслідок ворожих ракетних ударів на Харківщині. Залишилася мати, дружина та троє синів, сестра [122].
19386
Чурікова Марія Дмитрівна
9 червня 1974. Понад 20 років вона працювала медсестрою в обласній клінічній лікарні. Під час пандемії COVID-19 сама попросила перевести її в інфекційне відділення, щоб допомагати пацієнтам. У червні 2022 року добровільно пішла на фронт й відтоді воювала на найскладніших ділянках бойових дій, зокрема під Бахмутом. Була молодшою сержанткою та служила у військовій частині А0641, 90-й окремий аеромобільний батальйон.
Спершу Марію госпіталізували в шпиталь у Харкові, а потім перевезли до Києва. Один з осколків потрапив у печінку, й у жінки відмовили нирки. Апарат підтримував життєдіяльність Марії. Померла 16 липня у шпиталі, де лікувалася після важкого поранення. Похована на Центральному кладовищі у Чернівцях [43][123].
23 серпня 1995, м. Чернігів. Навчався у школі №20. Після закінчення школи продовжив навчання в профтехучилищі №18. В лютому 2022 року став на захист України. Був командиром відділення кулеметного взводу. Молодший сержант.
25 червня 1982, м Краматорськ. Закінив школу №6 і училище №65 за професією зварювальник. Працював на цементному заводі "Пушка" разом зі своїм батьком. Потім працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. В 2022-му році з сім`єю переїхав в місто Українка на Київщині. На початку 2024-го року мобілізований до ЗСУ. Кулеметник у «Кулеметному взводі 2-го стрілецького батальйону 1-ої окремої танкової бригади». Брав участь у запеклих боях поблизу селища Нью-Йорк.
30 січня 1980, Перегінська громада. Навесні 2022 року він долучився до лав ЗСУ. Служив молодшим сержантом 3 механізованого батальйону 65 окремої механізованої бригади.
Потрапив до лікарні 16 липня 2024. Помер у лікарні Запоріжжя [127]
19412
Лапичак Василь
14.01.1971, м. Львів. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7 Львівської міської ради. Здобув освіту у Відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання проходив військову службу в армії. Впродовж свого життя пропрацював у кількох сферах: транспортній, будівельній та у сфері надання послуг з охорони власності. Протягом 2014-2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Після проходження служби у Головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України вступив до складу підрозділів Медичних сил Збройних Сил України. У 2020 році боронив державу у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся на фронт. Проходив військову службу на Донеччині та Харківщині у складі 1-го прикордонного Донецького загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Загинув 17 липня під час виконання бойового завдання поблизу селища Спірне Донецької області [41].
19414
Князь Володимир
50 років, с. Холодновідка Зимноводівської громади. Добровольцем пішов на фронт. Захищав Україну в складі 420 окремого стрілецького батальйону в складі 57ОМПБр.
Помер від поранень 17 липня 2024 року в лікарні в Ужгороді [129].
19415
Кобилкін Сергій
(«Шаолінь»)
9 січня 1978, м. Хмельницький. Проживав в м. Моршин. Заснував громадську організацію "Спортивний Клуб «ГРАЦІЯ». Був старшим солдатом, оператором апаратної взводу зв’язку тилового командного пункту.
Загинув поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району Донецької області внаслідок скиду боєприпасу з БПЛА. Похорон відбувся 24 липня 2024 [130]
19416
Дубик Степан
48 років, с. Ставчани Оброшинської громади. Захищав Україну в складі 56 окремої мотопіхотної бригади 37 батальйону.
Загинув поблизу селища Нью-Йорк, що на Донеччині [132].
18 липня
19440
Юзвюк Костянтин Вікторович («Стамбул»)
20 жовтня 2000, м. Рівне. Молодшу школу закінчив у Гуманітарній гімназії (нині Рівненський ліцей #7), навчався у Рівненському ліцеї #23. З 2014-го року був у військовому волонтерстві. Після 10 класу поїхав навчатися у Влодаву у Польщу де 4 роки в коледжі вивчав компʼютерні технології. Під час навчання в Польщі працював у місії Червоного Хреста. Волонтер БУР та кемп-лідер БУР-таборів. Зоозахисник, у 2021 році організував марш за права тварин у Рівному. Після 24 лютого 2022 почав вивозити тварин з прифронтових територій. В січні 2023 добровільно служив в УДА, вивчав БПЛА. В квітні 2023 підписав контракт на 3 роки. Був оператором дронів, командиром відділення. 15 лютого 2024 загинув його двоюрідний брат Силко Микола Миколайович («Кіндер»).
30 липня 1985, селище Стрижавка. Навчався в Стрижавському ліцеї №2. Закінчив Вінницький політехнічний технікум. Потім служив у президентських військах у роті спецпризначення. Після закінчення технікуму працював торговим представником. Коли розпочалася Революція Гідності, він не зміг залишатися осторонь і став активним її учасником. У 2014 пішов служити у батальйон поліції «Вінниця». Свій перший бій прийняв на Попасній. Під час служби вступив до Київської Національної академії внутрішніх справ. Коли почалося повномасштабне вторгнення, зустрічав ворога під Бахмутом. У вересні 2023 року став співробітником ГУР Міністерства оборони України.
Загинув 18 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в селі Новосадове Донецької області. Похорон відбувся 24 липня 2024 [130]
19446
Шолков Аркадій Петрович
24.07.1981, Луганська область. Стояв на захисті Батьківщини з 2014 року. Командир відділення контрдиверсійної боротьби взводу контрдиверсійної боротьби роти контрдиверсійної боротьби військової частини А7041.
Загинув поблизу с. Прогрес Покровського району Донецької області [142].
19448
Ольховий Андрій Анатолійович
(«Ольха»)
23 квітня 1978, м. Карлівка. Закінчив місцеву школу, а потім Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут". З 2019 року чоловік працював в АТ "Полтаваобленерго" електромонтером із експлуатації розподільних мереж четвертої групи Карлівської дільниці Полтавської об’єднаної філії. Мобілізований 26 лютого 2022. Командир стрілецького відділення.
Загинув під час мінометного обстрілу на Запорізькому напрямку [144].
19450
Жуковець Назарій Вікторович
16 травня 2001, с. Піски Пустомитівського району. В 2020-му закінчив Львівський професійний ліцей залізничного транспорту за спеціальністю електромонтер з ремонту та обслуговування електричного устаткування, електромонтер контактної мережі. З березня того ж року вже почав працювати у "Львівобленерго". Був електромонтером із ремонту РП, пізніше – з експлуатації розподільних мереж Солонківської ЕД-3 ДЕМ-1 Центрального РЕМ. З початку повномасштабного вторгнення доєднався до лав ЗСУ. Служив у 71-й окремій єгерській бригаді на посаді зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів.
Мешканець Погребищенської громади. Був старшим сержантом поліції, поліцейським полку управління поліції особливого призначення №2 (штурмовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «ЛЮТЬ».
37 рокві, м. Вінниця. Воював гранатометником-навідником. Воював в селі Спірне Донецької області та Оріхове Запорізької обюласті. Від солдата дослужився до звання сержанта. За проявлену відвагу був нагороджений почесною відзнакою – Хрестом бригади.
м. Великі Мости Червоноградського району. Був мобілізований 19 травня 2024 року. Служив стрільцем-помічником гранатометника 4 аеромобільного відділення військової частини А0224.
30.08.1978, народився у Тургайській області (Республіка Казахстан). Згодом родина Домбровських переїхала до села Чернихів Львівської області. Навчався у Чернихівській гімназії, потім здобував професійно-технічну освіту в Рудках. Після завершення навчання проходив строкову військову службу в Рівному. Далі підписав контракт із колишнім 7-м полком 24-ї дивізії та проходив службу на посаді «прапорщик технічного забезпечення». Під час проходження служби у полку одружився. Понад 10 років пропрацював у львівській філії «Ощадбанку», у той самий період також здобув ступінь магістра у Львівському інституті банківської справи. Із 2016 року працював за кордоном, зокрема, у Польщі та Литві. Лейтенант. Із перших днів повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та добровольцем став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із оборони Батьківщини на території Харківської, Запорізької та Донецької областей у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Увесь час перебував на передовій, попри отримані поранення завжди повертався на фронт. За особисті заслуги перед державою був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України» та медаллю «За поранення». Героїчно загинув при виконанні бойового завдання.
Похорон відбувся 3 серпня 2024 у Львові. Залишилися дружина, дві доньки, три сестри з родинами, швагро, своячка із сімʼєю, велика родина, багато друзів та побратимів [149][150]
19477
Мишок Андрій
38 років, с. Сілець, що на Червоноградщині. Брав участь в АТО та ООС, повернувся до війська з початком повномасштабного вторгнення РФ. Служив у військовій частині А7392.
Загинув 19 липня поблизу селища Берестове Харківської області [151]
19478
Іванов Сергій Михайлович
47 років, м. Кременчук. Був мобілізований 28 жовтня 2023 року Кременчуцьким РТЦК та СП Полтавської області. Був навідником механізованого батальйону військової частини А 4941.
Загинув в районі населеного пункту Воздвиженка Покровського району Донецької області. Похований на Свіштовському кладовищі. Залишилися дружина та донька [152]
19479
Потьомкін Леонтій Анатолійович
31 березня 1979, м. Кривий Ріг. До війни більше 20 років працював різальником гарячого металу на Арселорі.
Загинув під час виконання бойового завдання в н.п.Часів Яр Бахмутськьго району Донецької області [153].
20 липня
19500
Зайцев Олег
21.03.1965, м. Львів. Навчався у Ліцеї №52 Львова. Здобув професійно-технічну освіту за професією «Слюсар з ремонту автомобілів». Після завершення навчання проходив службу у складі автомобільних військ на території колишньої Чехословаччини. Працював у сфері перевезень і на будівництві вдома та за кордоном. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист Батьківщини від російських загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у лавах 24-ї окремої механізованої бригади. Під час виконання бойових завдань двічі отримував важкі поранення, проходив інтенсивне лікування та повертався на фронт.
Бабух РоманПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
28.03.1988, с. Добросин Львівської області. Навчався у Добросинському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів. Згодом опанував професію «Слюсар з ремонту автомобілів» у Львові. Після завершення навчання проходив військову службу спершу у місті Великі Мости Львівської області, а згодом на Закарпатті. Працював у будівельній сфері у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із оборони Батьківщини у складі 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Боронив державу на Донеччині, за особисту мужність був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
29 років, с. Задвір'я Золочівського району. Був молодшим сержантом військової частини А0284, воював у складі 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Валерій Залужний відзначив чоловіка почесним нагрудним знаком "Сталевий хрест"
Помер 20 липня 2024 року в селі Кіндратівка Сумської област. Похорон відбувся 24 липня 2024 [130]
19505
Донченко Павло
м. Яворів. У 2022 році Павла перевели до Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, згодом приєднався до 118 бригади ЗСУ, з якою поїхав захищати Запорізький напрямок.
Загинув в районі населеного пункту Рясне Сумського району Сумської області [156]
19508
Халепа Михайло
м. Малин на Житомирщині. Там закінчив загальноосвітню школу №3. Професію здобував в Київському професійному коледжі залізничного транспорту. Працював за спеціальністю у Києві. У 2010 році Михайло переїхав до Житомира та вступив до Державного університету "Житомирська політехніка". Під час навчання познайомився із майбутньою дружиною. азом із дружиною створювали фаєр-шоу. Михайло із перших його днів став на захист України.
Загинув під час виконання бойового завдання [157].
19509
Гаврилов Михайло Юрійович («Писар»)
19.09.1993, м. Краматорськ. Навчався у ЗОШ № 17, а після закінчення школи вступив до технологічного технікуму у Краматорську. Захоплювався скелелазінням і у 2021 році взяв участь у марафоні «Наш Краматорськ», за що отримав нагороди. Працював у «Сільпо» з 2016 року. 28 липня 2022 року був призваний до лав ЗСУ. Молодший сержант,командир протитанкового відділення взводу вогневої підтримки, 3ОШБр.
Отримав поранення під час виконання бойових дій (Нововодяне, Сватівський напрямок) та не приходячи до тями помер у лікарні. Похований у Києві (Беркоцьке кладовище). Залишилися мати, дружина та шестирічна донька [158]
19510
Петрик Роман
22.10.1970, с. Оселя Львівської області. Навчався у Оселівській гімназії Яворівської міської ради Львівської області. Здобув професію водія-тракториста у Державному навчальному закладі «Судововишнянський професійний ліцей». Після завершення навчання проходив строкову службу в Хмельницькому. Працював спершу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Райдуга», згодом – водієм карети швидкої допомоги. Впродовж останнього періоду був водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К». Став до лав до лав 5-го окремого стрілецького батальйону 118-ї окремої механізованої бригади
Ізобілін Олександр Юрійович Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»
01989-07-2020 липня1989, с. Дачне Одеська область. Солдат, номер обслуги гранатометного взводу 3 механізованого батальйону 67 ОМБр. Навчався в Дачненському ліцеї № 2. До Збройних Сил України був призваний в березні 2023 року. З 2019 року був членом Одеської міської організації ВГО СОУ[160].
Згідно з повідомленням Дачненської громади, загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Похований в с. Дачному[161][162].
19530
Загорулько Сергій Віталійович
35 років, м. Вінниця. Ветеран АТО. Воював на Луганщині у складі однієї з частин Нацгвардії, а за рік, після завершення ротації в АТО, продовжив контракт. У роті зв’язку ВПС прослужив до 2021 року. 24 лютого 2022 пішов знову захищати Україну.
28 вересня 1981, с. Жорнище Іллінецької громади. У 2016 році він став на захист України. Був нагороджений грамотами, медалями за мужність, героїзм, патріотизм. Згодом у 2019 році підписав контракт і воював в гарячих точках сходу. Під час повномасштабного вторгнення теж не залишався осторонь.
1 серпня 1968, с. Вишняки Київської області. Жив у Бородянці. Пройшов строкову службу в армії. Потім до виходу на пенсію працював у поліції. У 2022 році під час повномасштабного вторгнення чоловік добровільно долучився до Сил оборони. Служив у гранатометному взводі 67-ї окремої механізованої бригади, сержант
Загинув внаслідок мінометного обстрілу українських позицій поблизу села Невське Сватівського району. Залишилися дружина, донька та син [166].
19561
Заіка Віктор
49 років, м. Стрий, солдат Стрийського батальйону ТрО ЗСУ. З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік вступив до лав ЗСУ. Був учасником бойових дій на Донеччині та Луганщині. 15 липня 2023 року через онкологічне захворювання комісований. Впродовж року він боровся з недугою.
49 років, м. Нова Каховка, учасник АТО з 2014 року. Пройшов бої за Савур-Могилу, Дебальцево. Звільнився в 2017 році. В 2024 році повернувся з заробітків з Польщі і вступив до лав ЗСУ. Був учасником бойових дій на кордоні з Сумщиною та на Донеччині.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу його позиції в смт. Нью-Йорк. Похований на Лісовому кладовищі міста Києва.
19593
Устяновський Олег
(«Каваляр»)
Відзнака Президента України «За оборону України»
29 років, м. Стрий. Проживав у селі Пукеничі. Середню спеціальну освіту здобув у Дрогобицькому технікумі нафти і газу. Далі продовжив навчання в Івано-Франківському університеті нафти і газу за спеціальністю «експлуатація нафтових і газових свердловин». У різні роки був співробітнтком компаній «Леон» та «Моршинська». Боронив країну в складі 36-го окремого стрілецького батальйону. Служив на посаді командира кулеметного взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А405.
4 червня1974(19740604), м. Умань. У 1992 році закінчив Уманську філію Черкаського КЕПК. Протягом 1996—2004 років займався підприємницькою діяльністю. У 2005—2014 роках очолював ТОВ «Круїз-Авто». 18 березня2014 року обраний секретарем Уманської міської ради. З 30 травня 2014 року по 18 листопада 2015 року виконував обов'язки Уманського міського голови. 2015 року закінчив Уманський педагогічний університет, здобувши ступінь магістра з економіки підприємства. У 2015−2020 роках був міським головою Умані. Засновник партії "Пропозиція". У 2022 році приєднався до лав ЗСУ. Командир кулеметного взводу, штурмовик. Молодший сержант, 58ОМПБр. 7 березня 2024 нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня за взяття в полон ворожого штурмовика поблизу Урожайного.
Загинув під час штурму позицій ворога поблизу селища Новодонецького Волноваського району Донецької області [170][171][172]. Герой України (посмертно, 5 грудня 2024).
19621
Дорош Маркіян
23.07.2001, м. Львів. Навчався у Львівській державній комунальній середній загальноосвітній школі №3. Під час навчання активно займався спортом, зокрема, айкідо, карате та спортивною гімнастикою. Також входив до осередку «Пласт» у місті Львові. Закінчив Державний навчальний заклад «Ставропігійське вище професійне училище міста Львова», здобув професію «Друкар офсетного плоского друкування 3-го розряду; Палітурник 3-го розряду». Також перебував у низці націоналістичних організацій, таких як «Цивільний корпус» та «Права молодь». Після завершення навчання працював барменом у ресторанній сфері міста Львова. Успішно закінчив «Базовий курс бармена» від «Diageo Bar Academy». У 2022 спершу проходив військову службу у 10-му стрілецькому батальйоні, у складі якого виконував бойові завдання на Сумщині. Останнім часом служтив на посаді розвідника у лавах 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу ЗСУ. Боровся із окупантами на Запорізькому і Куп’янському напрямках, брав участь в обороні Авдіївки. За час служби успішно завершив курс бійця-рятувальника, а також базовий курс управління БПЛА. За особисту мужність був неодноразово відзначений військовим командуванням.
Загинув 24 липня біля селища Стельмахівка Сватівського району Луганської області [175].
19624
Муц Петро
24 роки, с. Страшевичі Старосамбірської громади. Служив у військовій частині А4395, 34-й окремий мотопіхотний батальйон. Був стрільцем-помічником гранатометника третього механізованого відділення.
Загинув 24 липня 2024 року поблизу Костянтинівки Донецької області [155].
19626
Микитин Олег Миколайович
12 травня 1981, м. Тисмениця на Івано-Франківщині. Навчався у Тисменицькій школі. З 2024-го року служив стрільцем механізованого відділення механізованого батальйону 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
Загинув в районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області[178].
19629
Асман Мататьягу (Самборський Антон)
Народився під іменем Антон Самборський. Був всиновлений у 2002 році родиною Моше Асмана — головного рабина України. Він жив у родині рабина близько 10 років, а коли виріс вирішив жити самостійно. Одружився, і в травні 2024 в нього народилася донька. Через тиждень після народження доньки був мобілізований. Після швидкого курсу молодого бійця його одразу направили на передову. Останній раз Моше Асман спілкувався з сином 17 липня 2024.
Загинув поблизу села Івано-Дар'ївка Бахмутського району Донецької області [183]
19653
Лісовець Іван
30.06.1983, с. Стоки Львівської області. Навчався у місцевій Середній загальноосвітній школі. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка». Також закінчив кафедру військової підготовки при університеті. Понад 10 років пропрацював у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Згодом присвятив себе догляду за хворою матір’ю. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини на південному та східному напрямках у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи
Загинув в Донецькій області. Похорон відбувся 7 серпня 2024 у Львові. Залишилися сестра, племінники, хрещена донька та велика родина [184].
19654
Вивчак Роман
1984, селище Вигода. У цивільному житті чоловік працював на комунальному підприємстві "Вигодський комбінат комунальних послуг". Служив старшим солдатом-стрільцем, був помічником кулеметника.
1975, с. Колінці. Мобілізований у березні 2022 року. Молодший сержант служив старшим стрільцем-оператором у 53 окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Тривалий час служив на Волині. З червня 2024 року — на Бахмутському напрямку.
Загинув від вибухової травми у с. Новоєгорівка, Сватівського р-н, Луганської області [43][187][188]
26 липня
19680
Шимчук В'ячеслав Федорович
(«Дід»)
Майстер спорту України зі спортивного орієнтування. Доброволець бригади «Хартія». Розвідник. Головний сержант взводу. З 2022 року на фронті. Мав можливість за віком бути при штабі, проте не міг кинути на "нулі" побратимів.
Нищив ворога у Стельмахівці на Луганщині, брав участь у найскладніших операціях у Бахмуті. Далі з побратимами давали відсіч окупантам у Серебрянському лісі, а після цього — захист рідного міста-героя Харкова.
м. Великі Мости Червоноградського району. Служив у складі військової частини 2144 7 Прикордонного Карпатського загону Державної Прикордонної Служби України. Був учасником АТО з січня 2015 року.
Прощалися на кладовищі на вулиці Ткачука 1-А в Чернівцях. [43].
19713
Беднарчук Ігор
26.07.1976, м. Львів. Навчався у Ліцеї №75 імені Лесі Українки Львівської міської ради. Здобув професійно-технічну освіту у Львові. Після завершення навчання проходив строкову військову службу на Полтавщині. Працював у сфері надання послуг із страхування. Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на східному напрямку фронту у лавах 63-ї окремої механізованої бригади.
Помер 28 липня 2024 року поблизу села Голубінка Дніпропетровської області. Залишились дружина, син і донька, яким на момент загибелі тата було 10 і 2 роки [196][197]
29.09.1998, м. Житомир. Закінчив 25-й ліцей, навчався у Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі та у "Житомирській політехніці". Був кандидатом у майстри спорту України з дзюдо та бойового самбо. Він брав участь у Революції Гідності та у складі 95-ої десантно-штурмової бригади боронив державу під час АТО та Операції Об’єднаних сил. За мужність та відвагу був неодноразово нагороджений державними та відомчими нагородами: медаллю "Ветеран АТО", орденом "За мужність" III ступеня, відзнакою "Ветеран війни — Учасник бойових дій", відзнакою "За хоробрість", та почесним нагрудним хрестом "УНА-УНСО"
Помер після тривалого лікування складних поранень. Поховани на Алеї Слави на Корбутівському кладовищі у Житомирі. Залишилися мама, брат, бабуся і дідусь [198].
Загинув на Покровському напрямку. У своєму останньому бою ліквідував величезну кількість ворогів та зберіг життя багатьому побратимам.
19744
Кремчук Михайло Васильович
28 вересня 1991, м. Свалява. Закарпатської області. Після закінчення навчання у Дрогобицькому державному педагогічному університеті. Служив у складі в/ч А4699, 2 механізованого батальйону, 4 роти.
55 років, м. Стрий. На початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до ЗСУ. Був номером обслуги кулеметного взводу другого механізованого батальйону
Загинув на Донецькому напрямку в районі н.п. Переїзне Бахмутського району [200].
19772
Ковалишин Тарас
м. Дрогобич. На початку повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Виконував бойові завдання у складі 110 бригади Сил територіальної оборони, згодом – у 103 бригаді ТрО. Був командиром стрілецького відділення військової частини А7371.
Загинув поблизу села Синьківка Куп'янського району Харківської області [201].
19774
Супрун Олександр
11 жовтня 1990, селищі Погребище Перше. Був начальником третьої прикордонної застави, першого відділу прикордонної служби, прикордонної комендатури швидкого реагування прикордонного загону ДПСУ. Старший лейтенант
Загинув в районі населеного пункту Зибине Харківської області в результаті підриву невідомого вибухового пристрою [202]
30 липня
19790
Вінічук Василь
16.09.1967, м. Городок Львівської області у родині військовослужбовця. Впродовж певного періоду разом із родиною проживав у Монголії. Навчався у Городоцькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ст.№4 ім. Т. Кулєби та А. Одухи. Згодом здобував військову освіту. Протягом 1986-1987 років проходив строкову службу у лавах десантно-штурмових військ у Хирові. Кадровий військовий. У 1995-му році вступив до лав Збройних Сил України, проходив службу у складі колишнього 7-го мотострілецького полку 24-ї мотострілецької дивізії. Із 2003 року і до останнього періоду перебував у складі підрозділів Військової служби правопорядку. У 2014-2015 роках також виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції, за сумлінну службу був нагороджений численними сержантськими відзнаками.
1965. Працював головним державним інспектором управління податкових сервісів Державної податкової служби в Івано-Франківській області. На початку повномасштабного вторгнення він долучився до лав ЗСУ.
Похований на кладовищі в урочищі Дем'янів Лаз [205]
19793
Вика Іван
27.06.2001, с. Збиранка Львівської області. Навчався у Великогрибовицькому ліцеї Львівської міської ради. Після завершення навчання вступив до Бучацького ліцею імені Святого Йосафата на Тернопільщині. Працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фуджікура аутомотів Україна-Львів». Був надзвичайно релігійною людиною, прислуговував у Храмі Успіння Пресвятої Богородиці у рідній Збиранці. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри відсутність бойового досвіду, добровільно став на захист держави від російських загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність України на Донеччині у складі 31-ї окремої механізованої бригади.
30.11.1967, с. Дроздовичі Львівської області. Впродовж багатьох років проживав у Львові. Навчався у Закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені о. Івана Могильницького села Міженець. Здобув кваліфікацію телерадіомеханіка у місті Львові. Згодом проходив військову службу на посаді командира відділення у лавах артилеристів у колишній Чехословаччині. Після повернення зі служби працював спершу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Орбіта-Імпульс», із 1998 року займався приватним підприємництвом у сфері надання послуг з ремонту техніки. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Після проходження навчань виконував бойові завдання на Донеччині у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Похорон відбувся 6 серпня 2024. Залишилися дружина, син та сестра [206].
19795
Гордій Сергій
с. Бубнів на Волині. Згодом жив у місті Стрий, що на Львівщині. На початку повномасштабного вторгнення РФ долучився до ЗСУ як доброволець. Служив у Стрийському батальйоні територіальної оборони, був солдатом зенітно-кулеметного відділення роти вогневої підтримки.
Загинув у Донецькій області. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі[210][211]
19799
Соснов Андрій
1.08.1973, м. Макіївка Донецької області. На початку серпня 2014 р. він виїхав до Харкова, а 2015 р. переселився до Красноградського району Харківської області. Коли бував у Харкові, відвідував храм Свідомості Крішни. 6 березня 2022 приєднався до ТРО стрільцем. У березні 2024 р. був поранений у бою, за що отримав державну нагороду та відзнаку командира «За мужність у бою» третього ступеню. Після одужання вивчився на спеціаліста з хімзахисту та повернувся до ТРО. Спеціаліст із хімзахисту 113 бригади 209 батальйону територіальної оборони Харківської області.
Помер у Харківському військовому шпиталі внаслідок отриманих поранень
19800
Степанковський Дмитро
7.11.1976, м. Львів. Здобув середню освіту у місцевій школі. Після завершення навчання працював експедитором на хлібзаводі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації приєднався до лав ЗСУ. Після проходження навчань у 233-му центрі підготовки підрозділів, виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності держави у лавах 150-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
9.12.1982, м. Львів. Навчався у Ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Згодом здобув вищу юридичну освіту. Впродовж певного часу працював слідчим в органах внутрішніх справ. Згодом підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Проходив військову службу спершу у лавах 7-го прикордонного Карпатського загону. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, після проходження навчань за кордоном, виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності держави у складі 3-го прикордонного Луганського загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Боровся із окупантами на території Донеччини, під час служби отримав звання «лейтенант».
Похорон відбувся 21 серпня 2024 у Львові. Залишилися мама, дружина, двоє дітей, брат та дружина брата [213].
19802
Дяк РоманПочесний нагрудний знак «Срібний хрест»Медаль «За поранення» (легке)
37 років, м. Стрий. Був лейтенантом, командиром 1 розвідувального взводу розвідувальної роти 33-ї бригади Збройних сил України. Роман отримав відзнаку Міністерства оборони України "За поранення" та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ "Срібний хрест".
Загинув 30 липня 2024 року поблизу села Побєда на Донеччині [214]
19803
Шут-Старіков Руслан Олегович
41 рік, м. Київ. Обслуговував машини супроводу президентських та інших представницьких кортежів. Після служби певний час працював на будівництві, згодом пішов у таксі. Цій роботі він віддав понад 15 років свого життя. Наприкінці 2020-го прийшов на «Нову пошту». Спершу був водієм, потім – водієм-експедитором. Після навчання вирушив нести службу під Покровськ. Був водієм у роті вогневої підтримки 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Його завданням було забезпечувати воїнів на передовій боєприпасами, продовольством, водою та всім необхідним. Назад вивозив поранених і полеглих.
Загинув в місті Покровськ Донецької області. Під час виконання бойового завдання автомобіль, в якому перебував захисник, наїхав на протитанкову міну. Похований в Києв Залишилися батько та дружина [215].
27 років, с. Пирятин Добросинсько-Магерівської громади Львівського району. На початку повномасштабної війни чоловік пішов добровольцем на фронт, останні місяці служив у Харківській області.
Захисник загинув 31 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку [196]
19812
Сотник Роман
(«Комісар»)
46 років, с. Солонка Львівського району. У червні 2022 року чоловік став на захист держави. Брав участь в боях на Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках у лавах десантно-штурмових військ.
Загинув 31 липня 2024 року при виконанні бойового завдання в районі Орхімівки Харківської області [196]
19813
Скачков Павло-Нікіта
(«Дич»)
4.02.1997, м. Львів. Навчався у Ліцеї №8 Львівської міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій». Після завершення навчання проходив строкову військову службу у 1121-му навчальному зенітному ракетному полку 169-го навчального центру імені князя Ярослава Мудрого (Навчальний центр «Десна»). За зразкову службу Павлу-Нікіті Скачкову було присвоєно звання «старший солдат». Працював кур’єром мережі «Domino’s Pizza» та в компанії «Glovo», згодом – у Львівському комунальному підприємстві «Сяйво». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Боровся із загарбниками на Донеччині.
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
.svg)
_diagram.png){kind=small}
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png){kind=small}
.png)
.svg)
.svg)
