У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні за вересень 2024 року (включно).
Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Загинув в Курській області. Залишились батьки, сестра та двоє дітей. Похорон відбувся 5 вересня 2024 [6][7]
20755
Кияшко Іван Олександрович
с. Вишеньки Золочівської сільської ради, що на Бориспільщині. У 1995 році закінчив Вишенську середню школу. У 2003 році одружився із односельчанкою Валентиною. У сім'ї виросли син Дмитро, 2004 року народження, та донька Анастасія, 2012 року народження. Працював у сфері будівництва. У 2016 році закінчив Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова, здобувши кваліфікацію спеціаліста з економіки підприємства.
20.05.1991, с. Нові Бутори Одеської області. Навчався у місцевій школі. Професійно-технічну освіту за спеціальністю «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» здобув у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Фрунзівське професійно-технічне аграрне училище». Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Проходив строкову службу в місті Миколаєві. Учасник АТО. Під час боїв під Іловайськом отримав поранення. Згодом вступив до лав 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу в складі якої продовжив боронити державу в часи повномасштабного вторгнення. Виконував бойові завдання на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Похорон відбувся 6 вересня 2024. Залишились дружина, син, мати, брат та сестра [10]
20758
Андрієнко Олександр
21.01.1981, м. Львів. У 1988 році родина Андрієнків переїхала на постійне проживання до Латвії. Після закінчення 9-го класу Олександр разом із батьками повернувся до Львова. Тут здобув професійно-технічну освіту. Після завершення навчання працював у Товаристві з додатковою відповідальністю «Львівський маяк». У 2017 році закінчив курси іконопису в Українському католицькому університеті. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини у лавах 103-ї окремої бригади територіальної оборони.
Похорон відбувся 11 вересня у Львові. Залишилися мама, син, брат, двоюрідний брат і сестри, племінники та тітки [11].
20759
Євтушенко Віталій Володимирович
14.07.1967, м. Переяслав. Закінчив Переяславську ЗОШ № 1 (нині – гімназія № 1), здобув професійно-технічну освіту. До ЗСУ працював на ТОВ "Костал-Україна". У Збройних Силах України служив командиром 2 єгерського відділення 1 єгерського взводу 1 єгерської роти 3 єгерського батальйону 152-ї окремої механізованої бригади, був солдатом. Він виконував бойове завдання поблизу села Желанне Друге Покровського району на Донеччині.
м.Кривий Ріг. Працював прохідником дільниці №7 проходки шахти «Покровська» ШБУ. 4 червня 2024 був мобілізований до лав ЗСУ. Служив кулеметником кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини А4706. 29 серпня під час ворожих обстрілів в районі н.п. Борки (рф) Курської області отримав поранення.
Загинув при виконанні бойового завдання в районі н.п. Новосадове Донецької області [16]
20785
Левицький Ігор Романович
31 серпня 1974, м. Городенка. Випускник інституту мистецтв ПНУ, спеціальність музична педагогіка та виховання, 2007 рік. Артист та інспектор оркестру Франківського драмтеатру. Понад 20 років працював у команді театру, долучився до лав ЗСУ ще в часи АТО та пішов захищати нашу країну знову, у перші місяці повномасштабного вторгнення. Старший солдат в/ч А4267.
Загинув поблизу населеного пункту Виїмка Бахмутського району Донецької області внаслідок артобстрілу. Похований на Алеї слави кладовища м. Городенка [17][18]
20786
Вейдаш Вадим
с. Мала Карначівка, Лановецька громада. Молодший сержант, бойовий медик
27.08.1999, м. Львів. Навчався у Скнилівській гімназії імені Праведного Андрея Шептицького Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області. Професійну освіту здобув у Вищому професійному училищі №29 міста Львова. Після завершення навчання працював барменом у закладах громадського харчування. Проходив курси для пілотів дронів та дуже любив займатися цією справою.Під час повномасштабного російського вторгнення добровільно пішов боронити Україну до лав 67-ї окремої механізованої бригади. Нагороджений відзнакою «Учасник бойових дій».
17 липня 1975, с. Плющівка. Після закінчення Плющівської середньої школи продовжив навчання у Миколаєві, де здобув професійну освіту. У 1993-1995 роках проходив службу в Збройних Силах України. Повернувшись до цивільного життя, Іван працював водієм у СТОВ "Дружба". Він був одружений і мешкав у селі Костянтинівка.
12.08.1992, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №86. Згодом продовжив навчання у Фаховому коледжі інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка». Вищу освіту здобув у цьому ж університеті. Працював регіональним менеджером західного регіону у Приватному акціонерному товаристві «Еліт Декор». Проходив строкову військову службу в складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. В перші дні повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист держави до лав Західного територіального управління Військової служби правопорядку ЗСУ.
54 роки, м. Тернопіль. Жив в Миколаєві. Працював на глиноземному заводі. Після лютого 2022-го року з родиною переїхав в Тернопіль. Навчався на зв`язківця. Був мобілізований в липні 2024.
Похорон відбувся 8 вересня 2024 в Каневі. Похований на Алеї Слави [29].
20824
Скрипченко (Баранова) Катерина
1 квітня 1997, 27 років, с. Опришки, Глобинської громади, мешкала в Полтаві. Випускниця Полтавського педагогічного університету, випускниця кафедри культурології. Працювала в Інституті-зв'язку.
48 років, м. Слов'янськ. Навчався у місцевій школі №6, далі — у Слов'янському державному педагогічному університеті. Після навчання працював на місцевому крейдо-вапняному заводі, потім у Державному казначействі. Найдовше працював інженером у структурі "Приватбанку". На початку повномасштабного вторгнення РФ Олексій Устименко переїхав до Києва. Мобілізований у червні 2024 року. Служив телефоністом-лінійним наглядачем в батальйоні забезпечення. Пройшов базову підготовку у Житомирі, далі навчався за спеціалізацією у Полтаві, в інституті зв'язку.
27.09.1994, м. Гайсин Вінницької області. Навчався у школі N6, здобув вищу технічну освіту у Вінницькому політехнічному університеті. Працював у сфері програмування та інформаційних технологій. 4 липня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. У ході мобілізації службу проходив солдатом на посаді старшого телефоніста апаратного взводу зв'язку запасного командного пункту роти зв'язку військової частини А5003.
27 липня 1994, м. Чернігів. Навчався в місцевій ЗОШ Nº35. Після закінчення школи навчався у Чернігівському будівельному ліцеї, де опанував професію монтажника гіпсокартонних конструкцій. Також навчався в Остерському коледжі Будівництва та дизайну за спеціальністю "Технік- будівельник". Проходив строкову військову службу, потім працював в приватних будівельних підприємствах, водієм-експедитором, а також за кордоном водієм далекобійником. З початком повномасштабного ворожого вторгнення долучився до лав ЗСУ, боронив Бахмут. У 2024-му році уклав контракт та продовжив боронити Батьківщину. Молодший сержант
Загинув, рятуючи життя побратиму, в районі н.п.Новоєгорівка, Сватівського району Луганської області. Похований в м.Дніпро на Краснопільському кладовищі Героїв[46].Залишилися дружина і донька .
Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Новоєгорівка, Луганської області. Залишилася дружина [47].
20852
Бойко Олексій Анатолійович
9 листопада 1991, м. Бориспіль. Після закінчення Бориспільського ліцею імені Костянтина Могилка продовжив навчання у вечірній школі та розпочав трудову діяльність. У липні 2024 був мобілізований.
19 грудня 1991. Активіст УНА-УНСО, син визначного політичного діяча-УНСОвця, дисидента і політв’язня радянських часів Анатолія Лупиноса. Навчався у військовому училищі імені Богуна. Закінчив Уманський педагогічний інститут. Під час Революції Гідності разом із братом Іваном вирушив до навчального центру, де формувалося добровольче угруповання УНСО. З 2015-го року підписав контракт із ЗСУ та навчився на мінометника. Воював у Луганській та Донецькій областях. З 2015-го року служив в ЗСУ. Останні роки проживав із родиною в місті Ладижин на Вінниччині. Наприкінці 2023 року отримав поранення руки, проходив реабілітацію в Києві. Сержант 21-го окремого мотопіхотного батальйону “Сармат”, 56 ОМПБр.
Помер в Дніпровському госпіталі внаслідок численних важких поранень, отриманих в запеклому бою поблизу Часового Яру Донецької області. Похорон відбувся в місті Ладижин 8 вересня 2024 [49][50][51][52][53].
1988. З початку російсько-української війни став на захист рідної країни, спочатку волонтерив, а з 2015 року вступив до лав ЗСУ. У 2019 році був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Із 2021 радник міського голови Малина.
2.09.1987, м. Донецьк. Навчався у Донецькому навчально-виховному комплексі №91. Згодом вступив до Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, де вивчав правознавство. Працював адвокатом у Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» (ПУМБ), тут отримав звання «Кращий співробітник 2020 року». Був прихильником ідей «Молодіжного Націоналістичного Конґресу» та брав активну участь у вихованні патріотичної молоді. Також входив до складу громадської організації «Український легіон», де пройшов військовий вишкіл. Із початком повномасштабного вторгнення рф разом із однодумцями став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у складі військової частини А4788
Похорон відбувся 9 вересня 2024 у Львові. Залишились мама, дружина, маленька донечка та брат [58].
20910
Лазарчук Тарас
3 листопада 1985, селище Степань, Рівненщина. Закінчив Степанську школу і вступив до Національного університету водного господарства та природокористування у Рівному. Родина згодом переїхала в Костопіль. У 2008 році закінчив з відзнакою університет за спеціальністю «Гідроенергетика». Деякий час працював на підприємстві «Рівнеобленерго», а потім поїхав у Нідерланди, де працював енергетиком. Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, не маючи жодного досвіду військової служби, повернувся з-за кордону додому. Пройшов медкомісію, і 1 березня 2022 року був зарахований у ЗСУ солдатом. Він дуже хотів служити у полку «Азов», здав нормативи і був зарахований командиром взводу 12 бригади спеціального призначення «Азов». Воював на різних напрямках. Восени 2023 воїн одержав поранення. Лікувався в Києві, про що мало розповідав родині. Під час коротких відпусток та навчань приїздив додому відвідати маму. Познайомив її зі своєю дівчиною.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі Торецька Бахмутського району Донецької області. Вважався деякий час зниклим безвісти, згодом родині сповістили про смерть. Прощання із воїном відбулося10 вересня у Костополі, а також у Рівному. Похований на кладовищі «Нове». Залишилися мама, сестра, двоє племінників та дівчина [59].
Загинув під час виконання бойового завдання в районі Торецька Бахмутського району Донецької області [60].
20912
Сидор Роман
26.11.1974, м. Львів. Навчався у Ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Після завершення навчання працював за фахом. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України від окупантів до складу 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго Сухопутних військ ЗСУ. За особисту мужність був нагороджений заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України – медаллю «Лицарський хрест».
с. Борове Великомостівської громади Червоноградського району. Був стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового батальйону військової частини А2582. Мобілізований на військову службу у травні 2024 року.
Загинув на околицях населеного пункту Новоданилівка Запорізької області [64]
20919
Матвієв Олесь ВасильовичОрден «За мужність» ІІІ ступеня
м. Чернівці. Майор, служив у військовій частині А0284. Був заступником командира 3-го десантно-штурмового батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ. Мобілізувався у перші дні повномасштабного вторгнення. До цього очолював Чернівецький обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
15 березня 1995, с. Грушово, Тячівський район, Закарпаття. Був головним командиром відділення 1 кулеметного взводу 2 штурмової спеціалізованої роти «Шквал» військової частини А7400.
Загинув поблизу села Журавлі Курської області [68]
20942
Теновський Денис
14 вересня 1987, м. Світловодськ. Закінчив 9 класів місцевої ЗШ №2, після чого навчався у Світловодському політехнічному фаховому коледжі на факультеті радіоелектронного приладобудування. Згодом закінчив Державний технологічний університет міста Черкаси, за фахом - «Компʼютерна інженерія». Після навчання працював торговим представником у БК «Дніпро». З початку повномасштабного вторгнення займався волонтерською діяльністю, возив продукти харчування до Бучі, зокрема, допомагав розбирати завали. Попри на непридатність до служби, постійно намагався стати на захист рідної землі. Хоча у військкоматі захиснику 4 рази відмовляли, мобілізувався до лав ЗСУ 13 червня 2024 року. Проходив військову підготовку у Чернігівській області. Згодом його направили на Сумський напрямок. Служив на посаді звʼязківця, солдат. Після був направлений на навчання у місто Полтава. У Полтаві мав закінчити навчання та їхати у Донецьку область стримувати ворожу навалу.
Перебував на місці трагедії у Полтаві 3 вересня, де отримав тяжкі поранення. Захисника госпіталізували, він переніс 4 операції, але 5-та операція стала останньою для Дениса, 5 вересня 2024 року його серце зупинилося. Залишилися дружина, одинадцятирічна донька та двоє сестер [69]
Загинув 5 вересня 2024 року на околиці міста Торецьк Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу [71][72].
20945
Лепіш Роман
24.11.1983, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №63 м. Львова та Ліцеї №70 Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Львівському національному університеті природокористування за спеціальністю «плодоовочівництво». Впродовж останнього часу працював комірником на місцевому підприємстві. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських загарбників. Виконував завдання із захисту суверенітету та незалежності України на Донеччині у лавах 100-ї окремої бригади територіальної оборони.
30.09.1969, м. Ічня. Закінчив 10 класів школи, працював водієм. Проходив військову службу, після чого повернувся до цивільного життя. В умовах повномасштабного російського вторгнення боронив Україну від загарбників, солдат.
Загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання. Похований в Ічні [43]
20949
Тагаєв Владислав Сергійович
(«Форсаж»)
18 липня 2002, м. Ніжин. Після закінчення Ніжинського ліцею при НДУ ім. М. Гоголя у 2019 році вступив до університету. Випускник Факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка. З червня 2023 року Владислав поступив на службу до Спеціального підрозділу головного управління розвідки Міністерства оборони України «Артан»
Загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Коли виходив з позицій в нього потрапив уламок і він дуже швидко помер [76][77]
20950
Пітьовка Михайло Михайлович
1978, м. Коростень. Солдат, майстер-акумуляторник відділення ремонту та зарядки акумуляторних батарей взводу технічного обслуговування та ремонту військової частини А4759, призваний за мобілізацією 17.05.2022 року
Загинув біля села Піщане Куп'янського району внаслідок мінометного обстрілу [78]
6 вересня
20980
Гайдук Василь
16 червня 1971, с.Майдан Івано-Франківської області. Мобілізувався до війська у перші дні повномасштабного вторгнення РФ. Служив водієм автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, молодший сержант.
Вважався безвісти зниклим від 6 вересня 2024 року [83].
20985
Дачевич Сергій
(«Зіна») Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
м. Боград, Одещина. Розпочав військову службу у 2014 році в Ізмаїльському прикордонному загоні. Згодом, у складі комендатури швидкого реагування, брав участь в АТО й ООС, за що у 2019 році був нагороджений відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції". Під час виконання бойових завдань старший лейтенант має ряд відомчих нагород, серед яких: нагрудний знак "Відмінний прикордонник" та "За мужність в охороні державного кордону". У 2023 році Сергій долучився до лав Донецького прикордонного загону. А вже у квітні 2023, керуючи заставою вогневої підтримки, брав участь у героїчній обороні Бахмуту. У квітні 2024 року воїн виїхав на Харківщину, на Вовчанський напрямок, де велися запеклі бої з ворогом, який намагався за будь-яку ціну прорвати оборону захисників України.
11.06.1980, м. Галич Івано-Франківської області. До 2007 року проживав у Рогатині. Навчався у Рогатинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. Згодом здобув професійно-технічну освіту. Впродовж усього свого життя працював у будівельній сфері. У 2007-му оселився з сім'єю у Львові. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Виконував бойові завдання на Донеччині у лавах 132-го окремого розвідувального батальйону ДШВ. За короткий відрізок часу отримав звання «молодший сержант» та посаду командира відділення.
Загинув поблизу села Лісівка Покровського району Донеччини від ворожого FPV-дрона. Похорон відбувся 02024-09-1313 вересня2024 у Львові. Залишилися бабуся, мама, дружина, донька та брат [85][86].
21014
Луцьків Василь
с. Бутини Червоноградського району. Був інспектором прикордонної служби військової частини 9938, старший сержант.
3 вересня 1992, с. Підгородне. Був мобілізований 1 липня 2023. Служив інспектором прикордонної служби групи інженерного облаштування державного кордону, відділення інспекторів прикордонної служби "Шепіт".
Загинув через артилерійський обстріл в районі Луганської області.
21017
Артеменко Володимир
Черкащина. Служив у прикордонних військах у Середній Азії за часів Радянського Союзу. Тоді в Таджикистані йшли бойові дії між різними кланами, і він потрапив у полон до одного з угрупувань. Його вже готувалися стратити, але вчасно встигли військовослужбовці, які відбили його і врятували. Потім повернувся до України та оселився у Кременчуці. Працював в СБУ, у званні підполковника вийшов на пенсію. Однак, коли почалася велика війна, він не міг залишатися осторонь, мобілізований 2 березня 2022 року. Служив командиром стрілецької роти.
Загинув н.п. Верхньокам'янське Бахмутського району Донецької області. Прощання відбулося в селищі Широке Дніпропетровської області
21021
Рак Євген
1 жовтня 1997. Навчався у ліцеї в Гончарівському, після його закінчення - в НУ "Чернігівська політехніка" на спеціальності "Комп‘ютерна інженерія". Захоплювався програмуванням, під час навчання проходив військову кафедру, потім працював програмістом. Старший лейтенант.
10 листопада 1983, м. Челябінськ. Згодом разом з родиною переїхав до Чернігова. Навчався у школі №22, після закінчення школи вступив до Ніжинського інституту культури. Крім того, навчався в Інституті культури і мистецтв ім. Поплавського. З початком війни служив в зоні АТО, уклав контракт з ЗСУ. Потім працював у Державній пенітенціарній службі з виконання покарань. В умовах повномасштабної війни вкотре став на оборону України. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, солдат.
28 років. 10 років провів на війні. Служив у підрозділі "Аеророзвідка", де став оператором розвідувальних дронів. Член оновленої команди МінСтратегПрому, радник міністра з питань стратегічних галузей, приєднався до міністерства минулого літа з лінії фронту і відповідав за роботу з виробниками дронів. Брав участь у боях на Київщині та Чернігівщині, а також у Харківському контрнаступі, де допомагав звільняти Куп'янськ. Крім того, він співпрацював із благодійним фондом "Повернись живим", активно долучався до підготовки нових операторів дронів.
Загинув разом з дружиною Ніною в ДТП вночі 8 вересня [93]
21041
Кулієвич Андрій
— мешканець села Потелич Рава-Руської громади. Воїн був гранатометником військової частини А 7348. Загинув 8 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області у віці 28 років.
Загинув під час виконання бойового завдання біля села Ольгівка Курської області [94]
21043
Лаврись Василь
13.09.1985, м. Рава-Руська Львівської області. Закінчив місцеву середню загальноосвітню школу. Здобув вищу освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Класична філологія». Згодом закінчив Комп'ютерну Академію “IT STEP”. Після завершення навчання працював викладачем у Львівському національному університеті імені Івана Франка, а з часом перейшов у сферу ІT-технологій. Працював 3D-аніматором у Gameloft Lviv. Старший лейтенант. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських окупантів. Виконував бойові завдання у лавах 41-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. За мужність та відвагу був нагороджений низкою державних відзнак.
Похорон відбувся 16 вересня у Львові. Залишилися батьки та сестра з родиною [95][96].
21044
Савчук Олександр
1 серпня 2000. Навчався у загальноосвітній школі №1 міста Сокиряни. Після сьомого класу вирішив навчатися у Буковинському військовому ліцеї міста Новодністровськ. Був головним сержантом батареї артилерійського дивізіону. Свого часу проходив навчання у Німеччині
13 листопада 1995, м. Маріуполь. Долучився до батальйону «Азов» в вересні 2014-го року у віці 18 років. Пройшов шлях від солдата до підполковника. Брав участь в Широкинській наступальній операції, у 2019 році 8 місяців тримав оборону в районі Світлодарської дуги. Брав участь в обороні Маруіполя та Азовсталі в лютому-травні 2022 року. Під його командуванням проводилися рейди глибинної розвідки, диверсії і спецоперації. Потрапив в полон, вижив в терорестичному акті в Оленівці. В вересні 2022 був визволений з полону, після короткої реабілітації повернувся у стрій. Фонд YOUkraine подарував квартиру в місті Українка Василю і його родині. Влітку 2023 брав участь в контрнаступальних діях на Оріхівському напрямку. З серпня 2023 по серпень 2024 брав участь в оборонних та наступальниз діях в Серебрянському лісництві.
Прощання відбулося 13 вересня в Київському крематорії [99][100]
21046
Гребеньков Олександр («Шибеник»)Відзнака Президента України «За оборону України»
15.07.1993, м. Дніпро. Закінчив гімназію №113. Працював комірником. Став на захист своєї держави з початку повномасштабного вторгнення, почав свій шлях в лавах ЗСУ та згодом перевівся до бригади "АЗОВ" і одразу пройшов відбір в загін розвідки, де став навідником гранатомета.
Загинув в Курській області рятуючи важкопоранених побратимів поблизу Кореневського району. Залишилися батьки і дружина. Прощання відбулося 24 вересня 2024 [103]
9 вересня
21070
Грузін Олександр
31 січня 1978. Був учасником АТО, воював у 2022 році під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Згодом військовослужбовець демобілізувався.
16.09.1986, с. Українка Миколаївської області. Навчався у Загальній українківській середньоосвітній школі I-III ступенів. У 2009 році закінчив Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за спеціальністю «Комплекси та системи зенітного озброєння» та здобув кваліфікацію офіцера військового управління тактичного рівня. Після завершення навчання впродовж 2009-2017 років проходив військову службу на офіцерських посадах: у 540-му зенітному ракетному Львівському полку імені гетьмана Івана Виговського Повітряного командування «Захід» Повітряних Сил ЗСУ. Згодом вступив на службу до підрозділів Сил Спеціальних Операцій, був командиром загону спеціальних операцій. Підполковник. Виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил. Перший бойовий досвід отримав у складі зведеного загону «Дика Качка» Повітряних Сил у 2014 році у районі Донецького аеропорта. У 2021 році вступив до Національного університету оборони України, який закінчив за скороченою програмою через початок повномасштабного вторгнення, та був скерований на службу в Командування Сил Спеціальних Операцій. З початку 2024 року виконував бойові завдання із захисту держави від російських загарбників. За мужність та відвагу при виконанні бойових завдань був нагороджений численними державними та відомчими відзнаками, зокрема, «За зразкову службу Україні», «Учасник АТО», «За військову службу Україні» та «За сумлінну службу».
02024-09-088 вересня2024 отримав тяжке поранення під час російського обстрілу касетними ракетами на Запорізькому напрямку. Залишились дружина Олена та 8-річний син Тимофій. Похований на Алеї Героїв в Бучі.[105]
21073
Пуголовко Володимир
4.12.2002, м. Львів. Навчався у Бірківському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Тараса Шевченка. Згодом продовжив навчання у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Завершивши ліцей, вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів. Із 2024 року виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини у складі одного з підрозділів Міністерства оборони України. Боровся з окупантами на Харківщині.
Загинув на Лиманському напрямку внаслідок ворожого артилерійського обстрілу [107]
21076
Загурський Михайло
42 роки, Збаражчина. Був одним з перших добровольців, які, не вагаючись, у 2022 році пішли на фронт. Служив помічником гранатометника батальйону оперативного призначення, старший солдат.
Загинув поблизу населеного пункту Торецьк на Донеччині внаслідок мінометного обстрілу [108].
21077
Стеблина Станіслав
(«Тано»)
22.03.2005, Салтівський район, Харків. Коли почалося повномаштабне вторгнення, Стас з батьками перебували у Харкові під обстрілами, через деякий час мамі і Стасу вдалося виїхати на захід України, а згодом переїхати до Естонії. З самого початку він всю сімʼю попередив, що як тільки йому виповниться 18, то він повертається додому і йде на війну. Приїхавши в Україну, він пішов у рекрутинговий центр, заповнивши всі анкети і згодом попавши на БКПП, він став «РЕКРУТОМ» в піхоті, почав виборювати своєю старанністю, місце в рядах піхоти, не зважаючи на всі труднощі БКПП, щоб пройти курс і стати піхотинцем. Відходивши кампанію в Серебрянському лісницстві, а саме на Болотах, він показав себе гідним воїном. Переїхавши на новий напрямок, невдовзі, стався його останній виїзд.
Він їхав в своїй автівці, на бойове завдання, майже доїхавши на призначену точку, по них відпрацював міномет, попавши в машину, прямо над тим місцем, де сидів Стас. Стас загинув на місці [109].
21078
Андрій («Шлагбаум»)
4.12.1997. Родом з Чернігівщини. Перед повномасштабним вторгненням проходив службу в Десні. В цивільному житті захоплювався мото-ендуро, бажав створити власну базу відпочинку. Навесні 2023 долучився до лав Бригади "Азов", невдовзі приєднався до загону розвідки, де став механіком-водієм БТРа, був кращим у цій справі.
Загинув поблизу села Верхньокамʼянське Бахмутського району Донецької області [110]
21080
Бойченко Василь Юрійович Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест»Почесний нагрудний знак «Срібний хрест»
1.01.2001, с.Княжа Криниця, Черкаська область. Закінчив Військову академію в м. Одеса достроково та 5 березня 2022 року був направлений на слуюбу до 95 ОДШБр. Брав участь у звільненні населених пунктів: с. Долина Слов'янського району Донецької області, населенних пунктів Харківської області. Утримували від ворожих сил поблизу с. Синьківка Харківської області, с. Терни, с.Кліщіївка, м. Торецька Донецької області. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ і ІІ ступенів та іншими відзнаками.
16 травня 2003, 21 рік, м. Хмельницький. Після закінчення Хмельницького ліцею № 10 продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті: там вивчав інженерію. Студент-відмінник інженерного факультету, він двічі намагався піти на фронт у складі ЗСУ, однак на передовій зрештою опинився як воїн 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Був мінометником. Майже рік був на Лиманському напрямку, встиг повоювати й у селищі Нью-Йорк на Донеччині.
Захисник загинув під час виконання бойового завдання 10 вересня 2024 року. Похорон відбувся 17 вересня[114]
21105
Навоєнко Роман
18.07.1991, народився за кордоном. Згодом його родина переїхала до Львова. Навчався у Ліцеї № 6 Львівської міської ради та Середній загальноосвітній школі № 54 міста Львова. Здобув освіту у Львівській комерційній академії (сьогодні — Львівський торговельно-економічний університет). Після завершення навчання працював у будівельній сфері в Польщі, згодом — у сфері розваг в Китаї. У 2020 році повернувся до Львова, працював у патологоанатомічному відділенні лікарні Святого Пантелеймона. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів до лав 124-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував бойові завдання на Херсонщині.
Похорон відбувся 18 вересня 2024 у Львові. Залишились мама і сестра[115]
21106
Шумало Юрій
21.09.1988, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 67 міста Львова. Здобув освіту спершу у колишньому Професійно-технічному училищі № 27, згодом вступив до Львівського технікуму залізничного транспорту (сьогодні — Відокремлений структурний підрозділ "Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету «Львівська політехніка»). Понад 15 років пропрацював на різних посадах у Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Львівська залізниця». Із початком повномасштабного вторгнення росії став на захист держави від окупантів. Боронив Батьківщину на Донеччині у лавах 5-ї окремої танкової бригади Корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ.
24 січня, 35 років, с. Попівка Липовецької громади. Воїн був старшим сержантом, старшим оператором — вогнеметником загону спеціальних операцій полку Сил спеціальних операцій. Був мобілізований у липні 2022 року.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині поблизу міста Часів Яр від ураження БПЛА. Залишилися батьки, сестра, дружина, син Іван та піврічна донечка Мілана[118].
21110
Стрілець Ярослав Олександрович
25.05.2003, Черкаси. Мешкав у с. Вергуни, Черкаський район, Черкаська область. Після школи навчався в Черкаському політехнічному фахововому коледжі. Займався змішаними бойовими мистецтвами. У 2017 по 2019 — трикратний призер Чемпіонату світу з панкратіону та нреплінгу у складі національної збірної України. 2021 — чемпіон світу з Панкратіону. Чемпіон України зі ММА. Добровільно став до лав ЗСУ у травні 2023.
Загинув при виконанні бойового завдання в с. Снагість Курської області[119].
21111
Козаков Дмитрій
(«Чапай»)
23 роки, с. Краснопіль Житомирської області. Навчався у Краснопільській школі I-III ступенів. З 2019 року проходив службу за контрактом у військовій частині 3030 НГУ. У 2020-2024 роках здобував вищу освіту в Київському інституті Національної гвардії України. Захищав свою країну в лавах 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Він був командиром взводу у 5-му батальйоні спецпризначення «Любарт».
Загинув поблизу селища Нью-Йорк на Донеччині внаслідок удару FPV-дроном противника по позиції. Похований в рідному селі. Залишились батьки, брати, сестри та дружина [120]
21112
Пасат Костянтин
37 років, с. Мар'янівка Одеської області. Закінчив Оленівську загальноосвітню школу. З 2012 року жив у місті Балта рідної області. Працював у ТВК «Фортеця». Мобілізований в березні 2023 року. Служив в 61-ій окремій механізованій бригаді на посаді старшого стрільця-оператора 101-го механізованого батальйону. Воював на Донеччині та Харківщині. Був нагороджений почесною відзнакою «Воля назавжди».
Загинув в районі села Фансіївка Курської області. Він отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похований в місті Балта Одеської області. Залишилися дружина та 10-річний син [121].
11 вересня
21130
Харчук Юрій
37 років, с. Бендюга Червоноградської громади. Під час повномасштабної війни з РФ служив у військовій частині А0998.
1987. Втікаючи від війни родина Павловських оселилася в Лучківцях в червні 2022. Голова родини пішов на службу у вересні 2022. Батько-військовий теж загинув. Мав трьох доньок. Був командиром відділення зенітно-ракетного взводу 2 десантно-штурмового батальйону.
Загинув на околицях населеного пункту Торецьк Донецького напрямку [124].
21134
Грондашевський Віктор
2.04.1988, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №79 (сьогодні – Львівська гімназія «Євшан»). Згодом здобув професійно-технічну освіту у Львові. Після завершення навчання пропрацював у різних сферах. У вільний час активно захоплювався тенісом. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів. Боронив територіальну цілісність та незалежність держави у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Загинув під час виконання бойового завдання, в Курській області [83]
21136
Устименко Борис
(«Принтер»/«Малий»)
21 рік, Черкаська область. У 2022 році вступив до 107 бригади тероборони, в 19 років взявши академвідпустку з другого курсу історичного факультету ЧНУ. На початку 2024 звільнився зі служби й відновив навчання в університеті, втім згодом знову підписав контакт із ЗСУ. Воював на Бахмутському та Авдіївському напрямках. А останній час був оператором FPV-дронів у 38-й бригаді морської піхоти
29.11.1981, м. Львів. Навчався у колишній Середній загальноосвітній школі №53 м. Львова. У 2003 році закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Правознавство». Згодом отримав ступінь магістра з права та міжнародної економіки у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Був ініціатором та автором низки національно-патріотичних видавничих та відеопроектів. Працював на Львівській митниці, був приватним підприємцем. Впродовж 2014-2019 років обіймав посаду радника голови СБУ. Від початків національного відродження був учасником таборування Спілки Української Молоді, учасником подій під час Революції Гідності, лицарем відзнаки «Гвардія революції» (Залізний хрест Майдану). Активний волонтер, засновник та активіст ГО «Громадська варта», «Допоможи фронту», інших громадських і волонтерських ініціатив. Із початком повномасштабного вторгнення російських загарбників добровольцем вступив до лав 103-ї окремої бригади територіальної оборони. Під час служби пройшов шлях від молодшого сержанта до старшого лейтенанта ЗСУ та обійняв посаду командира групи ударних безпілотників. За мужність та відвагу при виконанні бойових завдань був нагороджений численними державними і відомчими відзнаками.
5 березня 1993. Навчався в Тернопільському технічному університеті на інженера-механіка. Долучився до лав батальйону Госпітальєри у 2014 році. Здобував досвід у боях біля Савур-Могили на Донеччині, населених пунктах Карлівка, Піски, Тоненьке, Водяне. Воював до 2016 року. Після АТО працював за кордоном, а коли почалося повномасштабне вторгнення, знову пішов захищати Україну. Був бійцем 67-ої окремої механізованої бригади. У роті вогневої підтримки батальйону імені Тараса Бобанича "Ведмідь" виконував обов’язки кулеметника. Звільняв Київщину, Чернігівщину, зокрема воювали за Новий Биків — село, яке росіяни окупували в березні 2022 року. Потім брав участь у боях за Харківщину, а також воював у Серебрянському лісі на межі Донецької та Луганської областей.
Похований 16 вересня 2024 на Микулинецькому кладовищі [129]
21172
Тичка Богдан
48 років, с. Андріївка Золочівського району. Був санітаром 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецького батальйону 6 стрілецької роти 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Воював на Запорізькому напрямку.
3 березня 2001. м. Івано-Франківськ. Здобував освіту в Івано-Франківському національному медичному університеті. З перших днів повномасштабної війни вирішив стати на оборону країни. Він полишив навчання на шостому курсі вишу та 18 лютого 2023 року мобілізувався до ЗСУ. Сержант, служив командиром розвідувального взводу 109 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Загинув поблизу населеного пункту Голубівка на Харківщині. Похорон відбувся 17 вересня [114]
21175
Луцик Роман Олександрович
6.09.1997, м. Березне Рівненської області. Коли йому було 7 років, його родина переїхала до Львова. Навчався у Ліцеї №21 Львівської міської ради. Закінчив Відокремлений структурний підрозділ «Техніко-економічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Будівництво та інженерія». Згодом вступив до Криворізького фахового коледжу Національного авіаційного університету, де здобув професію техніка. Після завершення навчання працював у магазині спортивного спорядження «Комарчеро». Займався гірським туризмом. Подолав Монблан та Ельбрус, досконало вивчив усі куточки українських Карпат. Входив до ультраса футбольного клубу «Карпати». Згодом працював гідом та інструктором з альпінізму. Брав участь у Євромайдані, в 2014 році проходив тактичні навчання від «Азову». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації займався волонтерською діяльністю для потреб українського війська, а в травні 2022 року долучився до ЗСУ. За період боротьби виконував бойові завдання на Херсонському, Запорізькому, Луганському, Донецькому напрямках. Проходив іноземні та внутрішні національні навчання, після яких влітку 2023 року воював біля с. Козачі Лагері, а також здійснював спеціальну розвідку на островах та плавнях в гирлі Дніпра. Із квітня 2024 року виконував завдання на посаді бойового медика роти у складі 12-ї бригади оперативного призначення «АЗОВ», батальйон спеціального призначення «Любарт»
Загинув біля селища Нью-Йорк на Донеччині. Російські окупанти відібрали його життя під час евакуації поранених. Похорон відбувся 18 вересня 2024 у Львові. Залишились бабусі, дідусь, батьки та наречена [115][132][133][134]
21176
Челяпін Юрій
14.07.1968, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №48 м. Львова. Здобув вищу освіту на хімічному факультеті Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання спершу працював інженером з постачання у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівський автобусний завод», згодом займався приватним підприємництвом. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Боронив суверенітет та незалежність Батьківщини на Донеччині та Харківщині у складі 111-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Похорон відбувся 20 вересня 2024. Залишилися три доньки, брат, онучка, племінники та колишні дружини [106].
21177
Римар Олександр Миколайович
39 років, с. Виноградне Мурованокуриловецької громади на Вінниччині. На початку березня 2022 року без зайвих вагань вирушив на захист рідної землі від московських окупантів, солдат
Загинув в Курській області. Не дожив півтора місяця до 22-річчя [136]
21179
Дмитренко Антон
(«Тоха»)
м. Коломия. Ультрас "Покуття". Активно допомагав ВО "Тризуб" імені Степана Бандери. Старший солдат, оператор групи спеціального призначення 140 окремого центру спеціальних операцій.
Загинув в своєму першому бою в Курській області під час штурму села Пльохово [138].
21182
Бутенко Максим
с. Першотравневе (Велетень) Чугуївського району Харківської області. Солдат, стрілець, помічник кулеметника 2-го кулеметного відділення взводу прикриття повітряного простору ВЧ 3051 НГУ.
Загинув поблизу селища Нью-Йорк Донецькох області внаслідок ворожого артобстрілу [139]
21183
Моренко Руслан Олександрович
37 років, селище Девладове. Після закінчення школи у 2004 вступив до Національного авіаційного університету в Києві. Працював в «ДніпроАвіо» інженером-механіком, потім товарознавцем у АТБ. Добровільно пішов в лави ЗСУ, був командиром міномета 1-мінометного взводу мінометної батареї.
Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині [77]
13 вересня
21200
Кутасевич Йосип Петрович
(«Петрович»)
10 травня 1941. Майданівець, лікар-гінеколог, найстарший доброволець батальйону “Госпітальєри”. Долучився до батальйону взимку 2015 року. Весною 2024-го Йосипу Петровичу виповнилося 83 роки.
20 липня 1993, селище Петрове Кіровоградщина. Вступив до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара на фізико-технічний факультет. Закінчив магістратуру. Отримав спеціальність «Двигунобудування, авіаційна та ракетно-космічна техніка». З 21 травня 2016 року проходив строкову службу курсантом у військовій частині 2960. Був учасником бойових дій в АТО. З 4 травня 2017 року по 16 грудня 2019 року перебував у лавах ЗСУ за контрактом, після чого мав працювати по спеціальності у конструкторському бюро держпідприємства «Павлоградський механічний завод». У 2020 році пішки обійшов узбережжя Азовського та Чорного морів, звідки і отримав прізвисько «Робінзон Пішкович». Влітку 2021 року Андрій поїхав працювати у Туреччину, де пройшов туристичною стежкою «Лікійський шлях» зі сходу на захід країни. Потім працював водієм автобетонозмішувача на бетонному заводі у Києві. Військовослужбовець підрозділу спецпризначення «Контакт 12» артилерійської групи бригади «АЗОВ».
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Щербинівка Бахмутського району Донецької області внаслідок ворожого артобстрілу [143].
21203
Стахов Пилип
(«Філ»)
м. Чернівці. Відомий в Чернівцях музикант. Він є автором проєкту влаштування мілітарі-майданчика у парку ім. Ю. Федьковича на вул. Йозефа Главки, 20. Музикант гурту RUTAband. Був воїном буковинського підрозділу "Альбін", який входить до 12-ї бригади спеціального призначення "Азов". Брав участь у боях на Київщині, під Ізюмом, а також воював у найгарячіших точках Донбасу. Під час Харківського контрнаступу разом зі своїм підрозділом звільнив село Велика Комишуваха, що під Ізюмом.
1982, с. Піщани Стрийської громади. Він походив з багатодітної сім'ї. Навчався у Дашавській середній школі, згодом працював на місцевому заводі будівельних матеріалів. У червні 2024-го року був мобілізований до Сил оборони. Був солдатом, навідником механізованого взводу військової частини. Брав участь у боях на Донеччині.
Помер від отриманих на війні травм у Запорізькій лікарні [146]
21205
Гринюк Андрій
59 років, м. Нова Каховка. У 2015-2016 роках Андрій брав участь у бойових діях на території Луганської та Донецької областей. Партієць “Євросолідарності”. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році вивіз родину з окупованої Нової Каховки й пішов добровольцем в ЗСУ. Був поранений, мав нагороди. Старший лейтенант ССО.
Похорон відбувся 15 вересня 2024. Загинув біля села Оріхово-Василівка на Донеччині [122]
21231
Царевич Роман
13.07.1997, с.Завадів Стрийської громади. У перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем подався у лави ЗСУ. Батько також на фронті захищає Україну. За два тижні мало б бути весілля. Був молодшим сержантом, командиром бойової машини реактивної артилерійської батареї.
Загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності країни, боронячи кордони Харківщини.
21233
Годунов Сергій Миколайович
30.10.1979 р.н. с. Козацьке Конотопського району. Кулеметник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7317
11 червня 1976, с. Смяч. Закінчив місцеву школу, потім Остерський будівельний технікум за спеціальністю «будівництво будівель і споруд». Працював будівельником. Був мобілізований у липні 2024
Помер у лікарні в Києві. Отримав поранення 29 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. У Харкові йому зробили кілька операцій. Після цього перевили до лікарні в Києві [156]
9 грудня 1988, селище Отинія. До повномасштабного вторгнення РФ в Україну він був депутатом чинного VIII демократичного скликання Отинійської селищної ради, головою постійної депутатської комісії з питань освіти, охорони здоров'я, сім'ї, молоді та спорту, соціального захисту, захисту прав дітей, культури та духовності. Молодший сержант, служив командиром штурмового відділення у складі 225 окремого штурмового батальйону ЗСУ.
32 роки, м. Болград Одеської області. Після початку війни на сході країни у 2014-му став до лав ЗСУ, а слідом добровольцем у військо пішов і його батько. Отримав поранення біля Іловайська. У жовтні 2018 одружився, а 25 серпня 2020 в подружжя народилася донька.
4 липня 1988, 36 років, м. Сновськ. Закінчив вісім класів у місцевій школі №3, потім навчався у першій школі. Опанував спеціальність "Столяр-верстатник" у Сновському вищому професійному училищі лісового господарства. У 2014 році закінчив Чернігівський національний політехнічний університет. Був підприємцем. До війська долучився у 2023 році, солдат.
1.04.2004, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 90 міста Львова та у Середній загальноосвітній школі №1 міста Львова. Здобув освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище комп'ютерних технологій та будівництва». Після завершення навчання впродовж певного періоду працював у Королівстві Іспанія. Згодом проживав у Сполучених Штатах Америки, там працював на деревообробній фабриці. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся на Батьківщину. Добровольцем вступив до лав 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Похорон відбувся 18 вересня 2024 у Львові. Залишились бабуся та батьки [115][134]
21251
Смаль Євген
7.02.1980, м. Рубіжне Луганської області. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі. У 1998 році закінчив колишнє Професійно-технічне училище №10 м. Рубіжне. Після завершення навчання вступив на військову службу до складу військової частини А1853 у місті Львові. Після закінчення контракту працював у транспортній сфері, згодом – на місцевому підприємстві із виготовлення меблів. Сержант. Із перших місяців повномасштабного вторгнення рф добровільно став на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави на східному напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Згодом був переведений до складу військової частини А4925. Попри отримане складне поранення, мріяв повернутися у стрій.
25 років, селище Рокитне Київської області. Закінчив із золотою медаллю Рокитнянську школу №1. Потім навчався в НТУ «Київський політехнічний інститут імені І. Сікорського». Працював програмістом у компанії «UPTECH». Воював у лавах 12-ої бригади спеціального призначення «Азов». Обіймав посаду командира відділення. За гідну службу був нагороджений міністром МВС пістолетом Fort-20.
Загинув поблизу селища Неліпівка Бахмутського району Донеччини. Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Похований на Рокитнянському центральному кладовищі. Залишились батьки, брат і бабуся [166].
Помер унаслідок поранення отриманого під час бойового завдання на Покровському напрямку [167]
21262
Коновалов Микола
30 років, Гуляйпільська громада. Працював у комунальному підприємстві "Комунсервіс" Гуляйпільської міської ради. Долучився до лав ЗСУ в липні 2024 року. Увійшов до складу 95 окремої десантно-штурмової бригади м. Суми.
Загинув під час виконання першого бойового завдання на території Курської області [168]
21263
Дудинець Максим
21 рік, с. Верчани Стрийської громади. Навчався в Мукачівському військовому ліцеї та у Львівській Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Після закінчення навчального закладу в червні 2024 року був відправлений в зону бойових дій. Був лейтенантом 31-ї окремої механізованої бригади.
Загинув між населеними пунктами Бяхово та Обуховка в Курській області [170]
21265
Грицай Роман
9.08.1985, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №91 м. Львова. Впродовж життя переважно працював у будівельній сфері, у тому числі й за кордоном. У 2007 році втратив батька і важко переживав його смерть. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Боронив суверенітет та територіальну цілісність України у лавах 21-ї окремої механізованої бригади. Боровся із окупантами на Донеччині, Харківщині й Миколаївщині. Під час проходження служби отримав звання «молодший сержант» та неодноразово відзначався військовим командуванням.
Похорон відбувся 25 вересня 2024 у Львові. Залишилася мама, дружина і донька [171]
21266
Гавра Мар‘ян
34 роки, с. Стрілковичі Самбірської громади. Солдат, номер обслуги гранатомета протитанкового взводу механізованого батальйону військової частини А4935.
Загинув на Покровському напрямку. Похорон відбувся 23 вересня [164]
21267
Радич Дмитро Олексійович
32 роки, с. Нещеретове Білокуракінської громади Луганської області. 2014 року, після початку російської агресії проти України, пішов захищати Батьківщину. Потім була демобілізація та мирна робота на Вінниччині - до кінця лютого 2022 року. На початку березня знову виступив на захист рідної землі у складі 3 окремої танкової бригади. Старший сержант.
Помер в «Міській клінічній лікарні №4» міста Дніпра. Похований на Бендюзькому кладовищі [172][173]
21269
Перун Андрій Сергійович
21 травня 1998, с. Грузевиця. Закінчив Чорноострівський професійно-аграрний ліцей, згодом пішов працювати у Райковецьку трудову колонію. У травні 2024 року Андрія мобілізували до Збройних Сил України.
Проходив військові навчання у Одесі, а потім був направлений у Херсонську область. Перебуваючи на бойовому завданні неподалік населеного пункту Токарівка разом з бойовими побратимами потрапили під прямий обстріл човна, на якому вони перебували. Андрій Сергійович був важко поранений, проте зміг сам доплисти до берега, де його пізніше знайшли непритомного з великою втратою крові. Отримавши звістку про поранення сина батьки терміново прибули до лікарні. Лікарі зробили операцію Андрію Сергійовичу та вже наступного дня, 16 вересня від отриманих поранень помер. Залишилося двоє дітей, дружина, батьки [116]
21270
Тіхонов В`ячеслав Миколайович
1 січня1984, с.Миколаївка Дніпропетровської області. У липні 2024 долучився до ЗСУ. Солдат.
Загинув в бою поблизу населеного пункту Борки Курської області. Залишилися батько та сестра. Похований на Алеї Героїв кладовища по вулиці Весняна в м. Кам`янське [174].
21271
Михальчук Іван
29.01.1993, м. Маріуполь, Донецька область. Із відзнакою закінчив Комунальний заклад «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області». Згодом вступив до Національного аерокосмічного університету ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», де здобув освіту за спеціальністю «Літаки та вертольоти». Після завершення навчання працював інженером з обслуговування пасажирських літаків Boeing у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Прогрестех-Україна». Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Загинув внаслідок обстрілу противником в Харківській області [177]
21274
Ленкєєв Микола
27.04.1971, м. Бахмут Донецької області. Навчався у Бахмутській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7 Бахмутської міської ради Донецької області. Здобув професійно-технічну освіту у Державному навчальному закладі «Бахмутський професійний аграрний ліцей». Після завершення навчання проходив військову службу у танкових військах. Повернувшись, спершу працював у місцевій військовій частині, згодом – у автотранспортному підприємстві. Також займався приватним підприємництвом. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Виконував бойові завдання на Харківщині, Донеччині та Луганщині у лавах 11-го прикордонного Краматорського загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району Донецької області [179]
16 вересня
21290
Лемешенко Євген
5 жовтня 1995, м. Світловодськ. Виріс і проживав в Фастові на Київщині. Пластун, склав присягу 18 травня 2013 в Києві. Здобув вищу освіту інженера механіка у Національному університеті харчових технологій. Працював вчителем фізичної культури та спорту в Фастівській ЗОШ№7. З початком повномасштабного вторгнення зголосився добровольцем до 208-го батальйону ТРО. Згодом продовжив службу в 250-му батальйоні ТРО. Після здачі Q-курсу ССО розпочав службу в 73-му Центрі ССО, де став командиром групи.
14.05.2002, м. Кам’янка-Бузька Львівської області. Навчався у Опорному закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Івана Франка Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області. Здобув освіту у Львівському професійному коледжі готельно-туристичного та ресторанного сервісу. Після завершення навчання працював у ресторанній сфері. У 2021 році за власним бажанням підписав контракт із ЗСУ. Початок повномасштабного вторгнення рф зустрів на передовій. Боровся із російськими загарбниками у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила на Донеччині та Луганщині. Отримав складне поранення під час виконання бойового завдання у Золотому Луганської області. Солдат, сапер 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, доброволець
Загинув при виконані бойового завдання у районі н.п. Оріхово-Василівка Донецької області. Похорон відбувся 21 вересня 2024. Залишилися батьки, дружина, двомісячна донька та брат [182][183].
22293
Тимкевич Ігор
54 роки, с. Смільне Золочівського району. Був молодшим сержантом, водієм гранатометного відділення взводу бойового забезпечення розвідувального батальйону військової частини.
Загинув 16 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Серебрянка Донецької області [163].
22294
Корнієнко Олексій
30.12.1993, с. Мирогоща Друга Рівненської області. Навчався у Мирогощанському ліцеї Мирогощанської сільської ради. Закінчив Мирогощанський аграрний фаховий коледж за спеціальністю «Виробництво і обробка продукції тваринництва». Згодом вступив до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Працював у ресторанній сфері у місті Львові. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від окупантів. Боровся із ворогом у лавах 1-го прикордонного Донецького загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
26 лютого 1975, м. Дрогобич. Проживав на вулиці Горішня Брама. Навчався у ЗОШ №5, згодом здобув професію кухара у ПТУ м. Борислав. По завершенні навчання пройшов службу в армії, у внутрішніх військах, в м. Дніпропетровськ. 2 березня 2022 року дрогобичанин поповнив лави ЗСУ – у складі державної прикордонної служби та був переведений у Донецький прикордонний загін. Увесь час перебував на передових позиціях фронту
Залишились мати, дружина, донька, брати та сестри [185]
22296
Савчук Андрій
с. Надрічне, навчався у Надрічнянській школі. Після цього навчався у Львівському училищі та здобув професію електрика. Працював на Урманському лісництві, потім на заводі у Поморянах. У 1989-1991 роках служив строкову службу у армії. У 1999 році почав працювати у Бережанській міжвідомчій охороні. Працював за кордоном. У 2022 році був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді "ЕДЕЛЬВЕЙС" — 108-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, військової частини А3715, 1-ї гірсько-штурмової роти. Під час служби був поранений, неодноразово отримував контузії, та завжди повертався до побратимів, щоб разом з ними захищати Батьківщину. За виконання службових завдань нагороджений державними нагородами та подарунками від командування.
Загинув виконуючи бойове завдання, біля населеного пункту Веселе, що в Донецькій області. Залишилась дружина, дочка, син, брат і вся велика дружня родина [186].
22297
Клименко Віктор
14 листопада 1978, 45 років, с. Михайлівка Новоолександрівської громади. Кулеметник окремого штурмового батальйону “АРЕЙ” УДА 129-ї бригади
12 травня 1996, с. Підкамінь. Закінчив школу в селі Підкамінь, згодом продовжив здобувати освіту в Рогатинському державному фаховому коледжі. З 2015 року працював за кордоном, а у 2021 році повернувся в Україну. Мобілізований 14 травня 2024. Виконував обов’язки навідника 3 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти командування 95-ї десантно-штурмової бригади.
Загинув під час виконання бойового завдання. Похований 21 вересня 2024 на Алеї слави в Коломиї [195].
22315
Вовк Андрій
16.07.1981, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №98. Здобув професійно-технічну освіту у місті Львові. Протягом останнього періоду працював водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техніка монтажу». У вільний час захоплювався автомобілями, любив тварин, а особливо – собак. За словами близьких, завжди дбав про людей, уся його праця йшла від серця. Із початком повномасштабного вторгнення рф став на захист Батьківщини від російських окупантів. Боронив Україну у лавах 22-ї окремої механізованої бригади 38-го армійського корпусу ЗСУ.
Похорон відбувся 25 вересня 2024 у Львові. Залишилися мама, сестра та двоє племінників [171]
22316
Мазурак Василь
53 роки, с. Коропуж Великолюбінської громади. Був учасником АТО. Під час повномасштабної війни боронив Батьківщину у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Обіймав посаду стрільця-санітара мотопіхотного взводу.
27.09.1987, селища Соснове Донецької області. Навчався у Лиманському ліцеї №4 Лиманської міської ради Донецької області. Оскільки його батько тяжко хворів, після закінчення 9-го класу він одразу почав працювати у будівельній сфері. Обожнював проводити час із дітьми – разом із цивільною дружиною виховував чотирьох дітей. У 2020 році разом із родиною переїхав на Рівненщину, де працював на пекарні. У 2023 році переїхав до Львова. Став до лав 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса. Виконував бойові завдання на Донеччині
11 травня 1979, 45 років, м. Ковель. Був гранатометником і служив у комендатурі швидкого реагування 11-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Солдат
1977, с. Бортятин, Судововишнянська Територіальна Громада. Старший солдат. Був старшим солдатом, старшим стрільцем військової частини А4355. Призваний на військову службу 13 червня 2024 року.
Загинув на полі бою поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району Донецькій області [201][202]
22341
Лопушинський Іван Євгенович
1978, м. Калуш. Боронив незалежність України від початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації, був призваний на військову службу 5 березня 2022 року.Служив командиром автомобільного відділення однієї з військових частин, молодший сержант
Загинув 18 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання [206]
22349
Пашкевич Ніна МиколаївнаНагрудний знак «За зразкову службу» (Міністерство оборони України)
47 років, м. Здолбунів, Народилася у сім’ї вчителів. Рівненська область. Закінчила Здолбунівську ЗОШ № 6, а згодом - Харківський державний інститут фізкультури і спорту. Працювала вчителем фізичної культури в ЗОШ №3, тренером у дитячо-юнацькій спортивній школі. Займалася важкою атлетикою, виховувала майбутніх чемпіонів у спортивній школі «Авангард» м. Рівне. Серед її вихованців була чемпіонка України, переможниця першості в Європі. Майстер спорту з важкої атлетики, десятиразова чемпіонка України серед ветеранів, бронзова призерка світової першості серед ветеранів. Свого часу займалася була тренером і в Туреччині. Коли повернулася до України, працювала начальником служби охорони в приватній організації. На початку повномасштабної війни вступила до добровольчого батальйону «УНСО-Захід». А з липня 2022 року - до лав ЗСУ у 112-ту бригаду, в 11 батальйон спецпризначення. Воювала на Донецькому напрямку, була стрільцем-зенітником зенітно-ракетного відділення. Нагороджена нагрудним знаком «За зразкову службу». У квітні 2024 року Ніна Пашкевич стала переможницею Чемпіонату України з важкої атлетики. Загалом у спортсменки приблизно сто спортивних нагород.
10 грудня 1984. Син поетки "витісненого покоління" Валентини Отрощенко та поета Київської школи Валерія Іллі. Випускник Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, навчався на заочній формі спеціальності "Українська мова та література" з 2006 року. У 2013 році став лауреатом премії Олеся Гончара за збірку поезій "Коріння океану". Мобілізований до війська в червні 2024.
Похований на Алеї героїв на міському цвинтарі у селі Чукалівка [217].
21371
Поправка Олег
11.03.2003, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Навчався у Криворізькій гімназії №75 Криворізької міської ради. У 2020 році вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, здобув освіту на факультеті ракетних військ і артилерії. Мав великий авторитет серед однокурсників. Марив військовою справою. У вільний час активно займався спортом: айкідо, джиу-джитсу та волейболом. Із початком повномасштабного вторгнення росії став на захист України від загарбників до лав 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Похорон відбувся 25 вересня 2024 у Львові. Залишилися батьки, дружина, сестра та племінник [218].
21372
Витязь Андрій МихайловичОрден «За мужність» ІІІ ступеня
11.12.1978, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 54 м.Львова. Здобув вищу освіту у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Після завершення навчання займався приватним підприємництвом у сфері перевезень. Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на оборону Батьківщини. Спершу вступив до складу медичного батальйону «Госпітальєри», у 2023 році підписав контракт із 80-ю окремою десантно-штурмовою Галицькою бригадою. Боровся із загарбниками у «гарячих» точках фронту.
Похорон відбувся 25 вересня 2024 у Львові. Залишилися мама, двоє дітей, колишні дружини, двоюрідні сестри, брат, хрещені діти, хрещений батько, племінники та племінниці.[171] Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[66].
21373
Гречун Микола Васильович
53 роки, с. Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області у сім’ї, в якій окрім нього зростали ще двоє дітей. Усім дуже рано довелось пережити втрату матері, відтоді лише батько був для них опорою та підтримкою. По закінченні місцевої школи Микола здобув професійну освіту у Вінницькому технікумі залізничного транспорту. І після служби в армії своє життя пов’язав із містом над Бугом. У Вінниці створив сім’ю, де разом із дружиною плекав донечку. Працював на різних підприємствах. Останнє десятиліття перед повномасштабним вторгненням присвятив роботі на будівельних майданчиках як в Україні, так і за її межами.
Загинув в районі міста Новгород-Сіверський, де перебуваючи на бойовій позиції, до останнього — героїчно та мужньо прикривав вогнем своїх побратимів [67].
21374
Кучерак Іван
30 років, с. Зарічне Стрийської громади. Був сапером інженерно-саперного взводу.
Загинув поблизу села Неліпівка Бахмутського району, Донецької області [220]
20 вересня
21400
Лапчук Василь СтепановичОрден Данила ГалицькогоНагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)Медаль «20 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)Медаль «15 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)Медаль «10 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)Нагрудний знак «Учасник АТО»Медаль «За жертовність і любов до України»
Орден святого великомученика Юрія Переможця
19.03.1985, с.Пісочна. Підполковник, був заступником командира 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого з морально-психологічного забезпечення.
Загинув від ракетного удару на Донеччині в околицях населеного пункту Добропілля [221][222]
21401
Брошко Віталій
3 грудня 1983, 41 рік, Яблунів, Косівський район, Івано-Франківська область. На початку повномасштабного вторгнення РФ мобілізувався до ТРО. брав участь у боях на Запорізькому напрямку у складі 74 батальйону 102 бригади ТРО. У 2023 році звільнився зі служби.
54 роки, селище Берегомет, Буковина. Служив у військовій частині А2167. До повномасштабного вторгнення він працював у Берегометському лісгоспі. У березні 2022 року долучився до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. був старшим стрільцем. За час служби обороняв околиці Бахмута, визволяв правобережжя Херсонщини та допомагав стримувати наступ російської армії на Донеччині.
Загинув в бою поблизу Вугледара Волноваського району Донецької області внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Похорон відбувся 25 вересня [224][225].
21403
Бугров Сергій Віталійович
1998, с. Рівне Волинської області. Гранатоментник 95ОДШБр.
Загинув внаслідок ворожого обстрілу по Одещині [229]
21410
Бойко Олександр Анатолійович
Київщина. Адвокат, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю у грудні 2018 року. Як зазначають його партнери з адвокатського об’єднання DixiLex
Гурин Ігор ЛеонідовичОрден «За мужність» ІІІ ступеня
7 травня 1993, с. Яворів. Гранатометник 4-го десантно-щтурмового відділення 3-го десантно-штурмового взводу 2-ї роти 1-го батйльону в.ч. А0284, солдат.
Загинув в районі села Білогорівка Сіверськогодонецького району Луганської області. Залишилися мама і брати [232]
22416
Гордей Іван
47 років, с. Киселів, Буковина. У листопаді 2022 року долучився до ЗСУ. Служив у військовій частині А3719 та був старшим майстром техобслуговування танкового батальйону, молодший сержант.
56 років, м. Володимир. Свою кар’єру у правоохоронних органах він розпочав із відділу внутрішніх справ у місті Володимирі в 1991 році. Працював на різних посадах у карному розшуці, а з березня 2005 року — начальник відділу міліції у Володимирі, який очолював упродовж шести років. Полковник Збройних Сил України. Працював на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області, після чого став заступником начальника міліції Херсонської області. Після повномасштабного вторгнення Росії в України волинянина призначили радником колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Загинув внаслідок вогневого ураження російських артилерійських та мінометних систем і FPV-дронів поблизу Козачої ЛокніКурської області. Похорон відбувся 2 жовтня 2024 [234]
22419
Кабюк Дмитро
(«Гуцул»)
54 роки, селище Путила. Перший раз як доброволець пішов в АТО, хоча на той час мав трьох неповнолітніх дітей і міг не йти воювати. Вдруге підписав контракт із ЗСУ в грудні 2021 – зробив це на пів року, втім через повномасштабну війну його служба тривала майже три роки. Від початку повномасштабної війни у служив складі 14-ї механізованої бригади. За час служби один раз мав відпустку – тоді відразу пішов у гори, бо "скучив за природою Карпат".
Серце зупинилося в окопі. Залишилася дружина і п'ятеро дітей. Його зять безвісти пропав на війні 2 місяці до його смерті. Син Іван також воював в АТО [235]
22420
Дорожівський Андрій
м. Дрогобич. Від початку повномасштабного вторгнення чоловік воював у лавах Нацгвардії, був снайпером другої категорії стрілецького відділення 5 стрілецького батальйону військової частини 3002, 2 ОБр.
Загинув поблизу міста Українськ Покровського району [238].
21447
Василечко Орест-Микола Орестович
26 лютого 1999, с. Старий Лисець. Після закінчення дев’ятого класу навчався в Івано-Франківському коледжі технологій і бізнесу, потім – у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького на відділенні харчових технологій. Диплом магістра здобув у Західноукраїнському національному університеті. Служив старшим водієм роти вогневої підтримки 6-го батальйону спеціального призначення військової частини 3057 Національної гвардії бригади АЗОВ, старший солдат.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу в районі Торецька. Залишилися батьки і брат Тарас, який також служить в НГУ [239]
21448
Соколовський Олексій Ігорович
1988, Тетіївська ТГ. Навчався в міській школі №1, потім виїхав за кордон і успішно займався бізнесом. У 2023 виріши повренутися в Україну і долучитися до війська.
Загинув в результаті артилерійського обстрілу на Донеччині
21450
Шатило Антон («Сміт»)
21 червня 1983, Городня. Навчався у Городнянській школі №2. Після закінчення школи продовжив навчання у Києві, а згодом працював за кордоном. Вперше на війну пішов добровольцем у 2014-му році. Виконував диверсійні завдання в тилу противника. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до тактичної групи «Реванш» ГУР МО. Фахівець у мінно-вибуховій справі.
Загинув під час виконання бойового завдання стікши кров`ю затягуючи турнікет побратиму Колбасинському Артему [241]
21452
Колбасинський Артем («Денсер»)
25 лютого 2000. У 2019 році отримав диплом хореографа Київської академії танцю імені Сержа Лифаря. До повномасштабного вторгнянн був артистом балету литовського Клайпедського державного музичного театру. Вступив до лав «Реванш» ГУР МО в якості кулеметника. Через детонацію гранати Ф-1 отримав поранення очей, одужавши одразу став в стрій
30 грудня 1978, м. Вінниця. Народився в сім'ї військового. Після закінчення 12-ї загальноосвітньої середньої школи здобув вищу освіту у Вінницькому національному аграрному університеті, а згодом у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Був приватним підприємцем, директором ТОВ «ЧІНКРАЇН М’ЯСНА КОМПАНІЯ». Балотувався в Вінницьку обласну раду. Багато допомагав ГО «Вінниця ДАУН СИНДРОМ», оскільки й сам був батьком особливої дитини. Був бойовим медиком.
Допомагав Батурину тягнути пораненого Колбасинського Артема. Вони загинули втрьох. Похований 9 жовтня 2024 на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Залишилося троє дітей [243][244][245].
22 вересня
21480
Присяжнюк Микола Вікторович
1997. Проживав у с.Красносілка Чуднівської громади.
Отримавши важкі поранення та контузію, був демобілізований, але його серце зупинилось [67]
21484
Романюк Василь
1971, с. Голосків, Отинійська громада. Служив старшим стрільцем-оператором гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А3892.
31.08.1998, м. Токмак Запорізької області. Навчався у Закладі загальної середньої освіти №6 Токмацької міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Багатопрофільний центр професійно-технічної освіти» за спеціальністю «Кухар-кондитер». Згодом родина переїхала до Львова. Обіймав посаду приймальника у відділенні Нової пошти №4. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Виконував бойові завдання у лавах 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» імені Олега Куцина.
Похорон відбувся 30 вересня у Львові. Залишилися дружина та син [178].
21489
Боровик Клим Олександрович
4.05.2004, м. Обухів. Закінчив Обухівську ЗОШ 2. Потім продовжив своє навчання у Монастирищенському професійному ліцеї на Черкащині. 27 травня 2024 року вступив до лав ЗСУ до складу 5-ї окремої штурмової бригади.
Загинув в районі села Іванівське Бахмутського району Донецької області, під час проведення пошуково-розвідувальних дій [249].
21490
Ушенко Максим
38 років, с. Просторе Луганської області. З 2017 року виконував завдання у зоні АТО/ООС. Спершу — у складі 138 навчального батальйону матеріального забезпечення, пізніше – 46 окремого штурмового батальйону "Донбас". Початок повномасштабного вторгнення захисник зустрів на передовій. З 2024 року воював у лавах 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
Загинув поблизу села Гродівка Покровського району Донецької області. Для підтвердження загибелі довелося проводити ДНК-експертизу. Похорон відбувся 10 листопада 2024 [250]
23 вересня
22520
Горохолінський Андрій
(«Че Гевара»)
30 травня 1982. Пластун станиці Кам`янець-Подільський, склав присягу в 1999 році. З вересня 2000 навчався на філософському факультеті Львівського університету ім. Франка. Зпочатку АТО в силах оборони. З грудня 2014 по травень 2016 добровольцем долучився до батальйону Гарпун. Згодом приєднався до ЗСУ де служив від 2017 до 2020. Після звільнення працював в компанії Українська броня та їздив на роботу до Чехії. З повномасштабним вторгненням моблізувався. Кілька разів отримував поранення. Служив оператором у 8 полку спеціального призначення ССО імені Князя Ізяслава Мстиславича.
Загинув в ніч на 23-тє вересня під час виконання бойового завдання на фронті [251]
22521
Керничний Геннадій Русланович Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеняНагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
29.01.1997, м. Бар, Вінницька область. У 2013 році закінчив Буковинський військово - спортивний ліцей з відзнакою. Здобув професію бджоляра. Майстер спорту з бойового самбо. Приєднався до лав ЗСУ наприкінці 2014-го року. Пройшов бої в Дебальцевому, Мар`янці, Зайцевому, Щасті. У 2018 році отримав складне поранення: довелося ампутувати частину правої ноги. Пройшов реабілітацію, став на протез. У 2019 році на протезі продовжив служити, паралельно вступивши на навчання у Кам'нець-Подільський аграрний університет, факультет агрономія. 2021рік - пройшов ківкурс, здобувши посаду старшого інструктора групи інструкторів центру ССО. З перших днів повномасштабного вторгнення захищав Київщину, далі Харківщину, Донеччину і зрештою дістався до Курщини. У місті Бахмут перебував 10 місяців.
12 січня 2003, м. Кривий Ріг. Навчався в школі №89. Фанатів від футболу, ультрас. У липні 2021 року вступив до Політехнічного фахового коледжу Криворізького національного університету на заочне навчання, який закінчив у 2023 році за спеціальністю «Локомотивне господарство». В період 2021-2023 років працював на «Арселорміттал» помічником машиніста. В квітні 2023 року вступив до лав організації Центурія. В травні 2024 вирішив стати воїном, приєднавшись в лави розвідувального взводу I-го механізованого батальйону III окремої штурмової бригади.
4 липня 1971, с. Лучинці. З 2022-го разом з побратимами старший стрілець-оператор 3 стрілецького відділення, 2 стрілецького взводу, 1 стрілецької роти бороний Донеччину. Навіть після важкого поранення ноги й тривалої реабілітації не покинув фронт.
56 років, м. Кам'янське. Упродовж 1986–1988 років проходив строкову військову службу. У 1993 році закінчив Дніпродзержинський державний технічний університет. У лютому 2022 року приєднався до лав ЗСУ.
Загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
22581
Достаєцький Руслан
14.04.1978, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 72. Здобув вищу освіту у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Закінчив військову кафедру при університеті. Після завершення навчання займався сімейною справою – квітковою крамницею. Впродовж останнього періоду працював керівником підрозділу з виробництва засобів блискавкозахисту у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лео Лайтмен Україна». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини у лавах 5-ї окремої штурмової Київської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Боровся із окупантами на Донеччині.
Похорон відбувся 1 жовтня 2024 у Львові. Залишилися мама, дружина, син та брат [259]
22582
Вовк Роман
12.09.1992, м. Львів. Закінчив Середню загальноосвітню школу №65. Згодом продовжив навчання у Львівському вищому професійному училищі інформаційно-комп’ютерних технологій за спеціальністю «Слюсар». Згодом вступив до Львівського кооперативного фахового коледжу економіки і права. Проходив строкову службу в 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого. Завершивши службу, працював у Львові у сфері торгівлі, а впродовж останнього періоду – на шиномонтажі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від загарбників. Боронив суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини у лавах 150-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на східному напрямку.
Загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Журавлівка Бєлгородської області. Похований на міському кладовищі у селі Гаразджа [264].
26 вересня
22610
Баран Михайло
9 жовтня 1980, с. Голинь Калуської громади. Служив гранатометником 2 механізованого відділення 2 механізованого батальйону однієї з військових частин.
Загинув поблизу Неліпівки Бахмутського району Донецької області. Похорон відбувся 2 жовтня 2024 [234]
27 вересня
22630
Гороховський Олег
3 червня 1975, с. Городиська. Проживав у селі Верхня Липиця, там закінчив школу. Згодом навчався у Бурштині, здобув професію водія. Старший солдат, воював у Донецькій та Луганській областях.
15.09.1993, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 92 м. Львова. Здобув освіту у Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права. Після завершення навчання працював у сфері торгівлі. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації спершу займався волонтерською діяльністю, згодом добровільно став на захист держави від окупантів до складу 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального обʼєднання Національної гвардії України. Виконував бойові завдання на східному напрямку.
17.09.1985, м. Львів. Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі. Впродовж певного періоду часу працював у будівельній сфері. За словами близьких, був надзвичайно «працьовитою, доброю та чесною людиною». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від російських загарбників. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету, територіальної цілісності та незалежності держави у лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Боровся з окупантом на Донеччині.
1 лютого 1990, с. Михнівці. У рідному селі здобув середню освіту. У Лубнах закінчив професійно- технічне училище №12. Після проходження строкової служби у лавах Збройних Сил України, повернувся додому, у Михнівці. Працював електриком у СТОВ «Придніпровський край». Пізніше працював у Києві. У серпні 2022 року доєднався до лав ЗСУ.
Помер 27 вересня в медичному закладі селища Чемерівці Хмельницької області в результаті нападу [268]
22636
Заєць Роман
29 років. Випускник 2018 року факультету педагогічної освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, який навчався на кафедрі спортивних та рекреаційних ігор (спортивна спеціалізація – гандбол). Гандболіст, гравець команди «СКА-Львів». Неодноразовий переможець Універсіад Львівщини, срібний (2017) і бронзовий (2015) призер Універсіад України, гравець команди чемпіонату України «СКА-Львів».
13 вересня 1999, 25 років, м. Вінниця. По закінченні школи обрав правничу спеціальність. Навчався заочно на юридичному факультеті Вінницького аграрного університету, до завершення якого йому наразі залишався останній курс. Воював у лавах 131 ОРБ імені полковника Євгена Коновальця на Миколаївському напрямку. У березні 2022 року отримав важке поранення. Множинні травми, втрата ноги та контузія позначились на його здоров’ї.
Помер від поранень, отриманих у березні 2022 року 27 вересня 2024 року. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища [270][271][272].
22638
Синюк Віталій
13.02.1996, м. Львів. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 7 Львівської міської ради. Здобув освіту в Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг». Працював у будівельній сфері у Львові, впродовж останнього періоду займався виготовленням декоративних свічок. У вільний час захоплювався кінематографом. Із початком повномасштабного вторгнення виконував завдання із оборони України у лавах 67-ї окремої механізованої бригади.
Залишилися дружина, 6-річний син, бабуся з дідусем, дві сестри, брат, тітка, велика родина [273]
28 вересня
22670
Маркевич Богдан
4.09.1986, 38 років, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №95. Отримав вищу освіту на факультеті журналістики Львівського університету. До січня 2024 року працював асистентом кафедри мови засобiв масової iнформації. На початку 2024 року став на захист України і обороняв Україну у лавах Збройних сил, служив у складі одного з медичних підрозділів.
Похорон відбувся 2 жовтня 2024 у Львові. Залишилися батьки, сестра та племінник.[260][261]
22671
Бобков Євген
16.02.1980, м. Енергодар. Навчався у Енергодарському багатопрофільному ліцеї Енергодарської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Запорізька політехніка». Після завершення навчання проходив військову службу у лавах військ протиповітряної оборони на території Запорізької області. Працював керівником групи лабораторії ЦТАВ на ЗАЕС. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації родина Євгена перебралася до Львова. Працював у оборонній сфері, а згодом доєднався до лав ЗСУ. Виконував бойові завдання на східному напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила
57 років, м. Самбір. Був молодшим сержантом, номером обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону 33 окремої механізованої бригади військової частини А4447.
Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»
24 червня1988, м. Рожище. В 15 років навчався у Волинському обласному військовому ліцеї, по закінченні вступив на юридичний факультет ВНУ ім. Лесі України на заочне відділення, щоб піти на строкову службу до армії. В армію Павло прийшов ще у 2007 році, тоді відслужив строкову десантником в Миколаєві, потім відслужив контракт. Далі попрацював два роки в Беркуті, потім повернувся на другий контракт. За оборону Красного Лиману нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня 8 липня 2014 року. За оборону Донецького аеропорту Павло отримав орден «За мужність» ІІ ступеня 4 грудня 2014 року. Найважчим для бійця став бій у лютому 2015-го за Логвинове, на Дебальцівському виступі. Разом із бійцями інших підрозділів зачищав село, яке захопили росіяни. Бій розпочався близько шостої ранку, а вже об одинадцятій українці вибили ворожу піхоту й танки з населеного пункту, зайняли село та почали чекати на підтримку інших підрозділів наших військ. Замість підкріплення через чотири години з Горлівки на легкоозброєні українські підрозділи посунули ворожі танки. Відходили під прицільним вогнем танкових гармат ворога. Після другого поранення у вересні 2016 року, Павло Чайка отримав призначення на нове місце служби— Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України. 26 лютого 2015 року за виняткову мужність і героїзм, проявлені в боях на Дебальцівському плацдармі, нагороджений орденом «За мужність» І ступеня. Капітан, повний кавалер ордена “За мужність”, “Народний герой України”.
Загинув у ДТП на мотоциклі у Луцькому районі [277][278]
22701
Кусочек Ігор Олександрович
(«Чака»)
12 червня 2004, с. Травкіне. Здобував у Бобровицькій середній школі №2 та в державному професійно-технічному навчальному закладі «Броварський професійний ліцей». В ліцеї отримав цивільну професію монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, електрозварник ручного зварювання. У січні 2023 року переступив поріг рекрутингового центру полку «АЗОВ», та був мобілізований в якості рекрута в навчальний центр Національної Гвардії України.
Загинув на Донеччині внаслідок мінометного обстрілу [280]
22703
Мінаєв Дмитро
11.09.1996, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі №73. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг». Після завершення навчання вступив на військову службу до лав 1-ї Галицько-Волинської радіотехнічної бригади. Впродовж 2017-2018 років у її складі виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. Опісля повернення працював кухарем у низці відомих закладів міста Львова. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся до складу бригади та став на оборону держави від окупантів. Згодом боронив суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини у лавах 225-го окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України.
30 років, селище Лисець. Закінчив історичний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Опісля воїн мобілізувався до лав Збройних сил України.
18.07.1987, м. Львів. Навчався у Середній загальноосвітній школі № 40 м. Львова. Згодом вступив до Молодіжного навчального центру імені святого Івана Боско, здобув освіту за професією «Столяр, виробник художніх виробів з дерева». Після завершення навчання працював на підприємствах із виготовлення меблів та виробництва дзеркал у місті Львові. Згодом змінив сферу діяльності, спершу працював кухарем у ресторані «Делюкс», згодом обійняв посаду шеф-кухаря у закладах «СоулКітчен» та «Львівська мануфактура кави». Впродовж останнього періоду працював кухарем у місцевому закладі освіти. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист держави від окупантів до складу військової частини А4941. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України на південному і східному напрямках фронту.
Залишилися дружина, дві доньки, мама та сестра [283]
22742
Наслєдов Віталій
42 роки, м. Нікополь. Працював на підприємствах міста Нікополя. Крім цього, військовий був учасником АТО. 24 лютого 2022-го чоловіка призвали до лав Збройних сил України.
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.png)
