Ця стаття є кандидатом на позбавлення статусу вибраної з 14 січня 2025. Її необхідно якнайшвидше покращити, довівши до відповідності критеріям. Обговорення триває на сторінці номінацій.
Украї́нська му́зика починає відлік із IX століття нашої ери — часів становлення Русі[1] — і у своєму розвитку охоплює переважно всі види музичного мистецтва — народну і професійну, академічну і популярну музику. Нині (2020-і) українська музика в її різноманітності звучить в Україні та далеко за межами, надалі розвивається в народній та професійній традиціях і є предметом вивчення науковців.
Загалом первісне музикування мало синкретичний характер — пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності. Найчастіше музичний супровід мали обряди й церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. В уяві людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магічно-охоронного значення. У музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, від зурочення. Існували і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості ґрунту й плодовитості худоби.
У первісній грі починають виділятися солісти, заспівувачі; розвиваючись, диференціюються елементи музично виразної мови. Речитація на одному тоні ще без чіткої розміреності інтервальних ходів (низхідний глісандуючий рух первісної мелодії близькими, найчастіше, сусідніми звуками) призводить до поступового розширення звукового діапазону. Закріплюються кварта і квінта як природні межі підвищення і зниження голосу, а тим самим як опорні для мелодії інтервали і заповнення їх проміжними (вузькими) ходами.
Цей процес, що відбувався в найдавніші часи, і був тим джерелом, з якого виникла народна музична культура. Він започаткував формування музичних систем, унаслідок своєрідності яких у подальших історичних умовах виникають національні прикмети музичної мови.
Про становлення народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.
Самобутній національний стиль найбільш повно представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади — еолійський, іонійський, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським, і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.
На Прикарпатті й Карпатах розвинулися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натуральному ладу, низхідні глісандо в закінченнях фраз, спів із вигуками, імпровізаційна мелізматика, силабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. У ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманний особливий — гуцульський лад, а також — еолійський, іонійський, та дорійський. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польською, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостро трепетливому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силабічного речитативу.
За своїм значенням у житті народу, за тематикою, сюжетом і музичними властивостями українська народна пісня поділяється на безліч різноманітних жанрів, що об'єднуються певною системою ознак. У цьому розумінні найтиповішими жанрами української пісні є:
У XV–XVI століттях історичні думи та пісні стають одним із найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Як зазначав арабський мандрівник Павло Алепський (мемуарист, син Антіохійського патріарха), який у 1654 і 1656 роках побував в Україні:
«Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрасно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії».[4]
Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних та величальних пісень, що були дуже поширені ще в умовах князівського побуту Київської держави. У них звичайно прославляли князів, походи та інші історичні події. Так, ще в XI столітті співали князям Мстиславу, Ярославу та іншим — «славослів'я» (возвеличення). У літописах міститься багато вказівок також на виконання різних історичних оповідей про походи «на греки і хозари», про «свари і бійки князів» тощо.
Творцями і виконавцями історичних пісень та дум, псалмів, кантів називали кобзарями. Вони грали на кобзах чи бандурах, які стали елементом національного героїчно-патріотичного епосу, волелюбної вдачі і чистоти моральних помислів народу.
Уже в XIV–XVII та XVIII століттях українські музиканти уславилися за межами України. Їхні імена можна знайти в літописах тих часів серед придворних музикантів, зокрема при дворі польських королів чи російських імператорів.[6] Найвидатніші давні кобзарі — Тимофій Білоградський (відомий лютнист, 18 ст.), Андрій Шут (19 ст.), Остап Вересай (19 ст.) та інші.
З метою захистити своє мистецтво вони об'єднувалися в братства, співацькі цехи, які мали свої статути. Особливого розвитку ці братства досягають у XVII–XVIII століттях, продовжуючи існувати навіть і на початку XX століття до жорстокого знищення радянською владою.
Важливе місце в українській музичній культурі займає інструментальний фольклор. Музичний інструментарій України вельми багатий і різноманітний та охоплює духові, струнні та ударні інструменти. Значна частина українських народних музичних інструментів сягають часів Русі, інші інструменті (наприклад, скрипка) прийнялися на українському ґрунті пізніше, проте набули своїх виконавських традицій і особливостей.
Найдавніші пласти українського інструментального фольклору пов'язані з календарними святами та обрядами, які супроводжувалися маршовою (марші до ходи, вітальні марші) і танцювальною музикою (гопачки, козачки, коломийки, полечки, вальси, голубки, аркани тощо) і пісенно-інструментальною музикою для слухання. Традиційні інструментальні ансамблі частіше за все були трійками з різних інструментів, наприклад, скрипки, сопілки та бубна (так звана троїста музика). Виконання музики передбачає також певну частину імпровізації.
Під час молитов у побутових умовах (в хаті, на вулиці, біля церкви) для акомпанементу до кантів, псалмів часто використовували колісну ліру, кобзу та бандуру.
У часи Запорозької Січі в оркестрах Війська Запорозького звучали литаври, барабани, козацькі сурми і труби, причому литаври входили до числа клейнодів Запорозької Січі, тобто до числа священних символів державності України.
Інструментальна музика стала і невід'ємною частиною міської культури. Крім загальнонаціональних інструментів, як-от скрипки, бандури, міська культура представлена такими інструментами, як столоподібні гусла, цитру, торбан. Під їхній акомпанемент співали величальні пісні, міські пісні й романси, релігійні піснеспіви.
Український фольклор у творчості професійних та аматорських колективів
У XX столітті до українського фольклору звертались численні професійні та аматорські колективи України, створювались ансамблі також і в емігрантських колах закордонних країн. Визначною стала особливість представлення фольклорних традицій у формах академічного музикування.
Українська народна пісня лягла в основу творів багатьох українських композиторів. Найвідоміші обробки українських пісень належать Миколі Лисенку та Миколі Леонтовичу, значний внесок у дослідження та збирання народної творчості внесли вітчизняні фольклористи — Філарет Колесса та Климент Квітка.
З 1980-х років спостерігається зростання інтересу до автентичних форм народного музикування. Першопроходцями цього напрямку вважається заснований 1979 року гурт «Древо», очолюваний професором Київської консерваторії Є. Єфремовим. У 2000-ні роки в Україні виникають такі фестивалі етнічної музики Країна мрій та Шешори, де народна музика звучить як в автентичному виконанні, так і у різноманітних обробках у рок- чи поп-напрямків. Серед сучасних гуртів автентичного співу «Божичі», «Володар», «Буття», етнічні мотиви використовують гурти «Тартак», «Воплі Відоплясова», «Мандри», «Гайдамаки», «Очеретяний кіт», оригінальне нашарування етнічних елементів пропонує гурт «ДахаБраха».
Становлення класичної музики
Про професійне музичне мистецтво східнослов'янських племен існують відомості з часів Русі. З прийняттям християнства у кінці X століття на теренах України з'являється церковний спів, що формувався під впливом візантійської церковної та української народної музики. Найдавніші зразки давньовізантійської екфонетичної нотації виявлено в Остромировому Євангелії[7][8] (1056-1057).
У XII—XVII столітті в православних церквах поширився одноголосний «знаменний спів» що отримав свою назву відповідно до знаменної нотації), що мав значний вплив і на творчість композиторів пізнішої епохи.
XVII — XVIII століття
В епоху бароко, на зміну одноголосному знаменному співу приходить багатоголосний партесний спів, що сприяв розвитку мажоро-мінорної системи і на основі якого розвинувся духовний концерт. Серед видатних музичних діячів цього часу — Микола Дилецький, автор «Мусикійської граматики» (1675) — першої музично-теоретичної праці, де пояснюється суть нової нотної системи, теорія партесного співу та партесної композиції. Серед сучасників Миколи Дилецького відомим українським композитором був також Симеон Пекалицький, що працював у Львові та Москві. Серед київських композиторів-партесників першої половини XVIII століття відомими були Іван Домарацький та Герман Левицький. Партесний стиль як стиль епохи проіснував приблизно до середини XVIII століття, коли йому на зміну прийшов класицистичний жанр хорового концерту у творчості Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя та інших композиторів другої половини XVIII — початку XIX століття.
Важливою подією цього часу стало відкриття у 1632 році Києво-Могилянської академії, де викладались також і музичні предмети. Її вихованці популяризували вертеп, а пізніше — канти. Серед випускників Академії — багато українських митців, зокрема Григорій Сковорода, Артемій Ведель.
Світська професійна вокальна і інструментальна музика, що існувала в поміщицьких маєтках, військових частинах, з 17 століття розвивається в містах. Створюються музикантські цехи, при магістратах — оркестри, капели. На основі народнопісенних і кантових традицій в 18 — початку 19 ст. поширюється пісня-романс на вірші різних поетів. Один із перших її авторів — Григорій Сковорода ввів у пісенний жанр цивільну, філософську й ліричну тематику.
Надзвичайно важливе значення в українській музичній культурі XVIII століття відіграла створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року Глухівська співоча школа, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель. Після закінчення Глухівської школи Бортнянський та Березовський продовжували своє навчання в італійських музичних школах, що були центрами тогочасної європейської музики.
Поєднання традицій партесного співу і сучасних технік європейського письма обумовило унікальність творчості цих композиторів. Ставши придворним капельмейстером у Петербурзі, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи, Бортнянський значно вплинув і на розвиток російської музичної культури. Він був також першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали виходити друком.
XIX — початок XX століття
XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходилися під владою імперій. Слід за польською та російською постає й українська національна композиторська школа.
За прикладом українських письменників та поетів, професійні музиканти XIX ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їхніх авторів — Іван Вітковський, А. І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби.
Діяльність аматорських і відкриття перших професійних театрів (Київ — 1803, Одеса — 1810), у яких ставилися музично-сценічні твори на національні сюжети, зіграли важливу роль у становленні української опери, першою з яких вважається «Запорожець за Дунаєм»Гулака-Артемовського (1863). На заході України в різних жанрах хорової та інструментальної (в тому числі симфонічної) музики працювали композитори Михайло Вербицький, Сидір Воробкевич, В. Г. Матюк (хори й ін.).
Основоположною для розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність Миколи Лисенка, який створив класичні зразки творів у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика, хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів, у тому числі Т. Шевченка). Він же став організатором музичної школи в Києві (1904; з 1918 — Державний музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка).
Інтерес до української тематики та фольклору проявили і композитори, що працювали за межами України. Слід відзначити творчість російського композитора Пьотра Чайковського. Українські мелодії використані композитором у ряді творів, зокрема у Другій симфонії та Концерті для фортепіано з оркестром № 1, ряд творів написано на українські сюжети, зокрема опери «Мазепа» і «Черевички». Українська тематика присутня і в творчості Михайла Глінки, Олександра Аляб'єва, Модеста Мусоргського, також у творчості Ференца Ліста, що мандрував Україною в кінці 1840-х — це п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», а також симфонічна поема «Мазепа». Українські коріння має також Ігор Стравинський, значна частина його ранніх творів була написана в Устилузі на Волині.
Перші грамплатівки зі співом українською мовою були випущені у 1899 році фірмою «Еміль Берлінер» в Лондоні. Записи зроблені під час гастролей російського хору С. Медвєдєвої. Один запис мав назву «Чорнохмари», ймовірно, це був дует Оксани і Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм», інша платівка — пісня «Сонце низенько». На теперішній час ці записи невідомі. У 1900 році «Еміль Берлінер» записав ще сім українських платівок. У Львові у 1904—1905 роках зроблено записи українських пісень у виконанні Г. А. Крушельницької, а у 1909 році — Ф. М. Лопатинської.[9]
У 1908—1909 роках Лесею Українкою була організована етнографічна експедиція по Лівобережжю, до складу якої увійшли Ф. М. Колесса, О. Г. Сластіон та О. І. Бородай. Під час експедиції зроблені записи на фонограф пісень та дум у виконанні народних кобзарів. До 100-річчя Лесі Українки у 1971 році ці записи були відреставровані та випущені у вигляді платівки «Леся Українка з думою і піснею народа», на якій є й голос самої поетеси.[10]
В Києві у 1909—1911 роках працювала студія звукозапису «Інтернаціональ Екстра-Рекорд», серед перших записів якої (липень 1909) був П. І. Цесевич, імовірно й інші українські виконавці (каталоги студії не збереглися). Особливо цікаві 11 записів сопрано О. Д. Петляш у фортепіанному супроводі М. В. Лисенка. Три платівки з цієї серії були знайдені та нині знаходяться у фондах будинку-музею М. В. Лисенка, на них записані пісні «Ґандзя» — «Лугом іду, коня веду», «Віють вітри» — «Карі очі» та «Ой казала мені мати» — «Не вернувся з походу». У Києві працювала тільки студія, а виготовлялися ці платівки в Берліні.[11]
З 1911 року в Києві працювала фірма грамзапису «Екстрафон», яка вперше на території України почала виготовляти грамплатівки на місці. Першими українськими платівками, виготовленими в Києві були записи хору М. А. Надєждинського з піснями «Гуляв чумак на риночку», «Ой, летіла горлиця», ²Ой, ходила дівчина, «Закувала та сива зозуля» та іншими, усього 7 пісень; тенору І. Є. Гриценко — «Сонце низенько», «У гаю, гаю» на слова Т. Г. Шевченка, « Дивлюсь я на небо та інші», усього 6 пісень; 6 пісень О. Д. Петляш. Ці записи зроблені були раніше, студією «Інтернаціональ Екстра-Рекорд». У 1912 році «Екстрафоном» випущені 10 українських пісень у виконанні хору Я. А. Шкредковського та Н. Нємчинова, 11 — у виконанні квартету Б. П. Гірняка; у 1914 році, до ювілею Т. Г. Шевченка — платівки з піснями на слова поета у виконанні Цесевича, Гриценка, Карлашова, Петляш та хору Надєждинського. Записані були такі твори, як «Реве та стогне Дніпр широкий…», «І широку долину…», «Якби мені черевички», «Огні горять, музика грає», «Тече вода в синє море», «Минали літа молодії».[11]
Музична культура Української Держави
Після проголошення незалежності України 1918 року, з'явилася низка художніх колективів. Зростання творчої активності нового покоління українських митців і розквіт таланту вже знаних діячів, припадає на часи Визвольних змагань. Уряд Української Держави відіграв важливу роль на ниві культурної розбудови, зокрема й у галузі музичного мистецтва, про що свідчить Постанова Ради міністрів стосовно призбирування літературних, наукових, артистичних і технічних сил України. Зокрема універсалом Павла Скоропадського1918 року було засновано Державний симфонічний оркестр України, першим диригентом якого став Олександр Горілий, Українську державну капелу, Перший і Другий Національні хори. Київський оперний театр, що раніше діяв під патронажем Російського музичного товариства, був названий Українським театром драми та опери, значну кількість всесвітньовідомих опер було перекладено українською мовою.[12] Також 1918 року було засновано Кобзарський хор, що згодом буде відроджений як Державна капела бандуристів.
У той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ у різних містах України. Зокрема, це театри опери і балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929), Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи. Постановою ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно — художніх організацій» було організовано Спілку радянських музик України (згодом — «спілка композиторів»), на яку покладались функції ідеологічного контролю за творчістю композиторів.
Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму, що став єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва, тоді як митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Б. Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою.
У той же час в Україні виникає масова радянська пісня, одним із перших творців якої став К. Є. Богуславський. У 1930-ті роки з'являються перші опери радянської тематики, зокрема «Щорс» Б. Лятошинського (1930), «Перекоп» Ю. Мейтуса (1937). Пісні, присвячені комуністичній партії та її вождям закріплюються у репертуарах професійних та аматорських колективів.
1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли композитори, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Губа. Центральною фігурою в цій групі був диригент Ігор Блажков. Внаслідок розходження з ретроградними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР Члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків. В подальшому кожен із композиторів пішов своїм шляхом у мистецтві, а неформальна група розпалася.
У ці ж роки продовжують працювати композитори Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії Б. Лятошинського. У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори, що розширили традиційну для української музики пізньоромантичну стилістику завдяки новітнім способам європейського модернізму — М. Скорик, Є. Станкович, І. Карабиць, В. Бібік та інші.
Паралельно із формуванням поп-музики в Західних країнах, в Україні, як і інших радянських республіках досягає свого розквіту радянська естрада. Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100 пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року.
В Україні історично склалася система освітніх і концертних музичних організацій, значна частина яких перебувають у віданні Міністерства культури і туризму, інші — у віданні місцевих адміністрацій. Зокрема, це:
В Україні також проводяться численні міжнародні музичні конкурси виконавців-інструменталістів (фортепіанні — пам'яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, співаків — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, багатопрофільний конкурс імені М. Лисенка та інші.
Виконавці з України гідно представляли державу на конкурсах Євробачення, зокрема Руслана, яка залучила до власної музики фольклорні мотиви карпатського регіону, та першою з українських співаків, стала переможницею конкурсу Євробачення-2004 виборовши для України право на проведення наступного конкурсу — Євробачення-2005. На Євробаченні-2007 та Євробаченні-2008 відзначилися, відповідно Вєрка Сердючка та Ані Лорак, посівши другі місця. Злата Огнєвіч з Євробачення-2013 привезла до України третє місце. 2016 року, переможницею Євробачення стала співачка Джамала, тому у 2017 Євробачення знову пройшло в Україні. 2021 року на Євробаченні, вперше в історії конкурсу, гурт Go-A виступив з українською народною піснею Шум в обробці і за голосами глядачів, посів друге місце, а згодом деякий час очолював з нею рейтинг музичного інтернет-сервісу Spotify. Втретє — європейський пісенний конкурс Євробачення-2022, виграв для України з україномовною авторською піснею «Стефанія», гурт Kalush Orchestra 14 травня (під час війни, розв'язаної Російською Федерацією).
Тенденція до використання фольклору сучасними українськими музикантами стає дедалі виразнішою. Одним із перших почав використовувати народні мотиви у рок-музиці у другій половині 1980-х рр. уже легендарний гурт «Воплі Відоплясова». Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням росту інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій» у Києві та «Шешори» на Івано-Франківщині. Фольктроніку розвивають Катя Chilly, ONUKA, Go-A тощо.
Андеґраунд
KaZantip головний вхід
Український рейв з’явився та оформився у щось конкретне наприкінці 90-х і виріс до міжнародного рівня за останні роки. Вже 2007-го, з'явився мем про «Київ — новий Берлін», стосовно нічного культурного життя. Вечірки у Києві були надзвичайно концептуальними: з музичної точки зору головний наголос робився на дуже популярні у той час жанри хауз і транс. Але вистачало там і більш екзотичної, витонченої музики: рідкісного електро, яке крутили зі справжніх вінілових платівок, джанглу, олдскульного хіп-хопу.[16]
До 2014-го, на півострові Крим, майже 20 років царювала «республіка щастя» під чарівною назвою «КаZантип» — фестиваль танцювальної електронної музики просто неба.[17]
Закордонні ЗМІ про український рейв:
Знаменний допис The Calvert Journal про техно-рейв «Схема» 2015 року. Саме з нього почалась хвиля міжнародного інтересу.[18]
Британський журнал i-d — культове видання про молодіжну культуру, 2016 року створив документальну стрічку «Досліджуючи українську революцію андеґраундного рейву».[19]
«Бідні, але круті»: 2017 року у журналі Political Critique, було оприлюднене дослідження українського постреволюційного рейву.[20]
2020 року, у престижному англійському виданні The Guardian, вийшла стаття про феномен артцентру Closer.[21]
Видавнича справа
В 1990-ті — 2000-ні роки видання й розповсюдження нотно-музичної літератури в Україні переживає скрутні часи. Так, якщо в УРСР обсяг продукції музичного видавництва «Музична Україна» становив від 220 до 280 назв на рік, то на кінець 1990-х впав до однієї-двох, а часом і жодної книжки на рік. Фактично згорнули випуск нотної продукції інші державні видавництва. Суттєво не змінили ситуацію на національному нотному ринку й приватні видавництва, які, через традиційну малотиражність (а отже й фінансову збитковість) нотних видань, друкують лише нотну літературу на замовлення або коштом авторів. У Києві з двох спеціалізованих музичних книгарень не залишилося жодної, а на нотних полицях великих книгарень переважають дидактичні видання, розраховані здебільшого на дітей і аматорів.
На думку експертів[22] така ситуація пов'язана з несприятливим податковим режимом, відсутністю дієвих протекціоністських заходів, та падінням платоспроможного попиту.
Конкуренцію українським лейблам на вітчизняному ринку становлять основні гравці світового аудіоринку — мейджори Universal, EMI, Sony/BMG, Warner. 2005 року український ринок музичних носіїв становив близько 10 мільйонів ліцензованих дисків і касет, боротьба з піратством призвела до їх зменшення на українському ринку до 40 % (у країнах Європи їхня частка не перевищує 10—15 %)[24].
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 9 квітня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Ольховський Андрій. Нарис історії української музики. — К.: Музична Україна, 2003.
Література
Архімович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики, в 2-х томах. — К., 1964.
Берегова О. Інтегративні процеси в музичній культурі України ХХ—ХХІ століть: монографія / Олена Берегова. — К.: Інститут культурології НАМ України, 2013. — 232 с. — Бібліогр.: с. 223—230. — ISBN 978-966-2241-34-1 (PDF-файл [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.])
Вілкова Д. Відомі композитори України. — Київ: Мунін Г.Б., 2016. — 368 с.: іл.
Грінченко М. Історія української музики. — К.: Спілка, 1922. — 278, X с.: портр. — (Серія наукова / Б-ка спілки; № 4). — Бібліогр.: с. I—X.
Грінченко М. Історія української музики. — 2-е вид. — Нью-Йорк: Видання Укр. музичного інституту, 1961. — 192 с. — Бібліогр.: с. 176—186.
Історія української музики в 6-ти томах під ред. М. М. Гордійчук і ін. Т. 1, 2 — К., 1989; т. 3 — К., 1990; т. 4 — К., 1992; т. 5 — К., 2004.
Історія української музичної культури: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / Лідія Корній, Богдан Сюта. — К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2011. — 719, [16] с. : фотогр. — Бібліогр. в кінці глав. — 500 пр. — ISBN 978-966-7357-58-0
Козаренко О. Феномен української національної музичної мови: [монографія] / О. Козаренко ; Наук. т-во ім. Т. Шевченка, Українознавча б-ка НТШ, число 15. — Львів: НТШ, 2011. — 286 с. — Бібліогр.: с. 266—284. — ISBN 966-7155-43-9
Корній Л. П. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття: [монографія] / Л. П. Корній. — Київ: Музична Україна, 2018. — 364 с. — ISBN 966-8259-84-5.
Корній Л. Історія української музики, част. 1: Від найдавніших часів до сер. XVIII ст.; част. 2: 2 пол. XVIII ст.; част. 3: XIX ст. Київ — Харків — Нью-Йорк 1996, 1998, 2001. 315, 387, 479 c.
Мала українська музична енциклопедія. Упорядник О. Залеський — Мюнхен, 1971.
Ольховський Андрій. Нарис історії української музики. — К.: Музична Україна, 2003.
Черепанин М. В. Музична культура Галичини (друга половина XIX — перша половина XX століття): Монографія. — К.: Вежа, 1997. — 324 с.: іл. — Бібліогр.: с. 317—323.
Шульгіна В. Музична україніка: інформаційний і національно-освітній простір: Дис. д-ра мистецтвознавства: 17.00.01 / Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського. — К., 2002.
Щепакін В. М. Музична культура Сходу і Півдня України другої половини ХІХ — початку ХХ століть: європейські виміри: монографія / В. М. Щепакін ; М-во культури України, Харків. держ. акад. культури. — Харків: Панов А. М., 2017. — 479 с. : іл., нот. іл., портр. — Бібліогр.: с. 381—437 (1104 назви). — ISBN 978-617-7474-52-3
This is a list of notable visual artists from, or associated with, Bangladesh. This is a dynamic list and may never be able to satisfy particular standards for completeness. You can help by adding missing items with reliable sources. Contents: A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z See also A Zainul Abedin (1914–1976) Safiuddin Ahmed (1922–2012) Shahabuddin Ahmed (born 1950) Monirul Islam (artist) (born 1942) Tofail Ahmed (1920–2002) Novera Ahmed (193...
ريفر فورست الإحداثيات 41°53′35″N 87°49′03″W / 41.8931°N 87.8175°W / 41.8931; -87.8175 [1] تقسيم إداري البلد الولايات المتحدة[2][3] التقسيم الأعلى مقاطعة كوك خصائص جغرافية المساحة 2.48 ميل مربع عدد السكان عدد السكان 11717 (1 أبريل 2020)[4] الكثافة...
Rock formation Rabenklippe Rabenklippe Cafe The Rabenklippe is a granite rock formation in the Harz National Park. The name means Raven Crag and is very apt as ravens live in the vicinity. Location The Rabenklippe is located in the Harz mountains of Germany, southeast of Bad Harzburg, above the Ecker valley, a few hundred metres away from the border between Lower Saxony and Saxony-Anhalt. Part of the crag has been made accessible with steps and railings. In good weather there is an excellent ...
Roberto Firmino Firmino with Brazil in 2018Informasi pribadiNama lengkap Roberto Firmino Barbosa de Oliveira[1]Tanggal lahir 2 Oktober 1991 (umur 32)[2]Tempat lahir Maceió, BrazilTinggi 181 m (593 ft 10 in)[2]Posisi bermain Penyerang, Gelandang SerangInformasi klubKlub saat ini Al AhliKarier junior2004–2008 CRB2008–2009 FigueirenseKarier senior*Tahun Tim Tampil (Gol)2009–2011 Figueirense 38 (8)2011–2015 TSG Hoffenheim 140 (38)2015–2023 L...
جامع بستك معلومات عامة القرية أو المدينة بستك، محافظة هرمزغان الدولة إيران تعديل مصدري - تعديل جامع بستك (بالفارسية: مسجد جامع بستک) هو مسجد تاريخي، ويقع في بستك.[1] مراجع ^ Encyclopaedia of the Iranian Architectural History. Cultural Heritage, Handicrafts and Tourism Organization of Iran. 19 مايو 2011. مؤرشف من الأصل في...
内華達州 美國联邦州State of Nevada 州旗州徽綽號：產銀之州、起戰之州地图中高亮部分为内華達州坐标：35°N－42°N, 114°W－120°W国家 美國建州前內華達领地加入聯邦1864年10月31日（第36个加入联邦）首府卡森城最大城市拉斯维加斯政府 • 州长（英语：List of Governors of {{{Name}}}]]） • 副州长（英语：List of lieutenant governors of {{{Name}}}]]）喬·隆巴爾多（R斯塔...
First-level administrative division of South Sudan States of South SudanCategoryFederated stateLocationSouth SudanNumber10 states 2 administrative areas 1 area with special administrative statusGovernmentState governmentSubdivisionsCounty Politics of South Sudan Constitution Executive President Salva Kiir Mayardit Vice Presidents Riek Machar Taban Deng Gai James Wani Igga Rebecca Nyandeng De Mabior Hussein Abdelbagi Government Cabinet of South Sudan Legislature Council of States Speaker: Deng...
Voce principale: Unione Sportiva Sambenedettese 1923. Società Sportiva Sambenedettese CalcioStagione 2007-2008Sport calcio Squadra Sambenedettese Allenatore Guido Ugolotti, poi Enrico Piccioni, poi Enzo Scarpantoni, poi Enrico Piccioni, poi Guido Ugolotti Presidente Giovanni Tormenti Serie C111º posto nel girone B. Maggiori presenzeCampionato: Morini (32) Miglior marcatoreCampionato: Curiale (9) 2006-2007 2008-2009 Si invita a seguire il modello di voce Questa pagina raccoglie le info...
Italian composer and conductor (1928–2020) Ennio MorriconeOMRIMorricone in 2007Background informationBirth nameEnnio MorriconeAlso known asMaestroDan SavioLeo NicholsBorn(1928-11-10)10 November 1928Rome, Kingdom of ItalyDied6 July 2020(2020-07-06) (aged 91)Rome, ItalyGenresFilm scoreclassicalabsolute musicjazzpoprockavant-gardeOccupation(s)ComposerorchestratorconductormusicianproducerInstrumentsTrumpet, pianoYears active1946–2020Spouse(s) Maria Travia (m. 1956)...
Serie Liebig Italiana n°344 (numerazione Catalogo Sanguinetti) Le figurine Liebig furono una serie di figurine pubblicate dalla Liebig tra il 1872 e il 1975. In totale furono pubblicate 1871 serie di figurine, di cui la gran parte è formata da sei immagini accostate. Indice 1 Nascita e storia delle figurine Liebig 2 Approfondimenti 3 Le serie Liebig Italiane 4 Stato di conservazione 5 Voci correlate 6 Altri progetti 7 Collegamenti esterni Nascita e storia delle figurine Liebig Le figurine L...
Indigenous people of the Northeastern Woodlands This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Tuscarora people – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (January 2008) (Learn how and when to remove this message) TuscaroraSkarù:ręˀTotal population17,412[1]Regions with significant populationsB...
Garrison Ground 2The site of the ground from where the pavilion stood in 2022Ground informationLocationGillingham, KentCoordinates51°23′17″N 0°32′28″E / 51.388°N 0.541°E / 51.388; 0.541Establishment1864 (first known match)Last used1999Team information Royal Engineers Cricket Club (1864–1961)Kent County Cricket Club (1937–1972)Combined Services (1949)As of 1 March 2018Source: CricketArchive Garrison Ground 2 was a cricket ground in Gillingham, Kent. The...
يفتقر محتوى هذه المقالة إلى الاستشهاد بمصادر. فضلاً، ساهم في تطوير هذه المقالة من خلال إضافة مصادر موثوق بها. أي معلومات غير موثقة يمكن التشكيك بها وإزالتها. (ديسمبر 2018) سجل الميداليات إسبانيا هوكي الحقل - رجال منافس من إسبانيا الألعاب الأولمبية برونزية روما 1960 منتخب فضي...
Copertina di un libro sull'elettrochimica del 1907 (Electrochemistry, Heinrich Daneell).[1] L'elettrochimica è quella branca della chimica che si occupa dei processi che coinvolgono il trasferimento di elettroni tramite un circuito elettrico esterno e non per scambio diretto come per le reazioni di ossidoriduzione (dette comunemente redox). Tratta quindi le trasformazioni chimiche prodotte dal passaggio di elettricità in determinati sistemi chimici e la produzione/immagazzinamento d...
Una coppia omosessuale nel 2008 al Gay Pride DICO è una sigla che significa DIritti e doveri delle persone stabilmente COnviventi e viene riferita comunemente al disegno di legge, presentato dal Governo Prodi II l'8 febbraio 2007, finalizzato al riconoscimento nell'ordinamento giuridico italiano di taluni diritti e doveri discendenti dai rapporti di convivenza registrati all'anagrafe: l'iter legislativo si è di fatto concluso con la caduta del Governo Prodi II nel 2008. Indice 1 L'inquadram...
Cet article est une ébauche concernant une localité de la province de Luxembourg. Vous pouvez partager vos connaissances en l’améliorant (comment ?) selon les recommandations des projets correspondants. Grumelange Administration Pays Belgique Région Région wallonne Communauté Communauté française Province Province de Luxembourg Arrondissement Arlon Commune Martelange Code postal 6630 Zone téléphonique 063 Démographie Gentilé Grumelangeois(e) Géographie C...
Polish politician Włodzimierz CzarzastyCzarzasty in 2019Deputy Marshal of the SejmIncumbentAssumed office 12 November 2019MarshalElżbieta WitekSzymon HołowniaMember of the SejmIncumbentAssumed office 12 November 2019Constituency32-SosnowiecCo-leader of New LeftIncumbentAssumed office 9 October 2021Serving with Robert BiedrońPreceded byoffice establishedLeader of Democratic Left AllianceIn office23 January 2016 – 9 October 2021Preceded byLeszek MillerSucceede...
.svg)
